Львівський національний університет імені Івана Франка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Львівський національний університет
імені Івана Франка
ЛНУ імені Івана Франка
Gerb Lvivskogo Universiteta.png
Назва латиною Universitas Leopoliensis
Гасло лат. Patriae decori civibus educandis
Заснований 20 січня 1661
Акредитація IV рівня
Ректор Володимир Мельник
Розташування Львів
Тип національний, автономний, дослідницький
Студентів 19 357
Докторів 220
Професорів 203
Кольори Синій та Золотий         
Приналежність МОН України
Адреса 79000, вул. Університетська 1, Львів
Сайт www.lnu.edu.ua
Lviv University RB.jpg
Головний корпус університету, колишня будівля Галицького сейму
Посилання ЛНУ перенаправляється сюди. Можливо, Ви шукали Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

Льві́вський націона́льний університе́т і́мені Іва́на Франка́1918-1939 — Університет Яна Казимира) — один із найстаріших університетів України та Східної Європи та найпрестижніших в Україні. Заснований у 1784 імператором Йосифом ІІ з латинською мовою викладання.

Заснування та рання історія Університету[ред.ред. код]

Колишня головна будівля університету (18511923 роки)

Атанас Фіґоль у статті про виш в «Енциклопедії українознавства» стверджував, що поляки з початку ХХ ст. для підкреслення «польськости» університету почали твердити, що він постав у 1661 році як Академія Єзуїтів, заснований королем Яном ІІ Казімежем з Львівського колегіуму єзуїтів. Але рішення короля не затвердив Сейм. Це твердження без критики сприйняли в СССР та інших країнах.[1]

За іншими даними, Львівську академію з правами університету утворено 1661 року указом короля Яна ІІ Казимира, який надавав єзуїтській колегії у Львові «гідність академії і титул університету». 1773 року орден єзуїтів заборонено, університет закрито. Відновлено 1784, називався Йосифінський університет. 18051817 — ліцей. 1817-го відновлено як Університет Франца I.

Передісторія[ред.ред. код]

В епоху Ренесансу Львів був відомим освітнім містом Центральної Європи, в якому діяло просвітницько-релігійне товариство «Львівське братство» (1439) та друкарня Степана Дропана (1460). Як і перший університет Центральної Європи — Карловий (Прага, Чехія), що бере свої початки зі світської школи (1348), Львівський університет (тепер імені Івана Франка) своє літочислення розпочинає зі створення у листопаді 1372 року міської школи хлопчиків, яку заснував титулярний «Король Русі» Владислав Опольчик[2] спільно з орденом Францисканців, котрі поряд з місіонерством вели також і освітню діяльність[3].

У XVI — XVII ст. центрами культурного життя на українських землях були церковні братства. Користуючись підтримкою міщан і духовенства, вони сприяли поширенню ідей гуманізму, розвитку науки і шкільництва. Найдавнішим православним в Україні було Успенське братство (ставропігійське з 1586 року) у Львові, яке стало визначним українським культурним православним центром. З 1586 р. у Львові діяла братська школа, яка була середнім навчальним закладом. Тут вивчали церковнослов'янську, грецьку, латинську і польську мови, математику, граматику, риторику, астрономію, філософію та інші дисципліни. Діячі Львівського братства планували навіть перетворити свій «гімнасіон» (так вони називали цю школу) у вищий навчальний заклад. У Львівській братській школі працювали і здобули освіту визначні діячі української культури кінця XVI — першої половини XVII ст.: Лаврентій Зизаній (Кукіль) і його брат Степан, Кирило Транквіліон-Ставровецький, Іван Борецький та ін.

До середини XVII ст. в Україні не було жодного вищого навчального закладу[Джерело?]. Шляхетська Польща чинила опір створенню тут вищої школи, яка могла б стати небезпечним політичним і культурним центром. Українська молодь мусіла здобувати вищу освіту в стінах Краківського й інших європейських університетів.

Заснування[ред.ред. код]

Згідно зі статтями Гадяцької угоди (1658 р.) між Україною та Річчю Посполитою польський уряд обіцяв у майбутньому відкрити в Україні дві вищі школи-академії: одну в Києві, а другу там, де знайдеться для неї відповідне місце. Академіям було обіцяно такі самі права університету, якими користувався Краківський університет. Впливові кола Речі Посполитої не виключали й того, що під тиском певних політичних обставин в Україні могли утворитися власні національні університети. Тоді ж єзуїтський орден у справі захисту католицизму в Україні покладав особливі надії на свій осередок у Львові. Єзуїти з'явились у Львові ще наприкінці XVI ст., а в 1608 р. відкрили тут свою середню школу-колегію. До середини XVII ст. ця колегія занепала, але все ж була врятована єзуїтами від загибелі, оскільки користувалась опікою і підтримкою польських магнатів.

Єзуїти розуміли можливість створення на основі братської школи у Львові університету, тому постійно домагались перетворення своєї колегії в академію. Після неодноразових клопотань король Ян ІІ Казимир 20 січня 1661 р. підписав диплом, який надавав єзуїтській колегії у Львові «гідність академії і титул університету» з правом викладання всіх тодішніх університетських дисциплін, присудження вчених ступенів бакалавра, ліценціата, магістра і доктора. Однак відразу ж після підписання диплому створення академії зустріло рішучу опозицію Краківського університету та окремих впливових осіб держави, що його підтримували. Незважаючи на перешкоди, у Львівській академії навчання велося за зразком інших європейських академій. А згодом польський король Август III Фрідріх у 1758 р. затвердив диплом від 20 січня 1661 р., виданий Яном ІІ Казимиром. Академію закрили у 1773 році.

Від часу заснування і до 1773 р. Львівський університет повністю перебував під контролем єзуїтського ордену і підпорядковувався генералові єзуїтів у Римі. На чолі університету стояв ректор. Приміщення університету було поблизу Краківської вулиці в центрі Львова. Навчальний заклад будував і купував нові приміщення, мав свою бібліотеку, найбільшу у Львові друкарню.

Попередниця університету в XVII—XVIII століттях[ред.ред. код]

Скульптура на фасаді головного корпусу ЛНУ

Академія складалася з двох відділів (факультетів) — філософського і богословського (теологічного). Роль середнього навчального закладу при Львівській Академії відігравала колегія, яка була підготовчим етапом для охочих продовжувати навчання. Історичні джерела засвідчують, що 1667 року на філософському і теологічному відділах навчалось близько 500 студентів, а навчальний процес забезпечували вісім викладачів. У середині XVIII ст. кількість студентів збільшилася до 700 осіб, викладачів — до 15-17. Поляки становили 75 % студентів, решта — українці та представники інших етнічних груп.

Навчальний процес у Львівській Академії проводився за програмою єзуїтських шкіл, розробленою ще наприкінці XVI ст.; помітні зміни у цю програму стали вносити лише в середині XVIII ст. На відділі філософії головно вивчали філософську систему Аристотеля, яка була сукупністю логіки, фізики й метафізики; у складі фізики розглядали також елементи математики, астрономії, біології, метеорології, у складі метафізики — питання психології та етики. Вивчали, крім цього, історію, географію, грецьку мову та ін. На відділі філософії навчання тривало два-три роки. Після закінчення цього відділу можна було здобувати богословську освіту. На теологічному відділі навчання тривало чотири роки. Тут вивчали історію церкви, Старий і Новий Заповіт, догматичне і моральне богослів'я, канонічне право, казуїстику, староєврейську мову. Всі дисципліни викладали професори.

У середині і другій половині XVIII ст. у зв'язку з розвитком наукових знань, зокрема природничих наук, сталися зміни у навчальному процесі університету. 1744 року відкрито кафедру математики, яку, на пропозицію провінціала ордену єзуїтів Томаша Ліхтанського[4] очолив Фаустин Ґродзіцький — автор підручника з архітектури і математики, створено математично-фізичний кабінет, відкрито університетську астрономічну обсерваторію. Почали викладати польську, французьку, німецьку мови, географію та історію як окремі предмети. Тут працювали відомі вчені: історик Каспер Несєцький, математики Ф. Ґродзіцький і Томаш Секежинський, письменник-єзуїт вірменського походження Григоріс Пірамович, громадський діяч, поет, письменник і філософ, примас Польщі Ігнацій Красіцький. Випускниками університету були такі відомі люди, як Інокентій Ґізель, М. Слотвинський, Я. Богомоловський та багато інших.

Пам'ятник Іванові Франку навпроти центрального входу університету

Університет у ХІХ — початку XX століттях[ред.ред. код]

Після входження Галичини до складу імперії Габсбурґів у 1772 році та скасування діяльності католицьких чернечих орденів Академія отримала, зокрема, будівлю монастиря та костелу тринітаріїв. У костелі було організовано бібліотеку, 16 листопада 1784 відбулось її урочисте відкриття. Після обстрілу і бомбардування Львова 1848 року з 50000 книг залишилися 13000, знищено багато рукописів.[5] У 1805 році уряд перетворив університет на ліцей.

Студіюм Рутенум[ред.ред. код]

У 1787 році засновано науковий інститут, який назвали «Studium Ruthenum» («Провізоричний науковий інститут в руській мові»), який діяв до 1804 року. Навчання у закладі проводилось тодішньою українською мовою. Викладачами були, зокрема, Михайло Гарасевич, Антін Ангелович, Мелетій Модест Гриневецький та інші.

Подальші роки[ред.ред. код]

У 1817 році уряд відновив університет з німецькою мовою викладання. Весна народів надала поштовх українцям і полякам до боротьби за введення своїх мов у навчальний процес. Так у 1849 році відкрилась кафедра української мови та літератури (завідувач — Яків Головацький). У 1862 та 1872 роках виникли кафедри з українською мовою викладання на богословському та правничому факультетах.

1851 року університету передали збудований 1842 року конвікт єзуїтів (шляхетської молоді[6]), проект Фіделіса Штадлера, кошти — з фундації Самуеля Ґловінського. Єзуїтів вигнали з приміщення після вуличних маніфестацій під час «весни народів» 1848 року.[7]


Львівський університет та Іван Франко[ред.ред. код]

У 70-х роках XIX ст. на філософському факультеті Львівського університету навчався Іван Франко — всесвітньовідомий український мислитель, письменник, учений, перекладач, психолог, політичний і громадський діяч, один з геніїв України, що увійшов в історію культури як «титан праці». У 1894 році, після смерті Омеляна Огоновського — тодішнього очільника кафедри руської словесності Львівського університету — Іван Франко спробував посісти це вакантне місце, однак тодішній намісник Галичини граф Казімєж Бадені зробив усе для того, щоб не допустити в університет письменника, який закликав український народ до соціального і національного визволення

Указом від 8 січня 1940 року Президія Верховної ради УРСР надала Львівському державному університету ім'я Івана Франка. Сьогодні тут працює одна з основних шкіл франкознавства в Україні.

Університет вчора та сьогодні[ред.ред. код]

Головний корпус. Вхід до університету.

Станом на 1997/1998 повний курс навчання тривав 5 років. Основною формою підготовки наукових кадрів є аспірантура, де на 1997/1998 навчальний рік готували фахівців з 89 спеціальностей гуманітарного та природничого профілів, в аспірантурі на денній формі навчалось 505 осіб, заочній — 206 осіб.

У жовтні 1999 року Львівський державний університет імені Івана Франка отримав статус національного.[8]

У 2014 р. 64 студенти отримали різні іменні стипендії, зокрема академічну стипендію ім. В. М. Чорновола, академічну стипендію ім. М. С. Грушевського, академічну стипендію ім. Т. Г. Шевченка та інші.

У 2014 р. команда факультету прикладної математики зайняла 2 місце на ІХ відкритій міжнародній студентській олімпіаді з програмування ім. С. О. Лебєдєва-В. М. Глушкова «КРІ-Open».

Навчальний процес у 2014/2015 н. р. у Львівському університеті забезпечують 2036 науково-педагогічних працівники, з них 220 докторів наук. В університеті діє 134 кафедри, на кінець 2014 р. в аспірантурі навчалось 773 особи, з них на заочній — 341 особа.

Станом на кінець 2015 р. у Львівському університеті навчалось більше 20 000 студентів, у тому числі на заочній формі — 4233, у коледжах — 1339.

Міжнародна співпраця[ред.ред. код]

Львівський національний університет імені Івана Франка гідно представляє українську академічну спільноту у світі. За перше півріччя 2010 року Університет відвідало понад 400 іноземних фахівців. Приблизно така ж кількість наукових і науково-педагогічних працівників Університету перебувала в цей період у закордонних установах.

Підписано 74 договори про співпрацю із зарубіжними установами. Львівський університет разом із десятьма університетами європейських країн виборов наступний етап програми Євросоюзу «Ерасмус — Мундус». За попереднім етапом програми впродовж трьох останніх років 123 студенти та аспіранти університету отримали стипендії для однорічного навчання в європейських навчальних закладах.

Університет здійснює активну діяльність щодо підписання Хартії Європейських Університетів. У 2000 році університет став співзасновником Європейського Колегіуму Польських і Українських Університетів (Люблін, Польща). Продовжено термін дії угод із Бєльським державним університетом (Бєльці, Молдова) та Краківською Педагогічною Академією (Польща).

Студенти географічного, історичного факультетів та факультету міжнародних відносин проходять навчальні практики в Польщі, Німеччині, Австрії, Угорщині, Чехії, Словаччині. Співробітники механіко-математичного, філологічного, хімічного факультетів, факультету міжнародних відносин і прикладної математики та інформатики працювали у вищих навчальних закладах Польщі, Колумбії, Франції, Швейцарії, Австрії на викладацькій роботі за контрактами. Завдяки наданим Австрійським центром місячних стипендій 10 фахівців Університету відвідали вищі навчальні заклади Австрії, а за договорами між Львівським і Варшавським та Вроцлавським університетами наукове стажування пройшли понад 48 співробітників Львівського університету. Багато випускників продовжують навчання у вищих навчальних закладах США, Польщі, Німеччини, Австрії, Великої Британії, Франції. Щорічно за грантом американського уряду та за сприяння Канзаського університету проводиться Літня школа для американських студентів, які проходять у ЛНУ шеститижневе стажування з української мови та історії України.

Рейтинги та репутація[ред.ред. код]

За підсумками 2014 року Львівський університет імені Івана Франка ввійшов до п'ятірки лідерів у загальному освітньому рейтингу, до трійки найкращих класичних університетів України та є беззаперечним лідером серед університетів Західного регіону.

За результатами рейтингу вищих навчальних закладів України за даними наукометричної бази даних Scopus станом на 22 грудня 2014 року Львівський університет ввійшов до трійки лідерів.

У 2014 р. університет був найпопулярнішим вишем України серед вступників, посівши перше місце за кількістю поданих заяв.

Структура[ред.ред. код]

Факультети[ред.ред. код]

Загальноуніверситетські кафедри[ред.ред. код]

  • Безпеки життєдіяльності
  • Фізичного виховання і спорту

Навчальні установи[ред.ред. код]

Наука[ред.ред. код]

Основу наукового потенціалу Університету складають відомі в Україні і світі наукові школи: Фізика твердого тіла; Теоретична фізика; Кристалохімія; Фізико-хімія полімерів; Біохімія і молекулярна біологія; Біоенергетика і електрофізіологія секреторних клітин; Мiнералогiчна школа академiка Є. Лазаренка; Термобарогеохiмiчна школа професора М. Єрмакова; Львівська наукова школа геології та металогенії докембрію; Інженерна, екологічна та регіональна геоморфологія; Територіальна організація суспільства; Генетичне ґрунтознавство; Комплексний аналіз; Функціональний аналіз; Механіка деформівного твердого тіла; Чисельне моделювання і оптимізація фізико-механічних полів; Дослідження розвитку агропромислового комплексу України, державного регулювання транскордонного підприємництва в умовах глобалізації; Економіко-математичне моделювання в управлінні економіко-виробничими системами; Франкознавство; Слов'янознавство; Історія соціально-політичних процесів в Україні; Загальна теорія прав людини; Захист прав і законних інтересів потерпілого та інших суб'єктів кримінального процесу.

Університет має наукові об'єкти, що становлять національне надбання України: Фонд рукописних, стародрукованих та рідкісних книг наукової бібліотеки Університету, Науково-дослідний комплекс апаратури для вивчення штучних небесних тіл ближнього космосу Астрономічної обсерваторії Університету, Гербарій, Ботанічний сад, Наукові фонди та музейна експозиція Зоологічного музею, Колекція культур мікроорганізмів-продуцентів антибіотиків.

Наукові інститути[ред.ред. код]

  • Археології
  • Європейської інтеграції
  • Історичних досліджень
  • Франкознавства
  • Літературознавчих студій
  • Екології масової інформації
  • Славістики

Інші наукові установи[ред.ред. код]

Видавнича діяльність[ред.ред. код]

Головною поліграфічною структурою ЛНУ є Видавничий центр[22], який був створений на підставі рішення Ректорату від 1 липня 1996 року за № 42 на базі редакційно-видавничого відділу, машинно-офсетної та поліграфічної лабораторій університету. На виставці, присвяченій 350-літтю Університету, Видавничий центр демонстрував книжковий доробок з близько 500 видань. Експозиція включала підручники, навчальні посібники, монографії, збірники наукових праць та інші видання. Значним досягненням Франкового Університету у книговиданні стало нагородження Шевченківською премією авторів 10-томного видання «Іван Франко».

При Львівському університеті діє також видавництво "Світ". Воно виникло в 1946 році як видавнича група Львівського університету, а нині є одним з лідерів українського книговидання. З 1991 року видавництво "Світ" випустило понад 700 найменувань книг загальним тиражем 11 млн. 759 тис. примірників.[23]

Керівництво університету[ред.ред. код]

  • Ректор Володимир Мельник, доктор філософських наук, професор.
  • Перший проректор Височанський Василь Степанович, кандидат фізико-математичних наук, професор
  • Проректор з науково-педагогічної роботи та міжнародної співпраці Зубрицька Марія Олексіївна, кандидат філологічних наук, доцент
  • Проректор з наукової роботи Гладишевський Роман Євгенович, член-кореспондент НАН України, доктор хімічних наук, професор
  • Проректор з науково-педагогічної Гарасим Ярослав Іванович, доктор філологічних наук, професор
  • Проректор з науково-педагогічної роботи та соціальних питань і розвитку Лозинський Мар'ян Володимирович, кандидат історичних наук, доцент
  • Проректор з науково-педагогічної роботи та інформатизації Кухарський Віталій Михайлович, кандидат фізико-математичних наук, доцент
  • Проректор з адміністративно-господарської роботи Курляк Василь Юрійович, кандидат фізико-математичних наук, доцент[24]

Ректори[ред.ред. код]

Студентське життя[ред.ред. код]

В університеті видаються студентські газети. Друковані: «Гілея» (Студентський культурологічний часопис), «Ярослов» (Студентська газета філологічного факультету), Vivat Justitia! (Студентський альманах, Юридичний факультет); електронні: «Факторіал» (Механіко-математичний факультет). Діє портал студентів факультету прикладної математики та інформатики. Також на економічному факультеті видається власний журнал «Журнал Ек-you», діє команда Enactus LNU (раніше відома як SIFE LNU). Організовуються загально-університетські змагання з гри Що? Де? Коли?

9 листопада 2011 року, студент історичного факультету Франкового Університету Тарас Прокопишин, став Головою студентської ради Львова. [1]

Студентські організації університету[ред.ред. код]

  • «ЛНУ LIFE» — незалежне студентське мас-медіа
  • ГО "Молода Дипломатія" (факультет міжнародних відносин)
  • «Англійський клуб» (факультет іноземних мов)
  • «Об'єднання студентів правників» (юридичний факультет та Правничий коледж)
  • «Європейська асоціація студентів права» (юридичний факультет та Правничий коледж)
  • «Лабораторія Ідей»
  • «Студентське братство»
  • «Дискусійний клуб_Debate Club» (факультет журналістики)
  • Економічний науковий клуб студентів, аспірантів, докторантів та молодих учених економічного факультету
  • Наукове товариство студентів факультету журналістики (НТС ФЖ)
  • «Фотосекта» (факультет журналістики)
  • «Кіноклуб» (факультет журналістики)

Заслужені професори[ред.ред. код]

Див. також: Категорія:Науковці Львівського університету

Відомі професори[ред.ред. код]

Див. також: Категорія:Науковці Львівського університету

Відомі випускники[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. А. Фіґоль. Львівський Державний Університет ім. І. Франка… — Т. 4. — С. 1421.
  2. Опольський
  3. Сайт Львівського університету ветеринарної медицини - ІСТОРІЯ УНІВЕРСИТЕТУ. Архів оригіналу за 2013-06-24. Процитовано 22-2-2011. 
  4. ks. Jan Poplatek. Grodzicki Faustyn (ur. 1709) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Kraków — Warszawa: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1960. — Tom VIIІ/4. — Zeszyt 39. — S. 614. (пол.)
  5. Крип'якевич І. П. Історичні проходи по Львові. — Львів: Каменяр, 1991. — 168 с. — С. 7071. — ISBN 5-7745-0316-X.
  6. http://www.sbc.org.pl/dlibra/docmetadata?id=51&from=pubindex&dirids=15 С. 136
  7. Mieczysław Orłowicz. Ilustrowany przewodnik po Lwowie ze 102 ilustracjami i planem miasta. — Lwów-Warszawa, 1925. — 276 s. — S. 123. (пол.)
  8. Указ Президента України «Про надання статусу національного Львівському державному університету імені Івана Франка», № 1311/99 від 11 жовтня 1999.
  9. Інститут післядипломної освіти Львівського національного університету імені Івана Франка. Архів оригіналу за 2013-06-24. Процитовано 2011-03-24. 
  10. Інтернет сторінка Педагогічного коледжу. Архів оригіналу за 2013-06-24. Процитовано 2011-03-24. 
  11. Інтернет сторінка Правничого коледжу. Архів оригіналу за 2013-06-24. Процитовано 2011-03-24. 
  12. Інтернет сторінка Природничого коледжу. Архів оригіналу за 2013-06-24. Процитовано 2011-03-24. 
  13. Центр італійської мови і культури Львівського національного Унівреситету. Архів оригіналу за 2013-06-24. 
  14. Інтернет сторінка Львівського фізико-математичного ліцею. Архів оригіналу за 2013-06-24. Процитовано 2011-03-24. 
  15. Інтернет сторінка Класичної гімназії. Архів оригіналу за 2013-06-24. Процитовано 2011-03-24. 
  16. Інтернет сторінка Астрономічної обсерваторії. Архів оригіналу за 2013-06-24. Процитовано 2011-03-24. 
  17. Інтернет сторінка Ботанічного саду. Архів оригіналу за 2013-06-24. Процитовано 2011-03-24. 
  18. Інтернет сторінка Зоологічного музею. Архів оригіналу за 2013-06-24. Процитовано 2011-03-24. 
  19. Інтернет сторінка Центру Інформаційних технологій. Архів оригіналу за 2013-06-24. Процитовано 2011-03-24. 
  20. Інтернет сторінка Центру гуманітарних досліджень. Архів оригіналу за 2013-06-24. Процитовано 2011-03-24. 
  21. Інтернет сторінка Центру країн Північної Європи. Архів оригіналу за 2013-06-24. Процитовано 2011-03-24. 
  22. http://publishing.lnu.edu.ua/
  23. http://svit.gov.ua/index.php?ukey=auxpage_1
  24. Ректорат Львівського національного університету ім. Івана Франка

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Encyclopedia. Львівський національний університет імені Івана Франка : [довідк. вид.] : в 2 т. Т.1 : А - К / Львівський нац. ун-т ім. І. Франка ; [вид. рада: І. О. Вакарчук (голова) та ін.]. – Львів : Вид-во ЛНУ, 2011. – 716 с. : іл., 112 вкл. – Тит. арк. парал. лат., пол., нім. – ISBN 978-966-613-892-0
  • Encyclopedia. Львівський національний університет імені Івана Франка : [довідк. вид.] : в 2 т. Т. 2 : Л - Я / Львівський нац. ун-т ім. І. Франка ; [вид. рада: І. О. Вакарчук (голова) та ін.]. – Львів : Вид-во ЛНУ, 2014. – 764 с. : іл., 224 вкл. – Тит. арк. парал. лат., пол., нім. – ISBN 978-966-613-891-3
  • Фізичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка (1953-2013) : [довідк.-інформ. вид.] / І. О. Вакарчук, П. М. Якібчук, О. Г. Миколайчук, О. М. Попель ; М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. – Львів : Вид-во ЛНУ, 2013. – 586 с. : фот. – Бібліогр.: с. 565 (9 назв).
  • Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
  • Качмар В. М. Львівський національний університет імені Івана Франка // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 358. — ISBN 978-966-00-1028-1.
  • Фіґоль А. Львівський Державний Університет ім. І. Франка // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003. — Т. 4. — С. 1420—1421.
  • Finkel L. Historya Uniwersytetu Lwowskiego / Ludwik Finkel, Stanisław Starzyński. Lwów, 1894. Cz. I: Do r. 1869. Napisał Ludwik Finkel; Finkel L. Historya Uniwersytetu Lwowskiego / Ludwik Finkel, Stanisław Starzyński. Lwów, 1894. Cz. II: 1869–1894. Napisał Stanisław Starzyński.
  • Kronika Uniwersytetu Lwowskiego. Lwów, 1899. Т. І; Hahn W. Kronika Uniwersytetu Lwowskiego / Wiktor Hahn. Lwów, 1912. Т. ІІ.
  • Jaworski F. Uniwersytet Lwowski. Wspomnienia jubileuszowe / Franciszek Jaworski. Lwów, 1912.
  • Львівський державний університет імені Ів. Франка / Ред. Роман Волков. Львів, 1947.
  • 300 років Львівського університету / Є. К. Лазаренко. Львів, 1961.
  • Львівський ордена Леніна державний університет ім. Івана Франка. [Текст Володимира Здоровеги]. Львів, 1967, 1973.
  • Львівський ордена Леніна державний університет імені Івана Франка. [Текст Володимира Здоровеги та Тамари Старченко]. Львів, 1978.
  • Львівський університет / За ред. В. П. Чугайова. Львів, 1986.
  • Львівський ордена Леніна державний університет імені Івана Франка. Львів, 1990.
  • Історія Львівського університету (1976) // Фонди Музею історії Львівського національного університету імені Івана Франка.

Посилання[ред.ред. код]