Людвік Фінкель

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Людвік Фінкель
Ludwik Finkel.jpeg
Народився 20 березня 1858(1858-03-20)[1]
Бурштин, Галицький район, Івано-Франківська область, Україна
Помер 24 жовтня 1930(1930-10-24)[1] (72 роки)
Львів, Польська Республіка
Поховання Личаківський цвинтар
Громадянство
(підданство)
Flag of Poland (1928–1980).svg Польща
Діяльність історик, політик
Alma mater Львівський національний університет імені Івана Франка
Заклад Львівський національний університет імені Івана Франка
Посада посол до Галицького сейму[d]
Член Польське наукове товариство у Львовіd і Історичне товариство у Львові
Нагороди
Орден Відродження Польщі (Командорський Хрест (з зіркою)

Людвік Фінкель у Вікісховищі?

Людвік Міхал Емануель Фінкель (пол. Ludwik Michał Emanuel Finkel; 20 березня 1858, Бурштин, нині Івано-Франківська область — 24 жовтня 1930, Львів) — представник львівської наукової школи польських істориків XIX ст., бібліограф, професор і ректор (1911—1912) Львівського університету. Учень Францішка Ксаверія Ліске. Керівник кафедри австрійської історії Львівського університету (18921918), на якій замінив українського історика Ізидора Шараневича. Автор концепції польського заснування Львівського університету та багатотомної бібліографії польської історії.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у Бурштині в родині дрібного урядовця (судового ад'юнкта) Якуба Фінкеля і Анни Варніцкої. Вчився у народній школі в Гримайлові (нині Тернопільська область), та у державній гімназії в Тернополі (зокрема, в 1876 році закінчив VII клас[2]). Від 1877 до 1881 року вивчав історію, філософію та історію літератури у Львівському університеті. У 1882 році здобув ступінь доктора філософії. Вдосконалював знання в університетах Берліна і Парижа в 1882—1884 роках. Деякий час працював у львівських архівах, а від 1885 року працював у Вищій сільськогосподарській школі в Дублянах викладачем новітньої історії Польщі. Від 1892 року і до самої смерті діяльність професора Фінкеля пов'язана з Львівським університетом.

Ludwik Finkel1.jpg

Найважливіші наукові праці[ред. | ред. код]

«Історія Львівського університету»[ред. | ред. код]

1894 у співавторстві із Станіславом Стажинським Людвік Фінкель видав історію Львівського університету, при написанні якої використав максимально доступну кількість архівних матеріалів. На час прибуття імператора Франца Йосифа I до Львова на офіційне відкриття медичного факультету Львівського університету монографію видано й подаровано монарху. Досі ця робота залишається найповнішим дослідженням історії львівського вищого навчального закладу до 1880-х pp.; вона містила також хроніку подій до 1894. Ключове значення — нова концепція передісторії Львівського університету, яка — з одного боку — спростовувала пангерманістські претензії, з другого — ігнорувала український формат його розвитку, наголошуючи винятково на польськості університету.

Людвік Фінкель ґрунтував нову концепцію історії університету на привілеї польського короля Яна Казимира. Той надав їх Львівській академії єзуїтів (згідно з привілеєм, після 1661 цей освітній заклад існував саме під такою назвою). Фінкель вважав академію університетом де-факто. Людвік Фінкель свідчив: на початку XVIII ст. академію відвідувало близько 800 студентів. Розділ про передавстрійську історію університету Фінкель закінчив висловом польського просвітника Гуго Коллонтая. Там наголошувалося на важливості цієї установи в період, що передував поділові Речі Посполитої: «Беручи до уваги вручення докторських ступенів, колегії Львова і Познані можна уважати університетами, і на загал такими вони і вважаються». Автор таким чином збудив дискусію про дату заснування. Войцеховський став першим з ректорів Львівського університету, які у своїх інавгураційних промовах, кажучи про його заснування, не заперечували загалом ролі цісаря Йосифа II, однак посилалися на привілей польського монарха Яна Казимира.

Історія Людвіка Фінкеля — виклик українській галицькій громаді, яка вела боротьбу за національний Львівський університет. Зокрема, 1912 року газета «Діло» опублікувала серію статей, у яких намагалася довести недоречність дати заснування університету, обстоюваної поляками. Користуючись друкованими джерелами та історичними працями, українські автори піддавали сумніву обґрунтованість дати 1661 і стверджували: єдиним гідним довіри засновником Львівського університету є австрійський цісар Йосиф II. Саме 1912 почалися польсько-українські переговори про створення окремого українського університету, що змусило українців шукати підтримку у офіційного Відня. Українці на цьому не зупинилися. Згідно з іншою статтею, надрукованою у газеті «Діло», від самого заснування Львівський університет призначався для українців. Як доказ наводилося твердження про утворення за дозволом Йосифа II Studium ruthenum та наявність в університеті двох кафедр української мови і тільки однієї кафедри польської мови. Таке становище зберігалося до 1871, коли обом мовам було надано статус мов викладання, що дало змогу полякам узурпувати контроль над університетом.

Оцінка діяльності[ред. | ред. код]

Однак найбільший здобуток Фінкеля — підготовка до публікації багатотомної бібліографії польської історії. Її поява значною мірою — результат роботи наукового семінару, очолюваного Фінкелем. Вчений також підтримував академічні традиції, закладені вчителем — Ксаверієм Ліске. Широко залучав до наукової роботи студентську молодь, формував студентські наукові гуртки. Лекції Фінкеля слухав видатний український географ Степан Рудницький.

«Була це шляхотна людина, вчений ідеаліст, що не робив ніякої ріжниці між українською та польською наукою; зовсім вимираючий нині тип між професорами Львівського університету»[3].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Sprawozdanie C. K. Wyższego Gimnazyum w Tarnopolu za rok szkolny 1876. — Lwów, 1876. — S. 38. (пол.)
  3. Посмертні згадки. Проф. Людвик Фінкель // Діло. — 1930. — Ч. 242 (30 жовтня). — С. 6.

Джерела[ред. | ред. код]