Литовська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Литовська мова
Lietuvių kalba
Поширеність литовської мови
Поширеність литовської мови
Поширена в: Литва
Регіон: Східна Європа
Носії: > 3 млн
Писемність: латинська абетка
Класифікація: Індо-Європейська

 Балтійська група

Державна: Литва
Офіційна: Європейський Союз
Регулює: Державна комісія литовської мови[d]
Коди мови
ISO 639-1 lt
ISO 639-2 lt
SIL lit

Лито́вська мо́ва (самоназва — lietùvių kalbà) — мова литовців, офіційна мова Литви й одна з офіційних мов Євросоюзу. Литовською мовою розмовляє близько трьох мільйонів осіб (більша частина проживає в Литві). Належить до балтійської групи індоєвропейської сім'ї мов разом з сучасною латиською мовою, мертвими прусською і ятвязькою мовами.

Перші писемні пам'ятки литовської мови з'явилися досить пізно, в XVI столітті, проте навіть сучасна литовська є вельми архаічною (особливо в сфері іменного відмінювання)[1]. Фонетично і морфологічно консервативна литовська значно ближче до прабалтійської мови, ніж інновативна латиська[2].

У литовській 45 приголосних і 13 голосних фонем (включаючи ті, що зустрічаються тільки в запозиченнях). Для приголосних характерна кореляція за м'якості — твердості, голосні розрізняються за довготою. Наголос рухливий і тонічний, на письмі зазвичай не позначається. За морфологічним строєм литовська — флективна і синтетична мова. Синтаксис характеризується відносно вільним порядком слів, базовим є порядок SVO. Лексика здебільшого споконвічна, серед запозичень переважають слов'янізми і германізми.

Для запису мови використовується модифікована латинська абетка, у якій 32 літери.

Про назву[ред.ред. код]

Самоназва литовської мови — lietùvių kalbà — дослівно означає «мова литовців». У старих текстах зустрічається назва lietùviškas liežùvis (калька з пол. język litewski; в литовській liežùvis позначає язик). Слово Lietuvà «Литва» походить з прабалтійського *lei̯tuvā, яке спочатку зіставляли з лат. lītus «берег»[3][4], проте ця етимологія слабка із семантичної точки зору — історична Литва не була на узбережжі[5].

О. О. Шахматов порівняв слово Lietuvà з кельтською назвою Арморики (ср.-ірл. Letha, валл. Llydaw < *pḷtau̯-) і припустив, що балти перейняли цю назву від венетів[6], однак ця гіпотеза не знайшла підтримки в інших вчених[3][5].

Ян Отрембський[pl] вважав, що слово *lei̯tuvā було спочатку основою на *-ū- — *lei̯tūs — і позначало місцевість навколо річки *lei̯tā (як Vilnius — місцевість біля річки Vilnia) < líeti «лити». Цією річкою Отрембський вважає Німан[7].

Казімерас Кузавініс[lt] припустив[8][9], що слово Lietuvà генетично пов'язане з гідронімом Летавка (Lietauka), назвою притоку Няріса[10].

Сімас Каралюнас[lt] висунув гіпотезу[11][12], згідно з якою слово Lietuvà спершу позначало військові формування, і зіставляє його з ст.-ісл. lið, ст.-швед. lith, ст.-фриз. lid и ср.-нижн.-нім. leide‎ «денщик, свита, супровідні, загін, армія»[13].

Мовна географія[ред.ред. код]

Ареал і чисельність[ред.ред. код]

Поширена у Литві, а також у місцевостях з невеликим автохтонним населенням литовців: у Польщі (бл. 5,8 тис. литовців, 2003), у Білорусі та Калінінградській області Росії (близько 18 тис. литовців), а також серед литовських вихідців у США (38,3 тис. мовців із 660 тис. осіб литовського походження), у Росії (49 тис., 2002), Канаді, Бразилії, Аргентині, Великобританії, Німеччині, Австралії, Латвії. Загальне число мовців понад 3 млн чоловік, включаючи 2 955 200 у Литві (перепис 2001).

Діалекти[ред.ред. код]

Мапа діалектів литовської мови
жмудське наріччя північномжудський діалект: південножмудський діалект:
   варняйські говірки
аукштайтське наріччя західноаукштайтський діалект:
   клайпедські говірки
східноаукштайтський діалект:
   ширвинтські говірки
   анікщяйські говірки
   купишкиські говірки
   утенські говірки
   вільнюсські говірки
   дзукійський діалект

Литовська мова поділяється на два основних наріччя: аукштайтське та жмудське[14] (ці назви, відповідно aukštaičių tarmės і žemaičių tarmės, походять від литовських слів «високий» і «низький» і позначають розселення їх носіїв щодо течії річки Німан).

Писемність[ред.ред. код]

Два випуски одного і того ж молитовника «Старий золотий вівтар». Той, що зліва, виданий в 1864 році латиницею і був нелегальний. Той, що праворуч, виданий в 1866 році кирилицею і був офіційний і оплачений владою
Латинсько-російсько-литовська клавіатура
Докладніше: Литовська абетка

Для запису литовської мови з XVI століття використовується дещо змінена латиниця. Започатковане в другій половині 1860-х років насадження кирилиці (а, б, в, г, д, е, ж, з, и, к, л, м, н, о, ô, п, р, с, т, у, ц, ч, ш, щ, ь, ѣ, ю, я, io, iô, й, ў) викликало опір литовців, і в 1904 році було повернуто латиницю[15].

Сучасна абетка литовської мови ґрунтується на латинській і містить 32 літери, з яких — 23 літери латинського алфавіту (букви Q, W, X в алфавіт не входять)[16]. Литовська абетка в сучасному вигляді є результатом орфографічної реформи, кодифікованої в роботі Й. Яблонскіса «Граматика литовської мови» (Lietuviškos kalbos gramatika, 1901), що віддалила литовську орфографію від польської. За чеським зразком стали використовуватися літери v (замість w), š (замість sz), č (замість cz), ž (замість ż). Довгий u став позначатися за допомогою ū, а довгий i — за допомогою y[17].

A a Ą ą B b C c Č č D d E e Ę ę
Ė ė F f G g H h I i Į į Y y J j
K k L l M m N n O o P p R r S s
Š š T t U u Ų ų Ū ū V v Z z Ž ž

Історія[ред.ред. код]

Поширення литовської мови в XVI столітті[18]
Литовська мова (1741)[19]
Найраніша писемна пам'ятка литовської мови датується 1503—1515 рр. Написана від руки молитва на останній сторінці книги «Tractatus sacerdotalis», Страсбург.

Литовська мова зберегла багато рис первинної фонетики та морфології індоєвропейських мов, саме тому вона цікава для індоєвропеїстики. Існує думка, що серед сучасних мов литовська є найближчою до праіндоєвропейської мови. Деякі факти вказують на те, що група балтійських мов існувала окремо від інших індоєвропейських мов уже з X століття до н. е. Незважаючи на те, що багато архаїчних рис литовської мови очевидні, шлях розвитку балтійських мов із праіндоєвропейської залишається неясним.

Східно-балтійські мови відокремилися від західно-балтійських (або від гіпотетичної прото-балтійської мови) в VVII століттях. Уже близько II століття давньогрецький географ Птолемей у своїй Географії (Кн. III, гл. 5, 21) писав про два балтійські племена — Галінди (грец. Γαλίνδαι) і Ятвяги (грец. Σουδινοί). Диференціація між литовською і латиською мовами почалася в VIII століття й ще довгий час вони могли бути діалектами однієї мови. Проміжні діалекти існували принаймні до XIV — XV століттів чи навіть до XVII століття. Також значний вплив на незалежний розвиток мов мало в XIII та XIV століттях захоплення Лівонським орденом західної частині басейну річки Даугави (майже збігається з територією сучасної Латвії).

Мовознавці припускають, що приблизно в XIIIXIV століття в литовській мові сформувалися основні аукштайтська та Жемайтська говірки, з яких далі розвивалися свої діалекти. Зараз в Аукштайтії існують три основних діалекти: східний, західний і південний (або дзукійський); і в Жемайтії — також три діалекти: західний (або Клайпедський; лит. donininkai), північно-західний (або Тельшяйський; лит. dounininkai) і південний (або расейняйський; лит. dūnininkai). Основою сучасної літературної мови став південний (сувалкійський) варіант західноаукштайтського діалекту, що зберіг давню фонетику і морфологію.

Найраніша писемна пам'ятка литовської мови датується 1503 роком. Це молитва («Аве Марія» та «Нікейський символ віри»), написані від руки на останній сторінці випущеної в Страсбурзі книги «Tractatus sacerdotalis». Текст дотримується дзукійського діалекту і, очевидно, списаний з більш раннього оригіналу.[19] Немає сумнівів у тому, що церковні литовські тексти писалися і раніше, можливо навіть, у кінці XIV століття, адже запроваджене в 1387 році в Аукштайтії християнство потребувало таких текстів для релігійної практики (в історичних джерелах згадується, що перші церковні тексти литовською переклав сам Ягайло).

Литовський молитовник, видрукуваний кирилицею. 1866

Друкарство починається в 1547 році з катехізису Мартінаса Мажвідаса, написаному жемайтійським діалектом і виданому в Кенігсберзі. Книга містить перший литовський підручник — «Легка й швидка наука читання й письма», в якому автор на 4 сторінках наводить алфавіт і кілька придуманих ним граматичних термінів. Рівень грамотності литовців протягом XVIII століття залишався низьким, тому книги не були загальнодоступні, проте з виходом першої книги починається розвиток літературної литовської мови.

1620 року з'являється й перший словник литовської мови, що згодом мав п'ять перевидань — «Dictionarium trium linguarum» Константінаса Сірвідаса. В 1653 році видається підручник граматики — «Grammatica Litvanica» Даніелюса Кляйнаса. Так в XVII столітті починається наукове дослідження литовської мови, яке в XIX столітті з появою порівняльного мовознавства стало особливо інтенсивним.

1864 року, після січневого повстання, Михайло Муравйов, генерал-губернатор Віленської губернії, запровадив заборону на використання латинського алфавіту та друковані тексти литовською мовою. Натомість було запроваджено «Гражданський шрифт» — литовська писемність кириличними літерами, розроблена І. Корніловим. Литовські книги продовжували друкуватися за кордоном, у Східній Пруссії та в Сполучених Штатах Америки. Ці книги ввозилися в Литву, незважаючи на суворі судові вироки, книги допомагали зростанню національної свідомості, тож у 1904 році було скасовано заборону.

В історії літературної литовської мови виділяють такі етапи розвитку:[20][21][22]

  1. Литовська літературна мова XVI–XVII століть;
  2. Литовська літературна мова XVIII століття.
  • II. Національний період:
  1. Литовська літературна мова з першої половини XIX століття до 1883 року;
  2. Литовська літературна мова з кінця XIX століття до початку XX століття (1883—1919 рр..);
  3. Литовська літературна мова часів Литовської Республіки (1919—1940 рр..);
  4. Литовська літературна мова в складі СРСР (з 1940 р.);
  5. Литовська літературна мова з часу відновлення незалежності (з 1991).

Кожен період розвитку литовської літературної мови мав свої стилістичні, графічні, лексичні, морфологічні, фонетичні й інші особливості.

Лінгвістична характеристика[ред.ред. код]

Фонетика[ред.ред. код]

Фонетично литовська мова відрізняється від близько спорідненої латиської мови більшою архаїчністю (у цілому) і деякими інноваціями, зберігає давні k і g, на місці латиських африкат c і dz (akys «око», gerti «пити» — пор. латис. acis, dzert), сполуки an, en, in, un у початкових складах (ranka «рука», penktas «п'ятий», minti «міняти», jungas «ярмо» — пор. латис. roka, piektas, mit, jugs).

Голосні[ред.ред. код]

Голосні литовської мови протиставлені за довготою, утворюючи таку систему фонем-монофтонгів:

[a:] ~ [a], [e:], [æ:] ~ [æ]/[ε]*, [i:] ~ [i], [o:] ~ [o]**, [u:] ~ [u]

* Фонема [æ] багатьма реалізується більш закрито за довгий варіант

** Фонема [o] характерна тільки для запозичень

Довгі голосні в литовській мові не пов'язані позиційно з наголосом, тобто можуть знаходитися в наголошених і ненаголошених складах.

Довго вимовляються й старі носові голосні, що становлять собою рефлекси старих сполучень голосних з носовими сонантами (у жемайтійському діалекті ті носові приголосні досі вимовляються). В сучасній мові носовий тембр у таких голосних втрачений, але вони компенсаторно подовжилися. Таким чином, графічно голосні в сучасній литовській мові відображаються так:

A a [a]; [a:] (в деяких словах під наголосом)

Ą ą [a:]

E e [æ]; [æ:] (в деяких словах під наголосом)

Ę ę [æ:]

Ė ė [e:]

I i [i]

Į į, Y y [i:]

O o [o:]; [o] (в запозиченнях)

U u [u]

Ū ū, Ų ų [u:]

Перевага такої системи над латиською графікою полягає в тому, що на письмі чітко розрізняються відкрите та закрите «e». З іншого боку, литовська графіка програє латиській тим, що букви «а» та «е» позначають по два звуки. Крім цього, довгі фонеми [i:], [æ:], [a:] та [u:] мають по два варіанти написання.

Серед дифтонгів в литовській мові найбільш характерні такі: «ai», «au», «ei», «ie», «uo», «ui». Дифтонгічними вважаються також сполучення голосних з сонорними приголосними (наприклад, el, ir, un, im, om і т. д.), оскільки в таких сполученнях тон як супрасегментна одиниця характерний для обох елеметів, тобто приголосний становить собою частину складотворчої одиниці (див. нижче).

Опозиція голосних [a(:)] ~ [æ(:)] нейтралізується після приголосних, оскільки після м'яких [a(:)] не вимовляється — його заміняє [æ(:)], тобто: be [b'æ] = bia [b'æ].

Приголосні[ред.ред. код]

Приголосні литовської мови утворюють майже повністю симетричну систему за ознакою твердості-м'якості: усі приголосні, крім j, існують у твердому й м'якому варіантах. Більшість із них мають фонемний статус, наприклад: tvarkau [tvar'kau] (я прибираю) ~ tvarkiau [tvar'k'au] (я прибирав). М'яко литовські приголосні вимовляються:

1) перед усіма голосними переднього ряду: i y į ė e ę. При цьому перед довгими голосними пом'якшення звичайно набагато сильніше. Опозиція за ознакою палаталізації, таким чином, нейтралізується на користь палаталізованих приголосних. Приклади: gyti [`g'i: t'i] (заживати), senas [`s'æ:nas] (старий);

2) перед іншим м'яким приголосним, наприклад: belsti [`b'æl's't'i] (стукати);

3) перед голосними заднього ряду, де власне й реалізується опозиція за ознакою палаталізації. Роль м'якого знака виконує, як і в польській мові, буква i: akiai [`a: k'æi] (оку), gražių [graž'u:] (гарних).


У кінці слова всі литовські приголосні вимовляються твердо.

Перед голосними заднього ряду м'які приголосні t i d переходять в č і відповідно: viltis >> vilčiai (надія >> надії).

Наголос[ред.ред. код]

Наголос у литовській мові тонально-динамічний. Наголошений склад вимовляється з більшою силою, окрім того, на довгих складах (довгих голосних, дифтонгах і дифтонгічних сполученнях) литовська мова розрізняє два тони — падаючий (позначається акутом — ́) і зростаючий (позначається тильдою — ~). У сучасній литовській мові ця різниця втрачається на монофтонгах і глайдах ie i uo. Тим не менше, на дифтонгах і дифтонгічних сполуках із сонантами різниця відчутна, оскільки другий елемент сполучення вимовляється сильніше при зростаючій інтонації, причому перший елемент міняє свою якість, асимілюючись із вимовою ведучого елемента. Приклади:

kélmas [k’æ:lmas] ~ bel̃džia [b’εl'dž’æ]

áidas [a: idas] ~ laĩvas [livas]

Склади з короткими голосними позначаються гравісом — ` — і не розрізняють інтонацій.

Морфологія[ред.ред. код]

Традиційно в литовській мові виділяють одинадцять частин мови: іменник (daiktãvardis), прикметник (bū̃dvardis), чисельник (skaĩtvardis), займенник (į́vardis), прислівник (príeveiksmis), дієслово (veiksmãžodis), прийменник (príelinksnis), сполучник (jungtùkas), частку (dalelýtė), вигук (jaustùkas), звуконаслідування (ištitùkas)[23].

Іменник[ред.ред. код]

Перепустка на заходи візиту (називний відмінок) Папи Римського Івана Павла II (родовий відмінок) в Литві (місцевий відмінок) 4-8 вересня 1993 року

У відмінюваних частин мови виділяються сім відмінків[24][25]:

Числительное[ред.ред. код]

Виділяються наступні розряди числівників[26]:

  • кількісні (kiẽkiniai);
    • основні (pagrindìniai);
    • множинні (daugìniai);
    • збірні (kúopiniai);
    • дробові (trupmenìniai);
  • порядкові (keliñtiniai).

Числівники від одного до двадцяти одного[27]:

Кількісні Порядкові Множинні Збірні
чоловічий рід жіночий рід чоловічий рід жіночий рід чоловічий рід жіночий рід
1 víenas vienà pìrmas pirmà vienerì víenerios
2 dvì añtras antrà dvejì dvẽjos dvẽjetas
3 trỹs trẽčias trečià trejì trẽjos trẽjetas
4 keturì kẽturios ketvir̃tas ketvirtà ketverì kẽtverios kẽtvertas
5 penkì peñkios peñktas penktà penkerì peñkerios peñketas
6 šešì šẽšios šẽštas šeštà šešerì šẽšerios šẽšetas
7 septynì septýnios septiñtas septintà septynerì septýnerios septýnetas
8 aštuonì aštúonios aštuñtas aštuntà aštuonerì aštúonerios aštúonetas
9 devynì devýnios deviñtas devintà devynerì devýnerios devýnetas
10 dẽšimt dešim̃tas dešimtà
11 vienúolika vienúoliktas vienúolikta
12 dvýlika dvýliktas dvýlikta
13 trýlika trýliktas trýlikta
14 keturiólika keturióliktas keturiólikta
15 penkiólika penkióliktas penkiólikta
16 šešiólika šešióliktas šešiólikta
17 septyniólika septynióliktas septyniólikta
18 aštuoniólika aštuonióliktas aštuoniólikta
19 devyniólika devynióliktas devyniólikta
20 dvìdešimt dvidešim̃tas dvidešimtà
21 dvìdešimt víenas dvìdešimt vienà dvìdešimt pìrmas dvìdešimt pirmà

Числівники від тридцяти до мільярда[27]:

Кількісні Порядкові
чоловічий рід жіночий рід
30 trìsdešimt trisdešim̃tas trisdešimtà
40 kẽturiasdešimt keturiasdešim̃tas keturiasdešimtà
50 peñkiasdešimt penkiasdešim̃tas penkiasdešimtà
60 šẽšiasdešimt šešiasdešim̃tas šešiasdešimtà
70 septýniasdešimt septyniasdešim̃tas septyniasdešimtà
80 aštúoniasdešimt aštuoniasdešim̃tas aštuoniasdešimtà
90 devýniasdešimt devyniasdešim̃tas devyniasdešimtà
100 šim̃tas šim̃tas šimtà
200 dù šimtaĩ dušim̃tas dušimtà
300 trỹs šimtaĩ trisšim̃tas trisšimtà
400 keturì šimtaĩ keturiašim̃tas keturiašimtà
500 penkì šimtaĩ penkiašim̃tas penkiašimtà
600 šešì šimtaĩ šešiašim̃tas šešiašimtà
700 septynì šimtaĩ septyniašim̃tas septyniašimtà
800 aštuonì šimtaĩ aštuoniašim̃tas aštuoniašimtà
900 devynì šimtaĩ devyniašim̃tas devyniašimtà
1000 tū́kstantis tū́kstantas tūkstantà
2000 dù tū́kstančiai dutū́kstantas dutūkstantà
1 млн milijõnas milijõnas milijonà
1 млрд milijárdas milijárdas milijardà

Синтаксис[ред.ред. код]

Просте речення[ред.ред. код]

Литовська — мова номінативного ладу. Порядок слів вільний, базовим є порядок SVO, причому визначальне слово зазвичай ставиться перед визначеним. Модифікації звичайного порядку проходження компонентів речення «підмет — присудок — прямий додаток» можуть бути пов'язані з актуальним членуванням речення, визначеністю або невизначеністю підмета й прямого доповнення тощо. Наприклад, ґенітивний підмет, що характеризується невизначеністю, у писемній мові зазвичай слідує за дієсловом: Pàs šeiminiñką ateĩdavo visókių žmonių «K господареві приходили всякі люди» (буквально: «K господареві приходило всяких людей»); в усній же мові звичайна й препозиція такого підмета, але в цьому випадку він отримує фразовий наголос. У реченнях з невизначеним підметом і визначеним прямим доповненням зазвичай використовується порядок «пряме доповнення — присудок — підмет»: Móters žvilgsnį patráukė tolumõj pasiródęs žmogùs «Погляд жінки привернула людина, що з'явилась із далека»[28].

Взаємодія з українською мовою[ред.ред. код]

Внаслідок тривалого перебування більшої частини українських земель у складі Великого Князівства Литовського у 14-16 ст. і пізніших міграцій досі трапляються литовські прізвища: Войшвіло, Бурбело, Нарбут, Дрига, Бутейко, Борейко, Гудович, Граужіс.

Тоді ж литовська мова запозичила з української слова: kazokas «козак», Nepras «Дніпро», trivoti «тривати», ulioti «гуляти», vecerioti «вечеряти», cerenas «черінь», akraicas (akraicikas) «окрайчик», strieka «стріха», dieska «діжка», kurapka «куріпка» (1579 р.), anūkas «онук».

Приклад[ред.ред. код]

«Заповіт» Т. Шевченка литовською мовою (переклав Антанас Венцлова)[29]

Kai numirsiu, jūs užkaskit
Mane ant kurgano,
Tarp plačių gimtinės stepių,
Ukrainoj mano,
Kad matyčiau pievas, Dnieprą,
Jo pakrantę gūdžią,
Kad regėčiau, kad girdėčiau,
Kaip jis staugia, ūžia.


Kai nuneš iš Ukrainos
Į marias giliąsias
Priešų kraują jis… paliksiu
Kalnus aš, plačiąsias
Pievas ir prie dievo sosto
Tada nukeliausiu
Pasimelsti… o lig tolei
Nežinau aukščiausio!


Kai užkasite, sukilkit,
Pančius sudaužykit
Ir krauju piktųjų priešų
Laisvę apšlakstykit!
Ir manęs šeimoj laisvojoj.
Naujoj ir laimingoj,
Neužmirškit paminėti
Žodeliu širdingu.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Mathiassen T. A Short Grammar of Lithuanian. — Columbus : Slavica Publishers, Inc., 1996. — P. 20. — ISBN 0-89357-267-5.
  2. Otrębski J. Gramatyka języka litewskiego. — Warszawa : PWN, 1958. — Т. I. — С. 39—40.
  3. а б Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. — М. : Прогресс, 1964–1973. — Т. 2. — С. 502.
  4. Fraenkel E. Litauisches Etymologisches Wörterbuch. — Heidelberg — Göttingen : Carl Winter Universitätsverlag — Vandenhoeck & Ruprecht, 1962. — Т. I.
  5. а б Zinkevičius Z. Lietuvių kalbos istorija. — Vilnius : Mokslas, 1987. — Т. II: Iki pirmųjų raštų. — P. 12.
  6. Schachmatov A. Zu den ältesten slavisch-keltischen Beziehungen // Archiv für slavische Philologie. — 1912. — Т. 31.
  7. Otrębski J. Gramatyka języka litewskiego. — Warszawa : PWN, 1958. — Т. I. — С. 2−5.
  8. Kuzavinis K. Lietuvos vardo kilmė // Lietuvos TSR aukštųjų mokyklų darbai. Kalbotyra. — 1964. — Т. X. — С. 5−18.
  9. Kuzavinis K. Lietuvių upėvardžiai lie- (lei-) // Lietuvos TSR aukštųjų mokyklų darbai. Kalbotyra. — 1967. — Т. XVII. — С. 135−137.
  10. Zinkevičius Z. Lietuvių kalbos istorija. — Vilnius : Mokslas, 1987. — Т. II: Iki pirmųjų raštų. — P. 13−14.
  11. Karaliūnas S. Lietuvos vardo kilme // Lietuviu kalbotyros klausimai. — 1995. — Т. 35. — С. 55−91. — ISSN 0130-0172.
  12. Karaliūnas S. Lietuvos vardo ir valstybingumo ištakos // Voruta: Lietuvos istorijos laikraštis. — 1998, vasario 14. — № 7(337). — ISSN 1392-0677.
  13. Дини П. Балтийские языки. — М. : ОГИ, 2002. — С. 203. — ISBN 5-94282-046-5.
  14. Булыгина Т. В., Синёва О. В. Литовский язык // Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 94. — (Языки мира). — ISBN 5-87444-225-1.
  15. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок .D0.94.D0.B8.D0.BD.D0.B8369 не вказаний текст
  16. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок .D0.AF.D0.9C95 не вказаний текст
  17. Otrębski J. Gramatyka języka litewskiego. — Warszawa : PWN, 1958. — Т. I. — С. 61—62.
  18. Zigmas Zinkevičius. Lietuvių tautos kilmė. — 2005 — С. 230 (лит.)
  19. а б Alfredas Bumblauskas. Senosios Lietuvos istorija, 1009—1795. (Історія стародавньої Литви: 1009—1795) — Vilnius: R. Paknio leidykla, 2005. — ISBN 9986-830-89-3 (лит.)
  20. Jonas Palionis. Lietuvių literatūrinės kalbos istorija. — Vilnius: Mokslas, 1979 (лит.)
  21. Jonas Palionis. Lietuvių literatūrinė kalba XVI-XVIIa. — Vilnius: Mintis, 1967 (лит.)
  22. Jonas Palionis. Lietuvių rašomosios kalbos istorija. — Vilnius: «Mokslo ir enciklopedijų leidykla», 1995 (лит.)
  23. Грамматика литовского языка. — Вилнюс : Мокслас, 1985. — С. 72.
  24. Булыгина Т. В., Синёва О. В. Литовский язык // Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 109. — (Языки мира). — ISBN 5-87444-225-1.
  25. Vaičiulytė-Romančuk O. Wykłady z gramatyki opisowej języka litewskiego. Morfologia. — Warszawa, 2009. — С. 19. — ISBN 978-83-89663-09-2.
  26. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 143.
  27. а б Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 144—148.
  28. Булыгина Т. В., Синёва О. В. Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 143. — (Языки мира). — ISBN 5-87444-225-1.
  29. Українська бібліотека

Посилання[ред.ред. код]