Людина (повість)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Повість «Людина» є літературною демонстрацією поглядів О. Кобилянської на проблему становища української жінки в тогочасному суспільстві. Це перший в українській літературі твір, в якому втілено ідею фемінізму.

Історія створення[ред. | ред. код]

Повість написана під безпосереднім впливом Наталі Кобринської. Саме їй письменниця присвятила цей твір. Спочатку він був меншим за обсягом, за жанром належав до оповідання й називався “Вона вийшла заміж”. У цьому первісному варіанті Н. Кобринська хотіла вмістити його до жіночого альманаху “Перший вінок” (1887), проте редактор видання, І. Франко, відмовив їй через слабкість твору. Згодом О. Кобилянська переробила його на повість і під заголовком “Людина” відіслала до німецького часопису “An der schőner blauen Donau”. Редактор часопису оцінив твір позитивно, але порадив його скоротити.

Ідейно-тематичний зміст[ред. | ред. код]

Ідея необхідності боротьби жіноцтва за свої права на освіту, працю, рівноправність знайшла відображення у творі. Але ця ідея значно глибша — проблема емансипації жінки розглядається в аспекті становища людини в суспільстві взагалі. Необхідно створити такі умови, так змінити суспільний лад, щоб кожна людина, особливо жінка, змогла відчути себе особистістю, реалізуватися і знайти своє місце у житті. О. Кобилянська опрацювала в українській прозі нову тему — доля освіченої дівчини, яка не може змиритися з бездуховністю міщанського середовища. Уособлюючи тип нової жінки, вона опиняється поза суспільством, оскільки погляди і думки, які вона сповідує, залишаються не лише несприйнятними, а й ворожими для суспільства, зміст життя якого визначають чоловіки. Олена кидає виклик суспільній моралі, заснованій на брехні, лицемірстві, духовній ницості. Сповідуючи ідеї взаємного кохання і поваги, відкидаючи модель подружжя без любові, вона викриває хвороби сучасності, фальш та лицемірство.

Значення в українській літературі[ред. | ред. код]

Повість "Людина" своєю появою започаткувала новий етап української прози. Ця проза — психологічна, оскільки змістила акценти із зовнішнього світу подій на світ внутрішніх переживань героїв. Вона ілюструвала й обстоювала певні нові ідеї, зокрема ідеї емансипації й фемінізму. О. Кобилянська вводить нас у нову для тогочасної української літератури проблематику. Поряд з давно усталеним і звичним світом чоловіків проступає жінка з повноцінним особистісним світовідчуттям, з багатим внутрішнім світом, наділена відкритим розумом, щирим серцем, волею і правом на щастя[1] . Героїня повісті — тип нової жінки в українській літературі. Вперше створено образ інтелігентки, яка бореться за ім’я і становище людини.

Персонажі[ред. | ред. код]

Епамінондас Ляуфлер — цісарсько-королівський лісовий радник, духовно убога людина, самовпевнений і безапеляційний у висловах і діях, у ставленні до рідних деспотичний, позбавленний людських і родинних почуттів. Мав слабку сторону — пияцтво, що і призвело до його деградації.

Пані Радникова — пихата й обмежена, патріархально налаштована. Вона переконана, що кожна “добре вихована” панночка повинна розумітися насамперед на господарських роботах. Традиції міщанського суспільства, його мораль для неї непорушні.

Герман-Євген-Сидор (молодий Ляуфлер) — легковажний, розбещений гультяй, спустошений морально і фізично. Він далекий від думки про навчання, впевнений, що народжений для привілеїв. Закінчує життя самогубством.

Лієвич — його образ в повісті епізодичний, але за своїм ідейним значенням дорівнює образові Олени. Це людина, яка вірить у світлий ідеал, навчається, щоб бути корисним суспільству. Аналіз суспільного становища жінки, критика міщанського середовища, намагання пробудити жіноцтво і вселити віру в краще майбутнє робить образ Лієвича змістовним і цікавим.

Олена Ляуфлер — це тип нової жінки, внутрішньо багатої, інтелігентної, гордої, спроможної на виклик суспільству. Олена намагається довести, що вона — людина, цілісна особистість, яка має право на свободу і щастя.

Фельс — заможний лісничий, добрий господар, його поважають на службі, сильний і гордий чоловік. Він щирий у своїх почуттях до Олени, лагідний і уважний.

Cюжет[ред. | ред. код]

У повісті “Людина” події відбуваються в родині цісарсько-королівського лісового радника. Його донька — Олена Ляуфлер — головна героїня повісті. Вона читає серйозні книги, розмовляє з молодими людьми про “соціалізм, дарвінізм, питання жіноче, питання робітницьке…”, відстоює рівноправність між чоловіком і жінкою. Однак батьки не схвалюють прагнень дочки бути високоосвіченою людиною, оскільки вважають, що жінка повинна бути доповненням і прикрасою чоловіка. Підтримує Олену лише Стефан Лієвич — молодий лікар, який, навчаючись деякий час у Швейцарії, захопився новими ідеями, зокрема й ідеєю емансипації жінок. Молоді люди мали побратися через два роки, після повернення Стефана з практики. Несподівана смерть нареченого від тифу підкосила Олену. Її брат, надія батьків, картярством і пияцтвом довів родину до зубожіння. Батька через розтрату доручених йому грошей вигнали зі служби. Він бачить вихід зі скрутного матеріального становища лише в Олені, яка має одружитися із заможним паном К. Однак дівчина чинить цьому опір, оскільки шлюб без любові вважає брудними стосунками. Олена бере на себе всі турботи, пов’язані з утриманням родини. Родина Ляуфлерів переїжджає до села, там орендує землю і тяжко працює. Але господар землі вирішує продати її, а новий має намір ґаздувати сам. Олена прагне знайти вихід, оскільки вона, як найсильніша, взяла на себе весь тягар відповідальності за родичів. В її душі відбувається страшна боротьба. З одного боку — зрада ідеалів і свого кохання, а з іншого — обов’язок перед рідними і матеріальна скрута. Олена погоджується на заміжжя із заможним лісником Фельсом, якого насправді не кохає.

Література[ред. | ред. код]

1. Білецький Л. Ольга Кобилянська / Л. Білецький // Білецький Л. Три сильветки. Марко Вовчок. — Ольга Кобилянська. — Леся Українка. — Вінніпег, 1951.
2. Гундорова Т. Неоромантичні тенденції творчості О. Кобилянської (до 125-річчя з дня народження)//Радянське літературознавство. — 1988. — № 11.
3. Зворушене серце : твори О. Кобилянської : навч. посіб. : у 2 кн./ упоряд. А.А. Чічановського ; передм., комент. Л.С. Дем'янівської. — К. : Грамота, 2003. - Кн. 1. - 464 с.
4. Історія української літератури. Кінець XIX - поч. XX ст.: у 2 кн. : підручник/за ред. проф. О.Д. Гнідан. м К. : Либидь, 2005. — Кн. 1. — 624 с.
5. Кобилянська О.Ю. Людина : вибрані твори / Ольга Кобилянська. — К. : Знання, 2014. — 206 с. — (Скарби).
6. Павличко С. Криза народництва на зламі віків і поява модерністського дискурсу/ С. Павличко // Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. — К. : Либідь, 1997.
7. Поліщук Н. Царівна української літератури / Н. Поліщук //Усе для школи. Українська література 10 клас. Ольга Кобилянська. — 2001. - № 4.
8. Поліщук Н. Предивна гра психічних струн /Н. Поліщук //Усе для школи. Українська література 10 клас. Ольга Кобилянська. — 2001. - № 4.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Поліщук Н. Предивна гра психічних струн /Н. Поліщук //Усе для школи. Українська література 10 клас. Ольга Кобилянська. — 2001. - № 4.