Любов до трьох апельсинів (опера)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Любов до трьох апельсинів
рос. Любовь к трём апельсинам і фр. L'Amour des trois oranges
25.02.1971. "L'amour des trois oranges". (1971) - 53Fi4137 (cropped).jpg
Композитор Прокоф'єв Сергій Сергійович
Автор(и)
лібрето
Прокоф'єв Сергій Сергійович
Мова лібрето російська мова і французька
Джерело сюжету Любов до трьох апельсинів[d]
Жанр комічна опера[d]
Кількість дій 4
Кількість яв 10
Рік створення 1919
Перша постановка 30 грудня 1921
Інформація у Вікіданих

«Любов до трьох помаранчів» (рос. «Любовь к трём апельсинам») — опера С. Прокоф'єва, у 4 діях (10 картинах) з прологом на лібрето композитора. Перша постановка відбулася французькою мовою у Чикаго, 30 грудня 1921 р.. Задум опери виник під впливом В. Мейерхольда. Опера створена за мотивами однойменної п'єси Карло Гоцці (1761). В основі лібрето С. Прокоф'єва лежить сценарій, який 1915 р. переробили В. Мейерхольд разом з В. Соловйовим і К. Вогаком. Опера була закінчена у 1919 році в США.

Драматична п'єса Гоцці, продукт запеклої театральної полеміки, була переосмислена Мейєрхольдом і Прокоф'євим. Висміюючи ветхі форми й канони старої опери, композитор насамперед стверджує життєдайну силу сміху, радість, фантазію. Бачити у творі Прокоф'єва тільки полемічне заперечення опери неправильно. Пародія в цьому випадку слугує ствердженням позитивного начала.

Сюжет[ред.ред. код]

Син казкового короля Треф засмучений з приводу хвороби його сина Принца. Іпохондрію, що виникла через надмірне захоплення трагічною поезією, можна вилікувати тільки сміхом. Блазень Труффальдіно, як уособлення могутньої влади народного сценічного мистецтва, повинен влаштувати велике свято, аби допомогти хворому. Однак ворожі сили хочуть перешкодити одужанню Принца. На трон короля Трефа претендують принцеса Кларіче й закоханий у неї перший міністр Леандр, якими опікується відьма Фата Моргана. Вони змовляються вбити Принца, якому допомагає маг Челій. Труффальдіно під час свята пускає в хід різні прийоми, щоб розвеселити хворого. Відьма Фата Моргана приходить на святкуванням під виглядом старої, щоб не допустити зцілення. Коли відьма підходить до Принца, Труффальдіно відштовхує її - це викликає істеричний сміх у хворого. Розгнівана Фата Моргана проклинає Принца, вселяючи йому любов до трьох апельсинів, яка неминуче повинна привести його до загибелі. Принц вирушає на пошуки трьох фруктів і бере з собою Труффальдіно.

Маг Челій розповідає Принцеві, де зберігаються три апельсини, і попереджає, що апельсини можна відкривати тільки поблизу води. Челій дає Труффальдіно чарівний бантик, за допомогою якого можна втихомирити грізну Кухарку, яка охороняю апельсини у палаці відьми Креонти. Принцеві і Труффальдіно вдається викрасти 3 чарівних апельсини і вони тікають до пустелі за межами палацу. Поки Принц спить, замучений спрагою Труффальдіно відкриває два апельсина, з яких виходять принцеси Лінетта і Ніколетта й одразу же просять Труффальдіно дати їм пити. Без води принцеси вмирають. Коли Принц прокидається, він розкриває останній апельсин, з якого показується принцеса Нинетта. Принц і Нинетта тут же закохуються одне в одного. Однак зла Моргана перетворює принцесу на пацюка, коли Принц йде до Короля, а підіслана служниця Смеральдіна займає місце Нінетти. Принц у розпачі. У день весілля Челій повертає Нінетті людську подобу, і Принц одружується з нею. Лиходійства Леандра, Кларіче й Смеральдіни розкриті, але відьмі Моргані вдається врятувати своїх слуг від загибелі.

Основна дія опери супроводжується й перериваються паралельним: персонажі прологу — диваки, коміки, трагіки — безперестанку втручаються у події, коментують їх, допомагають героям, що потрапили в біду. Введення цих персонажів зв'язано не стільки з формами умовного театру («Балаганчик» О.Блока та ін.), скільки пояснюється театральною природою задуму: суперечка про те, яким бути мистецтву — бездумно веселим, трагічним або ліричним, — ведуть як носії основної дії, так і «глядачі», які її коментують.

Постановки[ред.ред. код]

Музика Прокоф'єва - дотепна, винахідлива, ритмічно гостра - сполучає гротеск і лірику. Вокальні партії мають переважно декламаційний характер. На радянській сцені вперше цю оперу поставили у Ленінградському Театрі опери й балету 18 грудня 1926 р.. Ставилася опера й у Большому театрі (1927), з 1964 р. іде на сцені ленінградського Малого оперного театру, нині Михайлівський театр. Опера закріпилася у репертуарі багатьох оперних театрів світу, зокрема й Київської опери.

Марш із опери також відомий у фортепіанній транскрипції, зробленій автором (Op. 33ter).

Джерела[ред.ред. код]