Лобов Володимир Миколайович

Лобов Володимир Миколайович
Народження	22 липня 1935(1935-07-22) (89 років)  Бураєво, Башкирська АРСР, РСФРР, СРСР
Країна	СРСР  Росія
Приналежність	СРСР  Росія
Рід військ	Мотострілкові війська
Освіта	Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації і Військова академія імені М. В. Фрунзе
Роки служби	1954—1994
Партія	КПРС
Звання	Генерал армії
Командування	Середньоазіатський військовий округ
Війни / битви	Вторгнення військ до Чехословаччини (1968)
Нагороди	Орден Мужності Орден Дружби Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)» Медаль «За відзнаку в охороні державного кордону СРСР» Медаль «Ветеран Збройних сил СРСР» Медаль «За освоєння цілинних земель» Медаль «50 років Збройних Сил СРСР» Медаль «60 років Збройних Сил СРСР» Медаль «70 років Збройних Сил СРСР» Медаль «За бездоганну службу» III ст. (СРСР) Медаль «За бездоганну службу» II ст. (СРСР) Медаль «За бездоганну службу» III ст. (СРСР) Шаблон:Знак Воїну-інтернаціоналісту Медаль «Від вдячного афганського народу» (Афганістан) Орден «За заслуги перед Вітчизною» в золоті

Володимир Миколайович Лобов ((22 липня 1935(1935-07-22) , Бураєво, Башкирська АРСР )) — радянський воєначальник, генерал армії (1989). Начальник Генерального штабу Збройних Сил СРСР (1991). Професор, доктор військових наук, кандидат історичних наук.

Народний депутат СРСР (1989—1991).

Біографія

Народився у багатодітній сім'ї (6 дітей). Батько працював механіком машинно-тракторної станції (МТС). З 10 років одночасно з навчанням працював у МТС та в колгоспі .

Початок військової служби

У 1954 році призваний на термінову службу в Радянську Армію. Служив у артилерійському полку 201-ї гірничо-стрілецької дивізії Туркестанського військового округу у місті Сталінабад (нині столиця Таджикистану Душанбе). У вересні 1956 року сержант В. Н. Лобов спрямований на навчання до Рязанського артилерійського училища, яке закінчив у 1959 році. Після закінчення училища залишений командиром взводу курсантів.

У 1960 році пройшов перепідготовку на військових курсах і у вересні направлений у щойно сформовані Ракетні війська стратегічного призначення СРСР, служив керівником взводу курсантів, викладачем та помічником начальника навчальної частини школи підготовки сержантів у ракетній дивізії в Читинській області до 1964 року. Член КПРС .

На старших керівних посадах

У 1967 році закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе, призначений командиром мотострілецького батальйону у Групі радянських військ у Німеччині . У серпні 1968 року брав участь у введенні військ до Чехословаччини, силами свого батальйону захопив військовий аеродром під Прагою, а потім кілька важливих об'єктів у Празі. З травня 1969 — начальник штабу, а з 1970 — командир 74-го окремого навчального мотострілецького полку в Групі радянських військ в Німеччині.

З жовтня 1973 — командир 63-ї гвардійської навчальної мотострілецької дивізії в Ленінградському військовому окрузі, генерал-майор (25.04.1975) . З грудня 1975 — командир 26-го армійського корпусу в Архангельську . У 1979 році закінчив Військову академію Генерального штабу Збройних Сил СРСР імені К. Є. Ворошилова . З 1979 року — командувач 28-ї загальновійськової армії в Білоруському військовому окрузі . На чолі армії брав участь у найбільших радянських військових навчаннях " Захід-81 ". Генерал-лейтенант (1980).

На найвищих командних посадах

З жовтня 1981 року — перший заступник командувача військ Ленінградського військового округу . З червня 1984 — командувач військами Середньоазіатського військового округу . Генерал-полковник (20.10.1984). У грудні 1986 року відмовився на вимогу керівництва Комуністичної партії Казахської РСР виводити війська округу на вулиці для розгону мітингів в Алма-Аті . Відряджувався для участі у роботах з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, був заступником Голови Державної комісії з ліквідації наслідків аварії.

З січня 1987 — перший заступник начальника Генерального штабу ЗС СРСР, за дорученням Генерального секретаря ЦК КПРС М. С. Горбачова розробив проект військової реформи, який, зокрема, передбачав скорочення терміну термінової служби з 2-х років до 18 місяців. Однак основні положення зустріли незгоду Міністра оборони СРСР Д. Т. Язова, в результаті Лобова було відсторонено з посади в листопаді 1988 року і деякий час перебував у розпорядженні міністра. З 24 січня 1989 року — перший заступник начальника Генерального штабу ЗС СРСР — начальник штабу Об'єднаних Збройних Сил держав — учасниць Варшавського договору . Після розпуску Варшавського договору з березня 1991 року вдруге перебував у розпорядженні міністра. З червня 1991 року — начальник Військової академії імені М. М. Ст. Фрунзе .

Після подій ГКЧП був 23 серпня 1991 призначений начальником Генерального штабу ЗС СРСР, вдруге розробляв концепцію військової реформи, намагався пом'якшити негативні наслідки для армії розвалу СРСР, що посилюється.

З 1 жовтня до 25 грудня 1991 р. — Член Ради оборони при Президентові СРСР .

Указом Президента СРСР від 7 грудня 1991 року звільнений з посади начальника Генерального штабу і втретє залишився без справ. З січня 1992 — військовий інспектор-радник Групи генеральних інспекторів Міністерства оборони . Після її розформування у травні 1992 року — у розпорядженні Міністра оборони Російської Федерації, якийсь час був військовим радником Президента Російської Федерації . Втретє працював над проектом воєнної реформи. Планував скорочення адміністративних функцій Міністерства оборони та посилення ролі Генерального штабу у керівництві військами, переведення армії на бригадну організацію зі скасуванням дивізійної та полкової ланок, скорочення терміну строкової служби. Практично всі положення були відкинуті керівництвом Міністерства оборони Росії, після чого у грудні 1993 року звільнений у запас, а березні 1994 року вийшов у відставку.

Після створення 2008 року Служби генеральних інспекторів є Генеральним інспектором Управління генеральних інспекторів Міністерства оборони Російської Федерації .

Живе у Москві . Депутат Верховної Ради СРСР 11 скликання (1984—1989). Народний депутат СРСР (1989—1991), член Комітету Верховної Ради СРСР з міжнародних справ. З 1992 року — член Експертних рад при Президентові Російської Федерації та при Уряді Російської Федерації. Активно працює у кількох громадських організаціях

Автор великої кількості наукових праць, у тому числі «Мистецтво військової хитрості» (1983), «Ставка на хитрість» (1984), «Інформація в економічному протиборстві систем» (1985), «Військова хитрість в історії воєн» (1987), « Місце та роль інформації» (1987), «Виховання честі та гідності в Російській армії» (1988), «Військова реформа: зв'язок часів» (1991), «Військова хитрість» (1992), «Військова хитрість і раптовість», «Енергія влади — Олександр I та Наполеон» (2011), понад 200 статей у збірниках та у військових журналах.

Нагороди

• Орден Мужності (17 червня 2000 року, № 35140)
• Орден Пошани (4 травня 2000 року, № 9373)
• Орден Дружби (8 травня 1997 року, № 2201)
• Орден Червоного Прапора (19 лютого 1988 року, № 540413)
• Орден Кутузова 2-го ступеня (4 листопада 1981 року, № 3653)
• Орден Червоної Зірки (21 лютого 1969 року, № 3629049)
• Орден «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» 3-го ступеня (18 лютого 1975 року, № 2576)
• Орден «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» 2-го ступеня (19 липня 1985 року, № 722)
• медалі Радянського Союзу

• Орден «За заслуги перед Батьківщиною» у золоті (Німецька Демократична Республіка)
• медалі

• Військова енциклопедія у 8-ми томах. М.: Військове видавництво, 1994—2004. — Т. 4.

Посилання

• Лобов Володимир Миколайович [Архівовано 19 листопада 2021 у Wayback Machine.] на сайті Міністерства оборони Російської Федерації
• Біографія Ст. [Архівовано 19 листопада 2021 у Wayback Machine.] н. [Архівовано 19 листопада 2021 у Wayback Machine.] Лобова [Архівовано 19 листопада 2021 у Wayback Machine.]
• Фотографії, нагороди, нагородні та особисті документи Ст. [Архівовано 19 листопада 2021 у Wayback Machine.] н. [Архівовано 19 листопада 2021 у Wayback Machine.] Лобова [Архівовано 19 листопада 2021 у Wayback Machine.]