Лопушанка (Самбірський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Лопушанка
Lopushanka.jpg
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район Самбірський район
Громада Турківська міська громада
Основні дані
Засноване 31 березня 1556
Населення 474
Площа км²
Густота населення 474 осіб/км²
Поштовий індекс 82511
Телефонний код +380 3269
Географічні дані
Географічні координати 49°16′46″ пн. ш. 22°45′27″ сх. д. / 49.27944° пн. ш. 22.75750° сх. д. / 49.27944; 22.75750Координати: 49°16′46″ пн. ш. 22°45′27″ сх. д. / 49.27944° пн. ш. 22.75750° сх. д. / 49.27944; 22.75750
Середня висота
над рівнем моря
574 м
Місцева влада
Адреса ради 82500, Львівська обл., Самбірський р-н, м.Турка
Карта
Лопушанка. Карта розташування: Україна
Лопушанка
Лопушанка
Лопушанка. Карта розташування: Львівська область
Лопушанка
Лопушанка
Мапа

Лопуша́нкасело в Україні, у Самбірському районі Львівської області. Населення становить 474 осіб. Орган місцевого самоврядування - Турківська міська громада.

Географія[ред. | ред. код]

Розташоване на окраїні району — безпосередньо біля кордону з Польщею.

Історія[ред. | ред. код]

1909 р. — помічник священника Антін Федряк відкрив читальню "Просвіта".[1]

Ранком 3 листопада 1918 р. жителі села Лопушанка разом із селянами навколишніх сіл, під керівництвом пароха з Липя Юліана Присташа та нотаря із Хащова Василя Василькова вирушили в Турку. Разом з іншими де роззброїли військову станицю, допомогли взяти владу українській інтелігенції, організували військовий відділ. В числі перших влилися у військову групу “Літовища”, яка захищала наш край.

В 1922 році відновлює свою діяльність філія “Просвіти”. Просвітяни збиралися у своєму будиночку, мали бібліотечку з 70 книгами. Через 6 років просвітяни ночами будують нову читальню, яка будить приспану національну свідомість окремих українців. 1937 р. філія “Просвіти” об’єднала вже 126 національно-свідомих членів. Кожен другий з них був читачем бібліотеки, яка мала вже 384 книги. Завідував читальнею Василь С. Кметик. При ній деякий час діяв дитячий садок, в якому вихователями були українські студенти. Молодь брала участь у хоровому, драматичному гуртках, вчилася грамоти. Дозвіл на постановки вистав давали місцеві урядники. Жандарми часто забороняли ці вистави. Організований просвітянами кооператив “Любов” дещо потіснив інших крамарів, змінив матеріальну основу читальні'.

В 1925 році ще працювала двокомплектна школа з українською мовою навчання, в якій навчалося 52 дітей. В подальшому школа стала утраквістичною. Станом на 1 вересня 1939 року в ній було всього-навсього одне класне приміщення.

В 1938-1939 рр. багатьом добровольцям, які йшли в Карпатську Січ, жителі села допомагали перейти кордон з Чехословаччиною. Із зброєю в руках відстоювали незалежність Карпатської України: Микола М. Жук та Петро О. Цебак. За їх та нашу волю вони віддали найдорожче - життя. В пам’яті односільчан вони залишаться навічно, бо мали національну душу, відстоювали святе - незалежність України.

Через 5 днів після нападу гітлерівської Німеччини село було окуповано їхніми військами. Гітлерівці зразу розстріляли єврейську сім’ю, але надані спочатку свободи українцям, були використані сповна. Ожило національне життя. Створено осередок ОУН, насипана могила борцям за волю України. Станичним села став Степан П. Хащівський. На піднесеній національній хвилі в дивізію СС “Галичина” вступили Антін М. Халак, Федір Гриневич, Іван В. Шведт, Степан П. Тюрдьо, Йосип А. Синин, Андрій М. Шишак. Вони брали участь у боях під Бродами. Не менше 30 осіб було насильно забрано на роботи в Німеччину.

На фронтах Другої світової війни воювало 42 чоловіки. Не повернулося до рідних осель, залишилися навічно в чужій землі Федір Ф. Габак, Микола П. Гребінчак, Степан І. Гриневич, Петро І. Знак, Хома Д. Павлюк, Василь П. Халах - всього 12 солдатів.

Проти німецької та більшовицької окупації краю піднялися місцеві патріоти. Першу боївку ОУН організував Василь І. Павлюк - “Рубань”. Його надійним помічником був рідний брат Семен - “Дуб”. їм допомагали батько та сестра Марія. Переховувалися вони в криївці уро¬чища “Під Явірчаками". Спочатку в ній переховувалися 21 особа.

В криївці “На Снозах” було ще 18 борців. Командиром її був Скубін — Дзвін . Він підпорядковувався “Рубаньові”. Із села воювало не менше 15 осіб. Ранком 26 грудня 1947 року червоні прикордонники застав від Гурки до Лютовиськ у складі до 300 чоловік напали на зимовий табір командира “Рубана” під горою Магурою. Перше кільце оточило табір на віддалі 30-50, а друге - за кількасот метрів. Вартовий, помітивши більшовиків, доповів командирові. “Рубань” дає наказ відкрити вогонь, зривати міни і прориватися. Від вогню гине кілька прикордонників. Під час прориву ворожі кулі завдають ран командиру “Рубаню”, стрілкам “Ворону”, “Снігуру”, смертельно ранять “Нового”. Рани не дозволяють швидко відступати Семену І. Павлюху і він попадає в полон.

Із бункера ворог забрав зимові запаси повстанців: 20 ц картоплі, 1 ц жиру, бринзу, 2 ц муки, 40 кг крупи, 3 ц сухарів, 17 л спирту, 4 ц м’яса, 60 л нафти і бензину, далековид, годинник та інші речі.

Між цивільним населенням ходили чутки, що підірвалося на мінах і загинуло 19 прикордонників, в тому числі майор застави.

Семен Павлюх пережив всі муки енкаведистських катівень, одержав 15 років в’язниці. А коли вийшов на волю і прибув на два дні в село, йому дають ще десять років тюрми.

Для 7 хлопців доля була важка і трагічна. У нерівних боях смертю месників загинули Семен П. Боберський, Іван С. Савка, Андрій М. Шишак. Після нелюдських катувань в Турці помер Василь Савка - “Крук”. Всі вони загинули, щоб повернутися в людську пам’ять як борці за вільну Україну. Родичі їх були вислані в Сибір. Батько “Рубаня” довго переховувався, помер у тюрмі. Сестра Марія була теж засуджена на 12 літ. А сам він, як стверджує дехто, під чужим прізвищем коротав на Сході України свій вік.

Восени 1948 року в Лопушанці було засновано колгосп, який через 11 років приєднали до артілі села Хащова.

В 1946 році указом ПВС УССР село Лопушанка-Лехнева перейменовано в Лопушанку[2]

Церква[ред. | ред. код]

Скраю села на горбі стоїть храм Покрови Пресвятої Богородиці, зведений 1875 року майстром Теодором із Терла. Церква входить до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення. Споруда орієнтована на схід, має тризрубну будову, увінчана трьома четвериковими з двома заломами верхами, завершеними ліхтарями з маківками і хрестами. Оперізує церкву суцільне піддашшя, оперте на виступи вінців зрубів. Під ним по обидва боки вівтаря сховані невеликі прямокутні ризниці. Стіни підопасання, надопсання та заломів ошальовані вертикально дошками і лиштвами[3].

Пам'ятки[ред. | ред. код]

У селі встановлено пам'ятник командувачу радянської прикордонної застави Іванові Середі, на честь якого деякий час було назване село Вовче.

Галерея[ред. | ред. код]

Фото з квадрокоптера

Уродженці[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]