Перейти до вмісту

Луї Жозеф де Вандом

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Луї Жозеф де Вандом
фр. Louis-Joseph de Vendôme Редагувати інформацію у Вікіданих
ПсевдоLouis-Joseph de Vendôme
Народився1 липня 1654(1654-07-01)
Париж
Помер11 червня 1712(1712-06-11) (57 років)
Вінарос
ПохованняПантеон Інфантів Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Франція
 Іспанія Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьвійськовий очільник
Знання мовіспанська і французька[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
УчасникФранко-голландська війна 1672—1678 Редагувати інформацію у Вікіданих
Титулгерцог
Військове званнягенерал Редагувати інформацію у Вікіданих
Конфесіякатолицтво
РідБурбон-Вандом
БатькоЛюдовик II де Вандом
МатиЛаура Манчіні
Брати, сестриPhilippe, Duke of Vendômed Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зМарія-Анна де Бурбон-Конде
Автограф
Нагороди
Герб
Герб

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вандом.

Луї́ Жозеф де Вандо́м (Louis-Joseph de Vendôme, 1 липня 1654 — 11 червня 1712) — французький аристократ, військовий діяч часів короля Людовика XIV. Мав прізвисько Вели́кий Вандо́м.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Походив з аристократичного роду Бурбон-Вандом. Син Людовика II де Вандома, герцога д'Етампа, Бофора, графа Пентев'єра. Замолоду отримав у 1659 році посади голови галерного флоту та губернатора Провансу.

У 1669 році осиротів, отримавши при цьому титули та величезні статки. У 1672 році записався до війська під орудою Анрі де Тюренна. Брав участь у війні з Голландією, яка точилася до 1678 року. Відзначився під час бойових дій в Ельзасі, Пфальці та в Рейнській кампанії. Все це сприяє швидкому просуванню кар'єрними шаблями — вже у 1678 році стає польовим маршалом (відповідає званню генерал-майора). У 1681 році його призначають губернатором Провансу.

У 1688 році Вандом отримує звання генерал-лейтенанта. Під час Війни Аусбурзької ліги Луї Жозеф відзначився у битві при Стеекерке у 1692 році та у битві при Марсалії у 1693 році. У 1695 році очолив французькі війська, що вдерлися до Каталонії. Тут він у 1697 році захопив Барселону. Тоді призначається віце-королем Каталонії.

З початком Війни за іспанську спадщину Вандома у 1702 році призначають командувачем військ в Італії. Тут знайомится з Джуліо Альбероні (майбутнім першим міністром Іспанії), який становиться коханцем Вандома. Того ж року Луї-Жозеф бився з австрійським військом на чолі з Євгеном Савойським біля Луццаро. Хоча результат бою був непевним, все ж австрійці відступили. У 1703 році вдерся до Тироля. У 1705 році Вандом здобув перемогу при Кассано, а у 1706 році — при Кальчинато. В цей час він отримує наказ прямувати до Фландрії.

У Нідерландах Вандому доручається командування військом разом з онуком короля Людовиком, герцогом Бургундським. Проте конфлікт Вандома з останнім, який не бажав дослухатися порад досвідченого Луї Жозефа призвело до поразки французів при Аденаурді у 1708 році.

У 1710 році на посаді головного маршала очолює війська в Іспанії, де того ж року завдає поразки австрійцям при Бріуега, а згодом при Віллавічиоза. Ці перемоги сприяли встановленню влади Філіпа V Бурбона в Іспанії. 1711 року відряджений до Мадрида. Луї-Жозеф Вандом нагло помер 11 червня 1712 року в Вінаросі.

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Герцог був відомий своєю гомосексуальністю.[2] Інші члени його родини, включаючи його брата Філіппа та діда Сезара, герцога Вандомського, також були відомі своєю гомосексуальністю/бісексуальністю, що призвело до того, що сімейний особняк на Вандомській площі у 17 столітті називали «Готель де Содом».[2][3] За словами Сен-Сімона, Луї-Жозеф «занурювався… більше, ніж будь-хто інший», у содомію, задовольняючи власні бажання зі «своїми камердинерами та офіцерами».[4][5] Сен-Сімон писав про стосунки герцога з Людовиком XIV, що, хоча король «завжди мав особливий жах до „мешканців міст рівнини“ [гомосексуалів]… пан де Вандом, хоча й був найбільш огидно заплямований цією вадою — настільки публічно, що він ставився до цього як до звичайної галантності — ніколи не вважав, що його прихильність зменшувалася через це».[6] Ті, хто хотів заслужити прихильність Вандома, намагалися спочатку завоювати його коханців. В одному з сучасних переказів стверджується, що в його маєтку Шато д'Ане селяни з околиць чекали на герцога в лісі, коли той виходив на полювання, сподіваючись отримати винагороду за сексуальні послуги.[5]

Луї-Жозеф страждав на сифіліс і втратив частину носа через цю хворобу. Він був першим придворним, який попросив дозволу від двору лікувати цю хворобу солями ртуті, відомими як «Великі ліки» (фр. le grand remède).[2][7][8]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б в Emmanuel Le Roy Ladurie, Jean-François Fitou (2001). Saint-Simon and the Court of Louis XIV. University of Chicago Press. с. 109. ISBN 9780226473208.
  3. ↑ Jean-Frédéric Phélypeaux (1865). Recueil Dit de Maurepas Pièces Libres, Chansons, Epigrammes, Et Autres Vers Satiriques Sur Divers Personnages Des Siècles de Louis XIV Et Louis XV, Accompagnés de Remarques Curieuses Du Temps Volumes 1 & 2 (French) . с. 116.
  4. ↑ Saint-Simon Memoires 1 (French) . Gallimard. 1990. с. 107.
  5. ↑ а б Didier Godard (7 жовтня 2020). Who's Who in Gay and Lesbian History. Taylor & Francis. с. 542. ISBN 9781000158885.
  6. ↑ Memoirs of Saint-Simon. Т. 1. Chatto & Windus. 1876. с. 332.
  7. ↑ Jeffrey Merrick, Michael Sibalis (2013). Homosexuality in French History. Taylor & Francis. с. 41. ISBN 9781317992585.
  8. ↑ Saint-Simon Memoires 1 (French) . Gallimard. 1990. с. 107, 509.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Édouard Mennechet: Vendôme (Louis-Joseph, duc de). In: Le Plutarque français, vies des hommes et femmes illustres de la France, avec leurs portraits en pied. Band 6. Imprimerie de Crapelet, Paris 1838
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Луї_Жозеф_де_Вандом&oldid=45318614