Лобізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Лобіювання, лобізм (англ. lobbying, lobbyism, government relations, public affairs, public advocacy) — цілеспрямований легальний вплив на органи державної влади та місцевого самоврядування, а також на їх посадових осіб, спрямований на них від імені іншої особи, організації або групи. Мету лобіювання становить закріплення власних інтересів чи інтересів третіх осіб (клієнтів) в управлінських рішеннях, що ухвалюються.

Сутністю лобіювання є можливість легального впливу на державні інститути задля захисту власних інтересів чи інтересів третіх осіб під час ухвалення тих чи інших рішень. Завдяки лобіюванню відбувається конкуренція між різними групами інтересів за використання означеного права. Конкуренція, своєю чергою, підвищує рівень прозорості процесу ухвалення управлінських рішень та зменшує потенціал використання при цьому корупційних інструментів.

Німецькі дослідники лобіювання Т. Лейф та Р. Спет пропонують відійти від уявлення про те, що держава з її міністрами та усіма службовцями здійснюють загальне благо. Натомість, вважають за краще визнати реалії: держава є зосередженням інтересів різних груп, що сформувалися у суспільстві, якими й визначається зміст державної політики.

Історія терміна[ред. | ред. код]

Вважається, що термін «лобі» походить від практики відвідувати депутатів у Центральному Вестибюлі Британського Парламенту (англ. Central Lobby). Перша згадка про лобіювання датована 1820 р. про намагання представників громадськості вплинути на прийняття рішення в Конгресі США. Англійською lobby означає «кулуари», «коридори».

За іншою версією, термін походить від різного роду активістів, які очікували президента США в кулуарах готелю, щоб намагатися вплинути на нього і таким чином посприяти прийняттю вигідного їм рішення. У 1946 р. у США був прийнятий спеціальний закон про лобізм і зараз цей феномен існує у всіх демократичних країнах. Нерідко лобісти мають свої контори при законодавчих органах. Легалізація цієї діяльності дозволяє зробити прозорими взаємини влади і бізнесу, щоб виборці могли бачити, чиї інтереси відстоює той або інший політик. Український вчений Володимир Нестерович звертає увагу, що вживання лексеми «лобізм» є не зовсім коректним та має негативний спадок з радянських часів. Справа у тому, що термін «лобі» проник до радянських джерел у 50-ті роки ХХ століття — у період активного становлення категоріально-понятійного апарату радянської науки на основі марксизмського вчення. Однією із основних його тенденцій була мода на так звані «ізми» — марксизм, комунізм, соціалізм і навіть «ідеологічно ворожі» капіталізм та імперіалізм. Тому іноземні слова, які вводилися до наукового обігу як правило адаптувалися із суфіксом «ізм». Такий алгоритм натуралізації іншомовних термінів був також застосований і до лобі, унаслідок чого утворилася категорія «лобізм»[1].

Регламентація лобізму в західних країнах[ред. | ред. код]

У різних країнах світу ця процедура регламентована по-різному. У якомусь розумінні зразковою є модель, що існує в США. Ще в 1946 році в Америці запрацював спеціальний закон (Federal Regulation of Lobbying Act), автори якого апелювали до прийнятої в 1789 році Першої поправки до Конституції США, що гарантує, зокрема, право громадян звертатися в офіційні органи з скаргами. За цим законом лобісти мають обов'язково реєструватися у секретаря Сенату і у клерка Палати Представників, повідомивши при цьому галузь своїх інтересів. Лобіст також зобов'язаний під присягою надати письмову заяву, в якій наводиться низка даних: найменування і адреса своєї установи; ім'я і адреса наймача; терміни найму; сума винагороди, що виплачується йому; мета і сума, виділена на витрати. До речі, закон не обмежує розмір коштів, які витрачаються на лобіювання, проте заборонено використовувати федеральні кошти. Крім того, лобіст чотири рази на рік повинен надавати відповідним органам свій фінансовий звіт.

Прикладів таких офіційних лобістів в США чимало. Серед них Торгова палата США, Національна асоціація виробників, Національна асоціація ріелтерів, американсько-ізраїльський комітет громадських зв'язків та ін. Взагалі ж, професійними лобістами вважаються ті, хто витрачає на цю діяльність не менше 20 % свого робочого часу, а штраф за порушення правил може досягати 50 тисяч доларів. У США були також зроблені спроби обмежити і закамуфльовані види підкупу. За законом 1995 року парламентарій має право отримати від однієї особи подарунків на суму не більше 100 доларів на рік, при цьому ціна одного предмету не повинна перевищувати 50 доларів. Гонорар же за публічний виступ не може перевищувати 2000 доларів.

У більшості інших західних країн спеціальних законів про лобізм немає, проте норми, що регулюють таку діяльність, інкорпоровані в низку законів. Наприклад, у ФРН вони присутні в прийнятих в 1972 році Кодексі поведінки члена Бундестагу і Положенні про реєстрацію союзів і їх представників при Бундестазі. Відповідно до цього Кодексу депутати можуть займатися за винагороду проблемами, що виносяться на обговорення комітетів парламенту. Але вони зобов'язані заздалегідь оголосити «про свою зацікавленість». Крім того, передбачено, що коли такий депутат заперечує факт своєї лобістської діяльності, то його доходи оподатковуються за вищою ставкою.

Лобізм в Україні[ред. | ред. код]

За версією журналу «Український тиждень» (№ 566)) 6-13 лютого 2009 р.) найвидатнішими сучасними українськими лобістами є: Євген Сігал, Катерина Ващук, Сергій Терещук, Роман Ткач, Сергій Терьохін, Сергій Клюєв, Наталія Королевська, Валентин Ландик, Сергій Рижук, Таріел Васадзе, Дмитро Святаш, Микола Азаров, Станіслав Аржевітін, Василь Горбаль, Ірина Акімова, Юрій Сербін, Ігор Лисов, Володимир Поляченко, Олександр Гудима, Юрій Бойко, Микола Мартиненко.

Легалізувати лобізм в Україні так і не вдалось. Законопроекти «Про лобіювання в Україні» та «Про правовий статус груп, об'єднаних спільними інтересами (лобістських груп) у Верховній Раді України», так і залишились не прийняті. В Україні існує Інститут професійного лобіювання та адвокасі, однак діяльність лобістів розгортається у «тіні» від громадськості та інших представників політикуму. Важливу роль у розвитку теорії українського лобіювання відіграв вітчизняний вчений Володимир Нестерович, який першим в Україні захистив кандидатську дисертацію з лобіювання зі спеціальності конституційне право (2008 р.), працював у складі Робочої групи Міністерства юстиції України з розробки Концепції проекту Закону України «Про лобіювання» (2009 р.) та протягом 2009—2013 років опублікував цілу низку наукових праць з лобіювання, найбільш значущою серед яких стала монографія «Конституційно-правові засади інституту лобіювання: зарубіжний досвід та перспективи для України». Наряду з іншими, в Україні вже активно працюють такі лобістські організації, як Ukrainian Government RelationsConsulting (UGRC).

Законопроекти[ред. | ред. код]

Лобізм чи адвокація — це діяльність суб'єкта адвокаційної діяльності, що спрямована на підтримку прийняття, зміни або скасування законів чи інших нормативно-правових актів.

Цей процес у різному вигляді існує в усіх країнах світу. В окремих випадках як механізми регламентації громадської участі, в інших випадках — як частина механізму регулювання здійснення лобізму. В Україні дана сфера законодавчо не врегульована.

Разом з тим діяльність у сфері лобіювання постійно проводиться на всіх рівнях. Відсутність механізму її регулювання створює, з одного боку, незрозумілість прав та обов'язків процесу, а з іншого — позбавляє громадськість від можливості мати реальну інформацію щодо осіб, які виступають за прийняття певного акту, вчинення певних дій. Наявність такої інформації є важливою складовою політичного процесу, оскільки надає інформацію про причини дій посадовців та групи, які сприяють прийняттю конкретного рішення.

Катерина Одарченко, президент Української асоціації професіоналів у сфері GR і лобістів:

Годовой объем рынка лоббирования в США превышает $3 млрд. В Украине лоббизм пока ругательное слово, которое ставят в один ряд с коррупцией и "договорняком", хотя сама услуга предоставляется и крайне востребованна, просто замаскирована под более благозвучными для украинского уха названиями "консалтинг" и GR

На сьогодні у Верховній Раді України зареєстровано три законопроекти, які мають на меті врегулювання  лобіювання в Україні.

Законопроект «Про лобізм»[ред. | ред. код]

Номер та дата реєстрації: № 5144 від 20.09.2016.

Ініціатори законопроекту:

  • Батенко Тарас Іванович (VIII скликання)
  • Дубінін Олександр Іванович (VIII скликання)
  • Шевченко Олександр Леонідович (VIII скликання)
  • Шевченко Віктор Леонідович (VIII скликання)
  • Дідич Валентин Володимирович (VIII скликання)
  • Купрій Віталій Миколайович (VIII скликання)
  • Констанкевич Ірина Мирославівна (VIII скликання)

Законопроект «Про лобіювання»[ред. | ред. код]

Номер та дата реєстрації: № 5144-1 від 05.10.2016

Ініціатори законопроекту:

  • Найєм Мустафа-Масі
  • Веселова Наталія Василівна
  • Іонова Марія Миколаївна
  • Гринів Ігор Олексійович
  • Голуб Владислав Володимирович
  • Береза Борислав Юхимович
  • Вадатурський Андрій Олексійович
  • Бєлькова Ольга Валентинівна
  • Маркевич Ярослав Володимирович
  • Козаченко Леонід Петрович
  • Кужель Олександра Володимирівна
  • Кондратюк Олена Костянтинівна

Законопроект «Про публічну адвокацію»[ред. | ред. код]

Номер та дата реєстрації: № 5661 від 19.01.2017

Ініціатори законопроекту:

  • Богдан Руслан Дмитрович (VIII скликання)
  • Чумак Віктор Васильович (VIII скликання)
  • Барвіненко Віталій Дмитрович (VIII скликання)
  • Одарченко Юрій Віталійович (VIII скликання)
  • Кривошея Геннадій Григорович (VIII скликання)
  • Рибчинський Євген Юрійович (VIII скликання)
  • Головко Михайло Йосифович (VIII скликання)
  • Вадатурський Андрій Олексійович (VIII скликання)
  • Геращенко Антон Юрійович (VIII скликання)

Цивілізоване лобіювання[ред. | ред. код]

Цивілізований лобізм просуває інтереси окремих осіб чи організацій, що відповідають загальнонаціональним інтересам і мають велике значення для економіки всієї країни.

Цивілізоване лобіювання характеризується:

  • опосередкуванням лобістського процесу. Це означає, що лобіювання здійснюють спеціальні структури — рухи, ліги, асоціації, союзи, діяльність яких оцінюється та контролюється громадськістю. Такі лобістські групи намагаються оприлюднити свої наміри з метою залучення на свій бік громадської думки.
  • гласністю і прозорістю діяльності. Контроль за процесом лобіювання забезпечується доступом громадськості до відповідної інформації.
  • конкуренцією між лобістськими групами, що дозволяє їм контролювати одна одну, апелюючи в разі необхідності до змі та громадськості.

Міжнародний Government Relations Форум[ред. | ред. код]

Міжнародний GR Форум — це щорічна унікальна платформа, яка об'єднує керівників компаній, представників органів державної влади, галузевих організацій, фахівців Government Relations (GR), фахівців з PR та маркетингу. Міжнародний GR Форум створює умови для демократичного, прозорого та постійного діалогу між владою та бізнесом.

Існуюча система взаємодії влади та бізнесу говорить про необхідність діалогу та розвитку лобізму, GR в Україні. Саме щорічний Міжнародний GR Форум дозволяє нам рухатися вперед до демократичних практик лобіювання, які вже давно існують в ЄС та США.

Ключові теми програми Форуму:

  • Динаміка розвитку GR і лобізму в Україні — основні питання і проблеми узгодження інтересів бізнесу, влади і суспільства.
  • Успішні кейси лобізму та адвокації — презентація конкретних практик.
  • Лобізм в США — презентація американськими високопосадовцями, політиками і експертами юридичних аспектів лобізму в США, а також можливостей для України у нинішній ситуації.
  • Перспективи діалогу влади з великим бізнесом — презентація кейсів, механізмів і можливостей лобіювання в різних галузях.
  • Профільні асоціації, як механізм цивілізованого лобізму.

Шляхи комунікації для прозорих та конструктивних відносин між приватним та державним секторами на GR Форумі розглянуться у найактуальніших напрямках:

Аспекти спільного вирішення проблемних питань обговорюються з народними депутати, профільними віце-прем'єр-міністрами та міністрами, керівниками комітетів ВРУ, українськими та іноземними експертами, представниками українського та міжнародного бізнесу.

Організаторами Міжнародного GR Форуму є Міжнародна компанія SIC Group Ukraine та Українська асоціація професіоналів у сфері GR і лобістів.

Українська асоціація професіоналів у сфері GR і лобістів[ред. | ред. код]

Члени Асоціації — професіонали та фахові організації, що практикують у сфері government relations, public affairs, public advocacy, представництва інтересів бізнесу у діалозі з органами влади. Це спеціалісти, які прагнуть працювати виключно в межах етичних правил, коректних комунікацій, відкритого представництва та розвитку галузі government relations. Основною метою Асоціації є підвищення професіоналізму, компетентності та високих етичних стандартів.

Асоціація підтримує цінності відкритості, прозорості у практиках лобіювання, дотримується етичних правил, що прописані спільнотою, та міжнародних стандартів коммунікації.

Асоціація бере на себе відповідальність за формування стандартів професії, впроваждення навчальних програм та просвітницьких ініціатив. Метою діяльності є форсування цілісного й позитивного сприйнятття процесів лобізму у суспільстві, сприяння створенню нових і вкрай необхідних інституцій.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • О. Бойко . Вплив політичний // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.122 ISBN 978-966-611-818-2.
  • С. Кисельов. Лобізм // Політична енциклопедія. — с.408
  • Є. Л. Макаренко. Лобіювання в міжнародних відносинах // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
  • Т. Е. Тєлькінєна «Тиха сила» проти корупції, або Лобіювання без міфів / Юридичний вісник України. — 2016 р. — № 32 (12-18 серпня). — С. 6-7.

Посилання[ред. | ред. код]


  1. Нестерович, В.Ф. (2010.). Етимологія та феномен поняття «лобіювання»: гносеологічний вимір. Бюлетень Міністерства юстиції України. № 1. с. 40–51.