Лукашев Володимир Анатолійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лукашев Володимир Анатолійович
Лукашев Володимир Анатолійович 02.JPG
Народився 7 травня 1936(1936-05-07) (82 роки)
Харків, Українська СРР, СРСР
Громадянство Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність театральний педагог
Alma mater Харківський державний театральний інститут
Нагороди та премії
медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» орден «За заслуги» ІІ ступеня Орден «За заслуги» III ступеня
Народний артист України Народний артист УРСР

Лукашев Володимир Анатолійович (нар. 7 травня 1936), український оперний режисер, театральний діяч, педагог, народний артист України, лауреат міжнародних премій, професор.

Життєвий і творчий шлях[ред. | ред. код]

Народився у Харкові. Батько — Анатолій Данилович — робочий, мати — Марія Олександрівна — швачка. З раннього дитинства вчився грати на акордеоні.

1955 року закінчив харківську спеціальну музичну школу по класу сольного співу та хорового диригування. 1960 році закінчив Харківську державну консерваторію як концертно-камерний співак (педагоги — проф. П. Голубев, О. Петрова. В. Аристов, М.Авах). В 1964 закінчив харківський театральний інститут (режисерське відділення).

У Харкові[ред. | ред. код]

По закінченні інституту працював у Харківському інституті мистецтв (створеному 1963 року шляхом об'єднання харківської консерваторії та театрального інституту) на посадах викладача і режисера-постановника кафедри оперної підготовки Харківського інституту мистецтв ім. Котляревського, пізніше — доцент, завідувач кафедри, з 1972 року — проректор.

За ці роки поставив в оперній студії близько 20 спектаклів. Постановка опери Б. Сметани «Продана наречена» в 1966 році була удостоєна першої премії на Республіканському конкурсі навчальних театрів України. Призами й званням лауреатів були нагороджені також диригент А.Калабухін та співаки Г. Ципола, В. Семашко, А. Ковтун. З цією постановкою весь виконавський колектив гастролював у Києві. Пізніше лауреатськими званнями були удостоєні постановки опер «Оптимістична трагедія» А. Холмінова та «Ходіння по муках» А. Спадавеккіа.

В 1968 році В. Лукашев розпочав роботу в Харківському оперному театрі як режисер-постановник, з 1973 по 1988 роки — головний режисер, художній керівник. За роки роботи здійснив близько 40 постановок, зокрема «Ніжність» В. Губаренка. Державної премії УРСР була удостоєна постановка «Винової кралі» П. Чайковського.

Паралельно В. Лукашев неодноразово виїжджав на стажування за кордон. Розширенню творчого кругозору сприяли стажування в театрі «Коміше опер» (Берлін), у Великому театрі Москви (в студії Б. Покровського), в театрі «Ванемуйне» (Тарту).

Роботу в театрі В. Лукашев суміщав з викладацькою діяльністю. Під його керівництвом здійснили дипломні роботи більше 70 випускників оперної студії консерваторії та 40 випускників режисерського факультету інституту культури. Серед них — згодом народна артистка СРСР Нонна Суржина та народні артисти України Олександр Востряков, Гізела Ципола, Олена Романенко, Геннадій Калінін, режисери драми — Володимир Петренко, Інні Самітня, Валерій Бєлов та інші.

З 1989 року — перший проректор Харківського інституту культури. Протягом 5 років був заступником голови Харківської міжзональної Спілки театральних діячів України.

Київ[ред. | ред. код]

У 1996 році запрошений на посаду Генерального директора-художнього керівника Національної філармонії України, де заступив на цій посаді Д. Остапенка, призначеного на посаду міністра культури України. Під керівництвом В. Лукашева проведено реконструкцію та реставрацію історичної будівлі філармонії, встановлено орган. Того ж року В. Лукашев здійснив конкурсний набір до новоствореного філармонічного оркестру (у 1995 р. попереднім директором філармонії), очільником якого став Микола Дядюра. На гранти японського уряду придбано музичні інструменти для симфонічного оркестру (фірми «Yamaha») на загальну суму майже 500 тисяч доларів.

1999 року посаду Гернерального директора-худонжнього керівника було розділено, і В. А. Лукашев продовжує працювати на посаді художнього керівника, тоді як на посаду директора повертається Д. Остапенко. Впродовж більше 20 років творчої роботи В. Лукашев здійснив близько 30 концертних оперних постановок і тематичних урядових концертів. Зокрема, серед театралізованих постановок останніх років — «Травіата» Дж. Верді, «Сокіл» Д. Бортнянського (французькою мовою), опера-балет «Незвичайна чайна, або Жовтий лелека» О. Костіна, «Привид опери» Е. Л. Вебера, «Богема» Дж. Пуччіні, та інших.

Разом з Д. Гамкалом ініціював видання презентаційної збірки DVD "«Перлини української культури. Антологія сучасного музичного виконавства України». Створив широкомасштабну музично-драматичну трилогію «Філармонічна Шевченкіана» за творами Тараса Шевченка, до якої увійшли «Сон». «Гайдамаки», «Думи мої, думи мої» за участю симфонічного оркестру, чоловічої хорової капели Ревуцького, солістів та читця — Анатолія Паламаренка.

З 1999 року В. Лукашев — професор кафедри музичної режисури Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського. Він є автором понад 40 науково-методичних робіт з проблем сучасного музично-театрального мистецтва, підготовки акторських і режисерських кадрів. Серед його випускників — Ірина Нестеренко, Микола Гамкало, Ірина Даць, Вікторія Рацюк, Лариса Леванова та інші.

Звання і нагороди[ред. | ред. код]

почесні звання
ордени та медалі
інше
  • Міжнародна людина 1998—1999 років (нагорода Незалежної ради біографічного центру в Кембріджі)
  • Людина року — 2002 (нагорода Американського біографічний інституту)
  • Почесні грамоти Верховної ради України, Кабінету міністрів України
  • Міжнародні премії «Дружба», «Слов'яни», «Золотий Орфей»

Література[ред. | ред. код]

  • Яворський £. Зоряний шлях Національної філармонії України: Історія. Минуле. Сучасне. — К., 2003;
  • Володимир Анатолійович Лукашев: Буклет. — К., 2006;
  • Берегова О. Життя у філармонії // День (Київ). — 2001. — 18 трав.;
  • Вахрамєєва Р. Ювілейний рік Володимира Лукашева // Молодь України (Київ). — 2006. — 5 лип.;
  • Афонин О. «Какие руководители нужны народу» [Інтерв'ю з Л.] // Киев, вестник. — 2007. — 4 дек.


Посилання[ред. | ред. код]

Інтерв'ю