Люцій Лівій Андронік

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Люцій Лівій Андронік
Pompeii - Casa del Poeta Tragico - Theater 3.jpg

Мозаїка Будинку трагічного поета (поет веде репетицію), Помпеї.
Народився близько 280 року до н.е.
Тарент (?)
Помер близько 200 року до н.е.
Рим
Громадянство Римська імперія
Національність грек
Проживання Таранто або Тарент, Рим
Ім'я при народженні Lucius Livius Andronicus
Діяльність поет, перекладач, викладач, театральний режисер
Відомий як поет та театральний режисер і актор
Конфесія язичник

Люцій Лівій Андронік — поет, перекладач( з грецької на латину) і засновник епічної і ліричної поезії стародавніх римлян.

Біографія[ред.ред. код]

Народився близько 280 року до н. е. в Таранто, де навчився грецької мови; 272 році до н. е. захоплений у рабство при здобутті міста римлянами і з того часу належав сенаторові Лівію, від якого отримав своє ім'я. Лівій Андронік був учителем і, оскільки у греків початкова освіта будувалася на пояснювальному читанні, а першим текстом, з якого починав учень, був гомерівський епос, він майстерно виховав доручених йому дітей і був звільнений. Так полонений грек став вільновідпущеним, римським громадянином. Незабаром створив відповідний латинський текст, спрощено здійснив вільний переклад латинською мовою гомерівського епосу. Ймовірно, першим почав працювати і писати для римської сцени, здійснюючи переробки грецьких трагедій і комедій на сюжети давньогрецької міфології, особливу увагу Лівій приділяв троянському циклу, міфологічно пов'язаному з Римом. У здійснюваних ним виставах Лівій Андронік одночасно виконував ролі актора, танцюриста, співака і музиканта. Помер в 204 році до н. е., а за два роки до смерті, 206 р. до н. е., на його честь було створено при храмі Мінерви гільдію акторів і письменників.

Примітивність театральної культури римлян[ред.ред. код]

Голова скульптури Одісея, Сперлонга, Національний археологічний музей.

Театральна культура римлян на той час (четверте - третє століття до н.е.) відрізнялась примітивністю і нерозвиненістю в порівнянні з театральною культурою стародавніх греків.

Греки настільки кохалися в театрі, що розпочали будувати театральні споруди таких розмірів, щоби в глядацькій залі могли зібратися усі мешканці поліса. Ці настанови були перенесені і в численні грецькі колонії. В Афінах існувала навіть особлива грецька благодійність. Зібрані на благодійність гроші роздавали бідноті не на одержання харчів, а на відвідини театральних вистав. За майстерну декламацію віршів Гомера полонених греків з іншого полісу-держави могли відпустити з полону. Театральні вистави в грецьких полісах набули виховних, сакральних, державницьких функцій і стали в рівень з формотворчою, життєвою необхідністю.

Прищеплення Риму театральної традиції греків[ред.ред. код]

Театральна культура римлян того ж часу не просунулась далі виконання вуличних куплетів і грубих вуличних же сценок та танців. Театральної драматургії і текстів — практично не існувало. В третьому столітті до н. е. римські вояки здобули грецькі поліси на півдні Аппенінського півострову ( Велика Греція) і близько стикнулися з розвиненою театральною культурою полоненого народу. Схильність обмежено запозичувати у полонених народів їх традиції торкнулася і театральних традицій стародавніх греків, хоча це відбулося не одразу.

241 року до н.е. войовничий Рим отримав перемогу в Першій Пунічній війні. Низка запланованих свят вперше була прикрашена і театральною виставою. Для її здійснення і запросили грека Андроніка, що був вимушений взяти ім'я свого рабовласника і став Люцієм Лівієм Андроніком. Він адаптував текст одної з римських трагедій і створив виставу. Рік оприлюднення цієї вистави і почали вважати запровадженням театральної традиції римлян. Так, в Римі вперше оприлюднили повноцінний театральний твір. Але перше відкрите зіткнення з надбанням грецької культури не віталося, бо влада Рима боялась театру грецького зразка. Римський театр розпочався з обмежень. Для театральних вистав дозволили використовувати невеликі і тимчасові споруди тільки з деревини. Перша постійна театральна споруда буде вибудована в Римській імперії лише 55 року до н.е. Театральна зала римських театрів швидко перетворилась на арену ідеологічної і політичної боротьби. В глядацькій залі римських театрів йшла запекла боротьба як між прихильниками окремих акторів, так і політичних партій. Були випадки, коли в глядацьких залах тривали бійки. Відомо, що одна бійка в театральній залі розпалила навіть імператора. Не залишився осторонь і імператор Нерон, що кидав зі своєї ложі каміння в глядачів, як це робили і відвідувачі театру.

Римський театр ніколи не посів того ж місця в житті Римської імперії, як то було в грецьких полісах. Адже театральна традиція була штучно перенесена в інше культурне середовище, в умови велетенської держави, в ідеологічно інше середовище жорстоких і войовничих загарбників, далеких від ідеалів полісного світогляду греків. Римський театр стає надбанням еллінізованої та освіченої римської еліти, тобто суспільної меншини. Головне місце посіли жорстокі гладіаторські бої і арени для їх проведення, що вкрили Римську імперію. Під час гладіаторських боїв глядачі масово кидали римські театри.

В роки правління імператора Нерона, що і себе вважав великим актором, римське суспільство пережило деяке пожвавлення зацікавленості в театрі. Але споруди за сценою театру в Помпеях — перебудували на репетиційний двір школи гладіаторів, добудували гладіаторські казарми з низкою малих комор, де мешкали ці актори-смертники. Смаки римської публіки не відрізнялися культурою. Зберігся гіркий опис римського драматурга Теренція про провал його вистави-комедії «Свекруха». Коли натовп в театрі почув, що неподалік «будуть гладіатори, скочив з лайками і штовханиною, полетів з криками, аби битися за найкращі місця».

Твори митця[ред.ред. код]

Коли ж римській державі знадобилося якось, у зв'язку з «поганим оракулом» скласти хоровий гімн для процесії дівчат, вона звернулася також до Лівія Андроніка. Чи складав він ще якісь гімни - невідомо. Написав загалом 14 трагедій і 3 комедії але до наших днів дійшли лише уривки таких: «Ахілл», «Егіст», «Аякс», «Герміона» та інші.Збережені фрагменти його творів для театру спонукають припускати знайомство з елліністичною літературою, центром якої була єгипетська Александрія.

Джерела[ред.ред. код]

  • Містерія у генезі театральних форм і сценічних жанрів/О. Ю. Клековкін. — Навч. Пос.-К.: КДІТМ ім. Карпенка-Карого, 2001. - 256 с.
  • Antonio Traglia, Poeti latini arcaici, I, Livio Andronìco, Nevio, Ennio, UTET, 1986. ISBN 978-88-02-04009-7

Див. також[ред.ред. код]