Людовік I (король Неаполя)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Людовік I
Народився1320(1320)
Неаполь
Помер26 травня 1362
Неаполь
·чума
ПохованняTerritorial Abbey of Montevergined
Діяльністьсуверен
Титулкороль Неаполю
Термін1348—1362 роки
ПопередникДжованна I
НаступникДжованна I
Конфесіякатолицтво
РідАнжуйська династія Капетингів
БатькоФіліпп I Тарантський
МатиКатерина Валуа
Брати, сестриЖана Ажуйськаd, Маргарита Тарентоd, Роберт Тарентський, Філіп II Тарентський і Пилип Анжуйськийd
У шлюбі зДжованна I
Діти2 доньки
Нагороди

Людовік I (лат. Luigi I; 1320 — 25 травня 1362) — король-співправитель Неаполю та граф Провансу у 13481362 роках.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Походив з Анжуйської династії Капетингів. Другий син Філіппа I, князя Таранто, та Катерини Валуа-Куртене. Народився у 1320 році. Здобув гарну освіту. 1342 року У 1342 році став Великим магістром ордена Гробу Господнього.

У 1345 році разом з братом Робертом брав участь у змові проти Андрія,принца-консорта, чоловіка неаполітанської королеви Джованни I. Людовік зумів обійти брата, який до того був більш близький до королеви, й у 1346 році стати чоловіком Джованни I.

У 1347 році угорський король Людовік Великий виступив проти Джованни I та Людовіка I, плануючи помститися подружжю за смерть брата. У січні 1348 року неаполітанське військо зазнало поразки у битві при Капуї, і Людовік Угорський опанував усією країною. Людовік Тарантський разом з дружиною втік до Провансу.

У липні Людовік I і Джованна I повернулися до Неаполя, зуміли відвоювати королівство, скориставшись мором серед угорців. Незабаром його було короновано на короля. З 1349 року фактично перебрав владу у свої руки, а ім'я Людовіка I стали ставити перед ім'ям його дружини Джованни I. Того ж року наказав стратити Енріко Караччйоло, улюбленця королеви.

1350 року було відбито наступ угорців на Неаполь. При цьому Людовік I пообіцяв папі римському поважати права дружини. Лише у 1352 році визнано папою римським Климентом VI за короля. 27 травня того ж року відбулася повторна коронація Людовіка I.

У 1356 році, скориставшись сходженням на трон Сицилії малолітнього Федеріго III, Людовік I рушив на завоювання острова, перемігши у битві при Мессіні. Проте 1357 року неаполітанські війська зазнали поразки. Після цього Людовік I відмовився від подальших військових дій.

1357 року відправив свого брата — Філіппа II, князя Таранто— до графства Прованс, призначивши його генерал-вікарієм. Останній зумів запобігти розоренню графства Арманьяками.

1360 року придушив заколот Людовіка, графа Гравіно. У квітні 1362 року Людовік I захворів імовірно на чуму[1] й помер 25 квітня 1362 року.

Родина

[ред. | ред. код]

Дружина — Джованна I, королева Неаполю

Діти:

  • Катерина (1348—1349)
  • Франческа (1351—1352)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Boulton, D'Arcy Jonathan Dacre (2000). The Knights of the Crown: The Monarchical Orders of Knighthood in Later Medieval Europe, 1325–1520. Boydell Press. p. 214. ISBN 0851157955. (англ.)

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Theo Kölzer: Ludwig von Tarent. // Lexikon des Mittelalters (LexMA). Band 5, Artemis & Winkler, München/Zürich 1991, ISBN 3-7608-8905-0, Sp. 2199.
  • Boulton, D'Arcy Jonathan Dacre (2000). The Knights of the Crown: The Monarchical Orders of Knighthood in Later Medieval Europe, 1325—1520. Boydell Press. p. 214. ISBN 0851157955.