Луцій Доміцій Агенобарб (консул 94 року до н. е.)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Луцій Доміцій Агенобарб
Народився 2 століття до н. е.
Помер 82 до н. е.
Рим, Стародавній Рим
Громадянство
(підданство)
Стародавній Рим
Діяльність політик, військовослужбовець
Посада претор, давньоримський сенатор[d][1] і консул[1][2]
Батько Гней Доміцій Агенобарб
Брати, сестри  • Гней Доміцій Агенобарб[2]

Луцій Доміцій Агенобарб (137—82 роки до н. е.) — політичний, державний та військовий діяч Римської республіки.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походив з роду нобілів Доміціїв. Син Гнея Доміція Агенобарба, консула 122 року до н. е.

У 100 році до н. е. Луцій Доміцій брав участь у придушенні повстання Луція Апулея Сатурніна. У 97 році до н. е. став претором й як провінцію отримав Сицилію. Під час своєї каденції відповідно до декрету, який забороняв рабам носити зброю, Доміцій розіп'яв раба, який вбив рогатиною величезного вепра. Цей випадок став класичним прикладом зайвої суворості.

У 94 році до н. е. його обрано консулом разом з Гаєм Целієм Кальдом. На цій посаді не виявив себе нічим суттєвим. Під час громадянської війни між оптиматами та популярами, Доміцій підтримав лідера оптиматів Луція Корнелія Суллу. У 82 році до н. е. Агенобарба було вбито в курії претором Луцієм Юнієм Брутом Дамасіпом за наказом Гая Марія Молодшого.

Родина[ред. | ред. код]

Дружина — Порція Катона, донька Марка Порція Катона Салоніана, претора

Діти:

Джерела[ред. | ред. код]

  • Gell. XV 13, 6; XVII 2, 7. (англ.)
  • Velleius Paterculus 2, 26, 2. (англ.)
  • Smith, William (1867), «Ahenobarbus (5), Lucius Domitius», // Smith, William, Dictionary of Greek and Roman Biography and Mythology, 1, Boston: Little, Brown and Company, pp. 85. (англ.)
  1. а б Thomas Robert Shannon Broughton The Magistrates of the Roman RepublicSociety for Classical Studies, 1951. — ISBN 0-89130-812-1, 0-89130-811-3
  2. а б Любкер Ф. Domitii // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — Санкт-Петербург: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 427–429.