Лозова (місто)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лозова
UKR Лозова́ COA.gif UKR Лозова́ flag.png
Герб Лозової Прапор Лозової
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Харківська область
Район/міськрада Лозівський район
Рада Лозівська міська рада (50 депутатів)
Код КОАТУУ 6311000000
Засноване 1869
Населення 58 307 (01.01.2013)[1]
Площа 148 км²
Поштові індекси 64602—64609
Телефонний код +380-5745
Координати 48°53′22″ пн. ш. 36°18′41″ сх. д. / 48.88944° пн. ш. 36.31139° сх. д. / 48.88944; 36.31139Координати: 48°53′22″ пн. ш. 36°18′41″ сх. д. / 48.88944° пн. ш. 36.31139° сх. д. / 48.88944; 36.31139
Водойма р. Лозова, ставки
День міста 16 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Лозова
До обл./респ. центру
 - фізична 148 км
Міська влада
Адреса 64602, Харківська обл., м.Лозова, вул.Орджонікідзе, 1
Міський голова Степанов Сергій Федорович

Лозова́ — місто в південній частині Харківської області, центр однойменного району. Важлива вузлова залізнична станція.

Загальна чисельність мешканців населених пунктів Лозівської міськради — 69 801 (70 тис.) особа[2].

Географія[ред.ред. код]

Фізико-географічне розташування[ред.ред. код]

Місто Лозова знаходиться біля витоків річки Лозова, яка через 12 км впадає в річку Бритай. До міста примикають села Домаха, Димитрова та Лісівське.

Через місто проходять автомобільні дороги Т 2107 і Т 2113.

Великий залізничний вузол.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат Лозової помірно-континентальний. Посушливіший, ніж клімат Харкова, і відноситься до степового. Середня температура липня + 22...+ 25, січня -5...-8 градусів за Цельсієм. Кількість опадів близько 500-550 мм в рік. Вітри східні та західні.

Адміністративно-територіальний поділ[ред.ред. код]

Офіційного адміністративного розподілу немає, проте місцеві жителі розрізняють шість частин міста: Місто (центральна частина міста), Будиночки або Домаха (приватний сектор і зона відпочинку (дендропарк і ряд ставків) в південній частині міста), Мікрорайон (Південно-Західний житловий масив), Авіловка (приватний сектор в північній частині міста), Сахалін (промисловий район у східній частині міста і житловий приватний сектор), Циганський (приватний сектор на заході, неподалік від ЛКМЗ).

Походження назви[ред.ред. код]

Назва «Лозова» походить від слова «Лоза». За однією з версій походження назви, в Лозовій протікала річка Лозова, за іншою — на берегах цієї річки було дуже багато лози.

З приводу назви «Лозова» відомий радянський письменник В. Г. Ян пише наступне: "Залозний шлях — дуже давній торговий шлях від Азовського моря до Дніпра. «Залозний» пішов від стародавньої вимови слова «залізо», так як по цьому найкоротшому шляху караванами провозилось залізо, яке в давнину було цінним металом і доставлялось з Китая і інших місць Азії. (Забелін, Брун.) Ця назва «Залозний» і збереглось у зміненій назві станції «Лозова» " (Джерело — пояснення до книги «Чингиз-хан»).

Історія[ред.ред. код]

Місто засноване як залізнична станція 1869 року, під час прокладання залізниці. За короткий час Лозова стає важливим залізничним вузлом — тут сходяться шляхи на Харків, Донбас, Полтаву та Катеринослав.Саме селище поділялося на дві частини — Авилівку та Заруднівку. В першій селилися бідні робітники, що працювали на залізниці або на невеликих підприємствах Лозової. Друга частина, Заруднівка, була престижним районом, де мешкали купці, дворяни, чиновники тощо. Вона мала дерев'яні тротуари, кінотеатр, ринок. Значною була частка єврейського населення.

Визвольні змагання[ред.ред. код]

У грудні 1917 року, коли на Україну почався наступ 30-тисячного корпусу російських більшовицьких частин під командуванням В.Антонова-Овсієнка. Після взяття Харкова, червоноармійські загони під командою О.Єгорова і М.Руднєва взяли напрямок на Павлоград. 14 грудня вони наблизилися до станції Лозова. Але на підступах до станції їх зустрів запеклий спротив невеликих загонів Лозівського Гайдамацького куреня і Павлоградського Вільного козацтва. Попри значну перевагу в чисельності й озброєнні червоні змогли розгромити оборонців станції лише на 3-й день безперервних боїв. Вибиті зі станції рештки гайдамаків і козаків продовжували оборонятись і затримували просування більшовиків на південь. Останній бій воїнів УНР відбувся 17 грудня 1917 року на місці сучасного парку Перемоги і тривав кілька годин. За спогадами, тоді ніхто з гайдамаків і козаків не лишився живим. Близько 10 українських воїнів були поховані в шанцях на місці останнього бою.

У квітні 1918 р. Лозова була звільнена українськими військами генерала Всеволода Петріва. В кінці 1918 р. вівся братовбивчий бій між військами Армії УНР та махновцями. Про це є свідчення зокрема у спогадах українського письменника Володимира Сосюри, на той час козака Армії УНР. В січні 1919 р. Лозову захопили червоні війська Павла Дибенка. Влітку того ж року селище захопили російські білі війська. Того ж року їх змінили червоні, встановивши тут радянську владу. Проти неї боролися загони повстанських отаманів та українське підпілля.

Радянська влада[ред.ред. код]

Після встановлення радянської влади в Лозовій відбувалися репресії, було знищено усі церкви. Під час Голодомору у Лозовій гинули люди, котрі лежали просто на станції.

Під час німецько-радянської війни, радянські війська відступили з міста 11 жовтня 1941 року. 11 лютого 1943 року Червона армія відбила місто у німців в ході Ворошиловградської наступальної операцій. Але 1 березня воно знову було захоплене. Остаточно місто звільнили 16 вересня 1943 року.

«Гайдамацький хрест»[ред.ред. код]

14 жовтня 1990 року на місці боїв українських військ із більшовиками патріоти з різних регіонів України, зокрема молодіжні організації «Сокіл» і Спілка української молоді (СУМ) з Харкова спробували встановити деревяний пам'ятний хрест. Проте у Лозовій їх зустріли ймовірно скликані владою комуністи, перевдягнена в цивільне міліція і співробітники КДБ. Приїжджих було заблоковано на перехідному мосту, можливість пройти далі була відсутня. Приїжджі не намагалися пройти иншим шляхом, після деякого часу стояння заблокованими повернулися на залізничну станцію та потягом вирушили до Харкова. Проте наступного року, того ж дня (14 жовтня, 1991 року, на свято Покрови Хреста було встановлено. Під час встановлення міська влада не протидіяла. На цьому святі були як лозівчани (зокрема колишні репресовані), так і гості з Харкова, Києва, Івано-Франківська, котрі представляли НРУ, СУМ та інші.

Серед нині відомих гостей — співачка з Харкова Марійка Бурмака, а також радикальний політичний діяч, на той час голова київського СУМОлесь Вахній. Хреста було освячено греко-католицькими священиками з Івано-Франківська.

Деревяний хрест кілька разів зазнав нападів вандалів, тому місцеві патріоти встановили металевий хрест. Він розміщений на насипному кургані, має табличку «Героям України». В народі має назву «хрест гайдамакам». Щороку 24 серпня та інколи 14 жовтня тут відбуваються мітинги патріотичних організацій. 29 грудня 2012 року вперше була проведена націоналістична акція вшанування гайдамакам.

Вибухи на 61-му арсеналі[ред.ред. код]

У серпні 2008 року Лозова стала відома далеко за межами України через вибух сховища військових боєприпасів на території військової частини А0829. Ця частина підпорядковується Південному оперативному командуванню Сухопутних військ ЗС України. 27 серпня о 16.00 пролунали перші вибухи на площинці, де зберігалися 120-мм снаряди для мінометів. Деякі райони міста було евакуйовано, частина будинків у кварталах, прилеглих до епіцетру вибухів, зазнали пошкоджень (зокрема одна зі шкіл міста).

У серпні 2013 року розпочалася ліквідація боєприпасів, які залишилися після вибухів на території військової частини, яку планують завершити до листопада 2013 року. Разом з тим, від вибухів почали руйнуватись фундаменти будинків місцевих жителів, а сам процес ліквідації боєприпасів може призвести до значного забруднення повітря та ґрунтів[3].

Служба лозівчан у військах СРСР у післявоєнний час[ред.ред. код]

Лозівчани брали участь у військових діях, котрі провадив СРСР. 397 мешканців Лозової та району брали участь в радянському вторгненні до Афганістану, 8 осіб загинуло:

  • Литвиновський Сергій
  • Рак Юрій
  • Красноштан Володимир
  • Моторний Сергій
  • Гарькавенко Олександр
  • Біліченко Анатолій
  • Шапко Микола
  • Самусевич Віталій
  • Біловицький Іван

Також в Афганістані загинув уродженець Лозової Сергій Бірченко.

Їхніми іменами названо вулиці, споруджено пам'ятник, встановлено меморіальну дошку.

Економіка[ред.ред. код]

  • промислові підприємства — 14 (ЛКМЗ, Лозівське ХПП)
  • будівельні організації — 9
  • об'єкти торгівлі — 97
  • об'єкти громадського харчування — 43
  • підприємства різної форми власності — 280
  • організації залізничного транспорту — 10

Транспорт[ред.ред. код]

Транспорт є однією з містоутворюючих галузей поряд з машинобудуванням. Автотранспортний вузол на трасі Харків - Павлоград Т 2107. Автовокзал: рейси на Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, влітку - Бердянськ, Кирилівка.

Електровоз ЧС7 на станції Лозова
Вокзал станції Лозова

Міські автобусні маршрути: «МКР-Н 4-Ринок (Вокзал)», «МКР-Н 4-Ринок-Панютине», «Кільцевий 1,2,3», «МКР-Н 4-Ринок-Світловщина», «Лозовая-Кін3авод-124 »,« Лозова-Братолюбівка/Бритай/Вишня».

У Лозовій розташований великий залізничний вузол. Від станції Лозова залізничні лінії йдуть на Харків, Полтаву, Слов'янськ, Синельникове, Сімферополь. В місті є локомотивне депо. Через Лозову частина поїздів проходить на Крим, кілька поїздів влітку на Кавказ. В радянський час близько 90% всіх поїздів на Кавказ йшли по Харківському напрямку через Лозову, однак після розвалу СРСР всі ці поїзди були переведені на Воронезький хід.

У місті знаходяться декілька АТП: № 16309, 16347 та інші.

В місті працює Локомотивне депо Лозова ТЧ-9 Південної залізниці. Приписний парк: тепловози ТЕП70, 2ТЕ116, ЧМЕ3; електровози ВЛ11, один електровоз ВЛ22. Депо є оборотним для електровозів ВЛ8 ТЧ Слов'янськ, в літній період - для ЧС2 і ЧС7 депо Мелітополь. На ПТОЛ проходять ТО локомотиви ТЧ Нижньодніпровськ-Вузл, Слов'янськ та Красний Лиман.

Освіта[ред.ред. код]

Загальноосвітні навчальні заклади — 33, з них школи:

  • Лозівська міська гімназія
  • ЗОШ № 1
  • ЗОШ № 2 (нині колегіум)
  • ЗОШ № 3
  • Ліцей № 4 (сайт ліцею http://lozovalicey4.hmarka.net/)
  • ЗОШ № 5 (початкова, ліквідована в 2000-х рр)
  • ЗОШ № 6 (закрита)
  • ЗОШ № 7
  • ЗОШ № 8
  • ЗОШ № 10 (за часів СРСР — єдина українська школа), зараз — ЛНВК №10 «ЗНЗ- ДНЗ»)
  • ЗОШ № 11 (російськомовна, але набирає класи з українською мовою навчання)
  • ЗОШ № 12 (нині — єдина російськомовна, сайт школи http://lozschool12.ucoz.ua/)
  • вечірня школа
  • школа-інтернат

Діють також Училище культури, Лозівський професійний ліцей (сайт http://loz-licey.ucoz.net) Панютинський професійний аграрний ліцей, а також філія Харківського автодорожнього технікуму.

Медицина[ред.ред. код]

  • стаціонар центральної районної лікарні — 3
  • лінійна амбулаторія
  • диспансери — 2
  • аптеки — 26

Культура[ред.ред. код]

Спорт[ред.ред. код]

  • стадіони — 2 («Локомотив»)
  • футбольні поля — 14
  • стрілецькі тири — 10
  • спортзали — 26
  • басейни — 2
  • дитячо-юнацькі спортивні школи  −3 (ДЮСШ «Юність», ДЮСШ «Олімпія», ДЮСШ «Локомотив»)

Політика[ред.ред. код]

Серед партій, що користуються підтримкою лозівчан, — Партія регіонів — 25 депутатів, БЮТ — 2 депутатів, УДАР — 5, КПУ (за результатами виборів 2010 р.). На початку 1990-х з'явилися прихильники НРУ, виник осередок УРП, а також ДемПУ. Деякі з лозівчан були членами УНА-УНСО Харкова, активістами ВО "Тризуб" ім. С. Бандери Харківського загону. На початку 2000-х років серед націонал-демократичних організацій міста діють ПРП,БЮТ, пізніше значну діяльність розгорнула «Наша Україна». На стадії становлення — осередок ВО "Свобода". Також діяв міський осередок ОУН (м), «Пласт». До проросійських організацій належить створена при церкві УПЦ МП «Лозовская станица» донських козаків.

Преса[ред.ред. код]

Газети: районна «Голос Лозівщини» (раніше — «Радянське слово»), «Комерсант», «Телемост», «Вектор», «Час змін». В минулому — «Лозівчанка», багатотиражка «Машиностроитель».

Релігійне життя[ред.ред. код]

Відомо, що на початку століття в Лозовій діяли православні церкви, каплиця на самій станції, католицький костел, синагога, а також громади старовірів та баптистів. Усі церкви були зруйновані. Костел знищено 1928 року. Синагога була закрита. 1942 року у ній було відкрито православну церкву, котра діяла деякий час і після Другої світової війни.

Нині у Лозовій діють дві православні церкви та монастир, одна церква будується (усі — УПЦ МП), є також окремі віряни УАПЦ та протестантські громади:

  • євангельські християни-баптисти (двох течій («реєстровані» та «відділені»), кожна по одній громаді)
  • християни віри євангельської-п'ятидесятники — 2 громади
  • адвентисти сьомого дня (2 громади)
  • лютерани — 1 громада
  • харизмати (1 громада «Посольства Божого» й 1 «Нового покоління»)
  • Свідки Єгови (збудовано «зал Царства»)

Також існують:

  • юдеї (1 громада)
  • мусульмани.

Відомі люди Лозової[ред.ред. код]

  • Дикий Іван — заслужений лікар України
  • Димшиц Марк — діяч сіоністського руху, заарештований 1970 року за спробу угону літака
  • Калиниченко Ілля — заступник Голови КДБ СРСР, головнокомандувач прикордонними військами СРСР
  • Костенко Олексій — генерал-лейтенант авіації СРСР
  • Кучеренко Володимир — заступник голови Ради міністрів СРСР, міністр будівництва
  • Кучеренко Микола — один з конструкторів танку Т-34
  • Лозовський Самуїл — радянський державний діяч
  • Манусов Вадим — доктор технічних наук, професор Новосибірського державного технічного університету, член Міжнародної енергетичної академії
  • Мокрий Микола Микитович — артилерист-розвідник, учасник Другої світової війни, Герой Радянського Союзу (1943)
  • Моргун Микола Іванович — Герой Радянського Союзу, командир мінометного взводу, учасник Другої світової війни у складі Червоної армії[4]
  • Мурженко Олексій — радянський дисидент
  • Нартов Олександр Анатолійович — учасник літніх Олімпійських ігор 2008 року у м. Пекін, неодноразовий чемпіон України зі стрибків у висоту, срібний призер Кубку Європи та Всесвітньої Універсиади
  • Оберемко Валентин Іванович — радянський дипломат
  • Петриченко Анатолій — генерал-лейтенант, начальник Центрального продовольчого управління Міністерства оборони РФ
  • Приходько Дмитро Вікторович — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни 2014–2015 років.
  • Рапопорт Анатоль — американський філософ, біолог, психолог
  • Реус Валентин — учасник вокального квартету «Явір»
  • Решетняк Микола Тимофійович — український радянський дипломат. Постійний представник УРСР в ЮНЕСКО.
  • Савенко Сергій («Сова») — рок-музикант, учасник гурту «Оркестр Че»
  • Саєнко Ганна — художниця, учасниця всеукраїнських та міжнародних виставок, роботи знаходяться в приватних колекціях України, Росії, Швейцарії
  • Скірко Леонід — народився в Лозовій 27 квітня 1939) — канадський співак українського походження, бас-баритон
  • Тарасенко Олексій — народний артист України
  • Тягло Володимир — український політик, дипломат, голова Харківської обласної ради протягом 1992–1994 і 1996–2002 рр.
  • Урюпін Валентин — відомий кларнетист, головний дирижер та художній керівник камерного оркестру «Arpeggione» РФ
  • Федоров Федір Федорович — Герой Радянського Союзу (1943), радянський військовий льотчик, учасник Другої світової війни.
  • Фесенко Володимир В'ячеславович — політолог, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»
  • Хмеленко Григорій — військовий діяч; командир Богдано-Дорошенківського куреня 1-ї Запорозької дивізії, хорунжий 3-ї сотні, полку Чорних запорожців, Армії УНР
  • Чередниченко Олександр — художник, член Національної спілки художників України

Лозова фігурує в житті багатьох відомих особистостей. Так російський імператор Олександр ІІІ пожертвував кошти на будівництво церкви. Селище згадується в щоденнику видатного вченого Володимира Вернадського, а також в нотатках російської поетки Марини Цвєтаєвої. Відвідував місто російський співак Федір Шаляпін. Тут перебував Нестор Махно та його командири. Події 1918 року у своїх спогадах описують генерал Армії УНР Всеволод Петрів та письменник Володимир Сосюра (козак Армії УНР на той час). Під час Другої світової війни тут деякий час перебував видатний український письменник Юрій Клен. В таборі військовополонених перебував генерал Червоної армії Олександр Носков. До свого рідного брата, що мешкав у Лозовій, приїздив видатний філософ, літературознавець, дисидент Євген Сверстюк. У Лозовій пройшло дитинство російської оперної співачки Людмили Магомедової. З радянських керівників тут був Микита Хрущов. У свої молоді роки, випадково відставши від потягу, на станції побував Борис Єльцин. Житлові мікрорайони міста проектував Володимир Каневський — нині американський скульптор.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Гараган П. А. Лозова: краєзнавчий нарис. — Харків: Прапор, 1965. — 91 с.
  • Історія міст і сіл Української РСР. Харківська область. — К.: АН УРСР, 1967. — 1002 с.
  • Історія рідного краю (Лозівський район). — Лозова: Лозівська районна рада, Лозівський краєзнавчий музей,1998. — 113 с.
  • Максим і Гриць.//Коваль Р. М. Багряні жнива Української революції: Воєнно-історичні нариси. — К.: Укр. письменник, 2005. — сс. 191 — 193.