Луї де Рувруа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Луї де Рувруа
фр. Louis de Rouvroy, duc de Saint-Simon
Louis de Rouvroy duc de Saint-Simon.jpg
Народився 16 січня 1675(1675-01-16)[1][2][…]
Париж, Королівство Франція[4]
Помер 2 березня 1755(1755-03-02)[1][2][…] (80 років)
Париж, Королівство Франція[4]
Країна Royal Standard of the King of France.svg Франція
Місце проживання
Діяльність Придворні чини, мемуарист, письменник, дипломат
Мова творів французька[5]
Magnum opus Saint-Simon's Mémoiresd
Батько Claude de Rouvroy, duc de Saint-Simond
Автограф Signature du duc de Saint Simon.jpg
Нагороди
кавалер ордена Святого Людовіка Knight of the Order of the Holy Spirit Орден Золотого руна Knight of the Order of Saint-Michel

CMNS: Луї де Рувруа у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Луї де Рувруа, герцог де Сен-Сімон (фр. Louis de Rouvroy, duc de Saint-Simon; 16 січня 1675 — 2 березня 1755) — один з найбільш відомих мемуаристів, автор докладної хроніки подій і інтриг версальського двору часів Людовика XIV і Регентства.

Придворна кар'єра[ред. | ред. код]

Син одного з фаворитів Людовика XIII, далекого родича принца Конде, який в «день обдурених» вчасно переметнувся на бік Рішельє, за що дістав титул герцога. У 1692 р. здійснив свій перший похід під керівництвом маршала Люксембургу, під час якого відзначився в боях при Флерюсі і Неервиндені. У 1693 р. успадкував титул герцога і пера і був проведений в бригадні генерали.

Сен-Сімон незабаром залишив військову службу, бо не здобув прихильності Людовика XIV. Дотримуючись аристократичних поглядів, будучи послідовником янсенізму й людиною суворої вдачі, він стояв на боці дофіна і ворогував з мадам Ментенон і принцами. Потім приєднався до партії герцога Орлеанського, хоча з його улюбленцем, кардиналом Дюбуа, спільну мову знайти не зміг.

Коли його покровитель став регентом, Сен-Сімон був призначений в раду регентства. Після укладення миру з Іспанією герцог був посланий регентом в Мадрид, де влаштував заручини малолітнього Людовика XV з інфантою Марією-Анною, за що йому був подарований титул гранда. Після смерті регента Сен-Сімон завершив придворну кар'єру і, не бажаючи бачити торжество ворогів, пішов у свій маєток Лаферте-Видам, де присвятив себе написанню мемуарів.

Мемуари[ред. | ред. код]

Маєток Сен-Сімона, де були написані його мемуари.

Після смерті Сен-Сімона численні його папери були конфісковані за розпорядженням двору і здані в державний архів. Мемуари народилися зі спростувань Сен-Сімона на записки маркіза де Данжо; в них він роздає влучні характеристики й по слово до батька не бігає. Мемуари стали з'являтися у пресі тільки з 1784 року, а перше повне видання (хоча і пом'якшене) побачило світ у 1818 році, викликавши фурор в стані романтиків.

Мемуари Сен-Сімона є безцінним посібником з історії (1694—1723). Наслідуючи Тацита, він намагається вгадувати приховані пружини вчинків тих чи інших історичних особистостей, але разом з тим на перший план часто виступають його упередженість і особиста неприязнь. Як історик він надто перебільшує значення аристократичних партій і придворних інтриг.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б SNAC — 2010.
  2. а б Babelio — 2007.
  3. а б Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  4. а б Сен-Симон Луи де Рувруа // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  5. а б в Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.

Посилання[ред. | ред. код]