Любиша Спаїч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Любиша Спаїч
Особисті дані
Народження 7 березня 1926(1926-03-07)
  Белград, Королівство Сербів, Хорватів і Словенців
Смерть 28 березня 2004(2004-03-28) (78 років)
  Белград, Сербія та Чорногорія
Громадянство  Югославія
Позиція захисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1946–1947 Югославія «Црвена Звезда» 8 (0)
1947–1949 Югославія «Будучност» (Тітоград) 14 (5)
1950–1953 Югославія БСК «Белград» 59 (7)
1953–1960 Югославія «Црвена Звезда» 153 (1)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1950–1957 Югославія Югославія 15 (0)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1961–1962 Греція «Аріс» (Салоніки)
1962–1963 Туреччина «Бешикташ»
1962 Туреччина Туреччина
1963–1964 Ізраїль «Шимшон» (Тель-Авів)
1964–1967 Туреччина «Бешикташ»
1968–1969 Греція «Олімпіакос»
1969–1972 Греція «Іракліс»
1972–1974 Греція «Панахаїкі»
1974–1975 Греція «Іракліс»
1976–1977 Греція «Панахаїкі»
1978 Греція «Панахаїкі»
1980 Туреччина «Бешикташ»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Любиша Спаїч (сербохорв. Ljubiša Spajić, 7 березня 1926, Белград — 28 березня 2004, Белград) — югославський футболіст, що грав на позиції захисника. По завершенні ігрової кар'єри — тренер.

Як гравець є однією з найважливіших фігур «Црвени Звезди», зокрема, і для югославського футболу в цілому[1]. Був з белградським клубом п'ятиразовим національним чемпіоном і дворазовим переможцем Югославського кубку. Також входив до складу команди, яка вперше в історії югославського футболу в сезоні 1959/60 виграла «золотий дубль». Крім цього у складі національної збірної Югославії був учасником чемпіонату світу 1954 року та срібним призером Олімпіади 1956 року.

Значну частину тренерської кар'єри провів у Туреччині, де очолювавв національну збірну та «Бешикташ», який двічі поспіль приводив до чемпіонства і повторив досягнення Гюндуза Килича. Крім цього тривалий час працював у Греції, тренуючи місцеві клуби.

Клубна кар'єра[ред. | ред. код]

Починав футбольну кар'єру під час Другої світової війни. Після закінчення війни югославський футбол був реформований. 1946 року югославська футбольна ліга відновила роботу і Спаїч став виступати за «Црвену Звезда». Тут Любиші не вдалося стати основним гравцем, а клуб зайняв лише третє місце, після чого захисник покинув клуб і грав за «Будучност» (Тітоград), а потім ще і за БСК «Белград».

У 1952 році він повернувся до свого старого клубу «Црвена Звезда». Уже в своєму першому сезоні після повернення, в сезоні 1952/53, він став чемпіоном Югославії. Після двох наступних безтрофейних сезонів, він виграв зі своїм клубом чемпіонство в сезонах 1955/56 і 1956/57, ставши першим югославським клубом, який зміг захистити титул чемпіона. У Кубку європейських чемпіонів 1956/57 Спаїч та його команда дійшла до півфіналу, де програла «Фіорентині». У сезоні 1957/58 команда не змогла втретє поспіль виграти чемпіонство, але здобула вперше за сім років Кубок Югославії, який став першим у колекції Спаїча. У сезоні 1958/59 Любиша зі своєю командою виграв і чемпіонат, і Кубок, зробивши «Црвену Звезду» першою югославською командою, що здобула національний «золотий дубль». У тому ж році Спаїча призначили капітаном команди. Після того, як в сезоні 1959/60 його клуб знову захистив свій титул в чемпіонаті, Спаїч влітку 1960 року завершив кар'єру футболіста.

Виступи за збірну[ред. | ред. код]

7 вересня 1950 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Югославії у дружньому матчі проти збірної Фінляндії. З 1951 року він також почав виступати на збірну Югославії В, за яку загалом провів 8 матчів[1].

У складі збірної був учасником чемпіонату світу 1954 року у Швейцарії, де югослави потрапили у сильну групу з бразильцями, мексиканцями і французами, тим не менш вийшли в чвертьфіналу, в якому програли майбутнім чемпіонам ФРН. Проте Спаїч на поле жодного разу не вийшов.

Через два роки був учасником футбольного турніру на Олімпійських іграх 1956 року у Мельбурні, де разом з командою здобув «срібло». Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 8 років, провів у її формі 15 матчів.

У складі збірної був учасником футбольного турніру на Олімпійських іграх 1956 року у Мельбурні, де разом з командою здобув «срібло». Уже в першому матчі, у чвертьфіналі проти США, команда Спаїча виграла 9:1 і досягла однієї з найбільших перемог в історії. В підсумку команда вийшла у фінал, де поступилась збірній СРСР (0:1). Спаїч зіграв усі турнірні матчі своєї команди і носив на цих матчах пов'язку капітана.

Після чемпіонату світу Любиша грав ще три роки за збірну і останній матч провів 10 листопада 1957 року проти Греції (4:1) у відборі на чемпіонат світу 1958 року. Всього протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 8 років, провів у формі головної команди країни 15 матчів[1].

Кар'єра тренера[ред. | ред. код]

Після закінчення своєї ігрової кар'єри відвідував спортивну школу і отримав диплом тренера. Після цього він розпочав тренерську кар'єру в 1961 році, ставши головним тренером грецького «Аріса» (Салоніки).

Навесні 1962 року очолив турецький «Бешикташ»[2], а в жовтні того ж року паралельно став головним тренером і національної збірної Туреччини[3]. Зі збірною Любиша провів чотири матчі (1 перемога, 2 нічиїх і 1 поразка), включаючи кваліфікаційний матч на Євро-1964 проти Італії, який завершився з рахунком 0:6[4] і фактично позбавив турків шансу пробитися на турнір, а також став однією з найбільших поразок в історії збірної. Після цього з початку 1963 року Спаїч знову зосередився на роботі з «Бешикташем» і закінчив сезон 1962/63 на другому місці. Тим не менш наприкінці сезону він був звільнений керівництвом клубу[5].

Після звільнення Спаїч продовжив свою кар'єру в Ізраїлі та тренував клуб «Шимшон» (Тель-Авів)[6], але наступного року знову повернувся в «Бешикташ»[7]. Після того, як Любиша з «Бешикташем» в першому сезоні 1964/65 знову зайняв друге місце, в наступних двох сезонах 1965/66 і 1966/67 він виграв турецький чемпіонат і допоміг «Бешикташу» зробити перший в історії клубу захист титулу в цьому змаганні. Паралельно протягом цих двох сезонів він також виграв Кубок Spor Toto (1966) і Суперкубок Туреччини (1967), обидва вперше в історії клубу. У своєму останньому сезоні він був пов'язаний з різними правопорушеннями, за що його питання неодноразово розглядалося дисциплінарним комітетом Турецької футбольної асоціації. Після накопичення інцидентів Спаїч отримав влітку 1967 року 17-місячну заборону роботи[8]. Через це тренер і клуб змушені були не продовжувати свою співпрацю по завершенню сезону 1966/67[9]. Через кілька днів після від'їзду Спаїча його замінив співвітчизник Яне Яневський[10].

Через один рік «Бешикташ» вирішив повернути Спаїча. Після коротких переговорів Любиша погодився втретє очолити «орлів». Проте після того, як турецька футбольна асоціація відмовилася видавати ліцензію Спаїчу через все ще діючу заборону зайнятості, повернення югослава не відбулося. Спаїч замість цього очолив грецький «Олімпіакос» на майбутній сезон. Проте у Грецькому гранді справи пішли не так добре: у чемпіонаті клуб зайняв друге місце, поступившись на двома очками «Панатінаїкосу», а у фіналу Кубка Греції у фіналі проти цього ж «Панатінаїкоса» клуб зіграв внічию 1:1, проте програв титул за жеребом — капітан «Панатінаїкоса» Міміс Домазас вибрав правильний бік монетки і його команда отримала кубок. Після цього Спаїч покинув клуб, але залишився у Греції, де працював з перервами ще дев'ять років і по декілька разів керував клубами «Іракліс» та «Панахаїкі».

З 1977 року працював консультантом у рідній «Црвені Звезді»[11]. Крім того Спаїч кілька разів вів перемовини про підписання тренерського контракту з «Бешикташем», але щоразу вони не вдавались. Тільки восени 1980 року відбулося відновлення співробітництва і Спаїч був найнятий як наступник Метіна Тюреля[12]. Під його керівництвом «Бешикташ» програв перші дві гри. Наприкінці жовтня 1980 року Спаїч покинув Туреччину на тій підставі, що його зять стикнувся з критичною операцією і що Любиші потрібно було його підтримувати[13]. Через кілька днів після цього несподіваного відходу Спаїч сказав, що не хоче повертатися і пояснює своє рішення тим, що він не бачить перспективи, як у поточному складі, так і в структурі клубу[14]. «Бешикташ» дав Спаїчу час повернутися до 4 листопада 1980 року[15] і, нарешті, замінив його на початку листопада 1980 року співвітчизником Джордже Миличем[16].

Помер 28 березня 2004 року на 79-му році життя у Белграді.

Статистика[ред. | ред. код]

Виступи за збірну[ред. | ред. код]

Матчі і голи за збірну
# Дата Місто Суперник Голів Результат Турнір
1. 07.09.1950 Гельсінкі Фінляндія Фінляндія 2:3 Товариський матч
2. 23.08.1951 Осло Норвегія Норвегія 4:2 Товариський матч
3. 02.09.1951 Белград Швеція Швеція 2:1 Товариський матч
4. 05.06.1953 Стамбул Туреччина Туреччина 2:2 Товариський матч
5. 18.10.1953 Загреб Франція Франція 3:1 Товариський матч
6. 09.05.1954 Загреб Бельгія Бельгія 0:2 Товариський матч
7. 09.05.1954 Саарбрюкен Саар Саар 5:1 Товариський матч
8. 28.11.1956 Мельбурн США США 9:1 ОІ-1956
9. 04.12.1956 Мельбурн Індія Індія 4:1 ОІ-1956
10. 08.12.1956 Мельбурн СРСР СРСР 0:1 ОІ-1956
11. 23.12.1956 Джакарта Індонезія Індонезія 5:1 Товариський матч
12. 05.05.1957 Афіни Греція Греція 0:0 Кваліфікація на ЧС-1958
13. 12.05.1957 Загреб Італія Італія 6:1 КЦЄ 1955—1960
14. 18.05.1957 Братислава Чехословаччина Чехословаччина 0:1 КЦЄ 1955—1960
15. 10.11.1957 Белград Греція Греція 4:1 Кваліфікація на ЧС-1958

Досягнення[ред. | ред. код]

Як гравець[ред. | ред. код]

Як тренер[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в reprezentacija.rs „Ljubiša Spajić“ [Архівовано 26 червня 2014 у Wayback Machine.] (aufgerufen am 22. September 2014)
  2. ↑ 4. April 1962, Milliyet, S. 6: "Kısa Haberler"
  3. ↑ 27. Oktober 1962, Milliyet, S. 8: "Antrenör"
  4. ↑ Italy 6-0 Turkey. Архів оригіналу за 28 жовтня 2017. Процитовано 4 грудня 2017.
  5. ↑ 29. Juni 1963, Milliyet, S. 8: "Beşiktaş Spajiç'in işine son verdi"
  6. ↑ 24. Juni 1964, Milliyet, S. 8: "Melchior Pazar günü geliyor..."
  7. ↑ 28. Juli 1964, Milliyet, S. 8
  8. ↑ 7. Juli 1967, Milliyet, S. 8: "Yılın Centilmen takımları Vefa ve G.Birliği"
  9. ↑ 16. Juli 1967, Milliyet, S. 8: "Gidiyorum, fakat..."
  10. ↑ 18. Juli 1967, Milliyet, S. 8: "Spajiç gitti, Janevski geldi"
  11. ↑ 24. Oktober 1980, Milliyet, S. 12: "Beşiktaş'ın yeni Teknik Direktörü Spajiç dün trenle İstanbul'a geldi"
  12. ↑ 25. Oktober 1980, Milliyet, S. 12: "Sabah sözleşme imzaladı, öğleden sonra futbolcularla tanıştı"
  13. ↑ 31. Oktober 1980, Milliyet, S. 11: "Spajiç aniden Yugoslavya'ya döndü."
  14. ↑ 1. November 1980, Milliyet, S. 12: "Spajiç:Ne kendimi, ne de Beşiktaşlıları aldatmak istemiyorum. Geri dönmeyeceğim"
  15. ↑ 1. November 1980, Milliyet, S. 12
  16. ↑ 4. November 1980, Milliyet, S. 12: "Beşiktaş teknik direktörülüğüne getirilen Miliç, bugün göreve başlıyor..."

Посилання[ред. | ред. код]

1 Беара (в) • 2 Станкович • 3 Црнкович • 4 Чайковський • 5 Хорват • 6 Бошков • 7 Огнянов • 8 Митич (к) • 9 Вукас • 10 Бобек • 11 Зебець • 12 Краль (в) • 13 Зекович • 14 Мантула • 15 Спаїч • 16 Милованов • 17 Белин • 18 Милутинович • 19 Папець • 20 Дворнич • 21 Веселинович • 22 Петакович • Тренер: Тирнанич
Югославія
в Видинич • в Раденкович • в Біоградлич • з Кошчак • з Крстич • з Радович • з Спаїч (к) • з Шантек • пз Попович • пз Шекуларац • н Антич • н Веселинович • н Видошевич • н Липошинович • н Муїч • н Папець • н Радилєвич • Тренер: Милован Чирич
Югославія
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Любиша_Спаїч&oldid=41814497