Ломако Микола Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ломако.
Ломако Микола Миколайович
Народження 12 грудня 1953(1953-12-12)
Смерть 17 серпня 2021(2021-08-17)[1] (67 років)
Країна
(підданство)		  СРСР
 Україна
Навчання Харківський національний університет будівництва та архітектури
Діяльність архітектор
Праця в містах Лисичанськ, Попасна, Привілля
CMNS: Ломако Микола Миколайович у Вікісховищі

Микола Миколайович Ломако (12 грудня 1953(1953-12-12), Гущенка, Курська область — 17 серпня 2021(2021-08-17), Лисичанськ, Луганська область) — український архітектор, головний архітектор Лисичанська, науковий співробітник та екскурсовод Лисичанського міського краєзнавчого музею[2].

Біографія[ред. | ред. код]

Микола Ломако разом з вікіпедистами у Лисичанському міському краєзнавчому музеї

В 1976 році закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут, архітектурний факультет. За дипломний проєкт «Автоматичний гараж на 1000 автомобілів у м. Харкові» відзначений дипломом другого ступеню на всесоюзному конкурсі студентських робіт 1977 року.

В 1976—1987 роках працював у Лисичанському комплексному відділі Державного проєктного інституту «Луганськцивільпроект». З 1987 по 2016 рік — головний архітектор Лисичанська. З 1986 — член Національної спілки архітекторів України.

З 2010 року член Національної спілки краєзнавців України, з 2017 — науковий працівник Лисичанського міського краєзнавчого музею[3].

Одружений, дружина — Зоя Тихонівна Ломако[4].

Творчість[ред. | ред. код]

Авторські роботи:

  • Забудова мікрорайонів 3 та 4 (м. Лисичанськ, 1978—1981)
  • В'їзний знак (м. Лисичанськ, 1977)
  • Будівля Лисичанського районного нафтопровідного управління на проспекті Перемоги (колишньому Леніна) (м. Лисичанськ, 1983)
  • Забудова центральної площі (м. Попасна, 1984)
  • Будівля райвиконкому (м. Попасна, 1984)
  • Будівля водогрязелікарні (м. Привілля, 1985)
  • Пам'ятний знак «Воїнам, що форсували Сіверський Донець в 1943 р.» (м. Лисичанськ, 1995)
  • Пам'ятний знак «Землякам-чорнобильцям» — лисичанам, ліквідаторам наслідків аварії на Чорнобильській АЕС — (м. Лисичанськ, 2001)
  • Пам'ятник «Воїнам-літунам» — лисичанам, учасникам німецько-радянської війни — (м. Лисичанськ, 2001)[5]

Картографічні роботи Миколи Ломака опубліковані в 9 томі Енциклопедії історії України (2012) та Історичному атласі України (2015), стаття «Лисичанськ» — в Енциклопедії сучасної України (2017).

Залишились нереалізованими пам'ятники, виконані спільно із заслуженим художником України Миколою Можаєвим «Загиблим шахтарям» та «Генерал Насвітевич».

Учасник низки конкурсів на об'єкти в Луганській області: музею Стаханову в Кадіївці та реконструкції центральної площі в Сєвєродонецьку (перша премія).

Бувши головним архітектором Лисичанська, організував та провів конкурси на проєкт: «Перша шахта Донбасу», гербу[6] та прапору Лисичанська та меморіалу «Привільнянський плацдарм»[7].

Микола Ломако під час вікіекспедиції до Золотарівського заказника

У 2007 році відзначений знаком фонду «Благовіст» Людина року в області містобудівництва архітектури та монументального мистецтва.

У 2010 році нагороджений нагрудним знаком «Почесний працівник будівництва та архітектури» та медаллю за заслуги «Чорнобиль».

Зовнішні відеофайли
М.Ломако, памятаємо

У травні 2018 року взяв участь у Вікіекспедиції до Золотарівського заказника, що у Попаснянському районі Луганської області[8].

Наукова праця у краєзнавчому музеї[ред. | ред. код]

Поглиблене вивчення історії виникнення та розвитку вугільних шахт Лисичанська, та Лисичанського содового заводу.

Свої досліднтцькі матеріали публікував на сторінці у ФБ Николай Ломако та у загальнодоступній групі "Сліди на сакмі"

Світлини[ред. | ред. код]

  • у Привіллі

    у Привіллі

  • м. Попасна

    м. Попасна

  • музей Донсоди

    музей Донсоди

  • портрет

    портрет

  • експедиція

    експедиція

  • дипломна робота

    дипломна робота

Видання[ред. | ред. код]

Обкладинки книг М.Ломако

Згадки у ЗМІ[ред. | ред. код]

[Архівовано 25 листопада 2020 у Wayback Machine.](рос.)

[Архівовано 28 січня 2021 у Wayback Machine.]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Пішов з життя краєзнавець з Лисичанська Микола Ломако. Його серце зупинилося в реанімації — 2021.
  2. ↑ Лисичанск информационный: ЛУГАНЩИНЕ — 75 ЛЕТ. Архів оригіналу за 18 грудня 2018. Процитовано 19 листопада 2018. 
  3. ↑ ИЗВЕСТНЫЙ КРАЕВЕД НИКОЛАЙ ЛОМАКО СТАЛ НАУЧНЫМ СОТРУДНИКОМ «ЛИСИЧАНСКОГО ГОРОДСКОГО КРАЕВЕДЧЕСКОГО МУЗЕЯ». Архів оригіналу за 20 лютого 2020. Процитовано 15 березня 2022. 
  4. ↑ Декларація: Ломако Микола Миколайович від НАЗК[недоступне посилання]
  5. ↑ ПАМЯТНИК ЛИСИЧАНАМ — ЛЁТЧИКАМ ВЕЛИКОЙ ОТЕЧЕСТВЕННОЙ ВОЙНЫ // 05.01.2021. Архів оригіналу за 26 лютого 2021. Процитовано 18 лютого 2021. 
  6. ↑ zaraz.info: ГЕРБУ И ФЛАГУ ЛИСИЧАНСКА- 25 ЛЕТ!. Архів оригіналу за 22 січня 2019. Процитовано 19 листопада 2018. 
  7. ↑ Конкурс на кращий проект «Привільнянський плацдарм»[недоступне посилання]
  8. ↑ Информатор: Невидимая природа Луганщины. Как заповедный фонд теряется на страницах справочников. Архів оригіналу за 8 листопада 2018. Процитовано 19 листопада 2018. 
  9. ↑ Давня історія Сєвєродонецька. Архів оригіналу за 9 вересня 2018. Процитовано 28 березня 2020. 
  10. ↑ «Лисичанськ. Історія у вулицях», 2004. Архів оригіналу за 23 грудня 2021. Процитовано 23 грудня 2021. 
  11. ↑ Террафоксы и другие лисичане [Архівовано 28 березня 2020 у Wayback Machine.](рос.)
  12. ↑ Роти полку Депрерадовича. Архів оригіналу за 28 березня 2020. Процитовано 28 березня 2020. 
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ломако_Микола_Миколайович&oldid=40931250