Лупаков Євген Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лупаков Євген Олександрович
Lupakov 2008.JPG
Народився 26 вересня 1947(1947-09-26) (70 років)
м. Нікополь, Дніпропетровська область
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Проживання Київ, Ревуцького, 44б/64
Ім'я при народженні Євген
Діяльність народний депутат України ІІ скл., громадський діяч
Звання UA-CPT1-NAV h.gif Капітан 1 рангу
Вага 89
Зріст 179
Партія Конгрес Українських Націоналістів, заступник голови
Конфесія православний
Дружина Лупакова (Мотуз) Антоніна Георгіївна
Діти Лупакова Анжела Євгенівна (1971), Кривоножко (Лупакова) Галина та Ступак (Лупакова) Тетяна (1976) — офіцери ЗС України
Нагороди
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Медаль «15 років Збройним Силам України» (Міністерство оборони України)
Відзнака «Ветеран військової служби» (Міністерство оборони України)
Відзнака «Знак пошани» (Міністерство оборони України)
Почесна грамота Верховної Ради України
Орден «За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР» III ступеня
Медаль «Ветеран Збройних сил СРСР»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «За бездоганну службу» III ст. (СРСР)
Медаль «За бездоганну службу» II ст. (СРСР)
Медаль «За бездоганну службу» III ст. (СРСР)
Україна Народний депутат України
2-го скликання
позапартійний 21 грудня 1994 12 травня 1998

Євге́н Олекса́ндрович Лупако́в (* 26 вересня 1947, Нікополь, Дніпропетровська область) — український політик, військовик, громадський діяч. Народний депутат України 2-го скликання. Капітан 1-го рангу у відставці.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в українській робітничій сім'ї Лупакова Олександра Васильовича, 1915 р. н. і Лупакової (Ігнатенко) Ганни Андріївни, 1924 р. н. Українець.

Дитинство минуло у Варварівці, колишньому райцентрі Миколаївської області, нині район м. Миколаїв. Там закінчив 9 класів середньої школи і як переможець обласної олімпіади з математики мав змогу навчатися далі в Київській спеціалізованій школі-інтернаті при Київському держуніверситеті ім. Т. Шевченка, яку закінчив 1965 року, здобув фах математика-програміста. З жовтня 1965 р. по серпень 1966 р. працював учителем математики й фізики в Новоандріївській 8-річній школі Миколаївської області.

У серпні 1966 р. вступив на I факультет Вищого військово-морського училища радіоелектроніки ім. Попова, яке закінчив у червні 1971 р. за фахом військовий інженер з радіоелектроніки, зарахований у розпорядження Командувача Чорноморського флоту. З серпня 1971 р. службу проходив переважно на підводних човнах 14 дивізії ЧФ: був начальником РТС-командиром БЧ-4, старшим помічником командира підводного човна. В 1972 р. мав досвід служби на малому протичовновому кораблі в 20 «дикій» дивізії ОВР (охорони водного району) ЧФ. З жовтня 1978 р. по липень 1979 р. навчався на 6 Вищих спеціальних офіцерських класах ВМФ (підготовка командирів підводних човнів), після закінчення яких служив командиром підводного човна С-287 проекту 613.

З вересня 1982 р. по червень 1984 р. навчався на командному факультеті Військово-морської академії ім. Гречка, після закінчення якої призначений заступником командира 155 бригади 14 дивізії підводних човнів (Балаклава) Чорноморського флоту. З червня 1986 р. командир цієї бригади. З серпня 1988 р. — заступник командира 14 дивізії підводних човнів ЧФ. Мав допуск до самостійного керування всіма проектами підводних човнів дивізії та використання ядерної тактичної зброї (торпеди, ракети), яка, попри міжнародну заборону її використання в закритих морях (таким є і Чорне море), весь час перебувала на двох-трьох підводних човнах дивізії.

Пройшов вісім бойових служб на підводних човнах у Чорному, Середземному, Балтійському морях та в Атлантиці. Очолював групи бойових кораблів при ділових заходах у Лівію, а також під час військово-морських навчань у Болгарії та Румунії.

В лютому 1992 р. вступив до Спілки офіцерів України (СОУ) і, будучи заступником командира 14 дивізії підводних човнів, разом зі своїми підлеглими на підводному човні «Б-871»-«Варшавянка» організував складання присяги на вірність українському народу (13.03.1992), за що наказом ГК ЗС СНД від 27.03.1992 № 0445 звільнений з посади заступника командира 14 дивізії підводних човнів і зарахований у розпорядження Командувача ЧФ. Формально перебуваючи в розпорядженні Командувача ЧФ, самовільно виїздив до Києва для участі в роботі ІІІ з'їзду СОУ. З 04.04.1992 — представник Міністра оборони України на ЧФ, з 5 квітня очолив оперативну групу Севастопольської організації СОУ з підпорядкування ЧФ Україні, яка стала базовою для роботи в Севастополі з 7 квітня 1992 р. державної комісії України по ЧФ на чолі з заступником Голови Верховної Ради України В. Дурдинцем і створення Організаційної групи Військово-морських сил України — для відродження ВМС України. Будучи зарахованим до лав Збройних сил України, через деякий час був звільнений у запас із ЗС СНД (в яких ніколи й не служив) «без права носити однострої» (як державний злочинець).

З грудня 1992 р. по вересень 1994 р., згідно з рішенням Севастопольської організації СОУ та наказом Міністра оборони України, служив на посаді заступника начальника тилу ВМС України.

На парламентських виборах 1994 р. балотувався по Вижницькому виборчому округу № 433 (перевиборах). У 1-му турі 20 листопада ніхто з кандидатів не набрав більш як 50 % голосів, через що на 4 грудня був призначений 2-й тур. У цьому турі Є. Лупаков посів перше місце, отримавши 55,36 % (36 979 голосів виборців) і став народним депутатом України 2-го скликання. 24 січня 1995 обраний до складу Комітету Верховної Ради України з питань оборони та державної безпеки.

На парламентських виборах України 1998 року знову балотувався до Верховної Ради України — тепер в одномандатному окрузі № 122, але посів 7 місце з 21 (8 893 голосів, 6,59 %). Член СОУ з 23 лютого 1992 р. З травня 1993 р. по травень 1995 р. очолював Севастопольську організацію, а з грудня 1995 р. по березень 2007 р. — Київську організацію СОУ, з травня 1993 р. — заступник голови Спілки офіцерів України. На XXI з'їзді СОУ, який проходив у Києві 24 листопада 2012 р. обраний головою Спілки офіцерів України, з 23.11.2014 по 27.11.2016 — перший заступник голови СОУ. На XXIV з'їзді СОУ 27.11.16 обраний почесним головою СОУ.

З 2007 р. по 2009 р. — заступник голови Всеукраїнського об'єднання ветеранів України.

Член партії «Конґрес Українських Націоналістів» з жовтня 1998 р., з 1999 р. по 2007 р. — член Головного Проводу, з листопада 2000 р. по червень 2005 р. — член Президії Головного проводу, з грудня 1999 р. по 25 вересня 2003 р. очолював Київську міську організацію КУН, потім до 2011 р. — заступник голови цієї організації. ХІІІ Великим Збором КУН (партійними зборами), який відбувся 4 грудня 2010 р., обраний заступником голови КУН і знову членом Президії Головного проводу КУН.

Капітан 1 рангу (1986). Військовий пенсіонер з 07.01.1999 р.

Нагороди[ред.ред. код]

Орден "Святого Рівноапостольного Володимира Великого" ІІІ ст.(2017)

Медалі, відзнаки колишнього СРСР і ЗC України:

Відзнаки: Міністра оборони України «Знак пошани» (2006);

СОУ: «Офіцерський хрест з мечами» (1996), «Хрест заслуги» (2006);

Медаль «25 років Незалежності України» (2016);

Почесна відзнака «20 років Конституції України» (2016);

Нагрудний знак «Гідність та воля» (2016) — відзнака за активну участь в Євромайдані.

Посилання[ред.ред. код]


Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.