Лицарі ОУН та УПА

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Тема цієї статті може не відповідати загальним критеріям значимості Вікіпедії. Будь ласка, допоможіть підтвердити значимість, додавши авторитетні джерела для цієї теми. Якщо значимість не може бути підтвердженою, стаття може бути об'єднана з іншою статею, перенаправлена на іншу статтю або вилучена. (грудень 2017)

Призначення сторінки «Лицарі ОУН та УПА»[ред. • ред. код]

УПА – єдина в історії повстанська армія, яка спромоглася утворити власну систему нагород і заохочень, запроваджену у 1944 р. Наказом ГВШ УПА. У 1945 р. першими відзначеними стали командири УПА Д. Карпенко – «Яструб» та Д. Пелип – «Євшан». Однак, ні вони, ні інші, згодом відзначені, вояки УПА та підпільники не отримали своїх нагород, а лише тимчасові посвідчення, що їх заміняли. У 1950 р. підпільним графіком Нілом Хасевичем був розроблений проект нагород, переданий за кордон, де було виготовлено невелику кількість відзнак для вручення Лицарям ОУН та УПА, які перебували на еміграції та передачі зразків Головному командирові УПА В. Куку. Зважаючи на тогочасні реалії боротьби жоден із учасників збройного підпілля ОУН так і не отримав своїх відзнак.

З метою вшанування пам’яті Лицарів ОУН та УПА Ювілейним комітетом вирішено відновити повстанські нагороди та вручити їх нащадкам, тим самим реалізувавши на практиці систему нагород УПА та збройного підпілля ОУН.

Нагородами УПА за бойові звитяги відзначалися старшини, підстаршини і стрільці УПА, а за особливий вклад у розбудову збройного підпілля ОУН та боротьбу за Українську Самостійну Соборну Державу – цивільні особи, як члени підпілля, так і звичайні громадяни.

На сучасному етапі найбільшою проблемою є ідентифікація Лицарів повстанських нагород, адже учасники УПА та збройного підпілля ОУН широко використовували конспірацію і були відомі серед побратимів і широкого загалу, зазвичай, лише під псевдами. Серед відомих на сьогодні 1102 Лицарів повстанських нагород не ідентифіковано 660.

На сторінці розміщуються біографічні довідки відзначених учасників збройного підпілля ОУН та УПА як Хрестами бойової заслуги[1] так і Хрестами заслуги УПА[2].

Золотий хрест бойової заслуги 1 кляси[ред. • ред. код]

  • Андрусяк Василь Васильович («Грегіт», «Коваль», «Різун», «Різьбар», «Чорний»; 15.01.1915, м. Снятин Івано-Франківської обл. – 24.02.1946, біля с. Глибоке Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл.). Народився у сім’ї робітника. Освіта – незакінчена середня: навчався у Снятинській державній гімназії (1925-1933), звідки був виключений за приналежність до ОУН. Член «Пласту» (Снятин), активний діяч «Просвіти», Голова товариства «Сокіл» на Снятинщині (кін. 1930-х рр.). Працював звичайним робітником, секретарем адвокатської кантори у Снятині (1935), вчителем. Член Юнацтва ОУН із 1932 р. В’язень польських тюрем (1933). Провідник Снятинської повітової екзекутиви ОУН (1936-1939). 5.10.1939 р. арештований НКВС, звільнений через шість місяців за браком доказів. У серпні 1940 р. нелегально перейшов на територію Польщі окуповану німцями. Командир чоти батальйону «Ролянд» (весна-осінь 1941). Восени 1941 р. повернувся додому і відновив активну працю в структурі ОУН. Керівник Снятинського повітового (кін. 1941 – 1942), Коломийського окружного (1942-1943) проводів ОУН, член військового штабу Станиславівського обласного проводу ОУН (з 1943). Один із перших організаторів і командирів УНС. У липня 1943 р. створив та очолив Відділ особливого призначення (ВОП) в Чорному лісі. Командир чоти УНС (09-10.1943), сотні УНС/УПА «Змії» (11.1943 – поч. 1944), куреня УПА «Скажені» (поч. 1944 – 01.1945). Командир тактичного відтинка 22 «Чорний Ліс» і одночасно військовий референт Станиславівського окружного проводу ОУН (01.1945 – 02.1946). Автор військово-теоретичної праці «Як перемагати» (1945). Загинув у бою з рейдовою групою 215-го СП ВВ НКВС. Булавний (?), хорунжий (26.01.1944), поручник (15.04.1945), сотник (31.08.1945), майор (22.01.1946), полковник УПА (24.02.1946); відзначений Золотим хрестом бойової заслуги 2-го класу (25.04.1945), Золотим хрестом бойової заслуги 1-го класу (7.10.1946), 4-ма Срібними зірками за поранення[3].
  • Василяшко Василь Іванович («Вірний», «Пантера», «Перемога»; 1918, с. Завишень Сокальського р-ну Львівської обл. – 16.02.1946, між селами Боянець і Купичволя Жовківського р-ну Львівської обл.). Освіта – 6 класів народної школи. За фахом – швець. Член «Просвіти» та ОУН (з часів польської окупації). Вояк батальйону «Нахтіґаль» (05.-08.1941), а відтак 201-го батальйону охоронної поліції «Шуцманшафт» (10.1941-12.1942). На нелегальному становищі з осені 1943 р. Командир боївки СБ у Белзькому районі. Ройовий в сотні «Галайда» (03.-05.1944), командир 1-ї чоти в сотні «Галайда» (05.-08.1944), командир сотні «Галайда І» (08.1944-10.1945), командир ТВ «Климів» (06.1945-15.02.1946). Загинув у бою з енкаведистами. Старший булавний, хорун­жий (15.04.1945), сотник (22.01.1946); відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (28.04.1945), Срібним хрестом бойової заслуги 2-го класу (10.10.1945), Золотим хрестом бойової заслуги 1-го класу (8.02.1946)[4].
  • Гладковський Михайло Йосипович («Дуб»; 1910, с. Яблунів Галицького р-ну Івано-Франківської обл. – 23.12.1946, с. Кукільники Галицького р-ну Івано-Франківської обл.). Кущовий провідник ОУН (1944-1946). Загинув під час облави. Старший вістун УПА (?); відзначений Золотим хрестом бойової заслуги 1 класу (25.07.1950). 13.10.2017 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам’яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у смт. Верховина Івано-Франківської обл. нагорода передана Ользі Форділь, дочці Михайла Гладковського – «Дуба»[5].
  • Горбаль Іван Петрович («Артем», «Назар»; 1907, с. Великі Глібовичі Перемишлянського р-ну Львівської обл. – 14.08.1947, ?). Народився у сім’ї місцевих селян Петра та Марії Горбаль. Освіта – 3 класи народної школи. Одружений, дітей не мали. Член ОУН із 1936 р. Міліціонер Бібрецького РВ НКВС (09.1939-22.12.1940). Після звільнення з міліції перейшов на нелегальне становище. Комендант станиці української міліції в с. Великі Глібовичі (06.-07.1941). Остерігаючись арешту гестапо перейшов на нелегальне становище та діяв у підпіллі до квітня 1944 р. Стрілець чоти «Бродича», яка займалася охороною Головного Командира УПА Романа Шухевича – «Степана» (04.1944-13.08.1945). 13.08.1945 р. захоплений непритомним важкопораненим в ногу у криївці в с. Рай Бережанського р-ну Тернопільської обл. та влаштований на лікування. 13.09.1945 р. затриманий а 14.09.1945 р. арештований Управлінням НКВС Львівської обл. 21.12.1945 р. ВТ військ НКВС Львівської обл. засуджений за ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР 15 років каторжних робіт з обмеженням у правах на 5 років та конфіскацією майна. 16.09.1946 р. етапом відправлений у Тюменський ВТТ. Помер 14.08.1947 р. у місцях позбавлення волі. Стрілець УПА (?); відзначений Золотим хрестом бойової заслуги 1 класу (8.10.1945)[6].
  • Дідух Ярослав Михайлович («Ярошенко»; 1927, с. Голдовичі Жидачівського р-ну Львівської обл. – 19.03.1951, с. Великі Глібовичі Перемишлянського р-ну Львівської обл.). Освіта – початкова: закінчив народну школу у с. Голдовичі, з 1944 р. навчався у Ходорівській школі. Зв’язковий ОУН. Учасник збройного підпілля ОУН із 1949 р. Бойовик Бібрецького надрайонного проводу ОУН (1949-1951). Відзначений Золотим хрестом бойової заслуги 1 класу (5.07.1951)[7].
  • Дуда Михайло Іванович («Громенко», «Зиновій»; 12.11.1921, с. Сороки-Львівські Пустомитівського р-ну Львівської обл. – 7.07.1950, біля с. Танява Болехівської міськради Івано-Франківської обл.). Освіта – незакінчена середня. Член Юнацтва ОУН із 1937 р. У 1939-1941 рр. перебував на еміграції в Австрії, а відтак в околицях Кракова, де служив в охоронній сотні. Вояк батальйону «Нахтіґаль» (04.-08.1941), а відтак 201-го батальйону охоронної поліції «Шуцманшафт» (10.1941-12.1942). В УПА від квітня 1943 р., військовий інструктор підстаршинської школи «Заграва» на Поліссі, а відтак ймовірно у старшинській школі «Лісові чорти» на Волині. У 1943 р. в одному із боїв був поранений, а вилікувавшись продовжував діяти в УПА. Навесні 1944 р. переведений у Перемиську область на Закерзонні, де займається організацією бойових підрозділів УПА. Командир першої сотні УПА на Перемищині (05.1944 – кін. 1944), організатор та вишкільник СКВ у Перемиському надрайоні ОУН (весна-літо 1945), командир сотні УПА «Ударник-2» Перемиського куреня («У-2», «вд 95»; 08.1945-06.1947). 11.09.1947 р. з групою вояків рейдом пробився у Західну Німеччину. Член Місії УПА при ЗП УГВР (1948-1950). Закінчив американську розвідувальну школу в Західній Німеччині. 31.05.1950 р. в околиці с. Танява Болехівської міськради Івано-Франківської обл. десантувався з американського літака у складі кур’єрської групи ЗП УГВР. Під час приземлення важко травмував ногу, лікувався у криївці. Загинув у бою з оперативною групою МДБ. Хорунжий (1943), поручник (22.01.1946), сотник (07.1949) УПА; відзначений Срібним хрестом бойової заслуги 2 класу (25.04.1945) за успішно проведений Карпатський рейд сотні, Золотим хрестом бойової заслуги 2 класу (8.02.1946) за бій сотні біля с. Кузьмина біля Бірчі, Золотим хрестом бойової заслуги 1 класу (20.07.1950). Автор книги спогадів «У великому рейді» (Мюнхен, 1956).[8].
  • Захаренко Іван («Грань»; 12.06.1908, смт. Велика Лепетиха Херсонської обл. – ?). Освіта – 4 класи початкової школи. Одружений. Працював машиністом, а за ін. даними – був моряком. Відбув строкову військову службу в Червоній армії (1929-1930), з якої демобілізувався у званні старшого сержанта. У 1939 р. мобілізований до Червоної армії та після вишколу отримав звання лейтенанта. У 1941 р. в Західній Україні для нього закінчилася війна. У лавах УПА з липня 1944 р. Стрілець (07.-10.1944), командир рою (10.1944-02.1945), командир чоти (02.1945-1946) сотні УПА «Веселого» («Ударник-1», вд. 94) куреня «Рена». Хворів на тиф (весна-літо 1945). Вишкільник СКВ на Лемківщині (літо-осінь 1945); командир чоти і одночасно заступник командира сотні УПА «Ударник-5» ВО 6 «Сян» (1946 – літо 1947). Влітку 1947 р. переведений у лави збройного підпілля ОУН Львівського краю ОУН, де станом на 1948 р. діяв на теренах Миколаївського надрайонного проводу ОУН. Подальша доля не встановлена. Старший булавний (1.01.1946), хорунжий (22.01.1947) УПА; відзначений Золотим хрестом бойової заслуги 1 кляси (23.08.1948) за ліквідацію генерала Свєрчевського[9].
  • Карпенко Дмитро («Лютий», «Яструб»; 1917(1919), с. Слов’янське Миргородського р-ну Полтавської обл. – 17.12.1944, смт. Нові Стрілища Жидачівського р-ну Львівської обл.). Учасник німецько-радянської війни, лейтенант Червоної армії. Потрапив у німецький полон, звідки втік. В Карпати був скерований у 1942 р. Одеським окремим обласним проводом ОУН на чолі групи підпільників для вишколу. Вишкільник і командир сотні УНС «Сіроманці» (06.-11.1943), командир куреня (20.11.1943-04.1944), на чолі сотні відправлений у ВО 2 «Буг» на протипольський фронт (поч. 04.1944 – 09.1944), командир куреня «Верховинці» (09.-12.1944). Вбитий агентом НКВД під час бою в тодішньому райцентрі Нові Стрілища у ході операції по звільненню з тюрми арештованих. Хорунжий (?), сотник (16.12.1944) УПА; відзначений Золотим хрестом бойової заслуги 1 класу (25.04.1945), Бронзовим хрестом бойової заслуги (1.01.1945)[10].
  • Качинський Сергій («Іван», «Остап», «Самсон», «Щупак»; 1916, с. Піддубці Луцького р-ну Волинської обл. – 10.03.1943, смт. Оржів Рівненсько­го р-ну Рівненської обл.). Член Пласту, активіст протиалкогольного товариства «Відродження», «Просвіти». Член ОУН із 1931 р. Відбув строкову військову службу у Польській армії. Учасник підпілля ОУН із 1939 р. Район­ний провідник ОУН у Піддубцях (1940), керівник Рівненського окружного проводу ОУН (1941), командир військової школи ОУН у Рівному та підстаршинської школи у смт. Клевань на Рівненщині (07.-08.1941), організаційний референт крайового проводу ОУН ПЗУЗ (1942-1943). Восени 1942 р. затриманий німцями у Рівному, однак зумів втекти під час конвоювання. Організатор перших збройних загонів революційної ОУН (10.1942), які стали зав’язком УПА. Загинув у бою з німцями. Булавний (?), поручник (10.03.1943) УПА; відзначений Золотим хрестом бойової заслуги 1 класу (11.10.1952). 1.12.2017 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам’яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у м. Луцьку нагорода передана Надії Короткій, племінниці Сергія Качинського – «Остапа»[11].
  • Кіт Йосип Іванович («Денис», «Осип», «Січень»; 1920, с. Дністрик Старосамбірського р-ну Львівської обл. – 6.09.1951, Долинський р-н Івано-Франківської обл.). Кур’єр керівника Дрогобицького окружного проводу ОУН Володимира Фрайта – «Жара» (?-1950), комендант боївки охорони керівника Карпатського крайового проводу ОУН Степана Слободяна – «Єфрема» (1950). Учасник кур’єрської групи Івана Хоми – «Богдана», яка доставила підпільну пошту з України за кордон до ЗП УГВР (5.09.-10.10.1950). Слухач американської розвідувальної школи в Західній Німеччині (01.-05.1951). 20.05.1951 р. у складі кур’єрської групи ЗП УГВР під керівництвом Василя Охримовича – «Грузина» десантувався в Україні в районі гори Шибела у Сколівському р-ні на Львівщині, доставивши організаційну пошту і радіоапаратуру до осередку П. Федуна – «Полтави». Старший вістун УПА; відзначений Золотим хрестом бойової заслуги 1-го класу (20.10.1951)[12].
  • Клячківський Дмитро Семенович («Аріян», «Білаш», «Блонд», «Клим Савур», «Омелян Кримський», «Охрім», «Панас Мосур»; 4.11.1911, м. Збараж Тернопільської обл. – 12.02.1945, біля с. Суськ Костопільського р-ну Рівненської обл.). Освіта – середня спеціальна: закінчив Станиславівську гімназію (1932) і торгівельні курси у Львові (1933). Член ОУН із 1930 р. Пройшов строкову військову службу у Польській армії (1934-1935), де отримав звання старший стрілець. Активний діяч спортивного товариства «Сокіл-Батько» у Збаражі. У вересні 1937 р. арештований польською поліцією, але згодом звільнений за рішенням суду. Працював бухгалтером-ревізором в конторі Укрплодовоч м. Станіслав. Провідник Юнацтва ОУН Станиславівського обласного проводу ОУН (03.-09.1940). 10.09.1940 р. арештований органами НКВС у м. Долина. 18.01.1941 р. Львівським обласним судом на «Процесі 59-ти» засуджений до вищої міри покарання – розстрілу, який Верховним судом СРСР був замінений на 10 років ВТТ та 5 років позбавлення у правах. Етапований у Бердичівську тюрму, звідки 6.07.1941 р. під час бомбардування втік. Перейшов лінію фронту та прибув до Львова, де тимчасово очолював Львівський обласний провід ОУН (2 пол. 1941). Керівник Крайового проводу ОУН ПЗУЗ (01.1942-02.1945). Член Проводу ОУН, один з організаторів УПА, командир УПА на Волині (05.1943-11.1943), член ГВШ, командир УПА-Північ (26.01.1944-12.02.1945). Майор (22.01.1944), полковник (10.10.1945) УПА; відзначений Золотим хрестом заслуги (11.10.1952) і Золотим хрестом бойової заслуги 1 класу (6.02.1946)[13].
  • Кравчук Роман Миколайович («Василь», «Гончаренко», «Лісовий», «Максим», «Панас», «Петро», «Семен», «Степовий», «Сем.», «6», «17», «47», «78», «88», «814», «1718», «1876», «1910», «1920», «2021», «8/3», «VI»; 6.10.1910, м. Кам’янка-Бузька Львівської обл. – 21.12.1951, біля с. Григорів Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл.). Навчався у Золочівській гімназії. Член «Пласту» – 22 курінь ім. І. Богуна (Золочів), член ОУН (з 1930-х). Член Золочівської повітової екзекутиви ОУН (1930-і), політв’язень польських тюрем (1932, 28.10.1933-?, 06.1934-31.03.1937, 1938-1939). Член крайового проводу ОУН ЗУЗ (1940-1941), в. о. крайового провід­ника ЗУЗ (літо 1941). Організаційний референт Проводу ОУН (1942-1951), учасник III НВЗ ОУН (21-25.08.1943), крайовий провідник ОУН ЗУЗ (12.1943-12.1951), член Проводу ОУН (1943-1951), заступник голови Проводу ОУН на українських землях (1950-1951), голова Президіальної колегії УГВР (1950-1951), член Головної команди УПА. Майор (23.05.1950), полковник УПА (14.10.1951); відзначений Золотим хрестом заслуги (25.07.1950) і Золотим хрестом бойової заслуги 1-го класу (15.06.1952, посмертно). Загинув під час облави біля криївки. Закопаний співробітниками МДБ 28.12.1951 р. у триметровій ямі з негашеним вапном на території «об’єкту №39» УМДБ у Львівській обл.[14]
  • Литвинець Микола Костянтинович («Комар»; 22.05.1923, с. Тязів Тисменицького р-ну Івано-Франківської обл. – 3.02.1951, с. Ангелівка Долинського р-ну Іван-Франківської обл.). Вояк УДП (1941-06.1943). В лавах УНС із липня 1943р. Пройшов військовий вишкіл у курені «Чорні чорти». Стрілець чоти «Славка» у Чорному лісі (осінь 1943), сотні Василя Андрусяка – «Різуна» (11.1943-1944), куреня «Скажені» групи «Чорний Ліс» (1944-03.1945), ВПЖ куреня «Дзвони» ТВ 22 «Чорний Ліс» (03.-06.1945), командир рою куреня «Дзвони» (1945-1946), член почоту курінного Володимира Чав’яка – «Чорноти» (1946-08.1947). У серпні 1947 р. у складі кур’єрської групи ОУН вирушив на Захід і в грудні 1947 р., незважаючи на розбиття групи, прибув в американську зону окупації Німеччини. Пройшов вишкіл ЗЧ ОУН для вояків, які мали бути скеровані до України (1948). Керівник кур’єрської групи Проводу ЗЧ ОУН, яка у вересні 1949 р. доставила організаційну пошту в Україну. Загинув у бою з опергрупою Вигодського РВ УМДБ, відступаючи з оточеної ворогом хати. Стрілець (?), вістун (?), старший вістун (1.01.1947) УПА; відзначений Золотим хрестом бойової заслуги 1-го класу (20.07.1950)[15].
  • Марусяк Дмитро («Зайчик»; 20.10.1920, с. Княждвір Коломийського р-ну Івано-Франківської обл. – ?). Народився у сім’ї місцевих селян. Освіта – 5 класів народної школи. В лавах УПА з 16.09.1943 р. Пройшов підстаршинський вишкіл та отримав ступінь старшого вістуна. З кінця 1945 р. діяв на Закерзонні – командир рою сотні УПА «Ударник 5» (вд. 95а) ВО 6 «Сян». Подальша доля не встановлена. Старший вістун УПА (?); відзначений Золотим хрестом бойової заслуги 1 кляси (23.08.1948) за ліквідацію генерала Свєрчевського[16].
  • Мельничин Микола Григорович («Кірам», «Микола», «413»; 19.08.1910, с. Надітичі Миколаївського р-ну Львівської обл. – 12.12.1950, біля с. Сукіль Болехівської міськради Івано-Франківської обл.). Освіту здобув у Стрийській гімназії, яку закінчив у 1928 р. Член УВО, а згодом і ОУН. За націоналістичну діяльність засуджений до 3 років позбавлення волі (2.12.1930). Член районного проводу ОУН Миколаївщини. Вояк батальйону «Нахтіґаль», (05.-08.1941) а відтак 201-го батальйону охоронної поліції «Шуцманшафт» (10.1941-12.1942). Заарештований німцями у грудні 1942 р., перебував у тюрмі в Жидачеві, звідки йому вдалося утекти. Заступник командира сотні УПА «Бурлаки» на Миколаївщині (03.1944 – літо 1946), стрілець боївки охорони крайового провідника ОУН Львівщини Зиновія Тершаковця – «Федора» (літо 1946 – літо 1948), кур’єр Проводу ОУН в Україні за кордон (08.-14.11.1948). Як кур’єр ЗП УГВР десантувався в Україні 5.09.1949 р. Командир спеціальної боївки зв’язку Проводу ОУН (1949-1950). Восени 1950 р., як кур’єр, знову готувався до відходу за кордон, однак загинув під час облави – застрелився, не бажаючи живим потрапити в руки ворога. Старший булавний, хорунжий (22.01.1947); відзначений Золотим хрестом бойової заслуги 1-го класу (26.08.1949), Бронзовим хрестом бойової заслуги та Срібною зіркою за рани[17].
  • Паньків Іван Микитович («Іван», «Явір»; 1912, с. Верин Миколаївського р-ну Львівської обл. – 3.05.1950, біля с. Діброва Миколаївського р-ну Львівської обл.). Закінчив народну школу в с. Верин. Член ОУН з початку 1930-х років. За націоналістичну діяльність 30.12.1934 р. заарештований польською поліцією і 15.03.1936 р. засуджений до 8 років позбавлення волі. Вийшов на волю у вересні 1939 р. та перейшов на територію Польщі, окуповану німцями. Чотовий батальйону «Нахтіґаль» (05.-08.1941), а відтак 201-го батальйону охоронної поліції «Шуцманшафт» (10.1941-12.1942). Після розформування підрозділу повернувся додому та перейшов на нелегальне становище. Співробітник референтури СБ Стрийського районного проводу ОУН (1943-03.1944). Організатор та командир сотні УПА «Бурлаки» на Миколаївщині у ВО «Маківка» і, ймовірно, ВО «Буг» (1944-1946), командир охоронної боївки крайового провідника ОУН Львівщини Зиновія Тершаковця – «Федора» (літо 1946 – літо 1948), кур’єр Проводу ОУН в Україні за кордон (08.-14.11.1948). Як кур’єр ЗП УГВР, десантувався в Україні 5.09.1949 р., доставивши організаційну пошту до Р. Шухевича – «Тараса Чупринки». Загинув у криївці. Старший булавний (?), хорунжий (15.04.1945), поручник (22.01.1946) УПА; відзначений Золотим хрестом бойової заслуги 1-го класу (26.08.1949), Срібним хрестом бойової заслуги 1-го класу (25.04.1945) та Срібною зіркою за рани.[18].
  • Процюк Василь Яронович («Кропива»; 22.12.1914, с. Городиловичі Сокальського р-ну Львівської обл. – 13.05.1944, с. Кордишів Шумського р-ну Тернопільської обл.). Народився в сім’ї селян. Активний діяч «Просвіти» у рідному селі. Член ОУН. У кінці 1930-х рр. призваний на строкову військову службу в Польській армії, де отримав звання капрала. Учасник німецько-польської війни (09.1939). У 1940 р. арештований органами НКВС, утримувався в Луцькій в’язниці, звідки у 1941 р. втік. Керівник штабу куреня УПА «Крука» (1943), організатор і керівник старшинської та підстаршинської шкіл на Шумщині (1943), командир сотні кременецького куреня (весна 1943), заступник командира та шеф КВШ УПА-Південь (1943-05.1944), член Крайового проводу ОУН ОСУЗ (від 03.1944). Загинув у криївці. Застрелився, щоб живим не потрапити в руки ворога. Хорунжий (?), майор (24.04.1945) УПА; двічі відзначений Золотим хрестом бойової заслуги 1 класу (8.10.1945, 11.10.1952)[19].
  • Свистун Микола Михайлович («Ворон», «Ярбей», «Ясень»; 1912, с. Ордів Радехівського р-ну Львівської обл. – 8.12.1944, біля с. Обгів Дубенського р-ну Рівненської обл.). Член УВО (1928), ОУН (1929), провідник групи Юнацтва ОУН в одній зі шкіл м. Львова (1930), заарештований польською поліцією у вересні 1933 р., засуджений окружним судом в Золочеві навесні 1934 р. до 4 років ув’язнення, вийшов на волю 3.01.1936 р. Військовий референт і референт розвідки Радехівського повітового проводу ОУН (1936-1939), член бойової групи «Вовки». В перестрілці з польською поліцією в с. Ордів 20.03.1939 р. важкопораненим (невдала спроба застрелитися), потрапив до рук польської поліції, симулював німоту, засуджений у серпні 1939 р. до довічного ув’язнення, вийшов на волю у вересні 1939 р. Керівник Сокальського окружного проводу ОУН (1940-1941). Учасник II ВЗ ОУН в Кракові (31.03.-3.04.1941). Керівник Берестейського окружного проводу ОУН (1941-1942), курінний УПА на південній Волині (1943), оперативний старшина КВШ УПА-Південь (1944), заступник командира та шеф штабу УПА-Південь (від 05.1944). Поручник (31.08.1944), майор УПА (11.10.1945, посмертно); відзначений двічі Золотим хрестом бойової заслуги 1-го класу (11.10.1945 та 12.10.1952, посмертно)[20].
  • Федик Ярослав («Роман Заревич», «Славко», «Славцьо»; 9.10.1916, с. Мечищів Бережанського р-ну Тернопільської обл. – 9.07.1981, м. Мюнхен, Німеччина). Головний зв’язковий Миколи Лебедя як урядуючого провідника ОУН (1941-1943), відтак як члена Проводу ОУН і генерального секретаря закордонних справ УГВР в Україні та на еміграції у Німеччині; поручник УПА (30.06.1951); відзначений Золотим хрестом бойової заслуги 1-го класу (20.10.1951)[21].
  • Федун Петро Миколайович («Петро Полтава» («П. М. Полтава», «П. Полтава», «П. П.»), «Волянський» («П. Волянський», «Вол.»), «Зенон», «П. Савчук» («П. М. Савчук»), «Север», «75», «81», «99», «101», «123», «126», «143», «173», «175», «1000», «311-С», «811-С», «ММ», «Р-1197», «Р-17», «Р-35», «С-12»; 23.02.1919, с. Шнирів Бродівського р-ну Львівської обл. – 23.12.1951, біля с. Новошини Жидачівського р-ну Львівської обл.). Народився у сім’ї селян Миколи та Парасковії Федунів. Освіта – незакінчена вища. У червні 1940 р. примусово мобілізований до Червоної армії. Відбував службу у м. Павлограді на Дніпропетровщині в артилерійському полку. У травні 1941 р. закінчив курси командного складу Червоної армії в Одесі, отримавши офіцерське звання. Влітку 1941 р. потрапив у німецький полон, після звільнення з якого працював референтом УДК у Бродах (10.1941-04.1942). Член ОУН із 1930-х рр. Співробітник крайового проводу Юнацтва ОУН ЗУЗ (1942-03.1944) та редактор журналу «Юнак» (1943-1944), співробітник осередку «Зелений гай» референтури пропаганди Крайового проводу ОУН ЗУЗ (1944), комендант юнацької школи кадрів у Карпатах (05.-07.1944), співробітник референтури політичного вишколу Проводу ОУН (11.1944 – весна 1945), начальник політвиховного відділу КВШ УПА-Захід (1944-1946), референт пропаганди Карпатського крайового проводу ОУН (весна 1945 – 07.1945), співробітник референтури пропаганди Проводу ОУН (1945), референт пропаганди Проводу ОУН (1946-1951), начальник політвиховного відділу ГВШ УПА (1946-1949), керівник ГОСП (1946-1951) та Бюра інформації УГВР (1948-1951), член Проводу ОУН (із 6.07.1948) та УГВР (від 1950), заступник Головного Командира УПА (з 15.07.1950), заступник Голови Генерального Секретаріату УГВР (1951). Редактор періодичних видань збройного підпілля ОУН: «Ідея і чин» (1946-1947), «Самостійність» (1946-1948), «Бюро інформації Української Головної Визвольної Ради (УГВР)» (1948-1951), «Осередок пропаганди та інформації при Проводі Організації Українських Націоналістів (ОУН)» (1948-1951), автор понад сорока праць. Загинув у криївці, застрелився, щоб живим не потрапити в руки ворога. Старший булавний (1.10.1944), хорунжий-виховник (15.04.1945), поручник-виховник (30.06.1945), сотник-виховник (22.01.1946), майор (25.07.1950), полковник УПА (20.10.1951). Відзначений Срібним хрестом заслуги (22.11.1947), Золотим хрестом заслуги (1.11.1950), Золотим хрестом бойової заслуги І кл. (15.06.1952, посмертно), медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах»[22].
  • Футала Лев Васильович («Лагідний»; 23.01.1922, с. Береги Самбірського р-ну Львівської обл. – 21.12.2007, м. Йонкерс, штат Нью-Йорк, США). Освіта – незакінчена вища: закінчив Дрогобицьку гімназію (1942) та студіював ветеринарію у м. Львові. Член ОУН із 1939 р. В УПА з липня 1944 р. Стрілець сотні УПА «Ударник-4» (12.1944-06.1945), політвиховник (06.1945-12.1946), а відтак заступник командира (12.1946-09.1947) сотні УПА «Ударник-2» куреня «Перемиський» ТВ 26 «Лемко» ВО-6 «Сян». Учасник пропагандивного рейду УПА до Західної Німеччини (06.-09.1947). У 1949 р. емігрував до США. Голова Товариства Вояків УПА ім. ген.-хор. Романа Шухевича – «Тараса Чупринки» в США, Голова Світового Братства Вояків УПА (1983-12.2007), Голова Видавничого комітету «Літопису УПА» (07.2004-12.2007). Похований на упівській секції цвинтаря Св. Духа у м. Гемптонбурґ, штат Нью-Йорк (США). Булавний-виховник (1.01.1946), поручник (1.07.1949) УПА; відзначений Золотим хрестом бойової заслуги 1 класу (8.02.1946) та Бронзовим хрестом бойової заслуги (20.08.1945)[23].
  • Хома Іван («Богдан», «Ігор», «Кардаш», «Орест», «415»; 21.12.1920, с. Мавковичі Городоцького р-ну Львівської обл. – 27.06.1975, Нью-Йорк, штат Нью-Йорк, США). Народився у сім’ї селян-ремісників. Освіта – неповна середня. Член Юнацтва ОУН із 1938 р., ОУН – з 1940 р. У 1940-1941 рр. перебував на нелегальному становищі. В роки німецької окупації за дорученням ОУН працював в українській допомоговій поліції у Львові та околиці (1941-1944). У підпіллі з квітня 1944 р. Співробітник організаційно-мобілізаційної референтури Самбірського окружного проводу ОУН (1944), референт СБ Самбірського районного проводу ОУН (02.1945-1948). Влітку 1948 р. закінчив курси СБ. Референт СБ Турківського надрайонного проводу ОУН (08.-09.1949). Заступник керівника кур’єрської групи Проводу ОУН в Україні, яка восени 1949 р. доставила підпільну пошту за кордон до ЗП УГВР. Керівник кур’єрської групи ЗП УГВР, яка 31.05.1950 р. десантувалася в Україні з американського літака, успішно доставивши пошту до Проводу ОУН. У серпні 1950 р. вдруге вирушає з поштою на захід і в жовтні того ж року успішно доставляє її до ЗП УГВР. Втретє готувався до десантування в Україні, навчаючись в американській розвідувальній школі в Західній Німеччині (05.1951-03.1952), звідки відрахований через конфлікт з керівництвом ЗП УГВР. Відтак перебував на еміграції в Західній Німеччині, а з 1954 р. – у США. Член ОКВ УПА США і Канади, голова Станиці Вояків УПА у Нью-Йорку, голова контрольної комісії ГУ ОКВ УПА, заступник Голови, Голова ОКВ УПА (09.1970-1972), заступник Голови ВК «Літопису УПА» (1973-06.1975). Поручник СБ (?); двічі відзначений Золотим хрестом бойової заслуги 1-го класу (20.07.1950, 20.10.1951)[24].
  • Шухевич Роман Йосипович («Батько», «Білий», «Василь», «Гриць», «Дзвін», «Жар», «Зайчик», «Мамай», «Р.Лозовський», «Старий», «Степан», «Тарас Чупринка», «Тур», «Туча», «Чернець», «Чумак», «Шуб», «Шух», «Щука», «К-121/7-С», «4», «171», «205», «315», «553», «777»; 30.06.1907, м. Львів – 05.03.1950, с. Білогорща біля Львова). Народився в сім'ї інтелігентів. В 1917-1925 рр. навчався у Філії Львівської Академічної гімназії, на дорожно-мостовому відділенні Львівської політехніки (1926-1934). Водночас – у Львівській консерваторії. Був активним членом «Пласту» та різних спортивних товариств. Член УВО (1925), ОУН (1929). В 1928-1929 рр. проходив військову службу у Польській армії. Брав участь в атентатах, зорганізованих УВО та ОУН. В 1930-1934 рр. очолював бойову референтуру Крайової екзекутиви ОУН. В’язень польських тюрем (1934-1937). Після звільнення за амністією проживав у Львові, де заснував рекламну фірму «Фама». У жовтні 1938 р. організував фінансову допомогу для діяльності Карпатської Січі, займався відправкою членів ОУН на Закарпаття для організації боротьби з угорцями. В грудні 1938 р. перейшов на Закарпаття, де створив Генеральний штаб національної оборони Карпатської України, брав активну участь у боях з угорською армією. В 1939 р. перебрався в Австрію, а потім у Польщу (м. Данціґ), де координував організаційними зв’язками із Західною Україною. 10 лютого 1940 р. обраний членом Революційного Проводу ОУН та призначений Крайовим провідником ЗОУЗ. Учасник нарад II Великого Збору ОУН у квітні 1941 р. Командував Дружинами українських націоналістів – легіоном добровольців у складі вермахту в 1941-1942 рр. В 1941 р. став членом Державного правління в уряді Ярослава Стецька. Після закінчення контракту українських легіонерів, втік з-під німецького арешту і перейшов у підпілля. З травні 1943 р. – член Бюро Проводу ОУН, а в серпні на III Надзвичайному Великому Зборі ОУН обраний Головою Бюро Проводу. У вересні 1943 р. призначений Головним командиром УПА. В липні 1944 р. обраний Головою Генерального Секретаріату УГВР та Секретарем військових справ. Займав ці пости до дня загибелі під час військово-чекістської операції в с. Білогорща біля Львова. Генерал-хорунжий УПА; відзначений Бронзовим хрестом заслуги (14.10.1947), Золотим хрестом бойової заслуги 1-го класу (7.07.1950) та Золотим хрестом заслуги (7.07.1950). 14.10.2017 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам’яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у Львові нагороди передані Марії Шухевич-Трильовській, дочці та Юрію Шухевичу, сину Романа Шухевича – «Тараса Чупринки».[25].
  • Ющенко Павло («Моряк»; 25.05.1924, с. Вішко(?) Сумської обл. – 6.12.1949, м. Лінц, Австрія). Співробітник осередку СБ на Закерзонні (? – літо 1947). Влітку 1947 р. з групою повстанців перейшов на території України, де діяв в охороні командира «Рена». У серпні 1949 р. поранений у бою з облавниками на г. Магура, а вилікувавшись продовжував діяти в рядах підпілля ОУН. Стрілець кур’єрської групи Проводу ОУН в Україні, яка доставила підпільну пошту за кордон до ЗП УГВР (10.09.-1.12.1949). 26.11.1949 р. під час рейду був тяжко поранений розривною кулею в руку. У супроводі побратимів добрався до американської зони окупації Австрії та був доставлений у лікарню м. Лінц, де через кілька днів і помер від зараження крові. Похований на цвинтарі Санкт Мартін, неподалік від Лінцу, а в 1950 р. перепохований на цвинтарі Астен. Відзначений Золотим хрестом бойової заслуги 1 класу (20.07.1950)[26].

Золотий хрест бойової заслуги 2 кляси[ред. • ред. код]

  • Андрусяк Василь Васильович («Грегіт», «Коваль», «Різун», «Різьбар», «Чорний»; 15.01.1915, м. Снятин Івано-Франківської обл. – 24.02.1946, біля с. Глибоке Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл.). Народився у сім’ї робітника. Освіта – незакінчена середня: навчався у Снятинській державній гімназії (1925-1933), звідки був виключений за приналежність до ОУН. Член «Пласту» (Снятин), активний діяч «Просвіти», Голова товариства «Сокіл» на Снятинщині (кін. 1930-х рр.). Працював звичайним робітником, секретарем адвокатської кантори у Снятині (1935), вчителем. Член Юнацтва ОУН із 1932 р. В’язень польських тюрем (1933). Провідник Снятинської повітової екзекутиви ОУН (1936-1939). 5.10.1939 р. арештований НКВС, звільнений через шість місяців за браком доказів. У серпні 1940 р. нелегально перейшов на територію Польщі окуповану німцями. Командир чоти батальйону «Ролянд» (весна-осінь 1941). Восени 1941 р. повернувся додому і відновив активну працю в структурі ОУН. Керівник Снятинського повітового (кін. 1941 – 1942), Коломийського окружного (1942-1943) проводів ОУН, член військового штабу Станиславівського обласного проводу ОУН (з 1943). Один із перших організаторів і командирів УНС. У липня 1943 р. створив та очолив Відділ особливого призначення (ВОП) в Чорному лісі. Командир чоти УНС (09-10.1943), сотні УНС/УПА «Змії» (11.1943 – поч. 1944), куреня УПА «Скажені» (поч. 1944 – 01.1945). Командир тактичного відтинка 22 «Чорний Ліс» і одночасно військовий референт Станиславівського окружного проводу ОУН (01.1945 – 02.1946). Автор військово-теоретичної праці «Як перемагати» (1945). Загинув у бою з рейдовою групою 215-го СП ВВ НКВС. Булавний (?), хорунжий (26.01.1944), поручник (15.04.1945), сотник (31.08.1945), майор (22.01.1946), полковник УПА (24.02.1946); відзначений Золотим хрестом бойової заслуги 2-го класу (25.04.1945), Золотим хрестом бойової заслуги 1-го класу (7.10.1946), 4-ма Срібними зірками за поранення[3].
  • Воробець Федір Васильович («Верещака», «Волинець», «Глід», «Денис», «Дмитро», «Дуб», «Зелений», «Корнійчук», «Кривий», «Олекса», «Степан», «Устим», «Шахтар», «Шигунич»; 1922, с. Горожанка Монастириського р-ну Тернопільської обл. – 2.02.1959, м. Тайшет Іркутської обл., РФ). Освіта – середня: закінчив Станиславівську гімназію (1939). Симпатик ОУН із 1936 р., член ОУН із грудня 1939 р. У кінці 1939 р. остерігаючись арешту органами НКВС нелегально перейшов кордон та оселився у м. Кракові, де активно долучився до роботи ОУН. Зв’язковий між Краківським центром ОУН та підпіллям на ЗУЗ. В липні 1941 р. у складі похідної групи ОУН прибув на Рівненщину, де очолив курінь молодіжної організації «Січ» в Костопільському р-ні. 15.11.1941 р. через переслідування німцями перейшов на нелегальне становище та повністю зосередився на організаційній роботі. Керівник Морочанського (11.1941-03.1942), Пінського (03.-05.1942) районних, Олевського надрайонного (05.1942-01.1943) проводів ОУН, військовий інструктор Сарненського окружного проводу ОУН (01.1943-?), однак за два тижні був поранений і лікувався до квітня 1943 р. у смт. Олика Ківерцівського р-ну Волинської обл. Референт розвідки при штабі ЗГ «Заграва» (04.1943 – сер. 05.1943), командир групи УПА-Схід та проводу ОУН у Житомирській та Київській обл. (05.1943-01.1945), керівник крайового проводу ОУН на Південно-східних землях (02.1945-01.1946). 15.01.1946 р. у с. Ботин Луцького р-ну пораненим у непритомному стані захоплений у полон спецгрупою НКВС. Під час слідства спочатку відмовився давати зізнання, а відтак пішов на співпрацю з ворогом, виступаючи на пропагандистських мітингах. 28.03.1947 р. ВТ військ МВС Київської обл. засуджений до розстрілу, який Військова колегія Верховного суду СРСР замінила на 25 років ВТТ. Термін покарання відбував в Озерному ВТТ (Особливий табір № 7 МВС СРСР; м. Тайшет Іркутської обл., РФ). Загинув у місцях позбавлення волі. Не реабілітований. Хорунжий (?), поручник (26.01.1944), майор (24.04.1945) УПА; відзначений Золотим хрестом бойової заслуги 2 класу (8.10.1945)[27].
  • Дуда Михайло Іванович («Громенко», «Зиновій»; 12.11.1921, с. Сороки-Львівські Пустомитівського р-ну Львівської обл. – 7.07.1950, біля с. Танява Болехівської міськради Івано-Франківської обл.). Освіта – незакінчена середня. Член Юнацтва ОУН із 1937 р. У 1939-1941 рр. перебував на еміграції в Австрії, а відтак в околицях Кракова, де служив в охоронній сотні. Вояк батальйону «Нахтіґаль» (04.-08.1941), а відтак 201-го батальйону охоронної поліції «Шуцманшафт» (10.1941-12.1942). В УПА від квітня 1943 р., військовий інструктор підстаршинської школи «Заграва» на Поліссі, а відтак ймовірно у старшинській школі «Лісові чорти» на Волині. У 1943 р. в одному із боїв був поранений, а вилікувавшись продовжував діяти в УПА. Навесні 1944 р. переведений у Перемиську область на Закерзонні, де займається організацією бойових підрозділів УПА. Командир першої сотні УПА на Перемищині (05.1944 – кін. 1944), організатор та вишкільник СКВ у Перемиському надрайоні ОУН (весна-літо 1945), командир сотні УПА «Ударник-2» Перемиського куреня («У-2», «вд 95»; 08.1945-06.1947). 11.09.1947 р. з групою вояків рейдом пробився у Західну Німеччину. Член Місії УПА при ЗП УГВР (1948-1950). Закінчив американську розвідувальну школу в Західній Німеччині. 31.05.1950 р. в околиці с. Танява Болехівської міськради Івано-Франківської обл. десантувався з американського літака у складі кур’єрської групи ЗП УГВР. Під час приземлення важко травмував ногу, лікувався у криївці. Загинув у бою з оперативною групою МДБ. Хорунжий (1943), поручник (22.01.1946), сотник (07.1949) УПА; відзначений Срібним хрестом бойової заслуги 2 класу (25.04.1945) за успішно проведений Карпатський рейд сотні, Золотим хрестом бойової заслуги 2 класу (8.02.1946) за бій сотні біля с. Кузьмина біля Бірчі, Золотим хрестом бойової заслуги 1 класу (20.07.1950). Автор книги спогадів «У великому рейді» (Мюнхен, 1956).[8].
  • Качан Остап Григорович («Косар», «Остап», «Саблюк», «Шаркан»; 1910, с. Теслугів Радивилівського р-ну Рівненської обл. – 18.12.1944, біля с. Залісці ?). Член ОУН з часів польської окупації. З осені 1939 р. – на еміграції, звідки повернувся у 1940 р. і діяв у підпіллі на теренах Козин-Демидівка-Радивилів. В УПА з березня 1943 р. Командир сотні, а в 1944 р. коман­дир рейдуючої групи УПА у Вінницької обл. та куреня в УПА-Південь. Хорунжий (31.08.1944), поручник (?), сотник (24.04.1944; з датою смерті) УПА; відзначений Золотим хрестом бойової заслуги 2-го класу (8.10.1945)[28].
  • Левкович Василь Михайлович («Вороний», «Роман», «Холод», «Чернець», «Чубатий»; 6.02.1920, с. Люблинець Старий Любачівського пов., тепер Польща – 13.12.2012, м. Львів). Член ОУН із 1939 р. Учасник похідних груп ОУН (1941), командир чоти у вартівничих відділах на Рівненщині (1941-1943). Від березня 1943 р. в УПА: командир чоти, сотні, куреня, член штабу ВО «Заграва» УПА на Волині-Поліссі. Командир чоти в старшинській школі «Лісові чорти» та підстаршинській школі «Олені» (1944). Командир ВО «Буг» (кін. 04.1944 – 17.12.1946). Хорунжий (23.05.1944), поручник (15.04.1945), сотник (31.08.1945), майор (22.01.1946), полковник (18.12.1946) УПА; відзначений Золотим хрестом бойової заслуги 2 класу (8.02.1946). 17.12.1946 р., захищаючись у криївці, у непритомному стані потрапив до рук МДБ. 22.07.1947 р. ВТ військ МВС Київської області засуджений на 25 років ВТТ. Звільнений у 7.12.1971 р. із Дубравного ВТТ. Реабілітований 20.01.1997 р. Автор спогадів[29].
  • Литвинчук Іван Самійлович («Давид», «Дубовий», «Максим», «Корній»; 21(23).08.1921, с. Бискупичі Руські Горохівського р-ну Волинської обл. – 19.01.1951, біля с. Золочівка Демидівського р-ну Рівненської обл.). Навчався в Кременецькій духовній семінарії. Член ОУН (1936), затриманий біля м. Сянок польською поліцією при спробі переходу на Закарпаття 16.11.1938 р., вийшов на волю у вересні 1939 р. Працівник організаційної референтури ОУН у Кракові (1940-1941). Провідник Сарненської округи ОУН (1941-1943), організатор і командир Воєнної Округи «Заграва» (1943-1944), командир ВО «Завихост» (1944-1946), провідник ОУН Західного краю «Дніпро» на ПЗУЗ (1944-1951), командир УПА-Північ (1946-1951), заступник провідника ОУН на ПЗУЗ (1949-1951). Загинув у бою зі спецгрупою МДБ. Поручник (01.1944), майор (1945), полковник УПА; відзначений Золотим Хрестом бойової заслуги УПА 2 кл. (8.10.1945)[30].
  • Мельничук Федір («Гук»; 1915, с. Великі Загайці Шумського р-ну Тернопільської обл. – ?). Освіта – 5 класів народної школи. У роки першої більшовицької окупації арештований органами НКВС та ув’язнений. Вийшов на волю на початку німецько-радянської війни. Шеф батальйону в Білокриниці. Член ОУН із 1941 р. Організатор теренової сотні ОУН в рідних околицях, а відтак командир сотні УПА (1943-1946). 22.03.1946 р. тяжко поранений у бою з облавниками біля с. Батьків Радивилівського р-ну Рівненської обл. Невдовзі помер від ран, а за ін. версією – згодом виїхав за кордон і в 1980-х рр. помер в Америці. Поручник УПА (24.04.1945); відзначений Золотим хрестом бойової заслуги 2 класу  (6.06.1948)[31].
  • Охримович Василь Остапович («Апостол», «Бард», «Василь», «Грузин», «Далекий», «Дальний», «Дужий», «Е. Хлопський», «Кузьма», «Охало», «Пилип», «Серб», «Філософ», «Чужий», «К.», «П.», «СХ», «199», «787»; 25.05.1914, м. Львів – 18.05.1954, м. Київ). Народився у сім’ї священика. Навчався у Тер­нопільській гімназії, звідки виключений за приналежність до ОУН, закінчив Малу духовну семінарію у Львові (1936) та курси журналістів. Член УВО, відтак ОУН (1930), політв’язень польських тюрем (10.-12.1931, 10.-12.1933), концтабору Береза Картузька (07.1934-21.11.1934); заарештований в Тернополі у серпні 1937 р., засуджений 11-14.03.1938 р. до 8 років ув’язнення. Термін покарання відбував у тюрмах Тарнова, Равичі, Седліце, вийшов на волю у вересні 1939 р. Залишився на еміграції, де з 1940 р. очолював референтуру пропаганди крайового проводу ОУН. Учасник ІІ ВЗ ОУН у Кракові (31.03.-3.04.1941), член УНК у Кракові (06.1941), голова української державної адміністрації Тернопільської області (літо 1941), крайовий провідник ОУН ЗУЗ (II пол. 1943), учасник III НВЗ ОУН (21-25.08.1943), член Проводу ОУН (07.1942-1944, 1952). Член Ініціативного комітету для створення УГВР, учасник ВЗ УГВР (11-15.07.1944), член УГВР. На еміграції в Німеччині, провідний член ЗЧ ОУН (1945-1948) і ЗП УГВР (1946-1951). Курсант американської розвідувальної школи (12.1950-05.1951). Керівник кур’єрської групи ЗП УГВР, яка десантувалася в Україні 20.05.1951 р. Відповідальний за Львівський та Карпатський крайові проводи ОУН (05.-10.1952). Захоплений оперативною групою МДБ 6.10.1952 р. у лісовому масиві поблизу с. Вишнів Рогатинського району Івано-Франківської обл. і тоді ж заарештований слідчим відділом МВС УРСР. Спецагент МВС УРСР «Берест», використовувався в агентурній справі «Траса». Засуджений Воєнним трибуналом Київського військового округу 29.03.1954 р. за ст. 54-2, 54-6 ч. 1, 54-8, 54-10 ч. 2 і 54-11 КК УРСР до вищої міри покарання – розстрілу. Страчений 18.05.1954 р. у Києві. Майор-політвиховник УПА (14.10.1951); відзначений Золотим хрестом бойової заслуги 2-го класу (20.10.1951)[32].
  • Польовий Федір («Поль»; 1913, Кременецький р-н Тернопільської обл. – 15.10.1944, біля с. Липа Долинського р-ну Івано-Франківської обл.). Старшина польської армії. Член ОУН. В’язень польських тюрем (1937-1938). У 1939-1941 рр. – на еміграції на Холмщині, відповідальний в ОУН(м) за зв’язок з краєм (1940-1941). Керівник похідної групи ОУН(м) (1941), командир підстаршинської школи УПА «Дружинники» на Волині (літо 1943), начальник вишкільного відділу КВШ УПА і КВШ УПА-Північ (08.1943 – поч. 1944), командир старшинської школи «Лісові чорти» на Волині (10.1943-02.1944), старшинської школи «Олені» в Карпатах (04.-10.1944). Загинув у бою з внутрішніми військами НКВД. Хорунжий (?), поручник (26.01.1944), сотник (1.10.1944), майор (25.12.1944, 12.10.1952) УПА; відзначений Золотим хрестом бойової заслуги 2-го класу (25.04.1945), Срібним хрестом заслуги (11.10.1952).[33].
  • Стиранка Петро Михайлович («Мак», «Максим»; 1924, с. Воля Петрова Сяноцького повіту, Підкарпатського воєводства, Польща – ?). У підпіллі ОУН з 1945 р. Кулеметник другої чоти сотні «Хріна» куреня «Рена» на Закерзонні. У 1947 р. перейшов на Україну. У вересні 1949 р. у складі кур’єрської групи Степана Стебельського – «Хріна» вирушив на Захід і в листопаді того ж року прибув в американську зону окупації Німеччини. Навчався в американській розвідувальній школі в Західній Німеччині (1950-05.1951). 20.05.1951 р. у складі кур’єрської групи ЗП УГВР під керівництвом Василя Охримовича – «Грузина» десантувався в Україні в районі гори Шибела у Сколівському р-ні на Львівщині, доставивши організаційну пошту і радіоапаратуру до осередку П. Федуна – «Полтави». Радист Проводу ОУН в Україні (06.-11.1951). Захоплений спецагентами МГБ 2.01.1952 р. у с. Церковна Долинського р-ну Івано-Франківської обл. Пішов на співпрацю з ворогом. Подальша доля невідома. Старший вістун УПА (?); відзначений Золотим хрестом бойової заслуги 2 класу (20.07.1950)[34].
  • Хомик Дмитро Михайлович («Михась», «Рибалка», «Роман», «Ромко»; 29.09.1923, с. Пулави Кросненського пов. Підкарпатського в-ва, Польща – 12.12.1950, с. Сукіль Болехівської міськради Івано-Франківської обл.). Освіта – 4 класи народної школи. За фахом – швець. Неодружений. Симпатик ОУН із 1942 р. У 1943 р. забраний німцями до «Бавдінсту» у м. Переворськ (тепер – місто Підкарпатського в-ва, Польща), де відслужив рік і повернувся додому, відтак два місяці перебував на примусових оборонних роботах, звідки втік. У лавах збройного підпілля ОУН із квітня 1944 р. Стрілець місцевої самооборони (04.1944-15.03.1946), мінометник (03.-04.1946), а відтак зв’язковий почоту (04.1946-15.08.1947) сотні УПА «Хріна», охоронець командира ТВ 24 «Маківка» (15.08.1947-10.09.1949), стрілець кур’єрської групи Проводу ОУН в Україні, яка доставила підпільну пошту за кордон до ЗП УГВР (10.09.-1.12.1949). Закінчив американську розвідувальну школу в Західній Німеччині. 31.05.1950 р. в околиці с. Танява Болехівської міськради Івано-Франківської обл. десантувався з американського літака у складі кур’єрської групи ЗП УГВР. Загинув у криївці, застрелився, щоб живим не потрапити в руки ворога. Старший вістун (8.12.1947), булавний (10.09.1949); відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (1946-1947), Золотим хрестом бойової заслуги 2 класу (20.07.1950)[35].
  • Чепіль Левко Федорович («Ігор», «Зенко», «Орест», «Чорний»; 1927, с. Лапшин Бережанського р-ну Тернопільської обл. – 18.03.1953, м. Київ). Освіта – 7 класів народної школи. Стрілець дивізії СС «Галичина» (весна 1944 – 04.1945). У квітні 1945 р. втік з дивізії і пробрався в Україну, куди прибув 8.05.1945 р. і вступив у збройне підпілля ОУН. Стрілець СКВ (14.05.-2.06.1945), стрілець охорони курінного УПА Михайла Гуштака – «Євгена» (2.06.-28.07.1945), охоронець командира ТВ 24 УПА «Маківка» Ярослава Вітовського – «Андрієнка» (28.07.-2.11.1945), стрілець кур’єрської групи П. Федуна, яка забезпечувала зв’язок з підпіллям ОУН на Закерзонні (2.11.1945-2.07.1946), стрілець охоронної боївки П. Федуна – «Полтави» (2.07.1946 – 11.06.1950), референт пропаганди Славського районного проводу ОУН (23.06.1950 – 08.1950), референт пропаганди Турківського районного проводу ОУН (08.-5.09.1950), учасник кур’єрської групи П. Федуна – «Полтави» за кордон до ЗП УГВР (5.09.-10.10.1950). Слухач американської розвідувальної школи в Західній Німеччині (01.1951-07.1952). Десантувався в Україні 12.08.1952 р. біля с. Криве Боринського р-ну Дрогобицької обл. з американського літака як кур’єр ЗП УГВР з поштою для Проводу ОУН. Перехоплений легендованою спецгрупою МГБ, яка здійснювала оперативні заходив в рамках реалізації радіогри з закордонним центром. Затриманий 27.08.1953 р. в лісі біля с. Козаківка Болехівської міськради Івано-Франківської обл. Заарештований 29.08.1952 р. МГБ УРСР. 29.01.1953 р. Військовою колегією Верховного суду СРСР засуджений за ст. 54-1а, 54-8, 54-11 КК УРСР до вищої міри покарання – розстрілу з конфіскацією майна. Клопотання про помилування відмовився написати. Страчений у Києві. Місце поховання невідоме. Не реабілітований. Старший вістун УПА (24.07.1947); відзначений Золотим хрестом бойової заслуги 2 класу (20.10.1951).[36].

Срібний хрест бойової заслуги 1 кляси[ред. • ред. код]

  • Вацик Павло Іванович («Прут»; 1917, с. Заріччя Надвірнянського р-ну Івано-Франківської обл. – 1.03.1946, біля с. Рибне Тисменицького р-ну Івано-Франківської обл.). Командир чоти сотні УПА Василя Андрусяка – «Різуна» (осінь 1943 – 10.1944), командир сотні «Змії» куреня «Скажені» (10.1944-01.1945), командир куреня «Підкарпатський» (01.1945-03.1946). Старший булавний (?), хорунжий (15.04.1945), поручник (31.08.1945), сотник (22.01.1946, 1.03.1946), майор (1.03.1946) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (20.07.1945), Срібним хрестом бойової заслуги 1 класу (15.08.1946). 21.11.2017 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам’яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у с. Зелена Надвірнянськогор-ну Івано-Франківської обл. нагороди передані Миколі Вацику, сину Павла Вацика – «Прута»[37].
  • Воскрес Мирон-Григорій Григорович («Мирон»; 1928, с. Корчин Сколівського р-ну Львівської обл. – 25.09.1948, між Ркіни і Адамовом біля Брна, Чехія). Член ОУН, вояк УПА. Охоронець ГОСП. У 1948 р. у складі рейдуючої групи вирушив у Західну Німеччину. Загинув у бою з чеськими прикордонниками. Старший вістун УПА (?); відзначений Срібним хрестом бойової заслуги 1 класу (15.10.1949)[38].
  • Гах Дмитро Миколайович («Скуба»; 10.10.1919, с. Хриплин (тепер у скл. м. Івано-Франківськ) – 27.09.1945, біля с. Воскресинці Коломийського р-ну Івано-Франківської обл.). Член ОУН. У 1940 р. призваний до Червоної армії. У 1941 р., на початку німецько-радянської війни потрапив в полон, перебував у таборі для військовополонених. Після звільненні служив у Німецькій армії. В УНС із 1943 р. Командир чоти вишкільного куреня УНС «Чорні чорти» (1943), сотні «Сурма» (1944), куреня «Гайдамаки» ТВ 21 «Гуцульщина» (10.1944-09.1945). Загинув через трагічну випадковість. Хорунжий (15.04.1945), поручник (31.08.1945), сотник (27.09.1945), майор (15.02.1946) УПА; відзначений Срібним хрестом бойової заслуги 1 класу (25.04.1945)[39].
  • Гошовський Микола («Гаркуша», «Зет», «Помста», «Спар­так», «Старик»; 1910, м. Стрий Львівської обл. – 27.03.1945, біля с. Ценів Козівського р-ну Тернопільської обл.). Освіта – незакінчена вища: закінчив Стрийську гімназію (1930), навчався на гуманітарному факультеті Львівського університету (1930-1937, з перервами), працівник української кооперації у Болехові та Львові. Член ОУН із 1937 р. Підстаршина Кар­патської Січі. Після поразки визвольних змагань на Закарпатті перебував на еміграції в Німеччині, Австрії, а відтак у Кракові. Член Дрогобицького обласного проводу ОУН (1940-1941), керівник зв’язку при Проводі ОУН (1942-1945), в’язень німецької тюрми (1944). Загинув у бою з облавниками. Хорунжий УПА (27.03.1945); відзначений Срібним хрестом бойової заслуги 1 класу (11.10.1952)[40].
  • Ґудзик Василь («Оріх»; 5.03.1927, с. Бертники Монастириського р-ну Тернопільської обл. – 15.08.2007, м. Філадельфія, штат Пенсільванія, США). В УПА з 1944 р. Ройовий, чотовий сотні «Ударник-5» куреня «Лемківський» ТВ 26 «Лемко» ВО 6 «Сян» (1944-1948). Командир сотні «Басейн» ТВ 24 «Маківка» ВО 4 «Говерля» (05.-10.1949). У складі кур’єрської групи перейшов до Західної Німеччини (1949). Емігрував до США (1950). Член Об’єднання колишніх вояків УПА США і Канади, голова станиці ОКВ у м. Філадельфія, голова контрольної комісії ГУ ОКВ. Старший вістун (?), хорунжий (2.09.1948) УПА; відзначений Срібним хрестом бойової заслуги 1 класу (20.07.1950)[41].
  • Ільків Василь Іванович («Горинь», «Легінь»; 1921, с. Хватів Буського р-ну Львівської обл. – 14.03.1946, біля с. Підгороддя Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл.). Член ОУН з часів польської окупації. У 1939-1941 рр. – співробітник члена КЕ ОУН Р. Кравчука – «Степового» та провідника ОУН у м. Львові П. Габи – «Юрка». Закінчив старшинську школу УПА на Волині (1943). Командир підстаршинської школи ОУН на Бібреччині (весна 1943 – весна 1944), підстаршинської школи ВО 2 «Буг» «Лісові чорти» (весна-осінь 1944), член Команди Золочівського ТВ 11 «Пліснесько», ад’ютант крайового провідника ОУН Р. Кравчука – «Степового» (від літа 1945). Хорунжий (1.10.1944), поруч­ник (30.06.1945), сотник (22.01.1946); відзначений Срібним хрестом бойової заслуги 1-го класу (8.02.1946) та Бронзовим хрестом бойової заслуги (1.01.1946). Загинув у криївці, рятуючи життя крайового провідника[42].
  • Котельницький Григорій Володимирович («Качур», «Петренко», «Шугай»; 13.09.1907, с. Підгірці Бродівського р-ну Львівської обл. – 26.01.1946, біля с. Кривня Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл.). Народився у сім’ї селян. Освіта – середня. Активний член товариств «Луг», «Рідна школа», «Просвіта». Пройшов строкову військову службу в польській армії (1929-1931), звідки звільнився у званні плютонового. Член ОУН з часів польської окупації. Провідник Олеського районного проводу ОУН (на 06.1943). Командир підстаршинської школи ОУН Золочівського округи (1943), організаційно-мобілізаційний референт Золочівського повітового проводу ОУН (1943-­1944), командир куреня УПА «Дружинники» (1944-1945), командир Золочівського ТВ (ТВ «Пліснесько»; осінь 1944-09.1945) і одночасно військовий (організаційно-мобілізаційний) референт Золочівського окружного проводу ОУН (01.1945-09.1945), командир ТВ «Яструб» (09.1945-01.1946). Загинув у криївці. Вістун (?), хорунжий (1.10.1944), поручник (15.04.1945), сотник (22.01.1946) УПА; відзначений Срібним хрестом бойової заслуги 1 класу (25.04.1945)[43].
  • Мельник Петро Васильович («Верх», «Ручай», «Хмара» («Хмара 1»), «П-44»; 10.10.1910, с. Камінне Надвірнянського р-ну Івано-Франківської обл. – 27.04.1953, с. Лоєва Надвірнянського р-ну Івано-Франківської обл.). Освіта – середня: навчався у Станиславівській гімназії. Пройшов строкову військову службу у Польській армії в кавалерійському полку (10.1931-11.1933). Член ОУН із літа 1937 р. У 1939 р., напередодні початку Другої світової війни мобілізований до Польської армії, учасник німецько-полької війни, під час якої потрапив у полон. Після звільнення з полону, перейшов підстаршинський вишкіл. Підстаршина легіону ДУН «Роланд» (04.-10.1941), а відтак 201-го батальйону охоронної поліції «Шуцманшафт» (10.1941-12.1942). У кінці 1942 р., уникаючи переслідування німецьких каральних органів перейшов на нелегальне становище та діяв у підпіллі ОУН. Охоронець військового референта Станиславівського обласного проводу ОУН Івана Белейовича – «Дзвінчука» (03.-06.1943). В УНС із червня 1943 р. Інструктор вишкільного табору, командир сотні УНС «Сіроманці» (06.-07.1943), заступник командира сотні УНС/УПА «Різуна» (1943-1944), командир сотні УПА «Стріла» групи «Чорний Ліс» (07.1944-02.1945), командир куреня «Дзвони» ТВ 22 «Чорний Ліс» (02.-12.1945), командир ТВ 21 «Гуцульщина» (01.1946-05.1948), одночасно військовий референт Коломийського окружного проводу (01.1946-1949). У червні-липні 1949 р. командував рейдом на терени Румунії. У 1949 р. після розформування УПА перейшов у збройне підпілля ОУН та переведений на Станиславівщину. Керівник Надвірнянського надрайонного (08.1950-08.1951), організаційний референт Станиславівського окружного (06.-08.1951) проводів ОУН. 15.08.1951 р. на пункті зв’язку захоплений у полон агентурно-бойовою групою УМДБ Станиславівської обл. 27.04.1952 р. утік та повернувся до лав підпілля. Загинув у сутичці з опергрупою МВС. Хорунжий (15.04.1945), поручник (31.08.1945), сотник (22.01.1946) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (14.01.1945) та Срібним хрестом бойової заслуги 1 класу(15.02.1946)[44].
  • Мигаль Степан Іванович («Гонта», «Лобода»; 19.10.1918, с. Лешнів Бродівського р-ну Львівської обл. – 18.03.1946, біля с. Лісові Бродівського р-ну Львівської обл.). Народився у сім’ї Івана та Марії Мигалів. Освіта – 6 класів народної школи. Активний учасник культурно-освітнього життя села, зокрема в товаристві «Просвіта». Член ОУН із 1939 р. Станичний провідник ОУН с. Лешнів (1939-1941) і одночасно керівник Лешнівського підрайонного проводу ОУН (на 12.1940). 21.12.1940 р. при спробі арешту органами НКВС здійснив втечу, перейшов на нелегальне становище та діяв у підпіллі до початку німецько-радянської війни. У липні-серпні 1941 р. був одним з організаторів державотворчих процесів в регіоні та створення органів української влади. Керівник Лешнівського підрайонного (1941-1944), а відтак Лешнівського кущового (осінь 1944 – 03.1946) проводів ОУН. Загинув у криївці. Вістун УПА (?); відзначений Срібним хрест бойової заслуги 1 класу (23.10.1948) за успішний бій кущової боївки із переважаючими силами ворога 27.02.1945 р. у лісі біля с. Грималівка Бродівського р-ну[45].
  • Никон Петро («Гриненко»; 1913, с. Вузлове Радехівського р-ну Львівської обл. – ?). Освіта – 4 класи народної школи. За фахом – швець. Жонатий. Симпатик ОУН із 1936 р., член ОУН з 1939 р. У лавах збройного підпілля ОУН із літа 1944 р. Стрілець СКВ (літо 1944 – 05.1945). Загинув, наскочивши на засідку військ МДБ біля залізничної колії. Вістун УПА (?); відзначений Срібним хрестом бойової заслуги 1 класу (23.10.1948) за участь у засідці під час якої був знищений підполковник МДБ Крижанівський[46].
  • Паньків Іван Микитович («Іван», «Явір»; 1912, с. Верин Миколаївського р-ну Львівської обл. – 3.05.1950, біля с. Діброва Миколаївського р-ну Львівської обл.). Закінчив народну школу в с. Верин. Член ОУН з початку 1930-х років. За націоналістичну діяльність 30.12.1934 р. заарештований польською поліцією і 15.03.1936 р. засуджений до 8 років позбавлення волі. Вийшов на волю у вересні 1939 р. та перейшов на територію Польщі, окуповану німцями. Чотовий батальйону «Нахтіґаль» (05.-08.1941), а відтак 201-го батальйону охоронної поліції «Шуцманшафт» (10.1941-12.1942). Після розформування підрозділу повернувся додому та перейшов на нелегальне становище. Співробітник референтури СБ Стрийського районного проводу ОУН (1943-03.1944). Організатор та командир сотні УПА «Бурлаки» на Миколаївщині у ВО «Маківка» і, ймовірно, ВО «Буг» (1944-1946), командир охоронної боївки крайового провідника ОУН Львівщини Зиновія Тершаковця – «Федора» (літо 1946 – літо 1948), кур’єр Проводу ОУН в Україні за кордон (08.-14.11.1948). Як кур’єр ЗП УГВР, десантувався в Україні 5.09.1949 р., доставивши організаційну пошту до Р. Шухевича – «Тараса Чупринки». Загинув у криївці. Старший булавний (?), хорунжий (15.04.1945), поручник (22.01.1946) УПА; відзначений Золотим хрестом бойової заслуги 1-го класу (26.08.1949), Срібним хрестом бойової заслуги 1-го класу (25.04.1945) та Срібною зіркою за рани.[47].
  • Прокопишин Іван Йосипович («Бурлан», «Буря», «Модест», «Прокіп», «Григор», «БМ», «306», «343», «579», «1516», «1919»; 1921, с. Мирне Підгаєцького р-ну Тернопільської обл. – 6.11.1951, прис. Підболото біля с. Темногайці Шумського р-ну Тернопільської обл.). Освіта – середня. Закінчив Бережанську гімназію (1943). Референт Юнацтва Тернопільського обласного проводу ОУН (1943), другий організаційний референт Тернопільського обласного проводу ОУН (поч.1944 – весна 1945), організаційний референт Подільського крайового проводу ОУН (весна 1945 – 11.1951), неодноразово виконував обов’язки крайового провідника (2-га пол. 1947, з весни 1951); сотник-політвиховник УПА (20.10.1951); відзначений Срібним хрестом бойової заслуги 1-го класу (20.06.1952), Срібним хрестом заслуги (25.07.1950), Бронзовим хрестом заслуги (6.06.1948), медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах» (5.09.1950)[48].
  • Сенчишак Ілько («Довбуш», «Пас», «Юрко»; ? – 7.07.1950, біля с. Танява Болехівської міськради Івано-Франківської обл.). Член почту командира ТВ 24 «Маківка». Стрілець кур’єрської групи Проводу ОУН в Україні, яка доставила підпільну пошту за кордон до ЗП УГВР (10.09.-1.12.1949). Закінчив американську розвідувальну школу в Західній Німеччині. 31.05.1950 р. в околиці с. Танява десантувався з американського літака у складі кур’єрської групи ЗП УГВР. Загинув у криївці, застрелився, щоб живим не потрапити в руки ворога. Старший булавний УПА (?); відзначений Срібним хрестом бойової заслуги 1 класу (20.07.1950)[49].
  • Сидор Василь Дмитрович («Верховинець», «Вишитий», «Зов», «Конрад», «Кравс», «Крегул», «Лісовик», «Ростислав Вишитий», «Череп», «Шелест», «Ш.», «75», «624», «753», «808», «0204», «02/8», «3а/50»; 24.02.1910, с. Спасів Сокальського р-ну Львівської обл. – 14.04.1949, біля смт. Перегінське Рожнятівського р-ну Івано-Франківської обл.). Освіта – незакінчена вища: закінчив Перемиську гімназію (1931) та навчався у Львівському у-ті. Член «Пласту» (Сокаль), «Просвіти», ОВКУГ. Керівник районної молочарні у с. Перв’ятичі біля Сокаля (?-1937). Пройшов строкову службу у Польській армії, де навчався у школі підхорунжих. В ОУН із 1929 р. Член Сокальського повітового проводу ОУН (?-1934), бойовий референт Сокальського повітового проводу ОУН (1936), член Сокальського окружного проводу ОУН (1937), військовий референт КЕ ОУН ПЗУЗ (1936-1937). У 1934 р. заарештований і в лютому 1935 р. засуджений до 4 років ув’язнення, вийшов на волю у вересні 1936 р. Знову заарештований 5.08.1937 р., вийшов на волю у вересні 1939 р. Учасник II ВЗ ОУН у Кракові (31.03.-3.04.1941), викладач на старшинських курсах ОУН у Кракові (1940-1941). Командир сотні батальйону «Нахтіґаль» (05.-08.1941) і 201 батальйону «Шуцманшафт» (10.1941-12.1942), поручник. Один з організаторів і керівників УПА на Волині та в Галичині – керівник військового осередку при Проводі ОУН (02.-05.1943), шеф КВШ УПА на Волині (05.-08.1943), член Головної ради ОУН і ГВШ УПА (1943-04.1949), командир УПА-Захід (26.01.1944-14.04.1949), заступник Головного командира УПА. Член Проводу ОУН (1947-14.04.1949), генеральний суддя ОУН, керівник Карпатського крайового проводу ОУН (1947-14.04.1949), військовий референт Крайового проводу ОУН ЗУЗ (поч. 1944 – 14.04.1949). Загинув у бою з опергрупою МДБ при обороні криївки в долині р. Лімниці. Майор (8.07.1943), полковник (22.01.1946) УПА; відзначений Срібним хрестом бойової заслуги 1 класу (25.04.1945)[50].
  • Смарж Іван («Помста»; 1926, с. Ропиця Гурна Горлицького повіту, Польща – 1951, Коломийський р-н Івано-Франківської обл.). Освіта – середня. Член ОУН з 1945 р. Референт господарки СКВ 7-го району надрайону «Бескид». Заарештований поляками у 1945 р. та засуджений до 3 років ув’язнення. Після звільнення перейшов у підпілля та діяв у складі боївки СБ 4-го району надрайону «Бескид». 24.08.1948 р. з групою підпільників прибув у Західну Німеччину. Кур’єр Проводу ЗЧ ОУН до підпілля ОУН у Польщі (08.1949-04.1950). У червні 1950 р. разом із Євгеном Гурою – «Славком», в якості кур’єрів доставили пошту з Польщі в Україну, а восени того ж року скеровані за кордон – до Проводу ЗЧ ОУН, куди щасливо добралися у жовтні 1950 р. Закінчив англійську розвідувальну школу (05.1951). Як керівник кур’єрської групи Проводу ЗЧ ОУН 15.05.1951 р. десантувався в околиці м. Коломиї на Івано-Франківщині, де невдовзі і загинув. Відзначений Срібним хрестом бойової заслуги 1 класу (20.07.1950)[51].
  • Хамчук Петро Михайлович («Бистрий», «Рубай-Гад», «Старий»; 26.07.1919, с. Великі Чорнокінці Чортківського р-ну Тернопільської обл. – 12.01.1948, між с. Киданів і Бобулинці Бучацького р-ну Тернопільської обл.). Освіта – незакінчена середня: початкову школу закінчив у рідному селі, а 7 клас – у школі с. Пробіжна Чортківського р-ну, навчався в Чортківській гімназії «Рідної школи» ім. Маркіяна Шанкевича (1938-1939), Чортківському педагогічному училищі (1939-1940). У 1940 р. призваний до Червоної армії та скерований до офіцерської школи у Маріуполі Донецької обл., де здобув звання «Ворошиловський стрілок». У 1941 р. попав у німецький полон, після звільнення з якого служив шуцманшафт батальйоні в Білорусії (1941-1943). У 1943 р. втікає зі служби і згодом переходить на нелегальне становище. Організатор і командир сотні «Сірі Вовки» (11.1943-02.1945), командир куреня (1945), інструктор підстаршинської школи ВО 3 «Лисоня» (весна 1945), командир Чортківсько-Бережанського ТВ «Південь» і старшина для сеціальних доручень при окружному провіднику (12.1945-1947), організаційний референт Чортківсько-Бережанського окружного проводу ОУН (1946-1948). Старший булавний (?), поручник (22.01.1946), сотник (22.01.1947) УПА; відзначений Срібним хрестом бойової заслуги 1 класу (7.10.1946), Бронзовим хрестом бойової заслуги (1.01.1946), Срібною Зіркою за поранення (1.01.1947). У м. Чортків Тернопільської обл. встановлений пам’ятник Петрові Хамчуку – «Бистрому». 20.11.2017 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам’яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у м. Чортків Тернопільської обл. нагороди передані Ганні Данилишин, сестрі Петра Хамчука – «Бистрого»[52].
  • Хащівський Василь Михайлович («Марко», «Рубань»; 1924, с. Хащів Турківського р-ну Львівської обл. – 1.07.1951, біля гори Яйко-Ілемське Долинського р-ну Івано-Франківської обл.). Член ОУН (1942), станичний с. Хащів (1943). Навесні 1943 р. зголосився до дивізії «Галичина», проте скерований на службу в німецьку поліцію на Закерзонні. Стрілець куреня УНС «ім. Кривоноса» (осінь 1943 – 1944), сотні «Булави», а відтак сотні «Басейн» (1944-1946). Навесні 1946 р. переведений до збройного підпілля ОУН – командир СКВ, а відтак кущовий провідник. З осені 1947 р. знову в УПА – ройовий, а згодом командир чоти (пвд 476) сотні «Басейн» (вд 91). Влітку 1948 р., після розформування сотні скерований у теренову сітку – кущовий провідник, комендант боївки СБ Турківського надрайонного проводу ОУН (08.1949). У вересні 1949 р. – у складі кур’єрської групи Степана Стебельського – «Хріна» вирушив на Захід і в листопаді того ж року прибув в американську зону окупації Німеччини. Курсант американської розвідувальної школи в Західній Німеччині (1950-05.1951). 20.05.1951 р. у складі кур’єрської групи ЗП УГВР під керівництвом Василя Охримовича – «Грузина» десантувався в Україні в районі гори Шибела у Сколівському р-ні на Львівщині, доставивши організаційну пошту та радіоапаратуру до Проводу ОУН в Україні. Загинув у криївці під час облави. За роки діяльності в УПА та збройному підпіллі ОУН чотири рази був поранений. Старший вістун (?), булавний (?), старший булавний (?) УПА; відзначений Срібним хрестом бойової заслуги УПА 1 класу (20.07.1950)[53].
  • Хвалібота Михайло («Бородатий», «Лис»; 1915, с. Реклинець Сокальського р-ну Львівської обл. – 1.02.1949, біля прис. Біла Глина с. Великі Передримихи Жовківського р-ну Львівської обл.). В лавах УПА з 1943 р. Стрілець, командир рою, чоти, а відтак сотні УПА на Волині. У квітні 1944 р. повернувся на Львівщину. Командир сотні «Перебийніс» (04.-09.1944). У вересні-жовтні 1944 р. перебував на лікуванні. Командир куреня «Галайда» (11.1944-05.1945), командир Сокальського ТВ 12 «Климів» (02.-06.1945), командир сотні «Тигри» (05.1945 – поч. 1946), командир сотні «Галайда І» (25.05.1946-?), військовий референт Кам’янецького надрайонного проводу ОУН (1946-1949). Загинув у криївці. Автор низки нарисів опублікованих в підпіллі. Підхорунжий (?), старший булавний (?), хорунжий (15.04.1945); відзначений Срібним хрестом бойової заслуги 1 класу (25.04.1945). 14.10.2017 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам’яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у м. Сокаль Львівської обл. нагорода передана Ганні Хижинській, племінниці Михайла Хваліботи – «Лиса»[54].
  • Хіминець Олексій Семенович («Благий», «Олесь Надрага»; 30.03.1912, с. Саджава Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл. – 20.03.1945, біля с. Лесівка Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл.). Народився у сім’ї селян. Освіта – початкова: закінчив народну школу. Член товариства «Пласт» у рідному селі з 1926 р., активний діяч 89-го куреня Українського уладу пластунів-юнаків імені І. Франка. Співзасновник товариств «Сокіл» та «Просвіта» у Саджаві, член товариства «Відродження». Пройшов строкову військову службу у Польській армії. Член ОУН із 1939 р. Восени 1939 р. остерігаючись арешту органами НКВС виїхав за кордон. Проживав у м. Брауншвейґ (Німеччина). Взимку 1940 р. переїхав на Холмщину, де на пропозицію Ярослава Старуха вступив до німецького «Веркшуцу». Вояк батальйону «Нахтіґаль» (04.-08.1941), а відтак 201-го батальйону охоронної поліції «Шуцманшафт» (10.1941-12.1942). Службовець української допомогової поліції (весна 1943 – 07.1943). У липні 1943 р. перейшов в УНС. Інструктор-вишкільник, командир чоти бойової сотні вишкільного куреня УНС «Чорні чорти» ім. Євгена Коновальця, командир чоти сотні УПА «Змії» командира «Різуна» (11.1943-03.1944), командир сотні «Месники» куреня «Скажені» групи «Чорний Ліс» (03.-09.1944), командир куреня УПА «Смертоносці» (09.1944-03.1945). Загинув у бою. Старший булавний (?), хорунжий (15.04.1945), поручник (21.04.1945) УПА; відзначений Срібним хрестом бойової заслуги 1 класу (25.04.1945)[55].
  • Шишка Василь Петрович («Вовк», «Громовий»; 1913, с. Трійця Радехівського р-ну Львівської обл. – 6.03.1948, с. Трійця Радехівського р-ну Львівської обл.). Освіта – 4 класи народної школи. За фахом – рільник. Після смерті батьків жив при старшому братові. Відбув строкову військову службу у Польській армії (1936-1937). Симпатик ОУН із 1937 р., член ОУН із 1938 р. У 1939 р. арештований польською поліцією за приналежність до ОУН. Вийшов на волю у вересні 1939 р. і в тому ж році емігрував до Німеччини, звідки повернувся в 1942 р. Активно працює в організаційній сітці як резидент СБ (1942-1944). Учасник збройного підпілля ОУН з весни 1944 р. Господарчий референт кущового проводу ОУН (1944-03.1948). Загинув у бою з облавниками. Будучи важко пораненим застрелився, щоб живим не потрапити в руки ворога. Тіло ворог забрав до Лопатина. Місце поховання не відоме. Вістун УПА (?); відзначений Срібним хрест бойової заслуги 1 класу (23.10.1948) за участь у засідці під час якої був знищений підполковник МДБ Крижанівський[56].

Срібний хрест бойової заслуги 2 кляси[ред. • ред. код]

  • Антонюк Григорій Гнатович («Артем», «Мороз»; 1921, с. Дорошівці Заставнівського р-ну Чернівецької обл. – 3.06.1948, с. Мосорівка Заставнівського р-ну Чернівецької обл.). Член ОУН із травня 1944 р. Стрілець боївки СБ Заставнівського районного проводу ОУН (1944-1945), охоронець референта СБ Буковинського окружного проводу ОУН Мирослава Сулятицького – «Кривоноса» (1945-01.1948), керівник Заставнівського районного проводу ОУН (03.-06.1948). Загинув у сутичці з опергрупою Заставнівського РВ УМДБ. Відзначений Срібним хрестом бойової заслуги 2 класу (12.06.1948)[57].
  • Брилевський Василь Антонович («Боровий», «Босий»; 1915, с. Середпільці Радехівського р-ну Львівської обл. – 19.06.1945, с. Кліщівка Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл.). Чотовий батальйону «Нахтіґаль» (05.-08.1941), а відтак поручник 201-го батальйону охоронної поліції «Шуцманшафт» (10.1941-12.1942). У січні 1943 р. арештований Гестапо, ув’язнений у львівській тюрмі, звідки втік. Перейшов у відділи УПА на Волинь. Командир куреня імені Хмельницького ВО 1 «Заграва» УПА-Північ (весна 1943 – ?), інструктор старшинської школи «Лісові чорти» УПА-Північ (09.1943-01.1944), начальник V (вишкільного) відділу крайового військового штабу УПА-Захід (01.1944-?). Організував переведення інструктор­ського складу старшинської школи УПА «Лісові чорти» з УПА-Північ до старшинської школи «Олені» УПА-Захід. Інструктор старшинської школи «Олені» УПА-Захід (1944). Загинув у бою з підрозділом внутрішніх військ НКВС. Поручник (?), сотник (8.07.1943), майор (22.01.1945) УПА; відзначений Срібним хрестом бойової заслуги 2 класу (25.04.1945). 14.10.2017 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам’яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у м. Радехів Львівської обл. нагорода передана Марії Дідух, племінниці Василя Брилевського – «Борового»[58].
  • Василяшко Василь Ількович («Вірний», «Пантера», «Перемога»; 1918, с. Завишень Сокальського р-ну Львівської обл. – 16.02.1946, між селами Боянець і Купичволя Жовківського р-ну Львівської обл.). Освіта – 6 класів народної школи. За фахом – швець. Член «Просвіти» та ОУН (з часів польської окупації). Вояк батальйону «Нахтіґаль» (05.-08.1941), а відтак 201-го батальйону охоронної поліції «Шуцманшафт» (10.1941-12.1942). На нелегальному становищі з осені 1943 р. Командир боївки СБ у Белзькому районі. Ройовий в сотні «Галайда» (03.-05.1944), командир 1-ї чоти в сотні «Галайда» (05.-08.1944), командир сотні «Галайда І» (08.1944-10.1945), командир ТВ «Климів» (06.1945-15.02.1946). Загинув у бою з енкаведистами. Старший булавний, хорун­жий (15.04.1945), сотник (22.01.1946); відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (28.04.1945), Срібним хрестом бойової заслуги 2-го класу (10.10.1945), Золотим хрестом бойової заслуги 1-го класу (8.02.1946)[4].
  • Гайдей Тодор Іванович («Білий», «Когут»; 12.02.1923, с. Дорошівці Заставнівського р-ну Чернівецької обл. – 10.12.1948, с. Самушин Заставнівського р-ну Чернівецької обл.). Народився у сім’ї Івана та Софії Гайдей. Член ОУН із травня 1944 р. Охоронець Чернівецького повітового проводу ОУН (1944), комендант боївки СБ (1944-1945), референт СБ (1945-12.1948) і одночасно керівник (06.-12.1948) Заставнівського районного проводу ОУН. Загинув у сутичці із опергрупою Заставнівського РВ МДБ. Відзначений Срібним хрестом бойової заслуги 2-го класу (12.06.1948)[59].
  • Гура Євген Сильвестрович («Богдан», «Славко», «Соловій»; агентурне псевдо «Промінь»; 23.08.1924, с. Гатовичі (тепер – с. Гатківка Сокальського р-ну Львівської обл. – ?). Народився у сім’ї селян. Закінчив сім класів народної школи (1937). Член ОУН з 1939 р. Учасник похідних груп ОУН (літо-осінь 1941), діяв на Житомирщині. Станичний с. Гатовичі (осінь 1941 – осінь 1942). З кінця 1942 р. – вояк підрозділу поліції «Шуцманшафт» у Володимирі-Волинському, звідки у 1943 р. дезертирував. Заарештований гестапо, в’язень тюрем у Грубешові, Володимир-Волинському та Луцьку (1943). Після звільнення у 1943 р. – інформатор СБ с. Гатовичі, стрілець боївки СБ Сокальського районного проводу ОУН (1944-1945), співробітник господарчої референтури 2-го району надрайону «Лиман» ІІІ округи ОУН на Закерзонні (1945-1947). У 1947-1950 рр. діяв у групі Леоніда Лапінського – «Зенона» на території українських земель у складі Польщі, де був завербований поляками як агент «Бронек». У червні 1950 р. разом із Іваном Смаржем – «Помстою», в якості кур’єрів доставили пошту з Польщі в Україну, а восени того ж року скеровані за кордон – до Проводу ЗЧ ОУН, куди щасливо добралися у жовтні 1950 р. Закінчив англійську розвідувальну школу (05.1951). Як учасник кур’єрської групи Проводу ЗЧ ОУН під керівництвом Мирона Матвієйка – «Усміха» 15.05.1951 р. десантувався в Україні, в околиці с. Бишки Козівського р-ну Тернопільської обл., видавши товаришів спецгрупі МДБ після приземлення. Подальша доля не встановлена. Відзначений Срібним хрестом бойової заслуги 2-го класу (28.07.1950)[60].
  • Дуда Михайло Іванович («Громенко», «Зиновій»; 12.11.1921, с. Сороки-Львівські Пустомитівського р-ну Львівської обл. – 7.07.1950, біля с. Танява Болехівської міськради Івано-Франківської обл.). Освіта – незакінчена середня. Член Юнацтва ОУН із 1937 р. У 1939-1941 рр. перебував на еміграції в Австрії, а відтак в околицях Кракова, де служив в охоронній сотні. Вояк батальйону «Нахтіґаль» (04.-08.1941), а відтак 201-го батальйону охоронної поліції «Шуцманшафт» (10.1941-12.1942). В УПА від квітня 1943 р., військовий інструктор підстаршинської школи «Заграва» на Поліссі, а відтак ймовірно у старшинській школі «Лісові чорти» на Волині. У 1943 р. в одному із боїв був поранений, а вилікувавшись продовжував діяти в УПА. Навесні 1944 р. переведений у Перемиську область на Закерзонні, де займається організацією бойових підрозділів УПА. Командир першої сотні УПА на Перемищині (05.1944 – кін. 1944), організатор та вишкільник СКВ у Перемиському надрайоні ОУН (весна-літо 1945), командир сотні УПА «Ударник-2» Перемиського куреня («У-2», «вд 95»; 08.1945-06.1947). 11.09.1947 р. з групою вояків рейдом пробився у Західну Німеччину. Член Місії УПА при ЗП УГВР (1948-1950). Закінчив американську розвідувальну школу в Західній Німеччині. 31.05.1950 р. в околиці с. Танява Болехівської міськради Івано-Франківської обл. десантувався з американського літака у складі кур’єрської групи ЗП УГВР. Під час приземлення важко травмував ногу, лікувався у криївці. Загинув у бою з оперативною групою МДБ. Хорунжий (1943), поручник (22.01.1946), сотник (07.1949) УПА; відзначений Срібним хрестом бойової заслуги 2 класу (25.04.1945) за успішно проведений Карпатський рейд сотні, Золотим хрестом бойової заслуги 2 класу (8.02.1946) за бій сотні біля с. Кузьмина біля Бірчі, Золотим хрестом бойової заслуги 1 класу (20.07.1950). Автор книги спогадів «У великому рейді» (Мюнхен, 1956).[8].
  • Дупелич Клим Семенович («Павленко»; 1915, с. Скварява Золочівського р-ну Львівської обл. – 13.03.1946, с. Боложинів Буського р-ну Львівської обл.). Народився у сім’ї селян. Освіта – 5 класів народної школи. Симпатик ОУН. У 1938 р. призваний до польської армії. У вересні 1939 р., під час німецько-польської війни, потрапив у німецький полон, звідки звільнився у 1942 р. та повернувся додому. Комендант будівельного батальйону «Бавдінсту» у м. Броди. В УПА з 1943 р. Командир 3-ї чоти сотні УПА «Дружинники І» (літо 1944 – 08.1945), командир сотні УПА «Витязі» (09.1945-03.1946). Старший вістун, старший булавний (1.01.1946), поручник (22.01.1946); відзначений Срібним хрестом бойової заслуги ІІ класу (15.02.1946)[61].
  • Заяць Михайло Миколайович («Влодко», «Зенко», «Нестор», «Тарас»; 28.09.1921, с. Берлин Бродівського р-ну Львівської обл. – 3.12.1952, с. Конюхи Козівського р-ну Тернопільської обл.). Освіта – 7 класів народної школи. Член товариства «Луг» та ОУН із 1930-х рр. В’язень польського концтабору Береза Картузька (1937-1939). У 1940 р. закінчив підпільну «школу печаткарів» (підробки документів). На нелегальному становищі – з 1942 р. Співробітник невстановленого технічного осередку при Проводі ОУН (?-05.1945), стрілець боївки охорони Романа Шухевича – «Тараса Чупринки» (05.1945-11.1945), Василя Кука – «Леміша» (11.1945-03.1946), Р. Шухевича (03.1946-1948), командир охоронної боївки Р. Шухевича (1948-03.1950), бойовик керівника Львівського крайового проводу ОУН Осипа Дяківа – «Наума» (03.1950-05.1951), охоронець В. Кука та учасник кур’єрської групи, що його обслуговувала (05.1951-12.1952). Відзначений Срібним хрестом бойової заслуги 2-го класу (20.06.1952). Загинув при спробі захоплення опергрупою МДБ. Застрелився, щоб не потрапити живим до рук МДБ[62].
  • Косарчин Ярослав Григорович («Байрак», «Вівчар», «Козак», «Павло», «Славко», «Спартак», «Ярко», «Ар-8», «В.Г.К», «ВгК», «Код-7», «5», «25х4», «7-7», «15», «70», «77»; 15.08.1919, с. Нагірянка (тепер у складі м. Бучач) на Тернопільщині – 13.12.1951, с. Сваричів Рожнятівського р-ну Івано-Франківської обл.). Закінчив Бучацьку гімназію (1939), навчався у Львівському ветеринарному інституті (1939-1940), на Державних фахових ветеринарних курсах у Львові (1942-1943). Член ОУН (1939). Пройшов підстаршинський вишкіл у Мостах Великих на Львівщині (07.-08.1941). Керівник студентської референтури ОУН у Львові (1940-1942), військової референтури студентського сектору ОУН (1942-1944). Під час польсько-українського конфлікту у Львові керував організацією та забезпеченням охорони українських вчених (1943-1944). У квітні 1944 р. повів групу із 35 студентів у Карпати до старшинської школи «Олені-1», яку успішно закінчив у липні 1944 р. Інструктор та чотовий старшинської школи УПА «Олені-2» (07.-10.1944), редактор газети «Легінь», яку видавала старшинська школа «Олені» (1944). Ад’ютант командира Дрогобицької ВО 5 «Маківка» Івана Белейловича – «Дзвінчука» (10.1944-05.1945), командир Калуського ТВ 23 «Магура» і одночасно військовий референт Калуського окружного проводу ОУН (05.1945-08.1947), керівник Калуського (07.1947-07.1950) та Дрогобицького (поч. 08.1950 – літо 1951) окружних проводів ОУН, тимчасово в. о. крайового провідника ОУН Карпатського краю (літо 1951 – 12.1951). Загинув у криївці, застрелився аби не потрапити живим у руки ворога. Хорунжий, поручник (31.08.1945), сотник (22.01.1946), сотник-політвиховник УПА (14.10.1951); відзначений Срібним хрестом бойової заслуги 2-го класу (22.01.1946) та Вирізненням у Наказі КВШ УПА-Захід (1.01.1946)[63].
  • Рудак Данило Дмитрович («Чорний»; 1916, с. Назавизів Надвірнянського р-ну Івано-Франківської обл. – 16.08.1948, біля с. Остриня Тлумацького р-ну Івано-Франківської обл.). Освіта – незакінчена середня. Закінчив механічні курси, професійний водій. Активний член товариства «Просвіта» в селі. Пройшов строкову службу у Польській армії (1938-1939), де отримав звання підстаршини. Учасник німецьо польської Член ОУН із 1939 р. війни (09.1939), під час якої потрапив у полон. У 1939-1941 рр. перебував за кордоном. Вояк легіону ДУН (04.-10.1941), а відтак 201-го батальйону охоронної поліції «Шуцманшафт» (10.1941-12.1942). За дорученням ОУН працює перекладачем української допомогової поліції в Станіславові (1943), де отримав офіцерське звання. Навесні 1944 р. разом з іншими поліцейськими переходить в УПА. В УНС з 1943 р. Командир рою розвідників, бунчужний сотні, а відтак – чотовий сотні УПА «Дружинники» куреня «Скажені» (весна-літо 1944). Командир сотні «Дружинники-2» («Звірі»; осінь 1944 – 04.1945), командир куреня «Смертоносці» ТВ 22 «Чорний Ліс» (04.1945 – осінь 1947). Організаційний референт Тлумацького надрайонного проводу ОУН (осінь 1947 – 08.1948). Загинув, натрапивши на засідку чекістсько-військової групи. Хорунжий (10.10.1945), сотник (22.01.1946) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (1.01.1946) та Срібним хрестом бойової заслуги 2 класу (22.01.1946) та за хоробрість у боях та вміле керівництво повстанськими відділами під час боїв[64].
  • Чижевський Василь Миколайович («Артим», «Демид», «Денис», «Дячук»; 16.04.1913 р., с. Бабин Горішній Калуського р-ну Івано-Франківської обл. – 2.05.1948 р., Західна Німеччина). Член «Пласту» – 45 курінь ім. кн. Святослава Завойовника (с. Павелче). Працівник «Кооперативи Здоров’я» у Боднарові (1937). Фіксований польською поліцією як член ОУН в жовтні 1931 р., заарештований польською поліцією у вересні 1937 р. у справі підпалу костелу в с. Майдан, вийшов на волю 3.01.1938 р. Член обласного проводу ОУН Станиславівщини (03.-12.1940), учасник II Великого Збору ОУН в Кракові (31.03.-3.04.1941). Працівник військового штабу ОУН у Львові (ІІ пол. 1941 р.), військовий референт Дрогобицького обласного проводу ОУН (03.-08.1942), член КВШ ОУН ЗУЗ (1942-1943), ад’ютант крайового командира УНС, а відтак командира УПА-Захід (07.1943-05.1944), інспектор КВШ УПА-Захід (від 05.1944). Виконував окремі доручення Головного Командування УПА. Хорунжий (1943), поручник (26.01.1944), сотник (31.08.1945) УПА; відзначений Срібним хрестом бойової заслуги 2 класу (10.10.1945). Заарештований 4.12.1945 р. у Чехії, переданий СРСР. Погодився на співпрацю з МДБ. Влітку 1947 р. висланий в Західну Німеччину для агентурної роботи, розкрив свої завдання перед ЗЧ ОУН та ЗП УГВР. Ліквідований Службою безпеки ЗЧ ОУН[65].
  • Шарко Антін Левкович («Гірка»; 1922, с. Трійця Радехівського р-ну Львівської обл. – 18.03.1949, прис. Бриндасівка с. Завидче Радехівського р-ну львівської обл.). Освіта – 4 класи народної школи. Член ОУН із 1943 р. Стрілець УПА з весни 1944 р. Кулеметник сотні УПА «Кочовики» (весна 1944 – осінь 1946), звеневий СКВ (осінь 1946 – 1947), зв’язковий референтури СБ Лопатинського районного проводу ОУН (1947-1948), звеневий СКВ (1948-18.03.1949). Загинув у бою з облавниками. Тіло забране до Лопатина, місце поховання не відоме. Вістун УПА (?); відзначений Срібним хрест бойової заслуги 2 класу (23.10.1948) за героїчну поведінку під час бою біля с. Яструбичі Радехівського р-ну[66].
  • Шпонтак Іван («Дубровник», «Залізняк», «Леміш», «Остап»; 12.08.1919, с. Вовкове Ужгородського р-ну Закарпатської обл. – 14.04.1989, м. Великі Капушани Кошицького краю, Словаччина). Освіта – середня: закінчив Ужгородську вчительську семінарію, працював учителем. Вояк Карпатської Січі (1938-1939), потрапив до угорського полону (03.1939). Службовець української допомогової поліції з жовтня 1941 р. Закінчив старшинську поліційну школу в м. Новий Санч (1942). Комендант станиці української допомогової поліції в Брюховичах (1943), помічник окружного коменданта української допомогової поліції в Рава-Руській (1943-03.1944). В УПА з березня 1944 р. Командир сотні (1944), командир куреня «Месники» (1944), командир ТВ 27 «Бастіон» (1945-09.1947), в.о. шефа штабу ВО 6 «Сян» УПА-Захід (1945-09.1947). У листопаді 1947 р. після розформування ВО 6 «Сян», оселився на терені Словаччини. У 1959 р. викритий та переданий Польщі. 25.06.1960 р. Перемиським районним судом засуджений до ВМП, яку 3.06.1961 р. замінено на довічне ув’язнення. Звільнений 4.11.1981 р. та повернувся до Словаччини. Мешкав у м. Великі Капушани, де помер і похований. Хорунжий (1.10.1944), поручник (15.04.1945), сотник (15.02.1946) УПА; відзначений Срібним хрестом бойової заслуги 2 класу (25.04.1945)[67].
  • Яворський Казимир-Ярослав Андрійович («Бей», «Тирса»; 1921, с. Велике Сокальського р-ну Львівської обл. – 31.12.1947, с. Кадобна Калуського р-ну Івано-Франківської обл.). Народився у багатодітній селянській сім’ї. Освіта – незакінчена середня: навчався у СШ с. Тудорковичі. Член ОУН із 1938/1939 р. У 1939 р. перейшов нелегально кордон та жив на еміграції. Вояк батальйону «Нахтіґаль» (05.-08.1941), а відтак 201-го батальйону охоронної поліції «Шуцманшафт» (10.1941-12.1942), старший десятник. Влітку 1943 р. скерований на Волинь, де командував чотою. У лютому-травні 1944 р. діяв в УПА-Південь. Командир підвідділу в курені «Омеляна» на Сколівщині (05.1944). У серпні 1944 р. перекинутий у Командир сотні «Хорти» куреня УПА «Заграва» (09.1944-1946), командир куреня УПА в ТВ 23 «Магура» (1946), слідчий референтури СБ Калуського окружного проводу ОУН (07.-12.1947). Загинув у бою з військово-чекістською групою МДБ. Старший булавний (?), хорунжий (31.08.1945), сотник (22.01.1946) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (1.02.1945), Срібним хрестом бойової заслуги 2 класу (10.10.1945), 5-ю Золотою Зіркою за 10-те поранення (1946). 22.04.2018 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам’яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у м. Сокаль Львівської обл. нагорода передана Катерині Яворській-Шмирко, сестрі Казимира Яворського – «Бея»[68].
  • Яворський Микола («Здоровенко», «Козак»; 1916, Тернопільська обл. – 29.01.1946, біля с. Космач Косівського р-ну Івано-Франківської обл.). Служив у польській армії. У 1939-1941 рр. перебував на еміграції. Вояк батальйону «Нахтіґаль» (04.-08.1941), а відтак 201-го батальйону охоронної поліції «Шуцманшафт» (10.1941-12.1942). В УНС з липня 1943 р. Командир 3-ї сотні, а відтак вишкільного куреня ім. Коновальця «Чорні чорти» (1943), командир групи «Гуцульщина» (1944), ТВ 21 «Гуцульщина» (01.-12.1945). Військовий референт Коломийського окружного проводу ОУН (03.1944-01.1946). Загинув у бою з військами НКВС на полонині Ледескул. Старший булавний (?), поручник (15.04.1945), сотник (22.01.1946), майор (29.01.1946) УПА; відзначений Срібним хрестом бойової заслуги 2 класу (25.04.1945)[69].

Бронзовий хрест бойової заслуги[ред. • ред. код]

  • Балагурак Дмитро Васильович («Скоба», «А-32»; 05.1924, с. Москалівка Косівського р-ну Івано-Франківської обл. – 8.04.1953, м. Київ). Забраний до німецької армії, пройшов військовий вишкіл, вахман (03.1943-01.1944). Приїхав додому у відпустку після поранення. В УПА з червня 1944 р. Ройовий сотні «Недобитого» групи «Гуцульщина» (1944), чотовий сотні ім. Богуна куреня «Гайдамаки» ТВ 21 «Гуцульщина» (1945-1948). У травні 1949 р. переведений в СБ. Субреферент СБ (05.-07.1949), а відтак референт СБ (07.1949-1950) Косівського надрайонного проводу ОУН. Усунений з посади через хворобу та деякий час перебував без призначення. Член Косівського надрайонного проводу ОУН (1951-06.1952). 15.06.1952 р. захоплений у полон опергрупою відділу 2-Н УМДБ біля с. Шешори Косівського р-ну. 17.01.1953 р. Військовою колегією Верховного суду СРСР засуджений до ВМП – розстрілу. Страчений у Лук’янівській в’язниці. Булавний (?), старший булавний (22.01.1946), хорунжий (14.10.1947) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (31.08.1947)[70].
  • Бежук Іван Дмитрович («Ярема»; 2.08.1922, с. Спас Коломийського р-ну Івано-Франківської обл. – 10.05.1948, с. Верхній Вербіж Коломийського р-ну Івано-Франківської обл.). Освіта – середня: закінчив Коломийську гімназію. Член ОУН із 1941 р. В УПА з 1944 р. Командир рою сотні УПА «Березівська» куреня «Карпатський» ТВ 21 «Гуцульщина» (1944-1946). Співробітник референтури пропаганди Коломийського районного проводу ОУН (1947), субреферент пропаганди Коломийського надрайонного проводу ОУН (1948). Загинув у сутичці чекістсько-військовою групою. Відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (1.02.1945)[71].
  • Бербелюк Василь Гаврилович («Зелений»; 1922, с. Адамівка Радехівського р-ну Львівської обл. – 9.02.1949, біля с. Увин Радехівського р-ну Львівської обл.). Освіта – 4 класи народної школи. Симпатик ОУН із 1943 р. Влітку 1943 р. зголошується добровільно в УПА на Волині, де працює в польовій жандармерії. У 1944 р. під час перетину лінії фронту зловлений німцями та забраний примусово до дивізії СС «Галичина». Після закінчення війни вивезений на примусові роботи на СУЗ, звідки невдовзі втікає та вступає в лави збройного підпілля ОУН. Стрілець УПА а відтак місцевого СКВ. Загинув наскочивши на засідку внутрішніх військ МДБ. Будучи тяжко пораненим застрелився, щоб живим не потрапити в руки ворога. Тіло загиблого облавники забрали до Лопатина. місце поховання не відоме. Стрілець УПА (?); відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (30.11.1949)[72].
  • Білінчук Дмитро Дмитрович («Хмара» («Хмара 2»), «М-13»; 1919, с. Ільці Верховинського р-ну Івано-Франківської обл. – 24.06.1953, м. Київ). Член ОУН із осені 1943 р. В УПА з лютого 1944 р. Командир чоти сотні УПА «Недобитого» групи «Гуцульщина» (03.-12.1944), командир сотні УПА ім. Хмельницького куреня «Перемога» ТВ 21 «Гуцульщина» (12.1944-1946). Субреферент СБ Косівського надрайонного проводу ОУН (1946-1947), охоронець командира ТВ 21 Петра Мельника – «Хмари» (1948-1949), керівник Косівського районного проводу ОУН (07.1950-08.1951; 09.1951-06.1952). 23.06.1952 р. захоплений у полон оперативно-військовою групою МДБ біля с. Шешори Косівського р-ну. 28.01.1953 р. Військовою колегією Верховного суду СРСР засуджений до ВМП – розстрілу. Страчений у Лук’янівській в’язниці. Старший булавний (?), хорунжий (22.01.1947) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (1.02.1945)[73].
  • Браницький Мирон Олексійович («Буря»; 19.04.1919, с. Скварява Золочівського р-ну Львівської обл. – 25.02.1949, с. Гутисько-Тур’янське Буського р-ну Львівської обл.). Народився у сім’ї селян. Освіта – неповна середня. Член ОУН з 1938 р. Службовець української поліції та інструктор поліційної школи у Львові (12.12.1942-18.01.1944). В УПА від 18.01.1944 р. Командир чоти сотні УПА «Дружинники» (1945), командир сотні УПА «Дружинники» («Сурмачі»; 11.1945-1946), командир ТВ «Яструб» ВО 2 «Буг» (1946), організаційний референт Золочівського окружного проводу ОУН (осінь 1947 – 09.1948), керівник Бродівського надрайонного проводу ОУН (09.1948-02.1949). Загинув через зраду в оточеній емгебистами хаті разом із своїми охоронцями. Не бажаючи здаватися живим в руки ворога, застрелився. Старший вістун, стар­ший булавний (1.01.1946), поручник (22.01.1946); відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (5.09.1946) і Похвалою в Наказі ВО 2 «Буг» (4.05.1946)[74].
  • Бурдин Степан Іванович («Знайда», «Шрам»; 5.01.1912, с. Хриплин (тепер у скл. м. Івано-Франківськ) – 21.07.1947, біля с. Хриплин (тепер у скл. м. Івано-Франківськ). Член ОУН. У 1939-1941 рр. перебував на еміграції. Вояк легіону «Нахтіґаль» (весна-осінь 1941). Після розформування легіону, перейшов на нелегальне становище. В УНС із 1943 р. Командир сотні УПА «Лебеді» куреня «Дзвони» ТВ 22 «Чорний Ліс» (1944-1945), військовий референт Станиславівського окружного проводу ОУН (1945-07.1947). Загинув у бою з військово-чекістською групою МДБ. Хорунжий УПА (22.01.1946); відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (14.01.1945)[75].
  • Бучинський Мирослав Ількович («Бусько», «Сурмач»; 1924, с. Заріччя Золочівського р-ну Львівської обл. – 10.05.1951, с. Вороняки Золочівського р-ну Львівської обл.). Член ОУН з 1942 р. У лавах збройного підпілля ОУН з 1944 р. Інформатор СБ при кущовому проводі ОУН (?-1947), референт СБ (1947-06.1949), а відтак керівник (06.1949-05.1951) Золочівського районного проводу ОУН. Загинув, наскочивши на засідку оперативної групи МДБ. Відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (5.08.1952)[76].
  • Варвара Євген Васильович («Міко»; 1914, м. Золочів Львівської обл. – 12.05.1948, с. Почапи Золочівського р-ну Львівської обл.). Освіта – 4 класи гімназії. Через брак коштів змушений залишити навчання і влаштуватися на роботу. Від 1937 р. працював у повітовому Союзі кооператив у Золочеві. Активний учасник місцевої футбольної команди «Русалка» та легального українського товариства «Просвіта», особливо відзначався у хорі та аматорському драмгуртку. Одружений, разом із дружиною виховував сина. Член ОУН. У 1943 р. добровольцем вступає до дивізії СС «Галичина», пройшов підстаршинську школу і отримав військове звання. Після боїв під Бродами перейшов у лави збройного підпілля ОУН. Чотовий самооборонної сотні на Золочівщині (друга пол. 1944 – поч. 1945), стрілець (поч. 1945), а відтак – командир районної боївки СБ Золочівщини (весна 1945 – 1948), стрілець боївки СБ Золочівського надрайонного проводу ОУН (1948). Вістун, булавний (10.05.1948) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (10.05.1948). Загинув в оточеній господарці у бою з облавниками. Будучи тяжко пораненим, застрелився аби не потрапити живим у руки ворога. Тіло загиблого облавники забрали до Золочева, де поховали таємно[77].
  • Василяшко Василь Ількович («Вірний», «Пантера», «Перемога»; 1918, с. Завишень Сокальського р-ну Львівської обл. – 16.02.1946, між селами Боянець і Купичволя Жовківського р-ну Львівської обл.). Освіта – 6 класів народної школи. За фахом – швець. Член «Просвіти» та ОУН (з часів польської окупації). Вояк батальйону «Нахтіґаль» (05.-08.1941), а відтак 201-го батальйону охоронної поліції «Шуцманшафт» (10.1941-12.1942). На нелегальному становищі з осені 1943 р. Командир боївки СБ у Белзькому районі. Ройовий в сотні «Галайда» (03.-05.1944), командир 1-ї чоти в сотні «Галайда» (05.-08.1944), командир сотні «Галайда І» (08.1944-10.1945), командир ТВ «Климів» (06.1945-15.02.1946). Загинув у бою з енкаведистами. Старший булавний, хорун­жий (15.04.1945), сотник (22.01.1946); відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (28.04.1945), Срібним хрестом бойової заслуги 2-го класу (10.10.1945), Золотим хрестом бойової заслуги 1-го класу (8.02.1946)[4].
  • Вацик Павло Іванович («Прут»; 1917, с. Заріччя Надвірнянського р-ну Івано-Франківської обл. – 1.03.1946, біля с. Рибне Тисменицького р-ну Івано-Франківської обл.). Командир чоти сотні УПА Василя Андрусяка – «Різуна» (осінь 1943 – 10.1944), командир сотні «Змії» куреня «Скажені» (10.1944-01.1945), командир куреня «Підкарпатський» (01.1945-03.1946). Старший булавний (?), хорунжий (15.04.1945), поручник (31.08.1945), сотник (22.01.1946, 1.03.1946), майор (1.03.1946) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (20.07.1945), Срібним хрестом бойової заслуги 1 класу (15.08.1946). 21.11.2017 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам’яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у с. Зелена Надвірнянськогор-ну Івано-Франківської обл. нагороди передані Миколі Вацику, сину Павла Вацика – «Прута»[78].
  • Вересюк Іван («Іванчук»; 1916, с. Богданівка Підволочиського р-ну Тернопільської обл. – 20.04.1946, в лісі біля с. Туринка Жовківського р-ну Львівської обл.). Освіта – вища: навчався на лісовому відділі Львівської політехніки (?-1939, 1942-1943). Відбув строкову службу у Польській армії. Член ОУН із 1930-х рр. У роки першої більшовицької окупації затриманий співробітниками НКВС, однак зумів втекти під час конвоювання. Перебравшись на територію Польщі, окуповану німцями, продовжив працю в ОУН. Закінчив військову, а відтак ще й розвідувально-диверсійну школу у м. Бранденбург (весна 1941). На початку німецько-радянської війни у складі диверсійної групи скинутий німцями на території України, однак завдання не виконував, а діяв виключно за дорученням ОУН. В роки німецької окупації закінчив навчання, працював асистентом на кафедрі, очолював студентський хор «Бандурист» (1942). Згодом працював солістом-баритоном Львівського оперного театру та спільно з компаньйонами утримував шинок. Поряд з легальним життям активно займався організаційною роботою. Член штабу та ймовірно керівник відділу розвідки УНС Львівського обласного проводу ОУН (літо 1943 – 1944). Навесні-влітку 1944 р. на дорученням ОУН зголосився на німецький диверсійний вишкіл і на поч. листопада 1944 р. у складі розвідувально-диверсійної групи десантований на Сокальщині, де зв’язався зі збройним підпіллям ОУН та перебував під слідством СБ обвинувачений у співпраці з німцями. У 1945 р. у підпіллі одружився зі співробітницею осередку пропаганди Сокальського окружного проводу ОУН Ольгою Соколовською – «Верховиною». Старшина для доручень і одночасно інструктор саперної справи ВШВО 2 «Буг» (05.1945-01.1946), начальник V (вишкільного) відділу ВШВО 2 «Буг» (24.01.-20.04.1946). Загинув про спробі прорватися з блокованої криївки. Булавний (?), хорунжий (26.01.1944), поручник (31.08.1945), сотник (22.01.1946) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (20.06.1946) та Вирізненням у Наказі КВШ УПА-Захід (1.01.1946)[79].
  • Вітовський Ярослав-Дмитро Дмитрович («Андрієнко», «Зміюка»; 7.07.1919, смт. Брошнів-Осада Рожнятівського р-ну Івано-Франківської обл. – 29.04.1947, м. Київ). Освіта – незакінчена вища: закінчив гімназію в м. Вільнюс (Литва; 1937), навчався на географічному факультеті Віленського (1937-1938), а згодом Львівського університету ім. Яна Казимира (1938-1939). Член ОУН із березня 1939 р. У лютому 1940 р. призваний до Червоної армії та скерований на навчання у Перше авіаційне училище в м. Енгельс (Російська Федерація), після закінчення якого у званні молодшого лейтенанта проходив службу в 273-й спеціальній ескадрильї. З початком війни залишився у Львові, не повернувшись із відпустки до підрозділу. Працював лісничим в угіддях митрополита Шептицького (1941-1943). На початку 1944 р. перейшов у підпілля. Інструктор старшинської школи УПА «Олені» (02.-04.1944), ад’ютант командира школи Ф. Польового – «Поля» (04.-10.1944), начальник Військово-польової жандармерії ВО 4 «Говерля» (11.1944-05.1945), командир Дрогобицького ТВ 24 «Маківка» (05.1945-03.1946) й одночасно військовий референт Дрогобицького окружного проводу ОУН (1945-03.1946). 19.03.1946 р. неподалік від м. Сколе Львівської обл. важкопораненим захоплений у полон. 4.02.1947 р. ВТ Київського гарнізону засуджений за ст. 54-1б, 54-11 до вищої міри покарання – розстрілу. Страчений у Києві. Хорунжий (1944), поручник (31.08.1945) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (14.01.1945)[80].
  • Гальо Михайло Дмитрович («Коник»; 1914, м. Хирів Старосамбірського р-ну Львівської обл. – 7.01.1946, м. Бірча, тепер у складі Польщі). Народився у сім’ї селян. Навчався у Хирівській семирічній народній школі (1921-1928) та Перемиській гімназії. Член товариств «Просвіта» та «Луг». Член ОУН з 1935 р. Співробітник Маслосоюзу в Хирові. Відбував строкову військову службу у польській армії (1938-1939), на початку Другої світової війни потрапив у німецький полон, звідки втік. Вояк дивізії «Галичина» (1943-1944). В УПА з 1944 р. командир чоти куреня «Гайдамаки», інструктор та командир вишкільної сотні старшинської школи УПА «Олені» (1944), командир Перемиського куреня УПА (весна 1945 – 01.1946) і водночас заступник командира ТВ 26 «Лемко». Загинув у бою під час наступу на Бірчу. Хорунжий (?), поручник (15.04.1945), майор (7.01.1946), підполковник (7.01.1946) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (14.01.1945)[81].
  • Гевак Андрій («Шишка»; 1923, с. Поляни Жовківського р-ну Львівської обл. – 21.12.1945, с. Дубровицi Яворівського р-ну Львівської обл.). Освіта – 4 класи народної школи. Кулеметник сотні УПА «Холодноярці ІІ» (?-12.1945). Загинув у бою з облавниками. Будучи тяжко поранений застрелився, щоб не потрапити живим в руки ворога. Старший стрілець (?), старший вістун (з датою смерті); відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (5.09.1946)[82].
  • Горбач Юрій («Снігур»; 1921, с. Біла (тепер не існує) Жовківського р-ну Львівської обл.– 17.05.1951, в лісі біля прис. Щирець с. Середкевичі Яворівського р-ну Львівської обл.). Освіта – 4 класи народної школи. Член ОУН із 1943 р. В УПА з літа 1944 р. Стрілець, а відтак член почоту командира сотні УПА «Галайда ІІ» (літо-осінь 1944). Восени 1944 р. через хворобу звільнений додому. Після одужання влився в лави збройного підпілля ОУН. Стрілець боївки СБ Магерівського районного проводу ОУН (1945-1948), бойовик надрайонного (1948 – весна 1950), а відтак окружного (весна 1950 – 05.1951) осередків СБ і одночасно виконував особливі доручення при окружному проводі ОУН. За час перебування у підпілля тричі був поранений. Загинів у бою з військами МДБ. Будучи пораненим застрелився, щоб живим не потрапити в руки ворога. Тіло загиблого облавники забрали у райцентр Магерів. Місце поховання не відоме. Старший вістун (?), булавний (30.06.1949) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (30.11.1949)[83].
  • Грицина Михайло («Хозар», «Чайчук», «Чучман»; 21.11.1914, с. Корні Томашівського пов. Люблінського в-ва (Польща) – 19.12.1945, с. Бесіди Жовківського р-ну Львівської обл.). Освіта – середня: навчався в Рава-Руській, а відтак Рогатинській гімназії «Рідної Школи», яку успішно закінчив. Здобув фах урядника у Львові. Член Юнацтва ОУН з початку 1930-х рр. Організатор клітин ОУН у рідному селі. В’язень польських тюрем (10.1933-10.1935, весна 1938). Повітовий провідник ОУН Томашівщини (1940-04.1941), підстаршина батальйону ДУН «Роланд» (04.-08.1941), а відтак 201-го батальйону охоронної поліції «Шуцманшафт» (10.1941-12.1942). Організаційно-мобілізаційний (військовий) референт Рава-Руської округи ОУН (1943-04.1945), старшина для доручень (інспек­тор)  штабу ВО 2 «Буг» (04.-09.1945), командир Золочівського ТВ 11 «Пліснесько» (09.-12.1945). Загинув під час прориву з оточеної  криївки. Булавний (?), хорунжий (1.10.1944), сотник (з датою смерті); відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (з датою смерті)[84].
  • Гунда Петро Семенович («Лис» («Лис 1»); 1920, с. Зелена Надвірнянського р-ну Івано-Франківської обл. – 2.06.1951, біля с. Максимець Надвірнянського р-ну Івано-Франківської обл.). Вояк ВПЖ сотні УПА «Звірі» куреня «Смертоносці» ТВ 22 «Чорний Ліс» (1944-1947). Після розформування сотні переведений у теренову сітку ОУН. Стрілець боївки СБ Надвірнянського надрайонного проводу ОУН (1947-1949), зв’язковий Станиславівського окружного проводу ОУН (1949-1951), охоронець командира ВО 4 «Говерля» Миколи Твердохліба – «Грома» (1951). Загинув під час перестрілки, натрапивши на засідку оперативно-військової групи УМДБ Станіславської обл. під керівництвом майора Аральського. Старший стрілець (?), вістун (5.10.1944), старший вістун (15.12.1946) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (14.10.1946)[85].
  • Демчук Ілля Степанович («Гук», «Ромко»; 1921, с. Вузлове Радехівського р-ну Львівської обл. – 2.02.1951, с. Дмитрів Радехівського р-ну Львівської обл.). Освіта – 6 класів народної школи. Одружений. Член Юнацтва ОУН із осені 1943 р. У лавах УПА з весни 1944 р. Стрілець сотні УПА «Кочовики» (весна 1944 – 1946), стрілець кущової боївки (1946 – весна 1948), зв’язковий референта СБ районного проводу ОУН (весна 1948 – 05.1949), кущовий провідник ОУН (05.1949-02.1951). За час перебування у підпіллі був двічі поранений. Загинув у криївці. Вістун УПА (30.05.1947); відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (30.11.1949) та Похвалою у Наказі ВШВО 2 «Буг» (31.08.1948)[86].
  • Денега Микола Михайлович («Білий», «Грицько», «Кривавич», «Ярема»; 1925, с. Слобідка Більшівцівська Галицького р-ну Івано-Франківської обл. – 1955). Стрілець сотні УПА «Буйні» на Тернопільщині (05.08.1944), керівник Бурштинського районного проводу ОУН. 24.08.1954 р. захоплений у полон під час бою з опергрупою КДБ у с. Бабухів Рогатинського р-ну. Хорунжий СБ; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (1953) та Бронзовим хрестом заслуги (1953)[87].
  • Депутат Володимир («Довбуш», «Довбуш 2»; 1918, смт. Перегінське Рожнятівського р-ну Івано-Франківської обл. – 3.10.1946, між с. Погорілець і с. Підсухи Рожнятівського р-ну Івано-Франківської обл.). Командир сотні «Опришки» (1944-1946); поручник УПА (22.01.1946); двічі відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (1.02.1945, 22.01.1946)[88].
  • Дзюрак Дмитро Васильович («Пиріг»; 8.10.1921, м. Миколаїв Львівської обл. – 16.10.1946, с. Старий Лисець Тисменицького р-ну Івано-Франківської обл.). Освіта – неповна середня: закінчив ремісничу школу. Працював на Львівській залізниці. Член ОУН із 1939 р., референт Юнацтва ОУН районного проводу ОУН (?-1941), учасник Північної похідної групи (1941), діяв на Житомирщині. В УПА з весни 1944 р. Командир чоти (весна 1944 – серпень 1944), сотні УПА «Чорні чорти» куреня «Довбуш» групи «Чорний Ліс» (08.-10.1944), командир сотні УПА «Чорні чорти» ім. Гамалії куреня «Підкарпатський» ТВ 22 «Чорний Ліс» (11.1944-10.1946). У серпні 1946 р. під час бою тяжко поранений у бою з внутрішніми військами МДБ, лікувався, помер. Похований на околиці с. Старий Лисець. 22.06.1997 р. перепохований у м. Миколаїв. Старший булавний (?), хорунжий (31.08.1945), поручник (22.01.1946) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (1.02.1945)[89].
  • Долішняк Микола Михайлович («Буйтур», «АС-70», «Б-26», «Т-63»; 1918, с. Стопчатів Косівського р-ну Івано-Франківської обл. – 22.11.1951, біля с. Вербівці Городенківського р-ну Івано-Франківської обл.). Член ОУН із 1942 р. В УНС з 1943 р. Командир чоти сотні УПА «Сурма» куреня «Гайдамаки» ТВ 21 «Гуцульщина» (1944-1947), субреферент СБ (1948-1949), організаційний референт (1949-07.1951) Коломийського надрайонного проводу ОУН, керівник Городенківського надрайонного проводу ОУН (07.-11.1951). Загинув у бою з опергрупою групою відділу 2-Н УМДБ. Булавний (?), старший булавний (?), хорунжий (14.10.1947) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (15.12.1946)[90].
  • Долішняк Юрій Миколайович («Білий», «155»; 26.04.1916, смт. Яблунів Косівського р-ну Івано-Франківської обл. – 1.05.1948, біля с. Кривоброди Коломийського р-ну Івано-Франківської обл.). Член ОУН із 1938 р. Служив у польській армії. Вояк української допомогової поліції, закінчив підстаршинську поліційну школу в м. Львові, комендант станиці УДП с. Космач Косівського р-ну (1941-1943). В УНС із 1943 р. Командир чоти сотні УПА «Скуби» групи «Гуцульщина» (1944), командир сотні УПА «Сурма» куреня «Гайдамаки» ТВ 21 «Гуцульщина» (1945-1947), субреферент СБ Коломийського надрайонного проводу ОУН (1947-05.1948). Загинув у сутичці з військово-чекістською групою МДБ у лісі Камерал. Поручник УПА (22.01.1946); відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (31.08.1947). 23.05.2018 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам’яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у м. Косів Івано-Франківської обл. нагорода передана Тарасу Кавацюку, внукові Юрій Долішняк – «Білого»[91].
  • Дубина Василь Прокопович («Вогник» («Огник»), «Славко»; 8.12.1925, с. Нем’яч Бродівського р-ну Львівської обл. – 20.10.1954, с. Нем’яч Бродівського р-ну Львівської обл.). Народився у селянській родині. Освіта – 7 класів. Учасник збройного підпілля ОУН з квітня 1945 р.: стрілець місцевої кущової боївки (04.-11.1945), учасник боївки СБ Підкамінського районного проводу ОУН (11.1945-1946), інформатор СБ кущового проводу ОУН (1946-08.1948), охоронець Володимира Качура – «Лимана» (референта СБ Підкамінського районного проводу ОУН, а відтак – керівника Підкамінського районного та Золочівського надрайонного проводів ОУН). Відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (5.08.1952). Загинув унаслідок зради в оточеній військами МДБ господарці, застрелився, аби не потрапити живим у руки ворога. 12.10.2017 р. нагорода передана Ярославу Батурині, сину Василя Дубини – «Вогника»[92].
  • Жоломій Володимир Степанович («Невіль», «Яструб»; 1918, с. Трійця Радехівського р-ну Львівської обл. – 22.11.1949, с. Панькова Бродівського р-ну Львівської обл.). Освіта – 4 класи народної школи. Член ОУН. У 1940 р. призваний до Червоної армії і в 1941 р. на початку німецько-радянської війни потрапив у полон. Зголосився на службу до Німецької армії. У 1944 р. під час відпустки повернувся додому, де й залишився. Учасник збройного підпілля ОУН із весни 1945 р. Стрілець СКВ (весна 1945 – весна 1946), бойовик ВПЖ (весна 1946), а відтак дальше стрілець СКВ (весна 1946 – 1949), бойовик референта СБ Лопатинського районного проводу ОУН (1949). Загинув, наскочивши на засідку військово-чекістської групи Бродівського РВ МДБ. Будучи тяжко пораненим застрелився, щоб живим не потрапити в руки ворога. Тіло забране облавниками до Лопатина. Місце поховання невідоме. Стрілець УПА (?); відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (30.11.1949)[93].
  • Захарків Микола Степанович («Скала»; 1912, с. Заланів Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл. – 17.11.1948, с. Дички Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл.). Кущовий провідник ОУН (1945-1948). Загинув у бою з облавниками. Відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (30.11.1949)[94].
  • Зробок Михайло Павлович («Муха», «Стріла»; 1911, прис. Гаранівка с. Ляшків Лопатинського р-ну Львівської обл. – 3.12.1949, у лісі між сс. Підмонастирок та Грицеволя Радехівського р-ну Львівської обл.). Освіта – 5 класів гімназії та ліснича школа. За фахом – службовець. Одружений. Працював секретарем нотаріуса у Лопатині. Член ОУН із 1938 р., звеневий. У 1939-1941 рр. перебуває у підпіллі. Господарчий Лопатинського районного проводу ОУН (1939-1946). У 1946 р. тяжко захворів на ноги і впродовж року лікувався. Навесні 1947 р. відновив організаційну роботу. Керівник Лопатинського районного проводу ОУН (весна 1947 – 3.12.1949). Відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (30.11.1949)[95].
  • Ільків Василь Іванович («Горинь», «Легінь»; 1921, с. Хватів Буського р-ну Львівської обл. – 14.03.1946, біля с. Підгороддя Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл.). Член ОУН з часів польської окупації. У 1939-1941 рр. – співробітник члена КЕ ОУН Р. Кравчука – «Степового» та провідника ОУН у м. Львові П. Габи – «Юрка». Закінчив старшинську школу УПА на Волині (1943). Командир підстаршинської школи ОУН на Бібреччині (весна 1943 – весна 1944), підстаршинської школи ВО 2 «Буг» «Лісові чорти» (весна-осінь 1944), член Команди Золочівського ТВ 11 «Пліснесько», ад’ютант крайового провідника ОУН Р. Кравчука – «Степового» (від літа 1945). Хорунжий (1.10.1944), поруч­ник (30.06.1945), сотник (22.01.1946); відзначений Срібним хрестом бойової заслуги 1-го класу (8.02.1946) та Бронзовим хрестом бойової заслуги (1.01.1946). Загинув у криївці, рятуючи життя крайового провідника[96].
  • Кантемір Василь Миколайович («Денис», «Деркач», «Остап», «Тиміш»; 1922, с. Шубранець Заставнівського р-ну Чернівецької обл. – середина 1980-х, м. Кривий Ріг Дніпропетровської обл.). Член ОУН (1941). Станичний провідник ОУН с. Шубранець (1944), заступник коменданта боївки «Юрася» (літо 1944), комендант боївки Садгірського районного проводу ОУН (1945-05.1946), провідник Кіцманського районного проводу ОУН (05.1946-03.1948). 8.03.1948 р. у с. Мамаївці Кіцманського р-ну захоплений у полон тяжко пораненим під час сутички з опергрупою УМДБ. 25.06.1948 р. ВТ військ МВС Чернівецької обл. засуджений на 25 років ВТТ. Термін покарання відбував у Норильських та Мордовських таборах. Звільнений у 1973 р. Мешкав у Кривому Розі, де помер та похований. Відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (14.10.1947)[97].
  • Карпенко Дмитро («Лютий», «Яструб»; 1917(1919), с. Слов’янське Миргородського р-ну Полтавської обл. – 17.12.1944, смт. Нові Стрілища Жидачівського р-ну Львівської обл.). Учасник німецько-радянської війни, лейтенант Червоної армії. Потрапив у німецький полон, звідки втік. В Карпати був скерований у 1942 р. Одеським окремим обласним проводом ОУН на чолі групи підпільників для вишколу. Вишкільник і командир сотні УНС «Сіроманці» (06.-11.1943), командир куреня (20.11.1943-04.1944), на чолі сотні відправлений у ВО 2 «Буг» на протипольський фронт (поч. 04.1944 – 09.1944), командир куреня «Верховинці» (09.-12.1944). Вбитий агентом НКВД під час бою в тодішньому райцентрі Нові Стрілища у ході операції по звільненню з тюрми арештованих. Хорунжий (?), сотник (16.12.1944) УПА; відзначений Золотим хрестом бойової заслуги 1 класу (25.04.1945), Бронзовим хрестом бойової заслуги (1.01.1945)[10].
  • Качан Роман Атаназійович («Гар», «Гроза», «Жук», «Івась», «Мазепа», «Папа», «Славко», «Чорний», «Юрко»; 30.03.1920; с. Корсів Бродівського р-ну Львівської обл. – 3.12.1949, в лісі між с. Поляни та х. Копанка Жовківського р-ну Львівської обл.). Освіта – неповна середня. Активний діяч товариств «Просвіта» і «Луг» у Корсові. Член ОУН з 1930-х рр. Керівник Корсівського підрайонного проводу ОУН на Брідщині (1941-1943). Стаж роботи в СБ – 5 років. Пройшов 2,5-місячний теоретичний і практичний вишколи в осередку Миколи Арсенича – «Михайла». Комендант ВПЖ куреня «Макса» (весна 1944 – 08.1944), референт СБ Золочівського (08.1944 – осінь 1946), Львівського (осінь 1946 – 09.1947) та Сокальського (09.1947-12.1949) окружних проводів ОУН. Підірвався на замінованій криївці. Поручник СБ (6.06.1948) з датою старшинства 22.01.1948 р.; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (10.09.1948)[98].
  • Карплюк Стах Лук’янович («Корній»; 1919, с. Новий Витків Радехівського р-ну Львівської обл. – 17.04.1950, біля с. Новий Витків Радехівського р-ну Львівської обл.). Освіта – 4 класи народної школи. Одружений. Член ОУН із 1938 р. – зв’язковий станичної сітки ОУН. У 1939 р., остерігаючись арешту органами НКВС нелегально перейшов на територію Польщі окуповану німцями. Вояк ДУН (весна-осінь 1941), ), а відтак 201-го батальйону охоронної поліції «Шуцманшафт» (10.1941-12.1942). У 1943 р. повернувся додому та включився в організаційну роботу. В УПА з весни 1944 р.: Ройовий (весна 1944 – 1945), а відтак чотовий (1945 – весна 1947) сотні УПА «Кочовики». Навесні 1947 р. після розформування відділу УПА перейшов у лави збройного підпілля ОУН. Кущовий провідник ОУН (весна 1948 – 17.04.1950). За час перебування в УПА та підпіллі ОУН був 6 разів поранений. Загинув наскочивши на засідку внутрішніх військ МДБ. Вістун (?), булавний (27.04.1946), старший булавний УПА (?); відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (30.11.1949)[99].
  • Ківтонюк Григорій («Бук»; 25.12.1925, с. Івниця Андрушівського р-ну Житомирської обл. – 7.06.1946, біля прис. Пасіки с. Малява Перемишльського пов. Підкарпатського в-ва). Освіта – середня (закінчив десятирічку). Служив у Червоній армії, де мав звання старшого сержанта та деякий час командував взводом. За нез’ясованих обставин потрапив у Німецьку армію, де служив 4 місяці і вже 9.07.1944 р. влився в лави збройного підпілля ОУН на Перемищині (тепер – територія Польщі). Командир чоти самооборонного кущового відділу (07.1944-12.1945), командир чоти (пвд. 517) сотні «Ударник 6» (вд. 96а) ВО 6 «Сян». Учасник наскоку на містечко Бірчу. Заув у бою з облавниками від розриву танкового снаряда Похований на повстанському цвинтарі на горі «Висока» над с. Ляхава Сяноцького пов. Підкарпатського в-ва, Польща. Старший вістун (?), старший булавний (1.01.1946) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (1.01.1946)[100].
  • Когуч Павло Михайлович («Павло»; 9.09.1923, с. Павлівка Тисменицького р-ну Івано-Франківської обл. – 14.02.1951, біля с. Вікторів Галицького р-ну Івано-Франківської обл.). Освіта – середня спеціальна: закінчив гімназію та педкурси. За фахом – вчитель. Працював вчителем у с. Рибне Тисменицького р-ну. Активний член товарист «Пласт», «Сокіл» та «Просвіта», особливо відзначався у драматичному та хоровому гуртках, місцевій футбольній команді «Пробій». Член ОУН із кінця 1930-х рр. В роки німецької окупації за дорученням ОУН працює в українській допомоговій поліції (1942-1943). В УНС із 1943 р., інтендант сотні «Різуна». Закінчив старшинську школу УПА «Олені» (07.1944). Командир чоти сотні УПА «Заведії» (07.1944-01.1945), командир сотні УПА «Заведії» ТВ 22 «Чорний Ліс» (01.-04.1945). 7.04.1945 р. у бою в с. Посіч Тисменицького р-ну тяжко поранений у праву руку, тривалий час лікувався. Командир сотні УПА «Месники» куреня «Смертоносці» (літо 1945 – осінь 1947). Восени 1947 р. після розформування відділу перейшов в лави збройного підпілля ОУН. Організаційний референт (осінь 1947 – 09.1950), а відтак керівник (09.1950-02.1951) Станиславівського надрайонного проводу ОУН. Загинув у криївці під час сутички з опергрупою відділу 2-Н УМДБ. Старший булавний (?), поручник (22.01.1946) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (1945)[101].
  • Корж Микола Іванович («Сокіл»; 1924, с. Зібранівка Снятинського р-ну Івано-Франківської обл. – 7.04.1953, с. Грабівка Калуського р-ну Івано-Франківської обл.). В УНС з липня 1943 р. Вояк ВОП командира «Різуна» (1943), командир рою (осінь 1943 – 14.10.1944), а відтак чоти (14.10.1944-7.01.1945) сотні УПА «Змії», командир сотні УПА «Змії» куреня «Підкарпатський» ТВ 22 «Чорний Ліс» (7.01.1945-1947). Восени 1947 р. після демобілізації відділів УПА перейшов у лави збройного підпілля ОУН та був призначений керівником пункту зв’язку в Чорному лісі (осінь 1947 – 1950), керівник Богородчанського районного (1950-06.1951), а відтак Лисецького районного (06.-08.1951) проводів ОУН. 25.08.1951 р. на пункті зв’язку у Чорному лісі захоплений у полон агентурно-бойовою групою відділу 2-Н УМДБ. 27.04.1952 р. утік та повернувся до підпілля. Загинув у сутичці з опергрупою УМДБ. Хорунжий (31.08.1945), поручник (22.01.1946) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (1.04.1946)[102].
  • Коржак Михайло Миколайович («Сапер», «Шугай»; 1922, с. Дубівці Галицького р-ну Івано-Франківської обл. – 30.09.1949, с. Тумир Галицького р-ну Івано-Франківської обл.). Член Юнацтва ОУН із 1940 р. В УНС з липня 1943 р. Стрілець вишкільного куреня УНС «Чорні чорти» ім. Є. Коновальця (23.07.1943-11.1943). Командир рою сотні УНС «Змії» (11.1943-1944), командир чоти (1944-04.1945), а відтак командир сотні «Сірі» куреня «Дзвони» ТВ 22 «Чорний Ліс» (04.1945-1947). Восени 1947 р. після розформування відділів УПА перейшов в лави збройного підпілля ОУН. Керівник Жовтневого (Єзупільського) районного проводу ОУН (1947-09.1949). Загинув у сутичці з опергрупою відділу 2-Н УМДБ. Старший булавний (10.10.1945), поручник (22.01.1946) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (1.01.1946)[103].
  • Коростіль Володимир Євстахійович («Осика» (1944 – літо 1949), «Степ» (літо 1949 – 11.1950); 1927, м. Львів – 4.11.1950, с. Вербляни Яворівського р-ну Львівської обл.). Освіта – середня: закінчив гімназію у Львові. Закінчив старшинську школу УПА «Олені» (07.1944). Командир рою в курені «Холодноярці» (літо-осінь 1944), командир чоти сотні УПА «Жубри І» (кін. 1944 – 06.1945), командир сотні УПА (07.1945 – літо 1946), командир чоти «Непоборні» (літо-осінь 1946). Восени 1946 р. після демобілізації відділів перейшов до теренової сітки. Організаційний референт Пустомитівського (осінь 1946 – літо 1949), керівник Краковецького (літо 1949 – 4.11.1950) районних проводів ОУН. Загинув у бою з прикордонниками під час відступу з блокованого облавниками господарства Олексія Борового на прис. Калитяки. Тіло забране ворогом до Немирова, де закопане у невідомому місці. Вістун (1944), старший вістун (1945), старший булавний (1.01.1946) УПА; відзначений Похвалою у Наказі ВШВО 2 «Буг» (4.05.1946), Бронзовим хрестом бойової заслуги (08.1946) та медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах»[104].
  • Котула Іван («Іванко»; ? – 7.02.1946, біля с. Лабач Буського р-ну Львівської обл.). Організатор і командир відділу УНС на Золочівщині (10.1943 – поч. 1944), сотні УПА «Дружин­ники ІІ» (03.-09.1944), командир куреня і член Команди ТВ «Пліснесько» (1945), командир ТВ «Пліснесько» (1946) і одночасно військовий (організаційно-мобілізаційний) референт Золочівського окружного проводу ОУН (01.-02.1946). Хорунжий (26.01.1944), поручник, сотник (22.01.1946); відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (1.01.1946). Загинув у криївці[105].
  • Коцьолок Ярослав («Крилач», «Сухий»; 1.04.1922, с. Даровичі Перемиського пов. Підкарпатського воєв., Польща – 13.06.1947, біля прис. Борсуковець с. Завадка Бещадського пов. Підкарпатського воєв., Польща). Освіта середня: закінчив народну школу в рідному селі (1935) та Перемишльську гімназію ім. Маркіяна Шашкевича (1939). Член ОУН із 1941 р. Вояк української допомогової поліції (1941-1942), закінчив підстаршинську школу УДП у м. Львові (1942), службовець УДП у с. Нижанковичі Паєнчанського пов. Польщі. В лавах УПА з липня 1944 р. Стрілець сотні УПА «Лиса» (07.-08.1944), командир чоти сотень УПА «Пугача», «Бурлаки», «Веселого», «Крісового», «Громенка» (08.-11.1944), організаційно-мобілізаційний референт Перемиського повітового проводу ОУН (11.1944-04.1945), чотовий сотні УПА «Бурлаки» (08.1945-04.1946), військовий референт надрайону «Бескид» (04.-05.1946), в.о. командира сотні «Ударник-8» (05.-07.1946), командир сотні «Ударник-6» куреня «Перемиський» ТВ 26 «Лемко» ВО 6 «Сян» (07.1946-06.1947). У червні 1947 р. разом із відділом вирушив у рейд на Захід. Загинув у бою з поляками. Вістун (?), старший булавний (1.01.1946), хорунжий (22.01.1946) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (1.01.1946)[106].
  • Крейторик Андрій Андрійович («Грізний»; 1925, с. Дорошівці Заставнівського р-ну Чернівецької обл. – 3.06.1948, с. Мосорівка Заставнівського р-ну Чернівецької обл.). Член ОУН із 1944 р. Бойовик СБ, охоронець Заставнівського районного проводу ОУН. Загинув у сутичці з опергрупою Заставнівського РВ МДБ. Відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (14.10.1947)[107].
  • Кудра Володимир («Бурлака», «Заграва», «Орест», «Р.», «Р. Бурлака», «Ром.», «Роман», «Старий», «ТМР»; 1922, с. Малий Омеляник Луцького р-ну Волинської обл. (тепер – у складі м. Луцьк) – 8.07.1955, с. Сушки Коростенського р-ну Житомирської обл.). Народився у бідній селянській сім’ї. Освіта середня. Закінчив садівничо-городницькі та педагогічні курси. Працював слюсарем на авторемонтній базі у м. Луцьк. Член ОУН із 1939. Належав до товариств «Січ» та «Господарської служби України». У 1941-1943 рр. – керівник кущового проводу ОУН, а відтак референт СБ Луцького районного проводу ОУН. Командир чоти сотні УПА «ім. Коновальця» (03.1943-03.1944), загону в з’єднанні «Базар» (1944). Учасник кількох рейдів УПА у Житомирську та Хмельницьку обл. У березні 1944 р. відряджений на Холмщину. Керівник Коростенського повітового/надрайонного (1944-1945), заступник керівника Житомирського окружного (01.-09.1945) проводів ОУН. Провідник Житомирської округи ОУН «Схід» (09.1945-1955) та  керівник збройного підпілля ОУН у Київській та Житомирській областях (кін. 1949 – 07.1955). Загинув при спробі прорватися з оточення. Поручник УПА (14.10.1951); відзначений Сріб­ним хрестом заслуги (15.06.1952), Бронзовим хрестом бойової за­слуги (15.07.1952), медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах» (15.07.1952)[108].
  • Кулич Петро Павлович («Воробець»; 1924, с. Хмільно Радехівського р-ну Львівської обл. – 29.06.1951, у лісі між селами Хмільно та Мукані Радехівського р-ну Львівської обл.). Освіта – 6 класів народної школи. У підпіллі одружився з друкаркою Стефанією Мандрикою – «Степовою» (весна 1951). Активний член культурно-освітніх товариств у селі. Член Юнацтва ОУН із 1941 р., зв’язковий. У лавах збройного підпілля з літа 1944 р. Стрілець СКВ (літо 1944 – весна 1945), зв’язковий Лопатинського районного проводу ОУН (весна 1945 – 1946), стрілець боївки СБ Лопатинського районного проводу ОУН (1946 – весна 1947), зв’язковий Радехівського надрайонного проводу ОУН (весна 1947 – літо 1950), керівник Лопатинського районного проводу ОУН (літо 1950 – 28.06.1951). За час перебування у підпіллі був один раз поранений. Загинув у бою з військово-чекістською групою МДБ під час наскоку останньої на місце постою повстанської групи. Старший вістун УПА (30.05.1947); відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (30.11.1949)[109].
  • Лаба Іван Андрійович («Кармелюк»; 1921, с. Пикуловичі Пустомитівського р-ну Львівської обл. – 14.06.1951, між селами Верхня Білка та Миклашів Пустомитівського р-ну Львівської обл.). Освіта – 5 класів народної школи. За фахом – швець. Член ОУН із 1939 р. В роки німецької окупації працював станичним, а відтак кущовим провідником ОУН (? – літо 1944). Влітку 1944 р. арештований німецькою польовою жандармерією та запроторений до табору Заксенгаузен, звідки 22.04.1944 р. був звільнений Червоною армією. У серпні 1945 р. повернувшись додому налагодив контакти з повстанцями та вступив у лави збройного підпілля ОУН. Стрілець кущової боїки «Лебедя», а відтак бойовик організаційного референта районного проводу ОУН «Буй-Тура» (08.1945 – весна 1946), стрілець окружної боївки СБ (весна-літо 1946), бойовик охорони Сокальського окружного (літо 1946 – 12.1946), а відтак Ново-Яричівського районного (12.1946 – весна 1947), керівник кущового проводу ОУН (весна 1947 – весна 1950), референт СБ (весна-літо 1950), а відтак керівник (літо 1950 – 06.1951) Ново-Яричівського районного проводу ОУН. Загинув у бою із опергрупою МДБ внаслідок зради бойовика (одночасно агента МДБ) Богдана Сташинського – «Олега». Вістун (?), старший вістун (31.08.1948) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (31.08.1948)[110].
  • Левицький Михайло Михайлович («Турист»; 1916, с. Васючин Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл. – 25.04.1950, с. Воскресінці Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл.). Навчався у Рогатинській гімназії. Стрілець самооборонної сотні командира «Коса» (1944-1945), кущовий провідник у Букачівському р-ні, керівник Букачівського районного проводу ОУН (1949-1950). Загинув у бою з облавниками. Відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (30.11.1949)[111].
  • Лесюк Михайло Васильович («Жук»; 10.10.1920, с. Вовковатиця Бродівського р-ну Львівської обл. – 25.02.1950, с. Вовковатиця Бродівського р-ну Львівської обл.). Народився у сім’ї селян Василя та Марії Лесюк. Освіта – 5 класів неповної середньої школи. За фахом – кравець. Активний член товариств «Просвіта» та «Луг». Восени 1939 р., остерігаючись арешту зі сторони органів НКВС, нелегально перейшов радянсько-німецький кордон та перебував на еміграції, звідки повернувся у рідне село восени 1941 р. У 1942 р. одружився з уродженкою с. Заболотці Анною Трач, з якою виховував двох дітей. Учасник збройного підпілля ОУН із червня 1944 р. Стрілець боївки Заболотцівського куща ОУН і одночасно зв’язковий до районного проводу ОУН (06.1944 – весна 1949), бойовик та зв’язковий керівника Заболотцівського районного проводу ОУН Олексія Сітки – «Підкови» (весна 1949 – 08.1949), керівник кущового проводу ОУН (08.1949-02.1950). Загинув у бою з опергрупою Заболотцівського РВ МДБ. Старший вістун УПА (31.08.1948); відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (31.08.1948)[112].
  • Липова Ганна Данилівна («Тамара»; 1918, смт. Нові Стрілища Жидачівського р-ну Львівської обл. – 10.03.1946, с. Дички Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл.). Активний член товариств «Просвіта» та «Союз українок», організатор дитячих садків в регіоні. Член ОУН із 1939 р. Референт УЧХ Рогатинського районного а відтак Рогатинського надрайонного проводів ОУН (1944-1945), розвідниця та санітарка збройного підпілля ОУН (1946). Загинула підірвавшись на гранаті разом із облавниками. Відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (08.1946) та Срібним хрестом заслуги (25.07.1950)[113].
  • Магрель Микола Андрійович («Дон»; 1923, с. Погорільці Золочівського р-ну Львівської обл. – 6.06.1949, в лісі біля с. Лагодів Перемишлянського р-ну Львівської обл.). Освіта – початкова. Член легальних товариств «Сокіл» та «Просвіта» у рідному селі. В роки німецької окупації впродовж 8 місяців служив у поліції в м. Кельце Свентокшинського воєводства (Польща). Член ОУН, учасник збройного підпілля ОУН із 1944 р. Референт СБ Глинянського районного проводу ОУН (?-06.1949). Вістун (?), старший вістун (31.08.1948) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (31.08.1948). Загинув внаслідок зради у бою з оперативно-військовою групою МДБ на місці постою боївки. Тіло забране облавниками до Глинян. Місце поховання не відоме[114].
  • Маслюк Йосип Андрійович («Черник»; 1924, с. Літовище Бродівського р-ну Львівської обл. – 30.07.1951, в лісі біля с. Чепелі Бродівського р-ну Львівської обл.). Народився у селянській родині. Освіта – 4 класи народної школи. Активно займався самоосвітою при місцевому осередку товариства «Просвіта». Член ОУН – з часів німецької окупації. В лавах збройного підпілля – від літа 1944 р. Закінчив підстаршинську школу УПА. Стрілець куреня УПА «Дружинники» (1944-1945). Після поранення переведений в теренову сітку ОУН. Стрілець Пеняцького кущового проводу ОУН (1945-?), керівник кущового проводу ОУН (?-04.1951), керівник Підкамінського районного проводу ОУН (04.-07.1951). Загинув під час облави. Відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (5.08.1952)[115].
  • Матвіїв Юліан-Микола Миколайович («Кріс», «Любомир», «Недобитий», «Л-13», «М-14», «2 М», «0-1», «12-48», «2 М», «227 а», «36/б»; 18.01.1914, с. Білявці Бродівського р-ну Львівської обл. – 8.04.1953, м. Івано-Франківськ). Народився у сім’ї вчителів. Освіта – вища, магістр права: закінчив народну школу в Білявцях, навчався у Бродівській державній гімназії ім. Ю. Коженьовського (?-1933), юридичному факультеті Люблінського університету (1933-1937), факультеті суспільно-політичних наук університету в Бельгії (1937-1939). Член Пласту у Бродах. Член ОУН із літа 1932 р. Активний діяч мережі ОУН Бродівського повіту (1932-1934), пізніше – Люблінського університету (1933-1937). Член Національного Союзу Українських Студентів у Бельгії (НАСУС; 1937-1939). На момент початку Другої світової війни знаходився в дорозі з Бельгії додому; нелегально перейшов на окуповану радянськими військами територію, добрався до рідного села, де в жовтні 1939 р. узяв шлюб з уродженкою Стрийщини Любою Якубів. З огляду на загрозу арешту органами НКВД на початку грудня 1939 р. разом із дружиною нелегально перетнув кордон і оселився у м. Грубешів (Польща), де працював адвокатом. Рядовий поліцейський волосної (ґмінної) поліції в с. Крилові Грубешівського повіту (1.05.-06.1940). У липні 1940 р. закінчив тритижневу школу комендантів волосної поліції. Секретар Грубешівської окружної команди української допомогової поліції (07.1940-10.1941), в.о. коменданта окружної команди поліції в Грубешеві (осінь 1940), секретаря окружної команди української допомогової поліції в Коломиї (10.-11.1941), комендант волосної команди української допомогової поліції в м. Кути на Коломийщині (29.11.1941-03.1944). Член Грубешівського повітового проводу ОУН (1940-1941), заступник окружного провідника ОУН(м) (1941). В 1943 р. налагодив постійні зв’язки з місцевим повітовим проводом ОУН(б), а 23.03.1944 р. разом із підлеглими перейшов на нелегальне становище та влився в ряди УПА. Організатор та командир сотні УПА ім. Богуна (03.1944-12.1944), командир куреня УПА «Перемога» ТВ 21 «Гуцульщина» (17.01.-10.1945). У жовтні 1945 р. переведений з УПА до організаційної мережі ОУН для її підсилення. У листопаді 1945 р. закінчив тижневі курси СБ при референтурі СБ Карпатського крайового проводу ОУН. Референт СБ (1.12.1945-09.1947) і одночасно керівник (05.-09.1947) Косівського надрайонного проводу ОУН, референт СБ Коломийського окружного проводу ОУН (15.09.1947-05.1948). У травні 1948 р. переведений на Буковину для розбудови місцевого підпілля. Заступник керівника (27.05.1948-23.07.1950), і одночасно референт СБ (05.1948 – осінь 1948) та референт пропаганди (весна-осінь 1949) Буковинського окружного проводу ОУН, керівник Буковинського окружного проводу ОУН (23.07.1950-27.05.1952). 27.05.1952 р. у лісі біля с. Люча Косівського р-ну захоплений у полон агентурно-бойовою групою МДЮ. 28.05.1952 р. арештований УМДБ Станиславівської обл. Під слідством перебував у тюрмах Івано-Франківська та Києва. 20.01.1953 р. Військовою колегією Верховного суду СРСР засуджений до ВМП – розстрілу. Страчений у Лук’янівській в’язниці. Вахмістр (07.1940), гауптвахмістр (11.1941) української допомогової поліції; старший булавний (1.01.1945), хорунжий (15.04.1945), поручник УПА (22.01.1946); відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (15.04.1945). Влітку 1950 р. Карпатським крайовим проводом ОУН представлений до нагородження медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах»[116].
  • Мельник Петро Васильович («Верх», «Ручай», «Хмара» («Хмара 1»), «П-44»; 10.10.1910, с. Камінне Надвірнянського р-ну Івано-Франківської обл. – 27.04.1953, с. Лоєва Надвірнянського р-ну Івано-Франківської обл.). Освіта – середня: навчався у Станиславівській гімназії. Пройшов строкову військову службу у Польській армії в кавалерійському полку (10.1931-11.1933). Член ОУН із літа 1937 р. У 1939 р., напередодні початку Другої світової війни мобілізований до Польської армії, учасник німецько-полької війни, під час якої потрапив у полон. Після звільнення з полону, перейшов підстаршинський вишкіл. Підстаршина легіону ДУН «Роланд» (04.-10.1941), а відтак 201-го батальйону охоронної поліції «Шуцманшафт» (10.1941-12.1942). У кінці 1942 р., уникаючи переслідування німецьких каральних органів перейшов на нелегальне становище та діяв у підпіллі ОУН. Охоронець військового референта Станиславівського обласного проводу ОУН Івана Белейовича – «Дзвінчука» (03.-06.1943). В УНС із червня 1943 р. Інструктор вишкільного табору, командир сотні УНС «Сіроманці» (06.-07.1943), заступник командира сотні УНС/УПА «Різуна» (1943-1944), командир сотні УПА «Стріла» групи «Чорний Ліс» (07.1944-02.1945), командир куреня «Дзвони» ТВ 22 «Чорний Ліс» (02.-12.1945), командир ТВ 21 «Гуцульщина» (01.1946-05.1948), одночасно військовий референт Коломийського окружного проводу (01.1946-1949). У червні-липні 1949 р. командував рейдом на терени Румунії. У 1949 р. після розформування УПА перейшов у збройне підпілля ОУН та переведений на Станиславівщину. Керівник Надвірнянського надрайонного (08.1950-08.1951), організаційний референт Станиславівського окружного (06.-08.1951) проводів ОУН. 15.08.1951 р. на пункті зв’язку захоплений у полон агентурно-бойовою групою УМДБ Станиславівської обл. 27.04.1952 р. утік та повернувся до лав підпілля. Загинув у сутичці з опергрупою МВС. Хорунжий (15.04.1945), поручник (31.08.1945), сотник (22.01.1946) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (14.01.1945) та Срібним хрестом бойової заслуги 1 класу(15.02.1946)[44].
  • Мельничин Микола Григорович («Кірам», «Микола», «413»; 19.08.1910, с. Надітичі Миколаївського р-ну Львівської обл. – 12.12.1950, біля с. Сукіль Болехівської міськради Івано-Франківської обл.). Освіту здобув у Стрийській гімназії, яку закінчив у 1928 р. Член УВО, а згодом і ОУН. За націоналістичну діяльність засуджений до 3 років позбавлення волі (2.12.1930). Член районного проводу ОУН Миколаївщини. Вояк батальйону «Нахтіґаль», (05.-08.1941) а відтак 201-го батальйону охоронної поліції «Шуцманшафт» (10.1941-12.1942). Заарештований німцями у грудні 1942 р., перебував у тюрмі в Жидачеві, звідки йому вдалося утекти. Заступник командира сотні УПА «Бурлаки» на Миколаївщині (03.1944 – літо 1946), стрілець боївки охорони крайового провідника ОУН Львівщини Зиновія Тершаковця – «Федора» (літо 1946 – літо 1948), кур’єр Проводу ОУН в Україні за кордон (08.-14.11.1948). Як кур’єр ЗП УГВР десантувався в Україні 5.09.1949 р. Командир спеціальної боївки зв’язку Проводу ОУН (1949-1950). Восени 1950 р., як кур’єр, знову готувався до відходу за кордон, однак загинув під час облави – застрелився, не бажаючи живим потрапити в руки ворога. Старший булавний (?), хорунжий (22.01.1947) УПА; відзначений Золотим хрестом бойової заслуги 1-го класу (26.08.1949), Бронзовим хрестом бойової заслуги та Срібною зіркою за рани[17].
  • Мельничук Федір («Стрілець»; 1913, с. Монастирок Бродівського р-ну Львівської обл. – 1.04.1949, с. Топорів Буського р-ну Львівської обл.). Освіта – 4 класи народної школи. Симпатик ОУН із 1943 р. Стрілець СКВ з 1944 р. Загинув, наскочивши на засідку оперативної групи МДБ. Тіло загиблого облавники забрали до Буська. Місце поховання не відоме. Відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (30.11.1949)[117].
  • Мороз Олександр («Козак»; 1925, с. Перемилів Гусятинського р-ну Тернопільської обл. – 7.09.1948, с. Червоне Золочівського р-ну Львівської обл.). Освіта – 5 класів народної школи. Командир 1-ї чоти сотні УПА «Дружинники» (поч. 1945 – 11.1945), командир сотні УПА «Дружинники» (11.1945 – весна 1946). Влітку 1946 р., після розформування відділів УПА, переведений на теренову роботу. Керівник кущового проводу ОУН у тодішньому Краснянському р-ні. Загинув у бою з оперативною групою МДБ. Старший вістун, старший булавний (1.01.1946), хорунжий (22.01.1946); відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (9.09.1948)[118].
  • Москалюк Михайло Юрійович («Лист», «Спартан»; 8.09.1921, с. Іванівці Коломийського р-ну Івано-Франківської обл. – 2.02.1950, с. Іванівці Коломийського р-ну Івано-Франківської обл.). Член ОУН із 1939 р. Вояк батальйону «Роланд» (весна-осінь 1941), підстаршина 201 батальйону охоронної поліції «Шуцманшафт» (осінь 1941 – кін. 1942). В УНС із 1943 р. Бунчужний сотні вишкільного куреня «Чорні чорти» ім. Коновальця (1943), командир сотні ім. Колодзінського куреня УПА «Карпатський» ТВ 21 «Гуцульщина» (1944-1948), організаційний референт (1948-1949), а відтак референт пропаганди (1949-02.1950) Коломийського надрайонного проводу ОУН. Загинув у криївці разом з дружиною Ольгою Бойчук та Прокопом Рибчуком – «Лисом» під час сутички з оперативно-військовою групою. Відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (22.01.1946). Старший булавний (?), хорунжий (31.08.1945), поручник (15.02.1946) УПА[119].
  • Москалюк Онуфрій Ількович («Яструб»; 1918, с. Чорногузи Вижницького р-ну Чернівецької обл.  – кінець 1980-х, м. Калгарі, Канада). Служив у румунській армії. Член ОУН із 1938 р. Станичний провідник ОУН с. Чорногузи. У 1942 р. арештований румунськими жандармами, але втік до Галичини. У лавах УНС із липня 1943 р. Кулеметник відділу «Різуна», командир рою, а відтак командир чоти сотні «Різуна», командир сотні «Змії» куреня УПА «Скажені» групи «Чорний Ліс» (07.1943-08.1944). У серпні 1944 р. переведений на Буковину. Викладач партизанської тактики у підстаршинській школі УПА, командир сотні Буковинського куреня УПА (08.1944-04.1945). На початку квітня 1945 р. із залишками куреня пробився на Коломийщину, де влилися до складу куреня УПА «Недобитого». У травні 1945 р. перейшов на терен Румунії, де перебував до 1947 р. Перебрався на Захід. Проживав у м. Калгарі, Канада. Булавний (?), старший булавний (?) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (1.02.1945)[120].
  • Найдич Дмитро Васильович («Кир», «Чорнота», «Шварно», «145-а»; 1921, с. Лани Галицького р-ну Івано-Франківської обл. – 3.01.1952, с. Лани Галицького р-ну Івано-Франківської обл.). В УПА з січня 1944 р. Стрілець, командир рою сотні «Змії» (1944), командир чоти сотні УПА «Сірі» куреня «Дзвони» ТВ 22 «Чорний Ліс» (1945-1947). Референт СБ (1948-1949), а відтак керівник (1950-06.1951) Ланчинського районного проводу ОУН, керівник Станиславівського надрайонного проводу ОУН (06-08.1951). 5.08.1951 р. на пункті зв’язку захоплений у полон агентурно-бойовою групою відділу 2-Н УМДБ Погодився на співпрацю з ворогом, але 17.09.1951 р. утік та повернувся до лав підпілля. Загинув у бою з опергрупою МДБ. Старший вістун (?), булавний (10.10.1945), старший булавний (15.12.1946), хорунжий (14.10.1947) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (?)[121].
  • Небесійчук Василь Юрійович («Заведія»; 1921, смт. Верховина Івано-Франківської обл. – 8.08.1951, с. Замагора Верховинського р-ну Івано-Франківської обл.). Член ОУН. В УПА з 1944 р. Стрілець-розвідник, командир рою, а відтак чоти УПА в ТВ 21 «Гуцульщина» (1944-1946). Бойовик СБ (1946), заступник коменданта боївки (1947), комендант райбоївки СБ (1948-07.1951), референт СБ (07.-08.1951) Жаб’євського районного проводу ОУН. Загинув у бою з оперативно-військовою групою МДБ. Відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (31.08.1947)[122].
  • Негрич Дмитро Миколайович («Мороз»; 26.07.1909, с. Вижній Березів Косівського р-ну Івано-Франківської обл. – 19.09.1945, біля с. Баня-Березів Косівського р-ну Івано-Франківської обл.). Служив у польському війську, де закінчив школу підхорунжих. Член ОУН. В УНС з 1943 р. Командир сотні «Березівська» куреня «Карпатський» ТВ 21 «Гуцульщина» (1944-09.1945). Загинув у сутичці з внутрішніми військовими НКВС. Старший булавний (?), хорунжий (31.08.1945) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (1.02.1945)[123].
  • Николаєнко Лев («Винниченко»; 1916, м. Винники Львівської обл. – 24.01.1949, біля с. Грушка Тлумацького р-ну Івано-Франківської обл.). Вояк УПА, бунчужний сотні УПА «Залізні» (1945), бунчужний куреня «Смертоносці» ТВ 22 «Чорний Ліс» (1946-1947). Технічний референт СБ (1947), а відтак керівник (1948-01.1949) Отинійського районного проводу ОУН. Тяжко поранений під час сутички з опергрупою Тлумацького РВ МДБ, дострелився, щоб не потрапити живим в руки ворога. Старший булавний УПА (?); відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (14.10.1946)[124].
  • Нічай Михайло Миколайович («Дорошенко», «Лис»; 1916, с. Розтоки Путильського р-ну Чернівецької обл.– 21.05.1951, прис. Сірук с. Розтоки Путильського р-ну Чернівецької обл.). Служив у румунській армії. Член ОУН з кінця 1930-х рр. Охоронець референта СБ Олексія Любомирського – «Берії» (1944-03.1945), кущовий ОУН у Вижницькому районі (1945-1950), керівник і одночасно референт СБ Вижницького районного проводу ОУН (05.1950-05.1951). Загинув, підірвавшись на заміновані опергрупою МДБ криївці. Відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (14.10.1947)[125].
  • Пахолків Святослав Іванович («Дуденко»; 4.10.1925, м. Буськ Львівської обл. – 13.01.1945, с. Чорний Потік Надвірнянського р-ну Івано-Франківської обл.). Народився у сім’ї професора гімназії. Освіта – середня: закінчив Станиславівську гімназію (1943). Працював на залізниці в с. Хриплин Тисменицького р-ну (2 пол. 1943). В УПА з 28.03.1944 р. У липні 1944 р. закінчив старшинську школу «Олені». Командир чоти сотні УПА «Бистрі» куреня «Сивуля» групи «Чорний Ліс» (08.1944-01.1945), командир сотні УПА «Бистрі» (01.1945). Тяжко поранений під час бою біля с. Білі Ослави Надвірнянського р-ну, помер у с. Чорний Потік Надвірнянського р-ну. Похований в с. Чорні Ослави Надвірнянського р-ну. Старший булавний (?), хорунжий (15.10.1944) УПА; відзначений Бронзового хреста бойової заслуги (1.02.1945)[126].
  • Петер Костянтин Кирилович («Гонта», «Сокіл», «Ф-77»; 1893, с. Пилипи Борівські Томашпільського р-ну Вінницької обл. – 28.04.1953, с. Грабовець Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл.). Освіта – середня спеціальна: закінчив учительську семінарію. За фахом – учитель. Учасник Першої світової війни (1914-1917), поручник царської армії. Під час визвольних змагань – при штабі Головного Отамана, згодом – Дієвій Армії УНР (1917-1920). Був тяжко поранений. Сотник Армії УНР. Інтернований польськими військовими і перебував у концтаборі в м. Тернопіль. Член УВО, а згодом ОУН. Комендант станиць української допомогової поліції у містах Богородчани та Тисмениця. Заарештований німецькою поліцією, звільнений за умови вступу до дивізії «Галичина». Перейшов на нелегальне становище. Викладач на вишколі розвідників (осінь 1943), командир ТВ 23 «Магура» (01.-04.1945), керівник розвідки ВО 4 «Говерля» УПА-Захід (1945-1947), керівник зв’язку Карпатського крайового проводу ОУН (1948-05.1951), референт пропаганди (1951), а відтак керівник (1952-04.1953) Станиславівського окружного проводу ОУН. Загинув у сутичці з оперативно-військовою групою на прис. Копачівка. Сотник (?), майор (30.06.1945) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (20.07.1945)[127].
  • Петрів Микола Дмитрович («Сірко»; 1924, с. Середпільці Радехівського р-ну Львівської обл. – 5.07.1948, в лісі біля с. Щуровичі Радехівського р-ну Львівської обл.). Освіта – неповна середня: закінчив 7 класів народної школи та навчався у Торговельній школі (до 1943). Член ОУН. Учасник збройного підпілля ОУН із весни 1944 р.: звеневий місцевого СКВ (1944 – весна 1948), зв’язковий Лопатинського районного проводу ОУН (весна 1948 – 07.1948). Загинув у зустрічному бою з облавниками. Стрілець УПА (?); відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (30.11.1949)[128].
  • Пілка Федір Васильович («Зарічний»; 1924, с. Березівка Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл. – 12.07.1945, с. Васючин Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл.). Член ОУН із 1944 р. Закінчив підстаршинську школу УПА. Ройовий самооборонної сотні командира «Коса» (1944), чотовий самооборонної сотні командира «Коса» (09.1944-?). Загинув у бою з облавниками. Відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (30.11.1949)[129].
  • Приймак Михайло Васильович («Буря»; 1920, с. Молодятин Коломийського р-ну Івано-Франківської обл. – 8.12.1948, с. Кийданці Коломийського р-ну Івано-Франківської обл.). Член ОУН із 1943 р. В УПА з 1944 р. Командир чоти сотні УПА ім. Колодзінського куреня «Карпатський» ТВ 21 «Гуцульщина» (1944-1946), керівник Коршівського районного проводу ОУН (1947-12.1948). Загинув у бою з опергрупою відділу 2-Н УМДБ. Старший вістун (?), булавний (?), старший булавний (?), хорунжий (12.06.1948) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (14.10.1946)[130].
  • Романиця Михайло Юрійович («Артур», «Буревій», «Улас»; 22.09.1920, с. Тишківці Городенківського р-ну Івано-Франківської обл. – 10.05.1948, с. Верхній Вербіж Коломийського р-ну Івано-Франківської обл.). Член ОУН із 1938 р. В УНС з 1943 р. Військовий вишкіл пройшов у курені УНС ім. Коновальця «Чорні чорти» (1943). Командир чоти сотні «Дністер» куреня «Гуцульський» ТВ 21 «Гуцульщина» (1944-1947). Керівник Коломийського районного (1947), організаційний референт Коломийського надрайонного (1947-05.1948) проводів ОУН. Загинув у сутичці з опергрупою Печеніжинського РВ УМДБ. Булавний (?), старший булавний (?), хорунжий (12.06.1948) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (1.02.1945)[131].
  • Рудак Данило Дмитрович («Чорний»; 1916, с. Назавизів Надвірнянського р-ну Івано-Франківської обл. – 16.08.1948, біля с. Остриня Тлумацького р-ну Івано-Франківської обл.). Освіта – незакінчена середня. Закінчив механічні курси, професійний водій. Активний член товариства «Просвіта» в селі. Пройшов строкову службу у Польській армії (1938-1939), де отримав звання підстаршини. Учасник німецьо польської Член ОУН із 1939 р. війни (09.1939), під час якої потрапив у полон. У 1939-1941 рр. перебував за кордоном. Вояк легіону ДУН (04.-10.1941), а відтак 201-го батальйону охоронної поліції «Шуцманшафт» (10.1941-12.1942). За дорученням ОУН працює перекладачем української допомогової поліції в Станіславові (1943), де отримав офіцерське звання. Навесні 1944 р. разом з іншими поліцейськими переходить в УПА. В УНС з 1943 р. Командир рою розвідників, бунчужний сотні, а відтак – чотовий сотні УПА «Дружинники» куреня «Скажені» (весна-літо 1944). Командир сотні «Дружинники-2» («Звірі»; осінь 1944 – 04.1945), командир куреня «Смертоносці» ТВ 22 «Чорний Ліс» (04.1945 – осінь 1947). Організаційний референт Тлумацького надрайонного проводу ОУН (осінь 1947 – 08.1948). Загинув, натрапивши на засідку чекістсько-військової групи. Хорунжий (10.10.1945), сотник (22.01.1946) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (1.01.1946) та Срібним хрестом бойової заслуги 2 класу (22.01.1946) та за хоробрість у боях та вміле керівництво повстанськими відділами під час боїв[64].
  • Салата Микола Ількович («Бурий», «Довгий», «Кавка», «Павук», «00-2»; 1921, с. Гільча 2 Здолбунівського р-ну Рівненської обл. – 1.09.1953, с. Лідихів Кременецького р-ну Тернопільської обл.). Керівник кур’єрської групи, яка обслуговувала керівника збройного підпілля ОУН В. Кука – «Леміша». Загинув внаслідок зради у бою з оперативною групою МДБ. Відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (15.07.1952)[132].
  • Сенюк Микола Михайлович («Самбірський»; 1926, с. Старі Кути Косівського р-ну Івано-Франківської обл. – ?). Освіта – середня: закінчив Коломийську гімназію. В УПА з червня 1944 р. Закінчив старшинську школу (06.-08.1944). Командир чоти сотні УПА «Березівська» куреня «Карпатський» ТВ 21 «Гуцульщина» (1944-1945). Через хворобу переведений до теренової сітки. Референт пропаганди Коломийського надрайонного проводу ОУН (1946). У жовтні 1946 р. явився з повинною в органи МДБ. Не був засуджений. Проживав у м. Львові, працював викладачем Львівського торгово-економічного інституту. Відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (1.02.1945)[133].
  • Сенюк Степан Онуфрійович («Буйтур»; 1921, с. Полове Радехівського р-ну Львівської обл. – 31.06.1952, біля с. Сабанівка Радехівського р-ну Львівської обл.). Освіта – 4 класи народної школи. Член ОУН із 1940 р. Зв’язковий станичної сітки ОУН (1940-1944). Стрілець сотні УПА «Черника» (1944 – осінь 1945). Навесні 1945 р. у бою з облавниками тяжко поранений, лікується впродовж півроку. Зв’язковий Радехівського районного (осінь 1945 – 1946), Радехівського надрайонного (1946-?) проводів ОУН. Керівник Радехівського районного проводу ОУН (?-29.08.1952). Загинув внаслідок зради – підведений під удар опергрупи МДБ агентом «Карпо». Старший вістун УПА (30.05.1947); двічі відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (31.08.1948, 30.11.1949)[134].
  • Сітка Олексій Дмитрович («Підкова», «46»; 16.10.1921, с. Ражнів Бродівського р-ну Львівської обл. –  16.05.1952, в лісі біля с. Голубиця Бродівського р-ну Львівської обл.). Народився у селянській родині. Освіта – початкова. Член ОУН від 1939 р. Стрілець боївки СБ Бродівського повітового проводу ОУН (1943-08.1944), комендант боївки СБ Пониковицького районного проводу ОУН (08.1944-02.1947), керівник Ражнівського кущового (02.1947-02.1948), Заболотцівського районного (03.1948 – весна 1952), Бродівського надрайонного (весна 1952) проводів ОУН. Загинув внаслідок зради, наскочивши на засідку, влаштовану оперативною групою МДБ. Старший вістун (?), булавний (31.08.1948) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (31.08.1948)[135].
  • Скригунець Василь Миколайович («Гамалія»; 1893, с. Стопчатів Косівського р-ну Івано-Франківської обл. – 15.05.1949, біля с. Вижній Березів Косівського р-ну Івано-Франківської обл.). Освіта – незакінчена вища: навчався у Празькому вільному університеті. Вояк легіону УСС, старшина Гуцульського куреня УГА (1914-1920). Член УВО та ОУН. Вояк української допомогової поліції (1941-1943). В УНС із 1943 р. Вишкільник куреня УНС ім. Коновальця «Чорні чорти» (1943), командир сотні УПА «Черемош» куреня «Гуцульський» ТВ 21 «Гуцульщина» (1944-1945), заступник референта зв’язку Коломийського окружного проводу ОУН (1946-05.1949). Загинув у бою з опергрупою відділу 2-Н УМДБ. Хорунжий УПА (15.04.1945); відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (1.02.1945)[136].
  • Слободян Степан Петрович («Єфрем», «Клим», «-м», «Via 0-5», «05», «12», «0-5»; 1923, с. Синьків Заліщицького р-ну Тернопільської обл. – 18.11.1950, біля с. Бережниця Калуського р-ну Івано-Франківської обл.). Навчався у гімназії м. Станиславів. Обласний військовий референт Юнацтва ОУН Тернопільщини (1942-1944), політвиховник старшинської школи «Олені» (04.-05.1944), начальник політвиховного відділу штабу ВО 4 «Говерля» (08.1944-07.1946) і одночасно співробітник осередку пропаганди Карпатського крайового проводу ОУН (1945-1946), референт пропаганди (07.1946-06.1949), а відтак керівник (06.1949-11.1950) Карпатського крайового проводу ОУН та член Проводу ОУН (1950). Загинув в оточеній криївці. Застрелився, щоб не потрапити живим у руки ворога. Старший булавний (?), хорунжий-виховник (15.04.1945), поручник-виховник (22.01.1946), сотник-політвиховник (18.11.1950) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (22.01.1946), Срібним хрестом заслуги (23.08.1948) та Вирізненням у наказі КВШ УПА-Захід (1.01.1946)[137].
  • Солоп Маркіян Павлович («Гонта»; 1928, с. Хмільно Радехівського р-ну Львівської обл. – 9.08.1949, с. Немилів Радехівського р-ну Львівської обл.). Освіта – 7 класів неповної середньої школи. Член ОУН. В лавах збройного підпілля ОУН з 1944 р. Стрілець СКВ (1944-1947), зв’язковий Радехівського надрайонного проводу ОУН (1947-1949). Загинув разом із двома побратимами у бою з облавниками на господарстві Володимира Сайкевича. Тіло згоріло в палаючій будівлі. Вістун УПА (30.05.1947); відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (30.11.1949)[138].
  • Ставрин Микола («Зенко»; 1921, м. Перемишль (тепер тер. Польщі) – 9.09.1947, с. Товмачик Коломийського р-ну Івано-Франківської обл.). Командир чоти сотні УПА ім. Колодзінського куреня «Карпатський» ТВ 21 «Гуцульщина» (1945-09.1947). Загинув у бою з військово- чекістською групою МДБ. Стрілець (?), старший вістун (?), булавний (15.12.1946) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (15.12.1946)[139].
  • Сташків Йосип Євстахійович («Зорян»; 1922, с. Дички Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл. – 23.12.1950, с. Княгиничі Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл). Член Юнацтва ОУН, стрілець СБ ОУН (1945-1950). Загинув у бою з облавниками. Відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (30.11.1949)[140].
  • Стоцький Степан Іванович («Данило», «Мрія», «Ромко», «Шум»; 1926, с. Немилів Радехівського р-ну Львівської обл. – 6.07.1952, в лісі біля с. Тадані Кам’янко-Бузького р-ну Львівської обл.). Народився у сім’ї селян. Освіта – 4 класи народної школи. Член Юнацтва ОУН із 1943 р. В лавах збройного підпілля ОУН з літа 1944 р. Закінчив підстаршинську школу УПА «Лісові чорти» (1944). У 1946 р. через хворобу переведений з відділу УПА у теренову сітку. Після одужання діяв у складі місцевого  СКВ (1946-1947), а відтак звеневим організаційної сітки ОУН (1947-1949). У 1949 р. переведений на терени Новомилятинщини, де діяв у складі місцевого районного проводу ОУН, а згодом очолив Новомилятинський районний провід ОУН (?-07.1952). 1.07.1952 р. важко поранений облавниками у с. Велике Колодно Кам’янко-Бузького р-ну, відступив до лісі, де 6.07.1952 р. помер від ран. Похований в лісі біля с. Тадані Кам’янко-Бузького р-ную Старший вістун (?), булавний (31.08.1948) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (30.11.1949) та Похвалою у Наказі ВШВО 2 «Буг» (31.08.1948)[141].
  • Ступка Василь Іванович («Тараско»; 1924, с. Великосілля Старосамбірського району Львівської обл. – 22.12.1947, Старосамбірський р-н Львівської обл.). Командир чоти підвідділу УПА 481/25 ТВ 24 «Маківка» ВО 4 «Говерля». У грудні 1945 р. з групою повстанців чисельністю 50 бійців перейшов на територію Польщі, де виконував функції кущового провідника ОУН (12.1945 – літо 1946). Влітку 1946 р. повернувся в Україну. Командир сотні відділу 91 «Басейн» (10.11.-22.12.1947). Стрілець (?), старший булавний (22.01.1947), поручник (22.12.1947) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (14.10.1946)[142].
  • Сулятицький Мирослав Володимирович («Кривоніс», «Петро», «Спартак», «226»; 27.09.1921, с. Середній Березів Косівського р-ну Івано-Франківської обл. – 11.01.1948, с. Митків Заставнівського р-ну Чернівецької обл.). Освіта – середня: закінчив гімназію. Член ОУН. В лавах збройного підпілля ОУН з 1944 р. Перейшов есбістський вишкіл (1944). Районний референт СБ у Коломийській окрузі ОУН (1944). У 1944 р. переведений на Станиславівщину. Референт СБ Надвірнянського повітового/надрайонного проводу ОУН (1944-1945). У вересні 1945 р. переведений на Буковину. Референт СБ Буковинського окружного проводу ОУН (09.1945-01.1948). Загинув у сутичці з опергрупою відділу 2-Н УМДБ Чернівецької обл. Відзначений Срібним хрестом заслуги (6.06.1948) та Бронзовим хрестом бойової заслуги (1.11.1947). Старший булавний (?), хорунжий СБ (23.10.1948)[143].
  • Тарнавський Петро («Гора»; 1919, смт. Лопатин Радехівського р-ну Львівської обл. – 23.04.1950, в лісі біля с. Грицеволя Радехівського р-ну Львівської обл.). Освіта – 4 класи народної школи. Одружений. За фахом – робітник. Член ОУН із 1940 р. Співробітник Лопатинського РВ НКВС (1940). Працюючи міліціонером активно допомагав члена ОУН уникнути арешту та сприяв втечі двом підпільникам, за що був звільнений. Учасник збройного підпілля з літа 1944 р. Стрілець боївки СБ Лопатинського районного проводу ОУН (літо 1944 – весна 1947), звеневий кущової боївки (весна 1947 – осінь 1948), бойовик референтури СБ Радехівського надрайонного проводу ОУН (осінь 1948 – 23.04.1950) і одночасно кущовий провідник ОУН (1950). Підірвався на замінованій співробітниками МДБ криївці. Старший вістун (?), булавний (31.08.1948) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (30.11.1949) та Похвалою у Наказі ВШВО 2 «Буг» (31.08.1948)[144].
  • Твердохліб Микола Дмитрович («Грім», «Музика», «Петро», «Північ», «ОР-4», «24», «90», «090» «311», «401»; 1910 (1914?), с. Петрилів Тлумацького р-ну Івано-Франківської обл. – 17.05.1954, біля с. Зелена Надвірнянського р-ну Івано-Франківської обл.). Освіта середня. Навчався у гімназії, відтак – у торгівельній школі м. Станіславів. Закінчив школу підхорунжих Польської армії. Член ОУН (з 1930-х рр.). Працював у крамниці металевих виробів у Станиславові. Провід­ник ОУН по м. Станиславів (1938). У 1939-1941 рр. перебував на еміграції, вчився у абверівській школі у м. Криниця. Одружений із Ольгою Герасимович (літо 1941). Інструктор і командир сотні в старшинській школі «Олені-1» (03.-07.1944), командир ВО 4 «Говерля» (07.1944­-04.1954), військовий референт (13.12.1944-05.1954), організаційний референт (1947-06.1949), ре­ферент СБ (06.1949-05.1954) Карпатського крайового проводу ОУН. В. о. керівника Карпатського крайового проводу ОУН (поч. 1947, 1953-05.1954). Загинув у криївці разом з дружиною. Сотник (27.04.1945), майор УПА (15.02.1946); відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (14.01.1945)[145].
  • Трач Богдан Іванович («Бодьо», «Воля», «Дунай», «Юра», «102/22», «Ю-2/22», «12»; 1923, с. Ягільниця Чортківського р-ну Тернопільської обл. – 28.11.1950, між селами Острів і Куриків Галицького р-ну.). Народився у сім’ї священика. Освіта – середня. Закінчив Станіславську гімназію. Член ОУН. Служив у допоміжній поліції (1942-1943). У підпіллі з 1943 р. Вояк УНС, а відтак бунчужний сотні «Різуна» (1944). Курсант старшинської школи УПА «Олені» (1944). Командир сотні (1944), ад’ютант командира ВО 4 «Говерля» Миколи Твердохліба – «Грома» (1945-08.1946), командир Станіславського ТВ «Чорний ліс» (08.1946-09.1949), водночас військовий (весна 1946 – осінь 1949), організаційний (осінь 1947 – осінь 1949) референт та референт пропаганди (поч. 1949 – 09.1950) Станіславського окружного проводу ОУН, а відтак і керівник цього проводу (осінь 1949 – 11.1950). Старший булавний, хорунжий (15.04.1945), поручник УПА (22.01.1946); відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (22.01.1946)[146].
  • Ткачук Юрій Савович («Куниця», «Тарас»; 1916, с. Розтоки Путильського р-ну Чернівецької обл. – 2001, смт. Берегомет Вижницького р-ну Чернівецької обл.). Служив у румунській армії. Член ОУН з 1941 р. Заступник станичного, станичний провідник ОУН с. Ростоки (1944), кущовий провідник ОУН у Вижницькому р-ні (1945-1946), керівник Вижницького районного проводу ОУН (1947-05.1949). 19.05.1949 р. на прис. Закінь с. Розтоки Путильського р-ну тяжко пораненим захоплений у полон опергрупою відділу 2-Н УМДБ Чернівецької обл. 20.11.1949 р. Військовим трибуналом військ МВС Львівського округу засуджений на 25 років ВТТ. Термін покарання відбував в особливій в’язниці МВС СРСР та Воркутинських таборах. Звільнений у 1963 р. Проживав у смт. Берегомет Вижницького р-ну, де помер і похований. Відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (1.11.1947)[147].
  • Футала Лев Васильович («Лагідний»; 23.01.1922, с. Береги Самбірського р-ну Львівської обл. – 21.12.2007, м. Йонкерс, штат Нью-Йорк, США). Освіта – незакінчена вища: закінчив Дрогобицьку гімназію (1942) та студіював ветеринарію у м. Львові. Член ОУН із 1939 р. В УПА з липня 1944 р. Стрілець сотні УПА «Ударник-4» (12.1944-06.1945), політвиховник (06.1945-12.1946), а відтак заступник командира (12.1946-09.1947) сотні УПА «Ударник-2» куреня «Перемиський» ТВ 26 «Лемко» ВО-6 «Сян». Учасник пропагандивного рейду УПА до Західної Німеччини (06.-09.1947). У 1949 р. емігрував до США. Голова Товариства Вояків УПА ім. ген.-хор. Романа Шухевича – «Тараса Чупринки» в США, Голова Світового Братства Вояків УПА (1983-12.2007), Голова Видавничого комітету «Літопису УПА» (07.2004-12.2007). Похований на упівській секції цвинтаря Св. Духа у м. Гемптонбурґ, штат Нью-Йорк (США). Булавний-виховник (1.01.1946), поручник (1.07.1949) УПА; відзначений Золотим хрестом бойової заслуги 1 класу (8.02.1946) та Бронзовим хрестом бойової заслуги (20.08.1945)[23].
  • Хамчук Петро Михайлович («Бистрий», «Рубай-Гад», «Старий»; 26.07.1919, с. Великі Чорнокінці Чортківського р-ну Тернопільської обл. – 12.01.1948, між с. Киданів і Бобулинці Бучацького р-ну Тернопільської обл.). Освіта – незакінчена середня: початкову школу закінчив у рідному селі, а 7 клас – у школі с. Пробіжна Чортківського р-ну, навчався в Чортківській гімназії «Рідної школи» ім. Маркіяна Шанкевича (1938-1939), Чортківському педагогічному училищі (1939-1940). У 1940 р. призваний до Червоної армії та скерований до офіцерської школи у Маріуполі Донецької обл., де здобув звання «Ворошиловський стрілок». У 1941 р. попав у німецький полон, після звільнення з якого служив шуцманшафт батальйоні в Білорусії (1941-1943). У 1943 р. втікає зі служби і згодом переходить на нелегальне становище. Організатор і командир сотні «Сірі Вовки» (11.1943-02.1945), командир куреня (1945), інструктор підстаршинської школи ВО 3 «Лисоня» (весна 1945), командир Чортківсько-Бережанського ТВ «Південь» і старшина для сеціальних доручень при окружному провіднику (12.1945-1947), організаційний референт Чортківсько-Бережанського окружного проводу ОУН (1946-1948). Старший булавний (?), поручник (22.01.1946), сотник (22.01.1947) УПА; відзначений Срібним хрестом бойової заслуги 1 класу (7.10.1946), Бронзовим хрестом бойової заслуги (1.01.1946), Срібною Зіркою за поранення (1.01.1947). У м. Чортків Тернопільської обл. встановлений пам’ятник Петрові Хамчуку – «Бистрому». 20.11.2017 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам’яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у м. Чортків Тернопільської обл. нагороди передані Ганні Данилишин, сестрі Петра Хамчука – «Бистрого»[52].
  • Харук Микола Павлович («Вихор», «К-10», «Р-20», «10»; 1915, смт. Кути Косівського р-ну Івано-Франківської обл. – 24.09.1952, м. Івано-Франківськ). Служив у польській армії (1937-1939). Учасник німецько-польської війни, під час якої потрапив у полон. У червні 1941 р. мобілізований до Червоної армії, потрапив до німецького полону, перебував у таборі для військовополонених (1941). Звільнений як уродженець західних областей України та повернувся до м. Кути. Вояк української допомогової поліції, закінчив підстаршинську поліційну школу у Львові, комендант станиць УДП сіл Кривопілля й Зелене Верховинського р-ну та Пістинь Косівського р-ну (літо 1942 – 03.1944). В УПА з березня 1944 р. Інструктор чоти «Херсона» (03.-04.1944), командир чоти сотні УПА «Недобитого» групи «Гуцульщина» (04.1944-01.1945), командир сотні УПА ім. Богуна куреня «Гайдамаки» ТВ 21 «Гуцульщина» (01.1945-08.1948). Після розформування відділу перейшов в лави збройного підпілля ОУН. Керівник Косівського надрайонного проводу ОУН (09.1948-06.1952). 23.06.1952 р. біля с. Шешори Косівського р-ну захоплений у полон опергрупою відділу 2-Н УМДБ Станіславської обл. Помер у внутрішній в’язниці УМДБ Станіславської обл. Старший булавний (?), хорунжий (?), поручник (22.01.1946) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (26.05.1945)[148].
  • Хімчак Василь Козьмович («Кучер», «Л-4»; 1923, смт. Верховина Івано-Франківської обл. – 10.05.1952, с. Кривопілля Верховинського р-ну Івано-Франківської обл.). Член ОУН із 1942 р. В СБ з 1944 р. Бойовик районної боївки СБ (1944-1946), кущовий інформатор СБ у Жаб’євському р-ні (1947-1950), субреферент СБ (1951) і одночасно організаційний референт (1951-05.1952) Жаб’євського районного проводу ОУН (1951). Загинув у бою з опергрупою відділу 2-Н УМДБ на прис. Сегет. Відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (31.08.1947)[149].
  • Хадай Дмитро Степанович («Антон», «Білий», «Бойчук», «Микола», «Риба», «Тиса»; 1912, с. Княжпіль Старосамбірського р-ну Львівської обл. – 11.05.1954, с. Княжпіль Старосамбірського р-ну Львівської обл.). Член ОУН з 1929 р. На нелегальному становищі з 1943 р. До 1947 р. діяв на території Закерзоння, а відтак перейшов на територію України і очолював Хирівський районний провід ОУН. Референт СБ (весна 1950 – 05.1951), керівник (05.1951-05.1954) Золочівського районного проводу ОУН. Навесні 1954 р. із бойовиком Василем Квасницею («Юрком») вирушив у рідне село, де й загинув у бою з оперативною групою МДБ. Відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (5.08.1952)[150].
  • Хомик Дмитро Михайлович («Михась», «Рибалка», «Роман», «Ромко»; 29.09.1923, с. Пулави Кросненського пов. Підкарпатського в-ва, Польща – 12.12.1950, с. Сукіль Болехівської міськради Івано-Франківської обл.). Освіта – 4 класи народної школи. За фахом – швець. Неодружений. Симпатик ОУН із 1942 р. У 1943 р. забраний німцями до «Бавдінсту» у м. Переворськ (тепер – місто Підкарпатського в-ва, Польща), де відслужив рік і повернувся додому, відтак два місяці перебував на примусових оборонних роботах, звідки втік. У лавах збройного підпілля ОУН із квітня 1944 р. Стрілець місцевої самооборони (04.1944-15.03.1946), мінометник (03.-04.1946), а відтак зв’язковий почоту (04.1946-15.08.1947) сотні УПА «Хріна», охоронець командира ТВ 24 «Маківка» (15.08.1947-10.09.1949), стрілець кур’єрської групи Проводу ОУН в Україні, яка доставила підпільну пошту за кордон до ЗП УГВР (10.09.-1.12.1949). Закінчив американську розвідувальну школу в Західній Німеччині. 31.05.1950 р. в околиці с. Танява Болехівської міськради Івано-Франківської обл. десантувався з американського літака у складі кур’єрської групи ЗП УГВР. Загинув у криївці, застрелився, щоб живим не потрапити в руки ворога. Старший вістун (8.12.1947), булавний (10.09.1949); відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (1946-1947), Золотим хрестом бойової заслуги 2 класу (20.07.1950)[35].
  • Яворський Казимир-Ярослав Андрійович («Бей», «Тирса»; 1921, с. Велике Сокальського р-ну Львівської обл. – 31.12.1947, с. Кадобна Калуського р-ну Івано-Франківської обл.). Народився у багатодітній селянській сім’ї. Освіта – незакінчена середня: навчався у СШ с. Тудорковичі. Член ОУН із 1938/1939 р. У 1939 р. перейшов нелегально кордон та жив на еміграції. Вояк батальйону «Нахтіґаль» (05.-08.1941), а відтак 201-го батальйону охоронної поліції «Шуцманшафт» (10.1941-12.1942), старший десятник. Влітку 1943 р. скерований на Волинь, де командував чотою. У лютому-травні 1944 р. діяв в УПА-Південь. Командир підвідділу в курені «Омеляна» на Сколівщині (05.1944). У серпні 1944 р. перекинутий у Командир сотні «Хорти» куреня УПА «Заграва» (09.1944-1946), командир куреня УПА в ТВ 23 «Магура» (1946), слідчий референтури СБ Калуського окружного проводу ОУН (07.-12.1947). Загинув у бою з військово-чекістською групою МДБ. Старший булавний (?), хорунжий (31.08.1945), сотник (22.01.1946) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (1.02.1945), Срібним хрестом бойової заслуги 2 класу (10.10.1945), 5-ю Золотою Зіркою за 10-те поранення (1946). 22.04.2018 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам’яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у м. Сокаль Львівської обл. нагорода передана Катерині Яворській-Шмирко, сестрі Казимира Яворського – «Бея»[68].
  • Якубовський Володимир Йосипович («Бондаренко», «Стрийський»; 1915, м. Залізці Зборівського р-ну Тернопільської обл. – 17.06.1947, біля с. Вівся Козівського р-ну Тернопільської обл.). Освіта – 7 класів. Закінчив польську школу кадетів у Варшаві зі ступенем підхорунжий, а відтак летунську школу у Львові. Служив в авіації, звідки був звільнений за відмову записуватися поляком. У 1939 р. повернувся у рідне містечко та включився у підпільну роботу ОУН. Від 1941 р. працював секретарем збірної громади, проводив спортивні та військові вишколи для молоді. Військовий референт Бережанського окружного проводу ОУН (1943-03.1944), начальник штабу ВО 3 «Лисоня» (12.1943-06.1947), командир підстаршинської школи ВО 3 «Лисоня» (01.-02.1944), командир куреня (05.1944 – поч. 1945), командир ВО 3 «Лисоня» і водночас військовий референт Подільського крайового проводу ОУН (11.1944, 1945-1947). Загинув при спробі прорватися з оточеної криївки. Застрелився, щоб живим не потрапити в руки ворога. Хорунжий (26.01.1944), поручник (15.04.1945), сотник (22.01.1946), майор (22.01.1947), полковник (17.06.1947, посмертно) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (1.01.1945)[151].
  • Яремчук Василь Степанович («Мох»; 1921, с. Тюдів Косівського р-ну Івано-Франківської обл. – 8.11.1947, Івано-Франківська обл.). Член ОУН. Заступник коменданта боївки СБ Кутського районного проводу ОУН (?-11.1947). Загинув у бою з військово-чекістською групою МДБ. Відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (31.08.1947)[152].
  • Ярицький Степан Дмитрович («Дорош», «Кармелюк», «Крамаренко»; 1922, с. Семаківці (тепер – у складі с. Тустань) Галицького р-ну Івано-Франківської обл. – 20.03.1951, біля с. Поплавники Галицького р-ну Івано-Франківської обл.). В УПА з весни 1944 р. Вояк сотні «Різуна» (1944), ройовий (1944), чотовий сотні «Сірі» (1944-1945), командир сотні «Звірі» куреня УПА «Смертоносці» ТВ 22 «Чорний Ліс» (16.07.1946-1947). Керівник (1947-1948) і одночасно референт СБ (1948) Тисменицького районного проводу ОУН, організаційний референт (1949-03.1951) і одночасно референт СБ (10.1950-03.1951) Тлумацького надрайонного проводу ОУН. Загинув у сутичці з агентурно-бойовою групою відділу 2-Н УМДБ. Булавний (?), старший булавний (14.10.1946), хорунжий (14.10.1947) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (14.10.1946)[153].
  • Ярмолюк Василь Іванович («Великий»; 1924, с. Миколаїв Радехівського р-ну Львівської обл. – 3.11.1948, с. Миколаїв Радехівського р-ну Львівської обл.). Освіта – 4 класи народної школи. Член Юнацтва ОУН із 1942 р. Стрілець сотні УПА «Кочовики» (поч. 1944 – 1945), зв’язковий керівника Лопатинського районного проводу ОУН Антона Горбача – «Зуба» (поч. 1945 – літо 1945), референт СБ Миколаївського кущового проводу ОУН (літо 1945 – 11.1948). Трагічно загинув від вибуху гранати. Похований на цвинтарі с. Миколаїв. Тіло викопане більшовиками та забране до Лопатина. Місце поховання не відоме. Відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (30.11.1949)[154].
  • Яськів Василь Михайлович («Бобик»; 1914, с. Старий Мартинів Галицького р-ну Івано-Франківської обл. – 18.08.1948, біля с. Кричка Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл.). За фахом – мельник. В УНС із 1943 р. Ройовий, чотовий, командир сотні «Верховинці» (1944-1946), командир куреня «Сивуля» ТВ 22 «Чорний Ліс» (10.1946 – осінь 1947). Організаційний референт Надвірнянського надрайонного проводу ОУН, одночасно керівник зв’язку Станиславівського окружного проводу ОУН (осінь 1947 – 08.1948). Загинув у сутичці з чекістсько-військовою групою в урочищі Занога. Старший булавний (?), хорунжий (15.04.1945), поручник (22.01.1946) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (1.02.1945). 1.12.2017 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам’яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у м. Галич Івано-Франківської обл. нагорода передана Ользі Петрів, внучці Василя Яськіва – «Бобика»[155].
  • «Крига»; 1922, с. Туринка Жовківського р-ну Львівської обл. – 20.04.1946, в лісі біля с. Туринка Жовківського р-ну Львівської обл.). Народився у сім’ї селян. Освіта – початкова: закінчив народну школу в рідному селі. Стрілець ВПЖ при ВШВО 2 «Буг» (?-01.1946), пунктовий та керівник зв’язку ВШВО 2 «Буг» (01.-04.1946). Загинув про спробі прорватися з блокованої криївки. Булавний (15.04.1945), старший булавний (20.04.1946) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (20.06.1946)[79].
  • «Свобода» («Богдан»; ? – 7.11.1945, прис. Сади с. Ясенів Бродівського р-ну Львівської обл.). Командир 1-ї чоти сотні УПА «Дружин­ники І» (весна 1944), командир сотні УПА «Дружинники І» (поч. 06.1944-­7.11.1945), командир куреня УПА «Дружинники» (осінь 1945). Загинув під час облави. Старший булавний, хорун­жий (15.04.1945), поручник (1.08.1945); відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (1.09.1945)[156]. 

Золотий хрест заслуги[ред. • ред. код]

  • Арсенич Микола Васильович («Березовський», «Григір», «Дем’ян», «Максим», «Микола», «Михайло»; 27.09.1910, с. Нижній Березів Косівського р-ну Івано-Франківської обл. – 23.01.1947, біля с. Жуків Бережанського р-ну Тернопільської обл.). Закінчив Коломийську гімназію, навчався на юридичному факультеті Львівського університету (1930-1936). Член «Пласту», УВО, відтак ОУН, повітовий провідник ОУН Коломийщини. 1937 р. заарештований польською поліцією, 20.01.1938 р. засуджений у Львові до 3-х років ув’язнення за приналежність до ОУН, вийшов на волю у вересні 1939 р. Учасник ІI ВЗ ОУН у Кракові (31.03.-3.04.1941) і III НВЗ ОУН (21-25.08.1943). Референт Служби Безпеки Проводу ОУН (1941-1947), керівник відділу контррозвідки Головної Команди УПА (1943-1947). Генерал СБ (12.10.1952, посмертно); відзначений Золотим хрестом заслуги (8.02.1946). Загинув у криївці[157].
  • Бей Василь Іванович («Бескид», «Вадим», «Василенко», «Василенко Улас», «Гулий», «Євшан», «Молдаван», «Титар», «Ткач», «Улас», «ДД», «43», «111», «112», «287», «303», «7266»; 3.03.1922, с. Литвинів Підгаєцького р-ну Тернопільської обл. – 23.05.1952, біля с. Чернихів Зборівського р-ну Тернопільської обл.). Освіта – незакінчена вища: закінчив Бережанську гімназію, навчався на медичному факультеті Львівського державного університету (1939-1941). Член Юнацтва ОУН із кінця 1930-х рр. Влітку 1941 р. арештований гестапо, однак через брак доказів за 2 тижні звільнений. Референт Юнацтва Тернопільського обласного проводу ОУН (1943 – літо 1944), переведений у референтуру пропаганди обласного проводу, про­водив вишкіл пропагандистів (03.-04.1945), керівник Чортківського окружного проводу ОУН (04.-05.1945), референт пропаганди Подільського крайового проводу ОУН (06.1945-08.1947), керівник Подільського крайового проводу ОУН і командир ВО 3 «Лисоня» (08.1947-02.1951, 11.1951-05.1952). 8.02.1951 р. захоплений у полон, погодився на співпрацю з окупантом. Повернувшись у підпілля, зізнався в арешті і був реабілітова­ний рішенням Проводу ОУН (15.05.1952). Сотник-політвиховник (22.05.1952); відзначений Золотим хрестом заслуги (25.07.1950), Срібним хрестом заслуги (6.06.1948)[158]. 
  • Бусел Яків Григорович («Багровий», «Галина», «Дніпровий», «Заславський», «Київський», «Роман Галина», «Шахтар»; 26.01.1912, м. Митава біля Риги, Латвія (за іншими даними – Кальварія біля Вільнюса, Литва) – 15.09.1945, с. Бишки Бережанського р-ну Тернопільської обл.). Закінчив Рівненську українську гімназію, студент юридичного факультету Львівського університету (1932-1933). Член ОУН, організатор націоналістичного підпілля на Клеванщині (поч. 1930-х), член проводу Рівненської округи ОУН. Заарештований польською поліцією 10.09.1933 р., засуджений рівненським окружним судом 1.06.1934 р. за приналежність до ОУН на 4 роки ув’язнення, вийшов на волю 3.01.1936 р. на підставі амністії. Організаційний референт крайового проводу ОУН ПЗУЗ (1936-1937). Вдруге заарештований у червні 1937 р. (за ін. даними – 7.08.1937), засуджений на Рівненському процесі (22-26.05.1939) до 12 років ув’язнення, вийшов на волю у вересні 1939 р. Працівник референтури пропаганди революційного проводу ОУН, відтак Проводу ОУН революційної (1940-1941), учасник ІІ ВЗ ОУН у Кракові (31.03.-3.04.1941). Один із організаторів українського державного життя на Волині і Поліссі (07.-08.1941), керівник адміністративного відділу Рівненської обласної управи (1941). Референт пропаганди крайового проводу ОУН ПЗУЗ (1941-1944), один з ініціаторів та ідеологів збройної боротьби проти німецької окупації. Шеф політичного штабу і керівник політвиховного відділу військового штабу УПА на Волині, згодом УПА-Північ, редактор ряду видань ОУН і УПА на ПЗУЗ. Взимку-навесні 1944 р. виконував обов’язки командира УПА-Північ. Учасник ІІІ НВЗ ОУН (21-25.08.1943), вибраний членом Проводу ОУН (08.1943-09.1945). Ініціатор і учасник Конференції поневолених народів Сходу Європи та Азії (21-22.11.1943). Один з ініціаторів створення Народно-визвольної революційної організації (НВРО) з метою об’єднання усіх антиімперіалістичних сил в Україні (06.-07.1944). Співробітник Головного осередку пропаганди ОУН (літо-осінь 1944), референт політичного вишколу Проводу ОУН (11.1944 – літо 1945), референт пропаганди Проводу ОУН (літо 1945 – 09.1945). Керівник політвиховного відділу ГВШ УПА (кін. 1944 – 09.1945). Загинув у бою з оперативною групою НКВС УРСР. Підполковник УПА (15.09.1945, посмертно); відзначений Золотим хрестом заслуги (11.10.1952, посмертно)[159].
  • Ваврук Василь Олександрович («Ватюга», «Верлан», «Роса», «Стрункий»; 2.01.1909, с. Себечів Сокальського р-ну Львівської обл. – 19.12.1945, прис. Корчемка с. Купичволя Жовківського р-ну Львівської обл.). Народився у сім’ї місцевих селян Олександра та Марії Вавруків. Освіта – середня: закінчив вчительську семінарію в Сокалі. Член Пласту – 9 курінь ім. П. Дорошенка (Сокаль). Член повітового проводу ОУН Белзчини (до 1933), повітовий провідник (1933-1934). Політв’язень польських тюрем (1933) і табору Береза Картузька (9.07.1934-1.03.1935), засуджений Львівським окружним судом 1.10.1937 р. до 6 років ув’язнення, вийшов на волю у вересні 1939 р. Політвиховник куреня командира «Галайди» (03.-04.1944), начальник VI політвиховного відділу ВШВО 2 «Буг» (04.1944-12.1945), засновник часопису «Стрілецькі вісті» і редактор її перших номерів; референт пропаганди Львівського крайового проводу ОУН (09.-12.1945). Загинув у бою з військами НКВД. Булавний-політвиховник (25.09.1944), хорунжий-політвиховник (15.04.1945), майор-політвиховник (15.02.1946, посмертно) УПА; відзначений Золотим хрестом заслуги (8.02.1946, посмертно) та Вирізненням в наказі КВШ (посмертно)[160].
  • Волошин Ростислав Павлович («Березюк», «А. С. Борисенко», «Горбенко», «Левченко», «Павленко», «Чепіга»; 3.11.1911, с. Озеряни Лубенського р-ну Рівненської обл. – 22.08.1944, біля с. Гаї Нижні Дрогобицького р-ну Львівської обл.). Закінчив Рівненську гімназію, навчався на юридичному факультеті Львівського університету (1932-1936, закінчив два курси). Член «Пласту», Студентської Репрезентації СУСОП (1932-1933), Голова Студентської Репрезентації СУСОП (1933-1934), член Президії ЦЕСУС, співредактор підпільної молодіжної газети «Юнак» (1935-1937) та журналу «Студентський вісник» (1935-1937), член редколегії видавництва «Наш Клич». Працівник «Промбанку» у Львові. Член ОУН із 1929 р., повітовий провідник ОУН Дубенщини (1933), провідник Рівненської округи ОУН (1933-1935), редактор газети «Вісті», ідеологічний референт Крайової екзекутиви ОУН ПЗУЗ (1935-1937). Політв’язень польських тюрем (6.07.-21.11.1934; 22.01.-20.02.1935; 4.06.-6.08.1935; 5.08.1937-26.05.1939) та табору Береза Картузька (20.02.-27.05.1935, ?-14.09.1939). Заарештований НКВС 3.11.1939 р., звільнений у 1940 р. за відсутністю доказів. Короткий час був крайовим провідником ОУН на ПЗУЗ (1941). Учасник II ВЗ ОУН в Кракові (31.03.-3.04.1941). В липні-вересні 1941 р. – заступник голови Рівненської обласної управи. Від вересня 1941 р. – політв’язень німецької тюрми, вийшов на волю навесні 1942 р. Після звільнення – заступник директора обласного господарчого відділу Союзу кооператив (1942). Співорганізатор та комендант запілля УПА на ПЗУЗ і заступник крайового провідника ОУН з організаційних питань (1942-1943). Голова III Надзвичайного Великого Збору ОУН (21-25.08.1943), член Бюро Проводу ОУН, комендант запілля УПА (1943-1944). 21-23.11.1943 р. – учасник і голова Конференції поневолених народів Сходу, Європи та Азії. Учасник і голова І Великого Збору Української Головної Визвольної Ради (11-15.07.1944), обраний Генеральним секретарем внутрішніх справ УГВР. Полковник-політвиховник УПА (12.10.1952, посмертно); відзначений Золотим хрестом заслуги (11.10.1952, посмертно). Загинув у бою з підрозділом НКВС під час перетину лінії фронту[161].
  • Галаса Василь Михайлович («В’юн», «Ганя», «Горпина», «Зенон», «О. Левенко», «Назар», «В. Назаревич», «Орлан», «Орест», «Рак», «З. Савченко», «Д. Стрибун», «Тиміш», «Тома», «Щербаченко», «І І», «ППШ», «Ф», «ФФФ», «155», «201», «515», «5х5», «1648», «3248», «55555»; 12.11.1920, с. Білокриниця Підгаєцького р-ну Тернопільської обл. – 5.10.2002, м. Київ). Член ОУН (11.1937), районний провідник Юнацтва ОУН (1938-1939), заарештований польською поліцією 10.05.1939 р., ви­йшов на волю 16.09.1939 р. Учасник повстанських загонів у вересні 1939 р. на Бережанщині. Заарештований НКВС 11.11.1939 р., вийшов на волю у червні 1940 р., невдовзі перейшов у підпілля. Рефе­рент пропаганди (07.-09.1941), а згодом керівник (09.1941-01.1942) Тернопільського повітового проводу ОУН. Керівник Тернопільського (01.1942-06.1942), Чортківського (06.1942-01.1943) та Бережанського (01.1943-05.1943) окружних проводів ОУН, керівник Перемиського обласного проводу ОУН (05.1943-1945), заступник керівника і референт пропаганди крайового проводу ОУН Закерзоння (05.1945-09.1947), співробітник ГОСП (осінь 1947 – 05.1948), провідник ОУН ПЗУЗ (05.1948-07.1953), член УГВР (?-07.1953) і Проводу ОУН (07.1950-07.1953), в. о. командира УПА-Північ (1952-1953). Полковник-політвиховник УПА (06.1953); відзначений Срібним хрестом заслуги (7.10.1946) та Золотим хрестом заслуги (25.07.1950). Затриманий спецгрупою МДБ 11.07.1953 р. біля с. Ямпіль Білогірського р-ну Хмельницької обл., в’язень тюрем МДБ і КДБ в Києві, засуджений 10.06.1958 р. до 10 років ув’язнення, помилуваний 10.06.1960 р., вийшов на волю, автор спогадів[162]. 
  • Гриньох Іван Михайлович, о. («Всеволод», «Герасимовський», «Доктор», «Йонас», «Орлів»; 28.12.1907, с. Павлів Радехівського р-ну Львівської обл. – 14.09.1994, м. Нарінг біля Мюнхена, Німеччина). Член «Пласту» – 7 курінь ім. кн. Льва (Львів). Закінчив Філію Академічної гімназії у Львові (1926), Львівську духовну семінарію (1930), священик (1932), доктор богослов’я (1933). Парох в Галичі (1934-1935). Викладач Богословської академії у Львові. Член ОУН, капелан українських студентів (1935-1939), куреня «Нахтіґаль» (1941), член УНК в Кракові (06.1941). Співробітник Проводу ОУН (1942-1943), учасник ІІІ НВЗ ОУН (21-25.08.1943), обраний членом Головної ради ОУН, співробітник референтури зовнішніх зв’язків Проводу ОУН (1943-1944), учасник ВЗ УГВР, вибраний другим віце-президентом УГВР, голова Президії ЗП УГВР (1946-1983). Відзначений Золотим хрестом заслуги (20.10.1951). На еміграції в Західній Німеччині від 1945 р.: генеральний вікарій єпархії в Західній Німеччині, професор теології УВУ (Мюнхен) та УКУ (Рим), дійсний член НТШ[163].
  • Грицай Дмитро Михайлович ( «Бук», «М.Д. Бученко», «Дуб», «Олег», «Палій», «Перебийніс», «Сірко»; 1.04.1907, с. Великий Дорожів Дрогобицького р-ну Львівської обл. – 22.12.1945, м. Прага, Чехія). Закінчив Дрогобицьку гімназію, школу підхорунжих поль­ської армії, студент Львівського університету. Член «Пласту», УВО та ОУН. Політв’язень польських тюрем (22.03.-4.06.1932, 10.10.-18.11.1932) і табору в Березі Картузькій (17.06.1934-04.1936). Військовий референт КЕ ОУН ЗУЗ (1931-1939, з перервами). Командир відділу «Веркшуц» в Стараховіцах (1939-1940), керівник повстанського штабу ОУН (від 03.1940), учасник II ВЗ ОУН у Кракові (31.03.-3.04.1941), військовий референт Проводу ОУН (1941-1942, 1944-1945). В’язень тюрем гестапо (12.1942-09.1943), заступник шефа Головного військового штабу УПА (від 12.1943), шеф ГВШ УПА (01.1944-12.1945). Член УГВР. Затриманий чеськими прикордонниками при спробі перетину кордону з Німеччиною. Загинув у чеській тюрмі напередодні передачі до рук НКДБ. Майор, генерал-хорунжий УПА (1946, посмертно). Відзначений Золотим хрестом заслуги (11.10.1952, посмертно)[164].
  • Дяків Осип Васильович («Артем», «О. Гончарук», «Горновий», «Наум», «А. Осипенко», «Цвьочок», «Н.», «401», «605»,; 21.06.1921, с. Олесин Козівського р-ну Тернопільської обл. – 28.11.1950, біля с. Великополе Яворівського р-ну Львівської обл.). Народився у селянській сім’ї. Навчався у Бережанській гімназії (?-1939), Бережанській СШ №1 (1939-1940), на філологічному факультеті Львівського державного університету (1940) та заочно у Вищій школі політичних наук при Українському технічно-господарському інституті в Подєбрадах (Чехія, 1942-1944 рр.). Член ОУН з 1930-х рр. У вересні 1940 р. заарештований Бережанським РО НКВС. Засуджений Тернопільським обласним судом 30.01.1941 р. до 10 років виправно-трудових таборів. На початку німецько-радянської війни етапований у м. Бердичів на Житомирщині, звідки у липні 1941 р. під час бомбардування йому вдається втекти. Повернувшись додому, включився у підпільну працю в референтурі пропаганди Бережанського окружного проводу ОУН (08.1941-?). Член крайового проводу Юнацтва ОУН ЗУЗ, редактор журналу «Вісті», член редколегії журналу «Юнак» (05.1943-02.1944). Член крайового осередку пропаганди ОУН ЗУЗ (весна-осінь 1944), співробітник референтури політичного вишколу при Проводі ОУН (11.1944-07.1945), член Головного осередку пропаганди (08.1945-05.1948), редактор журналу «За українську державу». Референт пропаганди (водночас організаційний референт) (06.1948-11.1948), а відтак керівник (11.1948-11.1950) Львівського крайового проводу ОУН. Від літа 1949 р. – член проводу ОУН. Від літа 1950 р. – член УГВР і заступник голови ГС УГВР. Провідний публіцист українського визвольного руху. Загинув у бою зі спецвідділом МДБ. Сотник-виховник (23.05.1950), підполковник-політвиховник (28.11.1950); відзначений Бронзовим хрестом заслуги (5.12.1947), Золотим хрестом заслуги (1.11.1950). 8.10.2017 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам’яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у с. Бишки Козівського р-ну Тернопільської обл. нагороди передані Тетяні Лапці, племінниці Осипа Дяківа – «Горнового»[165].
  • Климів Іван Степанович («Арідник», «Куліба», «Легенда», «Мармаш»; 29.10.1909, с. Сілець Сокальського р-ну Львівської обл. – 4.12.1942, м. Львів). Навчався в Сокальській гімназії (1921-1929), опісля на факультеті права Львівського університету. Член «Пласту» у Сокалі. Один із творців ОУН на Сокальщині – окружний провідник, і член Крайової екзекутиви ОУН ПЗУЗ (1935-1937), політв’язень польських тюрем (05.1932 – кін. 1932, 19.02.-15.03.1937, 24.06.1937-09.1939) та концтабору Береза Картузька (08.1935-17.01.1936). 31.08.1937 р. засуджений польським судом до 10 років ув’язнен­ня. Вийшов на волю у вересні 1939 р. Крайовий провідник ОУН ПЗУЗ (1940), крайовий провідник ОУН всіх українських земель у складі СРСР – т. зв. Матірних українських земель (МУЗ, 12.1940-07.1941). Організатор повстанського руху як комендант Української національної революційної армії (літо 1941), лейтенант. Організатор української адміністрації (літо 1941), міністр політичної координації УДП. Член Проводу ОУН, організаційний референт Проводу ОУН (1941), відтак керівник організаційного відділу військової референтури. Активний організатор протинімецького повстання. Заарештований гестапо 4.12.1942 р., замордований у в’язниці. Поручник, генерал-політвиховник УПА (11.10.1952, посмертно); відзначений Золотим хрестом заслуги (11.10.1952, посмертно)[166].
  • Клячківський Дмитро Семенович («Аріян», «Білаш», «Блонд», «Клим Савур», «Омелян Кримський», «Охрім», «Панас Мосур»; 4.11.1911, м. Збараж Тернопільської обл. – 12.02.1945, біля с. Суськ Костопільського р-ну Рівненської обл.). Освіта – середня спеціальна: закінчив Станиславівську гімназію (1932) і торгівельні курси у Львові (1933). Член ОУН із 1930 р. Пройшов строкову військову службу у Польській армії (1934-1935), де отримав звання старший стрілець. Активний діяч спортивного товариства «Сокіл-Батько» у Збаражі. У вересні 1937 р. арештований польською поліцією, але згодом звільнений за рішенням суду. Працював бухгалтером-ревізором в конторі Укрплодовоч м. Станіслав. Провідник Юнацтва ОУН Станиславівського обласного проводу ОУН (03.-09.1940). 10.09.1940 р. арештований органами НКВС у м. Долина. 18.01.1941 р. Львівським обласним судом на «Процесі 59-ти» засуджений до вищої міри покарання – розстрілу, який Верховним судом СРСР був замінений на 10 років ВТТ та 5 років позбавлення у правах. Етапований у Бердичівську тюрму, звідки 6.07.1941 р. під час бомбардування втік. Перейшов лінію фронту та прибув до Львова, де тимчасово очолював Львівський обласний провід ОУН (2 пол. 1941). Керівник Крайового проводу ОУН ПЗУЗ (01.1942-02.1945). Член Проводу ОУН, один з організаторів УПА, командир УПА на Волині (05.1943-11.1943), член ГВШ, командир УПА-Північ (26.01.1944-12.02.1945). Майор (22.01.1944), полковник (10.10.1945) УПА; відзначений Золотим хрестом заслуги (11.10.1952) і Золотим хрестом бойової заслуги 1 класу (6.02.1946)[13].
  • Ковжук Яків Іванович («Батько», «Боя», «Давид», «Карпо», «К-о», «Північ», «Семен», «Сивий», «Старий», «Тарас»; 1902, с. Воротнів Луцького р-ну Волинської обл. – 19.01.1952, прис. Підновина с. Радянське Млинівського р-ну Рівненської обл.). За фахом – ветеринар. Активний громадсько-політичний діяч, член товариств «Просвіта», «Сільський господар», кооперативного руху. Організатор товариства «Українська жінка» та дитячого садочку у селі. Член ОУН із 1930-х рр. У жовтні 1939 р. під фіктивними документами на ім’я німця Петера Штрауса виїхав на еміграцію у м. Холм (Польща), звідки додому повернувся восени 1941 р. Культосвітній референт Луцького районного проводу ОУН (?), керівник Острозького районного проводу ОУН (1946-?) і водночас пункту зв’язку Проводу ОУН біля с. Радянське Млинівського р-ну. Член УГВР (?-1952). Відзначений Золотим хрестом заслуги (5.03.1952), Срібним хрестом заслуги (6.06.1948), двічі Бронзовим хрестом заслуги (14.10.1947, 23.10.1948). Загинув в оточеній криївці на господарстві Й. Шмиги, застрелився, щоб живим не потрапити в руки ворога. 24.11.1996 р. на місці загибелі Я. Ковжука стараннями сина Івана Ковжука споруджена символічна могила. 1.12.2017 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам’яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у м. Луцьку нагороди передані Галині Коробовій-Ковжук, онуці Якова Ковжука – «Карпа»[167].
  • Козак Микола Михайлович («Богдан», «Вівчар», «Кучма», «Лука», «Петро», «Сергій Хортиця», «Смок», «См.», «Чупринка»; 1914, с. Рахиня Долинського р-ну Івано-Франківської обл. – 8.02.1949, біля с. Пітушків Млинівського р-ну Рівненської обл.). Освіта – незакінчена вища: Закінчив гімназію у Львові (1933), навчався у Львівській політехніці. За фахом – кооператор. Член ОУН із 1934 р. У березні 1937 р. арештований польською поліцією, а 1.03.1938 р. на судовому процесі у Стрию засуджений до 3 років ув’язнення. Вийшов на волю у вересні 1939 р. Повітовий провідник ОУН на Лемківщині (1940-1941), член похідних груп ОУН влітку 1941 р., обласний провідник ОУН Кам’янець-Подільської обл. (1941-1942), організаційний референт і обласний провідник ОУН Вінницької області (1942-1943), референт СБ при ВО УПА (1943-1944), референт СБ Крайового проводу ОУН ОСУЗ (1944), референт СБ (1945), керівник (1946-05.1948), заступник керівника (05.1948-02.1949) Крайового проводу ОУН ПЗУЗ, редактор журналу «За волю нації»,. Загинув у криївці в бою зі спецгрупою МДБ. Майор СБ (6.06.1948); відзначений Золотим хрестом заслуги (8.10.1945)[168].
  • Кравчук Роман Миколайович («Василь», «Гончаренко», «Лісовий», «Максим», «Панас», «Петро», «Семен», «Степовий», «Сем.», «6», «17», «47», «78», «88», «814», «1718», «1876», «1910», «1920», «2021», «8/3», «VI»; 6.10.1910, м. Кам’янка-Бузька Львівської обл. – 21.12.1951, біля с. Григорів Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл.). Навчався у Золочівській гімназії. Член «Пласту» – 22 курінь ім. І. Богуна (Золочів), член ОУН (з 1930-х). Член Золочівської повітової екзекутиви ОУН (1930-і), політв’язень польських тюрем (1932, 28.10.1933-?, 06.1934-31.03.1937, 1938-1939). Член крайового проводу ОУН ЗУЗ (1940-1941), в. о. крайового провід¬ника ЗУЗ (літо 1941). Організаційний референт Проводу ОУН (1942-1951), учасник III НВЗ ОУН (21-25.08.1943), крайовий провідник ОУН ЗУЗ (12.1943-12.1951), член Проводу ОУН (1943-1951), заступник голови Проводу ОУН на українських землях (1950-1951), голова Президіальної колегії УГВР (1950-1951), член Головної команди УПА. Майор (23.05.1950), полковник УПА (14.10.1951); відзначений Золотим хрестом заслуги (25.07.1950) і Золотим хрестом бойової заслуги 1-го класу (15.06.1952, посмертно). Загинув під час облави біля криївки. Закопаний співробітниками МДБ 28.12.1951 р. у триметровій ямі з негашеним вапном на території «об’єкту №39» УМДБ у Львівській обл.[169]
  • Кук Василь Степанович («Безіменний», «В.Коваль», «Грицько», «Іван», «Кирило», «Кочегар», «Леміш», «Медвідь», «Сталевий», «Старий», «Юрко», «Юрко Леміш», «Юрій», «-Д-», «ДД», «КЛМ», «Лем.», «Ле», «Л.», «МКЛ», «О», «-р», «-р-», «С-Вар», «С/М», «Т», «Ю», «Юр», «5», «7», «15» (1953), «55» (1953-1954), «100» (1949), «551» (1953), «1313» (1948-1949), «1315» (1948-1949), «1350», «1999», «2219», «2640», «4815», «8050», «9650», «96/50», «789/1», «11/315», «0-13» «XV»; 11.01.1913, смт. Красне Буського р-ну Львівської обл. – 9.09.2007, Київ). Навчався у Золочівській гімназії (1923-1932), член Пласту. Член Юнацтва ОУН (1929), член Золочівської повітової екзекутиви ОУН (від 1930), зв’язковий до КЕ ОУН на ЗУЗ (1933). Студент права Католицького університету в Любліні (1932-1933). Заарештований польською поліцією 1933 р., засуджений 1934 р. до 2 років ув’язнення за членство в ОУН та саботажні акції, вийшов на волю у січні 1936 р. Повітовий провідник ОУН Золочівщини (1936-05.1937). З травня 1937 р. – у підпіллі – керівник друкарні КЕ ОУН «Мандоліна» в с. Угринові на Підгаєччині (до 1939). Викладач старшинських курсів ОУН у Кракові (1940-1941), керівник відділу військового постачання повстанського штабу ОУН (від 10.03.1940), організаційний референт революційної ОУН (1940-1941), учасник II ВЗ ОУН у Кракові (31.03.-3.04.1941), член Проводу ОУН (1941-1954), організатор і керівник Центрального штабу Похідних груп ОУН (1941), один із творців Акту відновлення Української Держави 30.06.1941 р. у Львові. Крайовий провідник ОУН ПівдСУЗ з центром у Дніпропетровську (весна 1942 – др. пол. 1943), крайовий провідник ОСУЗ (від 1943), крайовий командир УПА-Південь (перша пол. 1944). З 1947 р. – заступник Голови Проводу ОУН Р. Шухевича, увійшов до складу УГВР. Голова Проводу ОУН, Головний командир УПА та Голова Генерального Секретаріату УГВР (07.1950-05.1954). Полковник (07.1950), генерал-хорунжий УПА; відзначений Золотим хрестом заслуги (26.08.1949). Заарештований КГБ 23.05.1954 р., сидів без суду в камері смертників до 1960 р. Звільнений відповідно із Постановою від 21.07.1960 р. Мешкав у Києві, займався науковою діяльністю. Помер, похований у смт. Красне Буського р-ну на Львівщині[170].
  • Лебедь Микола Михайлович («Варяг», «Вільний», «Євген Скиба», «Ігор», «Максим», «Максим Рубан», «Марко», «Олег», «Чорт», «Ярополк»; 11.01.1909 (23.11.1910), смт. Нові Стрілища Жидачівського р-ну Львівської обл. – 19.07.1998, м. Піттсбурґ, США). Член «Пласту» – 7 курінь ім. князя Льва (Львів), член СУНМ (1927). Організатор і провідник першої підпільної п’ятірки Юнацтва ОУН (1929), провідник Юнацтва ОУН в Академічній гімназії у Львові (1929), організаційний референт проводу Юнацтва ОУН при КЕ ОУН ЗУЗ (1930-1931), підреферент Юнацтва КЕ ОУН ЗУЗ (1932). Заступник бойового референта КЕ ОУН ЗУЗ (1932). В 1930 р. закінчив гімназію у Львові. Заарештований німецькою поліцією 23.06.1934 р. в Штеттіні, виданий Польщі. Засуджений на Варшавському процесі 18.11.1935-13.01.1936 рр. до смертної кари, заміненої довічним ув’язненням. Вийшов на волю 5.09.1939 р. Керівник відділу розвідки повстанського штабу ОУН в Кракові (від 10.03.1940). Член Революційного Проводу ОУН (02.1940-04.1941), учасник ІІ ВЗ ОУН в Кракові (31.03.-3.04.1941), обраний другим заступником Провідника ОУН (04.-09.1941). Міністр державної безпеки УДП (07.1941), урядуючий провідник ОУН (09.1941-05.1943), учасник ІІІ НВЗ ОУН (21-25.08.1943), голова Головної ради ОУН. Організатор і керівник референтури зовнішніх зв’язків при Проводі ОУН. Учасник І ВЗ УГВР (11-15.07.1944), генеральний секретар зовнішніх справ УГВР. Виїхав на Захід, від грудня 1949 р. проживав у США. Відзначений Золотим хрестом заслуги (20.10.1951). Автор першої монографії про УПА (1946), ряду спогадів. Керівник науково-дослідницького центру «Пролог» у Нью-Йорку (1952-1974)[171].
  • Маєвський Анатолій Васильович («Гребля», «Гриць», «Данило», «Євтух», «Знаний», «Іно», «Йовта», «Карпо», «Микола», «П.», «Софрон», «Соснус», «Старий», «Уліян», «Ульян», «ИНО», «77», «006», «127», «179», «257», «259», «940», «0405»; 1918, с. Кустин Рівненського р-ну Рівненської обл. – 19.08.1955, с. Здовбиця Здолбунівського р-ну Рівненської обл.). Освіта – незакінчена вища. Член ОУН із 1938 р. Комендант Костопільського надрайону ВО «Заграва» (на 10.1943), політичний референт, а відтак референт СБ Рівненського надрайонного проводу ОУН (1944-1945), керівник Рівненського окружного проводу ОУН (1945-1955), заступник крайового провідника ПЗУЗ (1952-1955). Сотник СБ (22.01.1948); відзначений, Срібним хрестом заслуги (8.10.1945), Золотим хрестом заслуги (15.06.1952) та медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах». Щоб не потрапити живим в руки ворога, застрелився[172].
  • Маївський Дмитро («Зруб», «Косар», «Курган», «Майченко», «Ом», «П. Дума», «Север», «Тарас»; 8.11.1914, с. Реклинець Сокальського р-ну Львівської обл. – 19.12.1945, Чехія). Навчався в Сокальській гімназії, закінчив учительську семінарію. Член ОУН, заарештований польською поліцією, звільнений рішенням суду 12.10.1938 р. Керівник Жовківської повітової екзекутиви ОУН (1939), організатор повстанських загонів на Жовківщині (09.1939). Керівник Холмського обласного (1939-1940), Сокальського окружного (1940-1941) проводів ОУН, учасник II ВЗ ОУН у Кракові (31.03.-3.04.1941). Учасник похідних груп ОУН (1941), заступник крайового провідника ОУН СУЗ у Києві (1941-1942), член Проводу ОУН (1942-1945), референт пропаганди і редактор журналу «Ідея і Чин» (1942), політичний референт (1943-1945), член Бюро проводу ОУН (13.05.1943-12.1945), учасник ІІІ НВЗ ОУН (21-25.08.1943). Делегат від Проводу ОУН на українських землях до Проводу ОУН за кордоном (1945), при переході чесько-німецького кордону затриманий чеськими прикордонниками. На знак протесту проти затримання привселюдно застрелився. Генерал-політвиховник УПА (12.10.1952, посмертно); відзначений Золотим хрестом заслуги (11.10.1952, посмертно)[173].
  • Макар Василь Олексійович («Безрідний», «Будженко», «Каруспун», «Сіроманець», «Черник»; 23.09.1908, с. Поториця Сокальського р-ну Львівської обл. – 23.04.1944, Броневський ліс Березненського р-ну Рівненської обл.). Народився у сім’ї селян Левка та Парасковії Макар. Освіта – початкова: закінчив народну школу у селі. Член ОУН. У 1932 р. арештований польською поліцією у в 1933 р. засуджений на 8 років ув’язнення. Згодом, за амністією вирок зменшено до 4 років. Вийшов на волю у 1936 р., проте перебував під постійним наглядом поліції. Організаційний та фінансовий референт Сокальської повітової екзекутиви ОУН (1936-1937), керівник першого повстансько-бойового відділу «Вовки» на Сокальщині (1936-1937). У серпні 1937 р. знову заарештований, однак невдовзі звільнений. Керівник Сокальської повітової екзекутиви ОУН (1938). 23.04.1938 р. арештований і 5.07.1939 р. засуджений до 1 року ув’язнення. Вийшов на волю у вересні 1939 р. Керівник переходу кордону членами ОУН (1939-1941). Референт СБ Крайового проводу ОУН ПЗУЗ (1942-1944). Загинув у бою з підрозділом внутрішніх військ НКВС. Будучи тяжко пораненим застрелився, щоб живим не потрапити в руки ворога. Підполковник контррозвідки УПА (23.04.1944); відзначений Золотим хрестом заслуги (8.10.1945). 22.04.2018 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам’яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у м. Сокаль Львівської обл. нагорода передана Ганні Томчук, племінниці Василя Макара – «Безрідного»[174].
  • Мельник Ярослав Миколайович («Влодко», «Корнилів», «Полікарп», «Роберт», «Якір», «А-742», «Ф-24»; 07.01.(24.09.)1919, с. Бережниця Шляхотська Калуського р-ну Івано-Франківської обл. – 1.11.1946, г. Яворина біля с. Липа Долинського р-ну Івано-Франківської обл.). Освіта – незакінчена середня: закінчив народну школу в с. Бережниця, відтак навчався у Рогатинській гімназії (1937-1939), звідки був виключений за приналежність до ОУН. Провідник Юнацтва ОУН у Рогатинській гімназії (1937-1939), член ОУН. Працював вчителем у рідному селі (весна-осінь 1939). Організаційний референт, а відтак  керівник Калуського повітового проводу ОУН (1939-1941). Організаційний референт Калуського окружного (1941), керівник Коломийського окружного (1941-1942), Станиславівського обласного (07.1942-03.1945) та Карпатського крайового (04.1945-11.1946) проводів ОУН і одночасно член Крайового проводу ОУН ЗУЗ (1943-1946). Загинув у криївці разом з дружиною Антоніною Мельник – «Танею» та охороною під час спецоперації військ НКВС. Майор-політвиховник УПА (12.10.1952, посмертно); відзначений Золотим хрестом заслуги (30.05.1947) та Бронзовим хрестом заслуги (25.04.1945)[175].
  • Слюзар Дмитро Йосипович («Арпад», «Золотар», «Кметь», «Юліан»; 10.10.1919, с. Бортники Жидачівського р-ну Львівської обл. – 19.12.1945, прис. Бесіди с. Любеля Жовківського р-ну Львівської обл.). Освіта – незакінчена вища, навчався на юридичному факультеті Львівського університету (1939-1940). Член ОУН. 6.09.1940 р. заарештований органами НКВС. 15-18.01.1941 р. на «Процесі 59-ти» у Львові засуджений до розстрілу, який 15.03.1941 р. Колегією Верховного суду СРСР замінено на 10 років ВТТ. 5.07.1941 р. втік із Бердичівської тюрми та повернувся у рідні терени. Керівник обласного проводу ОУН у м. Львові (01.1942-07.1944), керівник Львівського обласного/крайового проводу ОУН (7.07.1944-19.12.1945). Майор-політвиховник (з датою смерті); відзначений Золотим хрестом заслуги (з датою смерті). Загинув у бою з військами НКВС при спробі вирватися з оточення[176].
  • Старух Ярослав Тимотейович («Вольт», «Го­мін», «Дід», «Лав», «Максим», «Синій», «Стояр», «Стяг», «Ярлан», «В.»; 17.11.1910, с. Золота Слобода Козівського р-ну Тернопільської обл. – 17.09.1947, біля с. Монастир на Любачівщині, тепер Польща). Закінчив Бережанську гімназію, навчався на факультеті права Львівського університету. Член «Пласту», УВО, відтак ОУН, член повітового проводу ОУН Бережанщини. Автор «12 прикмет характеру українського націоналіста». Член КЕ ОУН ЗУЗ та КЕ ОУН ПЗУЗ (1935-1937), редактор газети «Нове село». Політв’язень польських тюрем (1929, 17.06.1934-7.07.1934, 21.09.1934-1935, 10.1937-09.1939) і концтабору Береза Картузька (7.07.1934-21.09.1934), засуджений на Рівненському процесі (22-26.05.1939) до 13 років ув’язнення. Учасник II ВЗ ОУН у Кракові (31.03.-3.04.1941), член УНК у Кракові (06.1941), один з творців Акту відновлення Української Держави 30.06.1941 р. у Львові. Член Проводу ОУН (1941-1942, 1945-1947). Заарештований гестапо 3.12.1942 р., визволений з тюрми боївкою СБ ОУН у 09.1943 р., керівник радіостанції «Вільна Україна» («Афродита») у 10.1943 – сер. 1944 рр., співробітник Головного осередку пропаганди ОУН (сер. 1944 – 02.1945), крайовий провідник ЗОУЗ (Закерзоння) у 1945-1947 рр. Оточений у лісовій криївці разом зі співробітниками, підірвав міну й загинув, щоб не потрапити живим у руки ворога. Полковник-політвиховник УПА (12.10.1952, посмертно); відзначений Золотим хрестом заслуги (7.10.1946)[177].
  • Стецько Ярослав Семенович («Б. Озерський», «Басмач», «Є. Орловський», «Зиновій Карбович», «Карбович», «Лука», «Орач»; 19.01.1912, м. Тернопіль – 5.07.1986, м. Мюнхен, Німеччина). Закінчив Тернопільську гімназію (1929), студент юридичного факультету Краківського університету (1929-1930), відтак гума­ністичного факультету Львівського університету (1930-1934). Член УВО, СУНМ і ОУН, окружний провідник ОУН Тернопільщини (1930), заарештований польською поліцією за саботажні акції, через кілька місяців звільнений. Ідеологічний і вишкільний ре­ферент Проводу Юнацтва ОУН ЗУЗ (поч. 1931 – ?), редактор журналу «Юнак» (1931-1934), ідеологічний референт КЕ ЗУЗ (1.08.1932-14.06.1934), редактор «Бюлетеня КЕ ОУН на ЗУЗ» (1932-1934), учасник Берлінської конференції ОУН (3-6.06.1933). Арештований польською поліцією 14.06.1934 р., засуджений на Львівському процесі 25.05.-27.06.1936 р. до 5 років ув’язнення, на підставі амністії вирок зменшено до 2,5 років, вийшов на волю 14.12.1936 р., виїхав за кордон у 1937 р. В ув’язненні – керівник революційного трибуналу, судив тих, хто зламався під час слідства на Варшавському та Львівському процесах. Уповноважений ПУН для підготовки великого збору (від 01.1938), учасник II ВЗУН у Римі (27.08.1939), член ПУН. Учасник нарад провідного активу в Кракові (9-10.02.1940), член Революційного Проводу ОУН (02.1940-04.1941), учасник II ВЗ ОУН у Кракові (31.03.-3.04.1941), перший заступник голови Проводу ОУН. За дорученням ОУН проголосив у Львові Акт відновлення Української Держави 30.06.1941 р., очолив уряд – Українське Державне Правління. Заарештований гестапо 12.07.1941 р. у Львові, політв’язень німецьких тюрем і концтабору Заксенгавзен (01.1942 – осінь 1944). Член Проводу ЗЧ ОУН (1945-1968), провідник ОУН (1968-1986), голова Антибольшевицького Блоку Народів (1946-1986), співорганізатор Світової антикомуністичної ліги (WACL). Відзначений Золотим хрестом заслуги (20.10.1951). Автор спогадів[178].
  • Федун Петро Миколайович («Петро Полтава» («П. М. Полтава», «П. Полтава», «П. П.»), «Волянський» («П. Волянський», «Вол.»), «Зенон», «П. Савчук» («П. М. Савчук»), «Север», «75», «81», «99», «101», «123», «126», «143», «173», «175», «1000», «311-С», «811-С», «ММ», «Р-1197», «Р-17», «Р-35», «С-12»; 23.02.1919, с. Шнирів Бродівського р-ну Львівської обл. – 23.12.1951, біля с. Новошини Жидачівського р-ну Львівської обл.). Народився у сім’ї селян Миколи та Парасковії Федунів. Освіта – незакінчена вища. У червні 1940 р. примусово мобілізований до Червоної армії. Відбував службу у м. Павлограді на Дніпропетровщині в артилерійському полку. У травні 1941 р. закінчив курси командного складу Червоної армії в Одесі, отримавши офіцерське звання. Влітку 1941 р. потрапив у німецький полон, після звільнення з якого працював референтом УДК у Бродах (10.1941-04.1942). Член ОУН із 1930-х рр. Співробітник крайового проводу Юнацтва ОУН ЗУЗ (1942-03.1944) та редактор журналу «Юнак» (1943-1944), співробітник осередку «Зелений гай» референтури пропаганди Крайового проводу ОУН ЗУЗ (1944), комендант юнацької школи кадрів у Карпатах (05.-07.1944), співробітник референтури політичного вишколу Проводу ОУН (11.1944 – весна 1945), начальник політвиховного відділу КВШ УПА-Захід (1944-1946), референт пропаганди Карпатського крайового проводу ОУН (весна 1945 – 07.1945), співробітник референтури пропаганди Проводу ОУН (1945), референт пропаганди Проводу ОУН (1946-1951), начальник політвиховного відділу ГВШ УПА (1946-1949), керівник ГОСП (1946-1951) та Бюра інформації УГВР (1948-1951), член Проводу ОУН (із 6.07.1948) та УГВР (від 1950), заступник Головного Командира УПА (з 15.07.1950), заступник Голови Генерального Секретаріату УГВР (1951). Редактор періодичних видань збройного підпілля ОУН: «Ідея і чин» (1946-1947), «Самостійність» (1946-1948), «Бюро інформації Української Головної Визвольної Ради (УГВР)» (1948-1951), «Осередок пропаганди та інформації при Проводі Організації Українських Націоналістів (ОУН)» (1948-1951), автор понад сорока праць. Загинув у криївці, застрелився, щоб живим не потрапити в руки ворога. Старший булавний (1.10.1944), хорунжий-виховник (15.04.1945), поручник-виховник (30.06.1945), сотник-виховник (22.01.1946), майор (25.07.1950), полковник УПА (20.10.1951). Відзначений Срібним хрестом заслуги (22.11.1947), Золотим хрестом заслуги (1.11.1950), Золотим хрестом бойової заслуги І кл. (15.06.1952, посмертно), медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах»[179].
  • Хасевич Ніл Антонович («Бей», «Джміль», «Зот», «Іван-2», «КВ-37», «Левко», «И.Панасенко», «Рибак», «Старий», «141», «301», «333», «3-14», «8510» («85-10»); 25.11.1905, с. Дюксин Костопільського р-ну Рівненської обл. – 4.03.1952, с. Сухівці Рівненського р-ну Рівненської обл.). Народився у сім’ї диякона-псаломщика. У підлітковому віці втратив ногу. Здобув вищу освіту у Варшавській академії прикладних мистецтв (1926-1935), де був активним діячем студентської громади. У міжвоєнний період роботи Н. Хасевича експонувалися на 35-ти виставках у Львові, Берліні, Празі, Чикаго, Лос-Анджелесі. Нагороджений багатьма міжнародними відзнаками: премією Ватикану (1931), дипломом Варшавської академії прикладних мистецтв (1932), призом міжнародної виставки гравюр у Варшаві (1937). Після закінчення навчання працював учителем у с. Дюксин. Член ОУН із 1930-х рр. У липні 1941 р. переїхав до Рівного, де працював референтом відділу мистецтв окружної управи, ілюстрував газету «Волинь», працював мировим суддею Деражненського р-ну (1.05.1942 – весна 1943). У лавах збройного підпілля із весни 1943 р. Член редколегії пропагандистських видань ОУН і УПА, зокрема, журналів «До зброї», «Український перець», «Хрін» та ін. Співробітник референтури пропаганди крайового проводу ОУН на ПЗУЗ, а з весни 1948 р. водночас керівник графічної ланки крайового проводу ОУН на ПЗУЗ, провідний графік збройного підпілля ОУН, автор багатьох агітаційних матеріалів, бофонів, ескізів нагород тощо. В умовах підпілля підготував групу фахових граверів. Член УГВР. Відзначений двічі Бронзовим хрестом заслуги (11.10.1945, 14.10.1947), Срібним хрестом заслуги (6.06.1948), Золотим хрестом заслуги (15.03.1952) та медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах». Загинув в оточений криївці на господарстві Л. Стацюка, застрелився, щоб живим не потрапити в руки ворога. 9.02.2018 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам’яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у м. Київ нагороди передані Світлані Кожебаткіній, племінниці Ніла Хасевича – «Бея»[180].
  • Шухевич Роман Йосипович («Батько», «Білий», «Василь», «Гриць», «Дзвін», «Жар», «Зайчик», «Мамай», «Р.Лозовський», «Старий», «Степан», «Тарас Чупринка», «Тур», «Туча», «Чернець», «Чумак», «Шуб», «Шух», «Щука», «К-121/7-С», «4», «171», «205», «315», «553», «777»; 30.06.1907, м. Львів – 05.03.1950, с. Білогорща біля Львова). Народився в сім'ї інтелігентів. В 1917-1925 рр. навчався у Філії Львівської Академічної гімназії, на дорожно-мостовому відділенні Львівської політехніки (1926-1934). Водночас – у Львівській консерваторії. Був активним членом «Пласту» та різних спортивних товариств. Член УВО (1925), ОУН (1929). В 1928-1929 рр. проходив військову службу у Польській армії. Брав участь в атентатах, зорганізованих УВО та ОУН. В 1930-1934 рр. очолював бойову референтуру Крайової екзекутиви ОУН. В’язень польських тюрем (1934-1937). Після звільнення за амністією проживав у Львові, де заснував рекламну фірму «Фама». У жовтні 1938 р. організував фінансову допомогу для діяльності Карпатської Січі, займався відправкою членів ОУН на Закарпаття для організації боротьби з угорцями. В грудні 1938 р. перейшов на Закарпаття, де створив Генеральний штаб національної оборони Карпатської України, брав активну участь у боях з угорською армією. В 1939 р. перебрався в Австрію, а потім у Польщу (м. Данціґ), де координував організаційними зв’язками із Західною Україною. 10 лютого 1940 р. обраний членом Революційного Проводу ОУН та призначений Крайовим провідником ЗОУЗ. Учасник нарад II Великого Збору ОУН у квітні 1941 р. Командував Дружинами українських націоналістів – легіоном добровольців у складі вермахту в 1941-1942 рр. В 1941 р. став членом Державного правління в уряді Ярослава Стецька. Після закінчення контракту українських легіонерів, втік з-під німецького арешту і перейшов у підпілля. З травні 1943 р. – член Бюро Проводу ОУН, а в серпні на III Надзвичайному Великому Зборі ОУН обраний Головою Бюро Проводу. У вересні 1943 р. призначений Головним командиром УПА. В липні 1944 р. обраний Головою Генерального Секретаріату УГВР та Секретарем військових справ. Займав ці пости до дня загибелі під час військово-чекістської операції в с. Білогорща біля Львова. Генерал-хорунжий УПА; відзначений Бронзовим хрестом заслуги (14.10.1947), Золотим хрестом бойової заслуги 1-го класу (7.07.1950) та Золотим хрестом заслуги (7.07.1950). 14.10.2017 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам’яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у Львові нагороди передані Марії Шухевич-Трильовській, дочці та Юрію Шухевичу, сину Романа Шухевича – «Тараса Чупринки»[181].

Срібний хрест заслуги[ред. • ред. код]

  • Бабій Ярослав Миколайович («Богдан», «Шах»; 1914, с. Великий Говилів Теребовлянського р-ну Тернопільської обл. – 30.06.1947, с. Драгоманівка Козівського р-ну Тернопільської обл.). Освіта – середня: навчався у Тернопільській та рогатинській гімназіях. Працював вчителем. Голова місцевого осередку товариства «Відродження». Член ОУН з часів польської окупації. Переслідуваний поліцією за націоналістичну діяльність, а в 1933 р. – поранений. На нелегальному становищі з 1940 р. У березні 1941 р. арештований НКВС, однак втік під час конвоювання з Копичинців до Теребовлі та продовжував діяти у підпіллі. Керівник районного проводу ОУН (1941-1942), організаційний референт (1942-­02.1944), а відтак керівник (1944­-1947) Тернопільського окружного проводу ОУН. Загинув у бою з військово-чекістською групою МДБ. Відзначений Срібним хрестом заслуги (25.08.1947)[182].
  • Бандура Федір Пилипович («Іскра»; 1925, с. Поділля Галицького р-ну Івано-Франківської обл. – 13.10.1950, с. Діброва Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл.). Член Юнацтва ОУН із 1941 р. Стрілець УПА (1944-1945). Рисівник та маляр осередку пропаганди Львівського обласного (1945-1946), а відтак Рогатинського окружного (1946-1948) проводів ОУН, керівник техзвена Рогатинського окружного осередку пропаганди ОУН (1948-1950). Загину у бою з опергрупою МДБ. Старший вістун УПА (?); відзначений Срібним хрестом заслуги (25.07.1950). 1.12.2017 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам’яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у м. Галич Івано-Франківської обл. нагорода передана Василю Бандурі, племіннику Федора Бандури – «Іскри»[183].
  • Безпалько Осип Миколайович («Андрій», «Задорожний», «Іван», «Остап»; 1914, с. Золочівка Золочівського р-ну Львівської обл. – 3.08.1947, с. Теля­че Підгаєцького р-ну Тернопільської обл.). Закінчив Золочівську гімназію, член Пласту у Золочеві, член Юнацтва ОУН в гімназії, член ОУН, політв’язень польських тюрем (1933), заарештований польською поліцією у червні 1934 р., засуджений до 5 років ув’язнення, вийшов на волю 11.03.1937 р. Заступник керівника (1937-09.1939), керівник (літо 1940-1941) Золочівського окружного проводу ОУН, керівник Кіровоградського обласного проводу ОУН (1942-1943), організатор відділів УПА в Холодному Яру, член крайового проводу ОУН Південно-східних українських земель (1943-1944), важко поранений на Кіровоградщині у 1944 р. Керівник Подільського крайового проводу ОУН (03.1946-08.1947), згодом також командир Воєнної округи УПА «Лисоня». В бою зі спецгрупою НКВС заги­нув, застрелився у криївці. Поручник, майор УПА (посмертно); відзначений Срібним хрестом заслуги (11.10.1952)[184].
  • Бей Василь Іванович («Бескид», «Вадим», «Василенко», «Василенко Улас», «Гулий», «Євшан», «Молдаван», «Титар», «Ткач», «Улас», «ДД», «43», «111», «112», «287», «303», «7266»; 3.03.1922, с. Литвинів Підгаєцького р-ну Тернопільської обл. – 23.05.1952, біля с. Чернихів Зборівського р-ну Тернопільської обл.). Освіта – незакінчена вища: закінчив Бережанську гімназію, навчався на медичному факультеті Львівського державного університету (1939-1941). Член Юнацтва ОУН із кінця 1930-х рр. Влітку 1941 р. арештований гестапо, однак через брак доказів за 2 тижні звільнений. Референт Юнацтва Тернопільського обласного проводу ОУН (1943 – літо 1944), переведений у референтуру пропаганди обласного проводу, про­водив вишкіл пропагандистів (03.-04.1945), керівник Чортківського окружного проводу ОУН (04.-05.1945), референт пропаганди Подільського крайового проводу ОУН (06.1945-08.1947), керівник Подільського крайового проводу ОУН і командир ВО 3 «Лисоня» (08.1947-02.1951, 11.1951-05.1952). 8.02.1951 р. захоплений у полон, погодився на співпрацю з окупантом. Повернувшись у підпілля, зізнався в арешті і був реабілітова­ний рішенням Проводу ОУН (15.05.1952). Сотник-політвиховник (22.05.1952); відзначений Золотим хрестом заслуги (25.07.1950), Срібним хрестом заслуги (6.06.1948)[158]. 
  • Бондарчук Михайло Васильович («Дем’ян», «Клим», «Омельян», «Стемид», «Усатовський», «Устим», «1625»; 1919, с. Мислині Горохівського р-ну Волинської обл. – 23.06.1949, с. Олізарів Горохівського р-ну (за ін. версією – в лісі біля с. Баїв Луцького р-ну) Волинської обл.). Народився у сім’ї священика. Освіта – незакінчена вища: навчався в духовній семінарії. Член ОУН із 1938 р. У серпні 1940 р. арештований Управління НКВС Львівської під час нелегального переходу радянсько-німецького кордону та завербований в агенти під оперативним псевдом «Попович». Після звільнення уникаючи співпраці з органами НКВС перейшов на нелегальне становище. Повідомив Провід ОУН про контакт з органами НКВС і отримав реабілітацію та дозвільна подальшу діяльність в межах Організації. Вояк української допомогової поліції (1941), вчитель старших класів у м. Горохові. Керівник Горохівсько-Володимирського військового надрайону УПА (1942-?), керівник Луцького окружного проводу ОУН (12.1944-?). Загинув у бою з військово-чекістської групою МДБ. Поручник-політвиховник УПА (22.01.1948, 14.10.1951); відзначений Бронзовим хрестом заслуги (11.10.1945) та Срібним хрестом заслуги (16.10.1948)[185].
  • Василик Ярослав Олексійович («Грім», «Якір»; 1922, с. Вікно Городенківського р-ну Івано-Франківської обл. – 9.08.1946, біля с. Спас Коломийського р-ну Івано-Франківської обл.). Освіта – незакінчена вища: навчався у Львівській політехніці. Член ОУН із 1940 р. Керівник Городенківського повітового (1944), референт пропаганди Коломийського окружного (1945-08.1946) проводів ОУН, редактор повстанської газети «За волю». Загинув, натрапивши на засідку опергрупи Яблунівського РВ УМВС. Відзначений Срібним хрестом заслуги (23.08.1948)[186].
  • Вірлик Петро Іванович («Береговий», «Гай», «Їж»; 1917, с. Гологори Золочівського р-ну Львівської обл. – 16.02.1945, с. Гологірки Золочівського р-ну Львівської обл.). Освіта – незакінчена вища: закінчив Золочівську гімназію «Рідної Школи», а в роки німецької окупації навчався у Львівському медичному інституті. Член ОУН. Керівник Золочівського окружного проводу ОУН (1943 – 02.1945). Загинув у криївці під час облави. Відзначений Срібним хрестом заслуги (25.04.1945)[187].
  • Водоставська Надія Володимирівна («Уляна»; 1924, с. П’ядики Коломийського р-ну Івано-Франківської обл. – 27.10.1946, с. Кийданці Коломийського р-ну Івано-Франківської обл.). Освіта – середня: закінчила Коломийську гімназію. Член ОУН. Друкарка Косівського повітового проводу ОУН (1944), референт УЧХ Коломийського надрайонного проводу ОУН (1945), зв’язкова Коломийського окружного проводу ОУН (1945-10.1946). Загинула під час сутички з чекістсько-військовою групою. Відзначена Срібним хрестом заслуги (23.08.1948). 5.12.2017 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам’яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА в Івано-Франківську нагорода передана Ларисі Стефанко, племінниці Надії Водоставської – «Уляни»[188].
  • Гаврилик Петро Михайлович («Верховинець», «Крук», «Шістка»; 1921, с. Стрільбичі Старосамбірського р-ну Львівської обл. – 26.11.1949, в околиці сіл Райнова та Гуманець Старосамбірського р-ну Львівської обл.). Освіта – незакінчена середня: закінчив народно школу в рідному селі та 3 курси учительської семінарії. Член ОУН із 1940 р. Працював у фінансовому відділі УЦК. Організаційний референт Старосамбірського міського проводу ОУН (1943), референт пропаганди Старосамбірського районного проводу ОУН (12.1944-09.1945), тимчасово виконував обов’язки референта пропаганди Стрілківського районного проводу ОУН (І пол. 1945 р.). Референт пропаганди (1946-11.1949) та одночасно виконуючий обов’язки керівника (03.-06.1949) Самбірського надрайонного проводу ОУН. Відзначений Срібним хрестом заслуги (20.10.1951)[189].
  • Галаса Василь Михайлович («В’юн», «Ганя», «Горпина», «Зенон», «О. Левенко», «Назар», «В. Назаревич», «Орлан», «Орест», «Рак», «З. Савченко», «Д. Стрибун», «Тиміш», «Тома», «Щербаченко», «І І», «ППШ», «Ф», «ФФФ», «155», «201», «515», «5х5», «1648», «3248», «55555»; 12.11.1920, с. Білокриниця Підгаєцького р-ну Тернопільської обл. – 5.10.2002, м. Київ). Член ОУН (11.1937), районний провідник Юнацтва ОУН (1938-1939), заарештований польською поліцією 10.05.1939 р., ви­йшов на волю 16.09.1939 р. Учасник повстанських загонів у вересні 1939 р. на Бережанщині. Заарештований НКВС 11.11.1939 р., вийшов на волю у червні 1940 р., невдовзі перейшов у підпілля. Рефе­рент пропаганди (07.-09.1941), а згодом керівник (09.1941-01.1942) Тернопільського повітового проводу ОУН. Керівник Тернопільського (01.1942-06.1942), Чортківського (06.1942-01.1943) та Бережанського (01.1943-05.1943) окружних проводів ОУН, керівник Перемиського обласного проводу ОУН (05.1943-1945), заступник керівника і референт пропаганди крайового проводу ОУН Закерзоння (05.1945-09.1947), співробітник ГОСП (осінь 1947 – 05.1948), провідник ОУН ПЗУЗ (05.1948-07.1953), член УГВР (?-07.1953) і Проводу ОУН (07.1950-07.1953), в. о. командира УПА-Північ (1952-1953). Полковник-політвиховник УПА (06.1953); відзначений Срібним хрестом заслуги (7.10.1946) та Золотим хрестом заслуги (25.07.1950). Затриманий спецгрупою МДБ 11.07.1953 р. біля с. Ямпіль Білогірського р-ну Хмельницької обл., в’язень тюрем МДБ і КДБ в Києві, засуджений 10.06.1958 р. до 10 років ув’язнення, помилуваний 10.06.1960 р., вийшов на волю, автор спогадів[162]. 
  • Гнатюк Любов Антонівна («Біла», «Верба», «Квітка», «Русалка»; 1921, с. Гаразджа Луцького р-ну Волинської обл. – 25.07.1945, с. Тоболи Камінь-Каширського р-ну Волинської обл.). Народилася у сім’ї селян. Член ОУН. У вересні 1940 р. остерігаючись арешту органами НКВС перейшла на нелегальне становище. Провідниця жіночої сітки Ковельського окружного (1941-1943), Волинського обласного (1943-?) проводів ОУН, шеф відділу УЧХ ВО «Турів» (08.1943-11.1944), шеф відділу УЧХ ЗГ № 33 (1.11.1944-?), провідниця жіночої сітки ОУН Північно-західного краю «Москва» (1944-1945). Загинула в бою з внутрішніми військами НКВС. Відзначена Срібним хрестом заслуги (8.10.1945). 18.04.2018 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам’яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у смт. Колки Маневицького р-ну Волинської обл. нагорода передана на зберігання у Волинський краєзнавчий музей[190].
  • Гонтар Хризанф («Кузьменко», «Професор», «Семен», «С. К.», «Старий», «Д-27», «27»; бл. 1895, СУЗ – 10.01.1951, с. Звиняч Чортківського р-ну Тернопільської обл.). Освіта вища. У міжвоєнні роки працював учителем в гімназії м. Горохів на Волині. У збройному підпіллі ОУН із 1943 р. Суспільно-політичний референт Горохівсько-Володимирського окружного проводу ОУН (1943 – ІІ пол. 1944). Восени 1944 р. переведений в Галичину. Співробітник пропагандистського осередку «Зелений гай» крайового проводу ОУН ЗУЗ (осінь 1944), Головного осередку пропаганди ОУН (1944 – літо 1945), де, зокрема, активно працював у складі редакцій журналів «Повстанець» та «Український перець». Співробітник осередку пропаганди Подільського крайового проводу ОУН (1945-1951) і водночас референт пропаганди Чортківсько-Бережанського окружного проводу ОУН (1947-1948). Член УГВР (?-1951). Редактор друкованих видань Подільського крайового проводу ОУН, зокрема, журналів «Хрін», «Жорна», «До волі», «Підпільне слово», «Революціонер-пропагандист», «Малі друзі», «За Україну» та ін. Автор пропагандистських праць та художніх творів «Му-І», «Му-ІІ», «Двигнем» (2 частини), «Проекти 64-ий і 158-ий» та ін. Загинув у криївці. Відзначений Срібним хрестом заслуги (25.08.1947)[191].
  • Горук Василь Іванович («Едвард», «Карпо», «Савич», «Скиба», «Сковорода», «ав/3»; 1920, с. Балинці Снятинського р-ну Івано-Франківської обл. – 6.01.1948, с. Ясенів-Пільний Городенківського р-ну Івано-Франківської обл.). Освіта – середня: закінчив Коломийську гімназію. Член Юнацтва ОУН. Вишкільник Юнацтва Коломийського окружного проводу ОУН (1943), референт Юнацтва (1944), організаційний референт (1944), а відтак керівник (10.1944-08.1945) Косівського повітового проводу ОУН, керівник Городенківського надрайонного проводу ОУН (08.1945-01.1948). Загинув у бою з військово-чекістською групою МДБ. Відзначений Срібним хрестом заслуги (23.08.1948).[192]
  • Гоцій Василь («Вир», «Волос», «Жест», «Марс», «Орлик», «Тиміш», «Чорний»; 1914, с. Боброїди Жовківського р-ну Львівської обл. – 21.03.1946, біля с. Сопіт Сколівського р-ну Львівської обл.). Член товариства «Просвіта» та ОУН з 1930-х рр. У 1937 р. заарештований польською поліцією та засуджений до 3 років ув’язнення, вийшов на волю у вересні 1939 р. У 1939-1941 рр. – на еміграції, звідки повернувся на початку війни. Керівник Жовківського повітового проводу ОУН (1941), організатор і керівник друкарні Проводу ОУН «Прага» (осінь 1941 – осінь 1943), організатор та технічний керівник підпільної радіостанції «Самостійна Україна» («Вільна Україна», криптонім «Афродита») у Карпатах (осінь 1943 – 04.1945), керівник технічного звена ГОСП (04.1945-03.1946). Відзначений Срібним хрестом заслуги (22.11.1947)[193].
  • Дидик Галина Тимофіївна («Анна», «Варка», «Ксеня», «Молочарка», «Стефа», «Тиха»; 17.04.1912, с. Шибалин Бережанського р-ну Тернопільської обл. – 24.12.1979, м. Христинівка Черкаської обл.). Освіта – середня: навчалась у Бережанській гімназії (1920-1924) та Бережанській вчительській гімназії (1924-1931). Член «Пласту» (кін. 1920-х рр.), «Союзу українок» (1934), ОУН (1935). Заарештована НКВС 24.12.1939 р., звільнена з тюрми у травні 1940 р. та перейшла на нелегальне становище. Під час німецької окупації жила у Львові, де утримувала конспіративну квартиру Проводу ОУН. Провідниця жіночої сітки ОУН (1943-1945) та референт УЧХ Тернопільського обласного проводу ОУН (1944-03.1945), слухач пропагандивного вишколу в с. Конюхи Козівського р-ну Тернопільської обл. (03.1945), утримувач конспіративних квартир та зв’язкова Р.Шухевича – «Тараса Чупринки» (03.1945-03.1950). Заарештована 5.03.1950 р. у Білогорщі під Львовом. Засуджена 1.12.1951 р. до 25 років ув’язнення, яке відбувала у Верхньоуральській, Владимирській тюрмах (Росія) та інших місцях. Звільнена 24.03.1971 р. через хворобу. Похована у м. Бережани. Відзначена Бронзовим Хрестом заслуги (25.04.1945) та Срібним Хрестом заслуги (22.11.1947)[194].
  • Духович Прокіп Омелянович («Дар», «Іван», «Мар’ян», «Маріян», «Петро», «25», «254», «123-Б», «132-Б», «Ч-2», «2-2», «1/1»; 21.07.1920, с. Крилос Галицького р-ну Івано-Франківської обл. – 18.11.1950, в лісі біля с. Бережниця Калуського р-ну Івано-Франківської обл.). Освіта – середня: закінчив Станіславську гімназію, відтак торгівельну школу у м. Станіславів. Працював книговодом в Союзі кооперативів у Галичі (1941), а відтак головним бухгалтером. Член ОУН із 1938 р. Співробітник референтури СБ з 1943 р. Референт СБ (за ін. даними – слідчий СБ) надрайонного проводу ОУН (1944-1945), заступник коменданта СБ Калуського окружного проводу ОУН (1945), субреферент з агентурної роботи СБ Станіславського окружного проводу ОУН (1945-07.1946), референт СБ Станіславського надрайонного (07.1946-08.1948), Калуського окружного (08.1948-11.1950) проводів ОУН. Загинув у сутичці з оперативно-військовою групою в лісовому масиві ур. Глибокий потік. Поручник СБ (16.08.1948); відзначений Бронзовим хрестом заслуги (2.09.1948), Срібним хрестом заслуги (20.10.1951)[195].
  • Дякон Ярослав Андрійович («Дмитро», «Дон», «Мирон», «Семен»; 2.02.1913, с. Дев’ятники Жидачівського р-ну Львівської обл. – 9.11.1948, біля с. Шпильчина Перемишлянського р-ну Львівської обл.). Освіта середня спеціальна. За фахом – учитель. Член товариств «Пласт», «Луг». Член ОУН. Політв’язень польських тюрем (31.10.1937-9.03.1938). Референт Юнацтва (1934-1936), а відтак провідник (1939-1941) Бібрецької повітової екзекутиви ОУН, керівник Львівського окружного проводу ОУН, організаційний референт Львівського обласного проводу ОУН (1942-1943), референт Служби безпеки Львівського обласного/крайового (1943-1947) проводів ОУН, референт Служби безпеки Проводу ОУН (01.1947-11.1948). Майор СБ, полковник СБ (6.06.1948); відзначений Срібним хрестом заслуги УПА (22.11.1947). Загинув у криївці[196].
  • Дяченко Михайло Васильович («Гомін», «Марко Боєслав», «М. Б.», «Славобор», «Б-С2», «Б-333», «738»; 25.03.1910, с. Боднарів Калуського р-ну Івано-Франківської обл. – 23.02.1952, біля с. Дзвиняч Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл.). Освіта – незакінчена вища: закінчив Станиславівську українську гімназію (1930), навчався на юридичному факультеті Львівського університету ім. Яна Казимира (1931-?). Активний діяч товариств «Пласт», «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар». Керівник молодіжного крила «Соколу» (1934), голова «Кооперативи Здоров’я» в Боднарові (1937), директор молочарні с. Боднарів. Член ОУН із 1932 р. Політв’язень польських тюрем (1934-1935, 17.06.1937-22.09.1937, 1939). Співробітник осередку пропаганди Станіславського обласного / Карпатського крайового проводів ОУН (1944-1949), референт пропаганди Станіславського окружного (07.1948 – поч. 1949), Карпатського крайового (кін. 1949 – 02.1952) проводів ОУН. Член УГВР. Редактор підпільних видань: часопису «До чину», газети «Шлях перемоги» (1945-1947) та журналу «Чорний ліс» (1947-1950). Загинув у криївці «Чорна печера» в ур. Хубена під час бою з опергрупою УМДБ. Відзначений Срібним хрестом заслуги (23.08.1948)[197].
  • Зарицька (у заміжжі – Сорока) Катерина Миронівна («Калина», «У. Кужіль», «Легенда», «Маня», «Монета», «Ори­ся»; 3.11.1914, м. Коломия Івано-Франківської обл. – 29.08.1986, м. Волочиськ Хмельницької обл.). Закінчила гімназію сс. Василіянок у Львові (1932), студентка Львівської політехніки (1932-1934 і 1941-1943), де здобула диплом інженера геодезії. Член «Пласту» у Львові, ОУН (1930), член бойово-розвідувального відділу КЕ ОУН ЗУЗ (1932-1934). Заарештована польською поліцією 8.11.1934 р., засуджена на Варшавському про­цесі (18.11.1935-13.01.1936) до 8 років ув’язнення (згодом замінено на 6, а відтак на 4 роки); засуджена на Львівському процесі (25.05.-27.06.1936) до 5 років ув’язнення (згодом замінено на 2,5 роки); вийшла на волю у 05(12).1938 р. Політв’язень тюрми НКВС (03.1940-06.1941). Крайова провідниця жіночої сітки ОУН ЗУЗ (1941-1943), організатор і керівник УЧХ на ЗУЗ (1943-1945), нагороджена Срібним хрестом заслуги УПА (25.04.1945), член почту Р. Шухевича (1945-1947), співробітник головного осередку пропаганди ОУН (1946-1947). Затримана МДБ 21.09.1947 р., засуджена до 25 років таборів, вийшла на волю 21(22).09.1972 р. із забороною повернення в Західну Україну. Перепохована на Личаківському цвинтарі у Львові[198].
  • Іванило Михайло Іванович («Вишня», «Мирон», «Семен», «1013»; 1921, с. Черче Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл. – 4.12.1951, с. Явче, Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл.). Освіта середня. Активний діяч товариств «Просвіта», «Луг», «Рідна школа». Член ОУН із 1940 р. Організаційний референт (1945-1946), референт пропаганди (1946-1948), а відтак керівник (08.1948-12.1951) Рогатинського окружного проводу ОУН. Загинув, потрапивши на засідку військ МДБ. Відзначений Срібним хрестом заслуги (5.07.1951)[199].
  • Кедринський Юліан Васильович («Жмурко», «Кармелюк», «Крегулець», «Оса»; 1926, с. Підлипці Золочівського р-ну Львівської обл. – 4.11.1950, с. Вербляни Яворівського р-ну Львівської обл.). Народився у сім’ї священика. Освіта – незакінчена середня: навчався в Академічній гімназії у Львові. Член Юнацтва ОУН, звеневий (1941), керівник Юнацтва ОУН в Академічній гімназії (1941-?). Активний діяч Виховної спільноти української молоді («Пласту»; 1941-?). Навесні 1944 р. скерований в старшинську школу УПА «Олені», яку успішно закінчив у липні 1944 р. Після повернення на Львівщину продовж двох місяців лікувався в околицях с. Дмитре на Щиреччині. Політвиховник Городоцько-Миколаївського тактичного відтинку (осінь 1944), військовий референт Щирецького районного проводу ОУН (кін. 1944 – 1945), кущовий провідник ОУН на Щиреччині (1945), організаційний референт Щирецького районного проводу ОУН (1945 – кін. 1946), інструктор підстаршинського вишколу провідників теренових клітин ТВ «Асфальт» (літо-осінь 1946), організаційний референт Щирецького надрайонного проводу ОУН (кін 1946 – 1947). У 1947 р. переведений на роботу в СБ. Пройшов два десятиденних вишколи СБ (1947, 05.1948). Слідчий референтури СБ (кін. 1947 – поч. 1948), а відтак референт СБ (поч. 1948 – сер. 1949) Городоцького надрайонного проводу ОУН, референт СБ, а згодом одночасно і керівник Яворівського надрайонного проводу ОУН (сер. 1949 – 11.1950). Загинув у бою з прикордонниками під час відступу з блокованого облавниками господарства Олексія Борового на прис. Калитяки. Тіло забране ворогом до Немирова, де закопане у невідомому місці. Булавний УПА (22.01.1946), хорунжий СБ (22.01.1948); відзначений Срібним хрестом заслуги (5.07.1951)[200].
  • Ковалюк Василь Іванович («Діоген», «Іскра», «Лірник»; 1909, с. Старі Кути Косівського р-ну Івано-Франківської обл. – 02.1951, Івано-Франківська обл.). Освіта – середня спеціальна: закінчив бухгалтерські курси, працював бухгалтером Союзу кооперативів у м. Косів. Член ОУН. Суспільно-політичний референт Кутського районного (1943), суспільно-політичний референт Косівського повітового (1944), організаційний референт Косівського надрайонного (1945-1949) проводів ОУН, керівник техзвена референтури пропаганди (1949-1950), а відтак референт пропаганди (1950-02.1951) Коломийського надрайонного проводу ОУН. Загинув у бою з опергрупою МДБ. Відзначений Срібним хрестом заслуги (23.08.1948)[201].
  • Ковжук Яків Іванович («Батько», «Боя», «Давид», «Карпо», «К-о», «Північ», «Семен», «Сивий», «Старий», «Тарас»; 1902, с. Воротнів Луцького р-ну Волинської обл. – 19.01.1952, прис. Підновина с. Радянське Млинівського р-ну Рівненської обл.). За фахом – ветеринар. Активний громадсько-політичний діяч, член товариств «Просвіта», «Сільський господар», кооперативного руху. Організатор товариства «Українська жінка» та дитячого садочку у селі. Член ОУН із 1930-х рр. У жовтні 1939 р. під фіктивними документами на ім’я німця Петера Штрауса виїхав на еміграцію у м. Холм (Польща), звідки додому повернувся восени 1941 р. Культосвітній референт Луцького районного проводу ОУН (?), керівник Острозького районного проводу ОУН (1946-?) і водночас пункту зв’язку Проводу ОУН біля с. Радянське Млинівського р-ну. Член УГВР (?-1952). Відзначений Золотим хрестом заслуги (5.03.1952), Срібним хрестом заслуги (6.06.1948), двічі Бронзовим хрестом заслуги (14.10.1947, 23.10.1948). Загинув в оточеній криївці на господарстві Й. Шмиги, застрелився, щоб живим не потрапити в руки ворога. 24.11.1996 р. на місці загибелі Я. Ковжука стараннями сина Івана Ковжука споруджена символічна могила. 1.12.2017 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам’яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у м. Луцьку нагороди передані Галині Коробовій-Ковжук, онуці Якова Ковжука – «Карпа»[13]. 
  • Когут Федір Іванович («Берест», «Богдан Калина», «Директор», «Карась», «Лікар», «Професор», «Улас» («Б. Улас»), «І. Федорович»; 1896, с. Терпилівка Підволочиського р-ну Тернопільської обл. – 7.10.1951, на межі Яремчанського і Надвірнянського р-нів) Освіта – вища: закінчив Київський та Празький університети, вчитель-гуманітарій. З 1920 р. жив на еміграції. У 1940 р. працював викладачем української мови в середній школі м. Косів. Співробітник Українського комітету у м. Косові (1941-1944). Редактор газети «В бій» – друкованого органу Косівського повітового проводу ОУН (1941), працівник осередку пропаганди Станиславівського обласного (1944-1945), Карпатського крайового (1945-1951) проводів ОУН і водночас заступник референта пропаганди Карпатського крайового проводу ОУН (1950-10.1951). Формально член ОУН із серпня 1946 р. Член УГВР. Працівник редакцій підпільних видань КОП КК, автор 17 брошур. Загинув у сутичці з агентурно-бойовою групою відділу 2-Н УМДБ Станіславської обл. на пункті зв’язку. Відзначений Срібним хрестом заслуги (23.08.1948)[202].
  • Комар Іван Пилипович («Калина», «Олесь», «Шелест»; 1916, с. Лука Велика Тернопільського р-ну Тернопільської обл. – 23.05.1952, біля с. Чернихів Зборівського р-ну Тернопільської обл.). Керівник Тернопільського районного (1943-1944) та Тернопільського повітового/надрайонного (поч. 1944 – 1947) проводів ОУН, організаційний референт (1947-1949), а відтак керівник (09.1949-1952) Тернопільського окружного проводу ОУН. Поручник-політвиховник (22.01.1952); відзначений Срібним Хрестом заслуги (15.06.1952), Бронзовим Хрестом заслуги (2.09.1947), медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах» (22.01.1949)[203].
  • Комановський Орест Львович («Клим», «Орко»; 1918, с. Бортники Тлумацького р-ну Івано-Франківської обл. – 29.04.1948, біля с. Буківна Тлумацького р-ну Івано-Франківської обл.). Член ОУН із 1940 р. Співробітник референтури СБ Тлумацького повітового/надрайонного (1944-1945), референт СБ Отинійського районного (1946-04.1948) проводів ОУН. Загинув, натрапивши на засідку військово-чекістської групи. Відзначений Срібним хрестом заслуги (6.06.1948)[204].
  • Кононович Федір Григорович («Дунай», «Павло», «Скала», «Циган»; 10.06.1916, с. Нивиці Радехівського р-ну Львівської обл. – 10.03.1953, с. Нивиці Радехівського р-ну Львівської обл.). Народився у сім’ї місцевих селян Григорія та Теклі Кононовичів. Освіта – 6 класів народної школи. Одружений з Катериною Король (1943), з якою виховував сина. Член ОУН із 1937 р. За націоналістичну діяльність затримувався польською поліцією. У 1938 р. призваний на строкову службу до Польської армії, служив в артилерійському підрозділі, де отримав ступінь старшого стрільця. Учасник німецько-польської війни (09.1939), під час якої потрапив до полону. Звільнений у 1941 р. Служив в комісаріаті української поліції у Львові, де отримав ступінь вістуна. За передачу зброї підпіллю ОУН заарештований гестапо (1943), однак був звільнений боївкою ОУН за підробленими документами. Скерований на Волинь, де пройшов військовий вишкіл. Співробітник спецвідділу зв’язку при Проводі ОУН (14.11.1943-20.03.1944), охоронець Головного Командира УПА Романа Шухевича (20.03.1944-04.1945). У березні 1945 р. з групою охоронців скерований на Закерзоння для підготовки запасного укриття для Головного Командира УПА. Командир боївки зв’язку (04.1945-10.1947) і одночасно керівник техзвена (літо 1946 – 09.1947) при Крайовому проводі ОУН Закерзоння, охоронець Р. Шухевича (10.1947 – літо 1948), керівник Бібрецького районного проводу ОУН (літо 1948 – ?) і одночасно відповідальний за пункт зв’язку Проводу ОУН (літо 1948 – кін. 1952). Загинув у криївці. Застрелився, щоб живим не потрапити в руки ворога. Відзначений Срібним хрестом заслуги (22.11.1947)[205].
  • Кудра Володимир Пантелеймонович («Бурлака», «Заграва», «Орест», «Р.», «Р. Бурлака», «Ром.», «Роман», «Старий», «ТМР»; 1922, с. Малий Омеляник Луцького р-ну Волинської обл. (тепер – у складі м. Луцьк) – 8.07.1955, с. Сушки Коростенського р-ну Житомирської обл.). Народився у бідній селянській сім’ї. Освіта середня. Закінчив садівничо-городницькі та педагогічні курси. Працював слюсарем на авторемонтній базі у м. Луцьк. Член ОУН із 1939. Належав до товариств «Січ» та «Господарської служби України». У 1941-1943 рр. – керівник кущового проводу ОУН, а відтак референт СБ Луцького районного проводу ОУН. Командир чоти сотні УПА «ім. Коновальця» (03.1943-03.1944), загону в з’єднанні «Базар» (1944). Учасник кількох рейдів УПА у Житомирську та Хмельницьку обл. У березні 1944 р. відряджений на Холмщину. Керівник Коростенського повітового/надрайонного (1944-1945), заступник керівника Житомирського окружного (01.-09.1945) проводів ОУН. Провідник Житомирської округи ОУН «Схід» (09.1945-1955) та  керівник збройного підпілля ОУН у Київській та Житомирській областях (кін. 1949 – 07.1955). Загинув при спробі прорватися з оточення. Поручник УПА (14.10.1951); відзначений Сріб­ним хрестом заслуги (15.06.1952), Бронзовим хрестом бойової за­слуги (15.07.1952), медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах» (15.07.1952)[108].
  • Куровицький Адам Григорович («Сірий»; 1916, передм. Лани м. Стрий Львівської обл. – 27.01.1950, с. Зарудці Жовківського р-ну Львівської обл.). Член ОУН (1938). Провідник Стрийського окружного проводу ОУН (07.1943 – не раніше 02.1944). Політвиховник ВО «Маківка» (1944). Керівник Самбірського окружного (поч. 1945), а після реорганізації 1945 р. – Самбірського надрайонного (весна 1945 – 1946) проводів ОУН. Організаційний референт Дрогобицького окружного проводу ОУН (не раніше 04.1946 – не пізніше 07.1947), референт пропаганди Львівського крайового проводу ОУН (1947), керівник Сокальського окружного проводу ОУН (1947-01.1950). Булавний-політвиховник УПА (25.09.1944); відзначений Срібним хрестом заслуги (25.07.1950)[206].
  • Лащук Іван Лук’янович («Петро»; 22.03.1931, с. Руденко Радехівського р-ну Львівської обл. – ?). Освіта – незакінчена середня. Закінчив 7 класів НСШ у с. Хмільно Радехівського р-ну (1947) та навчався у Львівській фельдшерсько-акушерській школі (1.09.1947-12.1949). Член молодіжної сітки ОУН у рідному селі. На нелегальному становищі від 20.05.1950 р. Бойовик керівників Бродівського районного (05.-07.1950), Бродівського надрайонного (07.1950-10.1950) та Золочівського окружного (11.1950-06.1951) проводів ОУН. У червні 1951 р. скерований на Волинь для розбудови оунівського підпілля, де виконував функції керівника Горохівського районного проводу ОУН (06.-08.1951). Відзначений Срібним хрестом заслуги (5.07.1951). 9.08.1951 р. у бою з облавниками неподалік від с. Антонівка Берестечківського р-ну Волинської обл. був тяжко поранений та захоплений у полон. Перебував а лікуванні у м. Луцьку. 30.08.1951 р. заарештований Управлінням МДБ Волинської області. Перебував під слідством у тюрмах Луцька та Львова. 18.02.1952 р. ВТ військ МДБ Львівської обл. засуджений за ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР на 25 років ВТТ з обмеженням у правах на 5 років та конфіскацією майна. Рішенням Комісії Президії ВР СРСР по розгляду дій на осіб відбуваючих покарання за політичні, посадові і господарські злочини від 16.07.1956 р. звільнений 9.08.1956 р. Рішенням Президії ВР СРСР від 31.01.1957 р. знову заарештований 19.02.1957 р. 29.05.1964 р. народним судом Торбєєвського р-ну засуджений за ст. 108 ч. 1 КК РРФСР на 3 роки позбавлення волі. Звільнений у 1979 р. Реабілітований 23.04.1992 р.[207]
  • Легкий Григорій Йосипович («Борис», «Б-с», «Ж-38», «30», «200», «300», «0009»; 21.06.1922, с. Слов’ятин Бережанського р-ну Тернопільської обл. – 20.10.1950, біля с. Шешори Косівського р-ну Івано-Франківської обл.). Освіта – середня: закінчив Станиславівську гімназію. Одружений. Член Юнацтва ОУН із 1938 р. Пропагандист Станиславівського повітового проводу ОУН (1941), організаційний референт, а відтак військовий референт Городенківського повітового проводу (1942), субреферент Юнацтва ОУН (1943),  суспільно-політичний референт (1943-03.1944), організаційний референт (03.1944-02.1945), а відтак керівник (02.1945-10.1950) Коломийського окружного проводу ОУН, субреферент пропаганди Карпатського крайового проводу ОУН (07.-10.1950). Загинув у бою з опергрупою відділу 2-Н УМДБ біля г. Корметура. Відзначений Срібним хрестом заслуги(23.08.1948). 1.12.2017 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам’яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у м. Галич Івано-Франківської обл. нагорода передана Петрові Легкому, брату Григорія Легкого – «Бориса»[208].
  • Лепкалюк Ірина Миколаївна («Леся», «Орися», «Хмара»; 1924, с. Старий Косів Косівського р-ну Івано-Франківської обл. – 3.08.1947, с. Нижній Вербіж Коломийського р-ну Івано-Франківської обл.). Освіта – середня: закінчила Коломийську гімназію. Член ОУН. Референт жіночої сітки Косівського повітового проводу ОУН (1944), провідниця жіночої сітки ОУН (1944) і одночасно референт УЧХ (кін.1944-1945) Коломийського окружного проводу ОУН (1944), субреферент пропаганди Коломийського окружного проводу ОУН (осінь 1946 – 08.1947). Загинула, натрапивши на засідку опергрупи Печеніжинського РВ МДБ. Відзначена Срібним хрестом заслуги (23.08.1948)[209].
  • Липова Ганна Данилівна («Тамара»; 1918, смт. Нові Стрілища Жидачівського р-ну Львівської обл. – 10.03.1946, с. Дички Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл.). Активний член товариств «Просвіта» та «Союз українок», організатор дитячих садків в регіоні. Член ОУН із 1939 р. Референт УЧХ Рогатинського районного а відтак Рогатинського надрайонного проводів ОУН (1944-1945), розвідниця та санітарка збройного підпілля ОУН (1946). Загинула підірвавшись на гранаті разом із облавниками. Відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (08.1946) та Срібним хрестом заслуги (25.07.1950)[113].
  • Лопатинський Юрій Дем’янович («Калина», «Шейк»; 12.04.1906, м. Тернопіль – 16.11.1982, м. Гантер, штат Нью-Йорк, США). Нарподився у сім’ї священика. Освіта – незакінчена вища: закінчив Львівську академічну гімназію (1926), навчався на юридичному факультеті Львівського університету, студіював медицину у Франції та Австрії. Член «Пласту» – 1 курінь ім. П. Конашевича-Сагайдачного (Львів). Пройшов строкову військову службу у Польській армії, де закінчив школу підхорунжих. Член УВО та ОУН, учасник вищих стар­шинських курсів для членів ОУН у Німеччині. Член Штабу Карпатської Січі (1938-1939), командир підстаршинської школи в Хусті, поручник. Учасник ІІ ВЗ ОУН в Кракові (31.03.-3.04.1941). Старшина куреня «Нахтіґаль» (весна-осінь 1941), виконував спеціальні доручення Проводу ОУН у Берліні (1941-1943). Заарештований гестапо 23.04.1943 р., в’язень концентраційного табору Заксенгавзен, вийшов на волю 20.10.1944 р. У грудні 1944 р. десантувався в Україні, як кур’єр ЗП УГВР. Член ГВШ УПА (1945). На еміграції в Західній Німеччині з кінця 1945 р. Член ЗЧ ОУН (1945-1948), ЗП УГВР (з 1948), заступник керівника Місії УПА за кордоном (з 1947), керівник Військового Центру при ЗП УГВР (1949-1952). Проживав у США, довголітній голова Об’єднання колишніх вояків УПА, співзасновник і член видавничого комітету «Літопису УПА», член дирекції видавництва «Пролог» у Нью-Йорку, член Організації Однодумців ОУН(з) у США. Похований на цвинтарі в Саут-Баунд-Бруку (штат Нью-Джерсі). Майор (?), підполковник (28.07.1950) УПА; відзначений Срібним хрестом заслуги (20.10.1951)[210].
  • Маєвський Анатолій Васильович («Гребля», «Гриць», «Данило», «Євтух», «Знаний», «Іно», «Йовта», «Карпо», «Микола», «П.», «Софрон», «Соснус», «Старий», «Уліян», «Ульян», «ИНО», «77», «006», «127», «179», «257», «259», «940», «0405»; 1918, с. Кустин Рівненського р-ну Рівненської обл. – 19.08.1955, с. Здовбиця Здолбунівського р-ну Рівненської обл.). Освіта – незакінчена вища. Член ОУН із 1938 р. Комендант Костопільського надрайону ВО «Заграва» (на 10.1943), політичний референт, а відтак референт СБ Рівненського надрайонного проводу ОУН (1944-1945), керівник Рівненського окружного проводу ОУН (1945-1955), заступник крайового провідника ПЗУЗ (1952-1955). Сотник СБ (22.01.1948); відзначений Срібним хрестом заслуги (8.10.1945), Золотим хрестом заслуги (15.06.1952) та медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах». Загинув у криївці. Щоб не потрапити живим в руки ворога, застрелився[172].
  • Михнюк Олена Тимофіївна («Зеня»; 1926, с. Рожнів Косівського р-ну Івано-Франківської обл. – 11.07.1950, с. Вербовець Косівського р-ну Івано-Франківської обл.). Член ОУН. Референт УЧХ Печеніжинського районного проводу ОУН (1945-1946), працівник техзвена референтури пропаганди Коломийського окружного проводу ОУН (1947-07.1950). Оточена облавниками застрелилася, щоб живою не потрапити в руки ворога. Відзначена Срібним хрестом заслуги (23.08.1948)[211].
  • Николишин Володимир Олексійович («Титар», «Чайка», «К-8», «124»; 1924, с. Помонята Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл. – 28.06.1950, прис. Манівщина с. Кунинець Збаразького р-ну Тернопільської обл.). Освіта – незакінчена середня: під час німецької окупації навчався у Бережанській гімназії. У підпіллі одружився на подрузі Ользі Борейко – «Стефі» (01.1947). В УПА з поч. 1944 р. Закінчив старшинську школу УПА «Олені» (07.1944), скерований у ВО 3 «Лисоня». В СБ ОУН із 1945 р. Співробітник (1945-1946), шеф канцелярії (1946-10.1947) референтури СБ Подільського крайового проводу ОУН, референт СБ Тернопільського надрайонного (8.10.1947-09.1949), Тернопільського окружного (09.1949-06.1950) проводів ОУН. Загинув внаслідок зради у бою з опергрупою МДБ. Сотник СБ (30.06.1950); відзначений Срібним хрестом заслуги (5.07.1951), медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах» (10.10.1948). 12.10.2017 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам’яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у Львові нагорода передана Євгенії Бучинській, племінниці Володимира Николишина – «Титара»[212].
  • Палинюк Василь Миколайович («Гуцуляк», «Крук», «Ненаситець», «Х-12», «0-27», «0-9»; 29.03.1903, с. Соколівка Косівського р-ну Івано-Франківської обл. – 8.04.1953, м. Київ). Член ОУН із червня 1937 р. Зв’язковий до Косівського районного проводу ОУН (1940-1941). 4.06.1941 р. затриманий прикордонниками 95 загону НКВС біля радянсько-угорського кордону в Жаб’євському р-ні та переданий для слідства до Надвірнянського РВ НКДБ. Утримувався у Станіславівській в’язниці, звідки втік у перші дні німецько-радянської війни. Волосний харчовий ОУН у Косівському р-ні (10.1941-1943), господарчий референт Косівського повітового (08.1943-09.1944), керівник Косівського районного (10.1945-12.1949), організаційний референт Косівського надрайонного (12.1949-06.1952) проводів ОУН. 25.06.1952 р. захоплений у полон опергрупою відділу 2-Н УМДБ. 21.01.1953 р. Військовою Колегією Верховного Суду СРСР засуджений до ВМП – розстрілу. Страчений у Лук’янівській в’язниці. Відзначений Срібним хрестом заслуги (23.08.1948)[213].
  • Позичанюк Йосип Іванович («Євшан», «Богдан Рубайгада», «Стожар», «Назар Чубенко», «Устим Чубенко», «Шаблюк», «Шугай»; 1913, смт. Дашів Іллінецького р-ну Вінницької обл. – 22(21).12.1944, в лісі біля с. Юшківці Жидачівського р-ну Львівської обл.). Закінчив літературно-мовний факультет Ніжинського університету соціального виховання (1934), активний у комсомольському і письменницькому житті УСРР. Восени 1939 р. скерований у Західну Україну, де невдовзі встановив контакт з українським підпіллям і став членом ОУН. Учасник похідних груп ОУН, державний секретар міністерства інформації і пропаганди в Українському державному правлінні Я. Стецька. Заарештований гестапо у м. Васильків під Києвом (28.08.1941), в’язень тюрем у Львові та Кракові, концтабору. Звільнений за клопотанням української громадськості, зокрема митрополита Андрея Шептицького. Співробітник референтури пропаганди ОУН, у 1943-1944 рр. – редактор підпільних видань «За Самостійну Україну», «За Українську Державу», «Український перець», публіцист, письменник. Учасник ІІІ НВЗ ОУН (21-25.08.1943), член Головної ради. Учасник І Конференції поневолених народів Сходу Європи та Азії (21-22.11.1943), учасник І Великого збору Української головної визвольної ради, член УГВР, голова Бюро інформації УГВР. Підполковник-політвиховник УПА (посмертно), відзначений Срібним хрестом заслуги (11.10.1952, посмертно). Загинув у бою, похований у с. Юшківці[214].
  • Польовий Федір («Поль»; 1913, Кременецький р-н Тернопільської обл. – 15.10.1944, біля с. Липа Долинського р-ну Івано-Франківської обл.). Старшина польської армії. Член ОУН. В’язень польських тюрем (1937-1938). У 1939-1941 рр. – на еміграції на Холмщині, відповідальний в ОУН(м) за зв’язок з краєм (1940-1941). Керівник похідної групи ОУН(м) (1941), командир підстаршинської школи УПА «Дружинники» на Волині (літо 1943), начальник вишкільного відділу КВШ УПА і КВШ УПА-Північ (08.1943 – поч. 1944), командир старшинської школи «Лісові чорти» на Волині (10.1943-02.1944), старшинської школи «Олені» в Карпатах (04.-10.1944). Загинув у бою з внутрішніми військами НКВД. Хорунжий (?), поручник (26.01.1944), сотник (1.10.1944), майор (25.12.1944, 12.10.1952) УПА; відзначений Золотим хрестом бойової заслуги 2-го класу (25.04.1945), Срібним хрестом заслуги (11.10.1952).[33].
  • Примас Микола Антонович («Чумак»; агентурне псевдо в КДБ «Карпо»; 1921, с. Антонівці Шумського р-ну Тернопільської обл. – ?). Бойовик члена Проводу ОУН Василя Галаси – «Орлана». Відзначений Срібним хрестом заслуги (15.06.1952). Затриманий спецгрупою МДБ 11.07.1953 р. біля с. Ямпіль Білогірського р-ну Хмельницької обл. Пішов на співпрацю з ворогом. У вересні 1953 р. завербований органами МВС як агент під псевдонімом «Карпо». 23.05.1954 р., як спецагент КДБ, брав безпосередню участь у захопленні керівника збройного підпілля ОУН в Україні Василя Кука – «Леміша»[215].
  • Прокопишин Іван Йосипович («Бурлан», «Буря», «Модест», «Прокіп», «Григор», «БМ», «306», «343», «579», «1516», «1919»; 1921, с. Мирне Підгаєцького р-ну Тернопільської обл. – 6.11.1951, прис. Підболото біля с. Темногайці Шумського р-ну Тернопільської обл.). Освіта – середня. Закінчив Бережанську гімназію (1943). Референт Юнацтва Тернопільського обласного проводу ОУН (1943), другий організаційний референт Тернопільського обласного проводу ОУН (поч.1944 – весна 1945), організаційний референт Подільського крайового проводу ОУН (весна 1945 – 11.1951), неодноразово виконував обов’язки крайового провідника (2-га пол. 1947, з весни 1951); сотник-політвиховник УПА (20.10.1951); відзначений Срібним хрестом бойової заслуги 1-го класу (20.06.1952), Срібним хрестом заслуги (25.07.1950), Бронзовим хрестом заслуги (6.06.1948), медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах» (5.09.1950)[48].
  • Савчак Василь Миколайович («Андріан», «Арпад», «Блакитний», «Сокіл», «Сталь», «Старий», «С-20», «383/с», «7-3»; 23.03.1921, с. Ямниця Тисменицького р-ну Івано-Франківської обл. – 20.10.1950, біля с. Шешори Косівського р-ну Івано-Франківської обл.). Освіта – середня: закінчив народну школу у селі та Станиславівську гімназію. Член Юнацтва ОУН із 1936 р. Референт Юнацтва (1940-1943) Станиславівського обласного, організаційний референт Станиславівського окружного (1943-03.1944), керівник Коломийського окружного (03.1944-02.1945), провідник Буковинського окружного (03.1945-05.1950), організаційний референт Карпатського крайового (07.-10.1950) проводів ОУН. Загинув у сутичці з опергрупою відділу 2-Н УМДБ на схилі г. Корметура. Відзначений Бронзовим хрестом заслуги (25.04.1945) та Срібним хрестом заслуги (23.08.1948)[216].
  • Савицька (у заміжжі – Голояд, Дребот) Галина Омелянівна («Ганна», «Марта» («Марта І»), «Марта Гай», «Оксана», «Ярина», «Р.», «25»; 30.06.1922, м. Львів – 2.01.2003, м. Київ). Народилася в сім’ї службовців. Дитин­ство пройшло в польському містечку Баранові над Віслою, де навчалась у польській школі та гімназії у Тарнові. Член ОУН (1939). З приходом більшовиків восени 1939 р. – на еміграції. У 1940 р. вийшла заміж за Мирона Голояда – «Влодка», який загинув 1.11.1944 р. на посту заступника референта СБ Проводу ОУН. Провідниця звена жіночої сітки у складі Личаківського районного проводу ОУН м. Львова та вишкільник УЧХ (1943-03.1944), заступник референта УЧХ Львівського обласного проводу ОУН (11.1944-02.1945), провідниця жіночої сітки та референт УЧХ Перемиського окружного проводу ОУН (02.-09.1945), Зв’язкова для окремих доручень Львівського крайового проводу ОУН (10.1945-02.1946), на лікуванні у Львові (02.1946-04.1945), співробітниця референтури пропаганди Львівського крайового (05.1946-05.1947), Львівського окружного (05.-10.1947), Яворівського надрайонного (10.1947) проводів ОУН, референт пропаганди Яворівського надрайонного проводу ОУН (11.1947-04.1949), виконувала окремі доручення при Львівському окружному проводі (04.-09.1949), технічний працівник ГОСП та зв’язкова Петра Федуна – «Полтави» (09.1949-6.05.1950). Автор збірки поезій «До зорі» (1950), збірки оповідань «Люди підпілля» (1950) та брошури «В’язень». Затримана співробітниками МГБ 6.05.1950 р. у Львові під час спроби зв’язатися з Романом Шухевичем – «Тарасом Чупринкою». Засуджена Військовим трибуналом військ МВД Львівської області 3-4.04.1951 р. за ст.ст. 20-54-1а, 54-11 КК УРСР до 25 років виправно-трудових таборів та 5 років позбавлення у правах. Термін ув’язнення відбувала у Володимирській тюрмі та Мордовських таборах. Звільнена 20.08.1964 р. Мешкала в м. Бурштин Галицького р-ну Івано-Франківської обл. Брала активну участь у громадському житті. Член Національної спілки письменни­ків України (1995), лауреат журналістської премії ім. Петра Полтави. Реабілітована 20.06.1995 р. Померла в Києві, де й похована. Відзначена Срібним хрестом заслуги УПА (6.06.1948)[217].
  • Самчук Зиновій Дмитрович («Александер», «Котляр», «Кочегар», «Шварц», «0152»;  1919, с. Садів Луцького р-ну Волинської обл. – 30.09.1949, с. Хорів Локачинського р-ну Волинської обл.). Член Торчинського районного проводу ОУН (1940-?). В лавах УПА з літа 1943 р. Начальник організаційно-персонального відділу ШВО «Завихост» УПА-Північ (1944-?), керівник Брестського окружного (1944-1945), організаційний референт Луцького окружного (1945-?), керівник Володимир-Волинського надрайонного (1948-09.1949) проводів ОУН. Загинув у криївці разом із дружиною на господарстві місцевого жителя Полянчука. Поручник-політвиховник УПА (22.01.1948); двічі відзначений Срібним хрестом заслуги (8.10.1945, 16.10.1948). 1.12.2017 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам’яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у м. Луцьку нагороди передані Василеві Лакодею, онуку Зиновія Самчука – «Шварца»[218].
  • Сказінський Ілярій Михайлович («Богданович», «Кравців», «Крига», «Тимчук», «СВУ»; 1921, с. Мшана Зборівського р-ну Тернопільської обл. – 28.10.1951, м. Чортків). Референт пропаганди Зборівського повітового проводу ОУН (1943), заступник референта пропаганди Бережанського окружного проводу ОУН (08.1943-06.1944), політвиховник куреня командира «Романа» (06.-09.1944), політвиховник куреня командира «Яструба» (09.-10.1944) і заступник політвиховника ВО «Лисоня» (06.-09.1944), начальник 6-го (політвиховного) відділу ВШВО «Лисоня» (3.10.1944-08.1946). Співробітник організаційної референтури Подільського крайового проводу ОУН (1946-1948), організаційний референт (06.1948-09.1949), а відтак керівник (09.1949-05.1951) Чортківсько-Бережанської округи ОУН. Захоплений у полон 2.05.1951 р., засуджений до смертної кари через повішання. Старший булавний-виховник, хорунжий-виховник (15.04.1945), поручник-виховник (22.01.1946); відзначений Срібним хрестом заслуги (15.06.1952), Бронзовим хрестом заслуги (5.09.1950), Вирізненням в наказі КВШ УПА-Захід (1.01.1946)[219].
  • Скасків Ярослав Григорович («Крук», «Моряк», «Мороз»; 24.08.1922, с. Божиків Бережанського р-ну Тернопільської обл. – 19.07.1944, с. Старі Стрілища Жидачівського р-ну Львівської обл.). Освіта – незакінчена вища: закінчив Бережанську гімназію, навчався на хіміко-технологічному факультеті Львівського політехнічного інститут і водночас заочно – на економічному факультеті Сільськогосподарської академії в Подєбрадах (Чехія). Працював на Львівській шкіряній фабриці. Провідник Юнацтва ОУН у м. Львові (1941), керівник Юнацтва ОУН Львівського обласного проводу ОУН (поч. 1942 – др. пол. 1942) провідник Юнацтва ОУН Крайового проводу ОУН ЗУЗ (2 пол. 1942 – 1944). Організатор та керівник військових вишколів для Юнацтва ОУН в час його розформування (весна 1944), керівник Львівського обласного проводу ОУН (06-07.1944). Загинув у бою з німецьким каральним відділом. Похований у с. Прибинь Перемишлянського р-ну Львівської обл. Відзначений Срібним хрестом заслуги (25.04.1945)[220].
  • Слободян Степан Петрович («Єфрем», «Клим», «-м», «Via 0-5», «05», «12», «0-5»; 1923, с. Синьків Заліщицького р-ну Тернопільської обл. – 18.11.1950, біля с. Бережниця Калуського р-ну Івано-Франківської обл.). Навчався у гімназії м. Станиславів. Обласний військовий референт Юнацтва ОУН Тернопільщини (1942-1944), політвиховник старшинської школи «Олені» (04.-05.1944), начальник політвиховного відділу штабу ВО 4 «Говерля» (08.1944-07.1946) і одночасно співробітник осередку пропаганди Карпатського крайового проводу ОУН (1945-1946), референт пропаганди (07.1946-06.1949), а відтак керівник (06.1949-11.1950) Карпатського крайового проводу ОУН та член Проводу ОУН (1950). Загинув в оточеній криївці. Застрелився, щоб не потрапити живим у руки ворога. Старший булавний (?), хорунжий-виховник (15.04.1945), поручник-виховник (22.01.1946), сотник-політвиховник (18.11.1950) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (22.01.1946), Срібним хрестом заслуги (23.08.1948) та Вирізненням у наказі КВШ УПА-Захід (1.01.1946)[137].
  • Степанюк Олександр Тимофійович («Богун», «Вавилонський», «Марта», «Матвій», «Мефодій», «Прохор», «Санько», «Тетеря», «Тихон», «1015», «1230», «12302», «1915»; 1921, с. Стеблі Ко­вельського р-ну Волинської обл. – 5.05.1952, с. Малий Глухів Радомишльського р-ну Житомир­ської обл.). Навчався у Ковельській гімназії, де вступив в ОУН. Із жовтня 1939 р. працював лісником у Скулинському лісництві Ковельського р-ну Волинської обл. Заступник командира боївки ОУН (з весни 1943), організаційно-мобілізаційний референт Ковельського районного проводу ОУН (1943 – весна 1944), керівник Ковельського районного (весна 1944 – 1948) та Ковельського надрайонного (1948-1949), Білоруського окружного (1949-08.1950) проводів ОУН. 15.08.1950 р. разом з групою підпільників перей­шов на Житомирщину, де очолював Житомирський окружний провід ОУН (08.1950-05.1952). Стар­ший булавний, поручник-політвиховник УПА (14.10.1951). Відзначений Бронзовим хрестом заслуги (23.10.1948), Срібним хрестом заслуги (15.06.1952, посмертно). Загинув у бою з облавниками[221].
  • Сулятицький Мирослав Володимирович («Кривоніс», «Петро», «Спартак», «226»; 27.09.1921, с. Середній Березів Косівського р-ну Івано-Франківської обл. – 11.01.1948, с. Митків Заставнівського р-ну Чернівецької обл.). Освіта – середня: закінчив гімназію. Член ОУН. В лавах збройного підпілля ОУН з 1944 р. Перейшов есбістський вишкіл (1944). Районний референт СБ у Коломийській окрузі ОУН (1944). У 1944 р. переведений на Станиславівщину. Референт СБ Надвірнянського повітового/надрайонного проводу ОУН (1944-1945). У вересні 1945 р. переведений на Буковину. Референт СБ Буковинського окружного проводу ОУН (09.1945-01.1948). Загинув у сутичці з опергрупою відділу 2-Н УМДБ Чернівецької обл. Старший булавний (?), хорунжий СБ (23.10.1948); відзначений Срібним хрестом заслуги (6.06.1948) та Бронзовим хрестом бойової заслуги (1.11.1947)[143].
  • Тимосишин Петро Миколайович («Васька», «Юрко»; 1909, с. Нижній Вербіж Коломийського р-ну Івано-Франківської обл. – 10.05.1948, с. Верхній Вербіж Коломийського р-ну Івано-Франківської обл.). Член ОУН із 1931 р. У 1937 р. втік за кордон, перебував в Румунії та Австрії. Вояк Карпатської Січі (1938-03.1939). Захоплений у полон угорськими військовими, утримувався в концтаборі. Після звільнення працював у Німеччині. У 1944 р. повернувся до України. Друкар (1945-1946), а відтак референт пропаганди (1947-05.1948) Коломийського надрайонного проводу ОУН. Загинув у сутичці з чекістсько-військовою групою. Відзначений Срібним хрестом заслуги (23.08.1948)[222].
  • Федорук Юрій Антонович («Лемко»; 11.03.1921, с. Накваша Бродівського р-ну Львівської обл. – 30.07.1944, біля с. Дермань Здолбунівського р-ну Рівненської обл.). Народився у сім’ї священика. Освіта незакінчена вища – навчався на Вищих державних технічних фахових курсах у Львові (1942). Член ОУН із 1930-х рр. У 1941 р. закінчив підпільні курси «печаткарів» (фахівців із підробки документів). Організаційний референт крайового проводу Юнацтва ОУН ЗУЗ (1941-1942). У 1942 р. зголосився добровольцем для організаційної роботи в Східній Україні. Референт Юнацтва Дніпропетровського обласного проводу ОУН (1942-1943), референт Юнацтва крайового проводу ОУН ПівдСУЗ (1943 – весна 1944). Співробітник виховно-вишкільного відділу крайового військового штабу УПА-Південь (весна 1944), керівник Генеральної округи ОУН ОСУЗ (із весни 1944). Учасник відомого Гурбенського бою відділів УПА проти внутрішніх військ НКВС у квітні 1944 р. Загинув у бою з військами НКВС. Відзначений Срібним хрестом заслуги (8.10.1945, посмертно)[223].
  • Федун Петро Миколайович («Петро Полтава» («П. М. Полтава», «П. Полтава», «П. П.»), «Волянський» («П. Волянський», «Вол.»), «Зенон», «П. Савчук» («П. М. Савчук»), «Север», «75», «81», «99», «101», «123», «126», «143», «173», «175», «1000», «311-С», «811-С», «ММ», «Р-1197», «Р-17», «Р-35», «С-12»; 23.02.1919, с. Шнирів Бродівського р-ну Львівської обл. – 23.12.1951, біля с. Новошини Жидачівського р-ну Львівської обл.). Народився у сім’ї селян Миколи та Парасковії Федунів. Освіта – незакінчена вища. У червні 1940 р. примусово мобілізований до Червоної армії. Відбував службу у м. Павлограді на Дніпропетровщині в артилерійському полку. У травні 1941 р. закінчив курси командного складу Червоної армії в Одесі, отримавши офіцерське звання. Влітку 1941 р. потрапив у німецький полон, після звільнення з якого працював референтом УДК у Бродах (10.1941-04.1942). Член ОУН із 1930-х рр. Співробітник крайового проводу Юнацтва ОУН ЗУЗ (1942-03.1944) та редактор журналу «Юнак» (1943-1944), співробітник осередку «Зелений гай» референтури пропаганди Крайового проводу ОУН ЗУЗ (1944), комендант юнацької школи кадрів у Карпатах (05.-07.1944), співробітник референтури політичного вишколу Проводу ОУН (11.1944 – весна 1945), начальник політвиховного відділу КВШ УПА-Захід (1944-1946), референт пропаганди Карпатського крайового проводу ОУН (весна 1945 – 07.1945), співробітник референтури пропаганди Проводу ОУН (1945), референт пропаганди Проводу ОУН (1946-1951), начальник політвиховного відділу ГВШ УПА (1946-1949), керівник ГОСП (1946-1951) та Бюра інформації УГВР (1948-1951), член Проводу ОУН (із 6.07.1948) та УГВР (від 1950), заступник Головного Командира УПА (з 15.07.1950), заступник Голови Генерального Секретаріату УГВР (1951). Редактор періодичних видань збройного підпілля ОУН: «Ідея і чин» (1946-1947), «Самостійність» (1946-1948), «Бюро інформації Української Головної Визвольної Ради (УГВР)» (1948-1951), «Осередок пропаганди та інформації при Проводі Організації Українських Націоналістів (ОУН)» (1948-1951), автор понад сорока праць. Загинув у криївці, застрелився, щоб живим не потрапити в руки ворога. Старший булавний (1.10.1944), хорунжий-виховник (15.04.1945), поручник-виховник (30.06.1945), сотник-виховник (22.01.1946), майор (25.07.1950), полковник УПА (20.10.1951). Відзначений Срібним хрестом заслуги (22.11.1947), Золотим хрестом заслуги (1.11.1950), Золотим хрестом бойової заслуги І кл. (15.06.1952, посмертно), медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах»[179].
  • Фоя Людмила Адамівна («Квітнева», «Мала», «Марія Пе­релесник», «Оксана», «Тітка»; 3.09.1923, с. Топори Ружинського р-ну Житомирської обл. – 19.07.1950, Невірківський ліс Корецького р-ну Рівненської обл.). Народилася у сім’ї службовця (за ін. версією – сотника УНР). Із 1932 р. разом із батьками проживала на Київщині – у м. Сквира, а відтак – у м. Буча, з листопада 1941 р. – у м. Києві. Освіта – незакінчена вища. Член ОУН із серпня 1941 р. Зв’язкова та пропагандист Київського міського проводу ОУН. 24.01.1944 р. заарештована 2-м управлінням НКДБ УРСР у м. Києві, до 4.04.1944 р. перебувала під слідством. Завербована НКДБ в агентурну сітку під кличкою «Апрєльська» та скерована на викриття оунівського підпілля на Київщині. У травні 1945 р. зголосилася до СБ ОУН, залучена до оперативної гри проти НКДБ, внаслідок якої було знищено ряд радянських агентів. Працювала друкаркою при різних повстанських осередках. Редактор підпільного журналу «Молодий революціонер», автор художніх творів для дітей та юнацтва. Будучи оточена оперативно-військовою групою МДБ, застрелилася, щоб живою не потрапити в руки ворога. Відзначена Срібним хрестом заслуги (15.06.1952)[224].
  • Хасевич Ніл Антонович («Бей», «Джміль», «Зот», «Іван-2», «КВ-37», «Левко», «И.Панасенко», «Рибак», «Старий», «141», «301», «333», «3-14», «8510» («85-10»); 25.11.1905, с. Дюксин Костопільського р-ну Рівненської обл. – 4.03.1952, с. Сухівці Рівненського р-ну Рівненської обл.). Народився у сім’ї диякона-псаломщика. У підлітковому віці втратив ногу. Здобув вищу освіту у Варшавській академії прикладних мистецтв (1926-1935), де був активним діячем студентської громади. У міжвоєнний період роботи Н. Хасевича експонувалися на 35-ти виставках у Львові, Берліні, Празі, Чикаго, Лос-Анджелесі. Нагороджений багатьма міжнародними відзнаками: премією Ватикану (1931), дипломом Варшавської академії прикладних мистецтв (1932), призом міжнародної виставки гравюр у Варшаві (1937). Після закінчення навчання працював учителем у с. Дюксин. Член ОУН із 1930-х рр. У липні 1941 р. переїхав до Рівного, де працював референтом відділу мистецтв окружної управи, ілюстрував газету «Волинь», працював мировим суддею Деражненського р-ну (1.05.1942 – весна 1943). У лавах збройного підпілля із весни 1943 р. Член редколегії пропагандистських видань ОУН і УПА, зокрема, журналів «До зброї», «Український перець», «Хрін» та ін. Співробітник референтури пропаганди крайового проводу ОУН на ПЗУЗ, а з весни 1948 р. водночас керівник графічної ланки крайового проводу ОУН на ПЗУЗ, провідний графік збройного підпілля ОУН, автор багатьох агітаційних матеріалів, бофонів, ескізів нагород тощо. В умовах підпілля підготував групу фахових граверів. Член УГВР. Відзначений двічі Бронзовим хрестом заслуги (11.10.1945, 14.10.1947), Срібним хрестом заслуги (6.06.1948), Золотим хрестом заслуги (15.03.1952) та медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах». Загинув в оточений криївці на господарстві Л. Стацюка, застрелився, щоб живим не потрапити в руки ворога. 9.02.2018 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам’яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у м. Київ нагороди передані Світлані Кожебаткіній, племінниці Ніла Хасевича – «Бея»[180].
  • Якимович Надія Дмитрівна («Звенислава», «Надя», «Оксана», «Н.»; 1924, с. Волуйки Буського р-ну Львівської обл. – 8.09.1951, м. Болехів Івано-Франківської обл.). Зв’язкова крайового провідника ОУН Романа Кравчука – «Петра» (1944-1945), зв’язкова та друкарка Головного осередку пропаганди (1945-1951). Заарештована органами МДБ у Львові у серпні 1945 р. Втекла під час супроводу. Після перевірки СБ ОУН продовжувала діяти в складі ГОСП. Затримана важкопораненою 18.08.1951 р. у криївці в лісі між селами Якубів та Слобода-Долинська Долинського р-ну Івано-Франківської обл. Померла в лікарні. Відзначена Срібним хрестом заслуги (23.08.1948)[225].

Бронзовий хрест заслуги[ред. • ред. код]

  • Бійовська Наталя («Надія», «Надя»; 1923, м. Коломия Івано-Франківської обл. – 26.03.1947, с. Новоселиця Снятинського р-ну Івано-Франківської обл.). Член ОУН. Субреферент пропаганди Городенківського надрайонного проводу ОУН (?-03.1947). Загинула у криївці, розірвалася гранатою, щоб живою не потрапити в руки ворога. Відзначена Бронзовим хрестом заслуги (2.09.1948)[226].
  • Бондарчук Валерій Васильович («Гордий», «Гордій», «Палій», «Пилип», «Прісько», «Сизий», «Старий», «Степан», «42», «1920»; 1918, с. Мислині Горохівського р-ну Волинської обл. – 5.09.1950, с. Цегів Горохівського р-ну Волинської обл.). Народився у сім’ї священика. Освіта середня. За фахом – учитель. Член ОУН із 1937 р. Працював учителем. У кінці 1939 р. нелегально перейшов кордон на територію Польщі окуповану німцями. Мешкав у Кракові. . У серпні 1940 р. арештований Управління НКВС Львівської під час нелегального переходу радянсько-німецького кордону та завербований в агенти під оперативним псевдом «Тихий». Після звільнення уникаючи співпраці з органами НКВС перейшов на нелегальне становище. Повідомив Провід ОУН про контакт з органами НКВС і отримав реабілітацію та дозвільна подальшу діяльність в межах Організації. Влітку 1941 р. у складі Північної похідної групи повернувся на Волинь. Організатор української допомогової поліції в м. Луцьк (1941), комендант української допомогової поліції Луцької області (1942-1943). Керівник підпілля ОУН у м. Луцьку. Восени 1943 р. перед загрозою арешту Гестапо перейшов на нелегальне становище. Організаційно-мобілізаційний референт, а відтак керівник Ковельського окружного проводу ОУН (23.09.1944-24.08.1947). Через хворобу звільнився з посади. Після одужання – референт пропаганди крайового проводу ОУН на ПЗУЗ (1948-1950), керівник друкарні ОУН. Загинув у бою з оперативно-військовою групою МДБ. Тіло забране ворогом до Луцька. Місце поховання не відоме. Поручник-політвиховник УПА (22.01.1948); відзначений Бронзовим хрестом заслуги (11.10.1945)[227].
  • Бондарчук Михайло Васильович («Дем’ян», «Клим», «Омельян», «Стемид», «Усатовський», «Устим», «1625»; 1919, с. Мислині Горохівського р-ну Волинської обл. – 23.06.1949, с. Олізарів Горохівського р-ну (за ін. версією – в лісі біля с. Баїв Луцького р-ну) Волинської обл.). Народився у сім’ї священика. Освіта – незакінчена вища: навчався в духовній семінарії. Член ОУН із 1938 р. У серпні 1940 р. арештований Управління НКВС Львівської під час нелегального переходу радянсько-німецького кордону та завербований в агенти під оперативним псевдом «Попович». Після звільнення уникаючи співпраці з органами НКВС перейшов на нелегальне становище. Повідомив Провід ОУН про контакт з органами НКВС і отримав реабілітацію та дозвільна подальшу діяльність в межах Організації. Вояк української допомогової поліції (1941), вчитель старших класів у м. Горохові. Керівник Горохівсько-Володимирського військового надрайону УПА (1942-?), керівник Луцького окружного проводу ОУН (12.1944-?). Загинув у бою з військово-чекістської групою МДБ. Поручник-політвиховник УПА (22.01.1948, 14.10.1951); відзначений Бронзовим хрестом заслуги (11.10.1945) та Срібним хрестом заслуги (16.10.1948)[185].
  • Бондач Іван Афанасійович («Залізняк», «Юрко»; 1915, с. Буяни Луцького р-ну Волинської обл. – 28.02.1945, прис. Садівські Дубини Луцького р-ну Волинської обл.). Член ОУН із 1939 р. У роки першої більшовицької окупації перебував у підпіллі ОУН. Стрілець боївки Луцького районного проводу ОУН (літо 1941 – 1942), вишкільний військовик Луцького районного проводу ОУН (1942-?), референт СБ Луцького надрайонного проводу ОУН (?-02.1945). Загинув у бою з оперативно-військовою групою НКВС. Відзначений Бронзовим хрестом заслуги (11.10.1945). 1.12.2017 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам’яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у м. Луцьку нагорода передана Тетяні Жичук, племінниці Івана Бондача – «Юрка»[228].
  • Бохонько Григорій («Зінько», «Став»; 1913, с. Піддубці Луцького р-ну Волинської обл. – 6.08.1945 (за ін. версією – 14.07.1945), біля с. Піддубці Луцького р-ну Волинської обл.). Член «Пласту», керівник місцевого осередку «Просвіти». Член ОУН із 1937 р. Керівник Олицького районного (1939-11.1940), Піддубцівського повітового (11.1940-1941) проводів ОУН. Комендант української допомогової поліції у с. Піддубці (літо 1941 – 03.1943). У березні 1943 р. разом з усім особовим складом станиці прейшов в УПА. Керівник Луцького надрайонного проводу ОУН (весна 1943 – 08.1945). Загинув у бою з підрозділом внутрішніх військ НКВС. Відзначений Бронзовим Хрестом Заслуги (11.10.1945).[229]
  • Галицька Артемізія Георгіївна («Мі», «Мотря», «Федькович», «Юрко»; 1912, м. Садгора (тепер – у складі м. Чернівці) – 1985, м. Караганда, Казахстан). Освіта – вища: закінчила школу у м. Кишинів, вчительський інститут у м. Ботошани, 2 курси медицини. Працювала вчителем. Член ОУН із червня 1942 р. Працівник організаційної референтури Проводу ОУН (08.-12.1942), референт зв’язку між Галичиною і Буковиною Крайового проводу ОУН ЗУЗ (04.1943-11.1944), референт жіночої сітки Станиславівського обласного проводу ОУН (12.1944-01.1944). У березні 1944 р. скерована для організаційної роботи на Буковину. Керівник Буковинського обласного проводу ОУН (03.-12.1944). 29.12.1944 р. біля с. Васловівці Садгірського р-ну Чернівецької обл. тяжко пораненою захоплена у полон. 31.08.1945 р. Військовим трибуналом військ НКВС Чернівецької обл. засуджена до ВМП – розстрілу. 10.10.1945 р. Постановою Військової колегії Верхового суду СРСР ВМП замінена на 15 років ув’язнення. Каралася у Карагандинських таборів, звільнена у 1957 р. Проживала у Казахстані, померла. Відзначена Бронзовим хрестом заслуги (25.04.1945)[230].
  • Ганущак Юлія Йосипівна («Галичанка», «Марія»; 31.01.1915, с. Довпотів Калуського р-ну Івано-Франківської обл. – 5.08.1997, с. Довпотів Калуського р-ну Івано-Франківської обл.). Народилася у сім’ї селян Йосипа та Розалії Ганущак. Освіта – середня: закінчила семирічну початкову школу (1930), Дрогобицьку українську гімназію імені Івана Франка (1935), однорічний курс у Львівській вищій торговельній школі (1937). За фахом – учитель, рахівник. Член «Пласту» – 36-й курінь ім. Ольги Кобилянської (пізніше Людмили Старицької-Черняхівської). Член ОУН із весни 1941 р. Працювала вихователем у приватних садочках Калуша. Активний діяч громадського життя краю: секретар товариства «Відродження» у Калуші, організатор юнацьких гуртків «Союзу українок» і «Рідної школи» у селах Мостище, Болохів, Березниця, Збора, Верхня Калуського р-ну. В роки першої більшовицької окупації працювала вчителем у селах Верхня, а відтак – с. Мостище на Калущині. У квітні 1941 р. остерігаючись арешту органами НКВС перейшла на нелегальне становище та переховувалася і різних населених пунктах краю. Член Калуського повітового проводу ОУН (весна 1941 – осінь 1943). В роки німецької окупації працювала вчителем початкової школи у с. Довпотів. Навесні 1943 р. через переслідування гестапо перейшла в підпілля. Провідниця жіночої сітки Калуського окружного проводу ОУН (осінь 1943 – 02.1944), керівник жіночої сітки і одночасно референт УЧХ Станиславівського обласного проводу ОУН (02.-08.1944), провідниця (12.1944-02.1945), а відтак референт УЧХ (02.1945 – весна 1945) Дрогобицького обласного проводу ОУН, референт УЧХ Дрогобицького окружного проводу ОУН (весна 1945 – 06.1946). 3.06.1946 р. в наслідок зради захоплена військово-чекістською групою у с. Верхнє Синьовидне Сколівського р-ну. 19.06.1946 р. арештована МДБ УРСР. Під слідством перебувала у Дрогобичі та Києві. 1.11.1946 р. ВТ військ МВС Київської обл. засуджена за ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР на 10 років ВТТ з обмеженням у правах на 5 років. Термін покарання відбувала у таборах Мордовії, а відтак в Новосибірську. Звільнена 20.01.1956 р. та повернулася у рідне село, де померла і похована. Реабілітована 12.05.1995 р. Відзначена Бронзовим хрестом заслуги (25.04.1945)[231].
  • Гасин Олекса Іванович («Вовк», «Дор», «Іван Чорнота», «Лицар», «Олекса», «Старий», «Сук», «Тур», «Чорнота», «Юлько», «Л.», «010», «10», «601»; 18.07.1907, с. Конюхів Стрийського р-ну Львівської обл. – 30.01.1949, м. Львів). Закінчив Стрийську гімназію (1928), студент землемірного відділу факультету сухопутної і водної інженерії Львівської політехніки (1930-1935, з перервами через арешти). Служив у польській армії (06.1928-09.1929), закінчив школу підхорунжих польської армії (1929), отримав ступінь сержанта-підхорунжого (1931). Член Пласту, ОВКУГ, СУНМ, УВО, відтак ОУН (1929). Організаційний референт окружного проводу ОУН Стрийщини, окружний провідник (кін. 1933 – 01.1934, 1936). Крайовий провідник (II пол. 1934 – 1935). В’язень тюрем (30.11.1931, 10.1932, 07.1933, 20.01.-25.08.1934), табору у Березі Картузькій (28.08.-20.12.1935). Після звільнення зосередився на військовій роботі, виїхав за кордон, де працював у військовій референтурі ПУН (1938-1939), сотник. У співавторстві з полк. Євгеном Коновальцем опублікував «Військовий підручник» (Вінніпег, 1938). У 1940-1941 – член Революційного Проводу ОУН, керівник ряду військових вишколів у Кракові, заступник з оперативних справ начальника повстанського штабу ОУН (від 10.03.1940). Державний секретар (заступник міністра) військових справ УДП Ярослава Стецька (1941). Командир старшинської школи ОУН у Великих Мостах (1941). Коротко в’язень німецької тюрми у Дрогобичі (1942), звільнений звідти боївкою СБ ОУН. Військовий референт Проводу ОУН (весна 1943 – 01.1944, кін. 1945 – 1949), член Проводу ОУН (1947-1949), шеф Головного військового штабу УПА (12.1943-01.1944, кін. 1945 – 01.1949). Загинув неподалік головної пошти у Львові – застрілився, щоб не потрапити до рук ворога. Майор (?), полковник (22.01.1948), генерал-хорунжий (12.10.1952) УПА; відзначений Бронзовим хрестом заслуги (14.10.1947)[232].
  • Ґеник Дмитро Антонович («Віктор»; 1920, с. Нижній Березів Косівського р-ну Івано-Франківської обл. – 22.01.1946, с. Чернятин Городенківського р-ну Івано-Франківської обл.). Член ОУН. Слідчий референтури СБ (1944-1945), субреферент (1945-01.1946) Коломийського окружного проводу ОУН. Загинув у сутичці з опергрупою Городенківського РВ УНКВС. Відзначений Бронзовим хрестом заслуги (2.09.1948)[233].
  • Денега Микола Михайлович («Білий», «Грицько», «Кривавич», «Ярема»; 1925, с. Слобідка Більшівцівська Галицького р-ну Івано-Франківської обл. – 1955). Стрілець сотні УПА «Буйні» на Тернопільщині (05.08.1944), керівник Бурштинського районного проводу ОУН. 24.08.1954 р. захоплений у полон під час бою з опергрупою КДБ у с. Бабухів Рогатинського р-ну. Хорунжий СБ; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (1953) та Бронзовим хрестом заслуги (1953)[87].
  • Дидик Галина Тимофіївна («Анна», «Варка», «Ксеня», «Молочарка», «Стефа», «Тиха»; 17.04.1912, с. Шибалин Бережанського р-ну Тернопільської обл. – 24.12.1979, м. Христинівка Черкаської обл.). Освіта – середня: навчалась у Бережанській гімназії (1920-1924) та Бережанській вчительській гімназії (1924-1931). Член «Пласту» (кін. 1920-х рр.), «Союзу українок» (1934), ОУН (1935). Заарештована НКВС 24.12.1939 р., звільнена з тюрми у травні 1940 р. та перейшла на нелегальне становище. Під час німецької окупації жила у Львові, де утримувала конспіративну квартиру Проводу ОУН. Провідниця жіночої сітки ОУН (1943-1945) та референт УЧХ Тернопільського обласного проводу ОУН (1944-03.1945), слухач пропагандивного вишколу в с. Конюхи Козівського р-ну Тернопільської обл. (03.1945), утримувач конспіративних квартир та зв’язкова Р.Шухевича – «Тараса Чупринки» (03.1945-03.1950). Заарештована 5.03.1950 р. у Білогорщі під Львовом. Засуджена 1.12.1951 р. до 25 років ув’язнення, яке відбувала у Верхньоуральській, Владимирській тюрмах (Росія) та інших місцях. Звільнена 24.03.1971 р. через хворобу. Похована у м. Бережани. Відзначена Бронзовим Хрестом заслуги (25.04.1945) та Срібним Хрестом заслуги (22.11.1947)[194].
  • Дужий Петро Опанасович («Аркадій», «Арсен», «Віталій», «Дорош», «Орест», «Павлович», «Панасенко»; 7.06.1916, с. Карів Сокальського р-ну Львівської обл. – 24.10.1997, м. Львів). Закінчив гімназію, Академію зовнішньої торгівлі у Львові. Член ОУН (1932). Політв’язень польських тюрем (1934, 1938, 1939), член повітового проводу ОУН Томашівщини (1939-1941), учасник похідних груп ОУН (1941), заарештований німцями. Працівник організаційної референтури Проводу ОУН (1941-1942), організаційний референт і заступник провідника ОУН ПівдСУЗ у Дніпропетровську (1942-1943), заарештований німцями восени 1943, невдовзі втік. Референт пропаганди крайового проводу ОУН ЗУЗ (02.-10.1944), водночас організаційний референт крайового проводу ОУН ЗУЗ (07.-10.1944), референт пропаганди Проводу ОУН (10.1944-06.1945), член Проводу ОУН, редактор журналу Проводу ОУН «Ідея і чин» (1944-1945). Отруєний газом, у непритомному стані потрапив до рук НКВС 4.06.1945 р., засуджений до смертної кари, заміненої на 25 років таборів, вийшов на волю у 1960 р. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові. Відзначний Бронзовим хрестом заслуги (04.1945)[234].
  • Духович Прокіп Омелянович («Дар», «Іван», «Мар’ян», «Маріян», «Петро», «25», «254», «123-Б», «132-Б», «Ч-2», «2-2», «1/1»; 21.07.1920, с. Крилос Галицького р-ну Івано-Франківської обл. – 18.11.1950, в лісі біля с. Бережниця Калуського р-ну Івано-Франківської обл.). Освіта – середня: закінчив Станіславську гімназію, відтак торгівельну школу у м. Станіславів. Працював книговодом в Союзі кооперативів у Галичі (1941), а відтак головним бухгалтером. Член ОУН із 1938 р. Співробітник референтури СБ з 1943 р. Референт СБ (за ін. даними – слідчий СБ) надрайонного проводу ОУН (1944-1945), заступник коменданта СБ Калуського окружного проводу ОУН (1945), субреферент з агентурної роботи СБ Станіславського окружного проводу ОУН (1945-07.1946), референт СБ Станіславського надрайонного (07.1946-08.1948), Калуського окружного (08.1948-11.1950) проводів ОУН. Загинув у сутичці з оперативно-військовою групою в лісовому масиві ур. Глибокий потік. Поручник СБ (16.08.1948); відзначений Бронзовим хрестом заслуги (2.09.1948), Срібним хрестом заслуги (20.10.1951)[195].
  • Дяків Осип Васильович («Артем», «О. Гончарук», «Горновий», «Наум», «А. Осипенко», «Цвьочок», «Н.», «401», «605»,; 21.06.1921, с. Олесин Козівського р-ну Тернопільської обл. – 28.11.1950, біля с. Великополе Яворівського р-ну Львівської обл.). Народився у селянській сім’ї. Навчався у Бережанській гімназії (?-1939), Бережанській СШ №1 (1939-1940), на філологічному факультеті Львівського державного університету (1940) та заочно у Вищій школі політичних наук при Українському технічно-господарському інституті в Подєбрадах (Чехія, 1942-1944 рр.). Член ОУН з 1930-х рр. У вересні 1940 р. заарештований Бережанським РО НКВС. Засуджений Тернопільським обласним судом 30.01.1941 р. до 10 років виправно-трудових таборів. На початку німецько-радянської війни етапований у м. Бердичів на Житомирщині, звідки у липні 1941 р. під час бомбардування йому вдається втекти. Повернувшись додому, включився у підпільну працю в референтурі пропаганди Бережанського окружного проводу ОУН (08.1941-?). Член крайового проводу Юнацтва ОУН ЗУЗ, редактор журналу «Вісті», член редколегії журналу «Юнак» (05.1943-02.1944). Член крайового осередку пропаганди ОУН ЗУЗ (весна-осінь 1944), співробітник референтури політичного вишколу при Проводі ОУН (11.1944-07.1945), член Головного осередку пропаганди (08.1945-05.1948), редактор журналу «За українську державу». Референт пропаганди (водночас організаційний референт) (06.1948-11.1948), а відтак керівник (11.1948-11.1950) Львівського крайового проводу ОУН. Від літа 1949 р. – член проводу ОУН. Від літа 1950 р. – член УГВР і заступник голови ГС УГВР. Провідний публіцист українського визвольного руху. Загинув у бою зі спецвідділом МДБ. Сотник-виховник (23.05.1950), підполковник-політвиховник (28.11.1950); відзначений Бронзовим хрестом заслуги (5.12.1947), Золотим хрестом заслуги (1.11.1950). 8.10.2017 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам’яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у с. Бишки Козівського р-ну Тернопільської обл. нагороди передані Тетяні Лапці, племінниці Осипа Дяківа – «Горнового»[235].
  • Захарук Іван Танасійович («Галайда», «Сергій», «Сірий»; 1922, с. Пилипи Коломийського р-ну Івано-Франківської обл. – 08.1948, м. Івано-Франківськ). Член ОУН. Станичний провідник ОУН прис. Завоєли с. Космач Косівського р-ну (1944), керівник кущового проводу ОУН в Яблунівському р-ні (11.1944-09.1945), господарчий референт Кутського районного (1945), референт пропаганди Косівського надрайонного (05.1946-08.1948) проводів ОУН. 18.08.1948 р. захоплений у полон тяжкопораненим опергрупою Яблунівського РВ УМДБ  на прис. Завоєли с. Космач. Помер від ран у Станіславівській в’язниці. Відзначений Бронзовим хрестом заслуги (2.09.1948)[236].
  • Качорівський Роман Антонович («Рибак»; 30.03.1923, м. Городенка Івано-Франківської обл. – 4.05.1948, біля с. Нижній Березів Косівського р-ну Івано-Франківської обл.). Освіта – середня: навчався у Городенківській гімназії. Член Юнацтва ОУН із 1939 р. Організаційний референт Городенківського повітового (1941-1942), керівник Коломийського повітового (1942-1944), організаційний референт Коломийського окружного (1945-1946) проводів ОУН, в.о. керівника Коломийського надрайонного (1946-1947), референт пропаганди Коломийського окружного (1947-05.1948) проводів ОУН. Загинув у бою з військово-чекістською групою МДБ. Сотник УПА (?); відзначений Бронзовим хрестом заслуги (2.09.1948)[237].
  • Ковальчук Роман Михайлович («Тиміш», «К-31», «166»; 1918, смт. Яблунів Косівського р-ну Івано-Франківської обл. – 23.06.1949, біля с. Шешори Косівського р-ну Івано-Франківської обл.). Член ОУН із 1943 р. В СБ з 1945 р., пройшов вишкіл при референтурі СБ Карпатського крайового проводу ОУН (10.1945). Референт СБ (1945), субреферент СБ (12.1945-09.1947), а відтак знову референт СБ (09.1947-06.1949) Косівського надрайонного проводу ОУН. Загинув у бою з військово-чекістською групою МДБ. Хорунжий СБ (1948); відзначений Бронзовим хрестом заслуги (2.09.1948)[238].
  • Ковжук Яків Іванович («Батько», «Боя», «Давид», «Карпо», «К-о», «Північ», «Семен», «Сивий», «Старий», «Тарас»; 1902, с. Воротнів Луцького р-ну Волинської обл. – 19.01.1952, прис. Підновина с. Радянське Млинівського р-ну Рівненської обл.). За фахом – ветеринар. Активний громадсько-політичний діяч, член товариств «Просвіта», «Сільський господар», кооперативного руху. Організатор товариства «Українська жінка» та дитячого садочку у селі. Член ОУН із 1930-х рр. У жовтні 1939 р. під фіктивними документами на ім’я німця Петера Штрауса виїхав на еміграцію у м. Холм (Польща), звідки додому повернувся восени 1941 р. Культосвітній референт Луцького районного проводу ОУН (?), керівник Острозького районного проводу ОУН (1946-?) і водночас пункту зв’язку Проводу ОУН біля с. Радянське Млинівського р-ну. Член УГВР (?-1952). Відзначений Золотим хрестом заслуги (5.03.1952), Срібним хрестом заслуги (6.06.1948), двічі Бронзовим хрестом заслуги (14.10.1947, 23.10.1948). Загинув в оточеній криївці на господарстві Й. Шмиги, застрелився, щоб живим не потрапити в руки ворога. 24.11.1996 р. на місці загибелі Я. Ковжука стараннями сина Івана Ковжука споруджена символічна могила. 1.12.2017 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам’яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у м. Луцьку нагороди передані Галині Коробовій-Ковжук, онуці Якова Ковжука – «Карпа»[13]. 
  • Козак (за чол. – Коровіна) Ірина Михайлівна («Галина», «Орися», «Сира», «Лада»; 2.02.1919, с. Трибоківці Жидачівського р-ну Львівської обл. – 27.03.1992 р., м. Черкаси). Освіта – середня: закінчила Львівську гімназію сестер Василіянок. Член Юнацтва ОУН із 1937 р, активу ОУН із осені 1942 р. У квітні 1939 р. заарештована польською поліцією за участь у студентському Конгресі СУСОП, звільнена з тюрми у серпні того ж року. З приходом більшовиків у листопаді 1939 р. нелегально перейшла кордон і жила у Кракові. Закінчила курси друкарок і стенографісток при УДК та працювала друкаркою в політичній референтурі Проводу ОУН у Кракові (04.1940-08.1941). Керівник жіночих відділів Організації української націоналістичної молоді «Січ» (08.-09.1941). Вишкільник при крайовому проводі Юнацтва ОУН ЗУЗ (осінь 1942 – осінь 1943), референт УЧХ Львівського обласного проводу ОУН (05.1944-03.1945), виконувала спеціальні доручення Проводу ОУН (03.-05.1945). Заарештована органами НКГБ 16.05.1945 р. у Львові під час зустрічі зі зв’язковою. Звільнена 19.07.1945 р. з метою використання для захоплення провідних членів ОУН. На співпрацю з ворогом не пішла та перейшла на нелегальне становище. Повторно арештована 1.09.1945 р. Під слідством перебувала в тюрмах Львова та Києва. 10.07.1946 р. ВТ військ МВС Київської обл. засуджена за ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР на 10 років ВТТ з обмеженням у правах на 5 років та конфіскацією майна. Звільнена 6.02.1955 р. з Мінерального ВТТ. Реабілітована 27.06.1997 р. Відзначена Бронзовим хрестом заслуги (25.04.1945)[239].
  • Козьменко Дмитро Юрійович («Босак», «Григір», «Мартин», «Павленко»; 9.10.1918, смт. Печеніжин Коломийського р-ну Івано-Франківської обл. – 10.04.1950, Чернівецька обл.). Освіта – вища: закінчив початкову школу та Бучацький міссіонерський інститут ім. св. Йосафата (1933). Висвячений на священика. Парох с. Торське Заліщицького р-ну на Тернопільщині (кін. 1930-х). У 1939-1943 рр. працював учителем. Член ОУН із 1942 р. Співробітник організаційно-мобілізаційної референтури Чортківського окружного проводу ОУН (1944). У грудні 1944 р. переведений на Буковину. Організаційний референт Хотинського повітового/надрайонного (12.1944-03.1945), керівник Чернівецького надрайонного (08.1945-01.1950) проводів ОУН, одночасно в. о. організаційного референта Буковинського окружного проводу ОУН (1946-1947). 28.01.1950 р. у лісовому масиві на стику Вашковецького і Вижницького р-нів захоплений у полон опергрупою Вашковецького РВ УМДБ. Використовувався в оперативній комбінації МДБ, під час якої спробував втекти, однак був вбитий охоронцями. Лицар Бронзового хреста заслуги (12.06.1948)[240].
  • Комар Іван Пилипович («Калина», «Олесь», «Шелест»; 1916, с. Лука Велика Тернопільського р-ну Тернопільської обл. – 23.05.1952, біля с. Чернихів Зборівського р-ну Тернопільської обл.). Керівник Тернопільського районного (1943-1944) та Тернопільського повітового/надрайонного (поч. 1944 – 1947) проводів ОУН, організаційний референт (1947-1949), а відтак керівник (09.1949-1952) Тернопільського окружного проводу ОУН. Поручник-політвиховник (22.01.1952); відзначений Срібним хрестом заслуги (15.06.1952), Бронзовим хрестом заслуги (2.09.1947), медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах» (22.01.1949)[241].
  • Кривень Микола Васильович («Лесик», «Лесь»; 1922, с. Липівка Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл. – ?). Охоронець керівника Рогатинського надрайонного проводу ОУН Олексія Демського – «Шувара». 18.09.1954 р. у с. Кореличі Перемишлянського р-ну Львівської обл. захоплений у полон оперативною групою КДБ. Засуджений на 25 років ВТТ. Покарання відбував у Московській обл. У рідне село повернувся в 1970 р. Старший вістун УПА (1953); відзначений Бронзовим хрестом заслуги (1953)[242].
  • Кричун Микола Пилипович («Олексій», «Остап», «Старий», «Черемшина», «Юра», «16»; 1912, с. Дихтинець Путильського р-ну Чернівецької обл. – 8.04.1953, м. Київ). Освіта – 7 класів: закінчив семирічну школу. Пройшов строкову військову службу в румунській армії (04.1934-04.1936). Член ОУН із  серпня 1942 р. Станичний провідник ОУН с. Дихтинець. В’язень румунських тюрем (1942). Зв’язковий керівника Путильського районного проводу ОУН Степана Торака – «Тополі» (1943), керівник Путильського районного (04.-08.1944), Вижницького («Гірського») повітового/надрайонного (09.1944-05.1952) проводів ОУН. 27.05.1952 р. у лісі біля с. Люча Косівського р-ну Івано-Франківської обл. захоплений у полон оперативниками УМДБ Станіславської обл. за допомогою агента Романа Тучака – «Кірова». 20.01.1953 р. Військовою колегією Верховного суду СРСР засуджений до ВМП – розстрілу. Страчений у Лук’янівській в’язниці. Відзначений Бронзовим хрестом заслуги (12.06.1948)[243].
  • Кунанець Володимир Дмитрович («Інгул», «Прут», «Реут», «Пі-21»; пластове псевдо «Медведюшко»; 20.03.1913, с. Наконечне Перше Яворівського р-ну Львівської обл. – 2.04.1948, с. Бунів Яворівського р-ну Львівської обл.). Народився в сім’ї місцевих селян Дмитра та Марії Кунанців. Освіта – середня: закінчив народну школу ім. Шевченка в Яворові, навчався у Яворівській приватної українську гімназію ім. О. Маковея (1-7 класи), Львівській академічній гімназії (8 клас), студіював теологію у Львівській малій духовній семінарії, закінчив вчительські курси при Яворівській семінарії. За фахом – учитель. Одружений з Ольгою Панчишин. Член «Пласту» (XVII курінь юнаків ім. М. Драгоманова). Активний діяч громадсько-політичного життя Яворівщини, організатор концертів, вистав, фестин, курсів. Член ОУН, член повітової екзекутиви ОУН Яворівщини. Неодноразово затримувався польською поліцією (26.10.-16.12.1930), в’язень тюрми в Перемишлі (13.04.-13.07.1934), концтабору в Березі Картузькій (25.10.1934-20.09.1935). Засновник та провідний діяч видавничого концерну «Дешева книжка» у Львові (1935-1939). Восени 1939 р. виїхав на територію Польщі окуповану німцями і в рідні терени повернувся лише в червні 1941 р. Керівник Яворівського повітового/надрайонного (06.1941 – осінь 1946), Львівського окружного (осінь 1946 – 04.1948) проводів ОУН. Загинув у бою з підрозділом МГБ. Відзначений Бронзовим хрестом заслуги (5.12.1947)[244].
  • Лаврів Іван Васильович («Богун», «Мирон», «Нечай», «Юрко», «Ю.», «50», «555»; 1919, с. Белеїв Долинського р-ну Івано-Франківської обл. – 15.05.1949, біля с. Корчин Сколівського р-ну Львівської обл.). Освіта – середня. За фахом – педагог. Член ОУН з 1930-х pp., заарештований польською поліцією влітку 1938 p., 9.12.1938 р. Стрийським окружним судом засуджений до 6 років ув’язнення. Вийшов на волю у вересні 1939 р. Керівник Долинського повітового (09.1939 – кін. 1941), Калуського окружного (1942-05.1944, 07.1944 – літо 1945) проводів ОУН. Керівник і одночасно референт пропаганди Станіславського обласного проводу ОУН (05.-07.1944). Керівник Дрогобицького окружного проводу ОУН (літо 1945 – 05.1949), одночасно член Карпатського крайового проводу ОУН (літо 1945 – 05.1949). Відзначений Бронзовим хрестом заслуги (25.04.1945)[245].
  • Мельник Ярослав Миколайович («Влодко», «Корнилів», «Полікарп», «Роберт», «Якір», «А-742», «Ф-24»; 07.01.(24.09.)1919, с. Бережниця Шляхотська Калуського р-ну Івано-Франківської обл. – 1.11.1946, г. Яворина біля с. Липа Долинського р-ну Івано-Франківської обл.). Освіта – незакінчена середня: закінчив народну школу в с. Бережниця, відтак навчався у Рогатинській гімназії (1937-1939), звідки був виключений за приналежність до ОУН. Провідник Юнацтва ОУН у Рогатинській гімназії (1937-1939), член ОУН. Працював вчителем у рідному селі (весна-осінь 1939). Організаційний референт, а відтак  керівник Калуського повітового проводу ОУН (1939-1941). Організаційний референт Калуського окружного (1941), керівник Коломийського окружного (1941-1942), Станиславівського обласного (07.1942-03.1945) та Карпатського крайового (04.1945-11.1946) проводів ОУН і одночасно член Крайового проводу ОУН ЗУЗ (1943-1946). Загинув у криївці разом з дружиною Антоніною Мельник – «Танею» та охороною під час спецоперації військ НКВС. Майор-політвиховник УПА (12.10.1952, посмертно); відзначений Золотим хрестом заслуги (30.05.1947) та Бронзовим хрестом заслуги (25.04.1945)[175].
  • Мельничук Ігор («Бук», «Лом», «Професор», «5410»; ?, м. Холм Люблінського в-ва, Польща – 28.11.1948, с. Нагоряни Дубенського р-ну Рівненської обл.). Народився у сім’ї священика. Освіта – середня: навчався у Холмській гімназії. Політичний референт крайового проводу ОУН на ПЗУЗ (1948). Загинув у криївці. Відзначений Бронзовим хрестом заслуги (12.06.1948)[246].
  • Микитюк Михайло («Борзенко», «Максим», «Субота», «Чорноморець», «К-40»; 1918, с. Угорники Коломийського р-ну Івано-Франківської обл. – 16.09.1949, біля с. Гута Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл.). Освіта – вища: закінчив педагогічний інститут, працював учителем. Член ОУН із 1941 р. Член підрайонного проводу ОУН у Коломийському р-ні, співробітник Косівського районного (1942-1943), член (1943-1944), а відтак керівник (1944-06.1945) Товмацького повітового/надрайонного проводу ОУН, керівник Станиславівського надрайонного (06.1945-06.1949), Станиславівського окружного (06.-09.1949) проводів ОУН. Загинув у бою з опергрупою відділу 2-Н УМДБ на схилі г. Ріпна. Відзначений Бронзовим хрестом заслуги (2.09.1948)[247].
  • Михайлишин Петро Степанович («Влодко», «Влодко ІІ», «Липа», «Чабан», «Хорт»; 21.05.1921, с. Лопушна Перемишлянського р-ну Львівської обл. – 20.12.1951, біля с. Старі Стрілища Жидачівського р-ну Львівської обл.). Член ОУН. Учасник збройного підпілля ОУН із літа 1944 р. Стрілець СКВ (3.08.-3.12.1944), охоронець Головного Командира УПА Романа Шухевича – «Тараса Чупринки» (3.12.1944-04.1945). У березні 1945 р. з групою охоронців скерований на Закерзоння для підготовки запасного укриття для Головного Командира УПА. Стрілець боївки зв’язку (04.1945-10.1947) і одночасно співробітник техзвена (літо 1946 – 09.1947) при Крайового проводу ОУН Закерзоння, охоронець Р. Шухевича (10.1947-03.1950), а відтак керівників Львівського крайового проводу ОУН Осипа Дяків – «Наума» (03.-11.1950) та Євгена Пришляка – «Яреми» (весна-осінь 1951). Загинув у бою з облавниками. Відзначений Бронзовим хрестом заслуги (5.12.1947)[248].
  • Морозевич Ізидор Михайлович («Бурун»; 1913, с. Чернятин Городенківського р-ну Івано-Франківської обл. – 16.04.1949, біля с. Вербівці Городенківського р-ну Івано-Франківської обл.). Служив у польській армії (1933-1934). Член ОУН із 1938 р. У 1939 р. арештований органами НКВС, перебував у Станіславській в’язниці. Звільнений у 1940 р. та призваний до лав Червоної армії. Після розбиття підрозділу, на початку німецько-радянської війни, повернувся додому. Військовий референт Городенківського районного проводу ОУН (06.1941-1944). В УПА з січня 1945 р. Командир рою, чоти сотні УПА «Дністер» куреня «Гуцульський» ТВ 21 «Гуцульщина» (1945), керівник Городенківського (1946-05.1948) а відтак Чернелицького (05.1948-04.1949) районних проводів ОУН. Загинув у бою з опергрупою Городенківського РВ МДБ. Відзначений Бронзовим хрестом заслуги (2.09.1948)[249].
  • Одинська Ольга Дмитрівна («Ксеня», «Оксана»; 1923, с. Стецівка Снятинського р-ну Івано-Франківської обл. – 27.01.1947, ?). Член ОУН. Референт УЧХ Косівського повітового (1944), а відтак Коломийського повітового/надрайонного (1944-1945) проводів ОУН, субреферент пропаганди Коломийського надрайонного проводу ОУН (1945-01.1947). Загинула в сутичці з чекістсько-військовою групою. Відзначена Бронзовим хрестом заслуги (2.09.1948)[250].
  • Олійник Петро Федорович («Еней», «Морозенко», «Роман», «Сергій», «Старий»; 9.07(5.01).1909, с. Молодинче Жидачівського р-ну Львівської обл. – 17.02.1946, прис. Глинки біля с. Рудники Маневицького р-ну Волинської обл.). Освіта незакінчена вища – навчався на юридичному факультеті Львівського університету, звідки у 1934 р. був виключений за націоналістичну діяльність. Член «Пласту» – 20-й курінь ім. Пилипа Орлика (Рогатин). Член ОУН із 1931 р. Керівник Львівської окружної екзекутиви ОУН (1938). В’язень польських тюрем (09.1933, 23.10.1938-09.1939). У 1939-1941 рр. перебував на еміграції на території Польщі, окупованій німцями. Керівник Криницького повітового проводу ОУН. Учасник похідних груп ОУН на Схід України (1941). Керівник Дніпропетровського обласного проводу ОУН (1942). В’язень німецької тюрми, звідки був визволений боївкою ОУН. Організатор відділів УПА на південній Рівненщині та Кременеччині (1943), учасник переговорів з угорцями (осінь 1943), командир ВО «Богун» (1943-1944), командир УПА-Південь (літо-осінь 1944), провідник ОУН Східного краю ПЗУЗ (11.1944 – весна 1945), військовий (з 02.1945) і водночас організаційний (з 07.1945) референт крайового проводу ОУН ПЗУЗ та в. о. командира УПА-Північ (09.1945-02.1946). Майор УПА (17.02.1946, посмертно); відзначений Бронзовим хрестом заслуги (11.10.1945). Загинув у бою з підрозділом внутрішніх військ НКВС[251].
  • Пілан Михайло («Осип»; 1920, с. Прибілля Жидачівського р-ну Львівської обл. – 3.05.1950, біля с. Дуброва Миколаївського р-ну Львівської обл.). Керівник зв’язку Львівського крайового проводу ОУН (1950). Булавний (?), старший булавний (30.06.1947) УПА; відзначений Бронзовим хрестом заслуги (23.10.1948) «за солідне виконування обов’язків на зв’язковій лінії в часі сильного большевицького нажиму», Вирізненням у Наказі ВШВО 2 «Буг» (30.06.1947) та Двома Срібними Зірками за рани. 20.05.2018 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам’яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у м. Жидачів Львівської обл. нагорода передана Марії Горінець, племінниці Михайла Пілана – «Осипа»[252].
  • Попович Василь Семенович («Довбуш», «Звук», «Кран»; 1920, с. Ямельниця Сколівського р-ну Львівської обл. – 14.11.1951, в лісі біля с. Козаківка Болехівської міськради Івано-Франківської обл.). Член ОУН з 1943 р., вдруге прийняв присягу 29.01.1948 р. Станичний провідник ОУН с. Ямельниця (?-1943), стрілець боївки охорони ГОСП (1943-1951) та особисто П. Федуна – «Полтави» (1945-1951). Загинув у криївці, застрелився, щоб не здатися живим у руки ворога. Старший вістун УПА (?); відзначений Бронзовим хрестом заслуги (30.07.1950)[253].
  • Прокопишин Іван Йосипович («Бурлан», «Буря», «Модест», «Прокіп», «Григор», «БМ», «306», «343», «579», «1516», «1919»; 1921, с. Мирне Підгаєцького р-ну Тернопільської обл. – 6.11.1951, прис. Підболото біля с. Темногайці Шумського р-ну Тернопільської обл.). Освіта – середня. Закінчив Бережанську гімназію (1943). Референт Юнацтва Тернопільського обласного проводу ОУН (1943), другий організаційний референт Тернопільського обласного проводу ОУН (поч.1944 – весна 1945), організаційний референт Подільського крайового проводу ОУН (весна 1945 – 11.1951), неодноразово виконував обов’язки крайового провідника (2-га пол. 1947, з весни 1951); сотник-політвиховник УПА (20.10.1951); відзначений Срібним хрестом бойової заслуги 1-го класу (20.06.1952), Срібним хрестом заслуги (25.07.1950), Бронзовим хрестом заслуги (6.06.1948), медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах» (5.09.1950)[254].
  • Рак Анатолій Васильович («Боженко», «Славута», «Хмара»; 1923, м. Славута Хмельницької обл. – літо 1948, Скала-Подільщина Тернопільськогої обл.). Командир рою сотні УНС «Буйні» (1943). У кінці 1943 р. скерований для роботи на СУЗ. Командир чоти сотні «Запорожця» УПА-Південь (04-05.1944). Ймовірно, керівник Чемеровецької округи ОУН (1944), заступник керівника Кам’янець-Подільського окружного проводу ОУН Григорія Левчука – «Гомона» та командир боївки (з 1945). Діяв на теренах Кам’янець-Подільської обл. та південних районах Тернопільської обл. Загинув на теренах тодішнього Скала-Подільського (тепер - Борщівського) р-ну Тернопільської обл. Під час перестрілки зі «стрибками» був тяжко поранений у живіт. Помер від ран в Іванківському лісі. Похований на узвишші біля перехрестя доріг зі Скали-Подільської до Циган і Бурдяківців. Відзначений Бронзовим хреста заслуги (2.09.1947)[255].
  • Савицька (у заміжжі – Козак) Ірина («Бистра»; 30.10.1925, м. Львів – 19.11.2015, м. Мюнхен, Німеччина). Народилася у сім’ї лікаря. Освіта – середня. Закінчила гімназію у Львові (1943), студентка Державних медико-природничих фахових курсів у Львові (1943-1944). Член ОУН (1939), учасниця підпілля 1940-1941 рр. Вишкiльниця крайового осередку Юнацтва ОУН ЗУЗ (1942-1943), заступник керівника УЧХ крайового проводу ОУН ЗУЗ (1943-1946). Організатор і комендант жіночої школи кадрів в Карпатах (05.-07.1944). Кур’єр Проводу ОУН в Україні до Проводу ЗЧ ОУН в Західній Німеччині (1946). Член ЗЧ ОУН, а згодом – ОУН(з) та ЗП УГВР. Співробітник журналу «Український самостійник», активний діяч «Пласту». Відзначена Бронзовим хрестом заслуги (04.1945)[256].
  • Савчак Василь Миколайович («Андріан», «Арпад», «Блакитний», «Сокіл», «Сталь», «Старий», «С-20», «383/с», «7-3»; 23.03.1921, с. Ямниця Тисменицького р-ну Івано-Франківської обл. – 20.10.1950, біля с. Шешори Косівського р-ну Івано-Франківської обл.). Освіта – середня: закінчив народну школу у селі та Станиславівську гімназію. Член Юнацтва ОУН із 1936 р. Референт Юнацтва (1940-1943) Станиславівського обласного, організаційний референт Станиславівського окружного (1943-03.1944), керівник Коломийського окружного (03.1944-02.1945), провідник Буковинського окружного (03.1945-05.1950), організаційний референт Карпатського крайового (07.-10.1950) проводів ОУН. Загинув у сутичці з опергрупою відділу 2-Н УМДБ на схилі г. Корметура. Відзначений Бронзовим хрестом заслуги (25.04.1945) та Срібним хрестом заслуги (23.08.1948)[216].
  • Савчин (у заміжжі – Галаса, Пискір) Марія Петрівна («Зірка», «Марічка»; 1.10.1925 с. Задвір’я Буського р-ну Львівської обл. – 22.04.2013, США). Освіта – середня. Навчалась у Львівській академічній гімназії (1938-1939), Торговельній школі у Львові (1942-1943), Перемиській гімназії (1943-1944). Член ОУН з 1939 р. Провідниця Юначок Торговельної школи у м. Львові (1942), зв’язкова референта СБ Крайового проводу ОУН Григорія Пришляка – «Мікушки» (1942-1943), секретар референта СБ обласного проводу ОУН на Перемищині Миколи Дудки – «Соловія» (1944), розвідниця та санітарка сотні УПА «Черника» (1944), зв’язкова командира ВО 6 «Кулі» (1944), референт УЧХ Перемиського надрайонного проводу ОУН (1945), співробітниця лінії зв’язку (1945-1946). 27.05.1945 р. вийшла заміж за Василя Галасу – «Орлана». Співробітниця ГОСП (осінь 1947 – 05.1948). Політв’язень польських та радянських тюрем (05.1947, 01.1949, 07.1953-08.1954). Захоплена спецгрупою МДБ 11.07.1953 р. Заарештована 14.07.1953 р. МДБ УРСР. Звільнена 16.08.1954 р. Тоді ж відправлена органами КДБ в Західну Німеччину для налагодження контактів з представниками ЗП УГВР. Зголосилась до СБ ОУН та розповіла про своє завдання. Залишилася на еміграції, з 1955 р. – у США. Відзначена Бронзовим хрестом заслуги (20.06.1952), медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах» (1952), Срібною зіркою за рани[257].
  • Світлик (у заміжжі – Литвинко) Богдана-Марія Юліанівна («Дмитренко», «Доля», «Марія Дмитренко», «Світляна», «Ясна»; 24.04.1918, м. Перемишль, тепер Польща – 29.12.1948, с. Либохора Сколівського р-ну Львівської обл.). Навчалася у гімназії сс. Василіянок у Львові (до 1934), закінчила гімназію «Рідної школи» (1936), студентка відділення класичної філології гуманістичного факультету Львівського університету ім. Яна Казимира (1936-1939). Член ОУН (1931), провідник дівочих гімназійних звен ОУН у Львові (до 1937), керівник жіночого Юнацтва ОУН у Львові, зв’язкова крайового провідника ОУН ЗУЗ М. Тураша (1939), заарештована польською поліцією 7.06.1939 р., вийшла на волю у вересні 1939 р. Вчитель української гімназії в Холмі (1939-1941), у Львові та околиці (1941-1944), провідник жіночої мережі ОУН м. Львова (1942-1944), обласний провідник ОУН у м. Львові (ІІ-а пол. 1944). Співробітник ГОСП (1945), член ГОСП (1946-1949), член редакцій журналів «Ідея і чин» і «Самостійність» (1946-1948), «Осередок пропаганди і інформації при Проводі ОУН» та «Бюро інформації УГВР» (1948). Автор повістей «Учителька», «Михайлик», «Бузина», збірки новел «На смерть, не на життя». Загинула під час облави. Відзначена Бронзовим хрестом заслуги (5.12.1947)[258].
  • Сербенюк Петро Іванович («Дир»; 1912, с. Воскресинці Коломийського р-ну Івано-Франківської обл. – 7.06.1947, с. Трійця Снятинського р-ну Івано-Франківської обл.). Член ОУН. Керівник Заболотівського (1945) а відтак Коломийського (1945-06.1947) районних проводів ОУН. Загинув у бою з опергрупою Заболотівського РВ МДБ. Відзначений Бронзовим хрестом заслуги (2.09.1948)[259].
  • Симко Степан-Олександр-Мар’ян Михайлович («Гаврило»; 5.06.1913, с. Махнів Рава-Руського повіту, тепер Польща – 29.04.1946, біля с. Словіта Золочівського р-ну Львівської обл.). Народився у сім’ї священика. Член Пласту. Закінчив Сокальську гімназію ( 1930), а відтак – Болонський університет в Італії. Працював лікарем у Львові. В 1943 р. зголосився до дивізії «Галичина». Служив у 2-й роті санітарного підрозділу дивізії «Галичина», де мав ступінь унтерштурмфюрера ваффен-СС (17.05.1944). Після боїв під Бродами перейшов в УПА. Лікар Золочівської округи ОУН і Золочівського ТВ («Пліснесько»; 08.1944-04.1946). Поручник, сотник (31.08.1945), майор-лікар (22.01.1946); відзначений Бронзовим хрестом заслуги (10.10.1945)[260].
  • Сказінський Ілярій Михайлович («Богданович», «Кравців», «Крига», «Тимчук», «СВУ»; 1921, с. Мшана Зборівського р-ну Тернопільської обл. – 28.10.1951, м. Чортків). Референт пропаганди Зборівського повітового проводу ОУН (1943), заступник референта пропаганди Бережанського окружного проводу ОУН (08.1943-06.1944), політвиховник куреня командира «Романа» (06.-09.1944), політвиховник куреня командира «Яструба» (09.-10.1944) і заступник політвиховника ВО «Лисоня» (06.-09.1944), начальник 6-го (політвиховного) відділу ВШВО «Лисоня» (3.10.1944-08.1946). Співробітник організаційної реферантури Подільського крайового проводу ОУН (1946-1948), організаційний референт (06.1948-09.1949), а відтак керівник (09.1949-05.1951) Чортківсько-Бережанської округи ОУН. Захоплений у полон 2.05.1951 р., засуджений до смертної кари через повішання. Старший булавний-виховник, хорунжий-виховник (15.04.1945), поручник-виховник (22.01.1946); відзначений Срібним хрестом заслуги (15.06.1952), Бронзовим хрестом заслуги (5.09.1950), Вирізненням в наказі КВШ УПА-Захід (1.01.1946)[219].
  • Степанюк Олександр Тимофійович («Богун», «Вавилонський», «Марта», «Матвій», «Мефодій», «Прохор», «Санько», «Тетеря», «Тихон», «1015», «1230», «12302», «1915»; 1921, с. Стеблі Ко­вельського р-ну Волинської обл. – 5.05.1952, с. Малий Глухів Радомишльського р-ну Житомир­ської обл.). Навчався у Ковельській гімназії, де вступив в ОУН. Із жовтня 1939 р. працював лісником у Скулинському лісництві Ковельського р-ну Волинської обл. Заступник командира боївки ОУН (з весни 1943), організаційно-мобілізаційний референт Ковельського районного проводу ОУН (1943 – весна 1944), керівник Ковельського районного (весна 1944 – 1948) та Ковельського надрайонного (1948-1949), Білоруського окружного (1949-08.1950) проводів ОУН. 15.08.1950 р. разом з групою підпільників перей­шов на Житомирщину, де очолював Житомирський окружний провід ОУН (08.1950-05.1952). Стар­ший булавний, поручник-політвиховник УПА (14.10.1951). Відзначений Бронзовим хрестом заслуги (23.10.1948), Срібним хрестом заслуги (15.06.1952, посмертно). Загинув у бою з облавниками[261].
  • Тодорюк Михайло Дмитрович («Весна», «Невидний», «Павло», «Степан»; 1902, с. Стара Жадова Сторожинецького р-ну Чернівецької обл. – 28.05.1948, біля с. Багна Вижницького р-ну Чернівецької обл.). Освіта – початкова: закінчив місцеву народну школу. Член ОУН із 1939 р. Учасник похідної групи Буковинського куреня П. Войновського (1941). Повернувся на Буковину. В’язень румунських тюрем (1943). Вояк Буковинської української самооборонної армії (весна 1944), господарчий референт Путильського районного, а відтак – Буковинського обласного проводів ОУН (04.1944-04.1945). У квітні 1945 р. зголосився з повинною, в жовтні 1945 р. знову перейшов на нелегальне становище та влився в ряди збройного ідпілля ОУН. Референт пропаганди Сторожинецького районного проводу ОУН (10.1945-1946), референт зв’язку та керівник техзвена Буковинського окружного проводу ОУН (07.1947-05.1948). Загинув у сутичці з опергрупою Вижницького РВ УМДБ, прикриваючи відступ побратимів. Відзначений Бронзовим хрестом заслуги (12.06.1948)[262].
  • Фрайт Володимир Васильович («Батько», «Жар», «Вир», «Владан», «Владко», «інж. К. Владан», «Карб», «Роман», «АГБ», «Ст-5», «16», «016», «82», «082», «96», «98»; 1911, с. Лішня Дрогобицького р-ну Львівської обл. – 13.12.1951, с. Сваричів Рожнятівського р-ну Івано-Франківської обл.). Навчався у Стрийській гімназії, на агрономічному факультеті Львівської політехніки (закінчив в час німецької окупації). Член ОУН (1930-і). Інструктор Хліборобського вишколу молоді товариства «Сільський господар» у Стрию (1936-1939). Учасник похідних груп ОУН (1941), провідник Звягельської округи на Житомирщині (08.-09.1941). Редактор осередку пропаганди (1945), референт пропаганди (01.1946-05.1949) Дрогобицького окружного проводу ОУН, в. о. політвиховника Дрогобицького ТВ УПА «Маківка» (І-а пол. 1947). Керівник Дрогобицького (05.1949 – поч. 08.1950) та Калуського (поч. 08.1950 – 12.1951) окружних проводів ОУН, член Карпатського крайового проводу ОУН (1951). Застрелився у криївці, не бажаючи здаватись живим. Відзначений Бронзовим хрестом заслуги (30.07.1950)[263].
  • Фрасуляк Степан Федорович («Хмель»; 23.01.1904, м. Львів – 1.07.1951, біля гори Яйко-Ілемське Долинського р-ну Івано-Франківської обл.). Після закінчення народної школи навчався у Сокальській гімназії, звідки був виключений за політичні погляди. У 1928 р. здобув фах вчителя та влаштувався на роботу у с. Вишків, а згодом – у с. Новошин (з 1935) Долинського р-ну на Івано-Франківщині. Активний діяч українських товариств вказаних сіл, засновник осередку товариства «Сокіл» в Новошині. Член ОУН з 1930-х рр. У 1939 р. призваний до польської армії. Учасник польсько-німецької війни, після закінчення якої повернувся у с. Новошин. Член Долинського повітового проводу ОУН (з 1939-1940), голова Українського революційного комітету Долинщини (07.1941). Через переслідування німців був змушений перейти на нелегальне становище. Командир військового штабу Долинського окружного проводу ОУН (?-06.1943), командир вишкільного куреня УНС «Гайдамаки». Засновник та перший командир старшинської школи УПА «Олені» (1.03.1944-15.05.1944). Начальник військового штабу ВО 4 Говерля» (15.05.1944-1948). У 1948-1951 рр. – виконував окремі доручення Проводу ОУН, зокрема, писав історію УПА та керував спеціальною боївкою зв’язку. Загинув у криївці. Хорунжий, поручник (26.01.1944), сотник (31.08.1945), підполковник УПА (11.10.1952, посмертно); відзначений Бронзовим хрестом заслуги (25.04.1945)[264].
  • Хасевич Ніл Антонович («Бей», «Джміль», «Зот», «Іван-2», «КВ-37», «Левко», «И.Панасенко», «Рибак», «Старий», «141», «301», «333», «3-14», «8510» («85-10»); 25.11.1905, с. Дюксин Костопільського р-ну Рівненської обл. – 4.03.1952, с. Сухівці Рівненського р-ну Рівненської обл.). Народився у сім’ї диякона-псаломщика. У підлітковому віці втратив ногу. Здобув вищу освіту у Варшавській академії прикладних мистецтв (1926-1935), де був активним діячем студентської громади. У міжвоєнний період роботи Н. Хасевича експонувалися на 35-ти виставках у Львові, Берліні, Празі, Чикаго, Лос-Анджелесі. Нагороджений багатьма міжнародними відзнаками: премією Ватикану (1931), дипломом Варшавської академії прикладних мистецтв (1932), призом міжнародної виставки гравюр у Варшаві (1937). Після закінчення навчання працював учителем у с. Дюксин. Член ОУН із 1930-х рр. У липні 1941 р. переїхав до Рівного, де працював референтом відділу мистецтв окружної управи, ілюстрував газету «Волинь», працював мировим суддею Деражненського р-ну (1.05.1942 – весна 1943). У лавах збройного підпілля із весни 1943 р. Член редколегії пропагандистських видань ОУН і УПА, зокрема, журналів «До зброї», «Український перець», «Хрін» та ін. Співробітник референтури пропаганди крайового проводу ОУН на ПЗУЗ, а з весни 1948 р. водночас керівник графічної ланки крайового проводу ОУН на ПЗУЗ, провідний графік збройного підпілля ОУН, автор багатьох агітаційних матеріалів, бофонів, ескізів нагород тощо. В умовах підпілля підготував групу фахових граверів. Член УГВР. Відзначений двічі Бронзовим хрестом заслуги (11.10.1945, 14.10.1947), Срібним хрестом заслуги (6.06.1948), Золотим хрестом заслуги (15.03.1952) та медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах». Загинув в оточений криївці на господарстві Л. Стацюка, застрелився, щоб живим не потрапити в руки ворога. 9.02.2018 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам’яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у м. Київ нагороди передані Світлані Кожебаткіній, племінниці Ніла Хасевича – «Бея»[265].
  • Хімчак Іван Федорович («Ас», «Ванька», «Осип»; 1919, с. Красник Верховинського р-ну Івано-Франківської обл. – 2.12.1947, с. Бистрець Верховинського р-ну Івано-Франківської обл.). Член ОУН. Пройшов вишкіл при референтурі СБ Карпатського крайового проводу ОУН (10.1945). Референт СБ Жаб’євського районного проводу ОУН (07.1946-11.1947). Загинув у сутичці з чекістсько-військовою групою МДБ. Відзначений Бронзовим хрестом заслуги (2.09.1948)[266].
  • Хомин Василь («Борис», «Донцов», «Єфрем»; 1922, с. Загір’я Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл. – 13.02.1944, між селами Ферлеїв-Мелна Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл.). Член ОУН. Референт пропаганди Бережанського окружного (1943), Тернопільського обласного (1943-1944) проводів ОУН, засновник і головний редактор газети ОУН «Самостійник» (12.1943-02.1944). Загинув у бою з німецькими жандармами. Будучи тяжко пораненим застрелився, щоб живим не потрапити в руки ворога. Похований на Загір’янському цвинтарі м. Рогатин Івано-Франківської обл. Відзначений Бронзовим хрестом заслуги (25.04.1945)[267].
  • Цісик Олег Омелянович («Гарт», «Карпатець», «Косар», «Старий»; 1922, м. Коломия Івано-Франківської обл. – 17.08.1949, с. Кунин Мізоцького р-ну Рівненської обл.). Народився у сім’ї священика. Закінчив Стрийську гімназію. Навчався в медінституті. Член ОУН з середини 1930-х років. У роки першої більшовицької окупації перебував на еміграції в Кракові, де закінчив курси радистів. Учасник похідних груп ОУН на Східну Україну (1941). Організатор підпілля на Київщині. За різними даними: керівник пункту радіозв’язку між УПА на Волині та ГВІІІ; радист УПА-Південь, керував навчанням радистів на Тернопільщині, зокрема, в Крем’янеччині та у с. Дермань. Керівник Здолбунівського районного проводу ОУН (літо 1945 – ?). Двічі нагороджений Бронзовим хрестом заслуги (11.10.1945, 12.06.1948). Загинув у криївці разом із п’ятьма побратимами[268].
  • Чайківський Роман («Чавун»; 6.09.1911, м. Львів – 8.02.1946, с. Станин Радехівського р-ну Львівської обл.). Працівник 5-го вишкільного відділу ВШВО (08.1944-02.1946), командир підстаршинської школи ВО 2 «Буг» (09-10.1944), командир підстаршинської школи «Вертеп» (05.-10.1945). Поручник (25.09.1944), сотник (22.01.1946); відзначений Бронзовим хрестом заслуги (08.1946) і Вирізненням в наказі КВШ УПА-Захід (1.01.1946)[269].
  • Шухевич Роман Йосипович («Батько», «Білий», «Василь», «Гриць», «Дзвін», «Жар», «Зайчик», «Мамай», «Р.Лозовський», «Старий», «Степан», «Тарас Чупринка», «Тур», «Туча», «Чернець», «Чумак», «Шуб», «Шух», «Щука», «К-121/7-С», «4», «171», «205», «315», «553», «777»; 30.06.1907, м. Львів – 05.03.1950, с. Білогорща біля Львова). Народився в сім'ї інтелігентів. В 1917-1925 рр. навчався у Філії Львівської Академічної гімназії, на дорожно-мостовому відділенні Львівської політехніки (1926-1934). Водночас – у Львівській консерваторії. Був активним членом «Пласту» та різних спортивних товариств. Член УВО (1925), ОУН (1929). В 1928-1929 рр. проходив військову службу у Польській армії. Брав участь в атентатах, зорганізованих УВО та ОУН. В 1930-1934 рр. очолював бойову референтуру Крайової екзекутиви ОУН. В’язень польських тюрем (1934-1937). Після звільнення за амністією проживав у Львові, де заснував рекламну фірму «Фама». У жовтні 1938 р. організував фінансову допомогу для діяльності Карпатської Січі, займався відправкою членів ОУН на Закарпаття для організації боротьби з угорцями. В грудні 1938 р. перейшов на Закарпаття, де створив Генеральний штаб національної оборони Карпатської України, брав активну участь у боях з угорською армією. В 1939 р. перебрався в Австрію, а потім у Польщу (м. Данціґ), де координував організаційними зв’язками із Західною Україною. 10 лютого 1940 р. обраний членом Революційного Проводу ОУН та призначений Крайовим провідником ЗОУЗ. Учасник нарад II Великого Збору ОУН у квітні 1941 р. Командував Дружинами українських націоналістів – легіоном добровольців у складі вермахту в 1941-1942 рр. В 1941 р. став членом Державного правління в уряді Ярослава Стецька. Після закінчення контракту українських легіонерів, втік з-під німецького арешту і перейшов у підпілля. З травні 1943 р. – член Бюро Проводу ОУН, а в серпні на III Надзвичайному Великому Зборі ОУН обраний Головою Бюро Проводу. У вересні 1943 р. призначений Головним командиром УПА. В липні 1944 р. обраний Головою Генерального Секретаріату УГВР та Секретарем військових справ. Займав ці пости до дня загибелі під час військово-чекістської операції в с. Білогорща біля Львова. Генерал-хорунжий УПА; відзначений Бронзовим хрестом заслуги (14.10.1947), Золотим хрестом бойової заслуги 1-го класу (7.07.1950) та Золотим хрестом заслуги (7.07.1950). 14.10.2017 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам’яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у Львові нагороди передані Марії Шухевич-Трильовській, дочці та Юрію Шухевичу, сину Романа Шухевича – «Тараса Чупринки»[270].
  • Яськів Василь Григорович («Іскра»; 1922, с. Блюдники Галицького р-ну Івано-Франківської обл. – 10.1950, с. Боднарів Калуського р-ну Івано-Франківської обл.). Член ОУН. Субреферент СБ Галицького районного проводу (?-10.1950). Загинув у бою з опергрупою відділу 2-Н УМДБ. Відзначений Бронзовим хрестом заслуги (12.06.1948)[271].
  • Яцків Богдан Васильович («Денис», «Сафрон», «Софрон», «172б»; 1919, с. Верхня Калуського р-ну Івано-Франківської обл. – 6.03.1949, с. Сваричів Рожнятівського р-ну Івано-Франківської обл.). Освіта середня. Член ОУН (1944). У підпіллі з 1943 р. Співробітник референтури СБ з 1944 р. Референт СБ Калуського повітового/надрайонного проводу ОУН (1943-1945), командир боївки СБ Калуського окружного проводу ОУН (1945). Референт СБ Калуського окружного проводу ОУН (весна 1945 – літо 1948). Заступник референта СБ (08.1948-12.1948), референт СБ (12.1948-03.1949) Карпатського крайового проводу ОУН. Загинув у криївці. Похований у м. Калуші Івано-Франківської обл. Відзначений Бронзовим хрестом  заслуги (2.09.1948)[272].
  • «Чубатий» (? – 8.10.1952, с. Іванчани Збаразького р-ну Тернопільської обл.). Інтендант сотні «Сіроманці» (04-09.1944), заступник інтенданта куреня командира «Яструба» (з 09.1944), член спецгрупи «Глуша» (1948), керівник Збаразького районного проводу ОУН (1940-ві – 10.1952). Загинув у криївці. Відзначений Бронзовим хрестом заслуги (25.05.1951), медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах» (10.10.1948)[273].

Примітки:[ред. • ред. код]

  1. ↑ Хрест Бойової Заслуги. Вікіпедія (uk). 2017-11-26. Процитовано 2017-12-04. 
  2. ↑ Хрест Заслуги. Вікіпедія (uk). 2017-11-26. Процитовано 2017-12-04. 
  3. ↑ а б Когут М. Командир Різун. – Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 2001. – 38 с.; Содоль П. Українська Повстанча Армія. 1943-1949: Довідник перший. – Нью-Йорк: Пролог, 1994. – С. 63-64; Коретчук Я. Командири відділів ТВ 22 УПА «Чорний ліс» / Ярослав Коретчук, Петро Ганцюк. – Торонто; Львів: Видавництво «Літопис УПА», 2011. – С. 28-30; Проданик Д. Шлях боротьби Василя Сенчака-«Ворона». – Торонто; Львів: Видавництво «Літопис УПА», 2011. – С. 77; Забілий Р. Нарис історії куреня «Скажених» // Український визвольний рух. – Львів: Видавництво «Мс», 2003. – Зб. 1. – С. 125-143; Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 771.
  4. ↑ а б в Літопис УПА. Нова серія. Т. 12: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 1 / упоряд. В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 613; Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 776.
  5. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 259; ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 61. – Арк. 78; Міста і села Галицького району: історія, пам’ятки і особистості / Арсенич П., Федунків З., Гандзюк Р. та ін. – Івано-Франківськ, 2001. – С. 752; Реабілітовані історією. Івано-Франківська область. Кн. 2 / упор. Л. Вардзарук. – Івано-Франківськ, 2006. – С. 553.
  6. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 240; ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 202; Архів УСБУ ЛО. – Спр. 21869. Дело по обвинению Горбаль Ивана Петровича по ст. ст. 54-1«а», 54-11 УК УССР. – 58 арк.; Мороз В., Сколоздра Р. Іван Проців-«Рибак» // Шлях Перемоги. – 2012. – 4 квітня. – С. 6.
  7. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 276; Горін З. Наші герої: сім’я Трусь-Дідухів та Онуфрій Чорний // http://www.vox-populi.com.ua/rubriki/istoria/spogadi-ocevidciv/cervona-mitla-zinovij-gorin/nasigeroiesimatrus-diduhivtaonufrijcornij
  8. ↑ а б в Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 784-785; Солодь П. Сотник УПА «Громенко» – Лицар трьох хрестів за героїзм // http://ukrnationalism.com/the-nationalist-movement/staff/1423-sotnyk-upa-hromenko-lytsar-trokh-khrestiv-za-heroizm.html
  9. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 264; Мороз В. Він ліквідовував Свєрчевського // Шлях перемоги. – 2010. – 27 жовтня; Содоль П. «Хрін» для генерала. Загибель Кароля Сверчевського в засідці УПА // http://www.istpravda.com.ua/articles/2016/10/7/149226/view_print/
  10. ↑ а б Літопис УПА. Нова серія. Т. 20: Воєнна округа УПА «Лисоня» 1943-1952: Документи і матеріали / упоряд. Сергій Волянюк. – Київ; Торонто, 2012. – С. 80, 694; Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 789; Манзуренко В. Лицарі найвищих бойових нагород УПА в наказах ГВШ // Український визвольний рух. – Львів, 2006. – Зб. 7. – С. 274.
  11. ↑ Революційна діяльність сл. п. друга ОСТАПА – першого організатора відділів УПА на ПЗУЗ 1941-43 рр. // Приватний архів Михайла Романюка у Львові; Марчук І. Качинський Сергій // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В.А. Смолій (голова та ін.); Інститут історії України НАН України. – Київ: Наукова думка, 2007. – Т. 4.: Ка–Ком. – С. 157; Посівнич М. Качинський Сергій // Енциклопедія сучасної України: у 30 т. / ред. кол. І.М. Дзюба та ін.; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. – Київ, 2012. – Т. 12: Кал–Киї. – С. 507; Мороз В. Як загинув організатор перших збройних груп ОУН на Поліссі // http://uainfo.org/blognews/1489174017-yak-zaginuv-organizator-pershih-zbroynih-grup-oun-na-polissi.html (9.06.2018).
  12. ↑ Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 790.
  13. ↑ а б в г Марчук І. Командир УПА-Північ Дмитро Клячківський-«Клим Савур». – Рівне: видавець Олег Зень, 2009. – 168 с.; Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – C. 554-555.
  14. ↑ Федун Петро – «Полтава». Концепція Самостійної України. Том 1. Твори / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Галузевий державний архів Служби безпеки України. – Львів, 2008. – С. 664; Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / [упоряд. Михайло Романюк]. – Київ; Торонто, 2017. – С. 558.
  15. ↑ Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 797; Проданик Д., Безбородько В. «Комар» – лицар Золотого Хреста бойової заслуго 1-го класу // http://ukrpohliad.org/national-memory/komar-lytsar-zolotogo-hresta-bojovoyi-zaslugy-1-go-klasu.html
  16. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 264; Мороз В. Він ліквідовував Свєрчевського // Шлях перемоги. – 2010. – 27 жовтня; Содоль П. «Хрін» для генерала. Загибель Кароля Сверчевського в засідці УПА // http://www.istpravda.com.ua/articles/2016/10/7/149226/view_print/; https://www.facebook.com/UPAreenacting/posts/1488619451165125
  17. ↑ а б Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 801-802.
  18. ↑ Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 804-805.
  19. ↑ Манзуренко В. Лицарі найвищих бойових нагород УПА в наказах ГВШ // Український визвольний рух. – Львів, 2006. – Зб. 7. – С. 275; Петрук-Попик Г. Процюк Василь Яронович // Тернопільський енциклопедичний словник: у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. – Тернопіль: Видавничо-поліграфічний комбінат «»Збруч», 2008. – Т. 3: П-Я. – С. 154.
  20. ↑ Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 811; Манзуренко В. Лицарі найвищих бойових нагород УПА в наказах ГВШ // Український визвольний рух. – Львів, 2006. – Зб. 7. – С. 276.
  21. ↑ Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 819.
  22. ↑ Романюк, Михайло (2009). Петро Федун – «Полтава» – провідний ідеолог ОУН та УПА (українська). Торонто-Львів: "Літопис УПА". с. 128. ISBN 978-966-2105-12-4. 
  23. ↑ а б ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 251; Літопис Української Повстанської Армії. Т. 52: Об’єднання колишніх вояків УПА США і Канади: Історія в документах (1950-2016) / упоряд.: Ігор Гомзяк, Дмитро Проданик, Христина Котляр. – Торонто; Львів: Вид-во «Літопис УПА», 2016. – С. 742-743.
  24. ↑ Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 821; Манзуренко В. Лицарі найвищих бойових нагород УПА в наказах ГВШ // Український визвольний рух. – Львів, 2006. – Зб. 7. – С. 276; Літопис Української Повстанської Армії. Т. 52: Об’єднання колишніх вояків УПА США і Канади: Історія в документах (1950–2016) / упоряд.: Ігор Гомзяк, Дмитро Проданик, Христина Котляр. – Торонто; Львів: Вид-во «Літопис УПА», 2016. – С. 743.
  25. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 255; Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 598-599.
  26. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 273; Архів ЦДВР. – Ф. 9. – Т. 29. – Од. зб. 6; Хома І. У розшуках за могилою друга // Вісті комбатанта. – 1973. – Ч. 5-6 (67-68). – С. 10-16.
  27. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 2. – Спр. С-7970. – Арк. 28; ГДА СБУ. – Ф. 6. – Спр. 48139; Літопис Української Повстанської Армії. Т. 27: Петренко Р. За Україну, за її волю; спогади. – Торонто; Львів, 1997. – С. 131; Літопис УПА. Нова серія. Т. 9: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1944–1945. – Київ; Торонто, 2007. – С. 653; Літопис УПА. Нова серія. Т. 14: УПА і запілля на ПЗУЗ 1943–1945. Нові документи / Упоряд.: В. Ковальчук, І. Марчук. – Київ; Торонто, 2010. – С. 76; Літопис УПА. Нова серія. Т. 15: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1945-1954. – Кн. 2 / упоряд.: С. Власенко, С. Кокін, В. Лозицький. – Київ; Торонто, 2011. – С. 575; Антонюк Я. Український визвольний рух у постатях керівників. Волинська та Брестська області (1930-1955). – Торонто; Львів: Видавництво «Літопис УПА», 2014. – С. 184-185; Марчук І. Командир УПА-Північ Дмитро Клячківський – «Клим Савур». – Рівне, 2009. – С. 123; Журахов В. Генерал Ватутин: тайна гибели. – Белгород, 2013. – С. 91.
  28. ↑ Андрощук Микола-«Вороний». Записки повстанця / ред. Ігор Марчук. – Торонто; Львів: Видавництво «Літопис УПА», 2011 – С. 54; Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 789.
  29. ↑ Літопис УПА. Нова серія. Т. 12: Воєнна округа УПА «Буг» : Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 1 / упоряд. В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 631; Левкович В.-«Вороний». Сторінки з пережитого комбатантом УПА / Василь Левкович-«Вороний» // Спогади вояків УПА та учасників збройного підпілля Львівщини та Любачівщини. – Торонто; Львів: Вид-во «Літопис УПА», 2003. – С. 11–142; Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 563-564.
  30. ↑ Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 564-565.
  31. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 257, 259.
  32. ↑ Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 573-574.
  33. ↑ а б Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 806-807; Манзуренко В. Лицарі найвищих бойових нагород УПА в наказах ГВШ // Український визвольний рух. – Львів, 2006. – Зб. 7. – С. 277.
  34. ↑ Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 817.
  35. ↑ а б Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 821-822; https://www.facebook.com/UPAreenacting/posts/1465313416829062
  36. ↑ Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 822.
  37. ↑ Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 776.
  38. ↑ Федун Петро – «Полтава». Концепція Самостійної України. Том 1. Твори / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Галузевий державний архів Служби безпеки України. – Львів, 2008. – С. 656.
  39. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 202; Літопис УПА. Нова серія. Т. 25: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1952 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2015. – С. 50-52/
  40. ↑ Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 542; Літопис УПА. Нова серія. Т. 21: Ярослав Старух: Документи і матеріали / упоряд. Володимир Мороз. – Київ; Торонто, 2012. – С. 598.
  41. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 273; Літопис Української Повстанської Армії. Т. 52: Об’єднання колишніх вояків УПА США і Канади: Історія в документах (1950–2016) / упоряд.: Ігор Гомзяк, Дмитро Проданик, Христина Котляр. – Торонто; Львів: Вид-во «Літопис УПА», 2016. – С. 720-721.
  42. ↑ Літопис УПА. Нова серія. Т. 24: Золочівська округа ОУН: Організаційні документи. 1941-1952 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ ; Торонто, 2014. – С. 1105; Романюк М. Золочівська округа ОУН у національно-визвольному русі (1937–1953): монографія / Михайло Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2016. – С. 439; Літопис УПА. Нова серія. Т. 12: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 1 / упоряд. В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 624.
  43. ↑ Літопис УПА. Нова серія. Т. 24: Золочівська округа ОУН: Організаційні документи. 1941-1952 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ ; Торонто, 2014. – С. 1110-1111; Романюк М. Золочівська округа ОУН у національно-визвольному русі (1937–1953): монографія / Михайло Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2016. – С. 448; Літопис УПА. Нова серія. Т. 12: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 1 / упоряд. В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 628.
  44. ↑ а б ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 252; Літопис УПА. Нова серія. Т. 25: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1952 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2015. – С. 871-872.
  45. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 268; Романюк М. Гримайлівський бій куща «Гонти» / Михайло Романюк // Національна трибуна (Нью-Йорк). – 2011. – 13 лютого. Ч. 6(1398). – С. 3.
  46. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 268; Літопис УПА. Нова серія. Т. 12: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 1 / упоряд. В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 267; Літопис УПА. Нова серія. Т. 13: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943–1952. – Кн. 2 / [упоряд.: В. Мороз, О. Вовк]. – Київ; Торонто, 2009. – С. 965.
  47. ↑ Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 804-805; Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 575.
  48. ↑ а б Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 578; Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 808
  49. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 273; Архів ЦДВР. – Ф. 9. – Т. 29. – Од. зб. 6; Хома І. У розшуках за могилою друга // Вісті комбатанта. – 1973. – Ч. 5-6 (67-68). – С. 10-16; Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 812.
  50. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 249; Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920–1939 роки. – Вид. 3-є, доп. – Київ: Укр. вид. спілка, 2007. – С. 810; Літопис УПА. Нова серія. Т. 25: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1952 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2015. – С. 891; Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – 583.
  51. ↑ Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 813-814.
  52. ↑ а б Літопис УПА. Нова серія. Т. 20: Воєнна округа УПА «Лисоня» 1943-1952: Документи і матеріали / упоряд. Сергій Волянюк. – Київ; Торонто, 2012. – С. 705.
  53. ↑ Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 820-821.
  54. ↑ Літопис УПА. Нова серія. Т. 12: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 1 / упоряд. В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 652; Мороз В. Сотенний УПА «Куліш» // Шлях перемоги. – 2013. – 5 червня; Мороз В. Микола Федина – «Лобола» // Шлях перемоги. – 2010. – 24 листопада; Антонюк Я. Український визвольний рух у постатях керівників. Волинська та Брестська області (1930-1955). – Торонто; Львів: Видавництво «Літопис УПА», 2014. – С. 681-682.
  55. ↑ Коретчук Я., Ганцюк П. Командири відділів ТВ 22 УПА «Чорний ліс». – Торонто; Львів: Видавництво «Літопис УПА», 2014. – С. 19-20.
  56. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 268; Літопис УПА. Нова серія. Т. 13: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943–1952. – Кн. 2 / [упоряд.: В. Мороз, О. Вовк]. – Київ; Торонто, 2009. – С. 975-976.
  57. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 259; Літопис УПА. Нова серія. Т. 19: Підпілля ОУН на Буковині: Документи і матеріали. 1943-1951 / упоряд. Дмитро Проданик. – Київ; Торонто, 2012. – С. 594.
  58. ↑ Антонюк Я. Український визвольний рух у постатях керівників. Волинська та Брестська області (1930-1955). – Торонто; Львів: Видавництво «Літопис УПА», 2014. – С. 148; Ільницький В., Пантюк М. Діяльність старшинської школи УПА імені полк. Є. Коновальця на Коломийщині (Із особистих зізнань Федора Стефановича – «Кропиви») // Східноєвропейський історичний вісник. Вип. 6, 2018. – С. 166; Содоль П. Українська Повстанча Армія, 1943–1949. – Нью-Йорк, 1995. – С. 67; Марчук І. Командир УПА-Північ Дмитро Клячківський – «Клим Савур». – Рівне, 2009. – С. 60.
  59. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 259; Літопис УПА. Нова серія. Т. 19: Підпілля ОУН на Буковині: Документи і матеріали. 1943-1951 / упоряд. Дмитро Проданик. – Київ; Торонто, 2012. – С. 596.
  60. ↑ Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 782-783; Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – 543-544.
  61. ↑ Романюк М. Золочівська округа ОУН у національно-визвольному русі (1937–1953): монографія / Михайло Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2016. – 434.
  62. ↑ Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 787; Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 550.
  63. ↑ Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 792-793.
  64. ↑ а б Содоль П. Українська Повстанча Армія, 1943-1949. Довідник другий. – Нью-Йорк: Пролог, 1995. – С. 80; Літопис УПА. Нова серія. Т. 22: Станиславівська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1951 / упоряд. Дмитро Проданик, Степан Лесів. – Київ; Торонто, 2013. – С. 1125.
  65. ↑ Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 597-598.
  66. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 268; Літопис УПА. Нова серія. Т. 12: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 1 / упоряд. В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 267, 324, 320, 329, 343, 359, 398; Літопис УПА. Нова серія. Т. 13: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943–1952. – Кн. 2 / [упоряд.: В. Мороз, О. Вовк]. – Київ; Торонто, 2009. – С. 965, 983.
  67. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 149; ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 202 зв.; Кордан А. Один набій з набійниці. Спомини вояка УПА з куреня «Залізняка» / упоряд. М. Дубас. – Торонто; Львів, 2006. – С. 228.
  68. ↑ а б ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 240-241; ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 200; ГДА СБУ. – Ф. 2-Н. – Оп. 90 (1951). – Спр. 66. – Арк. 112; ГДА СБУ. – Ф. 2-Н. – Оп. 59 (1953). – Спр. 6. – Т. 4. – Арк. 170; ГДА СБУ. – Ф. 2-Н. – Оп. 93 (1954). – Спр. 1. – Арк. 415; ГДА СБУ. – Ф. 2-Н. – Оп. 28 (1960). – Спр. 7. – Арк. 540; Ремесло повстанця. Збірник праць підполковника УПА Степана Фрасуляка-“Хмеля” / ред. і упоряд. Р. Забілий. – Львів : Центр досліджень визвольного руху, 2007. – С. 73.
  69. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 202зв.; Архів УСБУ ІФО. – Ф. 4. – Спр. 0517. – Арк. 88; Літопис УПА. Нова серія. Т. 25: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1952 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2015. – С. 906-907.
  70. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 257; Архів УСБУ ІФО. – Ф. 4. – Спр. 31007. – Т. 4; Літопис УПА. Нова серія. Т. 25: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1952 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2015. – С. 828.
  71. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 265; Cергійчук В. Український здвиг: Прикарпаття. 1939-1955. – К.: Українська Видавнича Спілка, 2005. – С. 632; Літопис УПА. Нова серія. Т. 25: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1952 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2015. – С. 829.
  72. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 256; Літопис УПА. Нова серія. Т. 12: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 1 / упоряд. В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 142; Літопис УПА. Нова серія. Т. 13: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943–1952. – Кн. 2 / упоряд.: В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 982-983.
  73. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 203; ГДА СБУ. – Ф. 2-Н. – Оп. 110 (1954). – Спр. 2. – Т. 4. – Арк. 230; Літопис УПА. Нова серія. Т. 25: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1952 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2015. – С. 830-831; Літопис УПА. Нова серія. Т. 26: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали референтури СБ. 1945-1950 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2016. – С. 424.
  74. ↑ Романюк М. Золочівська округа ОУН у національно-визвольному русі (1937–1953): монографія / Михайло Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2016. – С. 417.
  75. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 202зв.; Літопис УПА. Нова серія. Т. 22: Станиславівська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1951 / упоряд. Дмитро Проданик, Степан Лесів. – Київ; Торонто, 2013. – С. 1078.
  76. ↑ Літопис УПА. Нова серія. Т. 24: Золочівська округа ОУН: Організаційні документи. 1941-1952 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ ; Торонто, 2014. – С. 798; Романюк М. Золочівська округа ОУН у національно-визвольному русі (1937–1953): монографія / Михайло Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2016. – С. 418.
  77. ↑ Літопис УПА. Нова серія. Т. 23: Золочівська округа ОУН: Документи і матеріали референтури СБ. 1944-1951 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ ; Торонто, 2013. – С. 1139; Романюк М. Золочівська округа ОУН у національно-визвольному русі (1937–1953): монографія / Михайло Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2016. – С. 418.
  78. ↑ Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 776.
  79. ↑ а б Мороз В. Іван Вересюк-«Іванчук» // http://ptaha.info/posts/our-herious/ivan-veresyuk-ivanchuk/ (16.06.2018); Мороз В. Хорунжий, який співає // http://ukrnationalism.com/history/736-khorunzhyi-iakyi-spivaie.html (16.06.2018); Мороз В. Хорунжий, який співає // http://bandera.lviv.ua/horunzhyj-jakyj-spivaje/ (16.06.2018).
  80. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 202зв; Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 776.
  81. ↑ Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 779.
  82. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 265; Мороз В. П’ятеро проти сотні // Шлях перемоги. – 2010. – 3 листопада.
  83. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 256; ГДА СБУ. – Ф. 65. – Спр. С-7765. – Т. 9. – Пакет 13; Літопис УПА. Нова серія. Т. 12: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 1 / упоряд. В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 141.
  84. ↑ Літопис УПА. Нова серія. Т. 12: Воєнна округа УПА «Буг» : Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 1 / упоряд. В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 618; Романюк М. Золочівська округа ОУН у національно-визвольному русі (1937–1953): монографія / Михайло Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2016. – С. 426-427; Мороз В. Сотник УПА «Чайчук» // http://ukrnationalism.com/history/245-sotnyk-upa-chaichuk.html.
  85. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 208; Надвірнянщина: хресна дорога народного болю / упоряд. Зварчук О.; за ред. Довгана Я. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2008. – С. 212.
  86. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 250, 256; Літопис УПА. Нова серія. Т. 12: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 1 / упоряд. В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 139, 141; Літопис УПА. Нова серія. Т. 13: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 2 / упоряд.: В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 972.
  87. ↑ а б Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 546.
  88. ↑ Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 784.
  89. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 126, 203; ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 88. – Арк. 1108; Гаргат В. Шана живих у пам’ять історії // Політичний в’язень. – 1997. – 12 вересня. – С. 2; Пташинська Г. Мальовниче село над річкою. Нарис історії села Старий Лисець. – Снятин, 2006. – С. 111; Хмара П. В огні повстання. 1943-1945. – Б.м.в., 1949. – С. 47; Содоль П. Українська Повстанча Армія 1943-1949. Довідник ІІ. – Нью-Йорк, 1995. – С. 182.
  90. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 257; ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 56. – Арк. 208; Літопис УПА. Нова серія. Т. 25: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1952 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2015. – С. 847.
  91. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 213зв.; Архів УСБУ ІФО. – Ф. 4. – Спр. 0517. – Арк. 36-36зв.; Літопис УПА. Нова серія. Т. 25: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1952 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2015. – С. 847-848.
  92. ↑ Романюк М. Золочівська округа ОУН у національно-визвольному русі (1937–1953): монографія / Михайло Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2016. – С. 432; Літопис УПА. Нова серія. Т. 24: Золочівська округа ОУН: Організаційні документи. 1941-1952 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ ; Торонто, 2014. – С. 1100.
  93. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 256; Літопис УПА. Нова серія. Т. 12: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 1 / упоряд. В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 142; Літопис УПА. Нова серія. Т. 13: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 2 / упоряд.: В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 987.
  94. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 256; Мельник В. Рогатинці в боротьбі за волю. – Івано-Франківськ, 2005. – С. 389; Реабілітовані історією. Івано-Франківська область/упоряд. Л. Вардзарук. – Кн. 2. – Івано-Франківськ, 2006. – С. 571.
  95. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 256; ГДА СБУ. – Ф. 2. – Оп. 31 (1960). – Спр. 21. – Арк. 157-158; Літопис УПА. Нова серія. Т. 12: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 1 / упоряд. В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 141; Літопис УПА. Нова серія. Т. 13: Воєнна округа УПА «Буг» : Документи і матеріали. 1943–1952. – Кн. 2 / [упоряд. : В. Мороз, О. Вовк]. – Київ ; Торонто, 2009. – С. 987-988.
  96. ↑ Літопис УПА. Нова серія. Т. 24: Золочівська округа ОУН: Організаційні документи. 1941-1952 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ ; Торонто, 2014. – С. 1105; Романюк М. Золочівська округа ОУН у національно-визвольному русі (1937–1953): монографія / Михайло Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2016. – С. 439; Літопис УПА. Нова серія. Т. 12: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 1 / упоряд. В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 624.
  97. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 215зв.; Літопис УПА. Нова серія. Т. 19: Підпілля ОУН на Буковині: Документи і матеріали. 1943-1951 / упоряд. Дмитро Проданик. – Київ; Торонто, 2012. – С. 605-606.
  98. ↑ Романюк М. Золочівська округа ОУН у національно-визвольному русі (1937–1953): монографія / Михайло Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2016. – С. 440-441
  99. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 256; Літопис УПА. Нова серія. Т. 12: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 1 / упоряд. В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 141; Літопис УПА. Нова серія. Т. 13: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 2 / упоряд.: В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 969.
  100. ↑ Мороз В. Григорій Ківтонюк-«Бук» // Шлях перемоги. – 2010. – 17 листопада.
  101. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 56. – Арк. 256; Літопис УПА. Нова серія. Т. 22: Станиславівська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1951 / упоряд. Дмитро Проданик, Степан Лесів. – Київ; Торонто, 2013. – С. 1101.
  102. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 200; Літопис УПА. Нова серія. Т. 22: Станиславівська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1951 / упоряд. Дмитро Проданик, Степан Лесів. – Київ; Торонто, 2013. – С. 1103.
  103. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 200зв.; Літопис УПА. Нова серія. Т. 22: Станиславівська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1951 / упоряд. Дмитро Проданик, Степан Лесів. – Київ; Торонто, 2013. – С. 1103.
  104. ↑ Літопис УПА. Нова серія. Т. 12: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 1 / упоряд. В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 99, 108, 123, 639; Мороз В. Юліан Кедринський-«Кармелюк», «Жмурко» // Шлях перемоги. – 2009. – 18 листопада.
  105. ↑ Літопис УПА. Нова серія. Т. 12: Воєнна округа УПА «Буг» : Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 1 / упоряд. В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 628; Романюк М. Золочівська округа ОУН у національно-визвольному русі (1937–1953): монографія / Михайло Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2016. – С. 448.
  106. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 251; ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 88-88зв., 203, 268зв.; Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 33: Тактичний Відтинок УПА 26-ий “Лемко”: Лемківщина і Перемищина (Документи і матеріяли). – Торонто – Львів, 2001. – С. 476-479.
  107. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 215 зв.; Літопис УПА. Нова серія. Т. 19: Підпілля ОУН на Буковині: Документи і матеріали. 1943-1951 / упоряд. Дмитро Проданик. – Київ; Торонто, 2012. – С. 325.
  108. ↑ а б Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 559-560.
  109. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 256; Літопис УПА. Нова серія. Т. 12: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 1 / упоряд. В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 141; Літопис УПА. Нова серія. Т. 13: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 2 / упоряд.: В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 992.
  110. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 249, 251; ГДА СБУ. – Ф. 65. – Спр. С-7765. – Т. 9. – Пакет 13; Літопис УПА. Нова серія. Т. 12: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 1 / упоряд. В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 137, 140.
  111. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 256; Мельник В. Рогатинці в боротьбі за волю. – Івано-Франківськ, 2005. – С. 218; Реабілітовані історією. Івано-Франківська область / упоряд. Л. Вардзарук. – Кн. 2. – Івано-Франківськ, 2006. – С. 591.
  112. ↑ Архів УСБУ ЛО. – Спр. П-20238. – Арк. 54; Архів УСБУ ЛО. – Спр. П-25045. – Арк. 115; Архів УСБУ ЛО. – Спр. П-32961. – Арк. 93, 122; Архів УСБУ ЛО. – Спр. П-33445. – Арк. 15, 34, 55, 81, 104, 135; Архів УСБУ ЛО. – Спр. П-34569. – Арк. 18-20.
  113. ↑ а б ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 274; ГДА СБУ. – Ф. 6. – Спр. 74368ФП. – Т. 2. – Арк. 6-9; Літопис УПА. Нова серія. Т. 12: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 1 / упоряд. В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 124; Содоль П. Монета, Лада, Христя та інші. Українки – Лицарі орденів УПА // http://www.istpravda.com.ua/articles/2013/05/11/123781/
  114. ↑ Mykhaylo Romanyuk. www.facebook.com (uk). Процитовано 2017-12-03. 
  115. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 29. – Арк. 392; Літопис УПА. Нова серія. Т. 13: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 2 / упоряд.: В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 953; Літопис УПА. Нова серія. Т. 24: Золочівська округа ОУН: Організаційні документи. 1941-1952 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2014. – С. 798, 820, 981, 1116.
  116. ↑ Недобитий. Бій з німцями під Лостуном // Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 4: Чорний ліс. Видання команди Станиславівського тактичного відтинку УПА (Чорний ліс), 1947-1950. Передрук підпільного журналу. Кн. 2, 1948-1950. – Торонто: Видавництво Літопис УПА, 1979. – С. 51-56; Недобитий. Бій з більшовиками під Сеньківським біля села Гриняви // Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 4: Чорний ліс. Видання команди Станиславівського тактичного відтинку УПА (Чорний ліс), 1947-1950. Передрук підпільного журналу. Кн. 2, 1948-1950. – Торонто: Видавництво Літопис УПА, 1979. – С. 78-81; ГДА СБУ. – Ф. 5. – Спр. 67443. – Т. 1-2; Матвіїв Юліан // Содоль П. Українська Повстанча Армія. 1943-49. Довідник ІІ. – Нью-Йорк: Пролог, 1995. – С. 59-60; Гуменюк В. Повість про «Недобитого». – Львів, 2005. – 52 с.; Недобитий, Кріс – Матвіїв Юліан, с. Миколи // Андрусяк М. Командири 21-го (Коломийського) тактичного відтинку УПА «Гуцульщина». Історико-біографічне дослідження. – Коломия: Видавничо-поліграфічне товариство «Вік», 2005. – С. 42-43; Романюк М. Націоналісти Бродівської гімназії / Михайло Романюк // Гімназія в Бродах: від минувшини до відродження. Вип. ІІІ. (Матеріали третьої науково-теоретичної конференції присвяченої 150-річчю створення гімназії, 19 червня, 2015 р.) / Упорядники Н. Присяжнюк, А. Корчак. – Броди: Бродівська гімназія ім. І. Труша, 2015. – С. 98-109; Літопис УПА. Нова серія. Т. 25: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1952 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2015. – С. 870; Літопис УПА. Нова серія. Т. 26: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали референтури СБ. 1945-1950 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2016. – С 439.
  117. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 256; Літопис УПА. Нова серія. Т. 12: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 1 / упоряд. В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 142.
  118. ↑ Романюк М. Золочівська округа ОУН у національно-визвольному русі (1937–1953): монографія / Михайло Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2016. – С. 461.
  119. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 2-Н. – Оп. 98 (1954). – Спр. 14. – Арк. 6-7; Голіней С. Останній бій сотенного «Спартана» // Шлях перемоги. – 2013. – 24 липня. – С. 6; Літопис УПА. Нова серія. Т. 25: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1952 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2015. – С. 876.
  120. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 203; Літопис УПА. Нова серія. Т. 19: Підпілля ОУН на Буковині: Документи і матеріали. 1943-1951 / упоряд. Дмитро Проданик. – Київ; Торонто, 2012. – 615-616.
  121. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 2-Н. – Оп. 4 (1959). – Спр. 4. – Т. 3. – Арк. 2-6; Літопис Української Повстанської Армії. Т. 4: Чорний ліс: видання команди Станиславівського тактичного відтинка УПА (Чорний ліс), 1947-1950. Книга друга: 1948-1950 / [відп. ред. Є. Штендера; співред. П. Потічний]. – Торонто: Вид-во «Літопис УПА», 1989. – С. 33; Літопис УПА. Нова серія. Т. 22: Станиславівська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1951 / упоряд. Дмитро Проданик, Степан Лесів. – Київ; Торонто, 2013. – С. 1115.
  122. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 213зв.; Архів УСБУ ІФО. – Ф. 4. – Спр. 28379. – Арк. 134-135; Літопис УПА. Нова серія. Т. 25: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1952 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2015. – С. 877; Літопис УПА. Нова серія. Т. 26: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали референтури СБ. 1945-1950 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2016. – С. 441.
  123. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 203; Літопис УПА. Нова серія. Т. 25: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1952 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2015. – С. 145, 500.
  124. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 208; Літопис УПА. Нова серія. Т. 22: Станиславівська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1951 / упоряд. Дмитро Проданик, Степан Лесів. – Київ; Торонто, 2013. – С. 1115-1116.
  125. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 215зв.; Літопис УПА. Нова серія. – Т. 19: Підпілля ОУН на Буковині: Документи і матеріали. 1943-1951 / упоряд. Дмитро Проданик. – Київ; Торонто, 2012. – С. 616.
  126. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 201; Коретчук Я. Командири відділів ТВ 22 «Чорний Ліс» / Ярослав Коретчук, Петро Ганцюк. – Торонто; Львів: Літопис УПА, 2014. – Кн. 27. – С. 32-33.
  127. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 198, 203; Проданик Д. Шлях боротьби Василя Сенчака-«Ворона». – Літопис УПА. Серія «Події і люди». – Кн. 15. – Торонто-Львів: Літопис УПА, 2011. – С. 55.
  128. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 256; Літопис УПА. Нова серія. Т. 12: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 1 / упоряд. В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 141; Літопис УПА. Нова серія. Т. 13: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 2 / упоряд.: В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 979.
  129. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 256; Мельник В. Рогатинці в боротьбі за волю. – Івано-Франківськ, 2005. – С. 205; Реабілітовані історією. Івано-Франківська область / упоряд. Л. Вардзарук. – Кн. 2. – Івано-Франківськ, 2006. – С. 617.
  130. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 18. – Арк. 152; ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 208; Літопис УПА. Нова серія. Т. 25: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1952 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2015. – С. 884.
  131. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 203; Літопис УПА. Нова серія. Т. 25: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1952 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2015. – С. 887-888.
  132. ↑ Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 581.
  133. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 203; Архів УСБУ ІФО. – Ф. 4. – Спр. 0517. – Арк. 77; Архів УСБУ ІФО. – Ф. 4. – Спр. 37508. – Т. 2. – Арк. 267-267зв.; Літопис УПА. Нова серія. Т. 25: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1952 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2015. – С. 790-791.
  134. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 251, 256; ГДА СБУ. – Ф. 2. – Оп. 31 (1960). – Спр. 30. – Арк. 93-94; Літопис УПА. Нова серія. Т. 12: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 1 / упоряд. В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 140, 141; Літопис УПА. Нова серія. Т. 13: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 2 / упоряд.: В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 788, 815.
  135. ↑ Романюк М. Золочівська округа ОУН у національно-визвольному русі (1937–1953): монографія / Михайло Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2016. – С. 477.
  136. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 203; Літопис УПА. Нова серія. Т. 25: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1952 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2015. – С. 792.
  137. ↑ а б ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 264; ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 56. – Арк. 317-318; Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 813; Літопис УПА. Нова серія. Т. 25: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1952 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2015. – С. 793.
  138. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 256; Літопис УПА. Нова серія. Т. 12: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 1 / упоряд. В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 141; Літопис УПА. Нова серія. Т. 13: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 2 / упоряд.: В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 967.
  139. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 208; Реабілітовані історією. У 27-и томах. Івано-Франківська область: У 2-х томах. – Книга друга / упоряд. Вардзарук Л. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2006. – С. 954.
  140. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 256; Мельник В. Рогатинці в боротьбі за волю. – Івано-Франківськ, 2005. – С. 311; Реабілітовані історією. Івано-Франківська область / упоряд. Л. Вардзарук. – Кн.2. – Івано-Франківськ, 2006. – С. 635.
  141. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 249-250, 256; ГДА СБУ. – Ф. 2. – Оп. 31 (1960). – Спр. 30. – Арк. 2-3; ГДА СБУ. – Ф. 2. – Оп. 31 (1960). – Спр. 31. – Арк. 271; Архів УСБУ ЛО. – Спр. 30281. – Т. 1. – Арк. 42, 155; Літопис УПА. Нова серія. Т. 12: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 1 / упоряд. В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 138-139, 141.
  142. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 71. – Оп. 6. – Спр. 120. – Арк. 61, 136; ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 208.
  143. ↑ а б ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 259; Літопис УПА. Нова серія. Т. 19: Підпілля ОУН на Буковині: Документи і матеріали. 1943-1951 / упоряд. Дмитро Проданик. – Київ; Торонто, 2012. – С. 622.
  144. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 257; Літопис УПА. Нова серія. Т. 12: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 1 / упоряд. В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 142; Літопис УПА. Нова серія. Т. 13: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 2 / упоряд.: В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 815, 989.
  145. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 202зв.; Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 817.
  146. ↑ Архів УСБУ ІФО. – Ф. 4. – Спр. 32603. – Т. 3. – Арк. 211; Содоль П. Українська Повстанча Армія, 1943-1949. Довідник другий. – Нью-Йорк: Пролог, 1995. – С. 95; Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 818-819; Літопис УПА. Нова серія. Т. 22: Станиславівська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1951 / упоряд. Дмитро Проданик, Степан Лесів. – Київ; Торонто, 2013. – С. 1134.
  147. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 215 зв.; Літопис УПА. Нова серія. Т. 19: Підпілля ОУН на Буковині: Документи і матеріали. 1943-1951 / упоряд. Дмитро Проданик. – Київ; Торонто, 2012. – С. 623.
  148. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 203; Архів УСБУ ІФО. – Ф. 4. – Спр. 28379; Літопис УПА. Нова серія. Т. 25: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1952 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2015. – С. 900-901.
  149. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 56. – Арк. 225; ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 213зв.; Літопис УПА. Нова серія. Т. 25: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1952 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2015. – С. 901; Літопис УПА. Нова серія. Т. 26: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали референтури СБ. 1945-1950 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2016. – С. 449-450.
  150. ↑ Романюк М. Золочівська округа ОУН у національно-визвольному русі (1937–1953): монографія / Михайло Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2016. – С. 485.
  151. ↑ Літопис УПА. Нова серія. Т. 20: Воєнна округа УПА «Лисоня» 1943-1952: Документи і матеріали / упоряд. Сергій Волянюк. – Київ; Торонто, 2012. – С. 708; Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 599.
  152. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 213 зв.; Літопис УПА. Нова серія. Т. 26: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали референтури СБ. 1945-1950 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2016. – С. 453; Реабілітовані історією. Івано-Франківська область / упоряд. Л. Вардзарук. – Кн. 2. – Івано-Франківськ, 2006. – С. 987.
  153. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 56. – Арк. 258; Літопис УПА. Нова серія. Т. 22: Станиславівська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1951 / упоряд. Дмитро Проданик, Степан Лесів. – Київ; Торонто, 2013. – С. 1146.
  154. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 256; Літопис УПА. Нова серія. Т. 12: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 1 / упоряд. В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 142; Літопис УПА. Нова серія. Т. 13: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 2 / упоряд.: В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 979-980.
  155. ↑ Архів УСБУ ІФО. – Ф. 4. – Спр. 6101. – Арк. 33; Літопис УПА. Нова серія. Т. 22: Станиславівська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1951 / упоряд. Дмитро Проданик, Степан Лесів. – Київ; Торонто, 2013. – С. 1147.
  156. ↑ Романюк М. Золочівська округа ОУН у національно-визвольному русі (1937–1953): монографія / Михайло Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2016. – С. 471.
  157. ↑ Федун Петро – «Полтава». Концепція Самостійної України. Том 1. Твори / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Галузевий державний архів Служби безпеки України. – Львів, 2008. – С. 653; Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 531.
  158. ↑ а б Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – C. 773; Літопис УПА. Нова серія. Т. 20: Воєнна округа УПА «Лисоня» 1943-1952: Документи і матеріали / упоряд. Сергій Волянюк. – Київ; Торонто, 2012. – С. 687; https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D0%B9_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87.
  159. ↑ Федун Петро – «Полтава». Концепція Самостійної України. Том 1. Твори / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Галузевий державний архів Служби безпеки України. – Львів, 2008. – С. 654-655; Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 534-635.
  160. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 252; Літопис УПА. Нова серія. Т. 12: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 1 / упоряд. В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 612-613; Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – C. 775-776; За тебе, Україно... (Українські патріоти в Березі-Картузькому концтаборі (1934-1936) в документах Державного архіву Брестської обл.) / Упоряд. Олександр Ільїн, Петро Мазур, Арсен Гудима, Сергій Шандрук; вид. 2-ге, доповнене і перероблене. – Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2014. – С. 57.
  161. ↑ Антонюк Я. Український визвольний рух у постатях керівників. Волинська та Брестська області (1930-1955) / Ярослав Антонюк. – Торонто; Львів: Видавництво «Літопис УПА», 2014. – С. 182-183; Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 536-537.
  162. ↑ а б Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 539-540.
  163. ↑ Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 781-782.
  164. ↑ Федун Петро – «Полтава». Концепція Самостійної України. Том 1. Твори / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Галузевий державний архів Служби безпеки України. – Львів, 2008. – С. 658.
  165. ↑ Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 548.
  166. ↑ Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 554.
  167. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 6. – Спр. 55204. – Т. 2. – Арк. 8; Антонюк Я. Український визвольний рух у постатях керівників. Волинська та Брестська області (1930-1955). – Торонто; Львів: Видавництво «Літопис УПА», 2014. – С. 339-340; Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 555; Галаса В. Наше життя і боротьба. – Львів, 2005. – С. 160; Руцький М . Вони виборювали волю України. – Луцьк, 2009. – С. 532–533; Ковжук В. Герої не вмирають // Українські новини. – 2003. – 24 січня; Ковжук І. Син шукав батька десять років // Волинь. – 2011. – 20 серпня; Книга скорботи України. Волинська область. – Т. 3. – Луцьк, 2011. – С. 153; Літопис УПА. Нова серія. Т. 16: Волинь і Полісся у невідомій епістолярній спадщині ОУН і УПА. 1944–1954 рр. – Київ–Торонто, 2011. – С. 210; Данилюк В. Вірити занадто боляче. – Луцьк, 1995. – C. 207; Манзуренко В. Лицарі Срібного Хреста Заслуги // Український визвольний рух. – 2006. – № 8. – С. 296; Іщук О ., Марчук І ., Даревич Д. Життя і творчість Ніла Хасевича. – Літопис УПА. Бібліотека. – Т. 10. – Торонто; Львів, 2011. – С. 156; Манзуренко В. Лицарі Бронзового Хреста Заслуги // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Вип. 22. – Львів, 2012. – С. 457.
  168. ↑ Антонюк Я. Український визвольний рух у постатях керівників. Волинська та Брестська області (1930-1955) / Ярослав Антонюк. – Торонто; Львів: Видавництво «Літопис УПА», 2014. – С. 340-341; Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 556.
  169. ↑ Федун Петро – «Полтава». Концепція Самостійної України. Том 1. Твори / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Галузевий державний архів Служби безпеки України. – Львів, 2008. – С. 664; Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / [упоряд. Михайло Романюк]. – Київ; Торонто, 2017. – С. 558.
  170. ↑ Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 794; Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – 736 с. (ISBN 978-966-2105-69-8 (Ukraine)).
  171. ↑ Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 563.
  172. ↑ а б Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 566-567.
  173. ↑ Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 567-568.
  174. ↑ Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920–1939 роки. – Вид. 3-є, доп. – Київ: Укр. вид. спілка, 2007. – С. 740; Антонюк Я. Український визвольний рух у постатях керівників. Волинська та Брестська області (1930-1955) / Ярослав Антонюк. – Торонто; Львів: Видавництво «Літопис УПА», 2014. – С. 434-435.
  175. ↑ а б ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 287; Каменяр А. Роберт (Ярослав Мельник) / А. Каменяр. – Б.м.в., 1950. – С. 7, 9, 12; Когут М. Герої не вмирають… / М. Когут. – Дрогобич: Відродження, 2001. – Кн. 1. – С. 6; Содоль П. Українська Повстанча Армія. 1943 – 1949: Довідник перший / Петро Содоль. – Нью-Йорк: Пролог, 1994. – С. 103; Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 801; Літопис УПА. Нова серія. Т. 25: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1952 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2015. – С. 872.
  176. ↑ Літопис УПА. Нова серія. Т. 12: Воєнна округа УПА «Буг» : Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 1 / упоряд. В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 648; Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 584-585.
  177. ↑ Федун Петро – «Полтава». Концепція Самостійної України. Том 1. Твори / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Галузевий державний архів Служби безпеки України. – Львів, 2008. – С. 672; Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 585-586.
  178. ↑ Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 816-817.
  179. ↑ а б Романюк М. Петро Федун – «Полтава» – провідний ідеолог ОУН та УПА / Михайло Романюк. – Львів–Торонто: Видавництво «Літопис УПА», 2009. – 128 с. (ISBN 978-966-2105-12-4); Федун Петро – «Полтава». Концепція Самостійної України. Том 1. Твори / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Галузевий державний архів Служби безпеки України. – Львів, 2008. – 720 с., 16 с. іл. (ISBN 978-966-02-4910-3 (Т. 1)); Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – 896 с. (ISBN 978-966-02-6910-1 (Т. 2)).
  180. ↑ а б Хасевич Ніл Антонович. Вікіпедія (uk). 2017-11-26. Процитовано 2017-12-03. 
  181. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 255; Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 598-599.
  182. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 255; Літопис УПА. Нова серія. Т. 20: Воєнна округа УПА «Лисоня» 1943-1952: Документи і матеріали / упоряд. Сергій Волянюк. – Київ; Торонто, 2012. – С. 686; Дуда І., Кушнерик Г. Бабій Ярослав Миколайович // Тернопільський енциклопедичний словник: у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. – Тернопіль: Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. – Т. 1: А-Й. – С. 61-62.; https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%B1%D1%96%D0%B9_%D0%AF%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
  183. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 274; ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 259; Реабілітовані історією. Івано-Франківська область. Кн. 2 / упоряд. Л. Вардзарук. – Івано-Франківськ, 2006. – С. 534.
  184. ↑ Mykhaylo Romanyuk. www.facebook.com (uk). Процитовано 2017-12-06. 
  185. ↑ а б ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 68. – Арк. 188; ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 47. – Арк. 81; ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 23. – Спр. 1719. – Арк. 153; Літопис УПА. Нова серія. Т. 16: Волинь і Полісся у невідомій епістолярній спадщині ОУН і УПА. 1944–1954 рр. – Київ–Торонто, 2011. – С. 253; Антонюк Я. Український визвольний рух у постатях керівників. Волинська та Брестська області (1930-1955). – Торонто; Львів: Видавництво «Літопис УПА», 2014. – С. 139; Іщук О. Діяльність проводу ОУН (б) на північно-західних українських землях у 1948–1952 роках. – К., 2009. – С. 26; Наконечний В. Волинь – криваве поле війни. – Тернопіль, 2006. – С. 60; Манзуренко В. Лицарі Бронзового Хреста Заслуги // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Вип. 22. – Львів, 2012. – С. 450; Манзуренко В. Лицарі Срібного Хреста Заслуги // Український визвольний рух. – 2006. – № 8. – С. 290; Якуб’юк А. Комбатанти Волинського краю // Волинь. – 2002. – № 4. – С. 150.
  186. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 264; Архів УСБУ ІФО. – Ф. 4. – Спр. 0517. – Арк. 65; Літопис УПА. Нова серія. Т. 25: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1952 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2015. – С. 835.
  187. ↑ https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1591950867560272&set=a.1086434904778540.1073741826.100002361211299&type=3&theater; Романюк М. Золочівська округа ОУН у національно-визвольному русі (1937–1953): монографія / Михайло Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2016. – С. 419.
  188. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 264; Архів УСБУ ІФО. – Ф. 4. – Спр. 37508. – Т. 2. – Арк. 224зв.; Літопис УПА. Нова серія. Т. 25: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1952 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2015. – С. 836.
  189. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 277; ЦДАВО України. – Ф. 3836. – Оп. 1. – Спр. 67. – Арк. 34, 187; ГДА СБУ. – Ф. 71. – Оп. 6. – Спр. 214. – Арк. 151; ГДА СБУ. – Ф. 2-Н. – Оп. 62 (1953). – Спр. 2. – Т. 1. – Арк. 2, 25, 69; ГДА СБУ. – Ф. 2-Н. – Оп. 32 (1960). – Спр. 8. – Арк. 201; Архів УСБУ ЛО. – Спр. 37933. – Арк. 34зв., 38; Архів УСБУ ЛО. – Спр. П-26789. – Арк. 45; Літопис Української Повстанської Армії. Нова серія. – Т. 5: Боротьба проти УПА і націоналістичного підпілля: інформаційні документи ЦК КП(б)У, обкомів партії, НКВС-МВС, МДБ-КДБ (1943–1959) / упоряд. Анатолій Кентій, Володимир Лозицький, Ірина Павленко. – Книга друга: 1946–1947. – Київ; Торонто, 2002. – С. 421.
  190. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 243; Антонюк Я. Український визвольний рух у постатях керівників. Волинська та Брестська області (1930-1955) / Ярослав Антонюк. – Торонто; Львів: Видавництво «Літопис УПА», 2014. – С. 210-211; Архів УСБУ ВО. – Ф. П. – Спр. 7383. – Т. 1. – Арк. 60; Спр. 4842 – Арк. 15; ГДА СБУ. – Ф. 2. – Оп. 33. – Спр. 7. – Арк. 23, 121; Оп. 55. – Спр. 4. – Т. 1. – Арк. 243; Оп. 57. – Спр. 3. – Арк. 69, 130; Poliszczuk W. Ukrainian nationalism in Documents. – Toronto, 2003. – Р. 291; Літопис УПА. Нова серія. Т. 8: Волинь, Полісся, Поділля: УПА та запілля (1944–1946). Документи і матеріали / Упоряд.: О. Вовк, С. Кокін. – Київ; Торонто, 2006. – С. 669; Літопис УПА. Нова серія. Т. 9: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1944–1945. – Київ; Торонто, 2007. – С. 451; Гелетій Я. Нескорені // Народна трибуна. – 1993. – 27 лютого; Семенюк С. Наша влада не була страшною // Молода Волинь. – 1992. – 13 листопада; Беземський Г. Жінки, які вберегли Україну // Народна справа. – 1998. – 5 березня; Мазурець С. Повстанськими стежками: розповіді очевидця. – Луцьк, 2002. – С. 19; Ковальчук В. Діяльність ОУН (б) та запілля УПА на Волині та південному Поліссі (1941–1944 рр.) // Літопис УПА. Бібліотека. Т. 7. – Торонто; Львів, 2006. – С. 271; Манзуренко В. Лицарі Срібного Хреста Заслуги // Український визвольний рух. – Львів, 2006. – № 8. – С. 290.
  191. ↑ Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 541-542.
  192. ↑ Архів УСБУ ІФО. – Ф. 4. – Спр. 0517. – Арк. 71зв.; ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 264; Літопис УПА. Нова серія. Т. 25: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1952 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2015. – С. 840.
  193. ↑ Мороз В. Василь Гоцій-«Жест» // Шлях перемоги. – 2010. – 26 травня; Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 781.
  194. ↑ а б ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 256; Літопис УПА. Нова серія. Т. 20: Воєнна округа УПА «Лисоня» 1943-1952: Документи і матеріали / упоряд. Сергій Волянюк. – Київ; Торонто, 2012. – С. 691; Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 546; Літопис УПА. Нова серія. Т. 20: Воєнна округа УПА «Лисоня» 1943-1952: Документи і матеріали / упоряд. Сергій Волянюк. – Київ; Торонто, 2012. – С. 691).
  195. ↑ а б ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 277; Архів УСБУ ІФО. – Ф. 4. – Спр. 6445. – Арк. 38; Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 786; Літопис УПА. Нова серія. Т. 22: Станиславівська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1951 / упоряд. Дмитро Проданик, Степан Лесів. – Київ; Торонто, 2013. – С. 1093.
  196. ↑ Літопис УПА. Нова серія. Т. 12: Воєнна округа УПА «Буг» : Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 1 / упоряд. В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 621; Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 548-549.
  197. ↑ Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 786-787.
  198. ↑ Федун Петро – «Полтава». Концепція Самостійної України. Том 1. Твори / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Галузевий державний архів Служби безпеки України. – Львів, 2008. – С. 661-662.
  199. ↑ Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 550-551.
  200. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 276; Мороз В. Юліан Кедринський-«Кармелюк», «Жмурко» // Шлях перемоги. – 2009. – 18 листопада.
  201. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 264; Архів УСБУ ІФО. – Ф. 4. – Спр. 0517. – Арк. 71; Літопис УПА. Нова серія. Т. 25: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1952 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2015. – С. 856.
  202. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 264; Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 555.
  203. ↑ Літопис УПА. Нова серія. Т. 20: Воєнна округа УПА «Лисоня» 1943-1952: Документи і матеріали / упоряд. Сергій Волянюк. – Київ; Торонто, 2012. – С. 595-596; Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 556.
  204. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 127, 259; Літопис УПА. Нова серія. Т. 22: Станиславівська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1951 / упоряд. Дмитро Проданик, Степан Лесів. – Київ; Торонто, 2013. – С. 1102.
  205. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 256;  Мороз Володимир. Федір Кононович-«Циган»-«Павло» // Шлях перемоги. – 2012. – 26 вересня.
  206. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 274; Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 794-795.
  207. ↑ Романюк М. Золочівська округа ОУН у національно-визвольному русі (1937–1953): монографія / Михайло Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2016. – С. 245.
  208. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 264; Архів УСБУ ІФО. – Ф. 4. – Спр. 0517. – Арк. 69зв.; Літопис УПА. Нова серія. Т. 25: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1952 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2015. – С. 865-866.
  209. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 264; Архів УСБУ ІФО. – Ф. 4. – Спр. 0517. – Арк. 70зв.; Літопис УПА. Нова серія. Т. 25: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1952 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2015. – С. 866.
  210. ↑ Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 797-798; Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 565-566.
  211. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 264; Літопис УПА. Нова серія. Т. 25: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1952 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2015. – С. 875.
  212. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 276; Літопис УПА. Нова серія. Т. 20: Воєнна округа УПА «Лисоня» 1943-1952: Документи і матеріали / упоряд. Сергій Волянюк. – Київ; Торонто, 2012. – С. 699-700.
  213. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 264; Архів УСБУ ІФО. – Ф. 4. – Спр. 31000; Літопис УПА. Нова серія. Т. 25: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1952 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2015. – С. 881.
  214. ↑ Позичанюк Йосип Іванович. Вікіпедія (uk). 2017-10-26. Процитовано 2017-12-03. 
  215. ↑ Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 576.
  216. ↑ а б ГДА СБУ. – Ф. 2. – Оп. 59 (1953 р.). – Спр. 5. – Т. 2. – Арк. 3; ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 58. – Арк. 61; ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 264; Літопис УПА. Нова серія. Т. 19: Підпілля ОУН на Буковині: Документи і матеріали. 1943-1951 / упоряд. Дмитро Проданик. – Київ; Торонто, 2012. – С. 619; Літопис УПА. Нова серія. Т. 25: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1952 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2015. – С. 889.
  217. ↑ Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 809-810.
  218. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 244, 267; Антонюк Я. Український визвольний рух у постатях керівників. Волинська та Брестська області (1930-1955) / Ярослав Антонюк. – Торонто; Львів: Видавництво «Літопис УПА», 2014. – С. 584-585; ГДА СБУ. – Ф. 2. – Оп. 55. – Спр. 7. – Арк. 23, 36; ГДА СБУ. – Ф. 2. – Оп. 57. – Спр. 3. – Арк. 128; ГДА СБУ. – Ф. 6. – Спр. 22697. – Т. 8. – Арк. 162; ГДА СБУ. – Ф. 6. – Спр. 67424 – Арк. 56; ГДА СБУ. – Ф. 6. – Спр. 67434. – Арк. 21; Реванюк І. Правда про т. зв. УПА. – К., 1961. – С. 31; Літопис УПА. Нова серія. Т. 7: Боротьба проти УПА і націоналістичного підпілля: інформаційні документи ЦК КП(б)У, обкомів партії, НК ВС–МВС, МДБ–КДБ. (1943–1959). Книга четверта: 1949–1959. – Київ; Торонто, 2003. – С. 362; Poliszczuk W. Ukrainian nationalism in Documents. – Toronto, 2003. – Р. 291; Літопис УПА. Нова серія. Т. 8: Волинь, Полісся, Поділля: УПА та запілля (1944–1946). Документи і матеріали / Упоряд.: О. Вовк, С. Кокін. – Київ–Торонто, 2006. – С. 145; Літопис УПА. Нова серія. Т. 9: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1944–1945. – Київ–Торонто, 2007. – С. 452; Літопис УПА. Нова серія. Т. 14: УПА і запілля на ПЗУЗ 1943–1945. Нові документи / Упоряд.: В. Ковальчук, І. Марчук. – Київ–Торонто, 2010. – С. 481; Літопис УПА. Нова серія. Т. 15: Боротьба проти повстанського руху та націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1945–1954. Кн. 2 / Упор. С. Власенко, С. Кокін, В. Лозицький. – Київ; Торонто, 2011. – С. 92; Книга скорботи України. Волинська область. – Т. 3. – Луцьк, 2011. – С. 192; ОУН-УПА в Беларуси. 1939–1953 гг. – Минск, 2011. – С. 363; Царук Я. Донька розстріляного кохання // Слово правди. – 2002. – 19 вересня; Якуб’юк А. Комбатанти Волинського краю // Волинь. – 2002. – № 4. – С. 151; Ковальчук В. Діяльність ОУН (б) та запілля УПА на Волині та південному Поліссі (1941–1944 рр.) // Літопис УПА. Бібліотека. Т. 7. – Торонто–Львів, 2006. – С. 247; Манзуренко В. Лицарі Срібного Хреста Заслуги // Український визвольний рух. – Львів, 2006. – № 8. – С. 296.
  219. ↑ а б Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 813; Літопис УПА. Нова серія. Т. 20: Воєнна округа УПА «Лисоня» 1943-1952: Документи і матеріали / упоряд. Сергій Волянюк. – Київ; Торонто, 2012. – С. 703-704.
  220. ↑ Матейко Р., Мельничук Б., Скасків М., Ханас М. Скасків Ярослав Григорович // Тернопільський енциклопедичний словник: у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. – Тернопіль: Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. – Т. 3: П-Я. – С. 275; Федун Петро – «Полтава». Концепція Самостійної України. Том 1. Твори / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Галузевий державний архів Служби безпеки України. – Львів, 2008. – С. 671; ttps://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BA%D0%B0%D1%81%D0%BA%D1%96%D0%B2_%D0%AF%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2_%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
  221. ↑ Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 586-587.
  222. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 264; ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 72. – Арк. 312; Літопис УПА. Нова серія. Т. 25: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1952 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2015. – С. 795.
  223. ↑ Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 591-592.
  224. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 279; Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 593-594.
  225. ↑ Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 825; Романюк М. Золочівська округа ОУН у національно-визвольному русі (1937–1953): монографія / Михайло Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2016. – С. 492.
  226. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 265; Літопис УПА. Нова серія. Т. 25: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1952 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2015. – С. 830; Літопис УПА. Нова серія. Т. 5: Боротьба проти УПА і націоналістичного підпілля: інформаційні документи ЦК КП(б)У, обкомів партії, НКВС-МВС, МДБ-КДБ. 1943-1959. Кн. 2: 1946-1947 / упоряд. А. Кентій, В. Лозицький, І. Павленко. – Київ; Торонто, 2002. – С. 339-340.
  227. ↑ Антонюк Я. Український визвольний рух у постатях керівників. Волинська та Брестська області (1930-1955). – Торонто; Львів: Видавництво «Літопис УПА», 2014. – С. 137-138; Реванюк І. Правда про т. зв. УПА. – К., 1961. – С. 49-52; Коц М. Між рядками секретних паперів // Минуле і сучасне Волині та Полісся. – Луцьк, 2006. – Вип. 21. – С. 115; Літопис УПА. Нова серія. Т. 15: Боротьба проти повстанського руху та націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1945–1954. Кн. 2 / Упор. С. Власенко, С. Кокін, В. Лозицький. – Київ; Торонто, 2011. – С. 109; Літопис УПА. Нова серія. Т. 16: Волинь і Полісся у невідомій епістолярній спадщині ОУН і УПА. 1944–1954 рр. – Київ; Торонто, 2011. – С. 253–254; Якуб’юк А. Комбатанти Волинського краю // Волинь. – 2002. – № 4. – С. 151; Манзуренко В. Лицарі Бронзового Хреста Заслуги // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Вип. 22. – Львів, 2012. – С. 450.
  228. ↑ Архів УСБУ ВО. – Ф. П. – Спр. 5079. – Арк. 22; Архів УМВСУ ВО. – Ф. О. – Спр. 2215. – Арк. 1; ГДА СБУ. – Ф. 2. – Оп. 33. – Спр. 1. – Т. 1. – Арк. 192; ГДА СБУ. – Ф. 6. – Спр. 67432. – Арк. 331; ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 371. – Т. 47. – С. 263; ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 371. – Т. 60. – Арк. 223; ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 23. – Спр. 1719. – Арк. 79; Літопис УПА. Нова серія. Т. 8: Волинь, Полісся, Поділля: УПА та запілля (1944–1946). Документи і матеріали / Упоряд.: О. Вовк, С. Кокін. – Київ; Торонто, 2006. – С. 124; Антонюк Я. Український визвольний рух у постатях керівників. Волинська та Брестська області (1930-1955). – Торонто; Львів: Видавництво «Літопис УПА», 2014. – С. 140; Манзуренко В. Лицарі Бронзового Хреста Заслуги // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Вип. 22. – Львів, 2012. – С. 450.
  229. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 371. – Т. 60 – Арк. 223; Літопис УПА. Нова серія. Т. 8: Волинь, Полісся, Поділля: УПА та запілля (1944–1946). Документи і матеріали / Упоряд.: О. Вовк, С. Кокін. – Київ; Торонто, 2006. – С. 149; Антонюк Я. Український визвольний рух у постатях керівників. Волинська та Брестська області (1930-1955). – Торонто; Львів: Видавництво «Літопис УПА», 2014. – С. 145; Якуб’юк А. Комбатанти Волинського краю // Волинь. – 2002. – № 4. – С. 133; Байда Т. Забороль – наше рідне село. – Луцьк, 2006. – C. 74; Мазурець С. Повстанськими стежками: розповіді очевидця. – Луцьк, 2002. – С. 222.
  230. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 202; Літопис УПА. Нова серія. Т. 19: Підпілля ОУН на Буковині: Документи і матеріали. 1943-1951 / упоряд. Дмитро Проданик. – Київ; Торонто, 2012. – С. 597; Гавришко М. Провідниця ОУН Артемізія Галицька народила сина від чекіста // https://gazeta.ua/articles/history-newspaper/_providnicya-oun-artemiziya-galicka-narodila-sina-vid-chekista/613404
  231. ↑ Архів УСБУ ЛО. – Спр. П-36137; Содоль П. Українська повстанська армія. 1943-1949. Довідник ІІ. – Нью-Йорк: Пролог, 1995. – С. 18; Українська жінка у визвольній боротьбі 1940 – 1950 рр. Біографічний довідник. Вип. 2 / упоряд. Н П. Мудра. – Львів: Світ, 2006. – С. 36-37; Когут М. Калущина: люди і долі: біографічний довідник / Микола Когут. – Калуш, 2006. – С. 32; Гавришко М. Лицарка Бронзового хреста заслуги УПА: до 100-річчя з дня народження Юлії Ганущак // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – 2015. – Спецвипуск 2. – С. 314-321.
  232. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 255; Федун Петро – «Полтава». Концепція Самостійної України. Том 1. Твори / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Галузевий державний архів Служби безпеки України. – Львів, 2008. – С. 657).
  233. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 265; Літопис УПА. Нова серія. Т. 26: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали референтури СБ. 1945-1950 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2016. – С. 428-429.
  234. ↑ Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 785.
  235. ↑ Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 548.
  236. ↑ Архів УСБУ ІФО. – Ф. 4. – Спр. 0517. – Арк. 71; ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 265; Літопис УПА. Нова серія. Т. 25: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1952 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2015. – С. 850-851.
  237. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 265; ГДА СБУ. – Ф. 2-Н. – Оп. 58 (1953). – Спр. 12. – Т. 1. – Арк. 4-5; Літопис УПА. Нова серія. Т. 25: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1952 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2015. – С. 854.
  238. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 265; Архів УСБУ ІФО. – Ф. 4. – Спр. 0517. – Арк. 70; Літопис УПА. Нова серія. Т. 25: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1952 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2015. – С. 856.
  239. ↑ Романюк М. Петро Федун – «Полтава» – провідний ідеолог ОУН та УПА. – Львів; Торонто: Видавництво «Літопис УПА», 2009. – С. 27.
  240. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 261; Літопис УПА. Нова серія. Т. 19: Підпілля ОУН на Буковині: Документи і матеріали. 1943-1951 / упоряд. Дмитро Проданик. – Київ; Торонто, 2012. – С. 607-608.
  241. ↑ Літопис УПА. Нова серія. Т. 20: Воєнна округа УПА «Лисоня» 1943-1952: Документи і матеріали / упоряд. Сергій Волянюк. – Київ; Торонто, 2012. – С. 595-596; Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 556.
  242. ↑ Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 558.
  243. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 261; Проданик Д. Микола Кричун «Черемшина» / Дмитро Проданик. – Торонто; Львів, 2012. – 128 с.
  244. ↑ Кіндратович П. Повітовий провідник ОУН-УПА Володимир Кунанець / П. Кіндратович, Р. Хархаліс // Яворівщина. – 1994. – 28, 31 травня; Дацко В. Яворівщина в іменах: біографічний довідник / В. Дацко. – Львів, 1995. – С. 54; Сварник І. Словом і кулею. Володимир Кунанець (1913-1948). До 100-річчя від дня народження: Львів: ЛОУНБ, 2013. – C.38-41; Мороз В. Кунанець Володимир (псевда: Інгул, Медведюшко, Прут, Реут; 20.03.1913-02.04.1948) // Енциклопедія Львова. Т. 3 / за ред. А. Козицького, І. Підкови. – Львів, 2010. – С. 685/
  245. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 202; Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 795.
  246. ↑ Антонюк Я. Український визвольний рух у постатях керівників. Волинська та Брестська області (1930-1955). – Торонто; Львів: Видавництво «Літопис УПА», 2014. – С. 462-463; Літопис УПА. Нова серія. Т. 16: Волинь і Полісся у невідомій епістолярній спадщині ОУН і УПА. 1944–1954 рр. – Київ; Торонто, 2011. – С. 196; Манзуренко В. Лицарі Бронзового Хреста Заслуги // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Вип. 22. – Львів, 2012. – С. 460.
  247. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 265; Літопис УПА. Нова серія. Т. 22: Станиславівська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1951 / упоряд. Дмитро Проданик, Степан Лесів. – Київ; Торонто, 2013. – С. 1112.
  248. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 256;  Мороз Володимир. Петро Михайлишин-«Влодко» // Шлях перемоги. – 2012. – 12 вересня; Мороз Володимир. Федір Кононович-«Циган»-«Павло» // Шлях перемоги. – 2012. – 26 вересня.
  249. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 265; Літопис УПА. Нова серія. Т. 25: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1952 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2015. –  С. 875.
  250. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 265; Архів УСБУ ІФО. – Ф. 4. – Спр. 37508. – Т. 2. – Арк. 224 зв.; Літопис УПА. Нова серія. Т. 25: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1952 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2015. –  С. 878-879.
  251. ↑ Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 572-573.
  252. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 255; Літопис УПА. Нова серія. Т. 12: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 1 / упоряд. В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 267, 642; Літопис УПА. Нова серія. Т. 13: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 2 / упоряд.: В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 787, 1027.
  253. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 275; Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 807.
  254. ↑ Прокопишин Іван. Вікіпедія (uk). 2016-09-20. Процитовано 2017-12-01. 
  255. ↑ Рак Анатолій Васильович. Вікіпедія (uk). 2017-11-05. Процитовано 2017-12-26. 
  256. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 202; Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 810.
  257. ↑ Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 580-581.
  258. ↑ Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 811-812.
  259. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 265; ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 56. – Арк. 340; Літопис УПА. Нова серія. Т. 25: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1952 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2015. – С. 791.
  260. ↑ Романюк М. Золочівська округа ОУН у національно-визвольному русі (1937–1953): монографія / Михайло Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2016. – С. 475.
  261. ↑ Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 586.
  262. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 261; Літопис УПА. Нова серія. Т. 19: Підпілля ОУН на Буковині: Документи і матеріали. 1943-1951 / упоряд. Дмитро Проданик. – Київ; Торонто, 2012. – С. 623-624.
  263. ↑ Федун Петро – «Полтава». Концепція Самостійної України. Том 1. Твори / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Галузевий державний архів Служби безпеки України. – Львів, 2008. – С. 673.
  264. ↑ Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 820.
  265. ↑ Хасевич Ніл Антонович. Вікіпедія (uk). 2017-11-26. Процитовано 2017-12-01. 
  266. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 265; ГДА СБУ. – Ф. 2-Н. – Оп. 56 (1953). – Спр. 6. – Т. 1. – Арк. 131; Літопис УПА. Нова серія. Т. 25: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1952 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2015. – С. 901; Літопис УПА. Нова серія. Т. 26: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали референтури СБ. 1945-1950 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. – Київ; Торонто, 2016. –  С. 450.
  267. ↑ Літопис УПА. Нова серія. Т. 20: Воєнна округа УПА «Лисоня» 1943-1952: Документи і матеріали / упоряд. Сергій Волянюк. – Київ; Торонто, 2012. – С. 706; Манзуренко В. Лицарі Бронзового хреста заслуги // Україна : культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Львів, 2012. – Вип. 22: Українська повстанська армія в контексті національно-визвольної боротьби народів Центрально-Східної Європи. – С. 444.
  268. ↑ Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 596.
  269. ↑ Літопис УПА. Нова серія. Т. 12: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 1 / упоряд. В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – С. 118, 653; Романюк М. Золочівська округа ОУН у національно-визвольному русі (1937–1953): монографія / Михайло Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2016. – С. 487.
  270. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 255; Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 598-599.
  271. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 259-261; Літопис УПА. Нова серія. Т. 22: Станиславівська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945-1951 / упоряд. Дмитро Проданик, Степан Лесів. – Київ; Торонто, 2013. – С. 1147.
  272. ↑ ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 265; Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – С. 826.
  273. ↑ Літопис УПА. Нова серія. Т. 20: Воєнна округа УПА «Лисоня» 1943-1952: Документи і матеріали / упоряд. Сергій Волянюк. – Київ; Торонто, 2012. – С. 707; Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 531.

Література:[ред. • ред. код]

  1. Антонюк Я. Український визвольний рух у постатях керівників. Волинська та Брестська області (1930-1955) / Ярослав Антонюк. – Торонто; Львів: Видавництво «Літопис УПА», 2014. – 1072 с. – (Літопис УПА. Серія «Бібліотека». Т. 13)
  2. Левкович В.-«Вороний». Сторінки з пережитого комбатантом УПА / Василь Левкович-«Вороний» // Спогади вояків УПА та учасників збройного підпілля Львівщини та Любачівщини. – Торонто; Львів: Вид-во «Літопис УПА», 2003. – С. 11–142.
  3. Літопис УПА. Нова серія. Т. 20: Воєнна округа УПА «Лисоня» 1943-1952: Документи і матеріали / упоряд. Сергій Волянюк. – Київ; Торонто, 2012. – 848 с.
  4. Літопис УПА. Нова серія. Т. 23: Золочівська округа ОУН: Документи і матеріали референтури СБ. 1944-1951 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ ; Торонто, 2013. – 1320 с. (ISBN 978-966-2105-52-0 (Ukraine))
  5. Літопис УПА. Нова серія. Т. 24: Золочівська округа ОУН: Організаційні документи. 1941-1952 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ ; Торонто, 2014. – 1400 с. (ISBN 978-966-2105-57-5 (Ukraine)
  6. Літопис УПА. Нова серія. Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – 736 с. (ISBN 978-966-2105-69-8 (Ukraine)).
  7. Літопис УПА. Нова серія. Т. 12: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943-1952. – Кн. 1 / упоряд. В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – 800 с.
  8. Літопис УПА. Нова серія. Т. 16: Волинь і Полісся в невідомій епістолярній спадщині ОУН і УПА. 1944-1954 рр. / упоряд. В. Ковальчук, В. Огороднік. – Київ; Торонто, 2011. – 1024 с.
  9. Літопис УПА. Нова серія. Т. 18: Діяльність ОУН та УПА на території Центрально-Східної та Південної України / упоряд. О. Пагіря, В. Іванченко. – Київ; Торонто, 2011. – 1160 с.
  10. Мартиролог Українського Пласту / Укладачі: Свідзинська О. (відп. ред.), Сова А., Юзич Ю. – Львів: Дизайн-студія «Папуга», 2015. – 432 с.
  11. Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920-1939 роки. – Вид. 3-є, доп. / Петро Мірчук. – Київ : Українська видавнича спілка, 2007. – 1006 с.
  12. Романюк М. Золочівська округа ОУН у національно-визвольному русі (1937–1953): монографія / Михайло Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2016. – 608 с. (ISBN 978-966-02-7988-9).
  13. Романюк М. Петро Федун – «Полтава» – провідний ідеолог ОУН та УПА / Михайло Романюк. – Львів–Торонто: Видавництво «Літопис УПА», 2009. – 128 с. (ISBN 978-966-2105-12-4).
  14. Федун Петро – «Полтава». Концепція Самостійної України. Том 1. Твори / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Галузевий державний архів Служби безпеки України. – Львів, 2008. – 720 с., 16 с. іл. (ISBN 978-966-02-4910-3 (Т. 1).
  15. Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2013. – 896 с. (ISBN 978-966-02-6910-1 (Т. 2).

Див. також:[ред. • ред. код]

  1. Командири УПА
  2. Мартиролог загиблих діячів ОУН та УПА
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лицарі_ОУН_та_УПА&oldid=22833027