Лутига татарська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лутига татарська
Atriplex tatarica (cut).JPG
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Streptophytina
Ембріофіти (Embryophyta)
Судинні (Tracheophyta)
Euphyllophyta
Насінні (Spermatophyta)
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти
Підклас: Айстериди
Порядок: Гвоздикоцвіті (Caryophyllales)
Родина: Амарантові (Amaranthaceae)
Підродина: Лободові (Chenopodioideae)
Рід: Лутига (Atriplex)
Вид: Лутига татарська
Біноміальна назва
Atriplex tatarica
L. 1753
Синоніми
Atriplex arazdajanica Kapeller

Atriplex campestris W.D.J.Koch & Ziz
Atriplex diffusa Ten.
Atriplex graeca Willd.
Atriplex incisa M.Bieb.
Atriplex lehmanniana Bunge
Atriplex multicolora Aellen
Atriplex olivieri Moq.
Atriplex pruinosa Sieber ex Boiss.
Atriplex rosea var. subintegra C.A.Mey.
Atriplex tornabenei Tineo
Atriplex tornabenei var. pedunculata Castrov.
Atriplex veneta Willd.
Chenopodium tataricum (L.) E.H.L.Krause
Obione graeca Moq.
Schizotheca tatarica (L.) Čelak.
Teutliopsis tatarica (L.) Čelak.
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Atriplex tatarica
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Atriplex tatarica
EOL logo.svg EOL: 586242
IPNI: 164195-1
ITIS logo.svg ITIS: 20569
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 325520
The Plant List: kew-2665846

Лутига татарська[1][2], лутига стрепіхата[2] (Atriplex tatarica L.) — вид рослин з роду Лутига (Atriplex) родини Амарантових (Amaranthaceae).

Загальна біоморфологічна характеристика[ред. | ред. код]

Polyommatus coridon на лутизі татарській
Коноплі дикі і лутига татарська

Ярий однорічник. Рослина 10-100 см заввишки, з прямим або лежачим стеблом, що при плодах часто червоніє. Листки сірувато-зелені, чергові, черешкові, трикутно-яйцевидні або довгасто-яйцеподібні, рідше більш вузькі, виїмчасто-зубчасті або лопатеві, часто по краю волосисті, дуже коротко загострені. Квітки зібрані в безлисті кінцеві колосовидні суцвіття, облистяні тільки в найнижчій частині. Пильникові квітки п'ятичленні, маточкові сидять по 3-20 в колотівках без оцвітини. Насіння 2,5-3 см в діаметрі, округле, блискуче, голе, коричневе. Цвіте і плодоносить в липні-вересні. Мінімальна температура проростання насіння 3-4 °C, оптимальна — 18-22 °C.

Число хромосом: 2n = 36.

Поширення[ред. | ред. код]

Природний ареал[ред. | ред. код]

Інтродукція[ред. | ред. код]

Екологія[ред. | ред. код]

Жаростійка рослина. Добре переносить засоленість ґрунту. Як рудерал росте на солончаках, узбіччях, сміттєвих місцях, в долинах річок. Найпишніше розростається на слабо осолоненних ґрунтах, досягаючи людського зросту. Зростає групами і утворює зарості.

Господарське значення[ред. | ред. код]

Широко поширений бур'ян, особливо в степовій і пустельній зонах. Засмічує посіви бавовнику і люцерни, в городах, садах, виноградниках. Фітоалерген[3].

Захисні заходи: ретельна обробка ґрунту, знищення бур'яну на необроблених місцях.

Примітки[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Ломоносова М. Н., Большаков Н. М., Красноборов И. М., Кашина Л. И., Турицина Н. Н., Гельтман Д. В., Шемберг М. П. Флора Сибири (в 14 томах). Том 5. Salicaceae — Amaranthaceae. Под ред. д-ра биол.наук, проф. Кроасноборова И. М., д-ра биол. наук Малышева Л. И. — Новосибирск, Наука. Сиб. отделение, 1992. — 312 с. ISBN 5-02-028894-2 (рос.)
  • Флора СССР, Т. 6. Ред. Комаров В. Л., Шишкин Б. К. Москва-Ленинград: АН СССР, 1936. 954 с. (рос.)
  • Никитин В. В. Сорные растения флоры СССР. Ленинград: Наука, 1983. 454 с.
  • Сорные растения СССР, т. 2. Ред. Келлер Б. А., Любименко В. Н., Мальцев А. И. и др. Л.: Изд-во АН СССР, 1934. 244 с.
  • Ульянова Т. Н. Сорные растения во флоре России и других стран СНГ. Санкт-Петербург: ВИР, 1998. 344 с.
  • Бур'яни України (визначник-довідник). Ред. Вісюліна О. Д. Київ: Наукова Думка, 1970. 508 с. С. 105–106.
  • Aldén, B., S. Ryman & M. Hjertson. 2009. Våra kulturväxters namn — ursprung och användning. Formas, Stockholm (Handbook on Swedish cultivated and utility plants, their names and origin). (швед.)
  • Cabrera, A. L., ed. 1965-1970. Flora de la provincia de Buenos Aires. (ісп.)
  • Chinese Academy of Sciences. 1959-. Flora reipublicae popularis sinicae. (ісп.)
  • Davis, P. H., ed. 1965-1988. Flora of Turkey and the east Aegean islands. (англ.)
  • Erhardt, W. et al. 2008. Der große Zander: Enzyklopädie der Pflanzennamen. (нім.)
  • Euro+Med Editorial Committee. Euro+Med Plantbase: the information resource for Euro-Mediterranean plant diversity (on-line resource). (англ.)
  • FNA Editorial Committee. 1993-. Flora of North America. (англ.)
  • Gleason, H. A. & A. Cronquist. 1963. Manual of vascular plants of northeastern United States and adjacent Canada. (англ.)
  • Grubov, V. I. 2001. Key to the vascular plants of Mongolia. (англ.)
  • Holm, L. et al. 1979. A geographical atlas of world weeds. (англ.)
  • Instituto de Botánica Darwinion. 2008. Flora del Conosur. Catálogo de las plantas vasculares. (ісп.)
  • Jalas, J. & J. Suominen. 1972-. Atlas florae europaeae. (ісп.)
  • Porcher, M. H. et al. Searchable World Wide Web Multilingual Multiscript Plant Name Database (MMPND) (on-line resource). (англ.)
  • Quézel, P. & S. Santa. 1962–1963. Nouvelle flore de l'Algerie. (фр.)
  • Rechinger, K. H., ed. 1963-. Flora iranica. (англ.)
  • Stewart, R. 1972. An annotated catalogue of the vascular plants of West Pakistan and Kashmir. (англ.)
  • Tai Hyun Chung. 1965. Illustrated encyclopedia of fauna & flora of Korea, vol. 5, Tracheophyta. (англ.)
  • Täckholm, V. 1974. Students' flora of Egypt, ed. 2. (англ.)
  • Tutin, T. G. et al., eds. 1964–1980. Flora europaea. (англ.)
  • Wu Zheng-yi & P. H. Raven et al., eds. 1994-. Flora of China (English edition). (англ.)
  • Zohary, M. & N. Feinbrun-Dothan. 1966-. Flora palaestina. (англ.)
  • Zohary, M. 1950. The flora of Iraq and its phytogeographical subdivision. (англ.)

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]