Люксембурзька мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Люксембурзька мова
Lëtzebuergesch
Люксембурзька мова в смузі поширення франкомозельських діалектів
Люксембурзька мова в смузі поширення франкомозельських діалектів
Поширена в: Люксембург Люксембург, Бельгія Бельгія, Франція Франція, Німеччина Німеччина
Регіон: Європа
Писемність: латиниця
Класифікація: Індоєвропейська сім'я
Германська група
Західногерманська підгрупа
Верхньонімецька підгрупа
Західно-центральна німецька група діалектів
Державна: Люксембург Люксембург
Офіційна: Люксембург Люксембург
Регулює: Conseil Permanent de la Langue Luxembourgeoise (CPLL)
Коди мови
ISO 639-1 lb
ISO 639-2 ltz
ISO 639-3 ltz
SIL ltz

Люксембу́рзька мо́ва (Lëtzebuergesch) — західногерманська мова, з 1984 року одна з трьох державних мов Люксембургу. Кількість носіїв — 400 тисяч.[1]

Класифікація[ред.ред. код]

Відноситься до індоєвропейської сім'ї мов (германські мови). За німецької діалектології мову класифікується як західнонімецький, средньонімецький культурний діалект, що відноситься до мозельсько-франкских (середньонімецька група є підгрупою верхньонімецької).

За класифікацію люксембурзької як окремої мови говорить те, що носії стандартної німецької (верхньонімецької — Hochdeutsch) як рідної зазнають великих труднощів у розумінні люксембурзької мови. Проти — те, що немає чітких мовних кордонів люксембурзького з сусідніми німецькими діалектами.

Існують різні діалектні форми люксембурзької: Areler, Eechternoocher, Kliärrwer, Miseler, Veiner, Weelzer тощо. Із заходу на схід люксембурзька поступово переходить в інші Мозельсько-франкські діалекти.

Особливості люксембурзької мови[ред.ред. код]

До особливостей люксембурзької мови, що відрізняє його від стандартної німецької, можна віднести наступне:

  • Непослідовне здійснення « другого німецького пересування приголосних», характерне для багатьох середньонімецьких діалектів. Так, глухі фрикативні (щілинні) приголосні та африкати літературної німецької мови можуть відповідати глухим проривнним в люксембурзькій (тобто давніші форми): на середньонімецьких діалектів — was люкс. — wat — «що», нім. Apfel — люкс. Apel — «яблуко», але з ін. боку на середньонімецьких діалектах — Fuß люкс. —Fuß «нога».
  • Велика кількість запозичень з французької мови: у середньонімецьких діалектах vorschlagen — «пропонувати», але люкс. proposéieren, від франц. proposer.
  • Ряд слів відрізняються від відповідних у стандартній німецькій, але мають еквіваленти в діалектах, напр. люкс. Gromper — «картопля», але нім. Kartoffel, франц. pomme de terre.

Писемність на основі латинського алфавіту. Єдині та обов'язкові правила правопису затверджені указом від 10 жовтня 1976 року, невеликі зміни внесені 30 липня 1999 року.

Географічне положення[ред.ред. код]

Кількість носіїв у світі - близько 400 тис. людей, велика частина з них - у Великому Герцогстві Люксембург, інші - в Бельгії (т. з. Арлонські землі в провінції Люксембург), в Німеччині (прикордонні області на південному заході гір Айфель під Бітбург і в долині Мозеля в околицях Тріра), у Франції (частина департаменту Мозель під Тіонвіля), в Румунії (Трансільванія), в США (штати Іллінойс і Вісконсин).[1]

Використання мови[ред.ред. код]

Люксембурзький Закон про мову, затверджений 24 лютого 1984 р. (оригінал — французькою мовою), містить такі статті:

Стаття перша: Національна мова Люксембургу — люксембурзька.
Стаття друга: Тексти законів публікуються французькою мовою.
Стаття третя: Мови адміністрації — за вибором люксембурзька, німецька та французька.
Стаття четверта: Запити до адміністративних органів: якщо запит буде здійснено люксембурзькою, французькою або німецькою мовами, адміністрація за можливістю має відповісти мовою прохача.

Люксембурзька є основною мовою повсякденного спілкування. Нею також вказують назви населених пунктів на дорожніх вказівниках після французького найменування (у тому числі й у районах Бельгії, де переважає люксембурзька мова). Особисті листи, запрошення, листівки пишуться переважно люксембурзькою мовою, а офіційні повідомлення — переважно французькою. Продавці в традиційних магазинах говорять люксембурзькою, в той час як у великих торгових центрах часто працюють жителі Франції чи Німеччини, які говорять французькою чи німецькою.

Через відносно обмежений словниковий склад люксембурзької мови, в різних ситуаціях мовці використовують слова з розповсюдженіших мов, в основному з французької, але також і з літературної німецької.

Люксембурзькі діалектизми вживають і в німецькій літературній мові в Люксембурзі. До них відносять лексичні діалектизми, наприклад Schmier'' — «хліб з маслом» (нім. Butterbrot), Karnickel — «кролик» (нім. Kanninchen), і семантичні, наприклад Tracht — «костюм» та «ноша» (у нім. — тільки «костюм»).

У початковій школі Люксембургу заняття проводять люксембурзькою або німецькою мовою. Французьку вивчають із 2-го класу. З 10-го класу всі предмети (за винятком мовних) викладають французькою мовою.

У парламенті до Другої світової війни говорили німецькою і французькою. Після війни місце німецької мови зайняла люксембурзька. Сьогодні депутати вживають французьку мову рідко, в основному при цитуванні текстів законів і в протокольних випадках.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Fernand Fehlen, Peter Gilles. Le nombre de locuteurs du luxembourgeois revu à la hausse. www.uni.lu (фран.). 

Посилання[ред.ред. код]

Мови Це незавершена стаття про мову.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Прапор Люксембургу Це незавершена стаття про Люксембург.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.