Лужицькі мови

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Germany sorbian region.png

Лужицькі мови належать до західнослов’янської гілки індоєвропейських мов. Вони є рідними мовами лужичан, слов’янської меншини на сході Німеччини (традиційна німецька назва — сорби, історично вони відомі також як венди). Збірний код цієї мови (фактично двох мов) у стандарті ISO 639-2 — wen.

Існує дві літературні мови: верхньолужицька (hornjoserbsce), котрою розмовляє близько 40 тис. людей в Саксонії, та нижньолужицька (dolnoserbski), котрою розмовляє близько 10 тис. людей в Бранденбурзі. Територія, на якій поширені лужицькі мови, відома під назвою Лужиця.

Порівняння верхньо- та нижньолужицької мов[ред.ред. код]

Як приклад наводиться уривок зі спогадів нижньолужицької письменниці Міни Віткойц (Mina Witkojc, 1893–1975; приклад узято з брошури К. К. Трофимовича «Серболужицкий язык», Минск: Университетское, 1989, с. 53).

Нижньолужицький оригінал[ред.ред. код]

Spomnješe na glinjanu budku
Glucny, chtož jano na to dobre spomina! Z dobrych spomnjeśow rosćo nowa moc.

We lěśe 1923 bu mě pisanje Serbskego Casnika dowěrjone. To njejo lažke źěło za žeńskecu głowu, ak njej na žednej wušej šuli k tomu wotštapana. Na žednej wušej šuli? To njejo kradu wěrno, pśetož som cełe lěto pla našogo cesćonogo profesora Muki we našej maminej rěcy pisaś wuknuła — a nawuknuła, jano z tymi łatyńskimi wugronami ‘genitiv’, ‘pluralis’ atd. njewěźech sebje žedneje rady, lěcrownož sebje je dwojcy z głowy wuknuch.

Weto njeběšo to dowěrjone źěło rowno lažke za mnjo, juž togodla nic, až jo to wu nas mjaz serbskimi luźimi něco kradu nowego, až se žeńska na take źěło dajo, a to žeńska z chudeje swojźby, njeznatego měnja, mimo kuždego takego porucenja, ak młogemu drugemu tu drogu doprědka wurownajo. Ale ja som kśěła našej serbskej maminej rěcy a našomu serbstwu słužyś a z tym tek tomu duchnemu žywjenju mjazy nami, a běch teje mysli, až to wenkowne jo pśi tom wšojadno — wšojadno, chto jo cyni, gaž jano se stanjo z dobreju wolu a cysteju lubosću k tej wěcy.

Верхньолужицький переклад[ред.ред. код]

Dopomjenka na hlinjanu budku
Zbožowny, štóž so jenož na to dobre dopomina! Z dobrych dopomnjenkow rosće nowa móc.

W lěće 1923 bu mi pisanje Serbskego Casnika dowěrjene. To njeje lochke dźěło za žónsku hłowu, kiž na žanej wyšej šuli za to wukubłana njeje. Na žanej wyšej šuli? To njeje cyle wěrno, přetož sym cyłe lěto pola našeho česćeneho profesora Muki w našej maćernej rěči pisać wuknyła — a nawuknyła, jenož z wonymi łaćonskimi wurazami ‘genitiv’, ‘pluralis’ atd. sebi rady njewědźach, hačrunjež je dwójce z hłowy wuknjech.

Dowěrjene dźěło pak tola runje lochke za mnje njebě, hižo tohodla nic, dokelž je to pola nas mjez serbskimi ludźimi něšto cyle nowe, zo so žona do takjeho dźěła da, a to žona z chudeje swójby, njeznateho mjena, bjez kóždeho tajkeho doporučenja, kiž někotremužkuli druhemu puć doprědka runa. Ale chcych našej serbskej maćernej rěči a našemu serbstwu słužić a z tym tež duchownemu žiwjenju mjez nami a myslach sebi, zo je to zwonkowne při tym wšojedne — wšojedne, štó jo čini, hdyž jenož so z dobrej wolu a čistej lubosću k wěcy stanje.

Український переклад[ред.ред. код]

Спогад про глиняну хатину
Щасливий, хто згадує лише про добре! З добрих спогадів росте нова міць.

Влітку 1923 мені було довірено писання «Serbskego Casnika». То не є легкою справою для жіночої голови, яка в жодній вищій школі цьому не навчена. В жодній вищій школі? То не зовсім правильно, прецінь цілий рік в нашого шановного професора Муки вчилася писати нашою материнською мовою — і навчилася, тільки з тими латинськими виразами «genitiv», «pluralis» і т. ін. собі ради не дала, хоча їх двічі напам’ять вчила.

Тому не була та довірена праця якраз легкою для мене, вже хоч би через те, що то в нас, серед сербських людей, щось зовсім нове, щоб жінка вдалася до такої справи, та ще й жінка з убогої родини, незнаного роду, крім жодного такого доручення, яке багатьом іншим той шлях вирівняє наперед. Але я хотіла служити нашій сербській материнській мові та нашому сербству, а разом із тим і духовному життю серед нас, та була тієї думки, що ззовні це при тому все одно — все одно, хто це робить, коли тільки робиться воно з доброю волею та чистою любов’ю до цієї справи.

Зауваження до тексту[ред.ред. код]

Serbskego Casnika — «Лужицькосербської газети»: прикметник serbski відноситься саме до лужицьких сербів; для означення південнослов’янського народу та мови використовується прикметник serbiski; casnik нижньолужицькою «часопис», від слова cas, «час». Треба зауважити, що у верхньолужицькому перекладі наведено оригінальну нижньолужицьку назву (верхньолужицькою було б у родовому відмінку не «Serbskego», а «Serbskeho» та не «Casnika», а «Časnika»).

Мови Це незавершена стаття про мову.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.