Лушпинський Антін-Володимир Леонтійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лушпинський.
Лушпинський Антін-Володимир Леонтійович
Народився 13 липня 1882(1882-07-13)
Пилипче, Борщівський район, Тернопільська область, СРСР
Помер 1964
Калуш
Поховання Калуш
Громадянство Австро-Угорщина Австро-Угорщина
ЗУНР ЗУНР
Польща Польща
СРСР СРСР
Національність українець
Діяльність священник, громадський діяч
Конфесія греко-католик
Рід Лушпинські
Батько о. Леонтій Лушпинський
Родичі брати о. Іларіон Лушпинський, Платон, о. Іван Лушпинський
У шлюбі з Марія з Мелешкевичів
Діти Мирон, Тома-Роман, Іларіон
Могила о. Антіна-Володимира Лушпинського
Напис на могилі о. Антіна-Володимира Лушпинського

о. Антін-Володимир Лушпинський,(13 липня 1882, Пилипче —1964, Калуш) — український греко-католицький священник, громадський діяч, капелан УГА.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 13 липня 1882 року в багатодітній сім'ї греко-католицького священника о. Леонтія Лушпинського (1844—1911) та Леонтини з Денищаків у с. Пилипчому Борщівського повіту коронного краю Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорської імперії(нині с. Борщівського району Тернопільської області). У 1886 році сім'я переїжджає у с. Трибухівці, де батько очолив місцеву парафію.

Ймовірно, у вересні 1896 року розпочав, одночасно зі своїм братом Іларіоном, навчання у 1 класі Бучацької цісарсько-королівської гімназії. Точно відомо, що протягом 1899/1900 навчального року був учнем 4 класу цієї гімназії[1]. Іспит зрілости склав одночасно зі своїм братом у 1904 році[2]. Духовну освіту отримав протягом 1905—1909 років у Львівській духовній семінарії[3]. Висвячений у священники 13 грудня 1908 року Станиславівським єпископом Григорієм Хомишиним.

Учасник національно-визвольних змагань. Капелан австрійської армії. 22 січня 1919 року Консисторія у м. Станиславові розглянула прохання Вищого духовного польового уряду УГА про надання священникові «мандату на курата[en]» в УГА[4]. Інтернований польською владою у 1919 році[5] .

У серпні 1926 році поряд з иншими священниками проводив обряд похорону сина о. Йосифа Проця (1878—1968) — Констянтина. Отець Йосип Проць (1878—?) — член Станиславівської єпископської консисторії, викладач релігії у Вищій реальній школі м. Снятина та Снятинській державній гімназії[6].

27 квітня 1927 року був присутній на похороні Марка Черемшини у Снятині.[7].

7 листопада 1930 року у с. Стецева була проведена пацифікація. Ревізій зазнали читальня, будинок кооперативи, а також приватна оселя пароха Лушпинського.[8].

9 грудня 1936 року проводив обряд похорону в с. Русові письменника Василя Стефаника[9]. Емігранська газета наводить факт нібито о. Антін-Володимир був його старим приятелем[10]. Те, що були особисто знайомі та протягом тривалого часу мали можливість бачитись підтверджує кілька фактів. З 1921 року Антін-Володимир вже був переведений на Снятинщину в с. Стецева. Відстань у 6 кілометрів між насленими пунктами, де мешкали останні, мабуть не перешкоджала зустрічам цих двох представників галицької інтелігенції. Також протягом року, з весни 1928 по весну 1929 року, Антін-Володимир був парохом в с. Русові, де мешкав Стефаник. Правдоподібно, що парох був частим гостем у родинному обійсті, відомого на той час галицького письменника. З цих даних можна чітко визначити, що протягом пятнадцяти років Антін-Володимир мав можливість спілкуватися з відомим галицьким письменником.

Від 1939 року й протягом останніх 25 років життя священника дані про нього відсутні.

Помер 1964 році у м. Калуші. Похований разом з дружиною.

Служіння[ред. | ред. код]

  • 20 грудня 1908 — 31 жовтня 1909 — приватний сотрудник у с. Трибухівці Бучацького деканату (у цей час парохом у селі був його батько о. Леонтій Лушпинський).
  • 1 листопада 1909 — 31 жовтня 1913 — приватний сотрудник у с. Іванків (мешкав у с. Мушкатівці) Кудринецького деканату.
  • 1 листопада 1911 — 15 вересня 1915 — системізований сотрудник у м. Снятин.
  • 15 вересня 1915 — 1 липня 1918 — заступник катехита при виділових школах в Снятині.
  • травень[11].
  • 1 липня 1918 — 11 листопада 1918 — капелан у австрійській армії.
  • 1 листопада 1918 — 18 лютого 1921 — адміністратор парохії с. Дарахів Теребовлянського деканату. Під час польсько-української війни 1918—1919 років — капелан в УГА.
  • 18 лютого 1921 — 1939 — парох с. Стецева Снятинського деканату.
  • 1 березня 1928 — 14 травня 1929 — експозит у с. Русові.

Сім'я[ред. | ред. код]

Народився 13 липня 1882 року у багатодітній сім'ї греко-католицького священника Леонтія Лушпинського (1844—1911, Трибухівці) та Леонтини Платонівни з Денищаків (1844—1920, Трибухівці). У сім'ї крім Антіна-Володимира було ще семеро дітей:

  • Іван (18 травня 1872 — 6 червня 1943)), священник, у 1922—1938 роках парох у с. Товстеньке[12].
  • Олена (1873–?), дружина о. Мар'яна Крушельницького, пароха в Старій Ягільниці на Чортківщині.
  • Марія (1875—?), дружина пароха о. Володимира Билинкевича, з яким взяла шлюб 8 жовтня 1901 року у Трибухівцях. Подружжя мешкало у с. Залісся (Чортківський район)Залісся]] на Чортківщині, де о. Володимир був парохом.
  • Анна, дружина пароха Степана Чеховського.
  • Платон (27 червня 1880, Пилипче — 15 серпня 1952, Львів) — український літературознавець, шевченкознавець, педагог, професор Львівської академічної гімназії, Таємного українського університету у Львові, дійсний член НТШ.
  • Іларіон(28 вересня 1884, Пилипче біля Борщева — 1962, Трибухівці біля Бучача) — греко-католицький священник, громадський діяч, капелан УГА.
  • Ольга (27 квітня 1887, Трибухівці — 14 березня 1961, Львів), похована з братом Платоном на Личаківському цвинтарі.

Дружиною о. Антіна-Володимира була Марія Мелешкевич (28 грудня 1888, с. Вікно—19?7, Калуш)[13]. Марія була дочкою о. Томи Мелешкевича(1853-?), пароха в с. Вікно Скалатського деканату та Ольги Пісцінровської. Крім Марії у сім'ї було ще двоє дітей:

  • Наталія (28 вересня 1878—25 березня 1968), що вийшла заміж за о. Степана Мохнацького (1876—1955), пароха Тернополя, який 1926 року одержав звання почесного крилошанина Митрополичої Консисторії.
  • Володимир (27 червня 1896—?).

Про освіту Марії відомо лише те що вона навчалася в Українському інституті для дівчат у Перемишлі. У подружжя було троє дітей:

  • Мирон (1910—3 травня 1968, Нью-Йорк). Точно відомо, що протягом 1925/1926 навчального року був учнем 7 класу, а 1927 року завершив навчання у Станиславівській українській гімназії. У 1930-х роках адвокат в Снятині. У січні 1942 року переніс свою канцелярію на вул. Театральну, 48 у Коломиї[14]. Під час німецької окупації автор дописів у газеті «Воля Покуття». Дружина — Ярослава Герасимовича-Яросевича (21 липня 1910, с. Лука, Буковина — 24 вересня 1995, Нью-Йорк)[15]. Закінчила Ягеллонський університет у Кракові. Відомо, що у 1937 році працювала вчителькою руханки в гімназії у м. Коломиї. 12–20 вересня 1943 брала участь в конференції учителів народних шкіл Коломийської округи, що проходив у Коломиї. Авторка доповіді «Тіловиховання в школі»[16]. З наближення фронту сім'я покинула своє стале місце проживання. Відомо, що на лютий 1946 року Ярослава перебувала у таборі переміщених осіб УНРРА в м. Швайнфурт.[17] Згодом мігрувала до США. Пластунка, член СУА, Українського Музею в Нью-Йорку та Українського Музею-Архіву у Клівленді. Працювала медичним мікробіологом.
  • Тома-Роман (1911—06.01.1968). Протягом 1923—1931 років навчався у Станиславівській українській гімназії. Дипломований інженер-хімік.

Мирон з дружиною і Тома-Роман мешкали в Нью-Йорку в Ріго-Парк в боро Квінз. Поховані на цвинтарі Сайпресс Хілс у боро Квінз у Нью-Йорку.

  • Іларіон (?—1969) з дружиною Рут мешкали у Німеччині.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Gimnazyum w Buczacz za rok szkolny 1900. — S. 53. (пол.)
  2. ↑ Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Gimnazyum w Buczacz za rok szkolny 1903—1904. — S. 58. (пол.)
  3. ↑ Шематизм всего клира греко-католической епархіи Станиславо́вской. — Станиславо́в, 1909. — С. 197.
  4. ↑ Делятинський Р. І. Станиславівська єпархія Греко-Католицької Церкви в суспільному житті Галичини (1885—1946 рр.): дисертація на здоб. наук. ст. канд. іст. наук: спец. 07.00.01. — Івано-Франківськ, 2017. — С. 373.
  5. ↑ Там само, С. 378.
  6. ↑ Подяка // Діло — № 195. — 1926. — 4 вересня. — С. 4.
  7. ↑ Подяка // Діло — № 105. — 1927. — 14 травня. — С. 4.
  8. ↑ Ревізії й арештування // Діло — № 268. — 1930. — 2 грудня. — С. 5.
  9. ↑ Похорони В. Стефаника // Діло — № 279. — 1936. — 11 грудня. — С. 4.
  10. ↑ Остання дорога Василя Стефаника // Свобода. — № 3. — 1937. — 5 січня. — С. 2.
  11. ↑ Gemeinsame Kriegs-Ausgabe Czernowitzer Allgemeine Zeitung — Tagblatt № 236. — 1918. — mai 26. — S. 4. (нім.)
  12. ↑ Іван Лушпинський нар. 1872 пом. 1941. uk.rodovid.org. Родовід. 8 лютого 2015. Процитовано 4 жовтня 2020.
  13. ↑ Метрична книга народжень с. Вікно(Гусятинського району) за 1871—1900 роки // ДАТО. — Фонд 487. — Опис 1. — Справа 208. — С. 89.
  14. ↑ Воля Покуття. — № 2. — 1942. — 18 січня. — С. 8.
  15. ↑ Другий чоловік Анатоль Яросевич (05.02.1909—1982). Дочка від шлюбу — Ірина Яросевич (1948—15.12.2012). Рідна сестра Анатоля — Ірина Яросевич була дружиною польського генерала Владислава Андерса. Батько — Іван Герасимович (28 листопада 1876, Галич — 11 травня 1942, Берлін) — український педагог, редактор та громадський діяч, організатор українського учительства, сотник УГА. Мати — Льоня Февронія Омельська (1887—02.10.1974)
  16. ↑ Воля Покуття. — № 41. — 1943. — 10 жовтня. — С. 6.
  17. ↑ Слово № 8 від 24.02.1946 °C.3
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лушпинський_Антін-Володимир_Леонтійович&oldid=42190375