Луцька брама (Олика)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Луцька брама
Олика10.jpg

Країна

Україна Україна

Розташування Олика
Тип будівлі в'їздна брама
Засновано 1630
Будівництво 30-ті роки 17 століття
Стан добрий

Лу́цька бра́мапам'ятка оборонної архітектури в селищі Олика Ківерцівського району Волинської області (фактично — у давньому передмісті Олики — Залісочому; тепер село Залісоче Дідичівської сільської ради). Ланка міських укріплень, до складу яких входили земляні вали і двоє[1] [2] (за іншими даними, троє чи навіть четверо[3]) воріт у них. Збереглися лише Луцькі ворота (на Луцькій дорозі)[2].

Луцька брама, споруджена у 1630-тих роках, є пам'яткою архітектури національного значення, охоронний номер №1026[4].

Історія[ред. | ред. код]

В структурі олицьких фортифікацій знаходилися три міські брами – Метеленська, Заворотська (Дубенська), Залісоцька. Всі вони відтворені на фіксаційному плані кінця 18 століття, а тому не відповідає дійсності згадка окремими авторами ([2] [5] [6]) лише двох міських брам. Навпаки, за функціональною логікою не можна повністю виключати існування в північній зоні «старого міста» ще однієї, четвертої брами, гіпотетично позначеної на реконструктивній схемі М.Бриковською, хоча про те не маємо жодних документованих свідчень. Хронологія будівництва цих трьох брам, ясна річ, збігалася з часом створення відповідних ліній оборони[3].

До кінця 18 — початку 19 століття міські укріплення знаходилися в більш-менш задовільному стані. Такими близько 1840 року описує їх І.Крашевський, а у 1904 році їхні залишки бачив В.Антонович. Пізніше, у 1920 році М.Орлович міг ще спостерігати двоє міських воріт[7]. Активні дефортифікації міста в 19 столітті призвели до того, що вже на початку наступного століття залишилася лише одна з брам — Залісоцька, відома сьогодні також як «Луцькі»[3], або «Фортечні ворота», які існують й донині на в'їзді в місто з боку Цумані[7].

Луцька брама була споруджена у 1630-тих роках[4], хоча існують і інші версії щодо дати будівництва. Зважаючи на явно не мілітарне архітектурне опорядження брами з бароковим присмаком, зокрема на наявність двох ніш для скульптури на північному фасаді, виникає серйозний сумнів щодо синхронності її будівництва разом з бастіонними укріпленнями Залісочого. Схоже на те, що вона з’явилася в середині 18 століття з суто репрезентативних міркувань під час останньої перебудови замку архітектором Кнакфусом. Можливо, замість якоїсь іншої, старішої споруди[3].

Вали і бастіони, які колись притулялися до фортечної вежі, у 19 столітті були остаточно зриті. Сьогодні на околицях міста можна побачити залишки лише одного фрагменту валу[7].

Архітектура[ред. | ред. код]

Цегляна, двоярусна споруда, прямокутна в плані, з арочним проїздом. Другий ярус — частково збережений ренесансний аттик, ритм глухої аркади якого побудований на чергуванні напівциркульних і кілевідних арок. Площини ніш декоровані орнаментом, утвореним кольоровими тичками цегляної кладки. Для пам'ятки характерні бійниці у формі переверненої замкової щілини[2].

Це чотирикутна в плані цегляна двоярусна оборонна вежа з арочним проїздом по осі східзахід. Потерна проїзду перекрита напівциркульним склепінням. Брустверні стінки другого ярусу на сході і заході трактовані у вигляді аттиків з бійницями для рушниць і гармат. На першому ярусі колись розміщувалися механізми для звідного мосту, отвори від ланцюгів можна побачити у верхній частині східної стіни. Східний і західний фасади декоровані ромбовидним орнаментом, викладеним тичками перепаленої цегли. Крім того, архітектурна декорація на першому і другому ярусах складається з арочних і кілеподібних ніш та ренесансного розподільного карнизу з розвиненою фризовою частиною, прикрашеною деталями у вигляді тригліфів та іоніків. На другому ярусі східного фасаду ще й сьогодні можна побачити залишки геральдичного орла — герба роду Радзивілів, виконаного з алебастру. В цілому споруда оборонної вежі не була тинькованою, тиньком оздоблювалися лише заглиблення ніш, герб і розподільний карниз. Таким чином, в архітектурі «Фортечних воріт» дивним чином сплелися ренесансні і готичні традиції[7].

Малюнок[ред. | ред. код]

Невідомий художник. Олика. Луцька брама. 1936 р. Папір, туш, «сухий пензлик»; 17,3 х 24,9 см. Фонди Волинського краєзнавчого музею. Інв. № Г-219.

На передньому плані зображено муровану двоярусну прямокутну споруду з арочним проїздом і фігурними бійницями. Справа віддалік фрагмент церкви за дерев’яним парканом.

Зліва внизу напис «Ołyka», справа монограма художника і дата «KN-36»[8].

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Справочник "Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР" (том 2 ст.79) (рос.)
  2. а б в г Справочник "Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР" (том 2 ст.80) (рос.)
  3. а б в г Петро Ричков «Еволюція оборонної архітектури Олики: спроба періодизації» // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Олика і Радзивіли в історії Волині та України: Матеріали XVIII Всеукраїнської науково-практичної історико-краєзнавчої конференції: Наук. зб.:—Луцьк, 2006.
  4. а б Офіційний сайт Управління культури і туризму Волинської облдержадміністрації. Пам’ятки містобудування і архітектури Волинської області. Архів оригіналу за 25 червень 2013. Процитовано 9 грудень 2011. 
  5. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — T. 7. — Warszawa, 1886. — S. 528. (пол.)
  6. Фотинский О.А. Экскурсия О.А. Фотинского по Волынской губернии для описания памятников старины // Киевская старина. — 1900. — №12. — ст. 201. (рос.)
  7. а б в г Євген Осадчий «Олика — крізь століття» // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Олика і Радзивіли в історії Волині та України: Матеріали XVIII Всеукраїнської науково-практичної історико-краєзнавчої конференції: Наук. зб.:—Луцьк, 2006.
  8. Ілона Несторук «Замок Радзивілів в Олиці в графіці кін. XIX – поч. ХХ ст. Каталог з фондів Волинського краєзнавчого музею» // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Олика і Радзивілли в історії Волині та України. Матеріали XVIII Волинської науково-практичної історико-краєзнавчої конференції: Наук. зб.—Луцьк, 2006.—305 с., іл.

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Інтернет-джерела[ред. | ред. код]