Луцій Тарквіній Пріск

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук


Луцій Тарквіній Пріск
лат. Lucius Tarquinius Priscus'
Tarquinius-Priscus.jpg
Луций Тарквиний Приск
5-й Цар
Початок правління: 616 до н. е.
Кінець правління: 579 до н. е.
Попередник: Анк Марцій
Наступник: Сервій Туллій
Дата народження:  ?
Місце народження: Тарквінії
Країна:
Vexilloid of the Roman Empire.svg

стародавнього Риму
Дата смерті: −579
Місце смерті: Рим
Дружина: Танаквіль
Діти: сини: Луцій, Арун
Династія: Тарквінії
Батько: Демарат

Лу́цій Таркві́ній Прі́ск (лат. Lucius Tarquinius Priscus, справжнє імя Лукумон, також відомий як Тарквіній I або Тарквіній Древній; *? — †579 до н. е.) — п'ятий цар стародавнього Риму (616 — 579 до н. е.).

Походження[ред.ред. код]

Існує декілька версій походження роду Тарквініїв. Загальновизнаною є версія, що Тарквіній за походженням був етруском, і переїхав до Риму з етруського міста Тарквіній за правління Анка Марція, спочатку мав імя Лукумон. Його мати була знатною етрурянкою, а батько був вихідцем з грецького міста Коринфа. Сам Тарквіній був одружений на Танаквіль – представниці заможного етруського роду, яка підштовхнула його до переїзду у Рим[1][2].

Деякі вчені, наприклад А. Енман, вважають, що Рід Тарквініїв насправді нічого спільного не мав ні з Грецією, ні з Етрурією. Етруське походження Тарквінія головним чином пояснюють схожістю імені царя з етруським містом Tarquinii. На думку вченого, це був просто один з патриціанських родів Риму. Латинське походження царів Тарквиніїв крім того випливає з когномена Priscus, бо Casci або Prisci називався етнічний елемент, який разом латинами (PrisciLatini, тобто PriscietLatini), складав сукупність латинського племені[3]. Цей когномен присвоїли царю набагато пізніше його правління, щоб розрізняти його від іншого царя з таким самим ім’ям.

Також Нібур та Моммзен поділяють погляд Енмана, і заперечують етруське походження Тарквінія, навіть висловлюють сумніви щодо історичності його особистості[4][5]. На відміну від них, французький етрусколог Домінік Брікель зазначав, що «традиційну» історію усіх трьох царств - Тарквінія Древнього, Сервія Тулія і Тарквінія Гордого - слід розглядати як реальні факти[6].

Та все ж, доказом історичності цього діяча слугували розкопки в місті Цера, де була знайдена гробниця Тарквініїв. Там були знайдені численні глиняні глечики та інші посудини, розписані чорними малюнками, та інші артефакти, які свідчать про високий рівень розвитку мистецтва за правління Тарквініїв[7].

Прихід до влади[ред.ред. код]

Згідно праці Тіта Лівія, по дорозі у Рим, орел підлетів до Тарквінія та своїми кігтями зняв шапку з його голови, після чого підлетів вгору і поклав її знову на голову майбутнього царя, ніби увінчавши його волею богів. Танаквіль побачила у цьому знамення, що в Римі на нього чекають слава та почесті.

Приїхавши в Рим, Тарквіній зайняв активну громадську позицію, брав участь у воєнному житті міста. Після смерті Анка Марція, Тарквіній виступив на зборах з настільки переконливою промовою, що римський народ одностайно запропонував передати йому царські повноваження[1].

Правління[ред.ред. код]

За Тітом Лівієм, Тарквіній Древній правив у Римі 38 років.

  • Провівши кілька переможних воєн з сабіняни і латинянами, Тарквіній Древній приєднав їх області до Риму[2].
  • За наказом Тарквінія почалася добудова кам'яних стін там, де були лише земляні укріплення; Збудовано храм Юпітера Капітолійського;[8]
  • За його правління велися роботи по осушенню болотистих місць на рівнинах, що лежать між пагорбами. Були проведені спеціальні канали, для спуску воду в Тибр – Велика Колака[2].
  • Побудований великий цирк для кінських перегонів і кулачних боїв, що проводилися щорічно (Великі або Римські ігри)[2][9].
  • Збільшив сенат за рахунок нових членів зі збіднілих родів (наприклад, Октавіїв), та центуріальну коміцію до 1800 чоловік.

Військова діяльність[ред.ред. код]

Згідно даним Діонісія Галікарнаського, Тарквіній Древній підкорив 12 міст Етрутрії[10]. Під час свого царювання вів успішні війни з латинами та сабінянами. Нападом були взяті такі міста як Апіоли, Фірулея, Камерія і Номентум. Ті латинські міста, які здавалися без бою, повинні були стати римськими союзниками без зменшення своїх колишніх прав.

Інша діяльність[ред.ред. код]

За правління Тарквінія до Риму були вивезені цінні етруські книги. Тарквіній Пріск переклав «Етруський трактат про знамення», яким надихнувся Вергілій, на латину, та, можливо, був автором книги «Про відомих людей»[11].

Смерть[ред.ред. код]

Під час свого правління, він взяв під опіку маленького Сервія Тулія, свого улюбленця та наступника в майбутньому. Це викликало невдоволення синів Анка Марція, які й без того вороже ставилися до Тарквінія, тому що він нібито позбавив влади їхнього батька. Вони вважали себе законними спадкоємцями римського трону, і не хотіли, щоб безрідний Сервій Тулій зайняв їх місце, тому запланували вбивство Тарквінія. Для здійснення вбивства були обрані два найвідчайдушніших пастуха. Взявши з собою звичайні знаряддя праці, вони підняли показну бійку поряд з царським будинком, супроводжуючи її шумом і криками. Обидва вони кликали царя, вимагаючи, щоб той вирішив їх суперечку. Після того, як ліктор зупинив їх і наказав, щоб пастухи пояснили царю по черзі, в чому суть справи, один з них своєю розповіддю відволікав царя, а другий вдарив Тарквінія сокирою та вбив[12]. Але змовники фактично нічого цим не досягли, адже царем Риму в подальшому все одно став Сервій Тулій.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Тит Лівій, Історія від заснування міста 1.42
  2. а б в г А.А.Нейхардт. Легенды и сказания древнего Рима, Изд: "Правда", М., 1987 OCR: Michael Seregin – «Тарквиний Древний»
  3. А. Енман, «Легенди про римських царів, їх походження та розвиток»
  4. Бертольд Георг Нібур, «Римська історія» (Römische Geschichte, 3 Bde., Berlin 1811—1832
  5. Теодор Моммзен-«Римская история» («RömischeGeschichte») - Теодор Моммзен. История Рима. — СПб.; «НАУКА», «ЮВЕНТА», 1997. Ст.108
  6. Dominique Briquel, François Hinard (dir.), Giovanni Brizzi et Jean-Michel Roddaz, Histoire romaine, t. I : Des origines à Auguste, Paris, Fayard,‎ 2000, 1076 p. (ISBN 9782213031941)
  7. Вебер, Георг. Всеобщая история. Том 3. Римская история до конца республики и история Александрийско-Греческого мира – «Древние этруски»
  8. Тит Лівій, Історія від заснування міста 1.45
  9. Тит Лівій, Історія від заснування міста 1.44
  10. Діонісій Галікарнаський, «Римські cтародавності» 3.62
  11. Жан Ноель Робер – «Етруски», М 2007, ст. 226-251
  12. Тит Лівій, Історія від заснування міста 1.46
  13. База даних малих космічних тіл JPL: Луцій Тарквіній Пріск (англ.). 

Література[ред.ред. код]

  • СПб. Типография Балашева и Ко, 1896. «Тарквіній Древній і Тарквіній Гордий» ст.243-248
  • Эмилио Габба – «Історія архаїчного Риму»
  • Dominique Briquel, François Hinard (dir.), Giovanni Brizzi et Jean-Michel Roddaz, Histoire romaine, t. I : Des origines à Auguste, Paris, Fayard,‎ 2000, 1076 p. (ISBN 9782213031941)
  • Теодор Моммзен - "Римська історія" ("Römische Geschichte")
  • А. Нейхардт – «Легенди і сказання Стародавнього Риму»
  • Жан Ноель Робер – «Етруски»
  • Георг Вебер - "Загальна історія", том ІІІ ("Римська історія до кінця республіки та історія Александрійсько-грецького світу")
  • А. Енман - «Легенди про римських царів, їх походження та розвиток»
  • Бертольд Георг Нібур – «Римська історія» (Römische Geschichte, 3 Bde., Berlin 1811—1832)