Лупаков Євген Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Євген Олександрович Лупаков
Lupakov 2008.JPG
Ім'я при народженні Євген
Народився 26 вересня 1947(1947-09-26) (74 роки)
м. Нікополь, Дніпропетровська область
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Місце проживання Київ, Ревуцького, 44б/64
Діяльність народний депутат України II скликання, громадський діяч
Посада Народний депутат України[1]
Військове звання UANs shoulder mark 15h.svg Капітан 1 рангу
Партія Конгрес Українських Націоналістів, заступник голови
Конфесія православний
У шлюбі з Лупакова (Мотуз) Антоніна Георгіївна
Діти Лупакова Анжела Євгенівна (1971), Кривоножко (Лупакова) Галина та Ступак (Лупакова) Тетяна (1976) — офіцери ЗС України
Вага 89
Зріст 179
Нагороди
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Медаль «15 років Збройним Силам України» (Міністерство оборони України)
Відзнака «Ветеран військової служби» (Міністерство оборони України)
Відзнака «Знак пошани» (Міністерство оборони України)
Почесна грамота Верховної Ради України
Орден «За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР» III ступеня
Медаль «Ветеран Збройних сил СРСР»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «За бездоганну службу» III ст. (СРСР)
Медаль «За бездоганну службу» II ст. (СРСР)
Медаль «За бездоганну службу» III ст. (СРСР)
Україна Народний депутат України
2-го скликання
позапартійний 21 грудня 1994 12 травня 1998

Євге́н Олекса́ндрович Лупако́в (нар. 26 вересня 1947, Нікополь, Дніпропетровська область) — український політик, військовик, громадський діяч. народний депутат України II скликання. Капітан 1-го рангу у відставці.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в українській робітничій сім'ї Лупакова Олександра Васильовича (нар. 1915) і Лупакової (Ігнатенко) Ганни Андріївни, (нар. 1924). Українець.

Дитинство минуло у Варварівці, колишньому райцентрі Миколаївської області, нині район м. Миколаїв. Там закінчив 9 класів середньої школи і як переможець обласної олімпіади з математики мав змогу навчатися далі в Київській спеціалізованій школі-інтернаті при Київському держуніверситеті імені Т. Шевченка, яку закінчив 1965 року, здобув фах математика-програміста. З жовтня 1965 по серпень 1966 року працював учителем математики й фізики в Новоандріївській 8-річній школі Миколаївської області.

У серпні 1966 року вступив на I факультет Вищого військово-морського училища радіоелектроніки ім. Попова, яке закінчив у червні 1971 р. за фахом військовий інженер з радіоелектроніки, зарахований у розпорядження Командувача Чорноморського флоту. З серпня 1971 р. службу проходив переважно на підводних човнах 14 дивізії ЧФ: був начальником РТС-командиром БЧ-4, старшим помічником командира підводного човна. В 1972 р. мав досвід служби на малому протичовновому кораблі в 20 «дикій» дивізії ОВР (охорони водного району) ЧФ. З жовтня 1978 р. по липень 1979 р. навчався на 6 Вищих спеціальних офіцерських класах ВМФ (підготовка командирів підводних човнів), після закінчення яких служив командиром підводного човна С-287 проекту 613.

З вересня 1982 по червень 1984 року навчався на командному факультеті Військово-морської академії імені Гречка, після закінчення якої призначений заступником командира 155 бригади 14 дивізії підводних човнів (Балаклава) Чорноморського флоту. З червня 1986 року командир цієї бригади. З серпня 1988 року — заступник командира 14 дивізії підводних човнів ЧФ. Мав допуск до самостійного керування підводними човнами всіх проектів дивізії та використання ядерної тактичної зброї (торпеди, ракети), яка, попри міжнародну заборону її використання в закритих морях (таким є і Чорне море), весь час перебувала на двох-трьох підводних човнах дивізії.

Пройшов вісім бойових служб на підводних човнах у Чорному, Середземному, Балтійському морях та в Атлантиці. Очолював групи бойових кораблів при ділових заходах у Лівію, а також під час військово-морських навчань у Болгарії та Румунії.

В лютому 1992 року вступив до Спілки офіцерів України (СОУ) і, будучи заступником командира 14 дивізії підводних човнів, разом зі своїми підлеглими на підводному човні «Б-871»-«Варшавянка» організував складання присяги на вірність українському народу (13.03.1992), за що наказом ГК ЗС СНД від 27.03.1992 року № 0445 звільнений з посади заступника командира 14 дивізії підводних човнів і зарахований у розпорядження Командувача ЧФ. Формально перебуваючи в розпорядженні Командувача ЧФ, самовільно виїздив до Києва для участі в роботі III з'їзду СОУ. З 04.04.1992 — представник Міністра оборони України на ЧФ, з 5 квітня очолив оперативну групу Севастопольської організації СОУ з підпорядкування ЧФ Україні, яка стала базовою для роботи в Севастополі з 7 квітня 1992 року державної комісії України по ЧФ на чолі з заступником Голови Верховної Ради України В. Дурдинцем і створення Організаційної групи Військово-морських сил України — для відродження ВМС України. Вже зарахованим до лав Збройних сил України, через деякий час був звільнений у запас із ЗС СНД (в яких ніколи й не служив) «без права носити однострої» (як державний злочинець).

З грудня 1992 по вересень 1994 року, згідно з рішенням Севастопольської організації СОУ та наказом Міністра оборони України, служив на посаді заступника начальника тилу ВМС України.

На парламентських виборах 1994 року балотувався по Вижницькому виборчому округу № 433 (перевиборах). У 1-му турі 20 листопада ніхто з кандидатів не набрав більш як 50 % голосів, через що на 4 грудня був призначений 2-й тур. У цьому турі Є. Лупаков посів перше місце, отримавши 55,36 % (36 979 голосів виборців) і став народним депутатом України 2-го скликання. 24 січня 1995 року обраний до складу Комітету Верховної Ради України з питань оборони та державної безпеки.

На парламентських виборах України 1998 року знову балотувався до Верховної Ради України — тепер в одномандатному окрузі № 122, але посів 7 місце з 21 (8 893 голосів, 6,59 %). Член СОУ з 23 лютого 1992 року. З 12 грудня 1992 по травень 1995 року очолював Севастопольську організацію, а з грудня 1995 по березень 2007 року — Київську організацію СОУ, з 12 грудня 1992р. — заступник Голови Спілки офіцерів України. На XXI з'їзді СОУ, який проходив у Києві 24 листопада 2012 р. обраний Головою Спілки офіцерів України, з 23.11.2014 по 27.11.2016 — перший заступник Голови СОУ. На XXIV з'їзді СОУ 27.11.16 обраний Почесним Головою СОУ.

З 2007 по 2009 рік — заступник голови Всеукраїнського об'єднання ветеранів України.

Член партії «Конгрес українських націоналістів» з жовтня 1998 року, з 1999 по 2007 рік — член Головного Проводу, з листопада 2000 по червень 2005 року — член Президії Головного проводу, з грудня 1999 по 25 вересня 2003 року очолював Київську міську організацію КУН, потім до 2011 року — заступник голови цієї організації. ХІІІ Великим Збором КУН (партійними зборами), який відбувся 4 грудня 2010 року, обраний заступником Голови КУН і знову членом Президії Головного Проводу КУН.

Капітан 1 рангу (1986). Військовий пенсіонер з 07.01.1999 року.

Нагороди[ред. | ред. код]

Медалі, відзнаки колишнього СРСР і ЗC України:

Відзнаки: Міністра оборони України «Знак пошани» (2006);

Командувача ВМСУ "25 років Військово-Морським Силам України" (2017);

СОУ: «Офіцерський хрест з мечами» (1996), «Хрест заслуги» (2006);

Медалі:"25 років Незалежності України" (2016); "Будівничий України" (2017)

Почесна відзнака:«20 років Конституції України» (2016);

Нагрудний знак «Гідність та воля» (2016) — відзнака за активну участь в Євромайдані.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]