Любавін Петро Митрофанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Любавін Петро Митрофанович
Donetsk lubavin.jpg
Народився 1896
Воронеж, Воронізька губернія, Російська імперія
Помер 4 серпня 1941(1941-08-04)
Левківка, Новоархангельський район, Кіровогра́дська о́бласть, Українська РСР, СРСР
Громадянство (підданство) Flag of the Soviet Union (1923).svg СРСР
Flag of the Russian Soviet Federative Socialist Republic (1918-1920).svg Російська РФСР
Romanov Flag.svg Російська імперія
Діяльність політик
Партія Комуністична партія Радянського Союзу
Нагороди
Орден Леніна
Меморіальна дошка в Донецьку на будинку, в якому жив Любавін

Люба́він Петро́ Митрофа́нович (1898, місто Воронеж, тепер Російська Федерація — 1941, біля села Левківки, тепер Новоархангельського району Кіровоградської області) — український радянський партійний діяч. Депутат Верховної Ради УРСР 1-го скликання. Депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання у 1941 році. Член ЦК КП(б)У в червні 1938 — серпні 1941 р. Член Організаційного бюро ЦК КП(б)У в червні 1938 — травні 1940 р. Кандидат в члени Політичного бюро ЦК КП(б)У в травні 1940 — серпні 1941 р. Член ЦК ВКП(б) в березні 1939 — серпні 1941 р.

Біографія[ред.ред. код]

Народився у родині робітника-механіка. У 1912 році закінчив чотирикласну церковноприходську школу в місті Воронежі.

У квітні 1912 — серпні 1915 р. — учень слюсаря приватних механічних майстерень у селі Писарівці Богучарського повіту Воронезької губернії. У серпні 1915 — лютому 1916 р. — курсант автомобільних курсів у Москві. У лютому 1916 — травні 1917 р. — слюсар олійницького заводу в слободі Лівенці Бірючинського повіту Воронезької губернії.

У червні — листопаді 1917 р. — рядовий окремої Балтійської морської дивізії російської армії. У листопаді 1917 — березні 1918 р. — машиніст млина в слободі Лівенці Бірючинського повіту Воронезької губернії.

У березні — серпні 1918 р. — комісар технічного постачання 1-го бронепоїзду Тираспольського загону Червоної армії. У серпні 1918 — січні 1919 р. — червоноармієць 1-го Воронезького революційного полку. У січні — липні 1919 р. — секретар прифронтової Надзвичайної комісії (ЧК). У липні — грудні 1919 р. — в резерві командного складу 59-го батальйону 1-ї запасної бригади.

Член РКП(б) з листопада 1919 року.

У грудні 1919 — січні 1924 р. — завідувач збройовою частиною (зброївнею) 112-го відділення стрілецького батальйону військ ВНК-ОДПУ. У січні 1924 — березні 1925 р. — помічник начальника застави з політичної частини Кам'янецького (Кам'янець-Подільського) прикордонного загону ОДПУ. У березні 1925 — червні 1926 р. — інструктор з політичної роботи Подільського прикордонного загону ОДПУ у місті Могилеві-Подільському.

У червні 1926 — січні 1928 р. — слюсар Полтавського державного олійницького заводу Полтавського округу.

У січні 1928 — серпні 1930 р. — завідувач відділу кадрів Полтавського окружного комітету КП(б)У.

У серпні 1930 — серпні 1936 р. — студент Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту. У серпні 1936 року закінчив Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут та здобув спеціальність інженера-механіка. У серпні — листопаді 1936 р. — інженер-механік Дніпродзержинського азотно-тукового комбінату Дніпропетровської області.

У листопаді 1936 — травні 1937 р. — завідувач промислово-транспортного відділу Дніпродзержинського міського комітету КП(б)У. У червні 1937 р. — начальник ремонтно-механічної дільниці комбінату, а у червні — листопаді 1937 р. — секретар партійного комітету КП(б)У Дніпродзержинського азотно-тукового комбінату.

У листопаді 1937 — квітні 1938 р. — 1-й секретар Дніпродзержинського міського комітету КП(б)У Дніпропетровської області.

У квітні — травні 1938 р. — 3-й секретар Дніпропетровського обласного комітету КП(б)У.

У травні — червні 1938 р. — 2-й секретар Донецького обласного комітету КП(б)У.

У червні — листопаді 1938 р. — 1-й секретар Ворошиловградського обласного комітету КП(б) України. 26 червня 1938 року був обраний депутатом Верховної Ради УРСР 1-го скликання від Рубіжанської виборчої округи Ворошиловградської області.

У листопаді 1938 — серпні 1941 р. — 1-й секретар Сталінського обласного комітету КП(б) України.

З червня 1941 року — член Військової ради 12-ї армії Південно-Західного фронту, бригадний комісар.

У серпні 1941 року під загрозою попасти в німецький полон покінчив життя самогубством.

Останки Любавіна були знайдені в 2005 році біля села Левківки Новоархангельського району Кіровоградської області та ідентифіковані Головним бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров'я України. У 2006 році перепохований на Алеї Героїв в парку Вічної Слави у місті Києві.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Любавін Петро Митрофанович (1898–1941) // Лозицький Володимир. Політбюро ЦК Компартії України: історія, особи, стосунки (1918–1991). — К.: Генеза, 2005. — С. 218.
  • Ксенофонтова Н. Боєць партії: До 90-річчя з дня народження П. М. Любавіна / Н. Ксенофонтова // Рад. Донеччина. — 1988. — 11 листоп.
  • Парсенюк Б. Сталінські губернатори: П. М. Любавін / Б. Парсенюк // Донеччина. — 2002. — 24 жовт.
  • Парсенюк Б. Червоні губернатори / Б. Парсенюк // Схід. часопис. — 1996. — 1-15 січ.
  • Список депутатів, обраних у Верховну Раду УРСР // Вісті [Рад депутатів трудящих УРСР]. — 1940. — № 72 (5861). — 28 березня. — С. 1.