Литовська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Литовська мова
Lietuvių kalba
Поширеність литовської мови
Поширеність литовської мови
Поширена в: Литва
Регіон: Східна Європа
Носії: > 3 млн
Писемність: латинська абетка
Класифікація: Індоєвропейська

 Балтійська група

Державна: Литва
Офіційна: Європейський Союз
Регулює: Державна комісія литовської мови[d]
Коди мови
ISO 639-1 lt
ISO 639-2 lt
SIL lit

Лито́вська мо́ва (самоназва — lietùvių kalbà) — мова литовців, офіційна мова Литви й одна з офіційних мов Євросоюзу. Литовською мовою розмовляє близько трьох мільйонів осіб (більша частина проживає в Литві). Належить до балтійської групи індоєвропейської сім'ї мов разом із сучасною латиською мовою, мертвими прусською і ятвязькою мовами.

Перші писемні пам'ятки литовської мови з'явилися досить пізно, в XVI столітті, проте навіть сучасна литовська є вельми архаїчною (особливо в сфері іменного відмінювання)[1]. Фонетично і морфологічно консервативна литовська значно ближча до прабалтійської мови, ніж інновативна латиська[2].

Литовська мова поділяється на два основних наріччя: аукштайтське і жмудське. Сучасна літературна литовська мова базується на діалекті західних аукштайтів.

У литовській 45 приголосних і 13 голосних фонем (включно з тими, що зустрічаються тільки в запозиченнях). Для приголосних характерна кореляція за м'якості — твердості, голосні розрізняються за довготою. Наголос рухомий і тонічний, на письмі зазвичай не позначається. За морфологічним строєм литовська — флективна і синтетична мова. Синтаксис характеризується відносно вільним порядком слів, базовим є порядок SVO. Лексика здебільшого споконвічна, серед запозичень переважають слов'янізми і германізми.

Для запису мови використовується модифікована латинська абетка, в якій 32 літери.

Про назву[ред.ред. код]

Самоназва литовської мови — lietùvių kalbà — дослівно означає «мова литовців». У старих текстах зустрічається назва lietùviškas liežùvis (калька з пол. język litewski; в литовській liežùvis позначає язик). Слово Lietuvà «Литва» походить з прабалтійського *lei̯tuvā, яке спочатку зіставляли з лат. lītus «берег»[3][4], проте ця етимологія слабка із семантичної точки зору — історична Литва не була на узбережжі[5].

О. О. Шахматов порівняв слово Lietuvà з кельтською назвою Арморики (ср.-ірл. Letha, валл. Llydaw < *pḷtau̯-) і припустив, що балти перейняли цю назву від венетів[6], однак ця гіпотеза не знайшла підтримки в інших вчених[3][5].

Ян Отрембський[pl] вважав, що слово *lei̯tuvā було спочатку основою на *-ū- — *lei̯tūs — і позначало місцевість навколо річки *lei̯tā (як Vilnius — місцевість біля річки Vilnia) < líeti «лити». Цією річкою Отрембський вважає Німан[7].

Казімерас Кузавініс[lt] припустив[8][9], що слово Lietuvà генетично пов'язане з гідронімом Летавка (Lietauka), назвою притоки Няріса[10].

Сімас Каралюнас[lt] висунув гіпотезу[11][12], згідно з якою слово Lietuvà спершу позначало військові формування, і зіставляє його зі ст.-ісл. lið, ст.-швед. lith, ст.-фриз. lid и ср.-нижн.-нім. leide‎ «денщик, свита, супровідні, загін, армія»[13].

Мовна географія[ред.ред. код]

Ареал і чисельність[ред.ред. код]

Мапа поширення литовської мови

Поширена у Литві, а також у місцевостях з невеликим автохтонним населенням литовців[14]: у північно-східних регіонах Польщі (в 2011 році 5408 вказали як рідну, 5303 використовує вдома)[15], у Білорусі (за даними на 2009 рік, з 5087 етнічних литовців 1597 вказали литовську як рідну[16], але лише 277 мовлять нею вдома[17]) та Калінінградській області Росії (близько 18 тис. литовців), а також серед литовських вихідців у США (38,3 тис. мовців із 660 тис. осіб литовського походження), у Росії (49 тис., 2002), Канаді, Бразилії, Аргентині, Великобританії, Німеччині, Австралії, Латвії. Загальне число мовців понад 3 млн осіб, включаючи 2 955 200 у Литві (перепис 2001).

З XV століття починається експансія польської мови на території Великого князівства Литовського. На литовському субстраті формується частина периферійних польських говірок, деякі риси яких обумовлені впливом цього субстрату[18].

Литовська в США характеризується сильним впливом англійської, що виявляється перш за все у лексиці. Використовуються, наприклад, англіцизми, як-от divòrsas «розлучення» (< англ. divorce), kìsas «поцілунок» (< англ. kiss), kãras «автомобіль» (< англ. car). Нерідкі семантичні кальки — наприклад, šaukti «кликати» в значенні «дзвонити» (як англ. to call) або šaltis «холод» у значенні «застуда» (як англ. cold). У той же час в американській литовській зберігається група слов'янізмів, що пішли з літературної литовської внаслідок політики мовного пуризму. У сфері фонетики виділяється більш активне використання маргінальних для літературної литовської фонем [h] і [f], а також зміни в інтонації. В області морфології спостерігаються прагнення уніфікувати вокалізм основи теперішнього часу і основи інфінітива дієслова, уникнення форм пасивного стану, змішання м'яких і твердих основ дієслова[19].

Діалекти[ред.ред. код]

Мапа діалектів литовської мови
жмудське наріччя північномжудський діалект: південножмудський діалект:
   варняйські говірки
аукштайтське наріччя західноаукштайтський діалект:
   клайпедські говірки
східноаукштайтський діалект:
   ширвинтські говірки
   анікщяйські говірки
   купишкиські говірки
   утенські говірки
   вільнюсські говірки
   дзукійський діалект

Литовська мова поділяється на два основних наріччя: аукштайтське та жмудське[14] (ці назви, відповідно aukštaičių tarmės і žemaičių tarmės, походять від литовських слів «високий» і «низький» і позначають розселення їх носіїв щодо течії річки Німан). В аукштайтському діалекті виділяють три основних групи говірок: східну, західну і південну (дзукську), в жмудському діалекті також три: західну, північну і південну[20]. Відповідно до вимови голосного в корені слова dúona «хліб» носіїв південножмудських говорів називають dū́nininkai, носіїв північножмудських говірок — dóuninikai, носіїв західножмудських діалектів — dónininkai[21].

Відмінності між жмудським і аукштайтським діалектами пов'язані зі старим племінним поділом, впливом на жмудський діалект куршського субстрату, а також із тривалою політичною незалежністю Жемайтії від Литви. Аукштайтський діалект консервативніший, а жмудський інноваційніший, причому за низкою своїх особливостей він зближується з латиською мовою[22].

Сучасна літературна литовська мова ґрунтується на діалекті західних аукштайтів[23].

Писемність[ред.ред. код]

Два випуски одного і того ж молитовника «Старий золотий вівтар». Той, що зліва, виданий у 1864 році латиницею і був нелегальний. Той, що праворуч, виданий у 1866 році кирилицею, був офіційний та оплачений владою
Латинсько-російсько-литовська клавіатура
Докладніше: Литовська абетка

Для запису литовської мови з XVI століття використовується дещо змінена латиниця. Започатковане в другій половині 1860-х років насадження кирилиці (а, б, в, г, д, е, ж, з, и, к, л, м, н, о, ô, п, р, с, т, у, ц, ч, ш, щ, ь, ѣ, ю, я, io, iô, й, ў) викликало опір литовців, і в 1904 році було повернуто латиницю[24].

Сучасна абетка литовської мови ґрунтується на латинській і містить 32 літери, з яких — 23 літери латинського алфавіту (букви Q, W, X в алфавіт не входять)[23]. Литовська абетка в сучасному вигляді є результатом орфографічної реформи, кодифікованої в роботі Й. Яблонскіса «Граматика литовської мови» (Lietuviškos kalbos gramatika, 1901), що віддалила литовську орфографію від польської. За чеським зразком стали використовуватися літери v (замість w), š (замість sz), č (замість cz), ž (замість ż). Довгий u став позначатися за допомогою ū, а довгий i — за допомогою y[25].

Літера Назва Звучання (МФА)
1 A a a [ ɑ ]
2 Ą ą a nosinė [ ɑː ]
3 B b [ b ]
4 C c [ t͡s ]
5 Č č čė [ t͡ʃ ]
6 D d [ d ]
7 E e e [ ɛ ] [ æː ]
8 Ę ę e nosinė [ æː ]
9 Ė ė ė [ eː ]
10 F f ef [ f ]
11 G g [ g ]
12 H h ha [ ɣ ]
13 I i i trumpoji [ ɪ ]
14 Į į i nosinė [ iː ]
15 Y y i ilgoji [ iː ]
16 J j jot [ j ]
Літера Назва Звучання (МФА)
17 K k ka [ k ]
18 L l el [ ɫ ]
19 M m em [ m ]
20 N n en [ n ]
21 O o o [ ɔ ] [ oː ]
22 P p [ p ]
23 R r er [ r ]
24 S s es [ s ]
25 Š š [ ʃ ]
26 T t [ t ]
27 U u u [ ʊ ]
28 Ų ų u nosinė [ uː ]
29 Ū ū u ilgoji [ uː ]
30 V v [ ʋ ]
31 Z z [ z ]
32 Ž ž žė [ ʒ ]

Палаталізація приголосних перед голосними переднього ряду на письмі ніяк додатково не маркується, для позначення палаталізації перед голосними заднього ряду використовується буква i: čià [t͡ʃʲɛ] «тут»[26].

Історія[ред.ред. код]

Мапа розселення балтійських племен у кінці XII — початку XIII століть
Поширення литовської мови в XVI столітті[27]
Литовська мова (1741)[28]
Найраніша писемна пам'ятка литовської мови датується 1503—1515 рр. Написана від руки молитва на останній сторінці книги «Tractatus sacerdotalis», Страсбург
Титульний лист катехізису Мартінаса Мажвідаса, першої книги литовською мовою, 1547 рік

Разом з латиською, прусською і ятвязькою литовська походить від прабалтійської мови.

Диференціація між литовською і латиською мовами почалася приблизно в I столітті н. е., а до V—VII століття ці мови остаточно розділилися[29][30]. Припускається, що приблизно в XIII—XIV столітті в литовській мові сформувалися основні аукштайтське і жмудське наріччя, в яких далі стали виникати свої діалекти.

Фонетика і фонологія литовської змінилися в порівнянні з прабалтійською станом лише незначно[31]. Найважливішими інноваціями є наступні[32][33]:

  • Завдяки запозиченням z перестала бути алофоном фонеми s і здобула статус самостійної фонеми;
  • Прабалтійські м'які ť і ď близько XIV століття перейшли в č і відповідно;
  • Близько XVI століття ā перейшло в ō (*brālis > brolis «брат»);
  • Поєднання голосний + носовий приголосний n перед невибуховими приголосними або паузою перейшли в носові голосні (ką́sti «кусати» при kánda «він кусає»). Пізніше назалізація втратилася. Перед губно-губними приголосними p, b носовий проголосний n перейшов у m (tampa «він стає» при anka «він сліпне»).
  • Довгі кінцеві голосні скоротилися (*tā́ > «та»).

В історії літературної литовської мови виділяють такі етапи розвитку:[34][35][36]

  1. Литовська літературна мова XVI–XVII століть;
  2. Литовська літературна мова XVIII століття.
  • II. Національний період:
  1. Литовська літературна мова з першої половини XIX століття до 1883 року;
  2. Литовська літературна мова з кінця XIX століття до початку XX століття (1883—1919 рр..);
  3. Литовська літературна мова часів Литовської Республіки (1919—1940 рр..);
  4. Литовська літературна мова у складі СРСР (з 1940 р.);
  5. Литовська літературна мова з часу відновлення незалежності (з 1991).

Найраніша писемна пам'ятка литовської мови датується 1503 роком. Це молитва («Аве Марія» та «Нікейський символ віри»), написана від руки на останній сторінці випущеної в Страсбурзі книги «Tractatus sacerdotalis». Текст дотримується дзукійського діалекту і, очевидно, списаний з ранішого оригіналу.[28] Немає сумнівів у тому, що церковні литовські тексти писалися і раніше, можливо навіть, у кінці XIV століття, адже запроваджене в 1387 році в Аукштайтії християнство потребувало таких текстів для релігійної практики (в історичних джерелах згадується, що перші церковні тексти литовською переклав сам Ягайло).

Друкарство починається в 1547 році з катехізису Мартінаса Мажвідаса, написаному центральним варіантом літературної литовської мови[37] (за іншими даними — на західному варіанті литовської мови[38]) і виданому в Кенігсберзі. Книга містить перший литовський підручник — «Легка й швидка наука читання й письма», в якому автор на 4 сторінках наводить алфавіт і кілька придуманих ним граматичних термінів. Першою книгою, виданою на території Великого князівства Литовського, є католицький катехізис Мікалоюса Дауши, виданий у 1595 році у Вільно[39] і написаний центральним варіантом літературної литовської мови, він також є першою книгою литовською мовою з зазначенням наголосу в словах тексту[38].

1620 року з'являється й перший словник литовської мови, що згодом мав п'ять перевидань — «Dictionarium trium linguarum» Константінаса Сірвідаса. У 1653 році видається підручник граматики — «Grammatica Litvanica» Даніелюса Кляйнаса. Так, у XVII столітті починається наукове дослідження литовської мови, яке в XIX столітті з появою порівняльного мовознавства стало особливо інтенсивним.

Відповідно до концепції З. Зінкявічюса, в XVII столітті існували три літературні різновиди литовської мови: прусська (на основі західноаукштайтських говорів), центральна (на основі західноаукштайтських говорів околиць міста Кедайняй) і східна (на основі вільнюського койне, який базувався на східноаукштайтських говорах)[40]. Перший використовувався в Малій Литві, другий і третій — у Великому князівстві Литовському. На центральному варіанті писали М. Даукша і М. Петкявічюс, а на східному — К. Шірвідас і Й. Якнавічюс[41].

1864 року, після Січневого повстання, Михайло Муравйов, генерал-губернатор Віленської губернії, запровадив заборону на використання латинського алфавіту та друковані тексти литовською мовою. Натомість було запроваджено «Гражданський шрифт» — литовська писемність кириличними літерами, розроблена І. Корніловим. Однак литовські книги продовжували друкуватися за кордоном, у Східній Пруссії та в Сполучених Штатах Америки. Вони ввозилися до Литви, попри суворі судові вироки, допомагаючи зростанню національної свідомості. У 1904 році заборону було скасовано.

Після радянської окупації Литви зростає вплив російської мови на литовську. Відбувається збільшення литовсько-російського білінгвізму серед литовців. Знання російської мови було більше поширене серед чоловіків, ніж серед жінок, що пов'язано з обов'язковою військовою повинністю в СРСР. Російська мова частіше використовувалася в містах і тих районах, до яких після війни був найбільший приплив російськомовного населення. Російська мова витіснила литовську в адміністративній сфері та в якості мови виробничих інструкцій, вона активно користалася в ЗМІ та освіті. Усе це викликало великий приплив запозичень із російської до литовської. Однак разом із тим відбувається розквіт литовської національної культури і розширення сфери вжитку литовської мови[42].

Після розпаду СРСР державною мовою Литви стає литовська, використання російської мови обмежується, починає зростати відсоток литовськомовних серед національних меншин, активізується робота державних установ, що займаються контролем литовської мови[43][44].

Лінгвістична характеристика[ред.ред. код]

Фонетика і фонологія[ред.ред. код]

Фонетично литовська мова відрізняється від близько спорідненої латиської мови більшою архаїчністю (у цілому) і деякими інноваціями, зберігає давні k і g, на місці латиських африкатів c і dz (akys «око», gerti «пити» — пор. латис. acis, dzert), сполуки an, en, in, un у початкових складах (ranka «рука», penktas «п'ятий», minti «міняти», jungas «ярмо» — пор. латис. roka, piektas, mit, jugs).

Голосні[ред.ред. код]

Литовські монофтонги[45][46]:

Короткі голосні: Довгі голосні:
Підняття Ряд
Передній Непередній
Високе ɪ ʊ
Середнє ɛ (ɔ)
Низьке a
Підняття Ряд
Передній Непередній
Високе
Середнє
Низьке æː

Довгі голосні в литовській мові не пов'язані позиційно з наголосом, себто можуть бути в наголошених і ненаголошених складах.

Довго вимовляються й старі носові голосні, що становлять собою рефлекси старих сполучень голосних із носовими сонантами (у жмудському діалекті ті носові приголосні досі вимовляються). У сучасній мові носовий тембр у таких голосних втрачений, але вони компенсаторно подовжилися. Таким чином, графічно голосні в сучасній литовській мові зображаються так:

A a [a]; [a:] (в деяких словах під наголосом)

Ą ą [a:]

E e [æ]; [æ:] (в деяких словах під наголосом)

Ę ę [æ:]

Ė ė [e:]

I i [i]

Į į, Y y [i:]

O o [o:]; [o] (в запозиченнях)

U u [u]

Ū ū, Ų ų [u:]

Перевага такої системи над латиською графікою полягає в тому, що на письмі чітко розрізняються відкрите та закрите «e». З іншого боку, литовська графіка програє латиській тим, що букви «а» та «е» позначають по два звуки. Крім цього, довгі фонеми [i:], [æ:], [a:] та [u:] мають по два варіанти написання.

Серед дифтонгів у литовській мові найбільш характерні такі: «ai», «au», «ei», «ie», «uo», «ui». Дифтонгічними вважаються також сполучення голосних з сонорними приголосними (наприклад, el, ir, un, im, om і т. д.), оскільки в таких сполученнях тон як супрасегментна одиниця характерний для обох елементів, тобто приголосний становить собою частину складотворчої одиниці (див. нижче).

Опозиція голосних [a(:)] ~ [æ(:)] нейтралізується після приголосних, оскільки після м'яких [a(:)] не вимовляється — його заміняє [æ(:)], тобто: be [b'æ] = bia [b'æ].

Приголосні[ред.ред. код]

У литовській 45 приголосних фонем (включно з тими, що зустрічаються тільки в запозиченнях). Всі приголосні, крім /j/, мають м'яку пару[47]. Більшість із них мають фонемний статус, наприклад: tvarkau [tvar'kau] (я прибираю) ~ tvarkiau [tvar'k'au] (я прибирав). М'яко литовські приголосні вимовляються:

1) перед усіма голосними переднього ряду: i y į ė e ę. При цьому перед довгими голосними пом'якшення звичайно набагато сильніше. Опозиція за ознакою палаталізації, таким чином, нейтралізується на користь палаталізованих приголосних. Приклади: gyti [`g'i: t'i] (заживати), senas [`s'æ:nas] (старий);

2) перед іншим м'яким приголосним, наприклад: belsti [`b'æl's't'i] (стукати);

3) перед голосними заднього ряду, де власне й реалізується опозиція за ознакою палаталізації. Роль м'якого знака виконує, як і в польській мові, буква i: akiai [`a: k'æi] (оку), gražių [graž'u:] (гарних).

У кінці слова всі литовські приголосні вимовляються твердо.

Перед голосними заднього ряду м'які приголосні t i d переходять в č і відповідно: viltis >> vilčiai (надія >> надії).

Система консонантизма литовської мови (в дужки взяті позиційні варіанти фонем або фонеми, що зустрічаються тільки в запозиченнях; в парах приголосних зліва наведені глухі приголосні, справа — дзвінкі)[48]:

Спосіб артикуляції ↓ Губно-губні Губно-зубні Зубні Альв. Палат. Задньояз.
Проривні p pʲ
b bʲ
t (tʲ)
d (dʲ)
k kʲ
g gʲ
Носові m mʲ n nʲ
Дрижачі r rʲ
Африкати t͡s (t͡sʲ)
d͡z (d͡zʲ)
(ʧ) ʧʲ
() ʲ
Фрикативні (f) (fʲ) s sʲ
z zʲ
ʃ ʃʲ
ʒ ʒʲ
(x) (xʲ)
(ɣ) (ɣʲ)
Апроксиманти ʋ ʋʲ j
Бокові ɫ lʲ

Наголос[ред.ред. код]

Наголос у литовській мові тонально-динамічний. Наголошений склад вимовляється з більшою силою, окрім того, на довгих складах (довгих голосних, дифтонгах і дифтонгічних сполученнях) литовська мова розрізняє два тони — спадний (позначається акутом — ́) і зростальний (позначається тильдою — ~). У сучасній литовській мові ця різниця втрачається на монофтонгах і глайдах ie i uo. Тим не менше, на дифтонгах і дифтонгічних сполуках із сонантами різниця відчутна, оскільки другий елемент сполучення вимовляється сильніше при зростальній інтонації, причому перший елемент міняє свою якість, асимілюючись із вимовою ведучого елемента. Приклади:

kélmas [k’æ:lmas] ~ bel̃džia [b’εl'dž’æ]

áidas [a: idas] ~ laĩvas [livas]

Склади з короткими голосними позначаються гравісом — ` — і не розрізняють інтонацій.

Морфологія[ред.ред. код]

Традиційно в литовській мові виділяють одинадцять частин мови: іменник (daiktãvardis), прикметник (bū̃dvardis), числівник (skaĩtvardis), займенник (į́vardis), прислівник (príeveiksmis), дієслово (veiksmãžodis), прийменник (príelinksnis), сполучник (jungtùkas), частку (dalelýtė), вигук (jaustùkas), звуконаслідування (ištitùkas)[49].

Іменник[ред.ред. код]

Перепустка на заходи візиту (називний відмінок) Папи Римського Івана Павла II (родовий відмінок) в Литві (місцевий відмінок) 4-8 вересня 1993 року

У відмінюваних частин мови виділяються сім відмінків[50][51]:

Крім того, у східно- та південноаукштайтських діалектах представлені ще кілька відмінків: інесив, ілатив, адесив і алатив[52].

Монета в два літа 1925 року, на якій слово «літ» стоїть не в множині (du litai), а в двоїні (du litu)

У литовській мові виділяють 5 відмін, кожна з яких поділяється на парадигми. Парадигм в цілому налічується 12[53].

До першої відміни належать іменники чоловічого роду з закінченнями -as (I парадигма), -ias або -j-as (II парадигма), -is або -ys (III парадигма)[54].

I відміна на прикладі слів výras «чоловік», vė́jas «вітер» і brólis «брат»[55]:

I парадигма II парадигма III парадигма
однина множина однина множина однина множина
Називний výras výrai vė́jas vė́jai brólis bróliai
Родовий výro výrų vė́jo vė́jų brólio brólių
Давальний výrui výrams vė́jui vė́jams bróliui bróliams
Знахідний výrą výrus vė́ją vė́jus brólį brólius
Орудний výru výrais vė́ju vė́jais bróliu bróliais
Місцевий výre výruose vė́jyje, vė́juje vė́juose brólyje bróliuose
Кличний výre výrai vė́jau vė́jai bróli bróliai

До другої відміні належать іменники чоловічого роду з закінченнями -us (IV парадигма), -ius або -j-us (V парадигма)[56].

II відміна на прикладі слів tur̃gus «ринок» і sõdžius «село»[57]:

IV парадигма V парадигма
однина множина однина множина
Називний tur̃gus tur̃gūs sõdžius sõdžiai
Родовий tur̃gaus tur̃gų sõdžiaus sõdžių
Давальний tur̃gui tur̃gums sõdžiui sõdžiams
Знахідний tur̃gų turgùs sõdžių sodžiùs
Орудний tur̃gumi tur̃gumis sõdžiumi sõdžiais
Місцевий tur̃guje tur̃guose sõdžiuje sõdžiuose
Кличний tur̃gau tur̃gūs sõdžiau sõdžiai

До третьої відміни належать іменники жіночого роду (а також невелика кількість іменників чоловічого і загального родів) із закінченнями -a (VI парадигма), -ia, -j-a або -i (VII парадигма), (VIII парадигма)[58].

III відміна на прикладі слів rankà «рука», vyšnià «вишня» і bìtė «бджола»[59]:

VI парадигма VII парадигма VIII парадигма
однина множина однина множина однина множина
Називний rankà rañkos vyšnià vỹšnios bìtė bìtės
Родовий rañkos rañkų vỹšnios vỹšnių bìtės bìčių
Давальний rañkai rañkoms vỹšniai vỹšnioms bìtei bìtėms
Знахідний rañką rankàs vỹšnią vyšniàs bìtę bitès
Орудний rankà rañkomis vyšnià vỹšniomis bitè bìtėmis
Місцевий rañkoje rañkose vỹšnioje vỹšniose bìtėje bìtėse
Кличний rañka rañkos vỹšnia vỹšnios bìte bìtės

До четвертої відміни належать іменники жіночого (IX парадигма) і чоловічого (X парадигма) родів із закінченням -is[60].

IV відміна на прикладі слів širdìs «серце» і dantìs «зуб»[61]:

IX парадигма X парадигма
однина множина однина множина
Називний širdìs šìrdys dantìs dañtys
Родовий širdiẽs širdžių̃ dantiẽs dantų̃
Давальний šìrdžiai širdìms dañčiui dantìms
Знахідний šìrdį šìrdis dañtį dantìs
Орудний širdimì širdimìs dantimì dantimìs
Місцевий širdyjè širdysè dantyjè dantysè
Кличний širdiẽ šìrdys dantiẽ dañtys

До п'ятої відміни належать іменники чоловічого роду (XI парадигма) із закінченням -uo і жіночого роду (XII парадигма) з закінченнями -uo і [61].

V відміна на прикладі слів šuõ «собака» і sesuõ «сестра»[62]:

XI парадигма XII парадигма
однина множина однина множина
Називний šuõ šùnys sesuõ sẽserys
Родовий šuñs šunų̃ seser̃s seserų̃
Давальний šùniui šunìms sẽseriai seserìms
Знахідний šùnį šunìs sẽserį sẽseris
Орудний šuniù šunimìs sẽseria seserimìs
Місцевий šunyjè šunysè seseryjè seserysè
Кличний šuniẽ šùnys seseriẽ sẽserys

Існує також альтернативна нумерація відмін, за якою іменники на -us вважаються IV відміною, а іменники на -a і  — II[63].

Литовський наголос є рухомим, і він може зміщуватися при відмінюванні. Виділяються чотири акцентних парадигми імен. Належність слова до парадигми визначається формами давального і знахідного відмінків множини. У 1-й парадигмі в цих відмінках закінчення ненаголошені, у 2-й закінчення давального відмінка ненаголошені, знахідного наголошені, в 3-й закінчення давального відмінка наголошені, знахідного ненаголошені, в 4-й обидва закінчення наголошені[64].

Історично 2-а і 4-а парадигми виникли з 1-ї і 3-ї відповідно в результаті дії закону Фортунатова-де Сосюра. 1-а парадигма продовжує праіндоєвропейську баритоновану парадигму (наголос завжди на корені), 3-я — праіндоєвропейську окситоновану (наголос рухомий)[64][65][66].

Акцентні парадигми на прикладі іменників I відміни výras «людина», rãtas «колесо», lángas «вікно», nãmas «будинок»[66]:

1 парадигма 2 парадигма 3 парадигма 4 парадигма
однина множина однина множина однина множина однина множина
Називний výras výrai rãtas rãtai lángas langaĩ nãmas namaĩ
Родовий výro výrų rãto rãtų lángo langų̃ nãmo namų̃
Давальний výrui výrams rãtui rãtams lángui langáms nãmui namáms
Знахідний výrą výrus rãtą ratùs lángą lángus nãmą namùs
Орудний výru výrais ratù rãtais lángu langaĩs namù namaĩs
Місцевий výre výruose ratè rãtuose langè languosè namè namuosè
Кличний výre výrai rãte rãtai lánge langaĩ nãme namaĩ

Прикметник[ред.ред. код]

Прикметники в литовській мові ставляться перед іменниками і узгоджуються з ними в роді, числі й відмінку[67].

Виділяються два відмінювання прикметників чоловічого роду, які діляться на п'ять парадигм. За першої парадигми відмінюються прикметники, що закінчуються в називному відмінку однини на -as, за другою — то, що закінчуються на -ias, за третьої — на -is або -ys в однині й на -i у множині, за четвертою — на -is або -ys в однині й на -iai у множині. За п'ятої парадигми, що становить друге відмінювання, змінюються прикметники, що закінчуються на -us[68].

Відмінювання прикметників чоловічого роду на прикладі слів gẽras «хороший», žãlias «зелений», dìdelis «великий», medìnis «дерев'яний», gražùs «гарний»[68]:

I-е відмінювання II-е відмінювання
I-а парадигма II-а парадигма III-я парадигма IV-а парадигма V-а парадигма
однина множина однина множина однина множина однина множина однина множина
Називний gẽras gerì žãlias žalì dìdelis didelì medìnis medìniai gražùs grãžūs
Родовий gẽro gerų̃ žãlio žalių̃ dìdelio didelių̃ medìnio medìnių gražaũs gražių̃
Давальний gerám geríems žaliám žalíems dideliám didelíems medìniam medìniams gražiám gražíems
Знахідний gẽrą gerùs žãlią žaliùs dìdelį dìdelius medìnį mediniùs grãžų gražiùs
Орудний gerù geraĩs žаliù žaliaĩs dìdeliu dideliaĩs mediniù medìniais gražiù gražiaĩs
Місцевий geramè geruosè žaliamè žaliuosè dideliamè dideliuosè medìniame medìniuose gražiamè gražiuosè
Кличний gẽras gerì žãlias žalì dìdelis didelì medìni medìniai gražùs grãžūs

Відмінювання прикметників жіночого роду більш одноманітно, в ньому виділяють чотири парадигми. За шостою парадигмою відмінюються прикметники, що закінчуються в називному відмінку однини на -a, за сьомою — на -ia, за восьмою — на -i, за дев'ятою — на [69].

Відмінювання прикметників жіночого роду[69]:

VI-а парадигма VII-а парадигма VIII-а парадигма IX-а парадигма
однина множина однина множина однина множина однина множина
Називний gerà gẽros žalià žãlios gražì grãžios medìnė medìnės
Родовий gerõs gerų̃ žaliõs žalių̃ gražiõs gražių̃ medìnės medìnių
Давальний gẽrai geróms žãliai žalióms grãžiai gražióms medìnei medìnėms
Знахідний gẽrą geràs žãlią žaliàs grãžią gražiàs medìnę medinès
Орудний gerà geromìs žalià žaliomìs gražià gražiomìs medinè medìnėmis
Місцевий gerojè gerosè žaliojè žaliosè gražiojè gražiosè medìnėje medìnėse
Кличний gerà gẽros žalià žãlios gražì grãžios medìnė medìnės

Форми вищого ступеня прикметників утворюються шляхом додавання суфікса -esnis (чоловічий рід), -esnė (жіночий рід): gražùs «гарний» — gražèsnis «гарніший», gražèsnė «гарніша». Форми найвищого ступеня утворюються за допомогою суфікса: -iausias (чоловічий рід), -iausia (жіночий рід): gražiáusias «найгарніший», gražiáusia «найгарніша»[70].

Попри відсутність середнього роду в іменників, прикметники в литовському середньому роді зберігають, наприклад, gẽra «добре» (gẽras «добрий», gerà «добра»), gražù «гарно» (gražùs «гарна», gražì «гарна»)[67].

У литовській існують особливі форми прикметників — займенникові. Займенник форми використовуються для виділення предмета з безлічі подібних або для вказівки на вже відомий предмет[71].

Відмінювання займенникових форм більш одноманітно, ніж відмінювання простих. Відмінності виникають лише в називному і знахідному відмінках однини чоловічого роду[72].

Відмінювання займенникових прикметників чоловічого роду[73][74]:

однина множина однина множина однина множина однина множина
Називний geràsis geríeji žaliàsis žalíeji didỹsis didíeji gražùsis gražíeji
Родовий gẽrojo gerų̃jų žãliojo žalių̃jų dìdžiojo didžių̃jų grãžiojo gražių̃jų
Давальний gerájam geríesiems žaliájam žalíesiems didžiájam didíesiems gražiájam gražíesiems
Знахідний gẽrąjį gerúosius žãliąjį žaliúosius dìdįjį dìdžiúosius grãžųjį gražiúosius
Орудний gerúoju geraĩsiais žaliúoju žaliaĩsiais didžiúoju didžiaĩsiais gražiúoju gražiaĩsiais
Місцевий gerãjame geruõsiuose žaliãjame žaliuõsiuose didžiãjame didžiuõsiuose gražiãjame gražiuõsiuose
Кличний geràsis geríeji žaliàsis žalíeji didỹsis didíeji gražùsis gražíeji

Відмінювання займенникових прикметників жіночого роду[74][75]:

однина множина однина множина однина множина однина множина
Називний geróji gẽrosios žalióji žãliosios didžióji dìdžiosios gražióji grãžiosios
Родовий gerõsios gerų̃jų žaliõsios žalių̃jų didžiõsios didžių̃jų gražiõsios gražių̃jų
Давальний gẽrajai gerósioms žãliajai žaliósioms dìdžiajai didžiósioms grãžiajai gražiósioms
Знахідний gẽrąją gerą́sias žãliąją žalią́sias dìdžiąją didžią́sias grãžiąją gražią́sias
Орудний gerą́ją gerõsiomis žalią́ją žaliõsiomis didžią́ją didžiõsiomis gražią́ją gražiõsiomis
Місцевий gerõjoje gerõsiose žaliõjoje žaliõsiose didžiõjoje didžiõsiose gražiõjoje gražiõsiose
Кличний geróji gẽrosios žalióji žãliosios didžióji dìdžiosios gražióji grãžiosios

Числівник[ред.ред. код]

Виділяються наступні розряди числівників[76]:

  • кількісні (kiẽkiniai);
    • основні (pagrindìniai);
    • множинні (daugìniai);
    • збірні (kúopiniai);
    • дробові (trupmenìniai);
  • порядкові (keliñtiniai).

Числівники від одного до двадцяти одного[77]:

Кількісні Порядкові Множинні Збірні
чоловічий рід жіночий рід чоловічий рід жіночий рід чоловічий рід жіночий рід
1 víenas vienà pìrmas pirmà vienerì víenerios
2 dvì añtras antrà dvejì dvẽjos dvẽjetas
3 trỹs trẽčias trečià trejì trẽjos trẽjetas
4 keturì kẽturios ketvir̃tas ketvirtà ketverì kẽtverios kẽtvertas
5 penkì peñkios peñktas penktà penkerì peñkerios peñketas
6 šešì šẽšios šẽštas šeštà šešerì šẽšerios šẽšetas
7 septynì septýnios septiñtas septintà septynerì septýnerios septýnetas
8 aštuonì aštúonios aštuñtas aštuntà aštuonerì aštúonerios aštúonetas
9 devynì devýnios deviñtas devintà devynerì devýnerios devýnetas
10 dẽšimt dešim̃tas dešimtà
11 vienúolika vienúoliktas vienúolikta
12 dvýlika dvýliktas dvýlikta
13 trýlika trýliktas trýlikta
14 keturiólika keturióliktas keturiólikta
15 penkiólika penkióliktas penkiólikta
16 šešiólika šešióliktas šešiólikta
17 septyniólika septynióliktas septyniólikta
18 aštuoniólika aštuonióliktas aštuoniólikta
19 devyniólika devynióliktas devyniólikta
20 dvìdešimt dvidešim̃tas dvidešimtà
21 dvìdešimt víenas dvìdešimt vienà dvìdešimt pìrmas dvìdešimt pirmà

Числівники від тридцяти до мільярда[77]:

Кількісні Порядкові
чоловічий рід жіночий рід
30 trìsdešimt trisdešim̃tas trisdešimtà
40 kẽturiasdešimt keturiasdešim̃tas keturiasdešimtà
50 peñkiasdešimt penkiasdešim̃tas penkiasdešimtà
60 šẽšiasdešimt šešiasdešim̃tas šešiasdešimtà
70 septýniasdešimt septyniasdešim̃tas septyniasdešimtà
80 aštúoniasdešimt aštuoniasdešim̃tas aštuoniasdešimtà
90 devýniasdešimt devyniasdešim̃tas devyniasdešimtà
100 šim̃tas šim̃tas šimtà
200 dù šimtaĩ dušim̃tas dušimtà
300 trỹs šimtaĩ trisšim̃tas trisšimtà
400 keturì šimtaĩ keturiašim̃tas keturiašimtà
500 penkì šimtaĩ penkiašim̃tas penkiašimtà
600 šešì šimtaĩ šešiašim̃tas šešiašimtà
700 septynì šimtaĩ septyniašim̃tas septyniašimtà
800 aštuonì šimtaĩ aštuoniašim̃tas aštuoniašimtà
900 devynì šimtaĩ devyniašim̃tas devyniašimtà
1000 tū́kstantis tū́kstantas tūkstantà
2000 dù tū́kstančiai dutū́kstantas dutūkstantà
1 млн milijõnas milijõnas milijonà
1 млрд milijárdas milijárdas milijardà

Числівник víenas «один» відмінюється як прикметник, «два» відмінюється за відмінками особливим чином, зберігаючи деякі форми двоїни. Trỹs «три» змінюється за відмінками, схоже до іменників X парадигми (за винятком місцевого відмінка). Числівники 4-9 відмінюються як прикметники (за винятком знахідного відмінка чоловічого роду). Числівники 11-19 відмінюються як іменники VI парадигми (за винятком знахідного відмінка, який у них рівний називному). Назви десятків за відмінками не змінюються. Числівники šim̃tas, milijõnas, milijárdas відмінюються за I, а tū́kstantis за III парадигмами відмінювання іменників[78].

Відмінювання числівників «два», «три», «чотири»[79]:

Відмінок Два Три Чотири
чоловічий рід жіночий рід чоловічий рід жіночий рід чоловічий рід жіночий рід
Називний dvì trỹs keturì kẽturios
Родовий dviejų̃ trijų̃ keturių̃
Давальний dvíem trìms keturíems keturióms
Знахідний dvì trìs kẽturis kẽturias
Орудний dviẽm trimìs keturaĩs keturiomìs
Місцевий dviejuosè dviejosè trijuosè trijosè keturiuosè keturiosè

Множинні числівники вживаються з іменниками pluralia tantum, а також з іменниками, що стоять у множині і позначають парні предмети або мають збірне значення[80]. Наприклад, trejì var̃tai «три брами», víenerios dùrys «одні двері», septýnerios žìrklės «сім ножиць»[81].

Збірні числівники вживаються для позначення групи людей або тварин як збірного цілого або для позначення приблизної кількості[82].

Порядкові числівники і víenas «один», поєднуючись з іменниками, узгоджуються з ними в роді, числі й відмінку. Числівники 2-9 (і складові числівники з останнім компонентом 2-9) узгоджуються з іменниками в роді і відмінку. Числівники, що перевищують 9 вимагають при собі родовий відмінок множини іменника[83].

Займенник[ред.ред. код]

З точки зору семантики виділяються наступні розряди литовських займенників[84][85]:

  • особові (asmenìniai į́vardžiai): àš «я», «ти», jìs «він», «вона», támsta «ви»;
  • зворотний (sąngražìnis į́vardis): savę̃s «себе»;
  • присвійні (savýbiniai į́vardžiai): manàsis «мій», tavàsis «твій», savàsis «свій»;
  • вказівні (pardómieji į́vardžiai): šìs «цей», tàs «той», anàs «той»;
  • питальні (klausiamíeji-santykìniai į́vardžiai): kàs «хто, що», kóks «який», kurìs «котрий»;
  • неозначені (neapibrėžiamíeji į́vardžiai): kažkàs «хтось, щось», niẽkas «дехто, дещо»;
  • означальні (pažymimàsis į́vardis): pàts «сам».

З формальної точки зору займенники поділяються на[86]:

  • субстантивні (займенники-іменники);
  • ад'єктивні (займенники-прикметники);
  • субстантивно-ад'єктивні.

Відмінювання особових (першої і другої осіб) і зворотного займенників[87]:

Відміна Однина Двоїна Множина Зворотний
1-а особа 2-а особа 1-а особа 2-а особа 1-а особа 2-а особа
Я Ти Ми Ви Ми Ви Себе
Називний àš mùdu (ч.р.), mùdvi (ж.р.) jùdu (ч.р.), jùdvi (ж.р.) mẽs jū̃s
Родовий manę̃s, màno tavę̃s, tàvo mùdviejų jùdviejų mū́sų jū́sų savę̃s, sàvo
Давальний mán táu mùdviem jùdviem mùms jùms sáu
Знахідний manè tavè mùdu (ч.р.), mùdvi (ж.р.) jùdu (ч.р.), jùdvi (ж.р.) mùs jùs savè
Орудний manimì tavimì mùdviem jùdviem mumìs jumìs savimì
Місцевий manyjè tavyjè mùdviejuose (ч.р.), mùdviejose (ж.р.) jùdviejuose (ч.р.), jùdviejose (ж.р.) mumysè jumysè savyjè

Для ввічливого звертання використовуються займенники jū̃s, pàts, patì, sveĩkas, sveikà, támsta (дещо застаріле)[84].

Відмінювання особових займенників третьої особи[88]:

Відміна Однина Двоїна Множина
Чоловічий рід Жіночий рід Чоловічий рід Жіночий рід Чоловічий рід Жіночий рід
Він Вона Вони
Називний jìs juõdu jiẽdvi jiẽ jõs
Родовий jõs jų̃dviejų jų̃dviejų jų̃ jų̃
Давальний jám jái jíe(m)dviem jó(m)dviem jíems jóms
Знахідний jį̃ ją̃ juõdu jiẽdvi juõs jàs
Орудний juõ jiẽ(m)dviem jõ(m)dviem jaĩs jomìs
Місцевий jamè jojè juosè josè

Вказівні займенники розрізняють два ступені віддалення від мовця: šìs «цей» вказує на ближчий предмет, anàs «той» на більш далекий. Займенник tàs «той» в цьому відношенні не маркований, він вживається за відсутності протиставлення віддаленого або близького предмета або в анафоричній функції[89][90][91].

Дієслово[ред.ред. код]

У литовського дієслова виділяють категорії способу, часу, особи, числа і стану (в іменних форм дієслова також роду і відмінка)[92].

Дієслово змінюється за трьома особами (1-а, 2-а і 3-я) і двома числами (однина і множина). У художній літературі можна зустріти форми двоїни[93].

Стан

У литовській мові виділяють два стани: активний і пасивний[94].

Відмінювання

Литовські дієслова заведено ділити на три відмінювання відповідно до закінчення третьої особи: I (-a), II (-i-), III (-o)[95].

Відмінювання дієслів у теперішньому часі на прикладі слів nèšti «нести», tikė́ti «вірити», tikė́tis «сподіватись», mókyti «вчити», mókytis «вчитися»[96]:

I II III
нерефлексивне рефлексивне нерефлексивне рефлексивне нерефлексивне рефлексивне
1-а однини nešù nešúosi tikiù tikiúosi mókau mókausi
2-а однини nešì nešíesi tikì tikíesi mókai mókaisi
3-я однини nẽša nẽšasi tìki tìkisi móko mókosi
1-а множини nẽšame nẽšamės tìkime tìkimės mókome mókomės
2-а множини nẽšate nẽšatės tìkite tìkitės mókote mókotės
3-я множини nẽša nẽšasi tìki tìkisi móko mókosi
Час

Розрізняються чотири часи: минулий одноразовий (būtàsis kartìnis laĩkas), минулий багаторазовий (būtàsis dažnìnis laĩkas), теперішній (esamàsis laĩkas) і майбутній (būsimàsis laĩkas)[97].

У минулому одноразовому часі дієслова змінюються за двома дієвідмінами[98]:

-o
нерефлексивне рефлексивне нерефлексивне рефлексивне
1-а однини tikė́jau tikė́jausi mókiau mókiausi
2-а однини tikė́jai tikė́jaisi mókei mókeisi
3-я однини tikė́jo tikė́josi mókė mókėsi
1-а множини tikė́jome tikė́jomės mókėme mókėmės
2-а множини tikė́jote tikė́jotės mókėte mókėtės
3-я множини tikė́jo tikė́josi mókė mókėsi

Минулий багаторазовий час утворюється від основи інфінітива шляхом додавання суфікса -dav- і закінчень дієвідмінювання на -o[99][100]:

нерефлексивне рефлексивне нерефлексивне рефлексивне
1-а однини tikė́davau tikė́davausi mókydavau mókydavausi
2-а однини tikė́davai tikė́davaisi mókydavai mókydavaisi
3-я однини tikė́davo tikė́davosi mókydavo mókydavosi
1-а множини tikė́davome tikė́davomės mókydavome mókydavomės
2-а множини tikė́davote tikė́davotės mókydavote mókydavotės
3-я множини tikė́davo tikė́davosi mókydavo mókydavosi

Майбутній час утворюється від основи інфінітива шляхом додавання суфікса -s (i) — і особових закінчень[100][101]:

нерефлексивне рефлексивне нерефлексивне рефлексивне
1-а множини tikė́siu tikė́siuosi mókysiu mókysiuosi
2-а множини tikė́si tikė́siesi mókysi mókysiesi
3-я множини tikė̃s tikė́sis mókys mókysis
1-а множини tikė́sime tikė́simės mókysime mókysimės
2-а множини tikė́site tikė́sitės mókysite mókysitės
3-я множини tikė̃s tikė́sis mókys mókysis
Способи

У литовській мові чотири способи: дійсний (tiesióginė núosaka), умовний (tariamóji núosaka), наказовий (liepiamóji núosaka) и непрямий (netiesióginė núosaka)[102].

Дійсний спосіб утворюється від основи інфінітива за допомогою суфікса -k(i)- і особистих закінчень, нульового для 2-го особи однини, -me для 1-ї особи множини і -te для 2-ї особи. Форми 1-ї особи однини і 3-ї особи обох чисел не утворюється[103].

нерефлексивне рефлексивне нерефлексивне рефлексивне
2-а однини tikė́k tikė́kis mókyk mókykis
1-а множини tikė́kime tikė́kimės mókykime mókykimės
2-а множини tikė́kite tikė́kitės mókykite mókykitės

Умовний спосіб утворюється від основи інфінітива за допомогою суфіксів -čia-, -tum- і особових закінчень[104].

нерефлексивне рефлексивне нерефлексивне рефлексивне
1-а однини tikė́čiau tikė́čiausi mókyčiau mókyčiausi
2-а однини tikė́tum tikė́tumeisi mókytum mókytumeisi
3-я однини tikė́tų tikė́tųsi mókytų mókytųsi
1-а множини tikė́tumėme tikė́tumėmės mókytumėme mókytumėmės
2-а множини tikė́tumėte tikė́tumėtės mókytumėte mókytumėtės
3-я множини tikė́tų tikė́tųsi mókytų mókytųsi

Прислівники[ред.ред. код]

Прислівники в литовській мові утворюються за допомогою суфіксів -(i)ai (найпродуктивніший тип), -yn, -(i)uoju, -(i)ui, -(i)aip, -iek, -ur, -(i)ais, -(i)om, -(i)omis[105].

Форми вищого ступеня утворюються за допомогою суфікса -iau (-au після -j) від основи форми позитивного ступеня: mažaĩ «мало» > mažiaũ «менше», daũg «багато» > daugiaũ «більше», šaltaĩ «холодно» > šalčiaũ «холодніше»[106]. Для утворення форм найвищого ступеня використовується суфікс -iáusiai: daugiáusiai «найбільше», mažiáusiai «найменше»[107].

Прийменники[ред.ред. код]

Прийменники діляться на первинні і вторинні. Первинні прийменники архаїчні, вони не співвідносяться з іншими частинами мови, зате у них є паралелі серед приставок. Вторинні прийменники прийшли з інших частин мови, як правило, з прислівників[108][109].

Більшість прийменників вживається препозитивно. У постпозиції завжди ставиться лише dėkà «завдяки», а liñk(ui) «у напрямку», dė̃lei «заради, через», viẽtoj «замість» можуть вживатися як препозитивно, так і постпозитивно, але частіше ставляться в постпозиції[108].

Прийменники вживаються з родовим, знахідним і орудним відмінками. Як правило, один прийменник може поєднуватися лише з одним відмінком, тільки ùž вживається з двома відмінками (родовим і знахідним), а з трьома[110].

Сполучники[ред.ред. код]

За будовою литовські союзи ділять на прості (õ «а», ir̃ «і», bèt «але») і складені (kaĩ tìk «як тільки», nebeñt kàd «хіба що»). За синтаксичною функцією — на сурядні (ir̃ «і», arbà «або», neĩ…neĩ «ні…ні») і підрядні (negù «ніж», nès «тому що», jéi «якщо»)[111][112].

Частки[ред.ред. код]

З точки зору словотворення частки діляться на прості (ar̃ «чи», «ні», «нехай») і похідні (tar̃si «немов», bemàž «майже»), за функцією — на вказівні, уточнювальні, видільно-обмежувальні, негативні й модальні[113].

Вигук[ред.ред. код]

Вигуки ділять на первинні, які, як правило, складаються з голосного (à, ã), дифтонга (ói, ái) або поєднання кількох приголосних і голосних (ajajái, hm), і вторинні, що зберігають зв'язок зі значущими словами (Diẽ «Боже», žiū̃ «глянь»)[114].

Звуконаслідування[ред.ред. код]

Звуконаслідування (ідеофони, образотворчі слова) є, як правило, короткими імітаціями звуків або відчуттів, викликаних будь-якою дією: kliùnkt «бульк», diñ «динь», grýbš «хап», šnýpš «шмиг»[115].

Академічний словник литовської мови в 20 томах (1941—2002)

Синтаксис[ред.ред. код]

Просте речення[ред.ред. код]

Литовська — мова номінативного ладу. Порядок слів вільний, базовим є порядок SVO, причому визначальне слово зазвичай ставиться перед визначеним. Модифікації звичайного порядку проходження компонентів речення «підмет — присудок — прямий додаток» можуть бути пов'язані з актуальним членуванням речення, визначеністю або невизначеністю підмета й прямого доповнення тощо. Наприклад, ґенітивний підмет, що характеризується невизначеністю, у писемній мові зазвичай слідує за дієсловом: Pàs šeiminiñką ateĩdavo visókių žmonių «До господаря приходили всякі люди» (буквально: «До господаря приходило всяких людей»); в усній же мові звичайна й препозиція такого підмета, але в цьому випадку він отримує фразовий наголос. У реченнях з невизначеним підметом і визначеним прямим доповненням зазвичай використовується порядок «пряме доповнення — присудок — підмет»: Móters žvilgsnį patráukė tolumõj pasiródęs žmogùs «Погляд жінки привернула людина, що з'явилась здалека»[116].

Синтаксичні зв'язки між компонентами речення виражаються в литовській мові трьома способами: формами словозміни, несамостійними словами і приляганням. Елементарна схема простого речення — група імені (в найпростішому випадку — іменник в називному відмінку), поєднана з групою дієслова (в найпростішому випадку — дієслово в особистій формі). Кожна група може або зовсім відсутньою, або розгортатися в поєднання слів. Реалізація правил розгортання визначається перш за все порядком слів у реченні. Негативна трансформація речення зазвичай не пов'язана з істотними змінами його структури; питальна ж трансформація найчастіше тягне інверсію слів або введення спеціальних питальних часток[117].

Якщо присудок представлено дієсловом-зв'язкою bū́ti «бути» в теперішньому часі, то він в третій особі може опускатися: jis yra mokytojas / jis mokytojas «він — учитель». Зв'язка не опускається в разі, якщо речення являє собою визначення або висловлює позачасовий стан, наприклад: Lietuva yra respublika «Литва — республіка»[118].

Складні речення[ред.ред. код]

Просте речення описаної вище структури може циклічно повторюватися, утворюючи складносурядне (сполучникове або безсполучникове) або складнопідрядне (утворене за допомогою підрядних сполучників та інших засобів) речення. Найважливішими сурядними сполучниками є ir̃ «і», bèt «але», õ «а», а підрядними — kàd, jóg «що», nès «бо», kaĩ, kadà «коли», nórs «хоча»[117][119].

У литовській мові поширені, втім, дієприкметникові конструкції, рівні складному реченню, наприклад, Svečiaĩ išvažiãvo sáulei patekėjus «Гості поїхали, коли зійшло сонце» (дослівно «Гості поїхали сонця зійшовши»), Diẽnai brėkštant šìlas nubuñda «На світанку бор прокидається» (дослівно «Дню видніється бор прокидається»)[119].

Лексика[ред.ред. код]

У більшій частині семантичних сфер в литовській мові переважає споконвічна лексика індоєвропейського походження[120], слова якої за віком можна поділити на загальноіндоєвропейські (avìs «вівця»), балто-слов'янські (líepa «липа»), загальнобалтійські (šaknìs «корінь»), східно-балтійські (lietùs «дощ») та власне литовські (žmonà «дружина»)[38].

Унаслідок тривалого перебування більшої частини українських земель у складі Великого Князівства Литовського у XIV—XVI століттях і пізніших міграцій досі трапляються литовські прізвища: Войшвіло, Бурбело, Нарбут, Дрига, Бутейко, Борейко, Гудович, Граужіс.

Тоді ж литовська мова запозичила з української слова: kazokas «козак», Nepras «Дніпро», trivoti «тривати», ulioti «гуляти», vecerioti «вечеряти», cerenas «черінь», akraicas (akraicikas) «окрайчик», strieka «стріха», dieska «діжка», kurapka «куріпка» (1579 рік), anūkas «онук».

Історія вивчення[ред.ред. код]

К. Буґа
Антуан Мейє

«Литовська мова чудова деякими рисами, що справляють враження індоєвропейської давнини: в XVI ст. і навіть в даний час ми знаходимо в литовській форми, що зовсім збігаються з ведійськими або гомерівськими»[121].

Перша граматика литовської мови «Ключ до литовської мови» (лат. Clavis linguae Lituanicae) була написана Константінасом Ширвідасом. Їм же був створений польсько-латинсько-литовський словник Dictionarium trium linguarum (бл. 1620 року). Згодом, в XVII—XVIII століттях з'являється ціла низка граматик і словників литовської мови: Grammatica Litvanica Д. Клейна (1653), Compendium grammaticae Lithvanicae К. Сапунаса (1643, видана 1673 року К. Шульцом) Vocabularivm litthvanico-Germanicvm et germanico-litthvanicvm Ф. В. Хаака (1730, з граматичним додатком), Lexicon germanico-lithvanicvm et lithvanico-germanicvm Я. Бродовського, Littauisch-Deutsches und Deutsch-Littauisches Lexicon Ф. Руїга (1730), Littauisch-deutsches und Deutsch-littauisches Wörterbuch К. Г. Мільке (1800)[122].

Ян Отрембський

«Литовська мова у своїй літературній формі змінилася менше будь-якої іншої живої індоєвропейської мови. В окремих моментах фонетики і словозміни вона своєю старовиною перевершує навіть самі архаїчні індоєвропейські мови. Саме тому без знання литовської не можна обійтися в дослідженнях з індоєвропеїстики»[123].

З середини XIX століття дані литовської мови починають активно використовуватися порівняльно-історичним мовознавством, її досліджують такі метри компаративістики, як А. Шлейхер, А. Лескін, К. Бругман, А. Бецценбергер, Ф. де Соссюр, В. Томсен, І. Міккола, Й. Зубатий, Я. Розвадовський, П. Ф. Фортунатов, І. О. Бодуен де Куртене, а також власне литовські вчені — Ф. Куршат, А. Баранаускас, К. Яунюс, А. Юшка і Й. Юшка. У міжвоєнний період одним з найважливіших центрів літуаністікі стає Каунаський університет, де працювали Й. Яблонскіс, К. Буґа, П. Скарджюс, А. Саліс і П. Йонікас. Після Другої світової війни літуаністіку рухали вперед такі вчені, як Ю. Бальчіконіс, Й. Паулаускас, Й. Круопас, К. Ульвідас, Й. Казлаускас, З. Зінкявічюс, В. Мажюліс, Й. Пальоніс, В. Урбутіс, Ю. Пікчілінгіс, А. Паулаускене, А. Валецкене, В. Ґрінавецкіс, К. Моркунас, В. Амбразас, А. Ванаґас, А. Гірденіс, С. Каралюнас, А. Сабаляускас, Б. О. Ларін, М. Н. Петерсон, В. М. Топоров, В. В. Іванов, О. М. Трубачов, Ю. В. Откупщиков, А. П. Непокупний, Е. Френкель, Х. Станг, Я. Отрембський[124].

Приклад[ред.ред. код]

«Заповіт» Т. Шевченка литовською мовою (переклав Антанас Венцлова)[125]

Kai numirsiu, jūs užkaskit
Mane ant kurgano,
Tarp plačių gimtinės stepių,
Ukrainoj mano,
Kad matyčiau pievas, Dnieprą,
Jo pakrantę gūdžią,
Kad regėčiau, kad girdėčiau,
Kaip jis staugia, ūžia.


Kai nuneš iš Ukrainos
Į marias giliąsias
Priešų kraują jis… paliksiu
Kalnus aš, plačiąsias
Pievas ir prie dievo sosto
Tada nukeliausiu
Pasimelsti… o lig tolei
Nežinau aukščiausio!


Kai užkasite, sukilkit,
Pančius sudaužykit
Ir krauju piktųjų priešų
Laisvę apšlakstykit!
Ir manęs šeimoj laisvojoj.
Naujoj ir laimingoj,
Neužmirškit paminėti
Žodeliu širdingu.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Mathiassen T. A Short Grammar of Lithuanian. — Columbus : Slavica Publishers, Inc., 1996. — P. 20. — ISBN 0-89357-267-5.
  2. Otrębski J. Gramatyka języka litewskiego. — Warszawa : PWN, 1958. — Т. I. — С. 39—40.
  3. а б Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. — М. : Прогресс, 1964–1973. — Т. 2. — С. 502.
  4. Fraenkel E. Litauisches Etymologisches Wörterbuch. — Heidelberg — Göttingen : Carl Winter Universitätsverlag — Vandenhoeck & Ruprecht, 1962. — Т. I.
  5. а б Zinkevičius Z. Lietuvių kalbos istorija. — Vilnius : Mokslas, 1987. — Т. II: Iki pirmųjų raštų. — P. 12.
  6. Schachmatov A. Zu den ältesten slavisch-keltischen Beziehungen // Archiv für slavische Philologie. — 1912. — Т. 31.
  7. Otrębski J. Gramatyka języka litewskiego. — Warszawa : PWN, 1958. — Т. I. — С. 2−5.
  8. Kuzavinis K. Lietuvos vardo kilmė // Lietuvos TSR aukštųjų mokyklų darbai. Kalbotyra. — 1964. — Т. X. — С. 5−18.
  9. Kuzavinis K. Lietuvių upėvardžiai lie- (lei-) // Lietuvos TSR aukštųjų mokyklų darbai. Kalbotyra. — 1967. — Т. XVII. — С. 135−137.
  10. Zinkevičius Z. Lietuvių kalbos istorija. — Vilnius : Mokslas, 1987. — Т. II: Iki pirmųjų raštų. — P. 13−14.
  11. Karaliūnas S. Lietuvos vardo kilme // Lietuviu kalbotyros klausimai. — 1995. — Т. 35. — С. 55−91. — ISSN 0130-0172.
  12. Karaliūnas S. Lietuvos vardo ir valstybingumo ištakos // Voruta: Lietuvos istorijos laikraštis. — 1998, vasario 14. — № 7(337). — ISSN 1392-0677.
  13. Дини П. Балтийские языки. — М. : ОГИ, 2002. — С. 203. — ISBN 5-94282-046-5.
  14. а б Булыгина Т. В., Синёва О. В. Литовский язык // Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 94. — (Языки мира). — ISBN 5-87444-225-1.
  15. Ludność. Stan i struktura demograficzno-społeczna (pdf) (pl). Główny Urząd Statystyczny. 
  16. Национальный статистический комитет Республики Беларусь. Данные переписи 2009 года. Население по национальности и родному языку (ru). 
  17. Национальный статистический комитет Республики Беларусь. Данные переписи 2009 года. Население по национальности и языку, на котором обычно разговаривает дома: (ru). 
  18. Ананьева Н. Е. История и диалектология польского языка. — 2-е изд., испр.. — М. : УРСС, 2004. — С. 103—108. — ISBN 978-5-397-00628-6.
  19. Дини П. Балтийские языки. — М. : ОГИ, 2002. — С. 411—414. — ISBN 5-94282-046-5.
  20. Булыгина Т. В., Синёва О. В. Литовский язык // Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 149—150. — (Языки мира). — ISBN 5-87444-225-1.
  21. Smoczyński W. Języki bałtyckie // Języki indoeuropejskie. — Warszawa : PWN, 1986.
  22. Smoczyński W. Języki bałtyckie // Języki indoeuropejskie. — Warszawa : PWN, 1986.
  23. а б Булыгина Т. В., Синёва О. В. Литовский язык // Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 95. — (Языки мира). — ISBN 5-87444-225-1.
  24. Дини П. Балтийские языки. — М. : ОГИ, 2002. — С. 369. — ISBN 5-94282-046-5.
  25. Otrębski J. Gramatyka języka litewskiego. — Warszawa : PWN, 1958. — Т. I. — С. 61—62.
  26. Mathiassen T. A Short Grammar of Lithuanian. — Columbus : Slavica Publishers, Inc., 1996. — P. 23—24. — ISBN 0-89357-267-5.
  27. Zigmas Zinkevičius. Lietuvių tautos kilmė. — 2005 — С. 230(лит.)
  28. а б Alfredas Bumblauskas. Senosios Lietuvos istorija, 1009—1795. (Історія стародавньої Литви: 1009—1795) — Vilnius: R. Paknio leidykla, 2005. — ISBN 9986-830-89-3(лит.)
  29. Дини П. Балтийские языки. — М. : ОГИ, 2002. — С. 195. — ISBN 5-94282-046-5.
  30. Petit D. Untersuchengen zu den baltischen Sprachen. — Leiden — Boston : Brill, 2010. — С. 26. — ISBN 978-90-04-17836-6.
  31. Smoczyński W. Języki bałtyckie // Języki indoeuropejskie. — Warszawa : PWN, 1986.
  32. Smoczyński W. Języki bałtyckie // Języki indoeuropejskie. — Warszawa : PWN, 1986.
  33. Bičovský J. Vademecum starými indoevropskými jazyky. — Praha : Nakladatelství Univerzity Karlovy, 2009. — С. 164. — ISBN 978-80-7308-287-1.
  34. Jonas Palionis. Lietuvių literatūrinės kalbos istorija. — Vilnius: Mokslas, 1979 (лит.)
  35. Jonas Palionis. Lietuvių literatūrinė kalba XVI-XVIIa. — Vilnius: Mintis, 1967 (лит.)
  36. Jonas Palionis. Lietuvių rašomosios kalbos istorija. — Vilnius: «Mokslo ir enciklopedijų leidykla», 1995 (лит.)
  37. Z. Zinkevičius, Lietuvių kalbos istorija III, Senųjų raštų kalba, 1988.
  38. а б в Андронов А. В. Литовский язык // Большая Российская энциклопедия / Председатель Науч.-ред. совета Ю. С. Осипов. Отв. ред. С. Л. Кравец. — М : Большая Российская энциклопедия, 2010. — Т. 17. Лас-Тунас — Ломонос. — С. 650—652. — 60 000 прим.
  39. Відсканований екземпляр катехізису Мікалоюса Дауши 1595 року видання — на сайті бібліотеки Вільнюського університету
  40. Дини П. Балтийские языки. — М. : ОГИ, 2002. — С. 323—324. — ISBN 5-94282-046-5.
  41. Булыгина Т. В., Синёва О. В. Литовский язык // Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 149—150. — (Языки мира). — ISBN 5-87444-225-1.
  42. Дини П. Балтийские языки. — М. : ОГИ, 2002. — С. 386—388. — ISBN 5-94282-046-5.
  43. Як держава захищає мову. Досвід Литви. ТЕКСТИ (en). Процитовано 2017-03-25. 
  44. Дини П. Балтийские языки. — М. : ОГИ, 2002. — С. 398—399. — ISBN 5-94282-046-5.
  45. Mathiassen T. A Short Grammar of Lithuanian. — Columbus : Slavica Publishers, Inc., 1996. — P. 26—27. — ISBN 0-89357-267-5.
  46. Булыгина Т. В., Синёва О. В. Литовский язык // Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 97. — (Языки мира). — ISBN 5-87444-225-1.
  47. Mathiassen T. A Short Grammar of Lithuanian. — Columbus : Slavica Publishers, Inc., 1996. — P. 21. — ISBN 0-89357-267-5.
  48. Булыгина Т. В., Синёва О. В. Литовский язык // Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 98. — (Языки мира). — ISBN 5-87444-225-1.
  49. Грамматика литовского языка. — Вилнюс : Мокслас, 1985. — С. 72.
  50. Булыгина Т. В., Синёва О. В. Литовский язык // Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 109. — (Языки мира). — ISBN 5-87444-225-1.
  51. Vaičiulytė-Romančuk O. Wykłady z gramatyki opisowej języka litewskiego. Morfologia. — Warszawa, 2009. — С. 19. — ISBN 978-83-89663-09-2.
  52. Vaičiulytė-Romančuk O. Wykłady z gramatyki opisowej języka litewskiego. Morfologia. — Warszawa : Wydział polonistyki Uniwersytetu Warszawskiego, 2009. — С. 19—20. — ISBN 978-83-89663-09-2.
  53. Vaičiulytė-Romančuk O. Wykłady z gramatyki opisowej języka litewskiego. Morfologia. — Warszawa : Wydział polonistyki Uniwersytetu Warszawskiego, 2009. — С. 81. — ISBN 978-83-89663-09-2.
  54. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 92.
  55. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 92—94.
  56. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 94.
  57. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 94—95.
  58. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 95—96.
  59. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 96—97.
  60. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 97—98.
  61. а б Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 98.
  62. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 99.
  63. Mathiassen T. A Short Grammar of Lithuanian. — Columbus : Slavica Publishers, Inc., 1996. — P. 39. — ISBN 0-89357-267-5.
  64. а б Булыгина Т. В., Синёва О. В. Литовский язык // Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 100. — (Языки мира). — ISBN 5-87444-225-1.
  65. Beekes R. S. P. Comparative Indo-European linguistics: an introduction. — Amsterdam — Philadelphia : John Benjamin’s Publishing Company, 2011. — P. 158.
  66. а б Mathiassen T. A Short Grammar of Lithuanian. — Columbus : Slavica Publishers, Inc., 1996. — P. 42—43. — ISBN 0-89357-267-5.
  67. а б Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 114.
  68. а б Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 127—131.
  69. а б Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 132—134.
  70. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 116.
  71. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 121.
  72. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 140.
  73. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 140—141.
  74. а б Булыгина Т. В., Синёва О. В. Литовский язык // Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 137. — (Языки мира). — ISBN 5-87444-225-1.
  75. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 141.
  76. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 143.
  77. а б Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 144—148.
  78. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 153—155.
  79. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 153—154.
  80. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 146.
  81. Vaičiulytė-Romančuk O. Wykłady z gramatyki opisowej języka litewskiego. Morfologia. — Warszawa : Wydział polonistyki Uniwersytetu Warszawskiego, 2009. — С. 29. — ISBN 978-83-89663-09-2.
  82. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 147.
  83. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 152—153.
  84. а б Vaičiulytė-Romančuk O. Wykłady z gramatyki opisowej języka litewskiego. Morfologia. — Warszawa : Wydział polonistyki Uniwersytetu Warszawskiego, 2009. — С. 34. — ISBN 978-83-89663-09-2.
  85. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 161—173.
  86. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 158.
  87. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 173—174.
  88. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 177—181.
  89. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 164—165.
  90. Vaičiulytė-Romančuk O. Wykłady z gramatyki opisowej języka litewskiego. Morfologia. — Warszawa : Wydział polonistyki Uniwersytetu Warszawskiego, 2009. — С. 37. — ISBN 978-83-89663-09-2.
  91. Булыгина Т. В., Синёва О. В. Литовский язык // Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 121—122. — (Языки мира). — ISBN 5-87444-225-1.
  92. Булыгина Т. В., Синёва О. В. Литовский язык // Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 126. — (Языки мира). — ISBN 5-87444-225-1.
  93. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 236—243.
  94. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 243.
  95. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 265.
  96. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 271—272.
  97. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 203.
  98. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 273.
  99. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 274.
  100. а б Булыгина Т. В., Синёва О. В. Литовский язык // Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 139. — (Языки мира). — ISBN 5-87444-225-1.
  101. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 275.
  102. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 221—222.
  103. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 278.
  104. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 276.
  105. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 328-329.
  106. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 345.
  107. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 348—349.
  108. а б Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 363.
  109. Vaičiulytė-Romančuk O. Wykłady z gramatyki opisowej języka litewskiego. Morfologia. — Warszawa : Wydział polonistyki Uniwersytetu Warszawskiego, 2009. — С. 67. — ISBN 978-83-89663-09-2.
  110. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 365.
  111. Грамматика литовского языка. — Вильнюс : Мокслас, 1985. — С. 382—396.
  112. Булыгина Т. В., Синёва О. В. Литовский язык // Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 131. — (Языки мира). — ISBN 5-87444-225-1.
  113. Булыгина Т. В., Синёва О. В. Литовский язык // Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 131—132. — (Языки мира). — ISBN 5-87444-225-1.
  114. Булыгина Т. В., Синёва О. В. Литовский язык // Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 133. — (Языки мира). — ISBN 5-87444-225-1.
  115. Булыгина Т. В., Синёва О. В. Литовский язык // Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 132—133. — (Языки мира). — ISBN 5-87444-225-1.
  116. Булыгина Т. В., Синёва О. В. Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 143. — (Языки мира). — ISBN 5-87444-225-1.
  117. а б Топоров В. Н. Балтийские языки // Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 41. — (Языки мира). — ISBN 5-87444-225-1.
  118. Mathiassen T. A Short Grammar of Lithuanian. — Columbus : Slavica Publishers, Inc., 1996. — P. 212. — ISBN 0-89357-267-5.
  119. а б Булыгина Т. В., Синёва О. В. Литовский язык // Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 144. — (Языки мира). — ISBN 5-87444-225-1.
  120. Топоров В. Н. Балтийские языки // Балтийские языки. — М. : Academia, 2006. — С. 42. — (Языки мира). — ISBN 5-87444-225-1.
  121. Мейе А. Введение в сравнительное изучение индоевропейских языков. — М. : Издательство ЛКИ, 2007. — С. 101—102.
  122. Kabelka J. Baltų filologijos įvadas. — Vilnius : Mokslas, 1982. — С. 124—125.
  123. Otrębski J. Gramatyka języka litewskiego. — Warszawa : PWN, 1958. — Т. I. — С. 63.
  124. Топоров В. Н., Сабаляускас А. Ю. Балтистика // Лингвистический энциклопедический словарь / Под ред. В. Н. Ярцевой. — М. : Советская энциклопедия, 1990. — С. 65-67. — ISBN 5-85270-031-2.
  125. Українська бібліотека

Література[ред.ред. код]

Логотип «Вікісловника»
У Вікісловнику список слів литовської мови міститься у категорії «Литовська мова»
  • Булыгина Т. В., Синёва О. В. Литовский язык // Балтийские языки. — М.: Academia, 2006. — С. 93–155.
  • Дини П. Балтийские языки. — М.: ОГИ, 2002.
  • Грамматика литовского языка. — Вильнюс: Мокслас, 1985.
  • Mathiassen T. A Short Grammar of Lithuanian. — Columbus: Slavica Publishers, Inc., 1996.
  • Otrębski J. Gramatyka języka litewskiego. — Warszawa: PWN, 1958.
  • Vaičiulytė-Romančuk O. Wykłady z gramatyki opisowej języka litewskiego. Morfologia. — Warszawa: Wydział polonistyki Uniwersytetu Warszawskiego, 2009. — ISBN 978-83-89663-09-2

Посилання[ред.ред. код]