Литвинов Олександр Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вєня Д'ркін
фотографія
Основна інформація
Повне ім'я Литвинов Олександр Михайлович
Дата народження 11 червня 1970(1970-06-11)
Місце народження с. Довжанське, Луганська область, УРСР
Дата смерті 21 серпня 1999(1999-08-21) (29 років)
Місце смерті Корольов, РФ
Роки активності 19911999
Країна СРСР СРСР Україна Україна Росія Росія
Професія поет, співак, гітарист, композитор, бард, художник
Інструменти акустична гітара, перкусія, губна гармоніка
Жанр рок-музика, авторська пісня
Псевдоніми Дра́нтя, рос. Веня Д’ркин
Гурт рос. Д'ркин-Бэнд
Співпраця поет, бард Геннадій Жуков
Лейбл Дрдом, Отделение Выход, Выргород

Олекса́ндр Миха́йлович Литви́нов відомий як Дрантя, Веніамін Д'ркін, Вєня Диркін (*11 червня 1970, Довжанське, Свердловський район, Луганська область, УРСР — †21 серпня 1999, Корольов, Московська область, Росія) — російськомовний поет, композитор, бард, рок-музикант.

Біографічна довідка[ред.ред. код]

Народився в сім'ї освітян, батько був директором школи, мати викладала математику. Виріс, навчався в Свердловську Луганської області (школа № 18), писав вірші з семи років, малював з 12, вчився грі на гітарі. В 14 років керував шкільним ВІА.

Завершив навчання в школі з золотою медаллю. Тричі починав здобувати вищу освіту. Служив в радянській армії. Навчаючись у Луганському сільськогосподарському інституті познайомився з майбутньою дружиною Поліною. Навесні 1994 році одружується, 12 грудня того ж року стає батьком. Кілька разів змінює місце проживання (Свердловськ, Луганськ), а також рід занять. У 1990-ті загалом випробував себе як водій, слюсар, художник в Будинку культури, скотар, будівничий, вчитель фізики у своїй колишній школі, нарешті, професійний артист: музикант і співак.

Творчий шлях[ред.ред. код]

В часи навчання у Луганську зорганізував групу Давай-давай, з якою відіграв декілька концертів. Відомий під власним іменем та кличкою Дрантя.

Здобув популярність у прихильників неформальної культури, авторської та рок-музики виступами на фестивалі «Оскольська Ліра»[1]. В 1994 році лауреат, отримав відзнаку Джокер фестивалю, в 1995 — головний приз, в 1996 запрошений як почесний гість, відмовляється від участі в роботі журі. «Оскольська Ліра» поклала початок співпраці з музикантами гурту Алое, з московським бардом Геннадієм Жуковим. Саме тут він жартома назвався як Вєня Д'ркін із Максютовки.

1996 року виїхав до Москви на запрошення Геннадія Жукова. Виступав у клубних концертах і квартирниках, гастролював в Росії сольно та зі своїм гуртом Д'ркін Бенд (чоловічий та жіночий вокал, акустична гітара, скрипка, перкусія, губна гармоніка).

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Веня Д'ркин - Матушка Игуменья (Старая Мельница)

Казкам і віршам Олександра Литвинова притаманні різноманіття та сміливість форм і засобів вираження, простота, ясність, актуальність тем. Соціально-побутові замальовки пронизані самоіронією та життєвою філософією. Характерною рисою також є драматизм у текстах і манері виконання. Попри показову маргінальність, образ парубка з села, бард мав обширний світогляд, смак у виборі пісенного матеріалу. Тексти часто відсилають до слов'янських фольклорних або класичних літературних джерел. Наприклад, відома композиція в виконанні Вєні Д'ркіна «рос. Лодка» на музику Костянтина Кінчева та вірші китайського поета часів династії Сун Су Ши[2].

Після перших успіхів продовжує писати вірші, музику, пісні, казки для дорослих. Також малює, відомі власноруч виготовлені афіші концертів Вєні Д'ркіна. Грає зі своїм сценічним образом (грим клоуна). У 1996 на студії Острів записаний альбом рос. «Крышкин Дом», наступного року рос. «Все Будет Хорошо» (гіршої якості).

Хвороба, останні роки життя[ред.ред. код]

1997 Д'ркін проводить у гастролях та виступах, а вже восени повернувшись у Луганськ, у місцевому онкоцентрі йому поставлений діагноз лімфогранулематоз. Починається лікування (променева і хіміотерапія), хворобу Вєня не афішує, в перервах між курсами лікування грає концерти, шукає можливості реалізувати проект електронного спектаклю. Однак влітку 1998 стається т.зв. чорна п'ятниця, починається економічний спад і гасне надія на скоре втілення творчих проектів.

Зимою 1998–1999 років Олександр Литвинов починає систематизувати свої твори. В цей же час на магнітній плівці записаній у помешканні друзів з'являється казка рос. «Тае Зори», яка дає розуміння про так і не розкритий талант поета й художника.

В травні 1999 стається криза, викликана руйнівною дією хіміотерапії (крововилив у шлунок). Друзі та знайомі починають запізнілий, як виявилося, збір коштів, пошук варіантів порятунку. Останнє літо (1999) Олександр Литвинов проводить на лікуванні в Інституті гематології РАМН. Там йому ставлять інший ніж у Луганську діагноз: лімфосаркома. Без надії на успіх проводять новий курс лікування, що закінчується іще однією кризою та випискою з лікарні.

Помер на дачі у підмосковному Корольові через два тижні після цього, 21 серпня 1999. Похований у Свердловську.

Вшанування пам'яті. Вплив на культуру[ред.ред. код]

Nuvola apps arts.svg Зовнішні аудіофайли
Nuvola apps arts.svg Веня Д'ркин — «Тае Зори» (аудіозапис)

За неповних десять років виступів Вєня Д'ркін здобув шанування та прихильність у вузькому прошарку російськомовного культурного андеграунду. Формат у радіо- та телеефірах обмежив можливості поширення творчості музиканта в 1990-ті. Попри те, відомі фестивалі пам'яті Вєні Д'ркіна в Росії, це: ДрФест, Вістень Свят Літа та Вєнічкіна райдуга.

«Неформальний Фонд Веніаміна Д'ркіна» збирає, реставрує та поширює аудіо- та відеозаписи Вєні, його вірші й пісні, яких нараховують більш як 300. Принаймні п'ять альбомів було видано після смерті музиканта, в тому числі «Тае Зори».

Сценічний образ Вєні з намальованою гримом посмішкою на обличчі пізніше наслідував Сергій Бабкін.

Примітки[ред.ред. код]

  1. У списку лауреатів на сайті фестивалю
  2. запис пісні на youtube

Посилання[ред.ред. код]