Львівське футбольне дербі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Замітка про гру «Погонь» — «Чарні». «Przegląd Sportowy», 1929 рік
Дербі «Карпати» — «Львів». 2009 рік
Дербі «Карпати» — «Львів». 2019 рік

Львівське футбольне дербі — футбольний матч (дербі) за участю команд, що представляють Львів. Оскільки перші львівські клуби засновані в 1903–1904 роках, то від того часу й триває історія львівських дербі. За цей час у Львові існувало кілька десятків футбольних команд, які регулярно проводили товариські матчі чи міські турніри. У статті описано головні ігри — проведені в національних чемпіонатах і кубках.

У найвищій лізі Польщі дербі відбувалися в 1927–1933 роках, коли в лізі грали «Погонь» і «Чарні», а також «Гасмонея» (1927–1928) та «Лехія» (1931). Провідними командами були «Погонь» і «Чарні» — матчі між ними називали «Велике дербі Львова» (пол. Wielkie Derby Lwowa), а поєдинки між іншими львівськими дружинами — «мале дербі».

За часів СРСР існувало протистояння «Карпати» — СКА у другій групі класу «А» (тодішня перша ліга) в 1960-х роках.

У сезоні 2008–2009 почалося протистояння «Карпат» і «Львова» (4:2 і 2:1). Дербі відновилося в сезоні сезоні 2018–2019 (1:1 і 0:1).

До 1914[ред. | ред. код]

До Першої світової війни у Львові було вже кілька знакових футбольних команд: польські «Лехія» (заснована 1903 року), «Чарні» (1903) і «Погонь» (1904), жидівська «Гасмонея» (1908) та українська «Україна» (1911). Позаяк перший офіційний чемпіонат Галичини провели 1913 року, до того вони грали між собою тільки товариські ігри. Перше офіційне дербі («Погонь» — «Чарні») в класі «А» Галичини мало відбутися в сезоні 1913, але «Чарних» дискваліфікували, тому ці ж дві команди зустрілися в чемпіонаті Галичини 1914:

  • 15 квітня 1914, «Чарні» — «Погонь» — 3:4
  • 14 червня 1914, «Погонь» — «Чарні» — 3:1[1]

Польща[ред. | ред. код]

У чемпіонаті Польщі, який з 1927 року проходить за ліговою системою, зафіксовані такі результати матчів між львівськими командами (поземо — домашні ігри):

1927[ред. | ред. код]

Хоча «Гасмонея» посіла найнижче місце серед львівських команд, у дербі того сезону вона виступала науспішніше.

М Клуб Пог Чар Гас
4. «Погонь» 3:0 1:2
9. «Чарні» 3:1 2:3
11. «Гасмонея» 2:2 3:0

Примітки: матч «Погонь» — «Гасмонея» закінчився з рахунком 7:1, але був переграний; обидва поєдинки «Погоні» з «Чарними» відбулися на полі «Погоні».


1928[ред. | ред. код]

«Гасмонея» програла всі 4 дербі, посіла 13-е місце серед 15 команд і вилетіла з ліги.

М Клуб Пог Чар Гас
6. «Погонь» 4:0 2:0
8. «Чарні» 1:1 3:0*
13. «Гасмонея» 0:3 1:3

Примітки: * Гру «Чарні» — «Гасмонея» припинено на 1-й або 2-й хвилині, коли представник місцевої релігійної громади повідомив єврейським гравцям, що рабинат заборонив грати у футбол цього дня. «Гасмонеї» зараховано поразку 0:3.


1929[ред. | ред. код]

«Погонь» перемогла в обох дербі чемпіонату, але виступила в них непереконливо. «Przegląd Sportowy» писав про першу гру (2:0): «незаслужена поразка „Чарних“», а про другу (1:2) — «„Погонь“ зовсім не заслужила на перемогу, бо майже в усіх лініях „Чарні“ були сильніші й мали виразну перевагу над своїм противником».

«Погонь» провалила чемпіонат, завершивши сезон дев'ятою, «Чарні» — одинадцятими.

1930[ред. | ред. код]

60-те дербі «Погоні» та «Чарних» відбулося 18 травня 1930 року і вперше в історії закінчилося нульовою нічиєю. У другому колі «Чарні» виграли 1:0, а «Przegląd Sportowy» написав про цей матч під заголовком «90 хвилин хаосу й безголов'я», відзначаючи нудну та слабку гру обох команд.

«Погонь» завершила чемпіонат сьомою й у двох іграх не забила жодного м'яча своєму принциповому суперникові, який фінішував дев'ятим.


1931[ред. | ред. код]

«Лехія» вперше потрапила до найвищої ліги, але не зуміла закріпитися там і посіла останнє місце, поступившись в усіх чотирьох поєдинках проти земляків.

М Клуб Пог Чар Лех
4. «Погонь» 2:1 5:1
10. «Чарні» 1:1 3:2
12. «Лехія» 0:3 2:4

1932[ред. | ред. код]

«Погонь» — «Чарні» — 0:0; «Чарні» — «Погонь» — 0:1.

«Погонь» закінчила чемпіонат на другому місці, «Чарні» — на одинадцятому.

1933[ред. | ред. код]

Команди розділено на дві групи: східну й західну. Львівські дружини включено до східної групи. «Погонь» — «Чарні» — 2:1; «Чарні» — «Погонь» — 1:1

«Погонь» завершила змагання в групі першою, «Чарні» — четвертими (із шести). На другому етапі в змаганням за 7-12 місця «Чарні» посіли передостанню позицію й вилетіли з елітного дивізіону. «Погонь» залишилася єдиною львівською командою в найвищій лізі Польщі аж до початку Другої світової.

Радянський Союз[ред. | ред. код]

У 1945–1949 роках провідним львівським клубом був «Спартак», потім — СКА, а з 1960-х років — «Карпати».

ОБО — «Спартак»[ред. | ред. код]

З 1946-го в республіканських і всерадянських турнірах виступав «Спартак» (Львів). Це був найсильніший колектив міста перших післявоєнних років. 1949 року на всесоюзній арені дебютувала команда Окружного будинку офіцерів, скорочено — ОБО (Львів). Львівські команди грали в другій групі СРСР, зоні УРСР.

Команди опинилися в різних кінцях турнірної таблиці: «Спартак» — 2-й, ОБО — 17-й серед 18 команд. Друге місце дозволило спартаківцям взяти участь у міжзональному турнірі за вихід до першої групи (вищої ліги) СРСР. Це був найуспішніший сезон в історії «Спартака», але наприкінці року на вищому рівні ухвалили рішення ліквідувати команду, а футболістів перевести до товариства «Динамо». Однак товариство «Динамо» не виділило для реорганізації відповідних «штатів» і команду так і не відновлено.

«Карпати» — СКА[ред. | ред. код]

Перед початком першості 1963 року керівництво області вирішило створити ще одну сильну футбольну команду, але цивільну, на відміну від СКА (Львів). Так на основі «Сільмаша», чемпіона області 1962, постали «Карпати», які отримали місце представників Львова в щойноствореній другій групі класу «А» (перша ліга). СКА залишився у класі «Б» і виступав там успішно, перемігши у зоні УРСР 1965 року. За регламентом армійці мали грати перехідні ігри за право виступати в другій групі класу «А» з «Карпатами». СКА впевнено переміг — 2:0 і 3:0, а «Карпати» мали вилетіти до класу «Б». Проте 1966 року чемпіонат вкотре реорганізували, розширили, залишивши обидві львівські команди. Упродовж 1966–1969 років проведено 8 матчів «Карпати» — СКА в чемпіонаті й один у Кубку СРСР. Спочатку рівень гри військового клубу був вищим, але вже наприкінці 1960-х «Карпати» стали лідером львівського футболу.

1968 рік приніс «Карпатам» перше місце в підгрупі й можливість грати у фінальній пульці за вихід до найвищої ліги. У суперництві львівських команд 1968 року «зелено-білі» двічі розгромили СКА — 4:1 і 5:1, а наступного «Карпати» здобули кубок СРСР і 6-е місце в лізі, а СКА фінішував тільки 13-м. 1970 року створено першу лігу, куди включено «Карпати» (вони виграли турнір і відразу вийшли у вищу лігу), а армійці залишилися середняками другої ліги. Епоха львівських дербі в радянські часи минула.

Сучасне фото стадіону ЛВВПУ

У змаганнях КФК[ред. | ред. код]

У 1960-1970-х роках львівські команди мали вагомі досягнення в республіканських змаганнях колективів фізичної культури. Так, Львівське військово-політичне училище Радянської армії та Військово-морського флоту було володарем Кубка УРСР 1966 і 1968 років, а «Сокіл» (Львів) — чемпіоном УРСР 1970, володарем Кубка УРСР 1973 і 1974 років. ЛВВПУ, «Сокіл» і СКА (Львів) інколи перетиналися в першостях і кубку УРСР:

1971

Першість УРСР, 1 зона:

1972

Першість УРСР, 1 зона:

1973

Першість УРСР, 1 зона:

1974

Кубок УРСР, півфінал:

Першість УРСР, фінальний турнір:

1978

Першість УРСР, 1 зона:

Україна[ред. | ред. код]

«Карпати» — «Львів»[ред. | ред. код]

Перший матч в історії протистоянь «Карпати» — «Львів» відбувся 20 вересня 2006 року на стадіоні СКА в рамках розіграшу Кубка України за присутності 8 тис. глядачів. Матч виявився рівним і основний час закінчився з рахунком 0:0, хоча ще в першому таймі Вільям Роша Батіста не забив пенальті (удар взяв Олександр Бабак). У додатковий час рахунок відкрили «Карпати» — на 100 хвилині гол забив Вільям Роша Батіста, проте вже через 10 хвилин Артур Гриценко зрівняв рахунок. У серії післяматчевих пенальті городяни перемогли з рахунком 3:0.


У сезоні 2008/09 років «Львів» пробився в Прем'єр-лігу. Саме тоді й відбулися два матчі «дербі». Обидва вони пройшли на стадіоні Україна. Перший матч команд відбувся в рамках 15 туру — 15 листопада 2008 року за присутності 15 тис. вболівальників. «Карпати» поступаючись по ходу поєдинку 2:0 зуміли перемогти з рахунком 2:4. Цікавим є той факт, що вперше за всю історію «Карпати» на своєму стадіоні грали як номінальні гості[джерело?].

Наступний матч львівського дербі відзначався неабиякою інтригою, адже цей матч був грою останнього — 30 туру чемпіонату України і саме в цьому матчі вирішувалась подальша доля «Львів» у Прем'єр-лізі. Цей матч на стадіоні «Україна» 26 травня 2009 року зібрав 16 тисяч глядачів. Щоб залишитися в елітному дивізіоні, «синьо-золоті» повинні були щонайменше здобути нічию. Проте на 28-й хвилині півзахисник «Карпат» Василь Кобін відкрив рахунок. Вже за 6 хвилин городяни мали чудовий шанс зрівняти рахунок, проте гравець «Львова» Григорій Баранець не зумів переграти голкіпера «Карпат» Всеволода Романенка з 11-метрової позначки. Після перерви, на 54-й хвилині міщани зрівняли рахунок, голом відзначився Віталій Романюк. Такий результат задовольняв «Львів», однак на 64 хвилині найкращий бомбардир «Карпат» у сезоні Сергій Кузнецов установив остаточний рахунок зустрічі — 2:1 на користь «Карпат». Таким чином «Львів» залишив прем'єр-лігу, а «Карпати» фінішували на 9-му місці.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. 1904-1939. Księga pamiątkowa Lwowskiego Klubu Sportowego «Pogoń». Lwów, 1939, s. 59

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Яцына Ю. Футбол Украины. Часть 2. 1951 — 1969 годы. — Днепродзержинск, 1996.
  • A. Gowarzewski, Lwów i Wilno w ekstraklasie, Katowice, GiA, 1997.
  • Яцына Ю. Футбол Украины. Часть 3. 1970 — 1980 годы. — Днепродзержинск, 2001.
  • Кульчицький І., Назаркевич Ю. «Карпати»: рік за роком (1963–2003). — Львів, 2003. — 232 с. ISBN 966-7893-31-6
  • Михайлюк Ю. Таємниці львівського футболу (Книга I). — Львів: Літературна агенція «Піраміда», 2004. — 192 с. ISBN 966-8522-18-4