Любавін Петро Митрофанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Любавін Петро Митрофанович
Donetsk lubavin.jpg
Народився 1896
Воронеж, Воронізька губернія, Російська імперія
Помер 4 серпня 1941(1941-08-04)
Левківка, Новоархангельський район, Кіровогра́дська о́бласть, Українська РСР, СРСР
Громадянство (підданство) Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of the Russian Soviet Federative Socialist Republic.svg РРФСР
Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність політик
Партія Комуністична партія Радянського Союзу
Нагороди
Орден Леніна
Меморіальна дошка в Донецьку на будинку, в якому жив Любавін

Люба́він Петро́ Митрофа́нович (1898, місто Воронеж, тепер Російська Федерація — 1941, біля села Левківки, тепер Новоархангельського району Кіровоградської області) — український радянський партійний діяч. Депутат Верховної Ради УРСР 1-го скликання. Депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання у 1941 році. Член ЦК КП(б)У в червні 1938 — серпні 1941 р. Член Організаційного бюро ЦК КП(б)У в червні 1938 — травні 1940 р. Кандидат в члени Політичного бюро ЦК КП(б)У в травні 1940 — серпні 1941 р. Член ЦК ВКП(б) в березні 1939 — серпні 1941 р.

Біографія[ред.ред. код]

Народився у родині робітника-механіка. У 1912 році закінчив чотирикласну церковноприходську школу в місті Воронежі.

У квітні 1912 — серпні 1915 р. — учень слюсаря приватних механічних майстерень у селі Писарівці Богучарського повіту Воронезької губернії. У серпні 1915 — лютому 1916 р. — курсант автомобільних курсів у Москві. У лютому 1916 — травні 1917 р. — слюсар олійницького заводу в слободі Лівенці Бірючинського повіту Воронезької губернії.

У червні — листопаді 1917 р. — рядовий окремої Балтійської морської дивізії російської армії. У листопаді 1917 — березні 1918 р. — машиніст млина в слободі Лівенці Бірючинського повіту Воронезької губернії.

У березні — серпні 1918 р. — комісар технічного постачання 1-го бронепоїзду Тираспольського загону Червоної армії. У серпні 1918 — січні 1919 р. — червоноармієць 1-го Воронезького революційного полку. У січні — липні 1919 р. — секретар прифронтової Надзвичайної комісії (ЧК). У липні — грудні 1919 р. — в резерві командного складу 59-го батальйону 1-ї запасної бригади.

Член РКП(б) з листопада 1919 року.

У грудні 1919 — січні 1924 р. — завідувач збройовою частиною (зброївнею) 112-го відділення стрілецького батальйону військ ВНК-ОДПУ. У січні 1924 — березні 1925 р. — помічник начальника застави з політичної частини Кам'янецького (Кам'янець-Подільського) прикордонного загону ОДПУ. У березні 1925 — червні 1926 р. — інструктор з політичної роботи Подільського прикордонного загону ОДПУ у місті Могилеві-Подільському.

У червні 1926 — січні 1928 р. — слюсар Полтавського державного олійницького заводу Полтавського округу.

У січні 1928 — серпні 1930 р. — завідувач відділу кадрів Полтавського окружного комітету КП(б)У.

У серпні 1930 — серпні 1936 р. — студент Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту. У серпні 1936 року закінчив Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут та здобув спеціальність інженера-механіка. У серпні — листопаді 1936 р. — інженер-механік Дніпродзержинського азотно-тукового комбінату Дніпропетровської області.

У листопаді 1936 — травні 1937 р. — завідувач промислово-транспортного відділу Дніпродзержинського міського комітету КП(б)У. У червні 1937 р. — начальник ремонтно-механічної дільниці комбінату, а у червні — листопаді 1937 р. — секретар партійного комітету КП(б)У Дніпродзержинського азотно-тукового комбінату.

У листопаді 1937 — квітні 1938 р. — 1-й секретар Дніпродзержинського міського комітету КП(б)У Дніпропетровської області.

У квітні — травні 1938 р. — 3-й секретар Дніпропетровського обласного комітету КП(б)У.

У травні — червні 1938 р. — 2-й секретар Донецького обласного комітету КП(б)У.

У червні — листопаді 1938 р. — 1-й секретар Ворошиловградського обласного комітету КП(б) України. 26 червня 1938 року був обраний депутатом Верховної Ради УРСР 1-го скликання від Рубіжанської виборчої округи Ворошиловградської області.

У листопаді 1938 — серпні 1941 р. — 1-й секретар Сталінського обласного комітету КП(б) України.

З червня 1941 року — член Військової ради 12-ї армії Південно-Західного фронту, бригадний комісар.

У серпні 1941 року під загрозою попасти в німецький полон покінчив життя самогубством.

Останки Любавіна були знайдені в 2005 році біля села Левківки Новоархангельського району Кіровоградської області та ідентифіковані Головним бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров'я України. У 2006 році перепохований на Алеї Героїв в парку Вічної Слави у місті Києві.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Любавін Петро Митрофанович (1898–1941) // Лозицький Володимир. Політбюро ЦК Компартії України: історія, особи, стосунки (1918–1991). — К.: Генеза, 2005. — С. 218.
  • Ксенофонтова Н. Боєць партії: До 90-річчя з дня народження П. М. Любавіна / Н. Ксенофонтова // Рад. Донеччина. — 1988. — 11 листоп.
  • Парсенюк Б. Сталінські губернатори: П. М. Любавін / Б. Парсенюк // Донеччина. — 2002. — 24 жовт.
  • Парсенюк Б. Червоні губернатори / Б. Парсенюк // Схід. часопис. — 1996. — 1-15 січ.
  • Список депутатів, обраних у Верховну Раду УРСР // Вісті [Рад депутатів трудящих УРСР]. — 1940. — № 72 (5861). — 28 березня. — С. 1.