Лопатин (смт)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Лопатин
Coats of arms of Lopatyn.png Flag of Lopatyn.png
Герб Лопатина (смт) Прапор Лопатина (смт)
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Радехівський район
Рада Лопатинська селищна рада
Код КОАТУУ: 4623955400
Основні дані
Засноване 1366
Статус з 1956 року
Площа 10.9 км²
Населення 3388 (01.01.2011)[1]
Густота 338,8 осіб/км²
Поштовий індекс 80262
Телефонний код +380 3255
Географічні координати 50°12′54″ пн. ш. 24°50′05″ сх. д. / 50.21500° пн. ш. 24.83472° сх. д. / 50.21500; 24.83472Координати: 50°12′54″ пн. ш. 24°50′05″ сх. д. / 50.21500° пн. ш. 24.83472° сх. д. / 50.21500; 24.83472
Водойма річка Острівка
Відстань
Найближча залізнична станція: Радехів
До станції: 20 км
До райцентру:
 - автошляхами: 20 км
До обл. центру:
 - залізницею: 79 км
 - автошляхами: 89 км
Селищна влада
Адреса 80261, Львівська обл., Радехівський р-н, смт Лопатин, вул. Центральна,15а
Карта
Лопатин is located in Україна
Лопатин
Лопатин
Лопатин is located in Львівська область
Лопатин
Лопатин

Commons-logo.svg Лопатин у Вікісховищі

Лопа́тин — селище міського типу Радехівського району Львівської області України.

Загальна інформація[ред.ред. код]

Селище розташоване в рівнинній місцевості над річкою Острівкою, притокою Стиру (Дніпро-Прип'ятська система), серед лісів, боліт і торфовищ Малого Полісся.

Населення Лопатина  — 2 809 чоловік.

Від часу встановлення радянської влади на західноукраїнських землях по 30 грудня 1962 року Лопатин був районним центром, з 1 січня 1963 року по 4 січня 1965 року входив до укрупненого Бродівського району, а з січня 1965 року — в складі Радехівського району.

Відстань від районного центру Радехова і залізничної станції Радехів — 20 км. Через Лопатин проходить шосейна дорога Львів — Радехів — Броди. Селище має регулярне автобусне сполучення з районним та обласним центрами, а також з навколишніми населеними пунктами.

Історія[ред.ред. код]

Лопатин на адміністративній мапі-схемі

У період раннього феодалізму сучасна територія селища була вже постійним місцем проживання людей. Про це свідчать залишки давнього укріплення Замчиська, що знаходиться на відстані півтора кілометра на захід від теперішнього центру Лопатина. Земляні вали, якими було оточене укріплення, руїни мурів, а також саме розташування — серед непрохідних боліт і дрімучих лісів, які тоді його оточували,— вказують на те, що Замчисько було доброю схованкою для жителів під час нападів татар та інших завойовників. З поселенням Лопатином воно з'єднувалося підземним ходом, який, частково завалений, зберігся досі.

Перша згадка про Лопатин в історичній літературі належить до 1366 року. Тоді він входив до складу руського удільного Белзького князівства як волосний центр і був завойований польським королем Казимиром ІІІ. З того часу Лопатин часто згадується в історичних джерелах.

У 1377 році Лопатин захопили угорські війська. Після смерті короля Людовіка Угорського (1382 р.) знову відновилася боротьба за Лопатин між Польщею і Литвою, і в 1492 році він остаточно переходить під владу польських мазовецьких князів. Ще в роки боротьби між Польщею і Литвою мазовецький князь Земовит побудував у Лопатині дерев'яний костьол (1414 р.), заснував католицьку парафію, поселив там ксьондза і передав йому поле й корчму.

В 1443 році костьол одержав у володіння с. Батиїв (якийсь час мало назву село Грушки Радехівського району) та право збирати десятину з населення. Лопатинська католицька парафія стає центром поширення католицизму на всю околицю. Поступово земельні володіння парафії збільшувались, в 1531 році, за даними люстрації, їй належали наділи від 0,5 до 5 ланів у 23 навколишніх селах. За даними люстрації 1578 року, в Лопатині був війт, який володів 6 ланами землі.

1505 року король Олександр Яґеллончик надав місто Лопатин з 8-ма навколишніми селами феодалу Яну Каменецькому.[2] Наприкінці XVI століття Лопатин втрачає значення волосного центру і стає звичайним селищем.

Згодом Лопатин і суміжні села перейшли від короля у повне і спадкове володіння поміщиків-шляхтичів. Нові власники в гонитві за прибутками весь час збільшували феодальні повинності. Панщина доведена була до трьох-чотирьох днів на тиждень. Багато лиха зазнавали селяни і від спустошливих нападів татарських орд та мародерських походів шляхетських військ. Під час нападу татар у 1629 році Лопатин був майже знищений, після цього лише 56 дворів могли сплатити подимне. В 1649 році Лопатин знову зруйнували татари. Поля Лопатинщини лежали облогом, частина жителів потрапила в полон, а багато хто з тих, хто рятувався в лісах, загинули від голоду і хвороб, потонули в болотах.

У 1772 році Галичина перейшла під владу Австрії. Однак це не принесло населенню Лопатина полегшення. На зміну одним поміщикам приходили інші, а панщина і експлуатація залишились і ще більше посилювались. До того ж безземелля, часті неврожаї та епідемії руйнували селянське господарство. Все це поглиблювало протиріччя між шляхтою і «хлопами».

Великий вплив на пробудження свідомості селян зробило визвольне повстання в Польщі в 18301831 рр. Жителі Лопатина підтримували тісні зв'язки з учасниками польського народно-демократичного визвольного руху. На квартирі лікаря Карла Міллера часто збиралися польські революціонери Ігнатій Гіполіт Кульчинський, поет Северин Ґощинський. Їх знали й поважали лопатинці, бо вони виступали проти панщини, говорили селянам про волю, якої можна досягти лише шляхом боротьби.

Напередодні скасування панщини Лопатин був селом у володінні графа А. Замойського. Тут налічувалось 200 графських підданих. 170 з них мали 2154 морги землі (33 — від 20 до 80 моргів. 79 — від 10 до 16 моргів і 60 — від 0,1 до 9 моргів, 30 були халупниками). Феодальні повинності підданих становили річно 7098 тяглих і 1040 піших днів панщини. 150 мотків пряжі, 35 корнів зерна, 62 фунта меду, 150 штук птиці, 530 штук яєць. За ці повинності був встановлений викуп у 23 046 флоринів. Із 7145 моргів лопатинської землі графові належало 3620 моргів.

Скасування панщини не принесло селянам особливих вигод, бо земля й надалі залишалася в руках шляхти. Поміщикові Вишневському належало 45 % усієї землі в Лопатині, в тому числі 40 % орної і 90 % лісу. Ті невеличкі наділи, що їх одержала більшість селян, не могли забезпечити навіть напівголодне існування сім'ї, тому недавні кріпаки йшли в кабалу до поміщика чи лихваря, поповнювали ряди сільських пролетарів, поряд з колишніми халупниками і комірниками, значні кількість яких не одержала землі зовсім. Скориставшись з наявності дешевої робочої сили, поміщик Вишневський збудував у Лопатині лісопилку, де працювали 35 робітників. Уся продукція вивозилась до Німеччини. Крім лісопильного заводу, в Лопатині були млин і винокурня, які належали лихварям.

Для зміцнення політичного й адміністративного режиму в Лопатині австрійська влада на початку другої половини XIX століття створила там повітове управління нижчої категорії, яке підпорядковувалося Бродівському повітовому управлінню першої категорії. Тоді ж у Лопатині для навколишніх сіл відкрито установи мирового судді і збирання податків. Офіційно Лопатин почали називати містечком. Насправді ж він і далі залишався шляхетським помістям. Влада окрім стягнення податків мало цікавилися життям громадян.

У Лопатині лише в 1862 році відкрито парафіальну школу, в якій у 1866 році з 220 дітей шкільного віку навчалося всього 17. У школі працював один учитель. У 70-х роках лопатинську парафіальну школу реорганізовано на двокласну, в якій навчалося уже 60 учнів. Але і це становило всього 23 % загального числа дітей шкільного віку.

Наприкінці XIX — на поч. XX ст. посилилось дрібнення селянських господарств. Кількість землі, що належала селянам, лишилась майже незмінною, а кількість дворів і кількість жителів набагато збільшилась. За даними австрійського перепису, в 1869 ропі в Лопатині налічувалось 316 дворів з населенням 2159 чоловік; у 1900 році — 503 двори з населенням 3206 чоловік. Селяни часто тільки вважалися власниками землі, яка була обтяжена всілякими податками і лихварськими чиншами. Черезсмужжя, низька продуктивність праці, піщані неродючі ґрунти були причиною частих неврожаїв. Страшна примара голодної смерті завжди стояла перед селянином.

Зовсім розорила дрібні селянські господарства Перша світова війна. Лопатин був розташований недалеко від російського кордону, тому австрійська влада провела мобілізацію на другий же день після оголошення війни. Забрали всіх військовозобов'язаних віком від 20 до 42 років. Через два тижні російські війська зайняли Лопатин. Під час бою згоріла частина будинків у центрі містечка на т. зв. «базарі».

Після розпаду Австро-Угорської імперії у 1918 році Лопатин відійшов до ЗУНР.

У 1920 році містечко тимчасово зайняли частини Першої Кінної армії під командуванням С. М. Будьонного. Після відступу російської Червоної Армії в Лопатині відновилася польська влада.

За даними польського перепису 1931 року, тут налічувалось 650 будинків, з яких 38 були кам'яними. Малоземельні й безземельні селяни, не маючи можливості забезпечити прожитковий мінімум своїм сім'ям, ішли на заробітки в промислові райони, емігрували за кордон у пошуках роботи і кращої долі, а найбільше — йшли в найми до поміщиків. Так, у маєтку Сухестова працювало понад 30 наймитів. Лише за кіньми доглядало 16 їздових. Промисловість у самому Лопатині була мало розвинута. Польська промислова статистика 1935 року зареєструвала тут промислові підприємства лише т. зв. найнижчої (сьомої) категорії: винокурний і пивоварний заводи поміщика Сухестова, скипидарний завод Маєра. На всіх разом працювало 12 робітників. Крім того, тут налічувалось 14 кустарних реєстрових майстерень.

У міжвоєнні роки до кінця 1930-х років у Лопатині діяли читальня та хор товариства «Просвіта», кооперативи «Поміч» і «Будучність».

Аматорський хор і гурток при читальні "Просвіти" в Лопатині. 1927 рік.

У 1931 році на 3247 жителів Лопатина був один лікар, дві повитухи і одна приватна аптека. У 1931 році в Лопатині проживали 3247 осіб (з них українців – бл. 60 %, поляків – 25 %, євреїв – 15 %) В 1930 році в Лопатині діяла семикласна школа, в якій працювало 7 учителів і навчалося 453 учні, й однокласна, де працювало 2 вчителі і навчалося 45 учнів. Викладання провадилось державною польською мовою.

Польська влада здійснюючи відверту колонізаторську політику щодо українського народу, жорстоко придушували будь-які прояви протесту проти насилля. У вересні 1930 року була проведена т. зв. пацифікація. В міста і села Галичини, в тому числі і в Лопатин, кинуто великі каральні загони.

У 1939 році з поваленням Польської держави, Лопатин відійшов до УРСР.

За рішенням уряду УРСР, Лопатин став районним центром. Першим головою райвиконкому був В. В. Напуда, першим секретарем райкому партії — Г. Л. Шпитяк. Одночасно створено Лопатинську сільську Раду, до складу якої входив сам Лопатин і хутори Тритки та Вирки. На основі постанови Народних Зборів у Лопатині проведено націоналізацію підприємств, які належали поміщикам. Зокрема, були націоналізовані спиртзазод Сухестова, пивзавод Штайнвурцеля, скипидарний завод Маєра та інші, на яких почали працювати 51 робітник і 6 службовців (з 1935 року на цих підприємствах працювало тільки 12 робітників1).

У 1940 році в Лопатині створюється райпромкомбінат, машино-тракторна станція. На всіх підприємствах, в МТС і установах у 1940 році налічувалось 850 робітників і службовців.

На поч. 1941 року в Лопатині організовано колгосп ім. Будьонного. Ініціаторами створення колгоспу були бідняки й наймити Р. Р. Гупало, М. Ф. Шах, Г. М. Кривич та інші. Всього колгосп ім. Будьонного об'єднав тоді 27 дворів. Першим головою обрано Й. Д. Маловецького. Молодому колективному господарству держава подавала всіляку допомогу, зокрема насінням і машинами.

Вже за радянської влади в Лопатині відкрили першу місцеву лікарню. Щоб швидше налагодити охорону здоров'я трудящих, держава прислала із східних областей України 9 лікарів. Крім того, в лікарні працювало 18 чоловік середнього медичного персоналу.

Почала працювати бібліотека. В колишньому приміщенні організації «Сокіл» створено районний будинок культури.

28 червня 1941 року німецькі окупанти зайняли Лопатин. У 1944 році через Лопатин проходили партизанські з'єднання під командуванням П. П. Вершигори. Селище партизани захопили зненацька, так що переляканий німецький гарнізон не встиг вчинити опору. Недобиті фашисти повтікали в Радехів. Партизани руйнували телеграфну лінію, підірвали спиртзавод і пішли далі на захід.

У березні 1944 року частини Червоної Армії захопили Лопатин. Після жорстоких боїв у районі Бродів німецьким військам на деякий час вдалося знову відбити Лопатин, але 17 липня 1944 року він був відбитий радянськими військами. У боях за Лопатина брали участь підрозділи Ташкентського стрілецького і 174-го Червонопрапорного саперного полків. У боях за селище особливо відзначилися Герой Радянського Союзу офіцер Селенчук і сержант Сланцов, які протягом двох днів відбивали атаки нацистів, поки не прийшло підкріплення. Багато солдатів і офіцерів загинуло смертю хоробрих. Серед них сержант К. П. Рябіхін, рядові І. П. Бойко, К. Д. Цвях, М. І. Поляков та інші. У братській могилі, що знаходиться у сквері, поховано понад 200 чоловік. У 1962 році тут встановлено пам'ятник.

До середини 1950-х років у Лопатині та його околицях вели боротьбу загони ОУН–УПА під керівництвом районного провідника Романа Мандрики на псевдо "Чорноморець".

Низка мешканців зазнала сталінських репресій.

З перших днів після визволення в Лопатині починається відбудова зруйнованого війною господарства. Одразу відновила роботу МТС, у лютому 1945 року відбудовано спиртзавод, створено артіль «Торф'яник», яка постачала підприємства і населення паливом, а також промисловий комбінат по виробництву цегли і вапна.

Так, у перші роки після визволення Лопатина спиртзавод давав 40—50 дкл спирту на добу. Протягом десяти років (19481958) здійснено повну реконструкцію заводу і доведено потужність його до 400 дкл спирту на добу. В 1960 році спиртзавод перетворено на спирто-крохмальний комбінат.

У 1955 році на базі артілі «Торф'яник», що мала близько 40 га торф'яної площі, створено державне підприємство. Ручну працю замінили сучасні складні машини. Лише на добуванні торфу працює 5 машин. Виробництво торфу зросло в порівнянні з 1955 роком більш як у 10 разів, а порівняно з 1959 роком — більш як у 3 рази.

Околиці Лопатина славляться лісами. Серед лісових культур велика увага приділяється т. зв. лопатинській сосні, яка має дуже високі показники, стійка до сніговалів і вітровалів. Усі ділянки з такими деревами взято на облік і оголошено насіннєвими. Насіння лопатинської сосни надсилається в інші області країни. У лісництві налагоджено також виробництво хвойно-вітамінного борошна.

В 1945 році семирічна школа була реорганізована в середню. В 1966/1967 навчальному році в школі навчалося 659 учнів, працювало 40 учителів, 22 з них мають вищу освіту. В селищі діяла також школа робітничої і сільської молоді. В 1963 році відкрито школу-інтернат на 125 учнів. Тут працювало 25 учителів і вихователів.

В 1954 році був закладений Парк культури та відпочинку, в якому в 1961 році, в донь 100-річчя з дня смерті Т. Г. Шевченка, відкрито пам'ятник поетові.

У 1958 році закінчено будівництво шосе, що з'єднало Лопатин з райцентром і Львовом, а в 1965 році — шосе «Лопатин—Броди».

2002—2005 виходила селищна газета «Лопатинська криниця». Встановлено пам’ятники Т. Шевченку, меморіали воїнам ОУН–УПА та пам'ятний знак борцям за волю України.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Відомі люди[ред.ред. код]

Лопатинські старости[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. Jan Kamieniecki (hetman polny koronny) пол.
  3. Hayto Ligia. Lubieniecki Julian (1802—1862) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1973. — tom ХVIII/1, zeszyt 76. — S. 599. (пол.)
  4. Stoki (1), wś, pow. bobrecki // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1890. — T. XI : Sochaczew — Szlubowska Wola. (пол.) — S. 358. (пол.)

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]