Луценко Дмитро Омелянович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дмитро Омелянович Луценко
Lutsenko D O.jpg
Народився 15 жовтня 1921(1921-10-15)
Березова Рудка
Помер 16 січня 1989(1989-01-16) (67 років)
Київ
Поховання Байкове кладовище
Громадянство СРСР СРСР
Національність українець
Діяльність письменник і поет
Партія Комуністична партія Радянського Союзу
Нагороди
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1976 Заслужений діяч мистецтв України
Орден Червоної Зірки Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Дружби народів

q: Висловлювання у Вікіцитатах

Дмитро́ Омеля́нович Луце́нко (нар. 15 жовтня 1921, Березова Рудка — пом. 16 січня 1989, Київ) — український поет-пісняр, Заслужений діяч мистецтв УРСР1974 року).

Біографія[ред.ред. код]

Народився 15 жовтня 1921 року в селі Березова Рудка (тепер Полтавська область). З дитинства знав багато пісень, які чув від батька та гостей, котрі відвідували родинну хату. Одразу після голодомору 1932–1933 років в УСРР підлітком виїхав на Донбас, працював на шахтах, навчався в гірничопромисловому технікумі.

Від 1938 року — студент Київського гідромеліоративного інституту. В 1940 році призваний до Червоної армії, служив прикордонником на заставі Бури (на кордоні з Афганістаном). Після початку окупації вермахтом західних регіонів СРСР — автоматник розвідувальної роти. Був тяжко поранений і контужений, став інвалідом 2-ї групи. Деякий час служив у дивізійній газеті «За победу».

У повоєнні роки працював у редакціях газет «Сільські вісті», «Молодь України», був кореспондентом Всесоюзного радіо по Україні. У «Сільських вістях» познайомився зі своєю майбутньою дружиною, присвятив їй багато ліричних віршів. Першу свою збірку поезій «Дарую людям пісню» опублікував в 1962 році. Наступного року став членом Спілки письменників України. Через смерть доньки тяжко захворів.

По одужанні почав співпрацювати з композиторами Л. Ревуцьким, О. Білашем, В.Верменичем, П. Майбородою, А. Пашкевичем, І. Шамо. Разом з ними створив багато популярних пісень — усього понад 300 («Києве мій», «Фронтовики», «Сивина», «Мамина вишня», «Не шуми, калинонько», «Осіннє золото», «Україно, любов моя» та інші). На його слова писали музику кілька десятків композиторів, його пісні співали Д. Гнатюк, А. Мокренко, Д. Петриненко, Н. Матвієнко, Б. Сташків, хорова капела «Думка», Державний український народний хор імені Г. Верьовки.

Могила Дмитра Луценка

Проживав у Києві на вулиці Михайла Омеляновича-Павленка, 19а. Похований на Байковому некрополі Києва поряд з могилою доньки (ділянка 1-2-5).

Твори, праці[ред.ред. код]

  • Незакінчена соната. Київ, 1966;
  • Як тебе не любити. Київ, 1969;
  • Добрість. Київ, 1971;
  • Пахучий хліб. Київ, 1974;
  • За Березовою Рудкою. Київ, 1976;
  • Коли ти зі мною. Київ, 1978;
  • Березовий дзвін. Київ, 1980;
  • Вибране. Київ, 1981;
  • Дороги спадщини. Київ, 1984;
  • Усе любов'ю зміряне до дна. Київ, 1994;
  • А я люблю, люблю… Київ, 1995.
  • Пісня про хліб

Його твори перекладені білоруською, казахською, таджицькою, молдавською, англійською, німецькою, французькою та іншими мовами. У 1978 році побачила світ книга російських перекладів його віршів «Хлеб и песня».

Відзнаки[ред.ред. код]

Заслужений діяч мистецтв УРСР1974 року). Лауреат Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1976).

Нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни 1-го ступеня, Дружби народів, медалями.

Пам'ять[ред.ред. код]

Меморіальна дошка Д. О. Луценку у с. Березова Рудка
пам'ятна монета

Починаючи з 1990 року, у рідному селі поета Березовій Рудці, де він уже в зрілому віці подовгу жив і писав, у Березоворудському парку проводяться пісенно-мистецькі свята «Осіннє золото», на них виконуються пісні на його слова. У сільському краєзнавчому музеї відкрито кімнату-музей поета. В пам'ять про земляка встановлено меморіальну дошку.

1998 року його іменем офіційно названо середню школу № 197 у Києві, де митець не раз виступав і де тривалий час працювали його дружина Тамара Іванівна та син Сергій. 19 травня того ж року в школі відкрито музей-світлицю поета.

2001 року започаткована премія імені Дмитра Луценка, вона вручається найкращим поетам-піснярам, співакам, композиторам.

8 вересня 2006 року Національний банк України випустив у обіг 2-х та 5-гривневі ювілейні монети із зображенням портрета Дмитра Луценка, присвячені 85-річчю з дня народження поета[1]. На монетах також викарбувані його слова «Як тебе не любити, Києве мій!»[2].

Згідно з рішенням Київської міської ради № 984/4422 від 8 липня 2010 року вулиця Крейсера «Аврори» в Голосіївському районі Києва перейменована на вулицю Дмитра Луценка[3].

Також, у Полтаві існує провулок Дмитра Луценка.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Віктор Жадько. Некрополь на Байковій горі. — К., 2008. — С. 266.
  • Віктор Жадько. У пам'яті Києва: столичний некрополь письменників. — К., 2007. — С. 73, 112, 299.
  • Митці України. — К.: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992.

Посилання[ред.ред. код]