Люсі Рі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Люсі Рі
Народження 16 березня 1902(1902-03-16)[1][2][…]
Відень, Австро-Угорщина
Смерть 1 квітня 1995(1995-04-01)[1][4][…] (93 роки)
  Лондон, Велика Британія[5]
(інсульт)
Країна  Велика Британія[6][7]
 Австрія
Діяльність гончарка, керамістка, дизайнерка, мисткиня
Вчитель Michael Powolnyd[8]
Батько Benjamin Gomperzd
Роботи в колекції Музей Бойманса - ван Бенінгена, Художній інститут Чикаго, Національна галерея Вікторії, Національний музей Швеції, Музей сучасного мистецтва (Нью-Йорк)[9], Museum Arnhemd[10] і Design Museum Den Boschd[11]
Нагороди
дама-командор ордена Британської імперії

CMNS: Люсі Рі у Вікісховищі
Ваза Люсі Рі

Дама Люсі Рі (нім. Lucie Rie, нар. 16 березня 1902, Відень, Австрія — 1 квітня 1995, Лондон, Англія) (нім. вимова: [lʊtsiː ʀiː])[12] — британська гончарка австрійського походження. Дама-командор Ордену Британської імперії (DBE).

Життя[ред. | ред. код]

Ранні роки та освіта[ред. | ред. код]

Люсі Гомперц[13] народилася у Відні, Нижня Австрія, Австро-Угорщина, молодша дитина Бенджаміна Гомперца, єврейського лікаря, який був консультантом Зигмунда Фрейда.[14] У неї було два брати, Пауль Гомперц і Тедді Гомперц. Пауль Гомперц загинув на італійському фронті в 1917 році. Люсі мала ліберальне виховання[15].

Вивчала гончарство під керівництвом Майкла Повольни у Віденській художній школі, школі мистецтв і ремесел, пов'язаній з Віденськими майстернями, куди вона вступила в 1922 році[14].

Кар'єра[ред. | ред. код]

Відень[ред. | ред. код]

Майстерня Люсі Рі, виставлена в Музеї Вікторії та Альберта в Лондоні.

Перебуваючи у Відні, дядько Люсі з боку матері мав колекцію мистецтва, яка надихнула її на інтерес до археології та архітектури. Вперше її надихнула колекція римської кераміки її дядька, яку розкопали в передмісті Відня. Вона створила свою першу студію у Відні в 1925 році і того ж року виставлялася на Паризькій міжнародній виставці. На неї вплинули неокласицизм, югендстиль, модернізм і японізм[16].

У 1937 році Рі отримала срібну медаль на Паризькій міжнародній виставці (виставка, для якої Пабло Пікассо намалював «Герніку»). Рі провела свою першу персональну виставку як гончар у 1949 році[17].

Лондон[ред. | ред. код]

У 1938 році Рі втекла з нацистської Австрії та емігрувала до Англії, де оселилася в Лондоні[18]. Приблизно в цей час вона розлучилася з Гансом Рі, бізнесменом, за якого вийшла заміж у Відні в 1926 році, і їхній шлюб було розірвано в 1940 році[14]. Деякий час вона надавала житло іншому австрійському емігранту, фізику Ервіну Шредінгеру. Під час і після війни, щоб звести кінці з кінцями, вона виготовляла керамічні ґудзики та прикраси для модних магазинів від кутюр[18]. Деякі з них зараз виставлені в лондонському Музеї Вікторії та Альберта та як частина колекції Лізи Сейнсбері в Центрі візуальних мистецтв Сейнсбері Університету Східної Англії, Норвіч.

У 1946 році Рі найняла Ганса Копера[19], молодого чоловіка без досвіду роботи з керамікою, щоб він допоміг їй обпалити ґудзики. Незважаючи на те, що Копер був зацікавлений у навчанні скульптурі, вона відправила його до гончаря на ім'я Гебер Метьюз, який навчив його робити горщики на колесі. Рі та Копер виставлялися разом у 1948 році. Копер став партнером у студії Рі, де він залишався до 1958 року[20]. Їхня дружба тривала до смерті Копера в 1981 році.

Маленька студія Рі була на Albion Mews, 18, вузькій вулиці з переобладнаними конюшнями поблизу Гайд-парку в Лондоні. Вона запрошувала багатьох людей до своєї майстерні та була відома тим, що пригощала відвідувачів чаєм і тістечками. Студія залишилася майже незмінною протягом 50 років, коли вона займала її, і була реконструйована в галерею кераміки Музею Вікторії та Альберта.

Рі була подругою Бернарда Ліча, одного з провідних діячів британської студії кераміки середини 20-го століття, і її вразили його погляди, особливо щодо «повноти» горщика[21]. Але, незважаючи на його тимчасовий вплив, її яскраво-кольорова, делікатна, модерністська кераміка стоїть окремо від стриманої, сільської, східної роботи Ліча. З 1960 до 1972 року вона викладала в коледжі мистецтв Камбервелл.

Люсі Рі отримала кілька нагород за свої роботи та виставлялася з великим успіхом. Її найвідомішими творіннями є вази, пляшки та чаші, які черпали натхнення в Японії, а також у багатьох інших місцях. Є й інші роботи, такі як ґудзики, які вона заповідала своєму близькому другові, японському дизайнеру Іссі Міяке[22][23] і чаші, включно з власною чашкою для яйця, яку вона подарувала видавцеві Сьюзан Шоу[24].

Смерть[ред. | ред. код]

Блакитна табличка на її колишньому будинку на Albion Mews, 18, Паддінгтон, Лондон

Рі припинила виготовляти кераміку у 1990 році, коли пережила перший із кількох інсультів. Вона померла вдома в Лондоні 1 квітня 1995 року у віці 93 років[25].

Спадщина[ред. | ред. код]

Роботу Рі називають космополітичною[26]. Найбільше вона запам'яталася своїми формами миски та пляшки. Її кераміка представлена в колекціях по всьому світу, зокрема в Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку, Йоркській художній галереї у Великій Британії, Музеї мистецтв Карнегі в Піттсбурзі та Музеї Пейслі в Шотландії[27][28]. Вона вплинула на багатьох протягом своєї 60-річної кар'єри та розробила дуже винахідливу обробку в печі.[29] Її майстерню перенесли та реконструювали в новій галереї кераміки в Музеї Вікторії та Альберта, відкритому в 2009 році. Рі отримала звання Дами Ордена Британської імперії (анг. Dame Commander (DCE)), після того, як викладала в Школі мистецтв Камбервелла з 1960 по 1971 роки[30].

Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б Encyclopædia Britannica
  3. SNAC — 2010.
  4. KulturNav — 2015.
  5. Зведений список імен діячів мистецтва — 2018.
  6. artist list of the National Museum of Sweden — 2016.
  7. Museum of Modern Art online collection
  8. німецька Вікіпедія — 2001.
  9. http://www.moma.org/collection/works/2715
  10. Kom
  11. zonder titel — 1957.
  12. Rie, Dame Lucie. Academic.ru. Процитовано 26 травня 2017.
  13. а б Heath, Sophie (28 вересня 2006). The Lucie Rie Archive at the Crafts Study Centre. AHDS Visual Arts database. University College for the Creative Arts at Canterbury. Архів оригіналу за 28 September 2006.
  14. а б в Cooper, Emmanuel (2 квітня 1995). Obituaries: Dame Lucie Rie. The Independent. Процитовано 26 травня 2017.
  15. Rie's Upbringing. 28 травня 2012.
  16. Encyclopedia Britannica Entry.
  17. Rie's First Show.
  18. а б в Lydia Figes (22 вересня 2020). Ten women artists of Jewish heritage represented in UK collections. Art UK. Процитовано 28 вересня 2020.
  19. Hans Coper: A Modernist Potter (1920-1981). Ceramics Today. Архів оригіналу за 12 November 2007.
  20. Classic Ceramics - Top Pots At The Shipley Art Gallery. Culture24. Процитовано 26 травня 2017.
  21. Gowing, Christopher; Rice, Paul (1989). British Studio Ceramics in the 20th Century. Barrie and Jenkins. с. 113. ISBN 0-7126-2042-7.
  22. Rosen, D.H. (8 травня 2009). Issey Miyake's "U-Tsu-Wa" filled with character and inspiration. The Japan Times. Процитовано 26 травня 2017.
  23. Stewart, Robin (3 березня 2016). Prêt-à-Potter: Lucie Rie's Ceramics. Sothebys. Архів оригіналу за 4 березня 2018. Процитовано 26 травня 2017.
  24. Cooper, Emmanuel. Her work, timeless and majestic, remains a lasting and enduring testament to the art of the potter. Sotherbys. Процитовано 5 грудня 2020.
  25. а б Lucie Rie. Galerie Besson. Процитовано 3 грудня 2015.
  26. Museum's ceramic collection boosted by £20,000 Art Fund bequest. The Art Fund. 24 квітня 2008. Архів оригіналу за 9 лютого 2018. Процитовано 11 червня 2012.
  27. Bowl, Lucie Rie (English, 1902–1995) c. 1980. Carnegie Museum of Art. Процитовано 4 березня 2017.
  28. Earthenware shallow bowl by Lucie Rie. The Art Fund. Процитовано 3 грудня 2015.
  29. Kiln Technique.
  30. Awards.
  31. Honorary Graduates. Heriot-Watt University Edinburgh. Архів оригіналу за 18 квітня 2016. Процитовано 5 квітня 2016.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Біркс, Тоні. Lucie Rie, Stenlake Publishing, 2009.ISBN 978-1-84033-448-7.
  • Коатс, Марго (вид.). Люсі Рі та Ганс Копер: Паралельні гончарі, Herbert Press, 1997.ISBN 0-7136-4697-7 .
  • Купер, Еммануель (вид.). Lucie Rie: The Life and Work of Lucie Rie, 1902—1995, Ceramic Review Publishing Ltd., 2002.ISBN 4-86020-122-1 .
  • Франкель, Кирило. Сучасні горщики: Ганс Копер, Люсі Рі та їхні сучасники, Видавництво Університету Східної Англії, 2002.ISBN 0-946009-36-8 .
  • «Пані Люсі Рі, 93 роки, відомий кераміст», New York Times, 3 квітня 1995 р., B10.

Посилання[ред. | ред. код]