Луценко Юрій Віталійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Юрій Віталійович Луценко
Юрій Віталійович Луценко
Юрій Луценко у ВРУ, 12 травня 2016

Нині на посаді
На посаді з 12 травня 2016
Президент   Петро Порошенко
Прем'єр-міністр   Володимир Гройсман
Попередник Юрій Севрук

Перший заступник міністра внутрішніх справ і виконувач обов'язків міністра
Час на посаді:
28 січня 2010 — 29 січня 2010
Президент Віктор Ющенко
Прем'єр-міністр   Юлія Тимошенко
Попередник Юрій Луценко
Наступник Михайло Клюєв

Час на посаді:
18 грудня 2007 — 28 січня 2010
Президент Віктор Ющенко
Прем'єр-міністр   Юлія Тимошенко
Попередник Василь Цушко
Наступник Юрій Луценко (в. о.)

Час на посаді:
4 лютого 2005 — 1 грудня 2006
Президент Віктор Ющенко
Прем'єр-міністр   Юлія Тимошенко
Юрій Єхануров
Віктор Янукович
Попередник Микола Білоконь
Наступник Василь Цушко

Народився 14 грудня 1964(1964-12-14) (51 рік)
Ровно, тепер Рівне, Українська РСР
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Політична партія Соціалістична партія України (19912006)
Народна Самооборона (20062013)
Блок Петра Порошенка2014 року)
Дружина Ірина
Діти Олександр (нар. 1989) і Віталій (нар. 1999)
Професія інженер
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Україна Народний депутат України
IV скликання
Соціалістична партія України 14 травня 2002 3 березня 2005
VI скликання
безпартійний (НУНС) 23 листопада 2007 19 грудня 2007
VIII скликання
Блок Петра Порошенка 27 листопада 2014

Ю́рій Віта́лійович Луце́нко (нар. 14 грудня 1964, Ровно (тепер Рівне), Українська РСР) — український політик і державний діяч. Народний депутат України IV, VI та VIII скликань. Лідер партії «Народна самооборона»1999 по березень 2012 року). З 2013 року голова ініціативи «Третя Українська Республіка». Радник Президента України[1]. Генеральний прокурор України з 12 травня 2016 року. Член РНБО.

Життєпис[ред.ред. код]

Батько — Луценко Віталій Іванович (19371999), перший секретар Рівненського обкому КПРС, потім народний депутат України від Комуністичної партії України, секретар ЦК КПУ, заступник голови асоціації «Рівнеагробуд». Мати — Жук Віра Михайлівна (1936 — 2000), ветеринарний лікар.

Навчався в Рівненській міській гімназії № 7[Джерело?], яку закінчив із золотою медаллю.

Головний редактор тижневика «Грані плюс» (до лютого 2005).

Член Ради національної безпеки і оборони України (лютий 2005 — грудень 2006).

Член Антикризового центру (з червня 2005).

Луценко у 2007 році
Протест українців Австралії. Напис на плакаті: «Луценку — волю!»
  • 19 грудня 2007 — міністр внутрішніх справ України в уряді Юлії Тимошенко. Під час перебування на посаді був неодноразово критикований опозицією, питання про його відставку піднімали в парламенті. Через конфлікт Президента Віктора Ющенка з членами депутатської групи «Народна самооборона» Юрій Луценко взяв бік Юлії Тимошенко і чув жорстку критику з боку Президента.
  • 27 серпня 2014 року очолив президентську партію «Солідарність»[3], яка на партійному з'їзді була перейменована у «Блок Петра Порошенка». Очолив партійний список на дострокових виборах до Верховної Ради України[4].
  • 26 жовтня 2014 року обраний народним депутатом Верховної Ради України VIII скликання.
  • 27 листопада 2014 року — Голова парламентської фракції партії «Блок Петра Порошенка»[5]. Координатор парламентської коаліції «За Європейську Україну».
  • 3 липня 2015 року стало відомо, що Луценко написав заяву про відставку з посади голови «Блоку Петра Порошенка» у Верховній Раді. Це відбулося після низки скандалів між членами коаліції та голосування за популістський закон «Про реструктуризацію валютних кредитів[6].» 13 липня стало остаточно відомо, що Луценко все ж таки залишиться на посаді голови БПП[7].

Політичне переслідування[ред.ред. код]

28 січня 2010 року Верховна Рада України (з 3-ї спроби, в проміжку між двома турами президентських виборів) звільнила Юрія Луценка з посади міністра внутрішніх справ («за» проголосував 231 нардеп з 226 необхідних). Того ж дня уряд призначив Луценка першим заступником міністра внутрішніх справ і виконувачем обов'язків міністра.[8] Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва, дію розпорядження Кабінету Міністрів України було зупинено до завершення судового провадження.[9]

26 грудня 2010 — співробітники спецпідрозділу Служби безпеки України «Альфа» затримали Юрія Луценка, коли він вийшов вигуляти собаку породи філа бразилейро. Прогулювався з ним алеєю вздовж свого будинку на вул. Старонаводницькій, що на Печерську[10]. Юрія Віталійовича доставили до слідчого ізолятора СБУ в Аскольдовому провулку в Києві.

27 лютого 2012 року засуджений до чотирьох років позбавлення волі з конфіскацією майна, з позбавленням права обіймати посади, які пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків на строк до трьох років; крім того, Юрія Луценка позбавлено 1-го рангу державного службовця.[11][12] Судді київського Печерського райсуду визнали його винним у перевищенні службових повноважень, нецільовому використанні державних грошей, виділенні квартири своєму водієві та зарахуванні йому цивільного стажу як міліцейського. Присудили сплатити державі 643 тис. грн. збитків. Для цього конфіскували майно екс-урядовця. Описали машину та київську квартиру[10].

У травні 2012 президент Європарламенту Мартін Шульц і прем'єр-міністр України Микола Азаров домовилися про створення спеціальної Моніторингової місії Європарламенту під керівництвом Пета Кокса і Олександра Квасневського зі спостереження за розглядом справ екс-прем'єр-міністра України Юлії Тимошенко і колишнього міністра МВС Юрія Луценка. Місія діє з червня 2012. У квітні 2013 Європарламент продовжив роботу місії до вересня 2013, а в жовтні 2013 — до середини листопада 2013.[13]

3 липня 2012 — Європейський суд з прав людини визнав незаконним арешт Луценка, а також визнав його політично вмотивованим[14].

2 жовтня 2012 року в газеті «Коммерсантъ Украина» було опубліковано інтерв'ю голови моніторингового комітету ПАРЄ Андреса Еркеля, в якому він висловив припущення, що Юрій Луценко є політичним в'язнем[15].

7 квітня 2013 року на підставі Указу Президента «Про помилування» № 197/2013 звільнений від подальшого відбування основного покарання.

20 березня 2014 року Печерський суд міста Києва відмінив всі судові рішення щодо Юрія Луценка, визнавши його політичним в'язнем.[16] Це рішення було прийняте судом в зв'зку з вступом в дію Закону України № 839-VII «Про реабілітацію осіб на виконання рішень Європейського суду з прав людини», що був прийнятий Верховною Радою України 28 лютого 2014 року.

Перебування в Менській колонії[ред.ред. код]

Юрій Луценко у Менській виправній колонії № 91 читав, писав, дивився телевізор, зберігав почуття гумору та навчався клеїти конверти. Також йому рекомендували пройти медобстеження поза межами колонії[17][18].

Громадська діяльність[ред.ред. код]

Третя українська республіка[ред.ред. код]

У 2013 році Юрій Луценко ініціював створення громадського руху «Третя українська республіка». Він заявив, що до кінця 2013 року проект коштуватиме близько 100 тис. доларів, на який скинулась організаційна група, і заперечив причетність до його фінансування будь-яких політичних спонсорів[19].

1 липня 2014 «Третя українська республіка» стала політичною партією[20].

На посаді Генерального прокурора[ред.ред. код]

Призначення[ред.ред. код]

Ще до голосування Верховна Рада України підтримала зміни до законодавста, які дозволяють займати посаду генпрокурора людині без юридичної освіти і унормовують реформу Генпрокуратури[21]. Прийнятими змінами в Законі «Про прокуратуру» встановлюється, що на посаду генерального прокурора може бути призначений громадянин України, який, серед іншого, має вищу освіту і стаж роботи у галузі права або досвід роботи в законодавчому та/або правоохоронному органі не менше 5 років, тоді як раніше у відповідній статті говорилося про те, що ця особа повинна мати вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менше 10 років. Заради швидкого набуття чинності закону в той же день перед голосуванням був виданий спеціальний випуск газети «Голос України»[22][23]. Був по факту призначений на посаду генерального прокурора України 12 травня 2016 р. 264 голосами «За» під час голосування депутатів в Верховній Раді[24]. Президент підписав рішення про призначення Луценка одразу після голосування[25][1]. 13 травня 2016 року Президент України Петро Порошенко представив Юрія Луценка в Генпрокуратурі України[26].

Член РНБО з 16 травня 2016 р.[27]

Обіцянки та плани перед призначенням[ред.ред. код]

Під час розгляду в парламенті питання про призначення генпрокурором, відповідаючи на питання про люстраційний список прокурорів, які працювали на керівних посадах при режимі Януковича, Луценко зазначив, що «закон про люстрацію — один з найбільш ефективних інструментів зміни чиновництва, тому близько 400 працівників прокуратури, які все ще не люстровані, будуть люстровані».[28]

16 червня Юрій Луценко підписав подання до Верховної Ради про затримання і арешт олігарха і лідера фракції «Воля народу» О. Онищенка [29]. 27 липня підписав Онищенку підозру у тому, що він є одним з організаторів корупційної схеми із перепродажу газу, видобутого в рамках спільної діяльності з держпідприємством Укргазвидобування [30].

30 липня 2016 року Ю. Луценко заявив про друге затримання екс-регіонала О. Єфремова за підозрою у посяганні на територіальну цілісність і суверенітет України та вимагав для нього арешту [31].

Станом на кінець липня 2016 року Ю. Луценку як генеральному прокурору довіряло 23% українців [32].

18 серпня Ю. Луценко заявив про затримання керівника Держагентства з питань залучення інвестицій часів Януковича Владислава Каськіва у Панамі. Він підозрюється у виведенні з України понад 250 млн гривень[33].

Інциденти[ред.ред. код]

В аеропорту Франкфурта-на-Майні[ред.ред. код]

4 травня 2009 року Юрій Луценко разом з 19-річним сином Олександром був затриманий поліцією в аеропорту Франкфурта-на-Майні, за версією німецького таблоїду «Bild», у стані алкогольного сп'яніння. Подія отримала широкий резонанс в українському суспільстві. Обставини цього інциденту залишаються дискусійними. Юрій Луценко повідомив, що це «побутовий конфлікт», щодо його сина, який за рахунок батька летів до Кореї на медичне обстеження, в аеропорту неправомірно було застосовано силу — його схопили за недавно прооперовану шию. Він як батько втрутився. Їх затримали. На його вимогу до аеропорту прибув Консул України та керівництво поліції, яке після бесіди висловило офіційне вибачення за конфлікт. Тим не менше, 12 травня Юрій Віталійович подав заяву про відставку, висловивши своє несприйняття його політичного переслідування, що базується на публікаціях жовтої преси.[34][35]

Прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко відставку не прийняла.

Особисте життя[ред.ред. код]

Сім'я[ред.ред. код]

Дружина — Ірина Степанівна (нар. 1966), Народний депутат України від партії «Блок Петра Порошенка».

Сини — Олександр (нар. 1989) і Віталій (нар. 1999).

Побиття[ред.ред. код]

В ніч з 10 по 11 січня 2014 року Юрія Луценка жорстоко побили бійці Беркуту, коли він намагався притримати бійців і змусити бійців не бити учасників протесту.

Нагороди[ред.ред. код]

  • Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (14 грудня 2006) — за вагомий особистий внесок у відстоювання ідеалів демократії, захист конституційних прав і свобод громадян, активну участь у державному будівництві[36]
  • Під час перебування на посаді міністра внутрішніх справ України був удостоєний 35 відомчих нагород[37]

Цікаві факти[ред.ред. код]

Марина Порошенко разом з Юрієм Луценком хрестили доньку Юрія Стеця Єву.[38][39]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Указ Президента України № 445/2014 «Про призначення Ю. Луценка Радником Президента України»
  2. Деловая столица
  3. http://solydarnist.org/?p=713
  4. http://solydarnist.org/?p=3792
  5. http://solydarnist.org/?p=4943
  6. Луценко більше не хоче очолювати фракцію БПП. Написав заяву
  7. Луценко залишається головою фракції БПП
  8. Напіввідставка Луценка — початок «коаліції чесних виборів»? // УНІАН
  9. Регіонали знову звільнили Луценка // Медіастар
  10. а б У Луценка описали квартиру і «мерседес»
  11. Юрія Луценка «посадили» на чотири роки (рос.)
  12. Юрія Луценка посадили на 4 роки (укр.)
  13. Європарламент ще на місяць продовжив роботу місії Кокса-Квасневського. УНІАН. 16 жовтня 2013. 
  14. http://www.unian.ua/news/512626-evropeyskiy-sud-z-prav-lyudini-zadovolniv-pozov-lutsenka.html
  15. Андрес Эркель: те, кто сравнивает Украину с Белоруссией, просто не знают, что там происходит. «Коммерсантъ Украина». 02.10.2012. (рос.) (Перевірено 06.10.2012)
  16. Суд отменил все приговоры Луценко // LB.ua : сайт. — 20.03.2014. (рос.)
  17. Журналістам показали камеру Луценка (ВІДЕО). Дзеркало тижня. 03.10.2012.
  18. Стаття «Луценко заявляє, що у колонії його свідомо доводять до інвалідності» на сайті Українська правда
  19. Луценко розповів, звідки в нього гроші на рух. Українська правда. 12.07.2013.
  20. «ТРЕТЯ УКРАЇНСЬКА РЕСПУБЛІКА» ЛУЦЕНКА СТАЛА ПАРТІЄЮ / ТВі, 01 липня 2014, 12:16
  21. Рада відкрила Луценку дорогу в генпрокурори. ukranews.com. Українські новини. 2016-05-12. 
  22. Ради закона под Луценко-генпрокурора напечатали спецвыпуск "Голоса Украины" (ru). UNIAN. 12.05.2016. Процитовано 12.05.2016. 
  23. ​"Під Луценка" терміново вийшов спецвипуск "Голосу України" (фото). ukranews.com. Українські новини. 2016-05-12. 
  24. Луценко став генпрокурором. ukranews.com. Українські новини. 2016-05-12. 
  25. Луценко став новим генпрокурором України. UNIAN. 12.05.2016. Процитовано 12.05.2016. 
  26. ​Порошенко представив Луценка в Генпрокуратурі (фото). ukranews.com. Українські новини. 2016-05-13. 
  27. Указ Президента України від 16 травня 2016 року № 212/2016 «Про зміни у складі Ради національної безпеки і оборони України»
  28. Луценко обіцяє люстрацію близько 400 працівників прокуратури. UNIAN. 12.05.2016. Процитовано 12.05.2016. 
  29. Луценко підписав подання про арешт Онищенка
  30. Газова справа: Луценко підписав підозру Онищенку
  31. Луценко: Статті, за якими затримано Єфремова, передбачають виключно арешт
  32. Нусс: кадровый эксперимент Порошенко удался - Луценко имеет почти 23% поддержки
  33. Луценко розповів про затримання Каськіва і підозру Лавриновичу
  34. Луценко побився у Франкфурті з поліцейськими // Deutsche Welle
  35. Луценко-ґейт, або як міністр спізнився на літак // BBC Ukrainian
  36. Указ Президента України № 1073/2006 від 14 грудня 2006 року «Про нагородження Ю.Луценка орденом князя Ярослава Мудрого»
  37. За час роботи главою МВС Луценко отримав 35 нагород // Олег Шанковський, Українська правда, 13 травня 2106 р.
  38. Юрий Луценко призывает избрать Президентом своего кума
  39. Луценко, Порошенко і Стець породичалися. ФОТО. ВІДЕО

Джерела[ред.ред. код]

Попередник: 6-й Міністр внутрішніх справ України
4 лютого 20051 грудня 2006
Наступник:

Білоконь Микола Васильович
Цушко Василь Петрович
Попередник: 8-й Міністр внутрішніх справ України
18 грудня 200728 січня 2010
Наступник:

Цушко Василь Петрович
Могильов Анатолій Володимирович
Попередник: Перший заступник — в.о. Міністра внутрішніх справ України
28 січня 201029 січня 2010
Наступник:

Луценко Юрій Віталійович
Клюєв Михайло Михайлович