Людинь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Людинь
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район/міськрада Дубровицький
Рада/громада Людинська сільська рада
Код КОАТУУ 5621884301
Основні дані
Засноване 1550
Населення 755
Площа 0,89 км²
Густота населення 848,31 осіб/км²
Поштовий індекс 34123
Телефонний код +380 3658
Географічні дані
Географічні координати 51°41′24″ пн. ш. 26°34′01″ сх. д. / 51.69000° пн. ш. 26.56694° сх. д. / 51.69000; 26.56694Координати: 51°41′24″ пн. ш. 26°34′01″ сх. д. / 51.69000° пн. ш. 26.56694° сх. д. / 51.69000; 26.56694
Середня висота
над рівнем моря
141 м
Водойми Сомине,р.Сирень
Місцева влада
Адреса ради 34123, Рівненська обл., Дубровицький р-н, с. Людинь, вул. Б. Хмельницького,6 , тел. 4-11-87
Карта
Людинь. Карта розташування: Україна
Людинь
Людинь
Людинь. Карта розташування: Рівненська область
Людинь
Людинь
Мапа

Люди́нь — село в Україні, в Дубровицькому районі Рівненської області. Населення становить 755 осіб.

Географія[ред. | ред. код]

Людинь — (до 1965 р. Лудинь) — село, що знаходиться на відстані 15 км від районного центру м. Дубровиця та 140 км від обласного центру м. Рівне. З усіх сторін Людині — ліс, тільки зі сходу є дорога до берегів річки Горинь.

Історія[ред. | ред. код]

Перша письмова згадка 1550 р. та 1558 р. (Zrodla dziejowe. Warszawa. 1877—1894, T 1.)

Село пережило навалу монголо-татар: у лісі урочище Людинського лісництва «Дівочий острів», в якому переховувались дівчата від турецького рабства, неволі, від рабського ринку в Кафі.

У 1596 р. повз село йшли колони повстанців під проводом Северина Наливайка, до якого приєднались деякі селяни. Згодом, після угоди Хмельницького з Москвою, люди повертатись в село, лишаючи в лісі неглибокі ями, рани. Це і є перша, родоначальна назва урочища в лісі «Рани».

Протягом наступних століть село відносилось до Литовського князівства, Австро- угорській імперії, Турово-Пінському князівству.

Польська влада панувала до 1939 року. В кінці 19 ст. село відносилось до Висоцької волості Ровенського повіту і нараховувало 70 дворів і 443 жителя.

В 1938-39 рр. у селі був польський солтис (на зразок голови сільської ради) Мерзун Яков, родом із села Сварицевичі. На території старого подвір'я школи і дотепер зберігається стара польська однокласна хата-школа. При школі ще була кімната, де можна було жити — так звана канцелярія. В роки приєднання Західної України її добудували і довгий час там розміщувалася Людинська восьмирічна школа.

У 1939 р. селі Людинь проголосили Радянську владу, заснували сільську Раду. Першим її головою був Хомич М. М. З 1940 року село входило до Висоцького району. У 1959 році перепідпорядкували Дубровицькому району.

В 1939 році відкрили школу, де навчали українською мовою. Спочатку школа була 7-класна. Класи-кімнати розміщалися у людських хатах. Відкрилася хата-читальня, яка була і сільським клубом.

Під час Другої світової війни люди допомагали партизанам, зокрема у Пузнях діяло народне підпілля на чолі з Х. Хомичем. На території воювали і вояки ОУН, і групи партизан: на території сіл Пузня, Людинь, Рудня діяли партизани місцевого значення під керівництвом Мисюри М. Й. Штаб їх містився у с. Велюнь. У Людині діяли бульбовці (бандери, бульбаші, так називали вояків ОУН). Групою керував житель села Галабурда Тарас Ілліч, під псевдо кличкою «Яблуко». Отаманом був Соловей.

Під час війни село проходили мадяри — після 1943 року ці союзники Гітлера покинули його армію, повертались додому: вони стояли кілька днів у селі, лише для перепочинку. Доля їх невідома, подейкують, що ніби самі ж німці окружили і розбили їх десь під Луцьком. Ще через село проходив партизанський загін Сабурова — їх називали «руськи партизани», бо вони розмовляли російською мовою.

З 270 жителів, які пішли воювати, повернулись одиниці. Серед ветеранів живуть сьогодні в селі: Сорочан Володимир Іванович, Галабурда Іван Лукашевич. У партизани пішло 21 чоловік. Багато пропало безвісти (за даними «Книги пам'яті України» 31 чоловік). З вивезених у Німеччину повернулись додому небагато.

У 1949 році організували колгосп ім. І. Дмитровича. Головою його був вперше житель села Мисько Йосип Федорович. До колгоспу відійшла земля, коні і воли.

У 50-ті роки збудували пошту, контору.  Сільський клуб був у хаті колишнього останнього солтуса. Пізніше клуб перенесли в іншу хату в селі, а на старому місті, добудувавши частину, спорудили поряд будівлю ще на два класи і зробили школу. Спочатку була початкова, потім 7-річна. Перший учитель Хомич Терентій Терентійович сам навчався самотужки, він був на зразок народного вчителя. Люди і діти в селі любовно шанували його, називаючи: «Терешечко».

У селі був медпункт, навіть роддом: у 60-ті роки, коли збудували нову контору, а в старій зробили медпункт, щось на зразок амбулаторії. Роддом теж перенесли сюди, але потім закрили. Амбулаторія була велика, простора, приїздили лікарі і робили прийом хворих.

У 70-ті роки відкрили стоматкабінет, але пробув він не довго, років три, потім перегесли до Дубровиці.

В 1958 р. колгосп приєднали до колгоспу с. Золотого і перейменували. У 1976 р. колгосп приєднали до Лютинського «Світанку», але жителі довго були невдоволенні і добилися роз'єднання в 1988 р..  і отримав назву «Перемога».

За вказівкою правління колгоспу в селі збудовали нову двоповерхову споруду, де на 2-му поверсі розмістили сільську раду, а на 1-му — правління колгоспу. На місці старої контори відкрили колгоспну їдальню. Коштами держави та колгоспу збудовали новий медпункт, двоповерховий дитячий садок, а поруч — школа. В 1989—1990 роках Людинську школу перевели до складу середніх шкіл району. В ній навчаються діти з сіл Рудні, Людині, Партизанського, Золотого і Лісового.

Сьогодення[ред. | ред. код]

На території села Людинь, а вона є нова лазня, клуб, сільська бібліотека. На території колишнього хутора Черетовка діє Людинське лісництво, угіддя якого сягають 5796 га землі.

Нещодавно геологи знайшли в цій місцевості поклади поліського золота — бурштину, а саме біля Партизанського, Желізниці. З січня 1996 року він під державною охороною. Якщо раніше будинки в селі були переважно дерев'яні, то тепер багато цегляних. У селі побудували: двоповерховий будинок, де живуть вчителі, будинок для спеціалістів сільського господарства, будинки, які збудував колгосп одиноким людям, сім'ям, воїнам Афганістану.

Постаті[ред. | ред. код]

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Природні об'єкти поруч: Сомине озеро, Дівочий острів.

Література[ред. | ред. код]

1. Андрієнко Т. Д., Антонова Г. М., Єршов A.B. Край лісів та імлистих боліт. Львів: Каменяр, 1988.

2. Меремінський А. Й.; Хільковець В. У.. Природа України та її охорона. Рівне, 1993.

3. Меремінський А. И.; Сацюк І. Л. Заповідними стежками. Рівне, 2001

4. Світ навколо нас. Рослини / уклад. Тишковець С. В. K.: Кобза, 2004

5. Меремінський А. Й.; Сацюк І. Л. Рідкісні рослини і тварини Рівненщини. Рівне, 2002

6. Меремінський А. Й., І. Л. Сацюк. Ландшафти і рослини Поліського краю. Рівне, 2005

Посилання[ред. | ред. код]