Лукресія Мартель

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лукресія Мартель
Lucrecia Martel
Зображення
Лукресія Мартель 2008 року
Дата народження 14 грудня 1966(1966-12-14) (55 років)
Місце народження Сальта
Громадянство Аргентина
Alma mater Escuela Nacional de Experimentación y Realización Cinematográficad[1]
Професія кінорежисер
Кар'єра з 1988
Напрям Нове аргентинське кіно[2]
Magnum opus The Salta Trilogyd, Zamad, La Ciénagad і The Holy Girld
IMDb ID 0551506
CMNS: Лукресія Мартель у Вікісховищі

Лукре́сія Марте́ль (ісп. Lucrecia Martel, *14 грудня 1966) — аргентинська кінорежисерка, кіносценаристка і продюсерка. Її фільми неодноразово були представлені у конкурсних програмах Каннського, Венеційського, Берлінського, Торонтського та багатьох інших міжнародних кінофестивалів[3]. Кінознавець Пол Джуліан Сміт у 2015 році написав, що вона є «мабуть, найбільш визнаним критиками діячем іспаномовного арт-кінематографу за межами Латинської Америки»[4]. Подібним чином кінознавець Хейден Гест назвав її «одним із найталановитіших кінорежисерів у сучасному світовому кінематографі»[5], а аргентинський кінокритик Девід Убінья назвав її творчість «рідкісною досконалістю»[6]. У квітні 2018 року Vogue назвав її «одним із найвидатніших сучасних кінорежисерів»[7].

Дебютний повнометражний фільм Мартель «Болото», що вийшов у 2001 році і розповідав про велику буржуазну родину, яка проводить літо в занедбаному заміському будинку в Аргентинській провінції, отримав численні схвальні відгуки на міжнародному рівні[8][9][10]. Девід Убінья назвав цю картину «одним із найвищих досягнень» нового аргентинського кіно. Він писав, що фільм є «рідкісним відображенням надзвичайно тривожного моменту з новітньої історії країни»[6].

Наступні три повнометражних фільми Мартель також отримали міжнародне визнання: підліткова драма «Свята дівчина» (2004)[11], психологічний трилер «Жінка без голови» (2008)[12] та драма «Зама» (2017)[13].

Біографія[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Друга із семи дітей, Мартель народилась і виросла у Сальті, Аргентина. Її батько Ферді володів фарбувальною майстернею, а мати Бочі була домогосподаркою. Батьки Лукресії познайомилися в університеті і одружилися в 24 роки. Згодом вони залишили свою кар’єру й оселилися в Сальті.

У початковій школі дядько Мартель допомагав їй розвивати інтерес до міфології, давньогрецької та латинської мов. У п’ятому класі вона вирішила вступити до елітної, «ультракатолицької» середньої школи «Bachillerato Humanista Moderno», оскільки це була єдина школа в Сальті, яка пропонувала вичення стародавніх мов. Батьки Лукресії виступали проти її вступу до цієї школи, однак вона успішно склала важкий вступний іспит і була зарахована до шостого класу. Оскільки Мартель походила з родини «твердого середнього класу», як вона зауважила в інтерв’ю журналу BOMB у 2008 році, Лукресія почувалася аутсайдером у школі. Її однолітки відвідували школу, тому що на цьому наполягали їхні сім’ї, а вона відвідувала її лише для того, щоб вивчати грецьку та латинську мови. У 2018 році в інтерв’ю журналу Gatopardo її мати сказала, що в школі Мартель була «радикальною та складною» відмінницею, яка досягла успіхів у навчанні[14].

Мартель зауважувала, що в її домі «була дуже глибока відданість усним розповідям». Її батько, мати та бабуся по материнській лінії були «дуже хорошими оповідачами» і розповідали їй та ще шістьом дітям «багато історій», для того, щоб вони мовчали в ліжку, поки дорослі проводили післяобідню сієсту. Особливо Лукресію захоплювало те, як її бабуся використовувала різні звуки, тони та ретельно підібрані паузи, задля атмосферності своїх страшних та фантастичних історій. «У дитинстві, — каже Мартель, — і навіть сьогодні мене завжди захоплювала форма не лише історій і розповідей, а й вимови». Режисерка каже, що її захоплення цим «світом розмов» в усній оповіді — це те, що підживило її пристрасть до роботи зі звуком у своїх фільмах.

У віці 15 чи 16 років Мартель вперше скористалася відеокамерою, після того як батько купив її для збереження сімейних спогадів. «Це була дуже велика інвестиція для нас», — казала режисерка про камеру, якою, однак, ніхто в родині окрім неї не користувався. Мартель згадує: «Я почала записувати розмови та повсякденні сімейні справи. Було два-три роки в нашому сімейному житті, коли я взагалі не з'являлась ні на відео, ні на фото, тому що завжди була по ту сторону камери. Це було відкриттям чогось, що мене захоплювало, але тоді мені не здавалося, що моє майбутнє може бути з цим пов’язане»[15].

Коли Лукресії було 17 років, вона, разом зі свом батьком, поїхала до Буенос-Айреса та відвідала сеанс фільму «Каміла» (1984) режисерки Марії Луїзи Бемберг та продюсерки Літи Стантік. Стрічка розповідала про трагічну історію кохання між священиком і молодою жінкою з вищих кіл Буенос-Айреса. Вражена успіхом стрічки та фактом того, що її творцями були жінки, Мартель, за її словами, «подумала, що кіно – це жіноча робота»[5][14].

Освіта[ред. | ред. код]

Після закінчення середньої школи Мартель мала намір вивчати фізику в Інституті Бальсейро, однак вона «почала сумніватися» і замість цього записалася на курс історії мистецтва в Національному університеті Сальти, а також на курси хімічної інженерії та зоології в Тукумані. Страждаючи від невизначеності та намагаючись вирішити, що робити зі своїм життям[15], Лукресія також вирощувала свиней і навіть думала зробити це своїм майбутнім способом заробітку[16]. Однак низькі продажі свиней довели, що це поганий варіант для побудови кар’єри.

Після цього Мартель переїхала до Буенос-Айреса, щоб вивчати рекламу в Католицькому університеті. Хоча Лукресія зауважувала, що втратила католицьку віру в 15 років, в університеті вона була волонтером у Католицькій Акції та виступала проти абортів. Почуваючись незручно, Мартель вирішила дистанціюватися від віри та покинути школу, щоб продовжити навчання за новою програмою комунікаційних студій в Університеті Буенос-Айреса. Не бажаючи нехтувати своїми творчими інтересами, під час навчання в Університеті вона записалася на вечірній курс анімації в Інституті кіномистецтва Авельянеди (IDAC). Тут Мартель почала знайомитися з людьми, які вивчали кіно, і зняла свої перші короткометражні фільми.

Під час навчання в IDAC Лукресія вирішила скласти вступний іспит до єдиної на той час державної кіношколи Аргентини — Національної школи експерименту та кіно (ENERC). Оскільки на іспит зареєструвалося понад 1000 осіб, а в школі було лише 30 вільних місць, абітурієнти мали пройти «великий кваліфікаційний курс», до якого, за словами Мартель, вона готувалася місяцями. Після того, як вона нарешті вступила до ENERC, школу закрили через брак коштів[17]. «Коли у школі мало розпочатись навчання, — каже вона, — економічна криза була настільки сильною, що не було ні викладачів, ні матеріалів. У нас не було класів. Єдина реальна можливість навчатись полягала в самостійній освіті, перегляді фільмів та їх аналізу. Я дивилась «Pink Floyd: The Wall» 23 рази, аналізуючи монтаж. Я навчалась багатьма різними способами — брала участь у створенні короткометражних фільмів друзів, фотографій чи будь-чого, що допомагало продовжувати вчитися»[5][14]. В інтерв'ю Мартель казала, що фактично вона є самоучкою[17][18].

Кар'єра[ред. | ред. код]

Рання кар'єра[ред. | ред. код]

Під час навчання в IDAC Мартель зняла анімаційні короткометражні фільми «56» у 1988 році та «24-й поверх» у 1989 році. Будучи студенткою ENERC, Мартель зняла короткометражний фільм «Ти не дістанеш її, виродку» (1989), що розповідає про ревнивого хлопчика, який мріє вбити коханця своєї матері[19]. Кінознавчиня Дебора Мартін написала, що фільм «досліджує підривну силу дітей, що стане вирішальною рисою пізніших робіт [Мартель]»[20]. Ще один короткометражний фільм, створений режисеркою у студентські роки мав назву «Інший» (1990). Це була документальна стрічка про чоловіка, який розповідає про радощі і прикрощі життя трансвестита та одягається у жінкочий одяг задля роботи в нічному клубі[14][21]. Наступна короткомежна робота Мартель «Червоні поцілунки» (1991) була заснована на інформації з поліцейських протоколів і розповідала про трьох закоханих[22].

Мартель згадує, що «саме тоді, коли [вона] почала думати, що [кар’єра] в кіно неможлива і що [їй] час отримати справжню роботу», режисерка взяла участь у публічному конкурсі сценаріїв, організованому аргентинським Національним інститом кіно та аудіовізуальних мистецтв (INCAA), головним призом якого став бюджет на виробництво короткометражного фільму[23]. Режисерка виграла конкурс і змогла зняти свій проривний фільм «Мертвий король» (1995). Це був вестерн про жінку з маленького містечка Рей Муерто в провінції Сальта, яка з трьома дітьми втікає від свого жорстокого чоловіка-алкоголіка[14]. Стрічка отримала нагороду за найкращий короткометражний фільм на Гаванському кінофестивалі 1995 року.

Картина «Мертвий король» вийшла в прокат ​​в Аргентині, як частина кіноальманаху «Розповіді» (1995). За словами Мартель він з’явився після того, як режисери інших короткометражних фільмів, що перемогли у конкурсі сценаріїв об’єдналися й неодноразово відвідували штаб-квартиру INCAA в Буенос-Айресі, щоб попросити організаторів конкурсу показати всі короткометражні фільми у кінотеатрі. Режисерка згадує, що вона та її колеги «сиділи годинами, поки [організатори конкурсу] не зустрілися з нами. Ми стверджували, що якщо вони не покажуть готові фільми — це буде марною тратою державних коштів». У результаті фільми були показані[4] і прем'єра стрічки «Розповіді» зібрала 10 000 глядачів. «Це також надихнуло людей, — каже Мартель, — вивчати кіно і почати знімати короткометражки. Це було справді важливе явище в духовному плані. Цікаво, що багато режисерів, які починали свою кар’єру в той час — у 1995 чи 1996 роках — і сьогодні знімають фільми. Ця подія започаткувала кар'єри багатьох режисерів, а також пробудила великий інтерес молоді до кіно». Кінознавець Хейден Гест вважає, що ця подія стала початком Нового аргентинського кіно[5].

Завдяки успіху свого короткометражного фільму Мартель влаштувалась працювати на телебачення[5]. З 1995 по 1999 рік вона керувала дитячою програмою Magazine For Fai, в якій діти-актори грали в різних комедійних скетчах[24]. В інтерв’ю ABC Color у 2013 році режисерка зауважила, що серіал став культовим для дітей, а багато акторів програми стали зірками аргентинського кіно[25]. В цей же час режисерка також зняла для телебачення два документальних фільми. «Енкарнасьон Ескурра» (1998) розповідав про дружину аргентинського політика та офіцера Хуана Мануеля де Росаса, а стрічка «Прибудови» (1999) розповідала про життя відомої аргентинської письменниці Сільвіни Окампо, спираючись на свідчення її оточення[26].

Трилогія Сальти[ред. | ред. код]

У 1999 році сценарій Мартель для її дебютного повнометражного фільму «Болото» отримав нагороду Sundance Institute/NHK Award[27][28]. Журі рекомендувало їй переписати сценарій, щоб слідувати більш традиційній структурі фокусування навколо одного або двох героїв, але режисерка вирішила зберегти дифузійний характер сценарію[29]. У пошуках дітей-акторів для фільму Мартель провела 2400 прослуховувань в гаражі біля свого будинку в Сальті, 1600 з яких записала на відео

У 2001 році режисерка була обрана для участі в програмі Каннського кінофестивалю Cinéfondation, яка мала на меті підтримати молодих кінорежисерів, що працюють над своїм першим чи другим повнометражним фільмом. У рамках програми Мартель чотири з половиною місяці жила в Парижі, де працювала з професіоналами кіноіндустрії над створенням свого другого повнометражного фільму «Свята дівчина», прем’єра якого відбулася в 2004 році[30][31].

Разом із «Жінкою без голови» (2008) перші три повнометражних фільми Мартель об'єднують у трилогію Сальти. Мексиканський журнал Gatopardo, назвав її трилогією, присвяченою жінкам і Сальті: «Три сценарії були написані нею, три фільми були зняті в Сальті, і у них завжди щось несподіване змінює сімейне життя. Герої бачать, як руйнується збудоване ними життя, однак не реагують на це. У «Болоті» це домашній нещасний випадок. У «Святій дівчині» це лікар, який приїжджає в місто та зупиняється в готелі, де живе власниця зі своєю дочкою-підлітком, ученицею релігійної школи. У «Жінці без голови» це нещасний випадок на пустельній дорозі»[14].

«Кінотрилогія Мартель про життя в провінції Сальта, — пише кінознавець Пол А. Шредер Родрігес, — досліджує незавершений перехід країни до демократії з точки зору сильних, розумних і соціально привілейованих героїнь, яким не підходять домінуючі патріархальні цінності: спочатку в дитинстві («Болото»), потім під час сексуального пробудження («Свята дівчина») і, нарешті, у дорослому віці («Жінка без голови»). Роботи Мартель точно налаштовані на особливі ритми та цінності провінційного середнього класу Аргентини, економічну стагнацію та моральне банкрутство якого вона аналізує за допомогою наративів, що грають на симпатіях глядачів, та змушують їх постійно змінювати погляди на персонажів»[32].

Реакція критиків[ред. | ред. код]

Журнал Filmmaker пише: «Прем’єра дебютного повнометражного фільму [Мартель] «Болото» відбулася на фестивалі Санденс, він отримав Приз Альфреда Бауера в Берліні та отримував схвальні відгуки, де б його не було показано. Наступний фільм Мартель «Свята дівчина», розповідає про сексуальні та релігійні пристрасті двох Аргентинських дівчат. Його прем’єра відбулася в Каннах і зміцнила репутацію Мартель як одного з найкращих нових талантів у світовому кіно»[17].

Кінознавець Пол Джуліан Сміт писав, що хоча «Мартель змушена була покладатися на коктейль невеликих, переважно європейських, виробничих компаній» для фінансування своїх фільмів, «промислові обмеження та транснаціональний потік не поставили під загрозу [її] мистецьку індивідуальність...[ Її] сувора естетика арт-фільмів ототожнює її з іншими міжнародними авторами, які користуються популярністю у фестивальних колах»[4].

Стрічка «Болото» отримала численні міжнародні нагороди[33], а «Свята дівчина» та «Жінка без голови» були номіновані на Золоту пальмову гілку на Каннському кінофестивалі 2004 та 2008 років відповідно.

В опитуванні 35 видатних кінокритиків, науковців і професіоналів кіногалузі з Нью-Йорку всі три повнометражні фільми Мартель увійшли до десятки найкращих латиноамериканських фільмів десятиліття, причому фільм «Болото» посів перше місце, обігнавши більш відомі роботи таких режисерів-чоловіків, як Алехандро Гонсалес Іньярріту, Альфонсо Куарон та Ґільєрмо дель Торо[4][34].

У серпні 2016 року стрічка «Жінка без голови» посіла 89 місце в рейтингу 100 найвеличніших фільмів XXI століття за версією BBC, на основі опитування 177 кінокритиків з усього світу[35].

Подальша кар'єра[ред. | ред. код]

У травні 2008 року повідомлялося, що Мартел буде режисерокою екранізації дуже популярного в Аргентині науково-фантастичного коміксу Етернаут, у якому розповідається про токсичний снігопад і вторгнення інопланетян у Буенос-Айрес[36]. У жовтні 2008 року Мартель сказала про проект журналу BOMB: «Я надіслала продюсеру свою ідею, як його адаптувати, і він зацікавився»[5]. Однак у 2009 році проект було припинено після значної роботи над ним через концептуальні розбіжності з продюсером[37].

Короткометражний фільм Мартель «Новий Аргірополіс» (2010) метафорично представляє опір корінного населення тиску з боку аргентинської держави[38], а також неминучу культурну гібридизацію, яка виникає між двома націями[39]. Свою назву він отримав від книги «Аргірополіс», що вийшла у 1850 році, і була написана колишнім президентом Аргентини та політичним активістом Домінго Фаустіно Сарм'єнто, в якій Аргірополіс — це назва столиці утопічної демократичної конфедерації Аргентини, Уругваю та Парагваю[40]. Короткометражний фільм був замовлений Міністерством культури Аргентини в рамках святкування двохсотріччя та показаний у кінотеатрах як частина більшого фільму-антології «25 поглядів, 200 хвилин» (2010)[41][42].

У липні 2011 року відбулася прем'єра короткометражного фільму «Мутувати»[43]. Стрічка була створена на замовлення італійського юренду одягу Miu Miu та є другою у серії фільмів «Жіночі казки», яка складається з короткометражних фільмів, знятих у співпраці з відомими міжнародними режисерками. У картині показаний розкішний модерністський корабель-привид, який переслідують безликі комахоподібні істоти жіночої статі[44]. У своєму наступному короткометражному фільмі «Ліги» (2015) Мартель досліджує тему ізоляції в корінних громадах Аргентини[14]. Названий на честь архаїчної одиниці вимірювання, фільм показує, як освіта може породжувати розділення та дискримінацію[45].

Прем’єра четвертого повнометражного фільму Мартель «Зама» відбулася на Венеційському міжнародному кінофестивалі в серпні 2017 року. Це адаптація однойменного роману Антоніо ді Бенедетто, у якому розповідається про трагічну історію дона Дієго де Зами, іспанського колоніального функціонера в Асунсьйоні, який марно чекає, поки начальство дасть дозвіл на його повернення додому до дружини та родини. Серед довгого списку продюсерів фільму були такі зірки, як Педро Альмодовар, Гаель Гарсія Берналь і Денні Ґловер[46][47]. Фільм був показаний в програмах Міжнародного кінофестивалю в Торонто та Нью-Йоркському кінофестивалі та отримав широке визнання критиків. Фільм було відібрвно для представлення Аргентини на кінопреміях преміях Оскар та Гойя[48], де він отримав номінацію як найкращий іспаномовний іноземний фільм.

У 2018 році до Мартель звернулися представники Marvel Studios, і запропонували режисерці зняти фільм «Чорна вдова», але вона відмовилася, оскільки хотіла мати можливість знімати власні бойовики[49].

Особисте життя[ред. | ред. код]

У лютому 2016 року під час створення фільму «Зама» у Мартель діагностували рак матки. Вона заявила, що її хвороба спричинила затримку в постпродакшні фільму, але в кінцевому підсумку стала каталізатором його завершення. У листопаді 2017 року IndieWire повідомив, що хвороба перебуває в стані ремісії з кінця 2016 року[50].

Мартель — відкрита лесбійка[51]. Режисерка перебуває у стосунках зі співачкою Джульєтою Ласо[52][53].

Станом на червень 2018 року Лукресія Мартель живе у Буенос-Айресі[54].

Фільмографія[ред. | ред. код]

Повнометражні фільми[ред. | ред. код]

Короткометражні фільми[ред. | ред. код]

  • 56 / El 56 (1988)
  • 24-й поверх / Piso 24 (1989)
  • Ти не дістанеш її, виродку / No te la llevarás, maldito (1989)
  • Інший / La otra (1990)
  • Червоні поцілунки / Besos rojos (1991)
  • Мертвий король / Rey Muerto (1995)
  • Місто, що втікає / La ciudad que huye (2006)
  • Новий Аргірополіс / Nueva Argirópolis (2010)
  • Риба / Pescados (2010)
  • Мутувати / Muta (2011)
  • Ліги / Leguas (2015)
  • ШІ / AI (2019)

Телесеріали[ред. | ред. код]

  • D.N.I. (1995)
  • Magazine for Fai (1996)
  • Las dependencias (1999)

Нагороди та номінації[ред. | ред. код]

Рік Нагорода Категорія Фільм Результат
1995 Гаванський кінофестиваль Найкращий короткометражний фільм Мертвий король| style="background: #99FF99; color: black; vertical-align: middle; text-align: center; " class="yes table-yes2"|Перемога
1999 Кінофестиваль «Санденс» NHK Award Болото| style="background: #99FF99; color: black; vertical-align: middle; text-align: center; " class="yes table-yes2"|Перемога
2001 Берлінський кінофестиваль Золотий ведмідь| style="background: #FDD; color: black; vertical-align: middle; text-align: center; " class="no table-no2"|Номінація
Приз Альфреда Бауера| style="background: #99FF99; color: black; vertical-align: middle; text-align: center; " class="yes table-yes2"|Перемога
Гаванський кінофестиваль style="background: #99FF99; color: black; vertical-align: middle; text-align: center; " class="yes table-yes2"|Перемога
style="background: #99FF99; color: black; vertical-align: middle; text-align: center; " class="yes table-yes2"|Перемога
Латиноамериканський кінофестиваль у Тулузі style="background: #99FF99; color: black; vertical-align: middle; text-align: center; " class="yes table-yes2"|Перемога
style="background: #99FF99; color: black; vertical-align: middle; text-align: center; " class="yes table-yes2"|Перемога
2002 MTV Movie Awards у Латинській Америці style="background: #FDD; color: black; vertical-align: middle; text-align: center; " class="no table-no2"|Номінація
2004 Каннський кінофестиваль Золота пальмова гілка Свята дівчина| style="background: #FDD; color: black; vertical-align: middle; text-align: center; " class="no table-no2"|Номінація
2005 Міжнародний кінофестиваль в Рейк'явіку Золота іпатка| style="background: #FDD; color: black; vertical-align: middle; text-align: center; " class="no table-no2"|Номінація
style="background: #99FF99; color: black; vertical-align: middle; text-align: center; " class="yes table-yes2"|Перемога
2008 Каннський кінофестиваль Золота пальмова гілка Жінка без голови| style="background: #FDD; color: black; vertical-align: middle; text-align: center; " class="no table-no2"|Номінація
2017 Гаванський кінофестиваль Найкращий фільм (Великий Корал) Зама| style="background: #FDD; color: black; vertical-align: middle; text-align: center; " class="no table-no2"|Номінація
style="background: #99FF99; color: black; vertical-align: middle; text-align: center; " class="yes table-yes2"|Перемога
Премія FIPRESCI| style="background: #99FF99; color: black; vertical-align: middle; text-align: center; " class="yes table-yes2"|Перемога
Фестиваль європейського кіно в Севільї Золотий хіральдільо| style="background: #FDD; color: black; vertical-align: middle; text-align: center; " class="no table-no2"|Номінація
style="background: #99FF99; color: black; vertical-align: middle; text-align: center; " class="yes table-yes2"|Перемога
2018 Гойя style="background: #FDD; color: black; vertical-align: middle; text-align: center; " class="no table-no2"|Номінація

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Escuela Nacional de Experimentación y Realización Cinematográfica — 1965.
  2. Архівована копія. Архів оригіналу за 27 серпня 2007. Процитовано 20 січня 2011. 
  3. Lucrecia Martel. IMDb. Процитовано 21 листопада 2022. 
  4. а б в г Smith, Paul Julian (2013). Hispanic and Lusophone women filmmakers : theory, practice and difference. Manchester University Press. с. 12–24. ISBN 978-0-7190-8357-0. OCLC 798615461. 
  5. а б в г д е BOMB Magazine | Lucrecia Martel. BOMB Magazine. Процитовано 21 листопада 2022. 
  6. а б Oubiña, David. La Ciénaga: What’s Outside the Frame. The Criterion Collection (англ.). Процитовано 21 листопада 2022. 
  7. Nast, Condé (9 квітня 2018). Lucrecia Martel, One of the Greatest Directors in the World Right Now, Gets a Well Earned Retrospective at Lincoln Center. Vogue (амер.). Процитовано 21 листопада 2022. 
  8. La Ciénaga. The Criterion Collection (англ.). Процитовано 21 листопада 2022. 
  9. MABUSE - "El cine argentino está muy vital". web.archive.org. 27 серпня 2007. Процитовано 21 листопада 2022. 
  10. Ebert, Roger. La Cienaga movie review & film summary (2001) | Roger Ebert. https://www.rogerebert.com/ (англ.). Процитовано 21 листопада 2022. 
  11. Scott, A. O. (10 квітня 2005). Blessed Restraint. The New York Times (англ.). 
  12. La Femme sans tête de Lucrecia Martel - (2008) - Drame, Drame sentimental (фр.). Процитовано 21 листопада 2022. 
  13. Brooks, Xan (31 серпня 2017). Zama review – Lucrecia Martel emerges from the wilderness with a strange, sensual wonder. The Guardian (англ.). Процитовано 21 листопада 2022. 
  14. а б в г д е ж Lucrecia Martel: El ojo extraterrestre. Gatopardo (ісп.). 3 червня 2018. Процитовано 21 листопада 2022. 
  15. а б Bernades, Horacio; Lerer, Diego; Wolf, Sergio; Batlle, Diego (2002). New Argentine cinema : themes, auteurs and trends of innovation. [Buenos Aires]: Ediciones Tatanka. с. 69–78. ISBN 987-99728-3-X. OCLC 49978519. 
  16. Nueva mirada femenina para ver el cine argentino. LA NACION (ісп.). 27 липня 1997. Процитовано 21 листопада 2022. 
  17. а б в Dawson, Nick (19 серпня 2009). Lucrecia Martel, The Headless Woman | Filmmaker Magazine. Filmmaker Magazine | Publication with a focus on independent film, offering articles, links, and resources. (амер.). Процитовано 21 листопада 2022. 
  18. Great pool of talent - Telegraph. web.archive.org. 26 березня 2008. Процитовано 21 листопада 2022. 
  19. You Won't Get Her, Bastard (1989) (англ.). Процитовано 22 листопада 2022. 
  20. Martin, Deborah (2016). The cinema of Lucrecia Martel. Manchester [UK]. ISBN 978-1-78499-748-9. OCLC 953456281. 
  21. The other (1989) (англ.). Процитовано 22 листопада 2022. 
  22. Nueva mirada femenina para ver el cine argentino. LA NACION (ісп.). 27 липня 1997. Процитовано 22 листопада 2022. 
  23. Historias Breves 2017 – INCAA | Instituto Nacional de Cine y Artes Audiovisuales. web.archive.org. 24 серпня 2018. Процитовано 22 листопада 2022. 
  24. Magazine For Fai (Serie de TV) (1995) (ісп.). Процитовано 22 листопада 2022. 
  25. Lucrecia Martel: “La industria del cine se puso un poco torpe” - Notas - ABC Color. www.abc.com.py (ісп.). Процитовано 22 листопада 2022. 
  26. Lucrecia Martel | IFFR. iffr.com. Процитовано 22 листопада 2022. 
  27. Berkshire, Geoff (17 січня 2003). NHK, Sundance honor int’l filmmakers. Variety (амер.). Процитовано 22 листопада 2022. 
  28. AFF + Sundance Institute/NHK Award. www.nhk.or.jp. Процитовано 22 листопада 2022. 
  29. Martin, Deborah (2016). The cinema of Lucrecia Martel. Manchester [UK]. с. 32. ISBN 978-1-78499-748-9. OCLC 953456281. 
  30. Lucrecia MARTEL - Festival de Cannes 2023. www.festival-cannes.com (англ.). Процитовано 22 листопада 2022. 
  31. Presentation – Cinéfondation – Festival de Cannes 2014. web.archive.org. 18 червня 2017. Процитовано 22 листопада 2022. 
  32. Schroeder Rodríguez, Paul A. (2016). Latin American cinema : a comparative history. Oakland, California. с. 266–281. ISBN 978-0-520-96353-5. OCLC 933560108. 
  33. La Ciénaga - IMDb. Процитовано 22 листопада 2022. 
  34. Cinema Tropical - PROGRAMMING. web.archive.org. 6 грудня 2009. Процитовано 22 листопада 2022. 
  35. The 21st Century’s 100 greatest films. www.bbc.com (англ.). Процитовано 22 листопада 2022. 
  36. Lucrecia Martel filmará "El Eternauta" | Perfil.com. web.archive.org. 17 липня 2018. Процитовано 22 листопада 2022. 
  37. Historias de crímenes de clase - Señales - LaCapital.com.ar. web.archive.org. 23 лютого 2012. Процитовано 22 листопада 2022. 
  38. Shaw, Deborah (2017). Latin American Women Filmmakers : Production, Politics, Poetics.. London: I.B. Tauris. с. 11–23. ISBN 1-78673-172-X. OCLC 987111666. 
  39. Azzone, G. F.; Massair, S.; Pozzan, T. (15 січня 1976). Mechanism of active shrinkage in mitochondria. II. Coupling between strong electrolyte fluxes. Biochimica Et Biophysica Acta 423 (1). с. 27–41. ISSN 0006-3002. PMID 2314. doi:10.1016/0005-2728(76)90098-0. Процитовано 22 листопада 2022. 
  40. Argirópolis, la capital soñada por Sarmiento para unir Argentina, Uruguay y Paraguay. Univision (spanish). Процитовано 22 листопада 2022. 
  41. Nueva Argirópolis (C) (2010) (ісп.). Процитовано 22 листопада 2022. 
  42. 25 miradas, 200 minutos (2010) (ісп.). Процитовано 22 листопада 2022. 
  43. 'Muta' by Miu Miu. Los Angeles Times (амер.). Процитовано 22 листопада 2022. 
  44. Muta. 2011. Directed by Lucrecia Martel La Noche (The Night). 2016. Directed by Edgardo Castro | MoMA. The Museum of Modern Art (англ.). Процитовано 22 листопада 2022. 
  45. Leagues (2015) (англ.). Процитовано 22 листопада 2022. 
  46. Fuente, Anna Marie de la (19 травня 2017). Co-Productions on the Rise in Brazil. Variety (амер.). Процитовано 22 листопада 2022. 
  47. Hoberman, J. (13 квітня 2018). Lucrecia Martel: A Director Who Confounds and Thrills. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 22 листопада 2022. 
  48. Mango, Agustin (29 вересня 2017). Oscars: Argentina Selects ‘Zama’ for Foreign-Language Category. The Hollywood Reporter (амер.). Процитовано 22 листопада 2022. 
  49. Arthouse Marvel? Lucrecia Martel reveals she was approached for Black Widow. the Guardian (англ.). 13 грудня 2018. Процитовано 22 листопада 2022. 
  50. Kohn, Eric (21 листопада 2017). How Pedro Almódovar Pushed Argentina’s Greatest Filmmaker to Make Her Best Movie Ever. IndieWire (англ.). Процитовано 22 листопада 2022. 
  51. Welle (www.dw.com), Deutsche. El cine LGBTI argentino cautiva en Berlín y el resto de Europa | DW | 24.02.2020. DW.COM (es-ES). Архів оригіналу за 12 грудня 2020. Процитовано 4 лютого 2021. 
  52. Blog, Cat Bauer In Venice. All About Mujeres (Women) - Variety Bash at Hotel Daniel - 76th Venice Film Festival. Venetian Cat - The Venice Blog. Архів оригіналу за 13 квітня 2020. Процитовано 6 травня 2020. 
  53. Monfort, Flor. La flor de mi secreto | Julieta Laso y su tango, más cerca del punk que del arrabal. PAGINA12. Архів оригіналу за 31 жовтня 2019. Процитовано 6 травня 2020. 
  54. Lucrecia Martel: El ojo extraterrestre. Gatopardo (es-ES). Архів оригіналу за 16 травня 2020. Процитовано 6 травня 2020. 

Посилання[ред. | ред. код]