Лукашевич Василь Лукич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Докладніше: Лукашевичі

Лукашевич Василь Лукич (1783 або 1787 або 17884 або 16 жовтня 1866) — статський радник, переяславський повітовий маршал.

Біографія[ред. | ред. код]

Батько — генерал-майор Лукашевич Лука Михайлович, католик, мати — Могилянська Аграфена Євстафієвна. З 30 березня 1798 року виховувався у Пажеському корпусі. 1803-1804 — за іспитами призначений перекладачем до Колегії закордонних справ. 1805 року переведений до Міністерства внутрішніх справ графа Кочубея Віктора Павловича, 1809 року вийшов у відставку і оселився в Борисполі. Заснував школу в Переяславі. З 1811 року впродовж 18 років до 14 червня 1825 року— маршал (предводитель дворянства) Переяславського повіту.

Вітчизняна війна відкрила широке поле діяльності для енергії Лукашевича. У приклад іншим поміщикам він жертвував на потреби армії коней, волів, фури, погоничів й інше; сформував і влаштував зразкове ополчення з дворян повіту, яким він керував; мав на власній опіці кілька військових лазаретів, в яких різночасно перебувало до 7000 хворих і поранених, а після вторгнення ворога до Москви запросив Переяславське дворянство до загального озброєння всіх, що можуть нести зброю, не рахуючи тих, що раніше вступили в ополчення. Лукашевич кілька разів удостоєний був Найвищого благовоління, в 1812 р. нагороджений орденом св. Володимира 4-й ст., у 1815 р. - чином надвірного радника і в 1817 р. - орденом св. Анни 2-й ст. Крім того, увесь дворянський стан Полтавської губернії в 1812 р. висловив йому свою подяку "за зміст користі" його при продовольстві різних повітових ополчень, розташованих в Переяславському повіті, і "за іншу у громадських справах старанність". У 1824 р. йому подаровані були діамантові знаки ордена св. Анни 2-й ст.

Масон. Член полтавської ложі декабриста Новікова Михайла Миколайовича «Любовь к истине» (Полтава, 18181819, до неї входили також І.Котляревський і В. В. Тарновський-старший) та Товариства об'єднаних слов'ян у Києві, але тримався від інших декабристів відчужено, мав на меті незалежність України, стверджуючи гасло " сонце сходить у Чигирині". Створив Малоросійське Таємне Товариство, що ставило собі за мету створення української самостійної держави.

Член Союза Благоденства. Проходив по справі декабристів. Заарештований поблизу Борисполя. 27 січня або лютий 1826 року, доставлений до Петербурга, утримувався у Петропавлівський фортеці. 4 вересня 1826 року височайше наказано Лукашевичу жити у селі, яке він обере, під надзором малоросійського генерал-губернатора. Мешкав у своєму маєтку у Борисполі, де і помер у віці 83-х років.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]