Локарнський договір

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Лока́рнські договори́ — договори, підготовані 1925 на конференції у Локарно, підписані в Лондоні. Вони вступили в дію 10 вересня 1926 року, коли Німецька Держава стала членом Ліги Націй.

Передумови[ред. | ред. код]

Після Рурського конфлікту Німецька Держава зажадала міжнародно-правових гарантій для захисту від, на її думку, загарбницьких настроїв зовнішньої політики Французької республіки. 29 вересня 1924 Німецька Держава зажадала вступити в Лігу націй та отримати місце постійного члена в Раді Ліги, а вже 12 грудня виказала побажання зняти нерівність оззброєння, котре витікало з Версальського договору. Німецьким бажанням потакала Велика Британія, котра вже давно із незадоволенням слідкувала за посиленням Франції на континенті. Французька республіка, відчуваючи підтримку Німецької Держави з Лондона, намагалася перетягнути на свою сторону Королівство Італія, котра могла б зіткнутися із Німеччиною через досі суперечливі території в Альпах.

Значення[ред. | ред. код]

Міністр закордонних справ Німецької Держави Штреземан, тим паче, заявив, що обіцянка дотримання лінії кордонів "версальського зразка" не унеможливює їх подальшу зміну шляхом переговорів. До чого німецька сторона одразу ж і приступила, почавши одразу після підписання угоди перемовини із Бельгією щодо передачі її кантонів Ейпен та Мальмеді.

Незважаючи на напруження політичної ситуації у Східній Європі, Локарнські угоди заклали основу для поліпшення дипломатичного клімату в Західній Європі в 1924-30-му роках. Попередній військовий контроль союзників Німецької Держави змінювався на контроль з боку Ліги націй. Міжнародна громадськість бачила прояв «духу Локарно» в отриманні Німеччиною статусу постійного члена Ліги Націй у 1926 році і демілітаризації Рейнської області в червні 1930 року.

За свій внесок у справу зміцнення миру Густав Штреземан, його французький колега Арістід Бріан та міністр закордонних справ Великої Британії Остін Чемберлен удостоїлися Нобелівської премії миру за 1926 рік.

Радянський Союз знаходився в ізоляції і опинився в стороні від процесу ослаблення міжнародної напруженості. У 1926 році між Німеччиною та СРСР було укладено Берлінський договір про ненапад і нейтралітет, що значно послабив оборонний союз Польської республіки і Чехословаччини з Французькою республікою, оскільки відповідно до нього у випадку війни між Польщею чи Чехословаччиною з СРСР Німеччина відмовляла Франції в проході її військ по своїй території.

Дух Локарно не встояв перед націонал-соціалістами, які захопили владу в 1933 році. У 1936 році Третій Рейх порушив умови Локарнських угод і ввів війська в Рейнську демілітаризовану зону. Гітлер обґрунтував цей свій крок тим, що Локарнські домовленості вже були порушені при ратифікації радянсько-французького пакту про взаємодопомогу від 7 березня 1936 року.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]