Луїш Гонсалвіш да Камара

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Луїш Гонсалвіш да Камара
Королівський наставник
1559 — 15 березня 1575
 
Народження: 1519(1519)
Фуншалі, Португалія
Смерть: 15 березня 1575(1575-03-15)
Лісабон, Португалія
Країна: Португальське королівство
Релігія: католицька церква
Освіта: Паризький університет
Рід: Камари
Батько: Жуан Гонсалвеш да Камараd

Луї́ш Гонса́лвіш да Ка́мара (порт. Luís Gonçalves da Câmara; 1519(1519) — 15 березня 1575) — португальський священник-єзуїт. Наставник, учитель, сповідник і приватний радник португальського короля Себаштіана[1]. Довірена особа Ігнатія Лойоли в Португалії[1]. Представник шляхетного роду Камарів. Народився в Фуншалі, Португалія. Син мадейрівського губернатора Жуана да Камари[1]. Навчався в Паризькому та Коїмбрському університетах[1]. За посередництва П'єра Фавра познайомився з єзуїтами[1]. Всупереч волі батьків вступив до Товариства Ісуса (1545), прийняв таїнство священства (1547)[1]. Став ректором Коїмбрського колегіуму Ісуса (1547)[1]. Відвідував марокканськийТетуан в складі єзуїтської місії (1548)[1]. Зіграв важливу роль в усуненні Сімана Родрігіша з Португалії. Був прокуратором Португальської провінції. Деякий час жив у Римі (1553—1555). Брав участь у роботі першої Генеральної конгрегації ордену в Римі (1558), працював як асистент Португальської провінції. На запрошення португальської королеви-регентші Катерини став вихователем і сповідником молодого португальського королевича Себаштіана (1559); навчав його латини, історії, філософії[1]. Згодом впав у опалу королеви, перебував під патронатом кардинала Енріке[1]. Користувався великою довірою Себаштіана, але часто сперечався з ним на предмет державних справ[1]. Сильно захворів, довідавшись про необачливий похід Себаштіана до Марокко (1574)[1]. Надіслав йому листа, закликаючи повернутися на батьківщину. Помер у Лісабоні. Автор «Діянь отця Лойоли» і «Мемуарів» (лат. Memoriale).

Імена[ред. | ред. код]

  • Луї́ш Гонса́лвіш да Ка́мара (порт. Luís Gonçalves da Câmara) — у португальських документах.
  • Луї́с Гонса́лес да Ка́мара (ісп. Luis Gonzalez da Camara) — в іспанських документах.
  • Луїс Камарський (лат. Luís da Câmara)

Біографія[ред. | ред. код]

Молоді роки[ред. | ред. код]

Луїш да Камара народився близько 1519 року в Фуншалі, на Мадейрі[2][3]. Він був сином майдерівського губернатора[1] Жуана Гонсалвіша да Камара-де-Лобуша, капітана-донатаріо Мадейри, і Леонори де Вільєна, доньки Жуана де Менезіша, графа Тароцького, що був Кратуським пріором і мажордомом Жуана ІІ й Мануела І. Хлопець був братом Сімана Гонсалвіша да Камари, першого графа Кальєтського[4].

1535 року Луїш почав навчання в Паризькому університеті, в Колегіумі святої Варвари. За посередництва П'єра Фавра познайомився з Ігнатієм Лойолою та єзуїтами[1][2]. Отримавши диплом магістра мистецтв, він повернувся до Португалії, де вивчав теологію в Коїмбрському університеті[1][2].

27 квітня 1545 року, всупереч волі батьків, Луїш вступив до Товариства Іуса в Коїмбрі[1][2]. Після цього його відправили до новіціату в кастильській Валенсії разом із Мануелом Са[1][2].

1547 року Луїш повернувся до Коїмбри, де став ректором місцевого єзуїтського колегіуму Ісуса. Того ж року його рукоположили у священники[1][2].

У серпні 1548 Луїш вирушив до марокканського Тетуана разом із Жуаном Баретто, майбутнім патріархом Ефіопії. Завданням цієї місії було надання духовної підтримки португальським підданим і християнським полоненим, що перебували у місті[1][2]. Через хворобу він був змушений повернутися до Лісабону, де продовжував займатися справами марокканської місії[1].

1550 року Луїш став сповідником престолонаслідника Жуана-Мануела[4].

Робота в Римі і Португалії[ред. | ред. код]

30 березня 1553 року Луїш прийняв повні чернечі обітниці в Логроньо, у Кастилії[1][2]. 23 травня того ж року він прибув до Риму, де отримав призначення від візитатора Мігела де Торреша на посаду прокуратора Португальської провінції[2]. Луїш викрив зловживання першого португальського провінціала Сімана Родрігіша, внаслідок чого останній втратив свій пост.

Луїш завоював довіру генерала Лойоли, який в серпні 1554 року призначив його суперіором Дому професів[4][2]. Він залишався у Римі до 23 жовтня 1555 року, після чого виїхав до Португалії як візитатор Ордену[2][4].

Протягом перебування у Римі, Луїш став близьким другом Лойоли[1]. Під враженням розмов із генералом він написав «Діяння отця Лойоли» (лат. Acta Patris Ignatii) і «Мемуари» (лат. Memoriale)[1]. Окремо від цих робіт Луїш згадується у двох текстах самого Лойоли: «листі вдосконалення» від 7 травня 1547 року, що був адресований шкільній братії в Коїмбрі, а також «листі послуху» від 26 березня 1553 року, адресованому єзуїтам Португальської провінції[2].

1558 року, після смерті Лойоли, Луїш да Камара знову прибув до Риму. Він взяв участь у Першій генеральній конгрегації Товариства Ісуса, на якій єзуїти обрали своїм новим головою Дієго Лайнеса[2]. Крім цього, рішенням конгрегації Луїша призначили асистентом Португальської провінції, внаслідок чого він мусив залишатися у Римі[2][1].

1574 року Луїш да Камара був звільний з посади провінціала Португалії згідно з рішенням Еверардо Меркуріано[2]. Його замістив Мануел Родрігіш. Рішення було прийнято на підставі доповідей про стан справ у провінції, які підготував його опонент Сіман Родрігіш[2].

Королівський наставник[ред. | ред. код]

Король Себаштіан (бл. 1571, К. де Морайш).

У липні 1559 року португальський уряд в особі королеви-регентки Катерини запросив Луїша да Камару на посаду вихователя молодого короля Себаштіана[2][1]. Він навчав його латини, історії, філософії[1], а також виконував обов'язки королівського сповідника[1]. Себаштіан цілковито довіряв своєму вчителю, який став його приватиним радником.

Невдовзі Катерина стала сприймати Луїша да Камару як причину своїх розладів з онуком. Стара королева заходилася розсилати листи папі Пію IV, кастильському королю Філіпу ІІ і генералу ордену Франциско Борджія, в яких звинувачувала отця в прищеплюванні Себаштіану женоненависництва і відрази до шлюбу[1]. Безпідставність цих звинувачень документально довів історик Франсішку Родрігіш у своїй «Історії»[5], проте вони досі беруться на віру деякими дослідниками[1]. Зокрема, в анти-єзуїтській і анти-клерикальній літературі тенденційно зазначається, що Луїш над міру впливав на Себаштіана: не зважав на державні інтереси Португалії, намагався зробити з короля просте знаряддя в руках єзуїтів[6].

Незважаючи на неприязнь королеви, Луїш зберіг свою посаду при дворі завдяки прив'язаності до нього Себаштіана та протекції його дядька-кардинала Енріке[7].

Напередодні мароканського походу Себаштіана в 1574 році Луїш розсварився зі своїм учнем. Він попереджав його про неприпустимість африканських авантюр, допоки король не народить 4—5 дітей-інфантів для забезпечення стабільності корони[1]. Довідавшись що Себаштіан все-таки рушив до Марокко, літній наставник занепав духом і сильно захворів[1]. Він надіслав королю листа, закликаючи того повернутися на батьківщину. Король невдовзі вернувся з неуспішного походу, але здоров'я його вчителя не покращилося. Через сім місяців, 15 березня 1575 року, Луїш да Камара помер у Лісабоні, в єзуїтському колегіумі святого Антонія[6]. Себаштіан отримав цю звістку в Еворі й настільки засмутився, що на 5 днів заточив себе у Ешпіньєрівському монастирі Діви Марії біля столиці для спокутування своєї провини[1].

Праці[ред. | ред. код]

  • Acta Patris Ignatii[1].
  • «Memoriale seu Diarium», FontNarr 1:508-752; Madrid, 1921. París, 1966: cf. Polgár 1:112. [Cartas], EpMix 2-5. DocInd 2-4, 7-9[1].
  • Diário das Acçoens de Santo Ignacio de Loyola[6];
  • Pratica feita a El Rey D. João III sobre a restituição do sitio que tinham os Padres da Companhia para nellc se fundar o collegio de Coimbra[6].

Сім'я[ред. | ред. код]

Докладніше: Камари

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал Carvalho 2001:608-609
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у Ernesto Wilson Caicedo. Gonçalves da Câmara, Luis [Архівовано 9 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
  3. ↑ За застарілими даними: 1518 року (Câmara, Luís Gonçalves da // Portugal: diccionario… 1906. T. II., p. 639).
  4. ↑ а б в г Câmara, Luís Gonçalves da // Portugal: diccionario… 1906. T. II., p. 639
  5. ↑ Rodrigues 1931:2/2:313-340.
  6. ↑ а б в г Câmara, Luís Gonçalves da // Portugal: diccionario… 1906. T. II., p. 640.
  7. ↑ Livermore 1947:251.

Джерела[ред. | ред. код]

Монографії
  • Livermore H.V. History of Portugal. Cambridge: University Press, 1947.
  • Rodrigues, F. História da Companhia de Jesus na Assistência de Portugal. Pôrto: Apostolado da Imprensa, 1931. 1/2:646; 2/1:601; 2/2:643. [1]
Статті
  • Cereceda, F. Responsabilidad en la rota de Alcazarquivir // Razón y Fe. № 122. 1941. p 253—263.
  • Franco, Imagem Coimbra 1:21-58. Id., Ano Santo 144—148.
  • Leturia, P. Luis González de Cámara maestro del Rey D. Sebastián. Notas a un memorial inédito. // Archivum Historicum Societatis Iesu. a. VI, 1937, I. p. 97-106.
  • Martins, M. As tendências poéticas do Mestre de D. Sebastião // Brotéria 40 (1945) 361—368.
  • Silva, A. da. Inácio de Loiola na entrevista com Gonçalves da Câmara // Brotéria 131 (1990) 255—269.
  • Sommervogel 3:1606.
  • Teles, Chronica 1:683s; 2:861-863.
  • Varones ilustres 6:491-541.
  • Verbo 4:581s.
  • Wicki, J. Die Berichte über die Todeskrankheit und das Sterben des P. Luís Gonçalves de Câmara († 15 Marz 1575). // Archivum Historicum Societatis Iesu. 72, a. XXXVI, 1967. p. 252—266.
Довідники

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Луїш Гонсалвіш да Камара

Перегляд цього шаблону
  Література та бібліографія
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Луїш_Гонсалвіш_да_Камара&oldid=41468598