Людвік Бальдвін-Рамулт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Людвік Балдвін-Рамулт)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Людвік Бальдвін-Рамулт
пол. Ludwik Baldwin-Ramułt
Ludwik Baldwin Ramułt (NAC).jpg
Народження 6 липня 1857(1857-07-06)Тарнув
Смерть 22 травня 1929(1929-05-22) (71 рік)Львів
Поховання
Навчання Національний університет «Львівська політехніка»
Діяльність архітектор
Праця в містах Львів
Архітектурний стиль історизм, сецесія
Ідентифікатори і посилання
CMNS: Людвік Бальдвін-Рамулт на Вікісховищі

Людвік Ба́льдвін-Ра́мулт (пол. Ludwik Baldwin-Ramułt; 6 липня 1857, Тарнув — 22 травня 1929, Львів) — польський архітектор, військовий та громадський діяч, автор низки споруд у стилі історизму та сецесії у Львові та інших населених пунктах України та Польщі.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у місті Тарнув (тепер Підкарпатське воєводство) в родині землевласника Броніслава і Софії з Рупневських. Навчався в гімназії в Тарнові, а потім закінчив Академію Артилерії. Служив поручиком у 40 піхотному полку. Покинув службу і поступив на архітектурний відділ Львівської політехніки. Закінчив 1882 року із відзнакою. Отримав першу нагороду на конкурсі проектів шкіл, після чого став асистентом професора Промислової школи у Львові. Працював у будівельному управлінні міської ради Львова. 1890 року отримав концесію на будівництво. Утворив будівельну спілку разом з Юліаном Цибульським. Спілка керувала спорудженням львівських будівель головної пошти та греко-католицької семінарії (проекти Сильвестра Гавришкевича), палацу Потоцьких (архітектор Луї д'Овернь, проект модифікований спілкою).

1910 року входив до складу журі конкурсу на проекти прибуткових будинків у Львові на вулицях Коперника і Банківській.[1] Кілька років був депутатом міської ради Львова. До Першої світової війни виконував обов'язки президента Кола літературно-артистичного у Львові. У 18811922 роках був членом Політехнічного товариства у Львові.[2] У 19031904 роках обирався до правління товариства.[3] Був одним із засновників створеного в рамках товариства в червні 1908 року «Кола архітекторів польських у Львові». Тоді ж був обраний заступником голови правління.[4] 1912 року обраний головою Кола.[5] Від 1891 року член Товариства наукової допомоги для Князівства цешинського.[6] Входив до Державної ради з будівництва водних шляхів у Відні, був делегатом Краківського товариства взаємного страхування. 1912 року був у складі «ширшого» комітету архітектурної виставки у Кракові.[7]

Обраний на посаду маршалка Ліського повіту, де пропрацював близько 14 років. Протягом цього часу споруджував у повіті громадські споруди та елементи інфраструктури за власними проектами. 1902 року отримав звання почесного громадянина міста Устрики Долішні. Під час війни організував та очолив комітет вихідців із Польщі у місті Грац. Брав участь в українсько-польській війні як офіцер штабу. Виконував обов'язки заступника коменданта Львова. Нагороджений відзнаками «Орлята» та «Хрестом оборони Львова з мечами». 1922 року призначений головою Вищої державної контрольної палати. Незабаром по цьому став президентом міжвідомчої комісії з дослідження державного лісового господарства.

Помер у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі[8] (поле 14). Перша дружина — Людвіка з дому Стшелецька. Від першого шлюбу народились син Броніслав і донька Софія. Овдовів, після чого одружився вдруге на Марії з родини Гейдлів. Діти — сини Фелікс (інженер), Людвік (директор Музичного товариства в Любліні), донька — Марія в заміжжі Смоленська.

Реалізовані проекти[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Rozmaitości // Czasopismo Techniczne. — 1910. — № 13. — S. 192; Konkurs na szkice domów czynszowych we Lwowie // Architekt. — 1910. — № 6—7— 8. — S. 126.
  2. Księga pamiątkowa, wydana przez komisję, wybraną z łona Polskiego Towarzystwa Politechnicznego we Lwowie [1877—1927] / Pod. red. dr. Maksymiljana Matakiewicza. — Lwów: Nakładem Polskiego Towarzystwa Politechnicznego we Lwowie, 1927. — S. 94.
  3. Księga pamiątkowa… — S. 74.
  4. Ruch budowlany i rozmaitości // Przegląd Techniczny. — 1908. — № 30. — S. 376.
  5. Kronika // Architekt. — 1912. — № 3—4. — S. 34; Kronika // Architekt. — 1912. — № 5. — S. 55.
  6. Srawozdanie Towarzystwa Naukowej Pomocy dla Księstwa Cieszyńskiego za rok obrotowy 1903. — Nakładem Towarzystwa Naukowej Pomocy w Cieszynie. — S. 6.
  7. Katalog wystawy architektury i wnętrz w otoczeniu ogrodowem pod parkiem dra Jordana w Krakowie: czerwiec-październik 1912 r. — Kraków : Drukarnia Uniwersytetu Jagiell., 1912. — S. 18.
  8. Nicieja S. Lwów. Ogród snu i pamięci. Dzieje Cmentarza Łyczakowskiego oraz ludzi tam spoczywających w latach 1786—2010. — Opole: Wydawnictwo MS, 2011. — S. 407. — ISBN 978-83-61915-07-2.
  9. Слободян В. М. Церкви України. Перемиська єпархія. — Львів, 1998. — С. 661. — ISBN 966-02-0362-4.; Betlej A. Kościół parafialny p.w. Św. Katarzyny w Milczycach // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : Drukarnia Narodowa, 1995. — Т. 3. — S. 123, 126—127. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej; Cz. 1). — ISBN 83-85739-25-4.
  10. Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 351. — ISBN 978-966-7022-77-8.
  11. Adamski J. Dawny kościół p.w. Św. Agnieszki i klasztor SS. Karmelitanek Trzewiczkowych (później gmach Ossolineum) // Kościoły i klasztory Lwowa z okresu przedrozbiorowego. — Kraków: Antykwa, 2011. — Т. 19. — S. 272. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej; Cz. 1). — ISBN 978-83-89273-92-5.
  12. Бірюльов Ю. О. 100-ліття архітектурного спектаклю // Галицька брама. — 1994. — № 2. — С. 8.
  13. Архітектура Львова… — С. 329.
  14. Архітектура Львова… — С. 460.
  15. Архітектура Львова… — С. 479.
  16. Харчук Х. Формування Стрийського цвинтаря у Львові (друга половина ХVII — кінець ХІХ ст.) // Народознавчі зошити. — 2012. — № 6 (108). — С. 1232. — ISSN 1028-5091.

Джерела[ред. | ред. код]