Перейти до вмісту

Лукаш Жолкевський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Лукаш Жолкевський
пол. Łukasz Żółkiewski
Народився1594
Помер1636
·загиблий у бою
КраїнаРіч Посполита
Посадапосол Сейму Речі Посполитої[d], Брацлавський воєвода, Староста Переяславськийd, хмільницький старостаd і калуський старостаd
РідЖолкевські
БатькоМикола Жолкевський

Лукаш Жолкевський (також Жолкєвський.[1] бл. 1594 — початок 1637[2] / 6 (16 грудня) 1637) — галицький шляхтич, військовик та урядник Речі Посполитої.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Син львівського підкоморія Миколи Жолкевського, внук белзького, руського воєводи Станіслава Жолкевського.

Навчався за кордоном, повернувся на батьківщину. Разом зі стриєм Станіславом брав участь у битві під Цецорою, потрапив до турецького полону, де перебував 2 літа. Супроводжував королевича Владислава в закордонному вояжі за вказівкою короля Сигізмунда ІІІ. Брав участь у війні зі шведами, взяв у полон командирів шведського війська під Гамерштайном, яких віддав королю. Брав участь у виправах короля Владислава IV Вази, за що отримав від нього в нагороду королівщини. Один з головних учасників перемовин від імені коронного уряду з повсталими козаками у 1630-х роках. Приятель Адама Киселя[2]. У серпні 1635 після здобуття та зруйнування козаками гетьмана Івана Сулими фортеці Кодак разом із ним мобілізували реєстровців для походу проти повстанців, у який вирушили наприкінці серпня[1].

Дідич Бродів; 1614 року Л. Жолкевський видав привілей, яким розширив права міщан. 1629 року Броди разом з іншими поселеннями стали власністю Станіслава Конєцпольського, який отримав місто частково даром, частково — за 500 тис. злотих.[3] Дав кошти для фундації колегіуму єзуїтів у Переяславі, для його функціонування передав маєток — містечко Бубнів із приналежними околицями.

Уряди (посади): брацлавський воєвода, староста калуський, хмільницький, переяславський.

Загинув у битві з козаками біля Кумейків[4], у якій командував полком німецьких найманців-піхотинців[5]. Прожив повних 42 роки, помер 1636 чи 1637 року р. неодруженим (за версією Шимона Окольского, був одружений із Кужаньською (пол. Kurzańska гербу Одровонж[6]), дітей не мав[7]). Був похований у костелі у Бубневі (його рештки під час Хмельниччини викинули з домовини, буздиган (пірнач), дорогий перстень забрали повстанці (за версією о. Каспера Несецького SJ — бунтарі), щоби помститися за заподіяні ним кривди).

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Щербак В. Іван Сулима // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К. : Варта, 1994. — С. 150. — ISBN 5-203-01639-9.
  2. а б Щербак В. Антифеодальні рухи на Україні… — С. 55.
  3. Созанський І. З минувшини міста Бродів. — Львів : НТШ, 1911. — С. 2.
  4. Щоденник Симеона Окольського… — С. 408.
  5. Там само. — С. 414.
  6. Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydawnicze, 1909. — Cz. 1. — T. 13. — S. 264. (пол.)
  7. Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności… [Архівовано 3 лютого 2014 у Wayback Machine.] — T. 4. — S. 754. (пол.)

Джерела

[ред. | ред. код]