Лузанівка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Лузанівка
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район/міськрада Кам'янський район
Рада/громада Лузанівська сільська рада
Код КОАТУУ 7121883501
Облікова картка gska2.rada.gov.ua 
Основні дані
Засноване середина 17 століття
Населення 700 (на 2009 рік)
Поштовий індекс 20830
Телефонний код +380 4732
Географічні дані
Географічні координати 49°02′59″ пн. ш. 31°54′02″ сх. д. / 49.04972° пн. ш. 31.90056° сх. д. / 49.04972; 31.90056Координати: 49°02′59″ пн. ш. 31°54′02″ сх. д. / 49.04972° пн. ш. 31.90056° сх. д. / 49.04972; 31.90056
Середня висота
над рівнем моря
131 м
Відстань до
обласного центру
45 (фізична) км[1]
Відстань до
районного центру
21 км
Найближча залізнична станція Райгород
Відстань до
залізничної станції
8 км
Місцева влада
Адреса ради село Лузанівка, вул. Комсомольська, 2
Сільський голова Миколаєнко Сергій Ігорович
Карта
Лузанівка. Карта розташування: Україна
Лузанівка
Лузанівка
Лузанівка. Карта розташування: Черкаська область
Лузанівка
Лузанівка
Locator Dot2.gif
Розташування села Лузанівка

Луза́нівка — село в Україні, в Кам'янському районі Черкаської області, центр сільської ради. Розташоване за 21 км на захід від районного центру — міста Кам'янки та за 8 км від залізничної станції Райгород. Населення 700 чоловік, дворів 350 (на 2009 рік).

Фізико-географічний нарис[ред.ред. код]

Розташоване у межах Придніпровської височини, у Дністровсько-Дніпровській лісостеповій фізико-географічній провінції. Середня температура січня −5,5 °C, липня +20 °C, опадів 480–560 мм на рік, сніговий покрив до 15 см заввишки. Територія села розчленована долинами річок, ярами і балками, поверхня має хвилястий вигляд. Походження їхнє пов'язано з річками, що прорили собі глибокі річища талими водами під час відступу Дніпровського льодовика у пізньому палеоліті (40-13 тис. р. тому).На лівому урвистому березі р. Сирий Ташлик, за 300 м на захід від східної частини с. Лузанівка виявлено відслонення Лузанівської серії палеоценового і плейстоценового віку. Воно розташоване на стрімкому схилі на протязі близько 100 м. Тут відслонюються четвертинні відклади верхнього і середнього плейстоцену та третинні відклади середнього еоцену (бучацька серія)та нижнього палеоцену (райгородська товща). Біля відслонення є невеликий кар'єр з розробки гранітів рапаківі корсунь-новомиргородського ярусу палеопротерозойського віку (http://www. geomandry.com.ua). Відслонення Лузанівської серії єдине в центральній частині Українського щита. Геологічна пам'ятка унікальна, має наукове значення і потребує охорони як важливий пам'ятник природи. Пропонується надати об'єкту статус геологічної пам'ятки місцевого значення. В природничих фондах Черкаського обласного краєзнавчого музею Черкаський обласний краєзнавчий музей зберігається палеонтологічна колекція скам'янілих молюсків з Лузанівського (с. Лузанівка Кам'янського р-ну) розрізу палеоцену (70 млн років), досліджена та подарована музею доктором геолого-мінералогічних наук, лауреатом Державної премії УРСР (1989 р.) Д. Є., Макаренком. Біля села і в самому селі є урочища, вкриті лісом або безлісі: Западн'е, Янкове, Явтухів ярок у відрогах балок на лівому березі Гладкого Яру, Гашине, Вигін, Мотронин ярок, Бойчихине провалля, Гузине провалля — на правому березі Гладкого Яру; Діхтяреве — по обидва боки невеличкої річечки Діхтярки (ліва притока р. Сердючки), яка бере початок з джерел в центрі лісового урочища Діхтяреве; Заїчкин ярок, Попове — на південній околиці села. Р. Сердючка тече з с. Сердюківки Смілянського району, протікає по Лузанівці Гладким Яром, недалеко від впадіння її в р. Мокрий Ташлик вона приймає ще одну ліву притоку — р. Панську, яка тече Панським Яром; Сосняк — на крутому правому березі р. Мокрий Ташлик на північ від Балабівки; Стахів ярок — на північній околиці села за Смиківкою в напрямку Крутого яру.У річці Мокрий Ташлик та її притоках раніше (50-60- роки ХХ ст.) водилися такі види риб: верховодка, вьюн, гірчак, короп, карась, красноперка, окунь,пічкур, плітка, щипавка, щука,явдошка. Наймасовішими видами риб у ставку були карась, короп (звичайний і дзеркальний), верховодка, окунь, а в притоках (річки Сердючка, Діхтярка і Панська) - явдошка, пічкур і щипавка. Вьюн уже тоді був доволі рідкісним, при риболовлі "хваткою" у заводях річки Сердючки У Гладкому Яру (між обійстями діда Олекси Федуна та Дмитра Медведенка) та між толокою Гашине і обійстям "Маланчині зарості", або "павуком" нижче опуста греблі Лузанівської ГЕС зрідка попадалися лише окремі його екземпляри. До речі, на вербах біля річки у "Маланчиних заростях" була велика колонія червонокнижного виду комах - жука-оленя.


Історія[ред.ред. код]

Село відоме з кінця XVI ст. (http://kamenka.freeoda.com/600.html) за іншими джерелами — з середини XVII ст. Назва села походить від назви чагарникової верби — лози, яка у великій кількості росла в заплаві річки [Мокрий (Сирий) Ташлик}]], що протікає через село від Балабівки до кінця Луки і до межі з с. Копійчаним. Великі зарості лози були також біля озера, яке лежало в низині ліворуч від дороги «Великий Шлях», що веде до с.Сердюківки Смілянського р-ну. Назва «Лозанівка» зберігалася до 1937 р., а назва «Лозанівська школа» Лозанівська середня школа — до 70 років XX ст. Іншу версію походження назви села від одного з перших поселенців — козака Лузана, очевидно треба відкинути. Адже поруч є село Вербівка, яке отримало свою назву від верби, де було і є багато верб. Перше поселення — три хутори:

  • Хутір Хандусь. Громадянин на прізвище Хандусь займав землю трикутник луки 8,0 га, тут же мав ставок і млин;
  • Римарська Лука. Займала 80 га родина Римаря Трохима;
  • Гордієнківська Лука займала 70 га.

Ще з XIX століття окремі частини села мають свої неофіційні назви: Центр (Село), Гладкий Яр, Смиківка, Шкрябаківка, Лука, Балабівка, Панський Яр, За цариною. В ХІХ ст.село було центром Лозанівської волості, до якої ще входили села Сердюківка та Райгород, з кінця XIX ст. село відносилося до Ташлицької волості Черкаського повіту. Станом на 1886 р. в селі проживало 1468 осіб, було 310 дворів, 3 постоялих будинки, 3 водяних млини, винокурний завод, цегельня. Лузанівка XIX століття відома тим, що в 1845 р. село відвідав Т.Г.Шевченко, який зупинявся у відомого знавця старожитностей протоієрея Ієремія Семеновича Обидовського. В альбомі 1845 р.є 2 малюнки - № 201 та 202, зроблені в Лузанівці. Жанрова сцена. Ескізи та начерки. Олівець, 1845. Зображені обриси людей та краєвид Лузанівки. Рукою Т.Г. Шевченка зроблено підпис - "Отець Іеремія Обидовський проотоіерей Села Лузановки Черкаського уезду".У цей час в селі проживав відомий "українофіл", видатний польський історик,письменник, літературний критик Міхал Грабовські. В кінці XX століття в селі було поставлено пам'ятник Т. Г. Шевченку. Димитрівська церква Київської єпархії (Церква во ім'я Великомученика Димитрія) побудована в Лузанівці в 1811 р. місцевим поміщиком Іваном Федоровичем Красовським (Похилевич, 1864). З тих пір 8 листопада в селі відзначається храмове свято "Дми'тра". Церква відповідно до штатного розкладу відносилася до 5-го класу, мала свою земельну ділянку. І. Ф. Красовський з дружиною були поховані в церкві, а біля церкви їхні члени сім'ї та інші особи. Будівля церкви камінна, з високою дзвіницею. Остання, за свідченнями очевидців (спогади Бойко К.Г. (1907-1994), була схожа з дзвіницею Києво-Печерської лаври. Над могилами були хороші пам'ятники. В радянський час церква та багато пам'ятників на цвинтарі біля неї були зруйновані. На початку 50-х років XX ст. при потуранні місцевої влади, навіть каміння з могил (склепів) цвинтаря біля церкви розбиралося місцевими мешканцями як будівельний матеріал. На одному з склепів був напис «Генерал Белокопытов», на останках в цьому склепі був військовий одяг з генеральськими лампасами.

Після 1877 року в селі відкрито церковно-парафіяльну школу на 2 групи. В [1903-1904]] роках відкрито церковно-приходську школу для якої було побудувано приміщення для двох класів. Від неї бере початок нинішня загальноосвітня школа. В 1905 році в Лузанівці відбувся страйк під керівництвом Х. М. Махненка і В. Г. Гордієнка. Селяни вимагали розподілу поміщицьких земель. Виступ було придушено, а його керівників заарештовано. До 1917 р. в селі була економія пані Єфросинії Сахновської. Територія економії розпочиналася від місця сучасного цвинтаря і тягнулася в східному напрямку до річки. В економії під час жнив працювали механічні молотарки. Тут були будівлі для збереження зерна, конюшня, воловня та інші господарські і житлові будівлі. Воловня була двоповерхова, причому по похилому насипу на другий поверх заїздили возами, запряженими волами. Працював цегельний завод, який виробляв дуже міцну, червоного кольору, випалену цеглу з штампом «ЕС» на кожній цеглині, що було клеймом якості Є. Сахновської. За радянських часів все це було знищене, уже в кінці 40-х років XX ст. на місці господарства розкинулося рівне чорноземне колгоспне поле без будь-яких слідів такого великого господарства. Від місця, де зараз розташований сільський будинок культури та нижче Димитрівської церкви, був дуже гарний парк з різних деревних порід, в тому числі екзотичних, з фонтанами, скульптурами, який тягнувся вниз до набережної великого ставка в заплаві річки Сирий Ташлик. В ставку росли красиві білі та жовті водяні лілії, плавали лебеді та інші водоплавні птахи. Це було місце відпочинку відкрите для всіх мешканців села. В 30-х роках територія парку була віддана під наділи колгоспникам. В кінці 50-х років XX ст. частину території колишнього парку, що прилягає до дороги «Шклярева гора» та де були городи, було перетворено в посадку, засаджено різними деревами. З серпня 1919 р. село було окуповане денікінською армією, яка вчинила звірячі розправи над мешканцями села, що разом з воїнами Української народної республіки героїчно захищалися, встановивши на дзвіниці церкви кулемети. В січні 1920 року в село увійшли більшовицькі війська Росії. В 1921 р. в селі Лозанівці під час рейду по тилах більшовиків зупинялася армія Холодноярської Республіки (Ю. Горліс-Горський, 2005). У 1921 році організовано Союз «Зрілий колос» (голова Чукаль М. В.). У 1927 році створено першу комуну «Гуртова Сила» (організатор Римар П. Н. У 1929 році утворено два колгоспи «Надія» (голова М. В. Чукаль) і «Червона Нива» (голова Д. П. Гордієнко). Комуну «Гуртова Сила» і колгосп «Червона Нива» об'єднано в один колгосп, який став називатися ім. Чапаєва (голова М. Й. Хіхло). Колгосп «Надія» перейменовано на колгосп ім. Чкалова (голова П. М. Кривенко).

Під час Голодомору 1932–1933 рр. від голоду в селі померли 800 чоловік (http://kamkraeznavec.at.ua/news/richnicja_golodomoru_1932_1933_rr/2011-11-26-19). В селі встановлено Пам'ятний знак жертвам Голодомору.

У 1939 році зруйновано церкву, керував руйнуванням голова сільради, при руйнуванні він наступив на дошку з великим цв'яхом, який пробив йому ногу наскрізь. У селі ще довго говорили про Божу кару.

На початку німецько-радянської війни колгоспний інвентар і худобу \було відправлено за Дніпро, а частково розібрано селянами. За спогадами старожилів у серпні 1941 року селяни з хлібом-сіллю на в'їзді у село (біля садиби А.Шкаліберди) зустрічали німців, які мотоциклетною колоною вступали у село з боку с. Сердюківки по Великому шляху. Під час війни колгосп продовжував працювати, але уже під керівництвом німецької адміністрації (керівник «Фріц»). Оплату людям видавали натурою – зерном, олією та ін. Під час жнив дозволялося брати зерна стільки, щоб нести тільки в руках. При спробі завдати ношу на плечі, підбігав охоронець з числа розквартированої у селі частини «Русской освободительной армии» генерала Власова,що виконувала поліцейські функції, переважно це були росіяни і грузини, забирав зерно та ще й бив кілька разів нагайкою по спині. Оплата праці за німців була не поганою, оскільки після визволення села (7 січня 1944 року), у фонд Червоної армії майже кожна сім’я здала до 0,5 тонни різного зерна – пшениці, кукурудзи, проса, чечевиці та ін. Бій з німцями за село розпочався десь у полудень 6 січня 1944 р., наші війська наступали з села Телепино, хоча німці чекали наступу зі сходу від с. Лебедівки і перед цим усіх селян заставляли копати траншеї і окопи на схід від Луки, перед цим усі мешканці Луки були евакуйовані і підселялися до хат селян у Гладкому і Панському ярах. У роки німецько-радянської війни 412 мешканців села воювали на фронтах, 190 з них загинули, 220 нагороджені бойовими орденами і медалями. У центрі села на їх честь споруджено обеліск та алею Слави. Після війни колгосп відновлював роботу, в перші повоєнні роки поля перекопували лопатами та орали коровами мешканців села. Працював вітровий млин (вітряк), мірошник Захарко. У 1949 році колгосп ім. Чапаєва і колгосп ім. Чкалова було об'єднано і названо ім. Молотова — (голова І. Я. Черненко, фронтовик, полковник). У 1957 році колгосп Молотова перейменовано на 40-річчя Жовтня. У 1957 році в селі було побудовано добротний сільський будинок культури (зав. клубу Федір Постойко) з фойє, великою залою, кімнатами для занять гуртків, з бібліотекою(зав. бібліотеки Марія Хіхло). У 1962 році колгосп об'єднано з колгоспом "Перше Травня"села Лебедівка (голова М. І. Печиненко). З 1967 року по 1975 рік головою був Гончар Г. Я.

Не оминули село і сталінські репресії. Був репресований Черненко Віталій Данилович, нар. 1935 р. у с. Лузанівка. У 1952 р. його та матір заарештували як членів сім'ї «ворога народу». Відбували заслання в Казахстані, м. Рудний. У 1953 р. був амністований. Закінчив Магнітогорський педагогічний інститут. Після реабілітації працював учителем, проживав у м. Сміла (http://volya.ck.ua/forum/viewtopic.php?).

Загальноосвітня школа веде свій початок від 1903–1904 р. Першим вчителем був Лукавенко, у 1904–1914 р. завідувач школи — Тимофєєв Петро Йосипович. До війни завучем школи був відомий краєзнавець Гудзенко Кость Наумович, у 1946–1948 рр він працював вчителем. У 1952р. було проведено перший набір учнів до середньої школи з десятирічним терміном навчання, причому навчання у 8-10 класах було платним і деякі учні з цієї причини кидали навчання. Знаними директорами школи у другій половині XX ст. були Козуб Іван Григорович, Ропій Михайло Олександрович, Петренко Раїса Микитівна. Дуже авторитетними серед жителів села були вчителі: Римар Леонід Андріянович, Доля Клим Нестерович, Римар Микита Ничипорович, Баята Степан Іванович та ін. Багато років очолювала школу директор Шкварець Катерина Матвіївна. Серед випускників школи відомі люди нашої країни: Бойко Таміла Сидорівна, доцент, лікар-гінеколог, м. Донецьк; Бойко Микола Сидорович, кандидат медичних наук, лікар-уролог, м. Донецьк; Бойко Михайло Федосійович, доктор біологічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, м. Херсон; Медведенко Василь Федорович, генерал армії, м. Донецьк; Медведенко Анатолій Федорович, професор, лікар-хірург, м. Донецьк; Гавриленко Анатолій Дмитрович, генерал МВД, м. Донецьк; Іщенко Микола Григорович, доктор філологічних наук, письменник; Махно Андрій Денисович, професор, Заслужений лікар України, м. Чернігів; Залізняк Михайло Володимирович - художник-"самородок"; Нестеренко Петро Семенович, редактор газети "Смілянські обрії, м. Сміла; Чекаль Віктор Микитович, доктор медичних наук, професор та ін.

Станом на 1972 рік в селі мешкало 1 889 жителів, колгосп «40-річчя Жовтня», мав в користуванні 3,4 тисяч га сільськогосподарських угідь, в тому числі 2,5 тисяч га орної землі. Основними напрямами господарства були вирощування зернових культур і цукових буряків і тваринництво. На той час в селі працювали середня школа, будинок культури на 400 місць, 2 бібліотеки з фондом 8 тисяч книг, дільнича лікарня на 25 ліжок та медпункт, побуткомбінат. З 1975 року по 1992 рік головою колгоспу був Іщук М. І. У 19931995 роках колгосп реорганізовано в агрофірму «Лузанівка» (П. С. Нестеренко). Станом на 2009 рік в селі проживало 700 мешканців.

Сучасність[ред.ред. код]

Нині на території села працюють п'ять фермерських господарств, обслуговують населення п'ять магазинів. У селі є загальноосвітня школа, сільський будинок культури, відділення зв'язку, Ощадбанк, сільська рада. У селі похоронений Микола Белима (1985–2015 рр.), боєць доброволець 40-го батальйону територіальної оборони «Кривбас». Він геройськи захищав Батьківщину в боях з російсько-терористичними бандитськими формуваннями, особливо відзначився при обороні м. Дебальцеве.

Персоналії[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157

Географічна енциклопедія України. Т.2, З-О. 1990. — 480 с.

Горліс-Горський Ю. Холодний Яр. — Черкаси: Відлуння-Плюс, 2005.- 415 с.

Жадько В. І я лину у віки давноминулі.- К.: ВПК "Експрес-Поліграф",2014.- С.321-355.

Макаренко Д. Є., Ротман Р. Н. Нові дані про палеоцен північно-східної частини Українського щита // Геол. журн. — 1966.- Т.26, № 1.- С. 42-51.

Нечаєнко О. М., Нікітченко І. М. Літолого-стратиграфічна характеристика райгородської світи раннього палеоцену// Регіональні проблеми літології. ДП НАК «Надра України» Центрукргеологія, Черкаси, 2010.- С.72-80.

Похилевич Л. І. Сказання про населені місцевості Київської губернії . — Київ: Києво-Печерська лавра. — 1864.

Репресовані вчителі Черкащини. http://volya.ck.ua/forum/viewtopic.php «Спілка краєзнавців Кам'янщини» (http://kamkraeznavec.at.ua/news/richnicja_golodomoru_1932_1933_rr/2011-11-26-19).

Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів в 10 томах.- Кю, 1961- Т.7. Живопис, графіка 1830-1847.- Кн. 2.

Łozanówka (польск.) у Географічному словнику Царства Польського та інши країн слов'янських, том V (Kutowa Wola — Malczyce) 1884 p. Łozanówka (польск.) у Географічному словнику Царства Польського та інши країн слов'янських, том XV, ч. 2 (Januszpol — Wola Justowska) 1902 p.

Посилання[ред.ред. код]