Луїджі Карло Фаріні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Луїджі Карло Фаріні
італ. Luigi Carlo Farini
Luigi Carlo Farini litografia.jpg
4-й Прем'єр-міністр Італії
8 грудня 1862 — 24 березня 1863 року
Монарх: Віктор Емануїл II
Попередник: Урбано Раттацці
Наступник: Марко Мінгетті
 
Партія: Historical Rightd
Освіта: Болонський університет
Науковий ступінь: lauread[1]
Ім'я при народжені: італ. Luigi Carlo Farini
Народження: 22 жовтня 1812(1812-10-22)[2][3][…]
Руссі, Провінція Равенна, Емілія-Романья
Смерть: 1 серпня 1866(1866-08-01)[2][3][…] (53 роки)
Руссі, Провінція Равенна, Емілія-Романья, Королівство Італія
Громадянство: Сардинське королівство і Королівство Італія
Діти: Domenico Farinid

Медіафайли у Вікісховищі?

Луїджі Карло Фаріні (італ. Luigi Carlo Farini; 22 жовтня 1812 — 1 серпня 1866) — італійський лікар, журналіст, письменник, державний і політичний діяч, прем'єр-міністр Італії впродовж кількох місяців у 1862—1863 роках.

Життєпис[ред. | ред. код]

Здобув медичну освіту, після чого мав лікарську практику в різних містах Романьї.

1844 року мусив залишити батьківщину, рятуючись від гонінь папської поліції. 1847 повернувся до Італії після оголошення папою Пієм IX амністії. Того ж року отримав посаду в міністерстві внутрішніх справ. У березні 1948 року, після ухвалення Конституції Італії був обраний до римського парламенту. Втім уже невдовзі мусив знову залишити Рим і оселитись у Турині, де співпрацював з Кавуром. У той час він написав значні дослідження «Storia dello stato romano dall'anno 1814 al 1850» і «Storia d'Italia dall'anno 1814 la 1850».

1859 року був відряджений до Середньої Італії як сардинський уповноважений. Населення Модени, потім Парми та Романьї визнало його диктатором. У запеклій боротьбі з Джузеппе Гарібальді, в березні 1860 року приєднав ті країни до Італійського королівства та об'єднав їх у провінцію Емілію.

Від липня до жовтня 1860 року Фаріні був міністром внутрішніх справ у кабінеті Кавура, потім, до січня 1861, — королівським намісником у Неаполі, де продовжував бути антагоністом Гарібальді.

У грудні 1862 року, після падіння уряду Урбано Раттацці, Фаріні сформував власний кабінет, але вже у березні наступного року був змушений вийти у відставку внаслідок сильного нервового розладу, що невдовзі переріс у невиліковну душевну хворобу.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]