Львівська операція (1920)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Львівська операція (25 липня - 20 серпня 1920 року) — наступ військ Південно-Західного фронту Червоної армії в ході радянсько-польської війни 1919-1921 проти польських військ з метою оволодіння Львовом [1].

Передісторія[ред.ред. код]

Наступальні дії радянських Західного і Південно-Західного фронтів у липні 1920 року були успішними. Червоній армії вдалося швидко просунутися на захід і зайняти основну частину території Білорусі та України. Разом з тим в ході операцій не вдалося оточити і знищити польські війська, які відступили на захід, зберігши боєздатність. Тим не менш, радянське командування планувало продовжувати наступ з колишньою швидкістю[2].

Склад сил[ред.ред. код]

У складі радянського Південно-Західного фронту (командувач О. І. Єгоров, члени РВС - Й. В. Сталін, Р.І. Берзін, Х. Г. Раковський) проти польських військ діяли Перша кінна армія, 12 і 14 армії. Чисельність цих військ становила 46 тисяч багнетів, 10 500 шабель[1].

До складу польського Південно-східного фронту (командувач генерал Е. Ридз-Смігли) входили 2-га, 3-тя і 6-та армії. Чисельність цих військ становила 53 600 багнетів і шабель[1].

Плани сторін[ред.ред. код]

Початковий план радянського командування (за директивою 11 липня) полягав у тому, щоб війська Південно-Західного фронту сприяли наступу Західного фронту в Білорусі, завдаючи основного удару на брестському напрямку. Однак, оскільки війська Західного фронту успішно і швидко просувалися в напрямку на Брест, командування Південно-Західного фронту 22 липня запропонувало головкому план дій, за яким головний удар фронту передбачалося нанести на львівському напрямі з метою зайняти Східну Галичину. Головком С.С. Каменєв вважав, що польська армія практично розбита і війська Західного фронту зможуть самостійно вести наступ на Варшаву. Тому він затвердив за згодою РВС Республіки пропозиції командування Південно-Західного фронту. Таким чином, ударні угруповання Західного і Південно-Західного фронтів повинні були вести наступ в розбіжних напрямках [1][2].

Директива командування Південно-Західного фронту від 23 липня поставила 12-й, 1-й Кінній і 14-й армії завдання розбити війська польського Південно-східного фронту на львівському напрямі. 1-ша Кінна армія (командувач С. М. Будьонний), посилена 24-ю, 45-ю і 47-ю стрілецькими дивізіями, повинна була робити головний удар, отримавши завдання не пізніше 29 липня зайняти Львів, а потім захопити переправи через річку Сян. 14-а армія (командувач М. В. Молкочанов) отримала завдання розбити польські війська на річці Збруч і наступати на Тернопіль, Городок. 12-а армія (командувач Г. К. Восканов) мала завдання забезпечити операцію наступом на Холм - Люблін [1][3].

Хід операції[ред.ред. код]

Боротьба за Броди[ред.ред. код]

Становище сторін на польському фронті до 8 серпня 1920 року

1-ша Кінна армія почала наступ на Львів. Долаючи сильний опір польських військ, вона 26 липня опанувала Бродами, а до 28 липня на широкому фронті з боями переправилася через річку Стир, зайняла Буськ і вийшла до річки Західний Буг. Північніше діяли війська 12-ї армії, які форсували річки Стир і Стохід та просувалися до Ковелю. На південному фланзі 14-та армія прорвала оборону поляків на річці Збруч та 26 липня зайняла Тернопіль [1][4].

Однак 12-та і 14-та армії просувалися дуже повільно, це призвело до того, що фланги 1-ї Кінної армії виявилися незахищеними. Скориставшись цією обставиною, 2-га і 6-та польські армії 29 липня завдали контрвдар на Броди. З північного заходу діяли частини 2-ї армії у складі 1-ї і 6-ї піхотних дивізій і кінної групи генерала Савицького (2 кавалерійські дивізії, 1 кавалерійська бригада, 2 кавалерійські полки), а з південного заходу частини 6-ї армії у складі 18-ї піхотної дивізії і 10-ї піхотної бригади. Почалися запеклі бої, в результаті яких 1-ша Кінна армія була змушена, щоб уникнути оточення, відступити на схід. 3 серпня польські війська зайняли Броди і Радзивилів. На наступний день 12-та радянська армія зайняла Ковель, а 14-та армія вийшла до річки Стрипа [1][4][5].

У цей час війська радянського Західного фронту продовжували наступ і в ніч на 2 серпня оволоділи Брестом. У зв'язку зі сформованою ситуацією польське командування взялося за виконання свого плану відбиття наступу на Варшаву. Наступ польських військ в районі Броди був зупинений, 4 серпня командування відвело 2-гу і 3-тю польські армії за річку Західний Буг, 6 серпня скасувало Південно-Східний фронт і створило Південний фронт у складі 6-ї армії, 3-тя армія перейшла до складу новоствореного Центрального фронту [1][5].

На ділянці фронту 1-ї Кінної армії настав період тимчасового затишшя. Її частини, виснажені тяжкими боями і понесшие значні втрати, потрібно було приводити в порядок. Командування армії вивело в армійський резерв 4-ю та 11-ю кавалерійські дивізії і 47-я стрілецьку дивізію. Незважаючи на те, що командування Кінної армії запропонувало надати своїм військам необхідний відпочинок, командування Південно-Західного фронту вимагало продовження рішучих дій щодо взяття Львова [4].

Питання про перекидання армій[ред.ред. код]

Для посилення військ Західного фронту радянське командування прийняло рішення про перекидання 1-ї Кінної армії та 12-ї армії на західний напрямок. 11 серпня головком відправив командуванню Південно-Західного фронту директиву з відповідною пропозицією. Однак при передачі текст виявився зашифрований з помилкою, і командування фронту не отримало його своєчасно. 13 серпня головком передав нову директиву, в якій прямо наказував негайно передати дві зазначені армії Західному фронту [6].

Проте напередодні командування Південно-Західного фронту вже встигло спрямувати 1-шу Кінну армію в наступ на Львів. Підготовлений на ґрунті директиви головкому командувачем Південно-Західного фронту О. І. Єгоровим наказ викликав різкі заперечення у Й. В. Сталіна, який його підписати відмовився [7]. Тим не менше в той же день наказ затвердив інший член РВС фронту, Р. І. Берзін, потім текст наказу був переданий командувачам арміями. Відповідно до наказу, вони з 14 серпня передавалися в розпорядження Західного фронту [6].

15 серпня командувач Західним фронтом М. М. Тухачевський передав наказ 1-ї Кінної армії перейти в район Володимир-Волинського, потім цей наказ був повторно переданий 17 серпня. Командування 1-ї Кінної відповіло, що армія не може вийти з бою і тому наказ буде виконаний тільки після взяття Львова. 1-ша Кінна стала виводити свої частини з бою для переміщення на Замостя тільки після нового наказу Реввійськради Республіки 20 серпня. На думку ряду дослідників [6][7], затримка 1-ї Кінної армії під Львовом на кілька днів перешкодила їй своєчасно надати допомогу Західному фронту, що негативно позначилося на результаті Варшавської битви [6][8].

Облога Львова[ред.ред. код]

За відданим 12 серпня наказом Південно-Західного фронту 1-ша Кінна армія 13 серпня знову перейшла в наступ. 14 серпня армія взяла Броди. 15 серпня частини Кінної армії вийшли на рубіж річки Західний Буг, причому 6-та кавалерійська дивізія зайняла Буськ, але незабаром була змушена його залишити. Спроби інших дивізій в цей день форсувати Західний Буг не були успішними. Тільки 16 серпня 6-та кавалерійська дивізія змогла перейти через Західний Буг на північ від Буська, тут вона зустріла опір супротивника, що завзято оборонявся. За підтримки 4-й кавдивізії бій закінчився перемогою радянських військ, були захоплені 800 полонених і 17 кулеметів [4].

Основні сили 1-ї Кінної армії зайняли плацдарм на лівому березі Західного Бугу на північний захід від Буська, а потім втягнулися в бої в околицях Львова. Тут армія натрапила на сильний опір польських військ, у складі яких перебувало 3 піхотних і 1 кавалерійська дивізії. 19 серпня 4-та і 6-та кавалерійські дивізії перебували на відстані 6 кілометрів від міста. Опір противника зростав, у результаті запеклих боїв частини 1-ї Кінної армії зазнали сильні втрати в командному складі. Зокрема, втрати молодшого командного складу були великі в 31-му і 32-му кавполках і у всій 6-й кавдивізії[4].

20 серпня 1-ша Кінна отримала наказ голови РВСР Л. Д. Троцького, що приписує терміново виконати директиву командування Західного фронту [9]. Тільки після цього 1-ша Кінна армія припинила наступ і почала виводити свої частини з бою. Після відходу 1-ї Кінної завдання з оволодіння Львова була покладена на війська 14-ї армії. Однак 14-я армія не мала для цього необхідних сил і засобів. Її війська під натиском переважаючих сил польської армії змушені були спочатку перейти до оборони, а потім відступити на схід [3].

Підсумки[ред.ред. код]

Військам радянського Південно-Західного фронту не вдалося виконати завдання щодо взяття Львова. Невдача операції пояснюється переоцінкою радянським командуванням сили своїх військ і недооцінки можливостей військ супротивника, а також зробленими помилками в керівництві військами з боку головного командування і командування Південно-Західного фронту. Іншою причиною невдачі стали великі втрати радянських військ в боях за Броди і сильно укріплений львівський район. Окрім того умови місцевості були несприятливими для використання кінноти [1][3].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к ЛЬВІВСЬКА ОПЕРАЦІЯ 1920 // Громадянська війна і військова інтервенція в СРСР. Енциклопедія. М.: Радянська енциклопедія, 1983.
  2. а б Мельтюхов М.І.Радянсько-польські війни. - М.: Вече, 2001. С. 70-77
  3. а б в Львівська операція 1920 // Шаблон:Книга: Радянська військова енциклопедія
  4. а б в г д Какурін Н., Меліков В. Громадянська війна в Росії: Війна з білополяками. - М.: ACT; СПб.: Terra Fantastica, 2002. Розділ 9. С. 337-376
  5. а б Мельтюхов М. І.Радянсько-польські війни. - М.: Вече, 2001. С. 78-95
  6. а б в г Какурін Н. Е., Вацетіс І. І. Громадянська війна. 1918-1921. - СПб.: Полігон, 2002. Розділ сімнадцятий.
  7. а б / volkogonov_dv/01.html Волкогонов Д. А. Сталін. Політичний портрет. - М.: Новини, 1992. Глава 1.
  8. Савченко В. А. Двенадцать воєн за Україну. - Харків: Фоліо, 2006. Глава 11. С. 313-343
  9. Мельтюхов М. І. Радянсько-польські війни. - М.: Вече, 2001. С. 95-99

Література[ред.ред. код]