Фердинанд Льонер
| Фердинанд Льонер | |||||
|---|---|---|---|---|---|
 Отаман | |||||
 | |||||
| Загальна інформація | |||||
| Народження |
1886 м. Сараєво,  Боснія і Герцеговина | ||||
| Смерть |
24 грудня 1954 м. Відень,  Австрія | ||||
| Громадянство |
 ЗУНР | ||||
| Військова служба | |||||
| Приналежність |
ЗУНР | ||||
| Рід військ |
 УГА | ||||
| Війни / битви | Українсько-польська війна | ||||
| Командування | |||||
| начальник штабу Перший корпус УГА | |||||
| Нагороди та відзнаки | |||||
| |||||
 Фердинанд Льонер у Вікісховищі | |||||
Фердинанд Льонер (нім. Ferdinand Lohner, * 1886, Сараєво, Боснія і Герцеговина — † 24 грудня 1954, Відень, Австрія) — австрійський та український військовий діяч і дипломат, майор, начальник штабу I-го корпусу Української Галицької армії. Військовий аташе австрійського посольства в Москві та Бонні.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 1886 у місті Сараєво.
В Австрійській армії[ред. | ред. код]
Навчався у кадетській та офіцерській школах. Закінчив Академію генерального штабу у Відні. Брав участь у бойових діях на італійському фронті.
В Українській Галицькій Армії[ред. | ред. код]
В УГА з кінця квітня 1919 р. Начальник штабу I-го корпусу Української галицької армії, згодом помічник начальника оперативного відділу при Начальній Команді УГА. Колеги по службі відзначали його сумлінність та патріотизм, зокрема Євген Бородиєвич так написав про нього :
Він був німець, що тілом і душею віддався безкорисно праці в будуванню української державности. Він казав: «Люблю цей народ, його культуру, його національну армію, яка хоч находиться в недостатках, хоробро змагається з кожним ворогом України. Я хочу їй допомогти хоч-би прийшлося мені життям переплатити.»[1]
На початку 1920 р. начальник штабу 2-ї бригади УГА. З групою генерала Антіна Кравса перейшов Карпати, щоб потрапити у Чехо-Словаччину.
В Австрії[ред. | ред. код]
Після закінчення визвольних змагань проживав у Австрії, брав участь у діяльності галицьких ветеранських організацій. У 1928 взяв участь у відкритті у Відні меморіальної дошки на честь Листопадового чину.
У 1921 р. одружився з українкою Іриною Вахнянин, яка була раніше засуджена польською владою у 28 березня 1925 р. на 15 місяців ув'язнення за діяльність у лавах УВО.
З січня 1921 до травня 1923 р. працював у Військовій канцелярії Диктатора ЗУНР у Відні.
У 1924 р. став членом оргкомітету із написання історії Української Галицької Армії. Автор спогадів про українську визвольну боротьбу «Похід УГА на Київ», яку змушений був спалити під час наступу РСЧА на Австрію у 1945 р., остерігаючись за своє життя та життя рідних і близьких. [2]
У 1929–1938 р. працював військовим аташе австрійського посольства в Москві. Під час Другої світової війни був офіцером штабу 4-го повітряного флоту Люфтваффе, створеного у Відні.
У 1946-1951 рр. Льонер працював у Міністерстві закордонних справ Австрії, як військовий аташе у ФРН.
Помер у Відні 24 грудня 1954 р.
Віднайдення могили[ред. | ред. код]
Похований на Мацлайнсдорфському лютеранському цвинтарі, що у 10-й дільниці Відня (Triester Str. 1, 1100). У цій же могилі у 1978 р. була похована його дружина Ірина Вахнянин.[3] Подружжя записане в журналі реєстрації поховань як греко-католики.
Могилу і точну дату смерті Фердинанда Льонера вдалось відшукали лише у 2020 р. завдяки старанням громадської ініціативи «Врятуй могилу героя». Доти місце його смерті вважалося втраченим, а в енциклопедичних довідках подавався лише рік смерті, до того ж помилковий – 1956 р. Завдяки «Пласту» в Австрії та ініціативі "Врятуй могилу героя" вдалося зібрати кошти для ремонту пам'ятника і продовження договору оренди поховання до 2030 р.[4]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Бородиєвич Є. В чотирикутнику смерти.- Львів, 1921
- ↑ В Австрії впорядкували могилу начальника оперативного відділу Начальної Команди УГА // Український Інститут Національної Пам'яті, 1 лютого 2021 рок. Архів оригіналу за 5 березня 2021. Процитовано 2 лютого 2021.
- ↑ Пластуни віднайшли у Відні могилу начштабу корпусів УГА Фердинада Льонера // Історична правда, 3 липня 2020 року. Архів оригіналу за 9 лютого 2021. Процитовано 2 лютого 2021.
- ↑ В Австрії впорядкували могилу начальника оперативного відділу Начальної Команди УГА // Український Інститут Національної Пам'яті, 1 лютого 2021 року. Архів оригіналу за 5 березня 2021. Процитовано 2 лютого 2021.
Джерела[ред. | ред. код]
- Олег Стецишин. Ландскнехти Галицької армії. Часопис, Львів 2012. ISBN 978—966—2720—02—0.
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
- Отамани УГА
- Народились 1886
- Померли 24 грудня
- Померли 1954
- Нагороджені медаллю «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
- Нагороджені хрестом «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
- Нагороджені Пам'ятною військовою медаллю (Австрія)
- Нагороджені Почесним хрестом ветерана війни
- Уродженці Сараєва
- Австро-Угорські військовики Першої світової війни
- Вояки Української Галицької Армії
- Учасники польсько-української війни
- Військові аташе Австрії
- Австрійські мемуаристи
- Учасники Другої світової війни з Німеччини
- Офіцери люфтваффе