Лось

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лось
Wading moose.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Парнокопитні (Artiodactyla)
Підряд: Жуйні (Ruminantia)
Родина: Оленеві (Cervidae)
Підродина: (Odocoileinae)
Рід: Лось (Alces)
Ареал лосів
Ареал лосів
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Alces alces
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Cervus
EOL logo.svg EOL: 42400
ITIS logo.svg ITIS: 180703
IUCN logo.svg МСОП: 41782
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 9852
Fossilworks: 42653

Лось (Alces Gray, 1821) — рід ссавців, найбільший представник родини оленевих (Cervidae). Його можна впізнати за частим оченням. Чисельність в Україні різко скоротилася, тому 9 листопада 2017 лося внесли до Червоної книги країни рішенням Національної комісії з питань Червоної книги України[1] після відповідної пропозиції у травні цього року.[2]

Зовнішній вигляд[ред.ред. код]

Довжина тіла самця до 3 м, висота в загривку до 2,3 м, довжина хвоста 12—13 см; маса 360—600 кг, самки дрібніші за самців. За зовнішнім виглядом лось помітно відрізняється від інших оленів. Тулуб і шия у нього короткі, загривок високий, у вигляді горба. Ноги сильно витягнуті, тому, щоб напитися, лось вимушений заходити глибоко у воду або ставати на коліна передніх ніг. Голова велика, горбоноса, з нависаючою м'ясистою верхньою губою. Під горлом м'який шкірястий виріст (т. зв. «сережка»), що досягає 25—40 см. Шерсть груба, буро-чорна; ноги світло-сірі, майже білі. Зустрічаються також особини з цілком білим кольором хутра, при чому вони не є альбіносами. У дикій природі нараховується не більше 100 білих лосів[3].

У самців є величезні (найбільші у сучасних ссавців) роги, нерідко лопатоподібні за формою (особливо виразна лопатоподібна форма у якутських і американських лосів); їхній розмах досягає 180 см, маса — 20—30 кг. Роги лось скидає щорічно в листопаді — грудні і ходить без них до квітня — травня. Самки безрогі. Роги лося є відомим мисливським трофеєм, який є об'єктом мисливського колекціонування і які виставляють на конкурси мисливських трофеїв.

Розповсюдження[ред.ред. код]

Лось поширений в лісовій зоні Північної півкулі, рідше в лісостепу і на околицях степової зони. У Європі зустрічається в Польщі, Угорщині, Чехії, Білорусі, на півночі України, в Скандинавії і Центральній Росії; у Азії — від Північної Монголії і Північно-східного Китаю до північної частини сибірської тайги. У Північній Америці водиться на Алясці, в Канаді і на північному сході США, доходячи до штату Колорадо.

Всього на Землі — близько півтора мільйони. Приблизно половина загальної популяції лосів живе у Росії, приблизно 730 тисяч особин.

Систематика[ред.ред. код]

За найдетальнішими класифікаціями, на сьогодні відомо два сучасні і принаймні три вимерлі види роду Alces.

Види (підвиди) сучасних лосів[ред.ред. код]

Довгий час лосів розглядали як монотиповий рід, проте з 1999 року після досліджень Г. Боєскорова (1999) рід визнано складеним із двох видів, які розрізняються за розмірами, формою рогів, числом хромосом. З того часу 6-7 підвидів, які раніше поділяли на дві великі географічні групи, розглядають як окремі види (Види ссавців світу, 2005):

Межа між цими видами проходить приблизно по Сибіру, основною межею розглядається річка Єнісей. Американські лосі — дуже мінливі за розмірами, найкрупніші з них з найбільш могутніми рогами відносяться до аляскинського підвиду A. а. gigas і до східно-сибірського A. а. pfizenmayeri; найдрібніший лось з подібними до оленевих рогами — до уссурійського підвиду А. а. cameloides.

Точка зору на наявність двох видів лося не є однозначною. Молекулярні дані дозволяють припустити безперервний характер мінливості генетичних ознак лосів, навіть попри морфологічні і хромосомні відмінності між географічними популяціями. Такі дані викладено у статті «Генетика, еволюція і філогеографія лося» (Hundertmark, Bowyer, 2004). Палеонтологічні дані свідчать про давній час розходження американського і звичайного лосів: «В позднем неоплейстоцене имела место дивергенция рода Alces на A. americanus (север Северной Америки и северная Евразия к востоку от Енисея) и A. alces (остальная часть северной Евразии).» [1].

Вимерлі види лосів[ред.ред. код]

Відомий також викопний вид лося: «попередником А. alces вважають широколобого лося (А. latifrons), який був поширений у Євразії і на північному заході Північної Америки до часу свого вимирання у Берингії в кінці плейстоцену (Guthrie 1995)» (цит. за: [2]).

Є також згадки вимерлих видів «Alces gallicus» (пліоцен, інколи як «Cervalces (Libralces) gallicus»)[3] та «Alces carnutorum[en]» . Останнім часом Cervalces визнається як рід з трьома підродами, в тому числі подрід С. (Latifrons) з новим видом C. (L.) amplicontus [4].

Узагальнена класифікація сучасних і викопних лосів[ред.ред. код]

Сучасна класифікація лосів (триба лосиних — Alcini) згідно з останнім дисертаційним дослідженням (канд. дис.: Никольский, 2010) виглядає так [5]: Триба Alcini Simpson, 1945 (два роди)

    • Підрід Cervalces (Libralces) Azzaroli, 1983
      • Cervalces (Libralces) minor (Azzaroli, 1952) — перша пол. пізнього пліоцену Європи і Сер. Азії
      • Cervalces (Libralces) gallicus (Azzaroli, 1952) — друга пол. пізнього пліоцену Європи
      • Cervalces (Libralces) sp. — перша пол. еоплейстоцену Сх. Європи і Зах. Сибіру
      • Cervalces (Libralces) carnutorum (Laugel, 1862) — друга пол. еоплейстоцену Європи
    • Підрід Latifrons subgen. nov.
      • Cervalces (Latifrons) amplicontus species nova — кінець еоплейстоцену Європы і Берингії
      • Cervalces (Latifrons) aff. amplicontus — межа еоплейстоцену і неоплейстоцену Сх. Сибіру
      • Cervalces (Latifrons) alaskensis Frick, 1937 — перша пол. раннього неоплейстоцену Пн. Євразії і півночі Пн. Америки
      • Cervalces (Latifrons) latifrons (Johnson, 1874) — кінець раннього неоплейстоцену Пн. Євразії і Берингії
      • Cervalces (Latifrons) sp. — перша пол. середнього неоплейстоцену Берингії
    • Підрід Cervalces Azzaroli, 1983
      • Cervalces (Cervalces) scotti (Lydekker, 1898) — кінець неоплейстоцену — поч. голоцену центральних районів Пн. Америки
    • Рід Alces Gray, 1821 — лось
      • Alces sp. — поч. неоплейстоцену Євразії
      • Alces americanus (Clinton, 1822) — пізній неоплейстоцен Євразії і Берингійська Півн. Америки, голоцен — донині Півн. Америки, Східного Сибіру, Далекого Сходу і Західного Сибіри на схід до Єнисею
      • Alces alces (Linnaeus, 1758) — кінець неоплейстоцену — голоцен Європи і Зах. Сибіру на зах. від Єнісею.

Спосіб життя і харчування[ред.ред. код]

Місця перебування, переміщення[ред.ред. код]

Лосі населяють різні ліси, чагарники вербняків по берегах степових річок і озер, в лісотундрі тримаються по березняках і осичняках. У степу і тундрі влітку зустрічаються і далеко від лісу, іноді на сотні кілометрів. Велике значення для лосів має наявність боліт, тихих річок і озер, де влітку вони годуються водною рослинністю і рятуються від спеки. Взимку для лося необхідні змішані і хвойні ліси з густим підліском. У тій частині ареалу, де висота сніжного покриву не більше 30—50 см, лосі живуть осіло; там, де вона досягає 70 см, на зиму здійснюють переходи в менш сніжні райони. Перехід до місць зимівель йде поступово і продовжується з жовтня по грудень-січень. Першими йдуть самки з лосятами, останніми, — дорослі самці і самки без лосят. У день лосі проходять по 10—15 км. Зворотні, весняні переходи відбуваються під час танення снігів і в зворотному порядку: першими йдуть дорослі самці, останніми — самки з лосятамі.

У лосів немає певних періодів харчування і відпочинку. Літня спека і гнус роблять їх нічними тваринами, день заганяє їх на гольці і поляни, де дме вітер, в озера і болота, де можна сховатися по шию у воду, або в густі хвойні молодняки, які дещо захищають від комах. Взимку лосі харчуються вдень, а вночі майже весь час залишаються на лежанні. У великі морози тварини лягають в пухкий сніг так, що над ним стирчать тільки голова і загривок, що скорочує тепловіддачу. Взимку лось сильно толочить сніг на ділянці, званій у мисливців лосиним «стійбищем», стойбом. Розташування стойб залежить від кормних місць. У Середній Росії — це в основному молоді сосняки, в Сибіру — чагарники вербняків або чагарникових беріз по берегах річок, на Далекому Сході — рідкостійні хвойні ліси з листяним підліском. Одними стойбом можуть користуватися кілька лосів одночасно; у приокських соснових борах у 1950-х роках взимку на деяких ділянках збиралося до 100 і більше лосів на 1000 га.

Живлення лосів[ред.ред. код]

Лосі харчуються деревинно-чагарниковою і трав'янистою рослинністю, а також мохами, лишайниками і грибами. Влітку вони поїдають листя, дістаючи його завдяки своєму зросту зі значної висоти; годуються водними і біляводними рослинами (вахта, калужниця, кубушки, кувшинки, хвощі), а також високими травами на гарі і лісосіках — знітом, щавлем. В кінці літа відшукують капелюшні гриби, гілочки чорниці і брусники з ягодами. З вересня починають скушувати побіги і гілки дерев та чагарників і до листопада майже повністю переходять на гілковий корм. До основних зимових кормів лосів належать верба, сосна (у Північній Америці — ялиця), осика, горобина, береза, малина, жостір; у відлигу вони гризуть кору. За добу дорослий лось з'їдає: влітку близько 35 кг корму, а взимку — 12—15 кг; за рік — близько 7 т. При великій чисельності лосі ушкоджують лісові розплідники і посадки. Майже всюди лосі відвідують солонці; взимку злизують сіль навіть з шосейних доріг.

Лосі швидкі, до 56 км/год, бігають; добре плавають. Розшукуючи водні рослини, можуть тримати голову під водою більше хвилини. Від хижаків обороняються ударами передніх ніг. З органів чуття у лося краще всього розвинені слух і нюх; зір слабкий — людини, що нерухомо стоїть, він не бачить на відстані кількох десятків метрів.

❤❤❤❤== Значення для людини ==❤❤❤❤ Лось дуже рідко першим нападає на людину. Звичайний напад відбувається при дратівливих чинниках або наближенні до лосят. У багатьох країнах, де чисельність лосів велика, існує чимало проблем з перетинанням транспортних шляхів з міграційними шляхами та індивідуальними ділянками лосів. Лось може пошкодити будь-який автомобіль у разі порушення його прав.

Лосі є важливими об'єктами сучасного мисливського господарства. Величезне значення мають не тільки як здобич, але й трофеї: роги лосів цінуються колекціонерами. Роги американських лосів (у тому числі з Якутії) славляться величезними розмірами і лопатоподібною формою.

Наразі стан популяції лося в Україні викликає занепокоєння у зв'язку з чим пропонується ввести мораторій на полювання на нього (за прикладом сусідньої Польщі) або внести лося до червоної книги України[4]

У лютому 2017 року Міністерство екології та природних ресурсів України офіційно заборонило полювання на лосів на всій території країни строком на 25 років[5]

Розмноження[ред.ред. код]

Самці і самотні самки живуть поодинці або невеликими групами по 3-4 тварини. Влітку і взимку дорослі самки ходять з лосенятами, утворюючи групи з 3-4 голів, іноді до них приєднуються самці і самотні самки, утворюючи стадо в 5-8 голів. Навесні ці стада розпадаються.

Гін у лося відбувається в той же сезон, що у оленя, - у вересні-жовтні і супроводжується характерним глухим ревом самців (“стогоном”). Під час гону самці і самки збуджені і агресивні, можуть напасти навіть на людину. Самці влаштовують поєдинки, іноді до смерті. На відміну від більшості оленів, лось - умовний моногам, рідко злучається більш ніж з однією самкою.

Вагітність у лосиці триває 225-240 днів, отелення розтягнуте з квітня по червень. У посліді зазвичай одне лосеня; старі самки можуть народжувати двійні. Забарвлення новонародженого світло-руда, без білих плям, характерних для оленів. Лосенята можуть вставати через кілька хвилин після народження, через 3 дня вільно пересуваються. Молочне годування триває 3,5-4 місяці.

Статевозрілими лосі стають в 2 роки. Після 12 років лось починає старіти; в природі лосів старше 10 років не більше 3%. У неволі доживають до 20-22 років.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Лось потрапив до Червоної книги України
  2. Листопад О. Про лосів, Дністер і долю пралісів // Урядовий кур'єр. — 2017. — № 86 (5965) (26 трав.). — С. 1, 4. — (Події та коментарі).
  3. Рідкісний білий лось потрапив на відео. Ruslo.info. 
  4. В.Є. Борейко, І.Ю. Парнікоза (02.12.2016). Заборонити полювання на лося в Україні!. http://h.ua/ (українська). Процитовано 02.12.2016. 
  5. Наказ про заборону полювання на лося. 

Посилання[ред.ред. код]

  • Шукайте Alces на сайті МСОП [6]
  • Рід Лось (Alces) в книзі «Види ссавців світу» (2005) [7]
  • Боескоров Г. Г. О таксономической структуре рода Alces (Artiodactyla, Cervidae) // Вестник зоологии. — 1996. — Том 30, N 6. — C. 70-78.
  • [Боескоров Г. Г. Систематика и происхождение современных лосей]. — Новосибирск: Наука, 2001. — 120 с. ISBN 5-02-030441-7.
  • Никольский Павел Александрович. Систематика и стратиграфическое значение лосей (ALCINI, CERVIDAE, MAMMALIA) в позднем кайнозое Евразии и Северной Америки. Специальность 25.00.02 — Палеонтология и стратиграфия. АВТОРЕФЕРАТ диссертации на соискание ученой степени кандидата геолого-минералогических наук. — Москва — 2010. [8]