Лука Конашевич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лука Конашевич
Лука (Конашевич).jpg
Єпископ Білгородський і Обоянський
9 жовтня 1755 — 1 січня 1758
Церква: РПЦ
Попередник: Йоасаф Горленко
Наступник: Йоасаф Миткевич
Єпископ Казанський і Свіязький
9 березня 1738 — 9 жовтня 1755
Церква: РПЦ
Попередник: Гавриїл Руський
Наступник: Гавриїл Кременецький
Єпископ Устюжський і Тотемський
28 вересня 1737 — 9 березня 1738
Церква: РПЦ
Попередник: Сергій Білоградський
Наступник: Гавриїл Руський
 
Альма-матер: Києво-Могилянська академія
Ім'я при народженні: Лаврентій Конашевич
Смерть: 1 січня 1758(1758-01-01)
Білгород
Чернецтво: 1725

Лука Конашевич (у світі Лаврентій Кононович Конашевич; початок XVIII століття — 1 січня 1758, Білгород) — православний церковний діяч та місіонер доби Гетьманщини. Бібліофіл, просвітитель фіно-угорських народів Поволжя. Випускник Києво-Могилянської академії. Засновник Казанської та Великоустюзької духовної семінарій. Архімандрит Московського Симонового монастиря. В останні роки життя — один із патронів Харківського колегіуму.

Єпископ Відомства православного сповідання Російської імперії. Єпископ Великоустюзький і Тотемський; Казанський і Свіязький; Бєлгородський і Обоянський на Слобідській Україні.

Біографія[ред. | ред. код]

Походив з української шляхетської родини. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії.

1728 року указом синоду призначено викладачем класів граматики, синтаксими та піїтики Московської слов'яно-греко-латинської академії. У 17311732 роках — проповідник. У 1732 — обер-ієромонах, помічник законовчителя-катехізатора та вчитель латинської мови Санкт-Петербурзького сухопутного шляхетського кадетського корпусу.

У Санкт-Петербурзі 1736 зведений у сан архімандрита Московського Симонового монастиря. 1737 Конашевича висвячено на єпископа Великоустюзького і Тотемького.

Заснував Великоустюзьку слов'яно-латинську семінарію, де вперше зібрав дітей священнослужителів з усієї єпархії, зокрема з комі родин.

У 17381755 роках — єпископ Казанський і Свіязький. Опікувався Казанською семінарією: розширив коло предметів, підняв рівень викладання, подарував Казанській семінарії бібліотеку (1757), яку збирав упродовж багатьох років. У 1740 організував Казанську «новохрещенську контору», яка вперше розгорнула ефективну місіонерську роботу у фіно-угорських країнах Поволжа — Ерзянь Мастор, Удмуртії, Марій Ел, а також Чувашії, Татарстані та Башкортостані. Адміністративно ці країни входили до складу Казанської, Астраханської, Нижньогородської, Оренбурзької, Воронезької губерній, що обіймали все Поволжя.

1755 — єпископ Бєлгородський і Обоянський на Слобідській Україні. В останні роки життя приділяв значну увагу розвитку Харківського колегіуму.

Похований у Бєлгородському Троїцькому соборі.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Власовський І. Нарис історії… т. З (XVIII—XX cт.). — Нью-Йорк. — К. — С. Бавнд Брук, 1990.
  • Аскоченский В. И. Киев… с Академией, ч. 1. — К., 1856. (рос.)
  • Петров Н. И. Значение Киевской академии в развитии духовных школ в России… — К., 1904. (рос.)