Перейти до вмісту

Людвіг Вітгенштайн

Редагувати посилання
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Людвіг Йозеф Йоганн Вітгенштайн
нім. Ludwig Josef Johann Wittgenstein Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився26 квітня 1889(1889-04-26)[1][2][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
Neuwaldeggd, Австро-Угорщина[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер29 квітня 1951(1951-04-29)[5][2][…] (62 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Кембридж, Велика Британія[5][6] Редагувати інформацію у Вікіданих
·рак простати[3][7] Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняAscension Parish Burial Groundd[8][9][10] Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце проживанняКембридж, Велика Британія
КраїнаАвстро-Угорщина Австро-Угорщина, Велика Британія Велика Британія
Діяльністьфілософ мови, теоретик архітектури, логік, математик, автор афоризмів, епістемолог, філософ, педагог, викладач університету Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materBundesrealgymnasium Linz Fadingerstraßed (1906)[11]
Берлінський технічний університет (1908)[12]
Манчестерський університет Вікторіїd (1911)[13]
Триніті-коледж (Кембридж) (1913)[13][14]
Кембриджський університет[15]
Technische Hochschule Berlind (1908)[13] Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьаналітична філософія
ЗакладТриніті-коледж (Кембридж)
Кембриджський університет[16] Редагувати інформацію у Вікіданих
Науковий ступіньдокторський ступінь (1929)
Науковий керівникБертран Расселл[15][14], Френк Ремзі[15] і Джордж Мур[14] Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомі учніЕліс Емброузd
Елізабет Анскомб[17] Редагувати інформацію у Вікіданих
Аспіранти, докторантиReuben Goodsteind[15]
Casimir Lewyd[15] Редагувати інформацію у Вікіданих
ВійнаПерша світова війна Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомий завдяки:лінгвістична філософія
філософія буденної мови
РідWittgenstein familyd Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоКарл Вітґенштайнd[18] Редагувати інформацію у Вікіданих
МатиLeopoldine Wittgensteind[18] Редагувати інформацію у Вікіданих
Брати, сестриMargaret Stonborough-Wittgensteind[18]
Пауль Вітгенштайн[18]
Johannes Wittgensteind[18]
Rudolf Wittgensteind[18]
Konrad Wittgensteind[18]
Dora Wittgensteind[18]
Helene Wittgensteind[18]
Hermine Wittgensteind[18] Редагувати інформацію у Вікіданих
РодичіФрідріх Гаєк[19] і Йозеф Йоахім[20] Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
Медаль за хоробрість (Австро-Угорщина)
Автограф
Особ. сторінкаwittgen-cam.ac.uk Редагувати інформацію у Вікіданих
Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Людвіг Вітгенштайн у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Лю́двіг Йо́зеф Йо́ганн Вітгенштайн (нім. Ludwig Josef Johann Wittgenstein; 26 квітня 1889, Відень — 29 квітня 1951, Кембридж) — австро-англійський філософ, один із засновників аналітичної філософії і один з найяскравіших мислителів XX століття.

Загальновизнано, що Вітґенштайн здійснив цілих дві революції в західній філософії. Перша — так званий, лінгвістичний поворот, або мовна революція — відбулася, коли його «Логіко-філософський трактат» надихнув Віденський гурток на створення програми логічного позитивізму. Друга сталася, коли його ідеї про природу й устрій мови, викладені в «Філософських дослідженнях», породили британську лінгвістичну філософію, або філософію буденної мови.

Біографія

[ред. | ред. код]

Вітгенштайн народився 26 квітня 1889 року у Відні в сім'ї австрійського сталеливарного магната єврейського походження. Його батьками були Карл і Леопольдіна Вітгенштайн. Він був наймолодшим з восьми дітей, народжених в одній з найвідоміших і найбагатших сімей Австро-Угорської імперії. Батьки його батька, Герман Христіан і Фані Вітгенштайн, народилися в єврейських родинах, але прийняли християнство після переїзду з Саксонії до Відня в 1850-х роках, успішно асимілювавшись у Віденські протестантські професійні прошарки суспільства. Бабуся з боку матері мала австрійсько-словенське походження, була католичкою та доводилася тіткою нобелівському лауреатові з економіки Фрідріху фон Гаєку.[21] [22] [23] [24] [25] . Серед його братів - піаніст Пауль Вітгенштейн.

До кінця XIX століття Вітгенштейни були однією з найбагатших сімей Австрії. Особняк Вітгенштейнов був одним із центрів культурного життя Відня: його відвідували, наприклад, Густав Малер, Йоганнес Брамс і Густав Клімт, який в 1905 році написав портрет сестри Людвіга, Маргарити. У будинку було сім роялів[21], і всі діти в сім'ї займалися музикою. Сам Людвіг мав абсолютний музикальний слух[24] і в підлітковому віці збирався стати диригентом. Ще підлітком він почав цікавитися філософією, за порадою сестри прочитавши роботи Аврелія Августина, Бенедикта Спінози, Георга Крістофа Ліхтенберга, Артура Шопенгауера, Серена К'єркегора. Попри те що будинок Вітгенштейнів був наповнений мистецтвом, обстановка в сім'ї була важкою: батько сімейства, Карл Вітгенштейн, мав жорсткий авторитарний характер і хотів перетворити своїх синів на капітанів промисловості; їх не відправляли до школи, щоб вони не набули шкідливих звичок, і навчали вдома, щоб підготувати їх до роботи в промисловій імперії Карла.[26] Троє з п'яти братів пізніше наклали на себе руки, і самого Людвіга думки про самогубство переслідували практично все життя.

У 14 років Вітгенштейн залишив батьківський будинок, щоб здобути освіту. Закінчивши реальне училище в Лінці, з 1906 по 1908 він навчався у Вищій Технічній школі в Берліні, а з 1908 продовжив навчання в Манчестері. Почавши вивчати інженерну справу, Людвіг познайомився з роботами Готлоба Фреге, які повернули його інтерес від конструювання літальних апаратів до проблеми філософських основ математики.[27] За неперевіреними даними Вітгенштайн кілька разів зустрічався з Фреге, який порадив йому вивчити роботи Расселла, присвячені темі, що захопила його. 1911 року Вітгенштайн вирушив до Кембриджа, де став учнем, помічником і другом Расселла. Рассел визнавав вплив Вітгенштейна на власні ідеї та розробки. Про учня він писав: «Його інтерес до філософії більш пристрасний, ніж у мене; в порівнянні з лавиною його думок мої — якісь жалюгідні сніжки».[21]

1913 року він повернувся до Австрії та 1914-го вирушив добровольцем на фронт. 1917-го Вітгенштайн опинився в полоні. За час бойових дій і перебування в таборі для військовополонених Вітгенштайн практично повністю написав свій знаменитий «Логіко-філософський трактат». Книга вийшла німецькою 1921 року й англійською 1922-го. Поява її справила сильне враження на філософський світ Європи, але Вітгенштайн, вважаючи, що всі головні філософські проблеми в «Трактаті» розв'язано, вже був зайнятий іншою справою: працював вчителем у сільській школі. До 1926 року, проте, йому стало ясно, що проблеми все-таки залишилися, що його «Трактат» зрозуміли неправильно, і, нарешті, що ідеї, які викладено у «Трактаті», є помилковими. Вітгенштайн повернувся до Кембриджа і до занять філософією.

Починаючи з цього часу і до своєї смерті 1951 року, перервавши вчені заняття для роботи санітаром в лондонському шпиталі під час Другої світової війни, Вітгенштайн розробляє принципово нову філософію мови. Головною роботою цього періоду стали «Філософські дослідження», опубліковані посмертно, 1953 року.

Філософію Вітгенштайна ділять на «ранню», представлену «Трактатом», і «пізню», викладену в «Філософських дослідженнях», а також в «Блакитній» і «Коричневій книгах» (1958).

Особисте життя

[ред. | ред. код]
Людвіг Вітгенштайн та Френсіс Скіннер у Кембриджі

Людвіг Вітгенштайн був гомосексуалом, ведуться дискусії лише з приводу деталей: можливо, бісексуалом, можливо, частково асексуалом[28].

1904 року в Берліні скоїв самогубство старший брат Людвіга — Рудольф. Йому було 22 роки, він був студентом-хіміком, що вбив себе випивши отруту. Ймовірною причиною цього вчинку була його гомосексуальність.[29][30] Самогубства вчинили ще два старших брати Людвіга: Ганс у 1902[31] та Курт у 1918[32].

Вітгенштейн мав романтичні стосунки як з чоловіками, так і з жінками. Вважається, що він закохувався щонайменше в трьох чоловіків, а з двома останніми мав стосунки: з Девідом Пінсентом у 1912 році, Френсісом Скіннером у 1930 році та Беном Річардсом наприкінці 1940-х років.[33] Пізніше він стверджував, що, будучи підлітком у Відні, мав роман з жінкою.[34] Крім того, у 1920-х роках Вітгенштейн закохався в молоду швейцарку Маргариту Респінгер, створив погруддя за її зразком та серйозно розглядав можливість шлюбу, хоча й за умови, що у них не буде дітей; проте вона вирішила, що він їй не підходить.[35]

Логіко-філософський трактат

[ред. | ред. код]
Докладніше: Логіко-філософський трактат

Структурно «Логіко-філософський трактат» складається із семи афоризмів, що супроводжуються розгалуженою системою пояснювальних речень. Змістовно він пропонує теорію, що розв'язує основні філософські проблеми через призму співвідношення мови і світу.

  • Мова і світ — центральні поняття всієї філософії Вітгенштайна. У «Трактаті» вони постають як «дзеркальна» пара: мова зображає світ, тому що логічна структура мови ідентична онтологічній структурі світу.
  • Світ складається з фактів, а не з об'єктів, як вважається в більшості філософських систем. Світ представляє весь набір наявних фактів. Факти можуть бути простими та складними.
  • Об'єкти є те, що, вступаючи у взаємодію, утворює факти. Об'єкти мають логічну форму — набір властивостей, які дозволяють їм вступати у ті або інші відносини.
  • У мові прості факти описуються простими реченнями. Вони, а не імена, є простими мовними одиницями. Складним фактам відповідають складні речення.
  • Вся мова — це повний опис всього, що є у світі, тобто всіх фактів.
  • Мова допускає також опис можливих фактів. Така представлена мова цілком підкоряється законам логіки й піддається формалізації. Всі речення, що порушують закони логіки або що не належать до спостережуваних фактів, вважаються Вітгенштайном безглуздими. Так, безглуздими виявляються речення етики, естетики і метафізики.
  • Важливо розуміти, що Вітгенштайн зовсім не мав наміру тим самим позбавити значущості області, які його самого хвилювали надзвичайно, але затверджував даремність у них мови. «Про що не можна говорити, про те слід мовчати» — такий останній афоризм «Трактату».

Після трактату

[ред. | ред. код]

Філософи Віденського гуртка, для яких «Трактат» став настільною книгою, не прийняли цього останнього факту, розвернувши програму, в якій «безглуздий» стало тотожним такому, що «підлягає елімінації». Це стало однією з головних причин, що спонукали Вітгенштайна переглянути свою філософію.

Результатом перегляду став комплекс ідей, в якому мова розуміється вже як рухома система контекстів, «мовних ігор», підвладна виникненню суперечностей, пов'язаних з неясністю смислів використовуваних слів і виразів, що повинні усуватися шляхом прояснення останніх. Прояснення правил вживання мовних одиниць і усунення суперечностей і складає завдання філософії.

Традиційний погляд на завдання філософа полягає в тому, щоб розв'язати здавалося б нерозв'язні проблеми філософії, використовуючи логічний аналіз (наприклад, проблему свободи волі, зв'язку між свідомістю та матерією, що складає добро, красу чи істину і т. д.). Однак Вітгенштайн стверджує, що ці проблеми виникають тільки через неправильне використання філософами мови.

На погляд Вітгенштайна, мова нерозривно вплетена в тканину життя, і як складова частина цієї тканини вона працює порівняно без проблем. Філософські проблеми виникають тоді, коли мову змушують покинути власну домівку й відправляють у метафізичне середовище, де все звичні й потрібні віхи й контекстуальні підказки відсутні, можливо навмисне усунуті з причин, які здаються для філософів розумними, але саме з яких за Віттгенштайном випливають труднощі. Вітгенштайн описує метафізичне середовище як крижану ковзанку без тертя, де здавалося б існують ідеальні умови для філософськи й логічно досконалої мови (мови «Трактату»), де всі філософські проблеми можна розв'язати без плутанини й неясностей щоденного контексту, але де, саме через відсутність тертя, мова власне не може взагалі виконати жодної корисної роботи. В «Дослідженнях» часто говориться про холостий хід і про те, що мова «на канікулах» або виступає просто «прикрасою» — усе для того, щоб виразити ідею відсутності того, чого бракує в філософському контексті. Щоб розв'язати проблеми, які тут зустрічаються, на думку Віттгенштайна, філософ повинен покинути крижану ковзанку й повернутися на «грубу землю» буденної мови: тобто філософ повинен повернути словам щоденний вжиток, відмовившись від метафізичного.

Нова філософія Вітгенштайна є швидше набором методів і практик, ніж теорією. Автор сам вважав, що тільки так може виглядати наукова дисципліна, постійно змушена пристосовуватися до свого змінного предмету. Погляди пізнього Вітгенштайна знайшли прихильників перш за все в Оксфорді і Кембриджі, давши початок лінгвістичної філософії.

Значення ідей Вітгенштайна велике, проте їх інтерпретація, як показали декілька десятиліть активної роботи в цьому напрямі, представляє велику складність. Це в рівній мірі відноситься і до його «ранньої», і до «пізньої» філософії. Думки й оцінки значно розходяться, побічно підтверджуючи масштабність і глибину творчості Вітгенштейна.

Культурні уявлення Вітгенштайна

[ред. | ред. код]
Меморіальна дошка в Національному ботанічному саду Дубліна на згадку про візити Вітгенштейна взимку 1948–1949 років

Кіно

[ред. | ред. код]

«Вітгенштайн» — британський фільм Дерека Джармена, що вийшов у 1993 році, — це драматична комедія, яка через різні сцени розповідає про думки та життя Людвіга Вітгенштайна.[36]

Випущений у 2008 році франко-британсько-іспанський трилер «Убивства в Оксфорді» режисера Алекса де ла Іглесіа, головним героєм якого є професор, що спеціалізується на творчості Людвіга Вітгенштайна. Самого Вітгенштайна коротко грає актор Том Фредерік у сцені на початку фільму.[37]

У британському науково-фантастичному фільмі 2015 року «Ex Machina» Алекса Ґарленда є посилання на «Синю книгу» Вітгенштайна. Деякі уривки з неї цитуються.[38]

Література

[ред. | ред. код]

Окрім інтелектуального впливу Людвіга Вітгенштейна, його постать ті таємничість особистості також надихнули деяких письменників. Джером Чарін[en] та Брюс Даффі [39] писали під впливом «Мемуарів» Нормана Малкольма. Чарін, автор «The Tar Baby», описує Вітгенштейна в Каліфорнії, де останній працює вчителем для дітей з афазією.[40] Вітгенштейн Чаріна не помирає в 1951 році; він живе на вершині скелі на Галапагоських островах у 1970 році.[41]

Вітгенштейн з'являється в ролі інженера у романі Гая Девенпорта «Тателіна!». У творі «V» [42], написаному Томасом Пінчоном у 1961 році, у Південній Африці відбувається розшифровка дивного послання, в якому, вибравши кожну третю букву, виходить «Diewiletistalleswasderfallist» — тобто перший афоризм «Трактату». Інженер, який відкрив цей код, пише: «Я десь це чув», що є примітним, враховуючи, що сцена відбувається в тому ж році, що й публікація «Трактату», зазначає Крістіан Шовіре[fr].[43]

Томас Бернгард присвятив Вітгенштейну свою п'єсу «Обід у Вітгенштейна»[44][43], спочатку опубліковану під назвою «Ріттер, Дене, Восс»[45], названу на честь трьох улюблених акторів Томас Бернгарда, які брали участь у створенні його п'єс. Ця п'єса, також натхненна стосунками Бернгарда з Паулем Вітгенштейном (двоюрідним братом філософа Людвіга Вітгенштейна)[46] розповідає про повернення Людвіга з психіатричної лікарні до своїх двох сестер, під час обіду, який переростає в битву з профітролями. Головний герой лає театр і меценатів.[47] Бернгард написав роман «Племінник Вітгенштейна»[48] про свою дружбу з Паулем.

За словами Марджорі Перлофф, Вітгенштейн вплинув на багатьох митців, зокрема на Ґертруду Стайн.[44]

У Франції поетом, який найбільше черпав натхнення з творчості Вітгенштейна, є Еммануель Окар[en].[49]

Театр

[ред. | ред. код]

Йому була присвячена опера, написана та створена в Женеві у 2003 році Жульєном Пінолем[fr].[50]

Данина поваги

[ред. | ред. код]

У 2018 році в селі Скьолден у Норвегії, неподалік від хатини філософа, було встановлено «пам'ятник Вітгенштайну». Це дерев'яна скульптура, створена Себастіаном Кьолаасом, Маріанною Бредесен і Сірі Хьорт. З одного боку вона зображує руку, якою користується письменник, а з іншого — рот, який, якщо не говорить, то принаймні свистить під впливом вітру. Вітгенштайн був відомий як чудовий свистун, здатний точно і виразно насвистувати класичні музичні композиції.[51][52]

Праці

[ред. | ред. код]

Перекладені українською

[ред. | ред. код]
  • Людвіг Вітгенштайн. Tractatus Logico-Philosophicus; Філософські дослідження. / Пер. Євгена Поповича. — Київ: Основи. — 1995. ISBN 311 5-7707-7642-0 EAN: 5-7707-7642-0

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118634313 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б в Архів історії математики Мактьютор — 1995.
  4. ↑ Bell A. Encyclopædia Britannica — Encyclopædia Britannica, Inc., 1768.
  5. ↑ а б Витгенштейн Людвиг // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  6. ↑ https://www.britannica.com/biography/Ludwig-Wittgenstein
  7. ↑ https://en.wikipedia.org/wiki/Ludwig_Wittgenstein#Illness_and_death
  8. ↑ Find a Grave — 1996.
  9. ↑ https://www.50treasures.divinity.cam.ac.uk/treasure/parish-ascension-burial-ground/
  10. ↑ https://www.britishwittgensteinsociety.org/wittgensteins-grave/
  11. ↑ Ludwig Wittgenstein
  12. ↑ Ludwig Wittgenstein
  13. ↑ а б в https://en.wikipedia.org/wiki/Ludwig_Wittgenstein
  14. ↑ а б в https://languagecollections-blog.lib.cam.ac.uk/2016/09/16/ludwig-wittgenstein-and-cambridge/
  15. ↑ а б в г д Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  16. ↑ https://archives.trin.cam.ac.uk/index.php/papers-of-ludwig-wittgenstein
  17. ↑ Elizabeth Anscombe – More Than Wittgenstein’s “Old Man” — 2020.
  18. ↑ а б в г д е ж и к л Kindred Britain
  19. ↑ McGuinness B. Young Ludwig: Wittgenstein's life, 1889–1921 // Young Ludwig: Wittgenstein's life, 1889–1921 — OUP, 2005. — P. xii. — ISBN 978-0-19-927994-4
  20. ↑ https://books.google.co.uk/books?id=bYIZyldMZL8C
  21. ↑ а б в Chatterjee, Ranjit (2005). Wittgenstein and Judaism: A Triumph of Concealment. с. 178. ISBN 9780820472560. Источник. Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 3 вересня 2020.
  22. ↑ Gottlieb, Anthony (9 квітня 2009). A Nervous Splendor. The New Yorker. Архів оригіналу за 23 червня 2014. Процитовано 3 вересня 2020.
  23. ↑ McGuinness, 1988.
  24. ↑ а б Wittgenstein, Leopoldine (Schenker Documents Online). mt.ccnmtl.columbia.edu. Архів оригіналу за 6 травня 2016. Процитовано 16 лютого 2018.
  25. ↑ Ludwig Wittgenstein: Background. Wittgenstein archive. University of Cambridge. Архів оригіналу за 18 грудня 2008. Процитовано 2 вересня 2010.
  26. ↑ Monk, Ray. Ludwig Wittgenstein: The Duty of Genius. — NY : The Free Press, 1990. — ISBN 9781448112678.
  27. ↑ Витгенштейн Людвиг // Большая энциклопедия Кирилла и Мефодия, А. Ф. Грязнов
  28. ↑ Krishnan, Nikhil (9 травня 2022). How Queer Was Ludwig Wittgenstein?. The New Yorker (амер.). ISSN 0028-792X. Процитовано 22 квітня 2024.
  29. ↑ Hirschfield, Magnus (1904). Jahrbuch für sexuelle Zwischenstufen. Т. VI. с. 724., citing an unnamed Berlin newspaper, cited in turn by Bartley, p. 36.
  30. ↑ Waugh, Alexander (30 серпня 2008). The Wittgensteins: Viennese whirl. The Daily Telegraph. Архів оригіналу за 11 січня 2022.
  31. ↑ Monk, 1990, p. 11ff.
  32. ↑ Monk, 1990, p. 11.
  33. ↑ Monk, 1990, pp. 583—586.
  34. ↑ Monk, 1990, p. 369.
  35. ↑ Monk, 1990, pp. 238—240, 258, 280—281, 294, 318—319.
  36. ↑ Elley, Derek (24 лютого 1993). Wittgenstein. Variety (амер.). Процитовано 28 січня 2023..
  37. ↑ Review: The Oxford Murders by Guillermo Martínez. the Guardian (англ.). 5 лютого 2005. Процитовано 28 січня 2023..
  38. ↑ Seth, Anil. Ex Machina: Quest to create an AI takes no prisoners. New Scientist (амер.). Процитовано 28 січня 2023..
  39. ↑ Duffy, 2010.
  40. ↑ Charyn, 1995.
  41. ↑ Chauviré, 2019, с. 280.
  42. ↑ Pynchon, 2001.
  43. ↑ а б Chauviré, 2019, с. 239.
  44. ↑ а б Nebenzahl, Michel; Normandie Impr.) (1990). Déjeuner chez Wittgenstein. L'Arche. ISBN 2-85181-247-5. OCLC 417567271. {{cite book}}: |access-date= вимагає |url= (довідка)
  45. ↑ Le traducteur ou l'éditeur français ont introduit le nom " Wittgenstein " dans le titre en considérant qu'une transposition littérale aurait été 'trop obscure' pour le public français (voir Déjeuner chez Wittgenstein, Thomas Bernhard, page 2, L'Arche 2004).
  46. ↑ Un des personnages se prénomme Ludwig, bien que par une synecdoque, l'auteur le désigne par Voss, aussi bien dans les didascalies que dans les en-têtes de répliques, tout comme il le fait pour les personnages des sœurs, désignées elles-aussi par le nom des actrices, Ritter et Dene : Voss est Luwig, Dene sa sœur ainée, Ritter sa sœur cadette.
  47. ↑ Voir sur lecture-ecriture.com.
  48. ↑ Hémery, Jean-Claude, (cop. 1985). Le Neveu de Wittgenstein une amitié. Gallimard. ISBN 2-07-038447-0. OCLC 491222964. {{cite book}}: |access-date= вимагає |url= (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки з посиланнями на джерела із зайвою пунктуацією (посилання)
  49. ↑ Nebenzahl, Michel; Normandie Impr.) (1990). Déjeuner chez Wittgenstein. L'Arche. ISBN 2-85181-247-5. OCLC 417567271. {{cite book}}: |access-date= вимагає |url= (довідка)
  50. ↑ Presse. julienpinol (фр.). Процитовано 27 січня 2023.
  51. ↑ Viki, Kaia Johnsen (17 серпня 2018). Wittgenstein-monument på plass i Skjolden. NRK (nn-NO) . Процитовано 28 mars 2019..
  52. ↑ P.M.S. Hacker (2004). Wittgenstein, Ludwig Josef Johann. oxforddnb.com (англ.). doi:10.1093/ref:odnb/36986. {{cite web}}: Пропущений або порожній |url= (довідка)

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Людвіг_Вітгенштайн&oldid=47728061