Лук'янов Анатолій Іванович
Лук'янов Анатолій Іванович | |
Народження: |
7 травня 1930[1][2] Смоленськ, РСФРР, СРСР |
---|---|
Смерть: |
9 січня 2019[2] (88 років) Москва, Росія |
Поховання: | Троєкуровське кладовище |
Країна: | СРСР і Росія |
Освіта: | Юридичний факультет Московського державного університетуd і Q4424937? |
Ступінь: | доктор юридичних наук[d] (1979) |
Партія: | Комуністична партія Російської Федерації і КПРС |
Діти: | Yelena Lukyanovad |
Нагороди: | |
Анато́лій Іва́нович Лук'я́нов (7 травня 1930 року, Смоленськ, РРФСР, СРСР — 9 січня 2019 року, Москва, Росія[3]) — радянський партійний і державний діяч, російський політик. Член Центральної Ревізійної Комісії КПРС у 1981—1986 роках. Член ЦК КПРС у 1986—1991 роках. Останній Голова Верховної Ради СРСР (березень 1990 — вересень 1991), спочатку сподвижник першого і останнього Президента СРСР Михайла Горбачова, потім його опонент. З серпня 1991 по грудень 1992 року перебував під вартою у справі ГКЧП, був звинувачений у змові з метою захоплення влади й перевищенні влади[4], але в подальшому був амністований разом з іншими обвинуваченими у цій справі. Депутат Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації з 1993 по 2003 роки від КПРФ. Поет[5][6].
Доктор юридичних наук (1979), професор МДУ імені Ломоносова (з 2004 року). Заслужений юрист Російської Федерації (2012).
Народився в родині військовослужбовця[7]. Батько загинув на фронті[8]. Трудову діяльність розпочав у 1943 р. робочим оборонного заводу[9][10].
Школу закінчив у 1948 році з золотою медаллю. Як пише про Лук'янова в журналі «Русская жизнь» Олег Кашин: «В Москву з Смоленська він приїхав подаючим надії поетом, в активі якого були публікації в газетах на батьківщині і доброзичливий відгук Олександра Твардовського».
Закінчив юридичний факультет МДУ (1953), аспірант там же в 1953—1956 роках.
У 1956—1961 — старший консультант юридичної комісії при Раді Міністрів СРСР. У 1957 році був направлений юрисконсультом в Угорщину, потім — у Польщу. 1961—1976 — старший референт, заступник завідувача відділу Президії Верховної Ради СРСР з питань роботи Рад. У 1976—1977 рр. брав участь у підготовці проекту Конституції СРСР 1977 р.
У 1977—1983 роках начальник секретаріату Президії Верховної Ради СРСР. У 1983—1985 роках перший заступник завідувача, а в 1985—1987 роках завідувач Загального відділу ЦК КПРС. У 1987—1988 роках завідувач відділу адміністративних органів ЦК КПРС.
Докторську дисертацію захистив у 1979 році на тему «Державне право». У 1983 році присвоєно військове звання підполковник запасу[11].
У 1981—1986 роках — член Центральної Ревізійної комісії КПРС. У 1986—1991 роках — член ЦК КПРС. Секретар ЦК КПРС (28 січня 1987 року — 30 вересня 1988 року).[12] Кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС (30 вересня 1988 року — липень 1990 року).[13]
З 1984 року — депутат Верховної Ради РРФСР, голова комісії законодавчих ініціатив. З 1985 року — депутат Верховної Ради СРСР, з 1989 р. по 1992 р. — народний депутат СРСР від КПРС, увійшов до складу ВР СРСР.
З жовтня 1988-го по травень 1989-го перший заступник голови Президії Верховної Ради СРСР. У 1989 році обраний 1-м заступником Голови Верховної Ради СРСР.
15 березня 1990 року Михайло Горбачов був обраний З'їздом народних депутатів Президентом СРСР. На посаді голови Верховної Ради його змінив Лук'янов[14].
Анатолій Лук'янов у своїх спогадах пише, що не вважав введення надзвичайного стану абсолютно виправданим. Про це він прямо говорив учасникам наради, що проходила в кабінеті прем'єр-міністра СРСР Валентина Павлова пізно ввечері 18 серпня[15]. Сам він до складу Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС) не входив[16]. 20 серпня група російських керівників (Руцький, Хасбулатов, Силаєв) зустрічалася в Кремлі з Анатолієм Лук'яновим. В ході зустрічі з російської сторони були висунуті вимоги, які зводилися до припинення діяльності ГКЧП, повернення до Москви Горбачова, але особливих загроз при цьому не висловлювалося. У Лук'янова склалося враження, що ці вимоги не носили ультимативного характеру". Відсутність ультимативності у вимогах відвідувачів Кремля говорило про їхнє бажання не загострювати ситуацію і тим самим утримати гекачепістів від спроб силових дій, а також не квапити події, тобто продовжити невизначеність ситуації, вигідної Білому дому[17]. Колишній член ГКЧП Олег Бакланов зазначав: «Лук'янов займав дуже м'яку позицію, в той час як від Верховної Ради залежало дуже багато»[18]. Сам Лук'янов визнавав: «я не входив у ГКЧП із самого початку — у мене були інші погляди». Бакланов також там же відзначав той факт, що Лук'янова заарештували пізніше всіх інших учасників ГКЧП. За власною думкою Лук'янова, його заарештували тому, що «Горбачов і Єльцин боялися, що, якщо V З'їзд народних депутатів СРСР проведе він, депутати можуть звести нанівець всі результати серпневої перемоги демократії».
29 серпня Верховна Рада СРСР дала згоду на притягнення свого голови до кримінальної відповідальності і на його арешт[19][20].
З 29 серпня 1991 року по 14 грудня 1992 року Він перебував у слідчому ізоляторі «Матросская Тишина», після чого він був звільнений під підписку про невиїзд[21][22]. 4 вересня 1991 був звільнений від обов'язків Голови Верховної Ради СРСР[23]. 2 січня 1992 року депутатські повноваження Лук'янова були припинені у зв'язку з розпадом СРСР[24].
Спочатку Лук'янову пред'явили звинувачення в зраді Батьківщини[25]. У листопаді обвинувачення було змінено на «змова з метою захоплення влади й перевищенні владних повноважень». Давати показання по справі ГКЧП він відмовився[26], оскільки не вважав себе винним[27] і не міг контактувати з людьми, які, ігноруючи презумпцію невинності, вже в ході перших слідчих дій оголосили його «кримінальним злочинцем»[28]. Проти арешту Лук'янова виступив його колега, голова Верховної Ради РРФСР Руслан Хасбулатов, який через 2 роки теж опиниться за ґратами[29]. У серпні 1992 прокуратура знову, тепер уже в третій раз, вирішила змінити свій підхід, повернувшись до звинуваченням у «зраді Батьківщини» і додавши до нього ще різного роду посадові злочини.
1 травня 1993 р. разом з колишніми членами ГКЧП Геннадієм Янаєвим і Володимиром Крючковим брав участь у демонстрації, яка закінчилася сутичкою з міліцією[30].
23 лютого 1994 року постановою Державної Думи була оголошена амністія для всіх членів та прихильників ГКЧП, і кримінальну справу було припинено[31].
У грудні 1993 року обраний депутатом Державної Думи першого скликання по одномандатному округу від Смоленської області, в 1995 році і 1999 році переобирався. У Держдумі першого скликання він був членом Комітету із законодавства і судово-правової реформи.[32] В Держдумі другого скликання був головою Комітету із законодавства і судово-правової реформи.[33] В Держдумі третього скликання з січня 2000 року по квітень 2002 року був головою, а після квітня 2002 року до кінця скликання — член Комітету з державного будівництва.[34]
З 1994 по 2000 рр. — член Президії ЦК КПРФ. У 2000 р. обраний головою Консультативної ради при ЦК КПРФ, з 2008 р. — почесний голова Консультативної ради при ЦК КПРФ.
З 2004 року професор кафедри конституційного і муніципального права юридичного факультету МДУ імені М. В. Ломоносова.
Дійсний член Петровської академії наук і мистецтв, Академії адвокатури та Міжнародної академії інформатизації при ООН.
- Дружина — Л. Д. Лук'янова (нар. 1931), доктор біологічних наук, професор, член-кореспондент РАН.
- Дочка — Олена (нар. 1958), доктор юридичних наук, професор кафедри конституційного та муніципального права ВШЕ.
- орден Жовтневої революції
- орден Трудового Червоного Прапора
- Заслужений юрист Російської Федерації[35]
- медаль ЦК КПРФ «90 років Великої Жовтневої соціалістичної Революції»
- інші медалі[36]
- зарубіжні нагороди
- Почесний громадянин міста-героя Смоленська (2000)[37]
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ а б Munzinger Personen
- ↑ Умер последний председатель Верховного совета СССР Анатолий Лукьянов. РБК (рос.). Архів оригіналу за 9 січня 2019. Процитовано 9 січня 2019.
- ↑ Ъ-Газета — Следствие/приговоры. Архів оригіналу за 16 січня 2014. Процитовано 13 квітня 2017.
- ↑ Поэты МГУ — Лукьянов Анатолий Иванович. Архів оригіналу за 24 січня 2018. Процитовано 13 квітня 2017.
- ↑ Анатолий Иванович — Русская жизнь. Архів оригіналу за 16 жовтня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
- ↑ Лукьянов Анатолий Иванович. Архів оригіналу за 17 вересня 2016. Процитовано 13 квітня 2017.
- ↑ Эхо Москвы :: Без дураков: Анатолий Лукьянов. Архів оригіналу за 25 квітня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
- ↑ Лукьянов Анатолий Иванович. Архів оригіналу за 16 січня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
- ↑ Лукьянов Анатолий Иванович | Юридический факультет МГУ. Архів оригіналу за 25 вересня 2011. Процитовано 13 квітня 2017.
- ↑ Военно-исторический журнал, 1991, № 2
- ↑ Секретариат ЦК РСДРП(б) — РКП(б) — ВКП(б) — КПСС // Справочник по истории Коммунистической партии и Советского Союза 1898—1991. Архів оригіналу за 28 квітня 2013. Процитовано 13 квітня 2017.
- ↑ Узкий состав ЦК РСДРП(б) — Политическое бюро ЦК РСДРП(б) — Бюро ЦК РСДРП(б) — РКП(б) — Политическое бюро ЦК РКП(б) — ВКП(б) — Президиум — Политическое бюро ЦК КПСС // Справочник по истории Коммунистической партии и Советского Союза 1898—1991. Архів оригіналу за 3 вересня 2019. Процитовано 13 квітня 2017.
- ↑ Постановление Съезда народных депутатов СССР от 15 марта 1990 г. Архів оригіналу за 18 грудня 2013. Процитовано 18 грудня 2013.
- ↑ Часть 27 из 104 — Лукьянов Анатолий Иванович. Август 91-го. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 13 квітня 2017.
- ↑ Би-би-си | Россия | Хроника путча: часть I. Архів оригіналу за 2 вересня 2007. Процитовано 13 квітня 2017.
- ↑ Официальный сайт газеты «Советская Россия» — Погружение в бездну. Архів оригіналу за 19 жовтня 2013. Процитовано 13 квітня 2017.
- ↑ Олег Бакланов: Советская власть погибла из-за своей гуманности — Новости Санкт-Петербурга — Фонтанка. Архів оригіналу за 25 квітня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
- ↑ Хроника путча. Архів оригіналу за 17 вересня 2019. Процитовано 13 квітня 2017.
- ↑ Постановление Верховного Совета СССР от 29 августа 1991 г. Архів оригіналу за 8 листопада 2014. Процитовано 8 листопада 2014.
- ↑ Ъ-Газета — В Прокуратуре России. Архів оригіналу за 4 серпня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
- ↑ Часть 40 из 104 — Лукьянов Анатолий Иванович. Август 91-го. Архів оригіналу за 3 серпня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
- ↑ Постановление Съезда народных депутатов СССР от 4 сентября 1991 г.[недоступне посилання з квітня 2019]
- ↑ ПОСТАНОВЛЕНИЕ ВС РСФСР ОТ 27.12.91 N 3025-1 О НАРОДНЫХ ДЕПУТАТАХ БЫВШЕГО СОЮЗА СОВЕТСКИХ СОЦИАЛИСТИЧЕСКИХ РЕСПУБЛИК. Архів оригіналу за 11 грудня 2016. Процитовано 13 квітня 2017.
- ↑ Часть 36 из 104 — Лукьянов Анатолий Иванович. Август 91-го. Архів оригіналу за 27 березня 2016. Процитовано 13 квітня 2017.
- ↑ RuWeb. Архів оригіналу за 12 січня 2019. Процитовано 13 квітня 2017.
- ↑ Часть 37 из 104 — Лукьянов Анатолий Иванович. Август 91-го. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 13 квітня 2017.
- ↑ Часть 38 из 104 — Лукьянов Анатолий Иванович. Август 91-го. Архів оригіналу за 27 березня 2016. Процитовано 13 квітня 2017.
- ↑ Радио Свобода: Наши гости: Лицом к лицу. Архів оригіналу за 10 грудня 2016. Процитовано 13 квітня 2017.
- ↑ 1 МАЯ 1993 ч.1. Архів оригіналу за 25 листопада 2015. Процитовано 13 квітня 2017.
- ↑ Постановление Государственной Думы Федерального Собрания Российской Федерации от 23 февраля 1994 г. № 65-1 ГД «Об объявлении политической и экономической амнистии»
- ↑ А. И. Лукьянов в ГД 1-го созыва. Архів оригіналу за 30 жовтня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
- ↑ А. И. Лукьянов в ГД 2-го созыва. Архів оригіналу за 31 січня 2018. Процитовано 13 квітня 2017.
- ↑ А. И. Лукьянов в ГД 3-го созыва. Архів оригіналу за 31 січня 2018. Процитовано 13 квітня 2017.
- ↑ Указ Президента Российской Федерации от 25 июня 2012 г. № 902[недоступне посилання з квітня 2019]
- ↑ Руководство СССР: 1989—1991. Архів оригіналу за 16 грудня 2014. Процитовано 13 квітня 2017.
- ↑ Гость музея-заповедника — Анатолий Иванович Лукьянов — Музейная жизнь — Новости — ОГБУК «Смоленский государственный музей-заповедник». Архів оригіналу за 22 квітня 2016. Процитовано 13 квітня 2017.
- Лук'янов [Архівовано 17 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
- Народились 7 травня
- Народились 1930
- Уродженці Смоленська
- Померли 9 січня
- Померли 2019
- Померли в Москві
- Поховані на Троєкурівському цвинтарі
- Доктори юридичних наук
- Члени КПРФ
- Члени КПРС
- Кавалери ордена Жовтневої Революції
- Кавалери ордена Трудового Червоного Прапора
- Випускники юридичного факультету Московського університету
- Депутати Верховної Ради СРСР 11-го скликання
- Почесні громадяни Смоленська
- Поети XX століття
- Російські поети
- Радянські поети
- Члени Спілки письменників Росії
- Правники XX століття
- Російські правники
- Правники СРСР