Людвіг Ляйхгард

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Людвіг Ляйхгард
Ludwig Leichhardt2.jpg
Народився 23 жовтня 1813(1813-10-23)[1][2][…]
Таухе, Одер-Шпре, Бранденбург, Німеччина
Помер не раніше 3 квітня 1848
Австралія
Країна Flag of the Kingdom of Prussia (1803-1892).svg Королівство Пруссія
Flag of Australia (converted).svg Австралійський Союз
Діяльність мандрівник-дослідник, зоолог, ботанік, геолог
Нагороди

CMNS: Людвіг Ляйхгард у Вікісховищі

Фрідріх Вільгельм Людвіг Ляйхгард, нім. Friedrich Wilhelm Ludwig Leichhardt; нім. вимова: [ˈfʁiːdʁɪç 'vɪlhɛlm 'lu:tvɪç 'laɪçhaːʁt]; 23 жовтня 1813 року, Сабродт / Sabrodt[en], частина району Требач / Trebatsch[en], громада Таухе (нижньолужицька Tuchow), Одер-Шпре, Бранденбург, Пруссія — пропав безвісти 1848 року, Центральна Австралія) — німецький науковець, мандрівник XIX ст., дослідник Австралії. У багатьох джерелах відомий як Людвіг Ляйхгард.

Біографія[ред. | ред. код]

Був четвертим сином і шостим із восьми дітей Ієроніма Матіаса Ляйхгардта, фермера та королівського інспектора з торфяників, та його дружини Шарлотти Софі, уродженої Стрехлов.

Він здобув освіту в Требачі, школі-інтернаті в Зауе, гімназії в Котбусі, Берлінському університеті (1831, 1834-36) і Геттінгенському (1833). Спочатку вивчав філософію, проте надалі виявив зацікавленість до природничих наук, яким й почав навчатися.

Ляйхгард хотів навчатися задля отримання ґрунтованих знань, а не для підготовки до якоїсь певної спеціальності чи для подальшої кар'єри. Він перестав виконувати встановлену навчальну програму, ніколи не одержав жодного університетського диплома. Практика звертатися до Ляйхгарда «доктор» виникла пізніше за визнання його сучасниками того, що він був людиною, що навчається, відданою пошукам знань.

У 1837 році молодший брат Джона Ніколсона, з яким Ляйхгард вчився у Берліні, Вільям, повернувся додому в Кліфтон у Глостерширі, і Ляйхгард поїхав з ним. До 1842 року ці двоє молодих людей економно жили на невеликі доходи Вільяма, вивчаючи медичні та природничі науки в Королівському коледжі хірургів, Британському музеї та Саду плантацій, а також шляхом польових спостережень в Англії, Франції, Італії та Швейцарії. Щоб дати можливість Ляйхгарду здійснити його план вивчення природничих наук, Вільям Ніколсон оплатив йому проїзд до Австралії, забезпечив одяг і необхідні речі для подорожі та дав йому в дорогу 200 фунтів стерлінгів.

В Австралії[ред. | ред. код]

Ляйхгард відплив з Лондона в жовтні 1841 році на кораблі «Сер Едвард Педжет» і прибув до Сіднея 14 лютого 1842 року. Він мав намір дослідити глибинні райони Австралії. Півроку вивчав Сіднейський район. Прочитав кілька лекцій з його геології та ботаніки. Ляйхгард сподівався, що губернатор Гіпс створить музей як національну установу і призначить його куратором, або призначить директором Ботанічного саду, але офіційної посади йому не дали.

У вересні 1842 року Ляйхгард відправився в долину річки Гантер, де вивчав геологію, флору і фауну та спостерігав за методами землеробства та виноградарства. Сухопутні подорожі, здійснені в одиночку між Ньюкаслом і округом Мортон-Бей, відбулися впродовж 1843 року до початку 1844 року. З травня по липень 1844 року Ляйхгард перебував у Сіднеї, організовуючи свої колекції рослинних і гірських зразків, працюючи над записками своїх спостережень за геологією районів, які він хотів відвідати.

Він сподівався супроводжувати сухопутну експедицію із Сіднея до Порт-Ессінгтона, яку рекомендувала Законодавча рада, і генеральний інспектор сер Томас Мітчелл був готовий її очолити. Однак губернатор Гіпс відмовився санкціонувати «експедицію такої небезпечної та дорогої сутності без відома та згоди» Колоніального бюро. Ляйхгард, роздратований затримкою та невпевненістю в тому, що експедиція буде дозволена і фінансована урядом, вирішив сам за допомогою приватної підписки очолити експедицію добровольців.

Експедиції[ред. | ред. код]

Шістеро мандрівників, серед яких був Ляйхгард, відплили з Сіднея 13 серпня 1844 року. У районі Мортон-Бей ще четверо приєдналися до експедиції, яка 1 жовтня залишила Джимбур, найдальший форпост поселення на Дарлінг Даунс. Похід здійснювався на північ вздовж Великого Водороздільного Хребта, і південніше затоки Карпентарія. Вони дійшли до порту Дарвін. Двоє членів експедиції повернулись назад. 28 червня 1845 року Джон Гілберт був убитий під час нападу аборигенів на табір Ляйхгарда. Решта дісталися до Порту-Ессінгтон на березі затоки Ван Дімена 17 грудня 1845 року, здійснивши сухопутну подорож завдовжки близько 4828 км.

Ляйхгард підготував журнал експедиції від затоки Моретон до Порт-Ессінгтону для публікації у Великій Британії. Він читав лекції на тему: «Геологія, ботаніка, природознавство та можливості країни між затокою Моретон і Порт-Ессінгтоном» і організував наступну експедицію, використавши для її оснащення її частку своєї частини (1500 фунтів стерлінгів) винагороди в Порт-Ессінгтон. Він планував перетнути Австралію з Дарлінг-Даунса на західне узбережжя і слідувати узбережжям на південь до поселення річки Суон. У грудні 1846 року його партія з восьми осіб, включаючи його самого, вирушила з Дарлінг-Даунса. Затримані сильним дощем і заблукалими тваринами, яких брали для використання експедицією в їжу, ослаблені гарячкою, вони були змушені, пройшовши лише 500 миль (805 км), повернутися в червні 1847 року. Після двотижневого відпочинку Ляйхгард провів шість тижнів у мандрівці, охопив 600 миль (966 км), вивчаючи хід річки Кондамін та територію між маршрутом Мітчелла (1846 рік) і його власним маршрутом.

У серпні 1847 року Ляйхгард повернувся до Сіднею, щоб організувати другу експедицію по річці Суон. До лютого 1848 року була зібрана експедиційна партія із семи осіб, включаючи і його. У планах було перетнути континент Австралії зі сходу на захід, через її таємничий посушливий центр — місце, невідоме європейцям. Ляйхгард планував дійти до порту Перт. Він довідався, що Едмунд Кеннеді повернувся з відстеження течії річки, яку Мітчелл назвав Вікторія, і повідомив, що це була верхня частина Купер-Крік. Ляйхгард був впевнений, що зможе вирішити багато проблем шляху по центральній Австралії, якщо зможе обійти північну межу пустелі. Експедиція стартувала від річки Кондамін у березні 1848 року. До 3 квітня вони дійшли до станції Макферсон, Когоун, на Дарлінг Даунс. Після того експедиція сунула вглиб країни, але під час цього зникла, і жодних матеріальних свідчень про те, що з нею сталося, ніколи не було знайдено. Ляйхгард зник у 1848 році разом із сімома людьми — пятьма європейцями та двома аборигенами-проводниками, 20 мулами, 50 бичками, сімома конями і масою упряжи.

Пошуки зниклого[ред. | ред. код]

Надалі у десятках джерел описані пошуки Ляйхгарда. Здійснено щонайменше 14 добре профінансованих урядових і приватних експедицій, розпочатих після зникнення експедиції у 1848 році. Була проведена навіть пошукова експедиція на верблюдах через 20 років після зникнення мандрівника. Ті, хто вирушив на його пошуки, не знайшли нічого з маси металу — каструль і сковорідок, столових приборів, пляшок з водою, пряжок, залізних стремен, кінського взуття, цвяхів, рушниць, пістолетів, сокир, ножів, монет і телескопів, що несла з собою експедиція.

Чутки про Ляйхгарда існували протягом тривалого часу, включаючи повідомлення про спостереження «дуже старого білого чоловіка [з] довгими жовтими волоссям і бородою», який мешкав у глибинці Австралії з корінними жителями. Існує безліч теорій, що пояснюють кінець Ляйхгарда: членів експедиції вбили; відбувся заколот; він дожив свої дні з племенем аборигенів глибоко в пустелі; вони померли від голоду; вони потонули; навіть те, що Ляйхгарда з'їла акула в затоці Карпентарія.

Визнання[ред. | ред. код]

До зникнення Ляйхгарда сучасники високо оцінювали його роботи. У квітні 1847 року Географічне товариство в Парижі розділило щорічну премію за найважливіше географічне відкриття між ним і Роже д'Ерікуром, а 24 травня 1847 року Королівське географічне товариство в Лондоні нагородило його медаллю свого Покровителя як визнання «за розширених знань про великий континент Австралію», здобутих в його подорожі в затоку Моретон, Порт-Ессінгтон. Перед від'їздом в останню експедицію Ляйхгард дізнався про ці нагороди і написав: «Я мав задоволення почути, що географічне товариство в Лондоні нагородило мене однією з його медалей, що Паризьке географічне товариство надало мені подібну честь. Природно, мені дуже приємно думати, що такі розбірливі авторитети вважають мене гідним такої честі; але все, що я зробив, ніколи не було для честі. Я працював задля науки і ні для чого іншого».

Пруссія визнала це досягнення вибаченням свого короля за те, що Ляйхгард не повернувся до країни, коли повинен був пройти там обов'язкову військову підготовку. Геологи та ботаніки цінували колекції зразків Ляйхгарда, записи його спостережень, які в епоху, звиклу до екстравагантних розповідей мандрівників, відрізнялися своєю стриманістю та точністю. Ляйхгард вірив, що поки мандрівник правдивий, науковці вдома будуть йому вдячні.

Ляйхгард був найвідданішим слугою науки, і саме з цього поняття виникла одна ціль, що сформувала весь стрижень його життя і зробила його певною мірою нещадним до всього, окрім його досліджень. Завдяки наполегливості, енергії, мужності та повному ігноруванню дискомфорту і фізичних вад поганого зору, він впроваджував свої цілі як «дослідник природи». В Європі та Австралії він знайшов друзів. І все-таки Ляйхгард, якого один із друзів назвав «найлюбимішим із людей», деякі, хоча й не всі, хто був з ним в експедиціях, визначали його як ревнивого, егоїстичного, підозрілого, нестриманого, недбалого, неохайного, цілком непридатного для керівництва і «дуже розкутого стосовно релігійної думки».

Суперечність між захопленням і прихильністю до Ляйхгарда і негативною критикою, яка розпочалася приблизно через двадцять років після його зникнення, змушує будь-яку надійну оцінку його характеру чекати на результати досліджень і зважування доказів.

Оцінка роботи Ляйхгарда свідчить, що він здійснив одну з найдовших мандрівок по суші в Австралії і одну з найбільш корисних у збиранні даних для найранніших карт країни.

У бібліотеці Мітчелла в Сіднеї є літографічна копія малюнка Ляйхгарда 1846 року кисті Чарльза Родіуса. У музеї Геймат у Біськові є портрет Ляйхгарда, який є копією Елізабет Вольф у 1938 році з картини Шмальфусса, 1855 рік.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]