Лукавецький Ярослав Корнилович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лукавецький Ярослав Корнилович
Народження 28 березня 1908(1908-03-28)
м. Снятин
Смерть 14 травня 1993(1993-05-14) (85 років)
  м. Снятин
Національність українець
Жанр живопис
Навчання Мистецька школа Олекси Новаківського, Краківська академія красних мистецтв
Діяльність художник, архітектор

Ярослав Лукавецький (28 березня 1908, Снятин, Івано-Франківська область — 14 травня 1993, там само) — український живописець, театральний художник, архітектор, член Спілки художників України.

Біографія[ред. | ред. код]

Батько Ярослава, Корнило Лукавецький був фінансовим працівником. Мати — Ядвіґа (уроджена Гаргестаймер), дочка нащадка німецьких колоністів, одного з найкращих ковалів Снятина. 1915 — батька, мобілізованового до 36-го Коломийського полку, разом із сім'єю відправили у Граніце (Моравія). Тут Ярослав пішов до німецької школи, де навчався до 1917. Після визволення Галичини від російської окупації родина Лукавецьких перебралася до Коломиї. Ярослав продовжив навчання у місцевій гімназії.

За порадою громадського діяча та цінителя гуцульського мистецтва Володимира Кобринського, поступив навчатися до мистецької школі Олекси Новаківського у Львові. Після студій в Олекси Новаківського навчався у приватній школі Альфреда Терлецького у Кракові. 1932 — стає студентом малярства Краківської академії красних мистецтв. Учасник мистецької студентської організації «Зарево» (19331936).

1934 — брав участь у VI виставці АНУМ у Львові. 1936 — повернувся до Коломиї, де відкрив першу на Покутті мистецьку школу для української молоді, що діяла до 1940.

Після вересня 1939 бере участь в організації обласного товариства художників, художньо-виробничих майстерень, художніх дитячих гуртків, обласних художніх виставок, упорядковує до них каталоги. Був серед організаторів Гуцульського ансамблю пісні й танцю.

Після 1944 працював головним художником Станіславського (нині Івано-Франківського) обласного драматичного театру.

1947 — став членом Спілки художників.

У травні 1951 заарештований внаслідок доносу. Судили в закритому суді без можливості захисту. Вирок — заслання на важкі лісові роботи. 80 художніх робіт митця були конфісковані. Відбував покарання в місцевості між ріками Костромою та Ветлугою, у селищі Сухобезводне.

25 червня 1956 — звільнений. 1957 — повернувся до Снятина. Протягом 30 років працював у відділі архітектури райвиконкому. Як архітектор займався реконструкцією шкіл, стадіонів, інших об'єктів.

1957 — організував при Снятинському будинку піонерів художню студію. Викладав у Снятинському культосвітньому училищі та загальноосвітніх школах.

1991 — реабілітований. Того ж року після смерті дружини митець переїхав до Львова.

Похований у рідному Снятині.

Творчий шлях[ред. | ред. код]

Одне з перших вражень Ярослава — запах фарб, якими церковний маляр Оріховський малював портрети членів родини. Він був чи не єдиним на той час художником у місті.

У гімназії Ярослав зацікавився мистецтвом: у молодших класах збирав репродукції картин художників різних епох, багато малює з натури, копіює картини Ярослава Пстрака, Івана Труша, Осипа Куриласа, Михайла Івасюка, у 8-му класі навіть виконує декорації на замовлення професійних театрів.

Мешкаючи в Коломиї (1936—1940), влаштовував персональні виставки, зажив слави портретиста. Малював портрети відомих українських культурних діячів і політиків: Володимира Кобринського, Богдана Лепкого, Теофіла Окуневського. Звертався й до жанрового живопису, натюрморту, пейзажу.

У повоєнні роки малював декорації до вистав, портрети українських акторів: Амвросія Бучми, Наталі Ужвій, І.Косакової.

Після повернення з заслання створив низку творів, зокрема, портрет Наталі Семанюк (вдови Марка Черемшини). Розробив проект побудови художньо-меморіального музею Василя Касіяна у Снятині.

З нагоди 800-ліття Снятина (1958) розробив значок, поштову листівку, емблеми, художнє оформлення міста.

Відбулося декілька персональних виставок художника.

1991 — Івано-Франківський художній музей організував виставку творів художника, зокрема, театральних.

У приватному архіві сина художника, Мирона, збереглися твори митця, ескізи театральних декорацій та костюмів. Особливо цінним є рукопис спогадів художника «Знівечені сподівання».

Окремі художні роботи[ред. | ред. код]

  • Портрет Богдана Хмельницькогоо (1929, папір, вугілля; 69×48 см; власність КМНТГП).
  • Портрет д-ра Володимира Кубійовича (1936, полотно, олія; 90×65 см; власність Національного музею у Львові).
  • Портрет дружини у вікні (1936; полотно, олія; 70×60 см; власність родини).
  • Портрет проф. Д.Николишина (1936); полотно, олія; 86×78 см; власність О.Гринька, Львів).
  • Портрет Володимира Кобринського (1948, полотно, олія; 98×74 см; власність КМНМГП).
  • Пейзаж із видом на костел (1945, фанера, олія; 22,5×28,5 см; депозит родини в КМНМГП).
  • Портрет Наталі Семанюк (вдови Марка Черемшини, 1959, полотно, олія; 120×100 см, власність музею Марка Черемшини у Снятині).
  • Афіша до вистави задрамою Лесі Українки «У пущі» (1961, папір, гуаш, перо; 28×20 см; власність родини).

Сім'я[ред. | ред. код]

Дружина Надія (уроджена Кочій), з якою були поруч від юних літ. Народилася в с. Ліски Коломийського району, дочка директора тамтешньої школи. Учениця Коломийської жіночої гімназії. Вчителька, громадсько-політична діячка.

Син Мирон (1938—2012) — головний режисер Першого українського театру для дітей та юнацтва, заслужений діяч мистецтв України. Мешкав у Львові.

Син Олександр-Ждан (1942—2007) — районний архітектор у Снятині.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Твори Лукавецького експонувалися на виставці, що відбулася у Львові 14 квітня — 24 серпня 1994.

Виставка творів Я. Лукавецького відбулася 1998 в Національному музеї у Львові.

Івано-Франківські обласна рада та ОДА заснували премію імені Я. Лукавецького в галузі образотворчого мистецтва й архітектури.

У березні 2002 у стінах Львівського національного університету ім. Івана Франка відбулася виставка його театральних робіт.

2005 в Івано-Франківську на будинку, де художник мешкав у 1940-их, відкрито бронзову меморіальну таблицю із портретним зображенням.

2008 у Коломиї на приміщенні художньої школи ім. Я. Пстрака відкрито пам'ятну таблицю Я. Лукавецькому.

У Снятині його іменем названа вулиця.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Наш театр. Книга діячів українського мистецтва. — Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1975. — Т. 1.
  • Ревуцький В. В орбіті світового театру. — Київ; Харків; Нью-Йорк, 1995.
  • Ревуцький В. По обрію життя. — Київ, 1998.
  • Ревуцький В. Віра Левицька. Життя і сцена. — Торонто; Нью-Йорк, 1998.
  • Арсенич П. Митець із Снятина (до 90-річчя від дня народження) // Галичина. — 1998. — 27 берез.
  • Попадюк М. Скарби: Покутські родини. — Снятин: ПрутПринт, 2000. — С. 80–86.
  • Виставка творів Я. Лукавецького (буклет). — Івано-Франківськ, 2000.
  • Волошин Л. Ярослав Лукавецький: Малярство. Рисунки. Сценографія. — Львів; Івано-Франківськ: ЗУКЦ, 2008. — 124 с.
  • Ствердження сподівань: збірник на пошану імені Ярослава Лукавецького: статті, матеріали, публікації / Упоряд. Р. Яців. — Львів: ЗУКЦ, 2009. — 156 с.
  • Сидоренко Л. Портретист української еліти // Поступ. — 1998. — 23 лип.
  • Додаток до автобіографічних спогадів Я. Лукавецького. — С. 1.
  • Волошин Л. Художник як портрет епохи // Шашкевичів край. — Коломия, 1994. — Ч. 1. — С. 44–45.
  • Лукавецький Я. К.: живопис, графіка, сценографія, архітектура. — Львів, 1991.
  • Запрошення на виставку Я. Лукавецького: малярство, графіка, сценографія у Львівському національному музеї. — Львів, липень—серпень 1998.
  • Шашко С. Ті, що ближче до дротів, більше люблять життя // Високий Замок. — 1998. — 19 черв.
  • Токарук І. П., Шулепа О. С. Лукавецький Ярослав Корнилович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2016. — ISBN 944-02-3354-X.