Луцкевич Антон Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Антон Іванович Луцкевич
біл. Антон Іванавіч Луцкевіч
Anton Luckievič, kartka.jpg
Прапор
Народний секретар БНР
9 жовтня 1918 — 1920
 
Партія: Білоруська соціалістична громада, Q13028752? і Білоруська соціал-демократична партія[d]
Освіта: Мінська чоловіча гімназія[d], Санкт-Петербурзький державний університет і Тартуський університет
Народження: 17 (29) січня 1874(1874-01-29)
Шяуляй, Ковенська губернія
Смерть: 23 квітня 1942(1942-04-23) (68 років)
Аткарськ, Саратовська область, Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка, СРСР
Релігія: католицтво, Кальвіністська церква і атеїзм

Медіафайли у Вікісховищі?

Анто́н Іва́нович Луцке́вич (біл. Антон Іванавіч Луцкевіч; (17 (29) січня 1874(18740129), Шяуляй, Ковенська губернія) — 23 квітня 1942) — білоруський політик, громадський діяч, історик, публіцист і літературознавець, один із діячів білоруського національного руху 1918 році, брат Івана Луцькевича.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 29 січня 1884 року в місті Шауляй. Після закінчення гімназії в Мінські навчався на фізико-математичному факультеті Петербурзького і юридичному факультеті Дерптського (нині Тартуського) університетів. Був одним із засновників Білоруської соціалістичної громади, Білоруської соціал-демократичної партії і Товариства білоруської школи, брав участь в організації випуску перших білоруських періодичних видань «Наша доля», «Наша нива» та «Гоман», був одним з ініціаторів проголошення незалежності Білоруської Народної Республіки. У 1918 на Білоруській конференції обраний головою Віленського Білоруської Ради. З 18.3.1918 кооптований до Ради Білоруської Народної Республіки. Ініціатор проголошення незалежності Білорусі. У 1918 (9.10.1918) (по 1920) голова ради міністрів (народний секретар), з 11.10.1918 до лютого 1920 також і міністр закордонних справ Білоруської Народної Республіки. Здійснив ряд офіційних візитів, в тому числі в Берлін, Прагу, Київ, Москву. З початку червня 1919 року виїхав до Парижа для участі в мирній конференції. 28.2.1920 оголосив в Раді республіки про складання всіх повноважень. Послідовно відстоював в Польщі права білоруського народу на самовизначення. В 1921—1939 директор Білоруського музею у Вільно. Викладав також в Білоруській гімназії. З 1921 голова Білоруського наукового товариства. У жовтні 1927 заарештований польською владою за мову «на користь» СРСР, визнаний судом невинним. У 1928 відійшов від активної участі в політичному житті. У 1929 знову заарештований і знову визнаний невинним. У 1930 став одним із засновників «Центросоюзу». Публіцист, різко критикував політику І. В. Сталіна. Критикувався Комуністичною партією Західної Білорусі як ренегат. У 1931 став одним із засновників Білоруської гімназії у Вільно. 30 вересня 1939 року заарештований в Вільно співробітниками НКВС, переправлений до Мінська і засуджений до 8 років позбавлення волі. Точний час і місце смерті невідомі. За однією версією, помер в ув'язненні в 1946 році. За іншою, був розстріляний в серпні 1941 року під час евакуації ув'язнених при наступі фашистів. За третьою версією, помер 23 березня 1942 року на пересильному пункті Аткарськ Саратовської області (за іншою версією, в Казахстані). Реабілітований в 1989році.

Посилання[ред. | ред. код]